Нива готова і жатви багато: чи є в України християнське майбутнє?

Ми звикли до категоричного твердження, що Україна – це православна країна, однак, на нашу думку, воно не є таким однозначним.

По-перше, в Україні надто багато людей, для яких Православ'я не є способом життя, а також не впливає суттєво на вибір світогляду. По-друге, надто багато тих, хто не ідентифікує себе з Церквою, а значить не може називатися православним християнином. По-третє, величезна кількість тих, хто не тільки Євангеліє не читав, але й не може пояснити Ким був Христос. Іншими словами, більшість українців є "православними" виключно через факт хрещення в Церкві.

Проте, коли ми читаємо, що тільки за приблизними підрахунками в Україні Пасхальне богослужіння в прямому ефірі дивилися більше, ніж 7 мільйонів наших співгромадян , то виникає розуміння того, що не все втрачено і ситуація може змінитися на краще.

В цьому контексті на думку спадають слова Христа: "Підійміть ваші очі й погляньте на ниви, які вже дозріли для жнив. Хто жне, той одержує нагороду і збирає врожай для вічного життя, щоб разом раділи ті, хто сіє і хто жне. Адже тут справджується приказка: Один сіє, а інший жне. Я послав вас жати там, де ви не трудилися; інші трудилися, а ви пожинаєте їхню працю!" (Євангеліє від Іоанна 4, 35-38).

Дійсно, жатви багато і ниви дозріли. Тепер черга за женцями, за тими кого Господь відправив на благовіствування, тобто за духовенством та кожним православним християнином.

А для цього наш Творець не вимагає від нас оволодіти якимись особливими дарами. Достатньо щиро молитися, прославляти Бога, що дає справжнє відчуття Пасхальної радості та бажання ділитися нею і свідчити про Воскресіння Христа для усіх, ближніх і дальніх!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Святой великомученик и Победоносец Георгий, память которого сегодня совершает наша Церковь, - это не столько воин, явивший образец мужества, сколько человек, презревший все блага этого мира ради того, чтобы быть со Христом.

С точки зрения так называемого "общественного положения" у него было все: статус, деньги, должность, авторитет, почёт и уважение. Ничего не мешало ему добиться большего - славы и власти. Ничего, кроме... любви к Богу и веры в Него. И, как оказалось, именно эта любовь была сильнее всего остального.

Пример великомученика Георгия - это, своего рода, свидетельство древней Церкви для современных христиан. Свидетельство, напоминающее нам о том, Кто должен быть центром нашей жизни - Воскресший Христос. Только Он есть путь, истина и жизнь. И только в Нем все обретает подлинный смысл.

С Праздником! Христос Воскресе!

Про принципи свободи совісті і візит глави Держдепу в Україну

Сьогодні, 6 травня, у столиці України відбулася зустріч глави Державного департаменту США Ентоні Блінкена із очільником ПЦУ Епіфанієм Думенко.

За повідомленням ЗМІ, під час цієї зустрічі сторони обговорили низку питань, пов'язаних з підтримкою Держдепом США створеної два роки назад релігійної структури.

Зокрема, співрозмовники торкнулися питання "усунення штучних перешкод при вільному, на основі принципів свободи совісті, визначенні громадами своєї приналежності".

Зазначимо, що і Українська Православна Церква завжди відстоювала і відстоюватиме саме ці принципи - свободу совісті та свободу віросповідання. Ми неодноразово звертали увагу українських можновладців всіх рівнів на необхідність дотримання цих принципів, а найперше - Конституції України, згідно якої Церква відділена від держави.

Проте мусимо сьогодні констатувати, що за останні роки в Україні, як сама Конституція, так і норми внутрішнього законодавства та міжнародного права, неодноразово порушувалися.

Випадків, коли УПЦ зазнавала утисків та цькування з боку окремих політичних сил, коли порушувалися ті самі принципи свободи совісті, більше ніж достатньо.

Захоплення храмів, фізичне насильство, вибіркове ставлення до представників УПЦ, а також агресивна риторика та банальне ігнорування потреб віруючих (наприклад, недопущення капеланів УПЦ у ЗСУ) - все це, на жаль, стало нашим сумним сьогоденням.

З іншого боку, така відверта зацікавленість глави Держдепу США питанням просування інтересів ПЦУ не може не викликати занепокоєння. Адже слова Ентоні Блінкена про "усунення перешкод" деякі наші чиновники можуть сприйняти як команду діяти, що призведе до нової хвилі захоплень храмів УПЦ, а відтак - до громадянської напруги та релігійної конфронтації. Залишається сподіватися, що цього все таки не станеться.

МАМИНА ЧЕРЕШНЯ

Росте черешня в мами на городі,
Стара-стара, а кожен рік цвіте,
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те.

Приспів:
Мамо, мамо, вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний,
Знаю, ви молилися за мене
Дні і ночі сива моя нене.

Живе старенька мати у господі,
Невтомні руки, серце золоте,
Щодня і дітям, і онукам годить,
Хоч рідко хто з них дякує за те.

Приспів

Ну що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щасті, а проте
Вони прозріють, але пізно буде:
Черешня всохне, мати оцвіте.

Приспів

О "гендерном равенстве" и правовой ясности в ЕС

Из СМИ стало известно, что Польша и Венгрия добились исключения фразы "гендерное равенство" из проекта декларации, которую ЕС должен опубликовать по итогам саммита лидеров блока.

В ранней версии проекта было сказано, что ЕС будет способствовать "гендерному равенству". Однако, в более поздней версии говорится:"Мы будем увеличивать усилия по борьбе с дискриминацией и активно работать над сокращением гендерного разрыва ... и продвижения равенства".

Представитель польской стороны отметил, что "Польша всегда подчеркивает насколько важна правовая ясность", а "в Договоре о Европейском Союзе очень четко речь идет не о гендерном равенстве, а о равенстве между женщинами и мужчинами".

Таким образом, в очередной раз Польша и Венгрия продемонстрировали, что остаются на стороне традиционных для стран Евросоюза христианских ценностей.

Кроме того, польские дипломаты указали своим коллегам, ратующим за "гендерное равенство", на проблему, связанную с правовым аспектом вопроса. Ведь по сути, "гендерное равенство" – это очень размытая категория, которая в правовом поле может использоваться в качестве манипулятивного элемента.

Ну и, самое главное, Польша и Венгрия напомнили европейским коллегам, что в природе существуют только два пола - мужской и женский. А значит и правовые документы должны учитывать этот факт.

Как мы видим, в Европе еще есть здоровые общественные силы, которые могут хоть как-то противостоять тому продвижению "гендерного равенства", которое мы наблюдаем в последнее время. Было бы очень хорошо, если бы этих сил становилось всё больше. А нашим украинским властям в этом вопросе стоит брать пример с двух соседних нам стран.

В Великобритании за «гомофобные комментарии» полиция арестовала 75-летнего пастора Джона Шервуда.

Вся "гомофобность" пастора сводится к простому цитированию слов книги Бытия о том, что Господь сотворил мужчину и женщину: "И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию сотворил его; мужчину и женщину сотворил их" (Быт. 1, 27).

"Я не делал никаких гомофобных комментариев. Я просто определял брак как отношения между мужчиной и женщиной. Я говорил только то, что говорит Библия - я не хотел никого обидеть или оскорбить. Я делал то, что сказано в моей должностной инструкции, а именно проповедовать Евангелие на открытом воздухе, а также в здании церкви" – рассказал пастор.

Полиция арестовала пастора, тем самым продемонстрировав, что такие понятия как "свобода слова" интерпретируются в современном обществе исключительно в одностороннем порядке – в пользу тех, кто поддерживает ЛГБТ-идеологию.

С другой стороны, случай с пастором Джоном Шервудом показывает, что очень скоро христиане станут преследуемой частью общества, а Священное Писание, сформировавшее современную цивилизацию, будет отнесено к разряду текстов с экстремистским содержанием.

Мы живем во времена, когда простая цитация Библии может закончиться тюремным сроком. Мы живем в обществе, в котором принадлежность к Церкви может вызывать ярость и гнев. И если ситуация никак не изменится, то очень скоро и "время" и "общество" поставят христианство вне закона.

И тогда придет Христос.

https://twitter.com/CConcern/status/1386972257101262848

ПАСХА – ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Христос Воскрес! Цими вічно живими словами вітаю усіх вас, дорогі брати і сестри, шановні друзі! Поздоровляю усіх зі Світлим Великоднем та усіма травневими святами. Передусім – з Днем Перемоги. Як це не дивно, але обидва свята тісно пов’язані. Адже такого вже далекого від нас 1945 року переможне «Ура!» та «Христос Воскрес!» були поруч. І часто лунали з тих самих вуст. Ви спитаєте: та хіба може бути щось спільне між військовою перемогою і Воскресінням з мертвих?

https://youtu.be/eP8FQMhOnkg

Про Любов, яка перемагає

Сьогодні ми святкуємо не просто День перемоги у Другій світовій війні, а День перемоги над нацизмом та перемогу у війні, яку наші предки назвали Вітчизняною.

9 травня 1945 року, разом із проголошенням капітуляції гітлерівської Німеччини, здавалося було остаточно знищено багатоголову гідру фашизму та нацизму. Ціною страшних багатомільйонних жертв наші діди і прадіди зробили все можливе для того, щоб навіть поняття про цю ідеологію стало маркером нелюдськості та звірячої жорстокості.

Що чекало на людство, в разі перемоги Гітлера у тій війні, здогадатися не важко. Достатньо згадати про Бухенвальд, Дахау, Освенцім, Майданек чи Треблінку. Навіть зараз пусті стіни цих концтаборів навіюють жах і просто таки примушують поставити питання: Як могло таке бути? Як таке взагалі було можливим у ХХ столітті, під час небувалого розквіту науки та техніки, в самому центрі цивілізованої Європи, з ініціативи найосвіченіших та найрозвиненіших народів того часу? Експерименти над людьми, масові вбивства та етнічні чистки, знищення дітей та калік - як таке могло статися?

Приблизну відповідь на ці питання слід шукати у нацистсько-фашистському вченні про зверхність арійської раси. Виникло воно під впливом ідей Ніцше, який, в свою чергу, черпав знання не тільки з язичницької філософії, але й з праць Дарвіна, Вольтера, Руссо. Іншими словами, нацизм - це глибоко антихристиянське вчення, а концепція про надлюдину (Übermensch) - це прямий антагоніст євангельським ідеалам.

Вчення, яке базується на словах "нація понад усе", проповідує смерть ворогам і формує принцип, згідно якого одні люди є більш досконалими від інших, - протирічить словам Христа про любов до Бога та ближніх, про любов до ворогів, а також про рівність всіх перед Господом. Це означає, що остаточна перемога над фашизмом та нацизмом можлива тільки у випадку повернення до фундаментальних християнських цінностей, до Євангелія та Христа.

В цьому контексті слід зазначити, що в сучасній Україні досить часто зустрічаються різні прояви, які можна назвати спорідненими саме з ідеями нацизму. Неприпустимість використання фашистської ідеології, символіки та закликів має стати пріоритетним напрямом роботи з українською молоддю. І чільне місце у цій роботі займає Церква, яка як Тіло Христове, здатна донести до всіх людей світу, що «нема вже ні іудея, ні елліна, нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви одно во Христі Іісусі»(Гал. 3, 28).

І ми маємо бути єдиними саме во Христі Іісусі, тому що всі інші способи і спроби об'єднати народ не дадуть довготривалого результату.

Нехай же в День перемоги Всемилостивий Господь посіє в наших серцях не ненависть до ворогів, а любов до Батьківщини та один до одного. Колись один із учасників бойових дій 1941-1945 років сказав, що «ми перемогли Гітлера не тому, що ненавиділи його, а тому, що любили свою Батьківщину». Це означає, що тільки Любов перемагає, а ненависть - руйнує. Сьогодні нам потрібно добре пам'ятати про ці уроки минулого, щоб не втратити майбутнього.

https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4355753/

Захоплення храму УПЦ в Заболотті або ще раз про "принципи свободи совісті"

Буквально кілька днів тому назад ми писали, що слова Держсекретаря США Ентоні Блінкена про "усунення штучних перешкод при вільному, на основі принципів свободи совісті, визначенні громадами своєї приналежності", сказані ним нещодавно у столиці України, можуть бути сприйняті окремими українськими чиновниками в якості "команди діяти, що призведе до нової хвилі захоплень храмів УПЦ".

І ось сьогодні стало відомо, що у селі Заболоття Рівненської області (Сарненська єпархія) сталося чергове захоплення активістами ПЦУ православного храму. Причому, захоплення відбулося за безпосередньої участі двох районних депутатів та представників "муніципальної варти".

В данному випадку увагу на себе звертають одразу кілька факторів.

1. Учасники захоплення храму набиралися у вайбер-групі. Тобто, як до самого храму, так і до релігійної громади, яка збирається у храмі, ці люди не мають ніякого відношення.

2. На храмі були зрізані замки, що вже можна інкримінувати як порушення чинного законодавства, а представників православної громади просто не пускають всередину храму.

3. Участь у цій протизаконній справі прийняли народні обранці, які, згідно Конституції України, повинні однаково ставитися до представників усіх конфесій. Крім того, активну участь приймали і ті, хто мав би слідкувати за порядком – представники "муніципальної варти".

З огляду на ці факти, виникають питання: це і є "принципи свободи совісті", про які говорив високий представник країни з-за океану, чи це "усунення перешкод" на шляху до цих "принципів"? У разі ствердних відповідей на ці два питання, стає очевидним, що "перешкодою" є сама УПЦ. І ця "перешкода" дійсно серйозна і велика, бо на сьогодні Українська Православна Церква залишається найбільшою конфесією України.

Сегодня в результате стрельбы в одной из школ Казани погибли дети. Смерть детей – это всегда страшно. Мы, как христиане, соболезнуем родным и близким погибших, молимся за них и за тех, кто уцелел.

Вместе с тем, примечательным выглядит такой момент: предположительно один из тех, кто устроил стрельбу, создал аккаунт в телеграмме, который назвал словом "бог". Буквально за несколько дней до совершения преступления он написал, что "как бог" хочет, чтобы все признали себя его рабами и делали абсолютно все, что он захочет. Ну а захотел он убивать...
За несколько часов до массового убийства, предполагаемый преступник написал, что убьет много "биомусора", после чего застрелится.

Данный случай еще раз свидетельствует о сегодняшнем очень сложном социуме, в котором, если нет истинных духовных ценностей, автоматически и почти мгновенно создаются их суррогаты. В свою очередь, все эти суррогаты, рано или поздно, ведут человека к самоуничтожению или уничтожению себе подобных. Святые отцы говорили, что цель сатаны – не просто ввести человека в грех, а довести его до самоубийства или хулы.

И сегодня, к сожалению, мы слишком часто становимся свидетелями и того и другого – люди, отказавшиеся от Бога, погрузившись в свою собственную гордыню, начинают мнить "богами" себя, считая, что им принадлежит право вершить судьбами других людей. К чему именно приводит такое право – можно увидеть практически всюду и на множестве примеров. И если спросят о том, "кто стоит за стрельбой в Казани", то ответ очевиден – сатана. А он не привязан к какому-то одному месту, городу или стране...

Это – Эльвира Игнатьева. Она преподавала в школе № 175 города Казань на протяжении четырех лет. В 2018 году заняла второе место на конкурсе «Учитель года».

11 мая 2021 года Эльвира Игнатьева, пытаясь спасти одного из учеников школы, встала на пути убийцы, возомнившего себя "богом" и ворвавшегося в школу с оружием в руках. Она оттолкнула ребенка подальше от стрелявшего и фактически закрыла собой ребенка. Преступник выстрелил в нее...

От полученного ранения Эльвира Игнатьева умерла.

«Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за други своя» (Ин. 15, 13).

12 травня, Священний Синод УПЦ доручив Київській духовній академії провести заходи, присвячені богословсько-канонічному осмисленню принципу соборності та питанню першості у Православній Церкві.

Особлива увага буде зосереджена на богословському, канонічному та історичному тлумаченні 28-го правила IV Вселенського Собору, до якого апелюють представники Константинопольського Патріархату, захищаючи свої претензії на унікальну владу у Православній Церкві.

Варто зазначити, що дане рішення Синоду УПЦ є досить важливим. По суті вперше на синодальному (соборному) рівні прийнято рішення надати оцінку саме канонічним діям Константипольського патріарха Варфоломія та очолюваного ним Синоду. Крім того, Синод УПЦ ініціював і богословський аналіз «нової» екклезіології Константинопольського патріархату, згідно якої патріарх цієї Церкви має якісь особливі права.

Слід зауважити вкотре, що "українську церковну проблему" вже давно пора вивести з русла "протистояння" між Руською і Константинопольською Церквами, куди її намагаються помістити симпатики дій патріарха Варфоломія.

Одностороннє надання Томосу ПЦУ – це не стільки політика, скільки канонічний і екклезіологічний злочин, причини якого набагато глибші від геополітичних, тимчасових планів тих сил, які стоять на засадах захисту інтересів Фанару. І показово, що саме Синод УПЦ ініціював розгляд богословського підгрунтя всього того, що відбулося протягом останніх років.

У зв'язку з цим, треба згадати слова Єрусалимського патріарха Феофіла щодо необхідності нової зустрічі Предстоятелів Помісних Церков в Аммані для обговорення "українського питання". Сподіваємось, що науково-богословська робота, проведена в КДА стосовно дій Константинополя в Україні, стане корисним підгрунтям для майбутнього Амманну-2.

11 мая 2021 года глава правозащитной организации НПО Public Advocacy («Общественная правозащита») Олег Денисов на межсессионном совещании Совета по правам человека рассказал о формировании в общественно-политической сфере Украины негативного образа верующих Украинской Православной Церкви и нарушении прав общин УПЦ из-за принятия Верховной Радой так называемого закона о переименовании.

В частности он отметил, что "формирование в общественно-политической сфере Украины негативного образа верующих Украинской Православной Церкви как сторонников Российской Федерации, признанной в Украине государством-агрессором, соединенное с риторикой ненависти в СМИ и заявлениях чиновников и политиков разного уровня - свидетельствует о разжигании религиозной вражды по отношению к этой группе верующих, что вызывает крайнюю обеспокоенность и требует реакции со стороны международного сообщества".

Действительно то, что происходит сегодня в Украине в отношении УПЦ, уже давно вышло за рамки норм демократии, прав человека или свободы слова.

УПЦ практически постоянно испытывает на себе риторику ненависти и агрессии, как со стороны некоторых СМИ, так и со стороны отдельных поликов или политических сил. Игнорирование этого факта со стороны государства, отсутствие реакции со стороны ответственных органов и замалчивание со стороны международных правозащитных организаций рано или поздно может привести к серьезной эскалации религиозного конфликта.

В связи с этим стоит напомнить, что огонь религиозного противостояния легко разжечь, но очень трудно потушить. Примеров – огромное количество.

Поэтому в очередной раз призываем всех, кто принимает непосредственное участие в противостоянии с Церковью в нашей стране, прекратить свои нападки на УПЦ. Наши верующие никому, кроме Христа, не служат, и ничего другого, кроме общения со Христом не желают.

14 травня – свято на честь ікони Богородиці "Несподівана радість".

Історія цього свята була записана святителем Димитрієм Ростовським.

Один чоловік мав звичай щодня молитися перед іконою Богородиці, а потім йти на задуману ним злу справу.

Але одного разу під час молитви він «бачить образ рухомим і живу Богородицю з Сином своїм. Дивиться, відкрилися рани у Немовля на руках і ногах, і в боці, і тече з них кров потоками, як на Хресті».

У страху чоловік запитав Діву Марію про рани Богонемовля і отримав відповідь, що грішники своїми гріхами знову і знову розпинають Іісуса Христа.

Після побаченого чоловік виправив своє життя і отримав прощення гріхів, що й стало для нього "несподіваною радістю".

Кожного разу, читаючи цю історію, ми дивуємось цинізму людини, яка йшла на злу справу після молитви. Проте, і сьогодні є досить багато тих, хто свідомо коїть зло, вважаючи себе християнином.

Хочеться вірити, що й ці люди відчують до себе милість Божу, і покаявшись в гріхах, виправлять власне життя.

Про справжніх українців

Сьогодні, 14 травня, в Україні вперше на державному рівні відзначається день пам’яті тих українців, які спасали євреїв від смерті в часи Великої Вітчизняної війни.

Дійсно люди, які незважаючи на небезпеку і часто ціною власного життя чи добробуту спасають інших, – достойні того, щоб про них пам’ятали у віках. Їхній подвиг – це дієве виконання слів Христа про любов до ближніх.

І в цьому контексті хочеться нагадати, що серед тих українців, хто робив все можливе, аби врятувати євреїв, ромів чи інших людей від рук нацистів, було чимало православних християн. Одним із найвідоміших серед них є священник Олексій Глаголєв.

Він народився 2 липня 1901 року в родині київського священика Олександра Глаголєва - відомого в Російській імперії фахівця з Біблії і останнього ректора Київської духовної академії.

У 30-і роки за свої релігійні переконання, і батькові, і синові довелося пройти через цілий ряд арештів. Отець Олександр, після нескінченних тортур і допитів, помер у Лук'янівській в'язниці 25 листопада 1937 року. Рішення стати священиком Олексій прийняв у 1940 році, добре розуміючи всі можливі наслідки.

Його шлях як священика почався за часів німецької окупації. Німці, намагаючись заручитися підтримкою Церкви, дозволили відкрити кілька храмів, а самі в цей час готували масове знищення людей.

Коли 28 вересня 1941 року по всьому Києву з'явилися накази, що всі євреї міста і його околиць повинні з'явитися в понеділок, 29 вересня, на кут Мельникової і Дегтярівської вулиць, отець Олексій, розуміючи що на них чекає, став ховати євреїв в церковних приміщеннях, видавав їм фіктивні свідоцтва про хрещення і документи про прийом на роботу в храм паламарями, хористами, читцями. Все це робилося для того, щоб спасти людські життя. В цій небезпечній справі, ризикуючи своїм власним життям, священнику Олексію допомагала його сім’я.

У 1992 році священик Олексій Глаголєв, його дружина Тетяна і дочка Магдалина були удостоєні звання Праведників народів світу.

Їхній подвиг є важливим і для нас, сучасних українців. На жаль, досить часто ми стаємо свідками певного відродження нацистських ідей, символів чи принципів. Такі речі є неприпустимими, а підтримка їх чи відсутність реакції на них – злочинною. Українці завжди відрізнялися любов’ю до своєї держави і повагою до інших. Нам притаманні гостинність, милосердя, здатність до самопожертви і миролюбність. Ось про ці якості і потрібно говорити якнайчастіше. Зрештою, любов завжди перемагає, а ненависть – тільки руйнує.
Прикладом цього і має стати 14 травня – день, коли ми згадуємо справжніх українців.

Збережемо сім'ю – збережемо світ!

Сьогодні весь світ відзначає міжнародний день сім’ї. Ця дата, впроваджена ще в 90-х роках минулого століття, мала сприяти поглибленню розуміння питань родини та об’єднати можливості різних країн світу для вирішення проблем, пов'язаних із сім'єю. В той час світова спільнота була серйозно стурбована проблемами сім’ї та її значенням у виховному процесі підростаючого покоління.

В наш час цих проблем не стало менше. Навпаки, вони суттєво збільшилися. Адже не секрет, що нівелюється саме поняття про сім’ю. В багатьох країнах світу поступово забороняється використання таких термінів як «тато», «мама», «брат», «сестра», сім’я» та інших. Натомість, вводиться так звана «інклюзивна лексика», яка використовує безвідносні поняття, що не вказують ні на стать, ні на сімейну ієрархію окремих людей.

Так, замість «тато» пропонується говорити «родич №1», а замість «мати» – «родич №2». Також всіляко насаджується гендерна ідеологія, згідно якої людина отримує стать не при народженні, а шляхом власної самоідентифікації, і таким чином, втрачає чітке бачення своєї біологічної приналежності.

Такі речі призводять до повної нівеляції не тільки самого поняття сім’ї, але й до інституту сімейних цінностей взагалі. Все частіше в інформаційному просторі з’являються заклики знищити християнське розуміння родини, а традиційне сімейне життя називається «нуклеарним», тобто радіоактивним. Чому? Тому що не дозволяє перетворити сім’ю на розмінну монету для морально-деградуючого суспільства.

Звідси виникає не просто нагальна потреба в захисті сімейних цінностей, а постає питання життя та смерті нашого суспільства загалом. По-перше, мова йде про надсерйозну демографічну кризу, в якій вже кілька десятиліть поспіль знаходиться західний (читай – постхристиянський) світ. Всі сучасні інструменти, які подекуди пропонуються державними органами влади для вирішення цієї кризи, будуються не на духовних цінностях, а на секулярній основі, а відтак є бездієвими.

З іншого боку, все більших обертів набирає ЛГБТ-пропаганда, яка цілеспрямовано бореться проти сім’ї, проти моралі та християнських принципів побудови суспільства. Крім того, ця пропаганда тільки поглиблює кризу сім’ї, в якій перебуває сучасна людина. До чого вона призведе, здогадатись не важко – до знищення сімейних цінностей.

Сьогодні слід нагадати, що сім’я завжди була і буде основним чинником, який формує свідомість людини та її духовний світ. Знищення сім’ї – це знищення сучасної цивілізації і перетворення людини на тварину.

Ми маємо об’єднати свої зусилля для того, щоб стати на захист родини, адже від її процвітання залежить не тільки добробут кожного із нас, але й добробут нашого народу. Загалом, від нашого ставлення до сім’ї залежить життя як нас самих, так і наших дітей.
Збережемо сім’ю – збережемо світ!

https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4357725/