💕 «Статистична імовірність любові з першого погляду» Дженніфер Е. Сміт

видавництво: ВСЛ, 5/5

Мило, комфортно та легко.

Який же це скарб! Така легка і прекрасна історія на один вечір, аби відволіктись від проблем і поринути з усією головою в перше кохання та сіруватий Лондон.

Маємо сімнадцятирічну Гедлі, що змушена летіти на весілля свого батька до Лондона. Волею випадку вона запізнюється на чотири хвилини на літак, і тепер змушена чекати наступний. Але, бути відвертою, вона зовсім не хоче бути на цьому дійстві, бо ненавидить лише одну думку про те, що її батьки розлучені. Чекаючи свій рейс, вона знайомиться із хлопцем, який також прямує до Лондона і в них зав’язується дивний зв’язок на час перельоту. А ось, що буде далі, то вже треба читати!

Це дуже легко. В певному сенсі, наївно та безвинно. Тут є сірі плями та дорослі проблеми, з якими стикаються головні герої, але це так по-справжньому, бо я, як читачка, повірила в те, що вони проживали. І я не про першу закоханість, яка з’явилася за всього один переліт, я про проблеми та дорослішання, яке авторка майстерно розкрила на 250 сторінках.

Мене не дратували герої, не було таких характерних на підліткові історії моїх фейспалмів. Були щирі цікавість та спокій. Ще мені дуже сподобалося, що авторка не використала такий банальний троп «якщо мачуха – значить зла», а навпаки показала, що бувають в житті і такі приємні речі. Що наше фантазійне та упереджене сприйняття часто нас підводить, від того потрібно довіряти лише фактам та здоровому глузду, розвивати вміння говорити через рот, як дорослі люди. І найголовніше – не боятися майбутнього.

Окрема моя вдячність за милого та класного головного героя, який не просто був прикрасою сюжету біля Гедлі, а і сам мав свою, неочікувану для мене, історію. Трішки забіжу наперед і скажу, що, поглянувши на постер екранізації, моє сприйняття розбилося на друзки, бо я уявляла Олівера брюнетом, але якось вже переживу перегляд фільму (бо атмосфера та сама історія того варті!).

Здавалось би, в книжці всього 250 сторінок, як за них можна розписати героїв? Але повірте, тут не тільки герої, але і атмосфера, жарти та глибокі сенси та месенджі. Тому щира моя порада: брати у відпустку або в моменти депресивних станів, аби зарядитися енергією та щастям!

#дегустація

хочу розповісти детальніше про одне із передзамовлень, які сьогодні викотило РМ

✨«Голос Арчера» Мія Шерідан - це справжній хіт у англомовному і не тільки буксвіті. вона не оминає жодної підбірки книг «ви маєте це прочитати» або «книги, що змусять вам плакати». особисто в мене регулярно два рази в тиждень, а то і частіше, випадає відео, де хтось плаче, читаючи цю книгу

➡️ історія не схожа на звичайні любовні романи, тут немає емоційних гойдалок. вона оповідає про Брі, яка приїздить до маленького містечка, в пошуках свого спокійного місця (читати як: в спробах втекти від самої себе та своїх проблем), та Арчера, чоловіка-відлюдника, що ще в дитинстві втратив голос через жахливу автокатастрофу.

➡️ відгуки та рецензії кажуть, що тут більше, ніж про кохання, бо герої в першу чергу допомагають один одним із подоланням психологічних травм та віднайденням себе. але тут є і інша сторона монети (отой негативний черв'ячок), кажуть, що всі персонажі ігнорують слона в кімнаті - наявність психіатрів та психотерапевтів (негативні та ні відгуки прямо кишать цим фактом)

➡️ але якщо взяти до уваги той факт, що уперше книжка була випущена в 2014 році, а написана за рік чи два до цього, то можна списати все на те, що тоді не так сильно була розвинена культура психологічної допомоги.

в цілому, це не відміняє того факту, що книга високо оцінюється читачами:
⭐️на goodreads - 4,18
⭐️amazon - 4,5

буду чекати на перші відгуки, аби точно зрозуміти: чи потрібна вона мені

час поговорити про хтиве. точніше про крінж-хтиве.

🔞 !обережно! під спойлером ілюстрація до книги

вчора нарешті відбулося перше обговорення мого клубу «фентезійних блядок», філії «спільних читань Нарнії», де ми раз у місяць-два читаємо щось таке… специфічне, аби насміятися і прокрінжувати, бо не завжди ж у високу полицю заглядати, так і кукухою можна поїхати, хоча не факт, що від цих творів не поїдеш, але не суть!..

так ось, першою хтивкою у нас стала книга Ryler Hale «Far from Neverland» - як заявлялося в анотації, це даркроман-ретелінг казки про Пітера Пена, де Небувалія сіріє та помирає, бо сам Пен чотирнадцять років тому покинув це місце, але Гак відчайдушно хоче врятувати острів, від того відправляється на пошуки ненависного ворога. та-та, ви правильно похопили, тут у нас по перінгу Гак/Пен, і відразу відступ: Пітеру тут двадцять шість, бо поза межами Небувалії він все ж дорослішає.

чесно сказати, я взагалі не сприймала це читання серйозно, ні до того, як ми це вибрали, ні під час читання, ні на обговоренні, бо я щиро не розумію, як до цієї історії можна відноситися серйозно. але мене також щиро напрягає оцінка в 4,01 на гудрідс та більшість позитичних коментарів, які в захваті від цього твору, бо він "переосмислює казку". народ, єдине, що переосмислює цей твір в моєму сприйнятті, так це те, що Гак спокійно замість гака може пришпандьорити собі анальну пробку для плотських утєх з Пеном в душі, але повернімося до загальної картини

я збрешу, якщо скажу, що тут немає сюжету. він є, але фоном для головного - сексуального. бо з самої першої зустрічі, коли Пітер Пен, що не пам'ятає своє минуле, стикається із нападом Гака на нього, замість питання: "а якої бляхи в моїй квартирі робить невідомий стрьомний рокер, і як він сюди потрапив?", думає про те, що його член від цієї напруги напинає тканину джинсів. і це ЄДИНИЙ дарк момент в цій історії. бо потім Гак і Пен дуже легко позбуваються своєї ненависті, готують разом тортик для Венді та борються проти справжнього злодія в цій історії - Тіні Пітера Пена. як зрозуміло, я розчарована тим, що заявлений переосмислений даркроман, виявився звичайним фанфиком.

тут погано все. ба більше: це настільки погано, що навіть добре. хоча моя оцінка в 3/5 є щирою. я бралася за цю історію, аби прокрінжувати та проорати, і цей твір з цим впорався на всі 100%

в цілому, не раджу навіть зиркати в сторону цього... ретелінгу. це справді був виклад сексуальних фантазій авторки на 350 сторінках з опошленням моїх героїв дитинства (тут сама винна, що у це вв'язалася, але для розуміння: в рандомні моменти мої мізки підкидувати спогади про мультик з Пікселя про Пітера Пена та Гака, де вони були намальовані карикатурно), з усіма можливими кліше та без нормального сюжету. але для першого разу піде!

#дегустація

покажу вам, що мені класне приїхало!

нарешті я потихеньку починаю закривати свої давні бажанки (зрозуміла, що давно гроші не тратила, а перед КК2025 саме те, що треба робити!)

➖"Дора і Мінотавр" Славенка Дракуліч - це біографія-реконструкція періоду життя Дори Маар, моделі та натхненниці Пабло Пікассо, коли вона була важливою частиною паризького сюрреалістичного мистецького кола. Поль Елюар, Жак Лакан, Жорж Батай та багато інших художників, поетів і філософів, з якими приятелювала жінка, — частина цієї захопливої оповіді, що розкриває близькість і залежність Дори від Пабло Пікассо: чоловіка, котрий у всьому, починаючи від знайдених у смітті дротиків та закінчуючи дружинами й коханками, бачив лише матеріал для творчості. думаю, що це буде дуже цікаве і натхненне читання, а ще дуже коротеньке, бо книга має лише 184 сторінки.

➖"Син терориста" Зак Ебрагім - це історія, написана рукою сина терориста. це не тільки про його шлях та виховання таким батьком, це ціла велика спроба показати портрет молодого чоловіка, який, вихований у вогні фанатизму, все ж обрав шлях ненасильства, бо кожна людина має вибір. книжечка також невеличка і є давньою моєю бажанкою, яку я нарешті придбала. до речі, всього за 55 грн, а зараз на сайті взагалі знижка, і вона за 28 грн (та, мені обідно, ахах)

оце сиджу, дивлюсь на непрочитане і думаю: може це якийсь місячник мемуарів та біографій влаштувати? або хоча б півмісяця, бо не певна, що стягну стільки читати про успішних і не дуже людей😁

🌷 «Кімнати Естер» Марія Олекса

видавництво: Віхола, 3/5💕

Весняно, обнадійливо та невиправдано.

Ця книга з самого початку ввела мене в оману, що і зіграло злий жарт із сприйняттям. Відразу попереджу, що відгук буде спойлерним, бо по-іншому я не поясню, чому мені не сподобалося.

За анотацією ми маємо Естер, десятирічну дівчинку, яка відчайдушно хоче врятувати свого батька Валентина від алкоголізму. Точніше не так. Вона вірить, що їй це вдасться, часом злуючи на матір, яка давно опустила руки. Естер може створювати Кімнати, повні приємних спогадів про минуле, де ніхто не п’є і бореться зі своїми слабкостями.

Я зазвичай не читаю анотації, але коли мені пропонують книгу на огляд, я мушу ознайомитися з історією і тим, чи взагалі вона мене цікавить. Тому, прочитавши зав’язку, мені подумалося, що це буде магічний реалізм, щось в сторону магії та фентезі.

Спочатку все було добре: Валентин пив, Естер намагалася його врятувати, а Руда-і-Зла дратувала їх обох. Вміння дівчинки створювати Кімнати, де все добре, пояснювалося адаптивною мрійливістю, що якби відразу каже, що магії не існує і то все просто дитяча фантазія. Але потім, коли сюжет підійшов до свого апогея, і стало зрозуміло, чим все закінчиться, я зловила себе на думці, що авторка не до кінця визначилася, що все ж вона хотіла закласти в сюжет: магію чи реальність. Нам прямо кажуть, що Естер все вигадувала, створювала Кімнати, де її тато не мав алкогольної залежності, аби стишитися і знайти спокій. А потім в епілозі пані Олекса додає момент, де все виявляється не так, і він насправді знав (хоча я досі не розумію механізму, як він міг знати і нічого не вдіяти).

Так, можливо, авторка хотіла залишити певну недосказаність та підштовхнути нас на роздуми опісля книжки, але особисто я лише тяжко зітхнула і трохи роздратовано закрила останню сторінку. Це не моя історія і в неї не повірила.

Але смію зазначати, що в пані Марії чудовий стиль написання: мальовничий та живий. Його приємно було читати. І мені здається, що її перша книга «Перші» знайде місце в моїм серці, коли я до неї доберуся. А ця поїде в бібліотеку моєї подруги, якій щиро любляться «Перші», та авторський стиль.

#дегустація