Тільки-но так гепнуло поруч, що я сиджу в коридорі, і мене досі хитає…
Слів і злості вже бракує, щоб описати свої емоції.

Сподіваюся, ви всі в порядку 🙏

📖 Незавершені справи
✍️ Автор: Ребекка Яррос
📝 @ksd_bookclub
♥️жанр: романтична проза

🔖 Сюжет
Після складного розлучення Джорджія втратила майже все - будинок, друзів, власну гордість і віру в кохання. Повернувшись у маєток покійної прабабусі, відомої письменниці, вона опиняється віч-на-віч із Ноа Гаррісоном, автором бестселерів про кохання. Саме він має дописати останній роман її прабабусі. Та кандидатура цього зарозумілого улюбленця долі зовсім не влаштовує Джорджію!

Ноа теж не в захваті. Придумати гідний фінал для роману легендарної авторки - це одне, а ось мати справу з її вродливою, впертою, цинічною правнучкою - зовсім інше.

Повітря між ними іскрить від напруги! Однак листи прабабусі змушують Джорджію інакше поглянути на Ноа...

💡 Мої враження
У романі дві часові лінії: історія Джорджії та лінія її прабабусі Скарлет, події якої розгортаються в Англії на початку війни.

Лінія Скарлетт та Джеймсона — неймовірно сильна й емоційна: чуттєва, щемка, а подекуди й трагічна історія кохання на тлі війни. Бомбардування, сирени, невизначеність майбутнього — сприймаєш таке в теперешніх реаліях зовсім по-іншому. Фінал цієї лінії вийшов дуже зворушливим, із таємницями, що зробили історію ще глибшою. До того ж ця лінія показує неймовірну силу сестринської любові — справді прекрасна історія.

Натомість лінія Джорджії та Ноа залишила мене байдужою й так і не зачепила до кінця книги. Для мене сюжет майже нічого не втратив би без Ноа. Хотілося б більше уваги саме Джорджії: її внутрішньому світі, таланті та взаєминах із матір’ю

У мене склалось хибне враження, що історія буде про Джорджію - для мене ж вона була про Скарлетт.

⭐️ Моя оцінка: 8/10

#Читацькі_нотатки_відгук

Прошу вибачення, за видалення допису із голосуванням.

Голосування буде тріііішки пізніше - можливо, з'являться ще варіанти в коментарях👌

📖Гемінґвей нічого не знає
✍️ Автор: Артур Дронь
📝 @starlev
🪖жанр: воєнна проза

Це збірка короткої прози, у якій автор ділиться власним досвідом, пережитим на війні.

Книга щемка, трагічна й подекуди відверто болюча.
Про війну, біль, смерть, полон.

Про вдячність людей, які зустрічались під час звільнення окупованих сіл та містечок.

Про анброукен матерів, які проживають цю війну разом із своїми дітьми.

Про Бога і віру: про те, як на війні віра набуває зовсім інших значень. Мені дуже відгукнулося, як автор передає внутрішні переживання людей, знайомі кожному, хто так чи інакше живе з вірою.

Бог створив нас надто подібними на себе. Дав найголовніше і найнебезпечніше. Свободу вибору. Можливість обирати не Його. І дав цю свободу кожному однаково. І не забирає

Книга дуже чітко демонструє, чому культура не може бути "внєпалітікі": москаль прийшов вбивати українців маючи при собі книгу єсєніна

Ну і, власне, автор дуже переконливо пояснює "чому ж той Гемігвей нічого не знає" - сюди ж і Еріх Марію Ремарка і т.д

Це має прочитати кожен українець, щоб пам'ятати, не забувати та розуміти, яка ціна заплачена і платиться кожного дня.

І останнє, герої, нажаль, вмирають.

Безмежна вдячність ЗСУ за захист🫂

⭐️ Моя оцінка: 10/10

#Читацькі_нотатки_відгук

Ото знаєте, один із плюсів розіграшів у коментарях (плюсик це чи номер — байдуже) — це можливість побачити читацьку спільноту

Наче маленьке знайомство 👋