24-го жовтня, на 52-му році життя, не стало мого батька - Лебіги Анатолія Миколайовича.

Так вийшло, шо за день до смерті я був в селі по справах і бачився з ним. Ми поговорили, посміялись, три рази пожали руки, я сказав, шо він - красавчик, і це були мої останні йому слова.
На ранок мені подзвонили і сказали, шо його вже немає.

Я просто хочу, шоб ви знали, шо це мій батько.
За життя в нас було багато розбіжностей, сварок і т.д
Але я був з ним до кінця.
Можна сказати єдиним його союзником.

Останній місяць свого життя, він взагалі не пив.
Ми спілкувались, будували плани.
Я мав частіше приїжджати, і ми про це говорили в останню нашу зустріч.

Я похоронив Батю два дні назад, але памʼять про нього в моїй голові буде зі мною завжди.

Ще хочу, шоб ви знали, шо він воював в АТО.
Він і я цим дуже пишались.

Я запамʼятаю батька тверезим і веселим.
Хочу сказати слова які ми майже ніколи не говорили один одному:
Люблю тебе Бать.

Спи спокійно і відпочивай
Дякую за все, далі я сам🫂❤️