600 чернігівців: Великий піст під обстрілами у Свято-Троїцькому соборі
#Історії_людей, яким допомагає #Місія_Милосердя.
Водій Дмитро живе з сім’єю у селі Киїнка — передмісті Чернігова. Війна прийшла сюди 28 лютого.
«Почали обстрілювати село. За 200 метрів від нашого будинку вбило сусіда та сусідку. У наш дім, слава Богу, не влучили, мабуть Господь захистив і Мати Божа вберегла нас. Ми відразу сіли в машину усією сім’єю і я поїхав куди очі. Просто тікали від бомбардування. Дорога привела нас до Свято-Троїцького кафедрального собору», — розповідає Дмитро.
З 28 лютого тут приймали усіх, хто шукав прихистку. На території собору є декілька підвальних приміщень які переобладнали під бомбосховища, велика трапезна з кухнею, медпункт та декілька корпусів Чернігівського духовного училища.
«Ми там і залишилися. А біженців з кожним днем ставало все більше. Бо тут було безпечно, годували, була вода і світло. Бо коли було бомбардування ніде нічого не купиш. Потім, коли людей стало вже дуже багато, почали і в училищі розселяти, де раніше жили студенти. У соборі щодня служили, читали акафісти нашим чернігівським святим: святителю Феодосію та преподобному Лаврентію», — продовжує Дмитро.
Коли почалися бойові дії у Чернігові, охоронець Свято-Троїцького собору Юрій відразу відвіз дружину з дітьми до тещі й тестя, подалі від міста. Його будинок знаходився у Новосілках — одному з пригородів, який дуже постраждав від обстрілів.
«Житло зруйноване відсотків на 40: впала стеля, відійшла стіна, повилітали вікна. У ті дні я працював та жив у соборі, а іноді навідувався до свого будинку. Мешкало у нас тоді більше ніж 600 людей. Студенти училища поступово роз’їхалися, і біженці спали у келіях, в усипальниці, у самому соборі. В основному до нас приходили сім’ї, у яких було пошкоджене житло. Спочатку годували двічі на день, потім — дорослих раз на день і тільки дітей двічі. У нас жили 30 діток з дитячого будинку, яких згодом перевезли до Львова», — згадує Юрій.
На початку першої седмиці Великого посту на територію собору залетіла міна. Як розповідає секретар Чернігівської єпархії протоієрей Ігор Пидан, вона впала біля просфорні — і досі там є вирва від вибуху. У будівлях повилітали шибки, один уламок залетів у собор, однак жодна людина не постраждала, нікого навіть не зачепило.
«Ми пробули на території собору приблизно 40 днів. Деякі люди і потім там ще залишалися, ми поїхали одними з перших, бо у нас було куди. Хоч світла не було, але була своя грубка. По воду приїжджали до храму. Як до себе додому їздили. Дякувати Богу, живі залишилися», — говорить Дмитро.
На початку травня співробітники Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань відправили до Чернігова 18 тонн благодійної допомоги. Потім #Місія_Милосердя ще декілька разів привозила продукти й одяг людям, які врятувалися від бомб у Свято-Троїцькому кафедральному соборі та усім чернігівцям, постраждалим від війни.
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
#Історії_людей, яким допомагає #Місія_Милосердя.
Водій Дмитро живе з сім’єю у селі Киїнка — передмісті Чернігова. Війна прийшла сюди 28 лютого.
«Почали обстрілювати село. За 200 метрів від нашого будинку вбило сусіда та сусідку. У наш дім, слава Богу, не влучили, мабуть Господь захистив і Мати Божа вберегла нас. Ми відразу сіли в машину усією сім’єю і я поїхав куди очі. Просто тікали від бомбардування. Дорога привела нас до Свято-Троїцького кафедрального собору», — розповідає Дмитро.
З 28 лютого тут приймали усіх, хто шукав прихистку. На території собору є декілька підвальних приміщень які переобладнали під бомбосховища, велика трапезна з кухнею, медпункт та декілька корпусів Чернігівського духовного училища.
«Ми там і залишилися. А біженців з кожним днем ставало все більше. Бо тут було безпечно, годували, була вода і світло. Бо коли було бомбардування ніде нічого не купиш. Потім, коли людей стало вже дуже багато, почали і в училищі розселяти, де раніше жили студенти. У соборі щодня служили, читали акафісти нашим чернігівським святим: святителю Феодосію та преподобному Лаврентію», — продовжує Дмитро.
Коли почалися бойові дії у Чернігові, охоронець Свято-Троїцького собору Юрій відразу відвіз дружину з дітьми до тещі й тестя, подалі від міста. Його будинок знаходився у Новосілках — одному з пригородів, який дуже постраждав від обстрілів.
«Житло зруйноване відсотків на 40: впала стеля, відійшла стіна, повилітали вікна. У ті дні я працював та жив у соборі, а іноді навідувався до свого будинку. Мешкало у нас тоді більше ніж 600 людей. Студенти училища поступово роз’їхалися, і біженці спали у келіях, в усипальниці, у самому соборі. В основному до нас приходили сім’ї, у яких було пошкоджене житло. Спочатку годували двічі на день, потім — дорослих раз на день і тільки дітей двічі. У нас жили 30 діток з дитячого будинку, яких згодом перевезли до Львова», — згадує Юрій.
На початку першої седмиці Великого посту на територію собору залетіла міна. Як розповідає секретар Чернігівської єпархії протоієрей Ігор Пидан, вона впала біля просфорні — і досі там є вирва від вибуху. У будівлях повилітали шибки, один уламок залетів у собор, однак жодна людина не постраждала, нікого навіть не зачепило.
«Ми пробули на території собору приблизно 40 днів. Деякі люди і потім там ще залишалися, ми поїхали одними з перших, бо у нас було куди. Хоч світла не було, але була своя грубка. По воду приїжджали до храму. Як до себе додому їздили. Дякувати Богу, живі залишилися», — говорить Дмитро.
На початку травня співробітники Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань відправили до Чернігова 18 тонн благодійної допомоги. Потім #Місія_Милосердя ще декілька разів привозила продукти й одяг людям, які врятувалися від бомб у Свято-Троїцькому кафедральному соборі та усім чернігівцям, постраждалим від війни.
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
Дані міжнародних організацій про українських біженців та внутрішньо переміщених осіб у країні
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ!
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ!
Я біжу під обстрілом і думаю: такого ювілею ні в кого не було
#Історії_людей, яким допомагає #Місія_Милосердя.
Єлизавета Кунченко у березні цього року планувала відзначити своє 80-річчя. Заздалегідь приготувала ошатну сукню, склала меню святкової вечері для рідних та друзів. Останніми зимовими днями очікувала на радісну подію. А святкувати свій день народження бабусі довелося у палаючому війною місті.
«Я народилася у 1942 році. А 24 лютого ми, діти війни, зустріли ще одну війну. У Сіверодонецьку я жила з донькою та зятем на лінії вогню: до нас снаряди летять і від нас стріляють у відповідь. Такі страшні звуки, що не передати словами. Це було пекло. Ховалися у підвалах, потім переїхали до іншого району міста», — розповідає Єлизавета Кунченко.
У місті ще працювали гуманітарні служби і мешканцям привозили продукти. Потім зникли вода, газ, світло. Як вижити за таких умов?
«13 березня у мене мав бути ювілей. Мені виповнювалося 80 років. Я приготувала вбрання, склала список друзів та родичів. Саме цього дня ми переїжджали на іншу квартиру, в район, де ще залишалася електрика. І раптом почався такий обстріл, що нам довелося тікати. І ось, ми рухаємося перебіжками, а я й думаю: ну, друзі, це такий ювілей, якого ні в кого не було — під залпами гармат», — згадує бабуся.
80-річній Єлизаветі Кунченко доводилося разом з дітьми годинами сидіти у підвалі. Найбільше боялася лише одного — що боєприпаси влучать у будинок і вони не зможуть вийти з бомбосховища. Кожного ранку і кожного вечора вона слізно молилася за своїх рідних, просила миру.
«Було почуття нереальності того, що відбувається. Як у ХХІ столітті можна було розв’язати таку страшну війну? Це ж божевілля. Коли довкола вибухи, постріли, а ти ховаєшся і не знаєш: влучать у тебе чи ні, чи буде твій дім цілий, чи виживеш ти? І здавалося, що все це відбувається не зі мною», — говорить Єлизавета Кунченко.
Пройшов місяць війни, а виживати у Сіверодонецьку було все тяжче. Єлизавета Кунченко та її рідні майже не виходили з квартири. І коли волонтери Червоного Хреста запропонували евакуацію, вони одразу погодились.
«Нас прийняв Дніпро. Добрі люди відчинили нам двері, дали прихисток. Потім мені розповіли про гуманітарний центр при храмі Іверської ікони. Ось так ми й живемо завдяки їхній підтримці. У православному гуманітарному центрі завжди дуже приємна атмосфера і люди там працюють особливі, здатні щиро співчувати та допомагати. Адже ми всі шукаємо якоїсь підтримки, навіть душевної. Як то кажуть, не хлібом єдиним живе людина. Можна бути ситим і нещасним. А я дякую Богу, адже треба не лише просити, а й дякувати, бо тільки Він допоможе», — ділиться Єлизавета Кунченко.
Для неї, як і для багатьох вимушених переселенців, Іверський храм, при якому діє Гуманітарний центр благодійного фонду «Острів Надії», став рідною домівкою. Настоятель церкви протоієрей Миколай Несправа знає багато біженців, які спочатку приходили лише за продуктами та ліками, а потім стали регулярно молитися на службах.
У Єлизавети Кунченко залишилося дві мрії: дожити свій вік на рідній землі і щоб війна в Україні закінчилася якомога швидше.
🔹🔹🔹
Як #Місія_Милосердя допомагає Гуманітарному центру благодійного фонду «Острів Надії» ⬇️
КВІТЕНЬ │ ТРАВЕНЬ │ ЧЕРВЕНЬ │ ЧЕРВЕНЬ
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ!
#Історії_людей, яким допомагає #Місія_Милосердя.
Єлизавета Кунченко у березні цього року планувала відзначити своє 80-річчя. Заздалегідь приготувала ошатну сукню, склала меню святкової вечері для рідних та друзів. Останніми зимовими днями очікувала на радісну подію. А святкувати свій день народження бабусі довелося у палаючому війною місті.
«Я народилася у 1942 році. А 24 лютого ми, діти війни, зустріли ще одну війну. У Сіверодонецьку я жила з донькою та зятем на лінії вогню: до нас снаряди летять і від нас стріляють у відповідь. Такі страшні звуки, що не передати словами. Це було пекло. Ховалися у підвалах, потім переїхали до іншого району міста», — розповідає Єлизавета Кунченко.
У місті ще працювали гуманітарні служби і мешканцям привозили продукти. Потім зникли вода, газ, світло. Як вижити за таких умов?
«13 березня у мене мав бути ювілей. Мені виповнювалося 80 років. Я приготувала вбрання, склала список друзів та родичів. Саме цього дня ми переїжджали на іншу квартиру, в район, де ще залишалася електрика. І раптом почався такий обстріл, що нам довелося тікати. І ось, ми рухаємося перебіжками, а я й думаю: ну, друзі, це такий ювілей, якого ні в кого не було — під залпами гармат», — згадує бабуся.
80-річній Єлизаветі Кунченко доводилося разом з дітьми годинами сидіти у підвалі. Найбільше боялася лише одного — що боєприпаси влучать у будинок і вони не зможуть вийти з бомбосховища. Кожного ранку і кожного вечора вона слізно молилася за своїх рідних, просила миру.
«Було почуття нереальності того, що відбувається. Як у ХХІ столітті можна було розв’язати таку страшну війну? Це ж божевілля. Коли довкола вибухи, постріли, а ти ховаєшся і не знаєш: влучать у тебе чи ні, чи буде твій дім цілий, чи виживеш ти? І здавалося, що все це відбувається не зі мною», — говорить Єлизавета Кунченко.
Пройшов місяць війни, а виживати у Сіверодонецьку було все тяжче. Єлизавета Кунченко та її рідні майже не виходили з квартири. І коли волонтери Червоного Хреста запропонували евакуацію, вони одразу погодились.
«Нас прийняв Дніпро. Добрі люди відчинили нам двері, дали прихисток. Потім мені розповіли про гуманітарний центр при храмі Іверської ікони. Ось так ми й живемо завдяки їхній підтримці. У православному гуманітарному центрі завжди дуже приємна атмосфера і люди там працюють особливі, здатні щиро співчувати та допомагати. Адже ми всі шукаємо якоїсь підтримки, навіть душевної. Як то кажуть, не хлібом єдиним живе людина. Можна бути ситим і нещасним. А я дякую Богу, адже треба не лише просити, а й дякувати, бо тільки Він допоможе», — ділиться Єлизавета Кунченко.
Для неї, як і для багатьох вимушених переселенців, Іверський храм, при якому діє Гуманітарний центр благодійного фонду «Острів Надії», став рідною домівкою. Настоятель церкви протоієрей Миколай Несправа знає багато біженців, які спочатку приходили лише за продуктами та ліками, а потім стали регулярно молитися на службах.
У Єлизавети Кунченко залишилося дві мрії: дожити свій вік на рідній землі і щоб війна в Україні закінчилася якомога швидше.
🔹🔹🔹
Як #Місія_Милосердя допомагає Гуманітарному центру благодійного фонду «Острів Надії» ⬇️
КВІТЕНЬ │ ТРАВЕНЬ │ ЧЕРВЕНЬ │ ЧЕРВЕНЬ
➖➖➖
🟧 «ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ» — офіційний телеграм-канал Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ!
Forwarded from Українська Православна Церква
У Вінницькій єпархії збирають кошти на лікування дружини настоятеля Свято-Троїцького храму у м. Хмільник протоієрея Василія Солодчука і просять усіх небайдужих людей відгукнутися.
Матушки Ольга Солодчук потребує ендопротезування колінного суглоба у зв’язку із деформуючим остеоартрозом правого колінного суглоба 3 – 4 ступені. Операція коштує 250 тис. грн.
Вже успішно замінено один суглоб, є потреба у ще одній операції на іншому коліні.
В єпархії будуть вдячні за будь-яку допомогу та молитви.
Номер картки: 5168 7554 7544 8235 (Солодчук Ольга Яківна).
Матушки Ольга Солодчук потребує ендопротезування колінного суглоба у зв’язку із деформуючим остеоартрозом правого колінного суглоба 3 – 4 ступені. Операція коштує 250 тис. грн.
Вже успішно замінено один суглоб, є потреба у ще одній операції на іншому коліні.
В єпархії будуть вдячні за будь-яку допомогу та молитви.
Номер картки: 5168 7554 7544 8235 (Солодчук Ольга Яківна).
Українська Православна Церква
У Вінницькій єпархії просять допомогти зібрати кошти для лікування дружини священника - Українська Православна Церква
УПЦ, новости УПЦ, Митрополит Онуфрий, Православие
💐 З Різдвом святителя Миколая Чудотворця — покровителя благодійників!
📺 Хочете більше дізнатися про великого святого, дивіться передачу телеканалу НТН:
Лист до Святого | Таємниці світу
Про святителя Миколая розказують:
🔷 Митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел.
🔷 Митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент.
🔷 Викладач КДА протоієрей Володимир Долгіх.
🔷 Настоятель київського храму святих апостолів Петра і Павла архімандрит Аліпий (Світличний).
https://youtu.be/9DY7o-jCT18
📺 Хочете більше дізнатися про великого святого, дивіться передачу телеканалу НТН:
Лист до Святого | Таємниці світу
Про святителя Миколая розказують:
🔷 Митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел.
🔷 Митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент.
🔷 Викладач КДА протоієрей Володимир Долгіх.
🔷 Настоятель київського храму святих апостолів Петра і Павла архімандрит Аліпий (Світличний).
https://youtu.be/9DY7o-jCT18
YouTube
Лист до Святого | Таємниці світу. Випуск від 12.12.20
Сивобородий чудотворець, йому пишуть відверті листи! Чи доходять листи до Святого Миколая? І чи справді диво - існує?
-------------------
Підписуйтесь на канал «Свідок НТН» на Youtube –
https://bit.ly/2CATIB2
«Свідок» на Facebook –
https://www.faceb…
-------------------
Підписуйтесь на канал «Свідок НТН» на Youtube –
https://bit.ly/2CATIB2
«Свідок» на Facebook –
https://www.faceb…
Forwarded from СПЖ - новости Православия
В первую очередь помощь доставляют жителям регионов, где идут бои или случаются обстрелы: это Донецкая, Луганская, Запорожская, Харьковская, Николаевская, Одесская, Сумская, Днепропетровская и Херсонская области. В наборы включены средства гигиены и продукты длительного хранения – крупы, сахар, мука, мясные и овощные консервы. https://spzh.news/ru/news/90061-fond-pokrov-peredal-svyshe-30-000-naborov-gumpomoshhi-v-prifrontovyje-oblasti
Союз православных журналистов
Фонд «Покров» передал свыше 30 000 наборов гумпомощи в прифронтовые области
Благотворительный фонд Вадима Новинского организовал адресную доставку гуманитарных наборов с продуктами и средствами гигиены.
Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин та співробітники Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України відвезли українським воїнам на передовій тактичні ноші, намети, каремати, спальні мішки, тактичні пояси, плащ-накидки та засоби особистої гігієни.