📖 «Коли під час подорожі ми розмовляли про можливі зустрічі з живими істотами, то уявляли собі безформні й потворні створіння, фізично дуже відмінні від нас, але ми чомусь завжди були переконані, що вони неодмінно матимуть розум. На планеті Сорора дійсність, схоже, була цілком протилежною: ми мали справу з істотами, подібними до нас фізично, але зовсім позбавленими розуму. Так ось чому мене тоді так збентежив безтямний погляд Нови. Те саме я зауважив і в очах її одноплемінців — відсутність свідомості і душі.
Їх цікавила тільки гра. І треба ж було, щоб ця гра виявилась такою безглуздою! Прагнучи внести в неї щось схоже на порозуміння, ми втрьох узялися за руки і, стоячи по пояс у воді й розмірено підіймаючи й опускаючи руки, утворили коло, як зробили б це малі діти. Проте наші намагання, очевидно, не справили на них жодного враження. Більшість їх віддалилася, а дехто став дивитися на нас з такою явною тупістю, що ми просто отетеріли.
Спричинене цим потрясіння заледве не призвело до драматичного інциденту. Це ж тільки уявити собі: три чоловіки, один з яких — всесвітньо відомий учений, узявшись за руки під глузливим оком Бетельгейзе, ведуть дитячий танок! Надалі залишатися серйозними нам було просто несила. Напруга останніх п’ятнадцять хвилин була настільки великою, що ми просто змушені були розслабитись. Тож ми вибухнули несамовитим реготом, ледь не склавшись при цьому вдвоє, а потім ще якусь хвилю не могли зупинитися чи хоча б розігнутися.
І цей вибух веселощів нарешті розбудив у цих людей реакцію, проте не таку, на яку ми сподівалися. Ошелешені, вони у паніці почали розбігатися навсебіч, що за інших обставин видалося б нам смішним. За якусь мить у воді лишилися тільки ми. Вони ж з’юрмилися на протилежному березі озера і, гарчачи, стали люто покрикувати й несамовито розмахувати руками. Їхня міміка була такою грізною, що нас охопив справжній страх. Ми з Левеном попрямували до того місця, де залишили зброю, але мудрий професор Антелль наздогнав нас і пошепки наказав не чіпати її, аж поки вони до нас не підійдуть.
Не зводячи з них очей, ми поквапно одягнулися. Проте не встигли ми натягнути штани й сорочки, як їхній неспокій переріс у шал. Здавалося, вигляд одягнених людей для них нестерпний. Кілька з-поміж них кинулося втікати, а решта почали наближатися, витягнувши вперед руки з розчепіреними пальцями. Я вхопив карабін, і вони вмить зникли поміж дерев, хоча здавалося абсурдним, що такі примітивні істоти могли зрозуміти значення цього руху.
Ми заквапилися до нашого катера. Дорогою назад я відчував, що вони, зостаючись невидимими, все ще стежать за нами і тихцем крадуться вслід…

* * *
У картині, що розгорнулася перед моїми очима, було кілька дивних речей, проте мою увагу цілком поглинула особа, яка непорушно стояла за тридцять кроків і дивилася в мій бік.
Я ледь не скрикнув від несподіванки. Атож, незважаючи на весь жах і на всю трагічність ситуації, — я перебував між нагоничами і мисливцями, — безмежний подив притлумив усі мої інші емоції, коли я побачив істоту, що стояла в засідці й пильнувала на дичину. Бо цією істотою була мавпа, величезна горила. Кілька разів мені спадало на думку, чи я, бува, не збожеволів, але мої очі переконували мене в іншому. Проте не зустріч з горилою на планеті Сорора була неймовірною. Неймовірним мені видалось те, що ця мавпа була, як у нас люди, гарно вдягнена; а ще дивовижнішою була та невимушеність, з якою вона носила одяг. І саме ця природність мене найбільше приголомшила. Від самого початку для мене стало очевидним, що це не машкара. Одяг, у якому я її побачив, був для неї настільки природним, як було природне для Нови та її одноплемінців голе тіло.
Вона була вдягнена, як і ми з вами; я хочу сказати, як ми могли вдягтися, якби брали участь в одній з облав, улаштованих для послів чи інших важливих персон на наших великих офіційних полюваннях. Її коричнева куртка мовби вийшла з-під руки найкращого паризького кравця, а з-під неї визирала картата сорочка, які носять наші спортсмени. Штанці, трохи розширені вище щиколоток, внизу облягали гетри.

На цьому подібність закінчувалась: замість черевиків мавпа носила товсті чорні рукавички. Присягаюсь: це була горила! Із комірця її сорочки стирчала огидна, вкрита чорною шерстю конусоподібна голова з пласким носом і випнутими щелепами. Вона стояла, трохи нахилившись уперед, у позі мисливця в засідці, стискаючи у своїх довгих руках рушницю; стояла обличчям до мене на краю широкої просіки, що пронизувала ліс перпендикулярно до напрямку облави.
Раптом мавпа здригнулася. Вона, як і я, почула легкий шурхіт у кущах, трішки праворуч мене. Вона повернула голову й рівночасно підвела зброю, збираючись прицілитися. Зі своєї схованки я бачив, як хитаються кущі, крізь які продирається наосліп один із втікачів. Наміри мавпи були настільки очевидними, що я ледь не крикнув, щоб попередити його. Проте на це я не мав ні часу, ні сил. Чоловік, мов олень, вирвався на відкриту місцину. Постріл пролунав тоді, коли він вибіг на середину прострілюваної ділянки. Чоловік підстрибнув, упав на землю і, кілька разів смикнувшись, завмер. Але перш ніж ця сцена дійшла до моєї свідомості, моя увага була все ще прикута до горили. Я стежив за змінами на її обличчі з тієї миті, як вона почула шелест, і завважив низку разючих змін: насамперед жорстокість мисливця, що чатує на свою здобич, і лихоманкову втіху, яку їй приносить це заняття; але над усе — людський характер цього обличчя. Це єдине мене по-справжньому здивувало. В очах цієї тварини я побачив проблиск розуму, якого я намарне дошукувався в людей Сорори…»

ТІЛЬКИ СЬОГОДНІ!
Останній шанс взяти те, що не взяли в чорну п'ятницю 💣💥

🎁📚 Обирайте та замовляйте на сайті 👉 https://bohdan-books.com/collections/472023/

Відповідаємо на питання та прохання багатьох читачів.

Так! Ми таки будемо видавати трилогію "The Captive Prince" К.С.Пакат.

🙌 А також вже взялись за переклад 2-ї частини попередньої трилогії авторки - "Dark Heir".

Друзі, в інстаграмі розігруємо
🎁📚 2 книги Нори К. Джемісін за найкраще запитання до прямого ефіру з авторкою 👉 https://www.instagram.com/p/C0RZ34ktUH-/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==

Кому цікаво, приєднуйтесь! 🙌

Ось така краса їде у друкарню😉
Сподіваємось, обкладинка вам сподобається😊

Події у романі відбуваються наприкінці ХV століття в османській Кафі (нині – це Феодосія), що в Криму. Султан Баязид ІІ надіслав туди намісником свого молодшого сина – шехзаде Мехмеда задля налагодження дипломатичних відносин із московитами. Цією ситуацією скористався кримський хан Менглі Гірей. Намагаючись отримати незалежність від османського султана, він наблизив до себе шехзаде Мехмеда, зробивши його зятем. Невдовзі той почав суперечити батькові й накликав на себе біду... Наступним намісником Кафи у п’ятнадцять років став майбутній султан Сулейман Пишний. Про його батьків – шехзаде Селіма (Селіма І Явуза) і Хафсу також оповідається у романі.

Обкладинка Олега Кіналя