Україна – «брама Європи»
Щороку кожної третьої суботи травня в Україні відзначається день Європи. Цьогоріч свято припадає на 21 травня. Але, навіть без цього святкування, величезна кількість українців погодяться з тим, що європейський статус нашої держави – це є та мета, задля досягнення якої вже зроблено дуже багато і заради якої принесено чимало жертв. І попри те, що Україна ще не є формально частиною Євросоюзу, ми вважаємо себе європейцями. Проте, що значить «бути європейцем»?
Давайте згадаємо, що справжні європейські цінності виплекані християнством. Поняття про демократію та свободу, про мирне співіснування та відсутність дискримінації за соціальними, етнічними чи релігійними ознаками – все це дало християнство. За словами апостола Павла, у Христі «нема вже іудея, ні елліна; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої…» (Гал. 3, 28). Можна сказати, що саме ці слова найяскравіше виражають ставлення тих, хто вважає себе справжнім європейцем один до одного та до всіх інших людей.
І Європа теж пройшла через неймовірні випробування, через війни та революції, щоб побудувати те суспільство, в якому норми демократії та права є не пустими словами, а керівними принципами. Бути європейцем сьогодні – це поважати іншу людину навіть тоді, коли не погоджуєшся із нею; дотримуватися закону навіть тоді, коли це тобі не вигідно; не давати хабарів; не застосовувати службове положення у власних інтересах і т.д. Іншими словами, бути європейцем – значить не принижувати свою гідність та гідність інших людей, значить, бути християнином.
На жаль, не всі українці розуміють це. Закликаючи «рухатися у Європу», деякі наші чиновники не бачать чи не розуміють, що Європа уже давно виросла із середньовічних пелюшок. Називаючи Україну європейською державою, вони приймають антицерковні рішення, які відкидають нас на десятки, а то й сотні років назад. Сьогодні не можна бути демократом і цивилізованою людиною, забороняючи іншим людям відвідувати ті храми, які їм до вподоби. Сьогодні не можна називати себе європейцем і дискримінувати мільйони українців тільки тому, що вони належать до «неправильної» Церкви. Саме тому, забороняючи діяльність Української Православної Церкви, членами якої є мільйони громадян України, можновладці чинять перепони для повноцінного вступу нашої країни до Європейського Союзу. Нам всім потрібно зрозуміти, що Європа – це, насамперед, свобода, рівність у правах та верховенство закону, а не власні уподобання чи суб’єктивні переконання.
Сьогоднішній День Європи нехай усіх нас надихне до спільної клопіткої праці заради того, щоб Україна була справді демократичною державою, і стала за висловом історика Сергія Плохія, «брамою Європи».
Щороку кожної третьої суботи травня в Україні відзначається день Європи. Цьогоріч свято припадає на 21 травня. Але, навіть без цього святкування, величезна кількість українців погодяться з тим, що європейський статус нашої держави – це є та мета, задля досягнення якої вже зроблено дуже багато і заради якої принесено чимало жертв. І попри те, що Україна ще не є формально частиною Євросоюзу, ми вважаємо себе європейцями. Проте, що значить «бути європейцем»?
Давайте згадаємо, що справжні європейські цінності виплекані християнством. Поняття про демократію та свободу, про мирне співіснування та відсутність дискримінації за соціальними, етнічними чи релігійними ознаками – все це дало християнство. За словами апостола Павла, у Христі «нема вже іудея, ні елліна; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої…» (Гал. 3, 28). Можна сказати, що саме ці слова найяскравіше виражають ставлення тих, хто вважає себе справжнім європейцем один до одного та до всіх інших людей.
І Європа теж пройшла через неймовірні випробування, через війни та революції, щоб побудувати те суспільство, в якому норми демократії та права є не пустими словами, а керівними принципами. Бути європейцем сьогодні – це поважати іншу людину навіть тоді, коли не погоджуєшся із нею; дотримуватися закону навіть тоді, коли це тобі не вигідно; не давати хабарів; не застосовувати службове положення у власних інтересах і т.д. Іншими словами, бути європейцем – значить не принижувати свою гідність та гідність інших людей, значить, бути християнином.
На жаль, не всі українці розуміють це. Закликаючи «рухатися у Європу», деякі наші чиновники не бачать чи не розуміють, що Європа уже давно виросла із середньовічних пелюшок. Називаючи Україну європейською державою, вони приймають антицерковні рішення, які відкидають нас на десятки, а то й сотні років назад. Сьогодні не можна бути демократом і цивилізованою людиною, забороняючи іншим людям відвідувати ті храми, які їм до вподоби. Сьогодні не можна називати себе європейцем і дискримінувати мільйони українців тільки тому, що вони належать до «неправильної» Церкви. Саме тому, забороняючи діяльність Української Православної Церкви, членами якої є мільйони громадян України, можновладці чинять перепони для повноцінного вступу нашої країни до Європейського Союзу. Нам всім потрібно зрозуміти, що Європа – це, насамперед, свобода, рівність у правах та верховенство закону, а не власні уподобання чи суб’єктивні переконання.
Сьогоднішній День Європи нехай усіх нас надихне до спільної клопіткої праці заради того, щоб Україна була справді демократичною державою, і стала за висловом історика Сергія Плохія, «брамою Європи».
Я - Корреспондент
Україна – «брама Європи»
Бути європейцем – значить не принижувати свою гідність та гідність інших людей, значить, бути християнином.
Апостола Иоанна Богослова называют еще апостолом любви. Потому что, именно у Иоанна мы встречаем слова о том, что «Бог есть Любовь» (1 Ин. 4, 8). Именно этому апостолу Священное Предание усваивает слова, сказанные им в конце своей жизни: «Дети, любите друг друга».
Помнить о любви нужно всегда, а особенно сегодня – когда вокруг взрываются бомбы. При чем, речь и о тех бомбах, которые уничтожают наши сердца, наполняя их ненавистью. Это касается и людей верующих.
В спорах, даже на злободневные церковные темы, оппоненты часто опускаются до грубости и оскорблений. Такое «отстаивание» своей позиции в корне чуждо Евангелию и всему тому, о чем говорил Христос. Нельзя убедить кого-либо в своей собственной правоте при помощи дурных слов или огульных обвинений. Истина постигается в мире и любви.
Вот поэтому, в день памяти апостола любви - Иоанна Богослова, надлежит нам ещё раз вспомнить слова Христа Спасителя: «По тому узнают, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь между собой» (Ин. 13, 35).
Помнить о любви нужно всегда, а особенно сегодня – когда вокруг взрываются бомбы. При чем, речь и о тех бомбах, которые уничтожают наши сердца, наполняя их ненавистью. Это касается и людей верующих.
В спорах, даже на злободневные церковные темы, оппоненты часто опускаются до грубости и оскорблений. Такое «отстаивание» своей позиции в корне чуждо Евангелию и всему тому, о чем говорил Христос. Нельзя убедить кого-либо в своей собственной правоте при помощи дурных слов или огульных обвинений. Истина постигается в мире и любви.
Вот поэтому, в день памяти апостола любви - Иоанна Богослова, надлежит нам ещё раз вспомнить слова Христа Спасителя: «По тому узнают, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь между собой» (Ин. 13, 35).
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Церква – це Тіло Христове. А отже, переслідування Церкви – це переслідування Христа.
Разом з тим, Церква – це ще й люди. А відтак, гоніння на Церкву – це гоніння на людей.
Невідомо, що коїться в серцях та душах тих, хто піднімає руку проти храму, проти святинь або ж проти простих віруючих. Віруючих, єдиним бажанням яких є спокійна молитва до Бога...
Коли мені вперше випадково зустрілося це відео у мережі, то через тривалість у 20 хвилин, я вирішив не гаяти час на його перегляд. Але потім один священик настійливо рекомендував мені все таки переглянути. Тепер уже я рекомендую вам, шановні читачі, знайти вільних 20 хвилин.
Щоб розсіяти можливі сумніви, раджу одразу перейти на 10-11 хвилини, які обов’язково заохотять розпочати перегляд з самого початку.
Разом з тим, Церква – це ще й люди. А відтак, гоніння на Церкву – це гоніння на людей.
Невідомо, що коїться в серцях та душах тих, хто піднімає руку проти храму, проти святинь або ж проти простих віруючих. Віруючих, єдиним бажанням яких є спокійна молитва до Бога...
Коли мені вперше випадково зустрілося це відео у мережі, то через тривалість у 20 хвилин, я вирішив не гаяти час на його перегляд. Але потім один священик настійливо рекомендував мені все таки переглянути. Тепер уже я рекомендую вам, шановні читачі, знайти вільних 20 хвилин.
Щоб розсіяти можливі сумніви, раджу одразу перейти на 10-11 хвилини, які обов’язково заохотять розпочати перегляд з самого початку.
Миссия Церкви – приводить людей к единению с Богом. Священное Писание, Церковные Таинства, молитвы, аскеза и традиции – все направлено к этой цели. Церковь свидетельствует о присутствии Бога в жизни человека, и не только о присутствии, а и об участии Его во всех аспектах нашего существования. Проповедь (или керигма) Церкви направлена на возвещение Царства Божия, Царства, которое начинается, по слову митрополита Антония Сурожского, с того места, на котором мы стоим в данный момент. Эта проповедь выражает внутреннюю природу Церкви, как Тела Христова. Он стал одним из нас, а значит и мы можем стать едиными с Ним.
Однако, к сожалению, сегодня Украинская Православная Церковь ограничена или совсем лишена возможности говорить о Христе в учебных заведениях, медицинских и других учреждениях. Единственное место, откуда мы можем возвещать Евангелие – это церковный амвон. По сути, мы вернулись в те времена, когда свобода вероисповедания была задекларирована Конституцией, но ограничена текущим положением вещей… Плохо это или хорошо?
Чтобы ответить на этот вопрос, нужно сначала напомнить, что Церковь лучше всего развивается не в тепличных условиях, а именно тогда, когда ее ограничивают. Времена притеснений – это времена появления серьезной богословской мысли, времена переоценки ценностей, понимания истинной природы Церкви. Поэтому, существуя в современных условиях, мы уповаем на милость Божию и надеемся на духовное возрождение.
С другой стороны, будучи лишена возможности проповедовать «на кровлях» (Мф. 10, 27), Церковь может и должна проповедовать жизнью своих чад. Понятно, что существуют решения административного или канонического характера, принятие которых может снять часть проблем и обвинений с Церкви. Но, уповать исключительно на них не стоит. Прежде всего, всевозможные усилия верующий человек должен прилагать в области духовной, где живет и действует благодать Божия. Поэтому, первоочередная задача – научиться быть христианами, искать прежде Царствия Божия, ну а все остальное приложится нам (Мф. 6, 33).
Однако, к сожалению, сегодня Украинская Православная Церковь ограничена или совсем лишена возможности говорить о Христе в учебных заведениях, медицинских и других учреждениях. Единственное место, откуда мы можем возвещать Евангелие – это церковный амвон. По сути, мы вернулись в те времена, когда свобода вероисповедания была задекларирована Конституцией, но ограничена текущим положением вещей… Плохо это или хорошо?
Чтобы ответить на этот вопрос, нужно сначала напомнить, что Церковь лучше всего развивается не в тепличных условиях, а именно тогда, когда ее ограничивают. Времена притеснений – это времена появления серьезной богословской мысли, времена переоценки ценностей, понимания истинной природы Церкви. Поэтому, существуя в современных условиях, мы уповаем на милость Божию и надеемся на духовное возрождение.
С другой стороны, будучи лишена возможности проповедовать «на кровлях» (Мф. 10, 27), Церковь может и должна проповедовать жизнью своих чад. Понятно, что существуют решения административного или канонического характера, принятие которых может снять часть проблем и обвинений с Церкви. Но, уповать исключительно на них не стоит. Прежде всего, всевозможные усилия верующий человек должен прилагать в области духовной, где живет и действует благодать Божия. Поэтому, первоочередная задача – научиться быть христианами, искать прежде Царствия Божия, ну а все остальное приложится нам (Мф. 6, 33).
Forwarded from Українська Православна Церква
⚡️ Постанова Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року.
Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:
1 Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2 Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3 Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4 Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Читати повністю: https://bit.ly/3GqGmHk
Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:
1 Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2 Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3 Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4 Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Читати повністю: https://bit.ly/3GqGmHk
«Мы должны услышать каждого» - Блаженнейший Митрополит Онуфрий
27 мая 2022 года состоялся Собор Украинской Православной Церкви. Со времени проведения предыдущего Собора УПЦ прошло почти 11 лет. Дискуссии, решения и постановления вчерашнего Собора еще будут осмысляться, оцениваться и анализироваться многими. Легче, и в то же время тяжелее всего, это будет сделать его непосредственным участникам, у каждого из которых надолго останутся личные впечатления. Некоторыми из них мне хотелось бы поделиться уже сегодня.
Ещё в процессе подготовки к собранию Блаженнейший Митрополит Онуфрий неоднократно говорил: «Мы должны услышать каждого». Вот и открывая заседание Предстоятель подчеркнул, что наша Православная Церковь – соборноправная, поэтому в ее жизни ценен голос каждого верующего, священника и епископа, которые вместе и составляют Церковь. И управляется Она не одним человеком - Предстоятелем, а Самим Христом.
Действительно, Собор УПЦ это и показал. Были выслушаны различные мнения, выступили многие, первыми из которых держали речь архиереи, совершающие своё служение на оккупированных территориях Украины. Никого не перебивали, никому не мешали говорить то, что исходило от сердца. Никакого давления на выступающих и указания какое мнение «правильное» тоже не прослеживалось. Решение о том, что собрание должно приобрести статус Собора принималось не лично Блаженнейшим, а всеми присутствующими. Вот в такие минуты ощутимо понимается что такое соборность Церкви.
В воздухе витало ощущение того, что среди нас присутствует и нами руководит Святой Дух. Ощущалась подлинная свобода во Христе, та свобода, которая присутствовала ещё на Апостольском Соборе в Иерусалиме в 51 году. И наверное не случайно, что именно в день проведения Собора Украинской Православной Церкви на Литургии прозвучало апостольское чтение (Деян.15, 5-34), посвящённое первому в истории Церкви Собору.
27 мая 2022 года состоялся Собор Украинской Православной Церкви. Со времени проведения предыдущего Собора УПЦ прошло почти 11 лет. Дискуссии, решения и постановления вчерашнего Собора еще будут осмысляться, оцениваться и анализироваться многими. Легче, и в то же время тяжелее всего, это будет сделать его непосредственным участникам, у каждого из которых надолго останутся личные впечатления. Некоторыми из них мне хотелось бы поделиться уже сегодня.
Ещё в процессе подготовки к собранию Блаженнейший Митрополит Онуфрий неоднократно говорил: «Мы должны услышать каждого». Вот и открывая заседание Предстоятель подчеркнул, что наша Православная Церковь – соборноправная, поэтому в ее жизни ценен голос каждого верующего, священника и епископа, которые вместе и составляют Церковь. И управляется Она не одним человеком - Предстоятелем, а Самим Христом.
Действительно, Собор УПЦ это и показал. Были выслушаны различные мнения, выступили многие, первыми из которых держали речь архиереи, совершающие своё служение на оккупированных территориях Украины. Никого не перебивали, никому не мешали говорить то, что исходило от сердца. Никакого давления на выступающих и указания какое мнение «правильное» тоже не прослеживалось. Решение о том, что собрание должно приобрести статус Собора принималось не лично Блаженнейшим, а всеми присутствующими. Вот в такие минуты ощутимо понимается что такое соборность Церкви.
В воздухе витало ощущение того, что среди нас присутствует и нами руководит Святой Дух. Ощущалась подлинная свобода во Христе, та свобода, которая присутствовала ещё на Апостольском Соборе в Иерусалиме в 51 году. И наверное не случайно, что именно в день проведения Собора Украинской Православной Церкви на Литургии прозвучало апостольское чтение (Деян.15, 5-34), посвящённое первому в истории Церкви Собору.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні, 29 травня 2022 року, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України ОНУФРІЙ вперше поминав за Літургією у Києво-Печерській Лаврі Предстоятелів Помісних Православних Церков згідно установленого Диптиха.
Сьогодні ж виповнюється 50 років священницького служіння нашого Предстоятеля Української Православної Церкви.
Сьогодні ж виповнюється 50 років священницького служіння нашого Предстоятеля Української Православної Церкви.
Евхаристия - выражение единства Церкви
Церковь – это единый организм. Церковь - это единое и неделимое Тело Христово. Главой Церкви является Христос. Во Христе «нет уже иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского», потому что все мы «одно во Христе Иисусе» (Кол. 3, 11).
Это единство выражается не через документы или словесные утверждения, а исключительно через Евхаристию. Служение Литургии, несмотря на различие временных поясов или географических границ, объединяет и скрепляет всех христиан, вне зависимости от того где бы они ни находились.
Объединяет не призрачно, символически, а реально и действительно. Потому что, все мы, причащаясь одного и того же Тела Христа, становимся сотелесными Ему, и через это – сотелесными друг другу.
«Нас же всех от единого Хлеба и Чаши причащающихся, соедини друг ко другу», – читает священник молитву во время Литургии. А преподобный Иоанн Дамаскин пишет: «Потому что все мы, что причащаемся от одного хлеба, становимся единым телом Христовым, единой кровью и членами друг друга».
Церковь – это единый организм. Церковь - это единое и неделимое Тело Христово. Главой Церкви является Христос. Во Христе «нет уже иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского», потому что все мы «одно во Христе Иисусе» (Кол. 3, 11).
Это единство выражается не через документы или словесные утверждения, а исключительно через Евхаристию. Служение Литургии, несмотря на различие временных поясов или географических границ, объединяет и скрепляет всех христиан, вне зависимости от того где бы они ни находились.
Объединяет не призрачно, символически, а реально и действительно. Потому что, все мы, причащаясь одного и того же Тела Христа, становимся сотелесными Ему, и через это – сотелесными друг другу.
«Нас же всех от единого Хлеба и Чаши причащающихся, соедини друг ко другу», – читает священник молитву во время Литургии. А преподобный Иоанн Дамаскин пишет: «Потому что все мы, что причащаемся от одного хлеба, становимся единым телом Христовым, единой кровью и членами друг друга».
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
В державі, у якій чиновники займаються своїми прямими обов’язками і не втручаються у ті справи, що не належать до сфери їхньої відповідальності, завжди буде порядок.
Особливо, коли це стосується такої чутливої області як релігія. Не секрет, що найбільше проблем у суспільства з’являлося тоді, коли державні мужі вирішували взяти під свій контроль віру в Бога.
І дуже добре, що в нашій країні ще є справжні керівники, які усвідомлюють, що їх завдання – забезпечувати порядок та добробут у суспільстві.
Одним із них є голова Підвисоцької територіальної громади Голованівського району Кіровоградської області Лозінський Віктор Олександрович.
Це відео коротко і ясно зображує як має дотримуватися Конституція України.
Також Віктор Олександрович подав приклад того як повинен підходити чиновник до релігійних питань – виважено, опираючись на основний Закон Держави. Все інше, за його ж словами, – це популізм.
Особливо, коли це стосується такої чутливої області як релігія. Не секрет, що найбільше проблем у суспільства з’являлося тоді, коли державні мужі вирішували взяти під свій контроль віру в Бога.
І дуже добре, що в нашій країні ще є справжні керівники, які усвідомлюють, що їх завдання – забезпечувати порядок та добробут у суспільстві.
Одним із них є голова Підвисоцької територіальної громади Голованівського району Кіровоградської області Лозінський Віктор Олександрович.
Це відео коротко і ясно зображує як має дотримуватися Конституція України.
Також Віктор Олександрович подав приклад того як повинен підходити чиновник до релігійних питань – виважено, опираючись на основний Закон Держави. Все інше, за його ж словами, – це популізм.
Захистити дітей
Сьогодні, 1 червня, у всьому світі відзначається День захисту дітей. Мета цього свята очевидна – нагадати дорослим про те, що діти потребують опіки, цілком і повністю залежать від нас, від прийнятих нами рішень. І в усі роки представники влади намагалися особливо підкреслити свою роль у досягненні цієї мети. Адже, якщо діти мають доступ до необхідних життєвих ресурсів, освіти та медицини, захищені відповідними законами, то й державу можна побачити процвітаючою.
Проте, починаючи з 24 лютого, ці напрямки діяльності перестали бути пріоритетними, тому що вже більше трьох місяців саме мирне небо над головами наших дітей стало головною метою можновладців. Їхнє дитинство та зростання не повинні залежати від політики і політиків. Діти не мають сприймати навколишній світ через виття сирен і дивитися на нього через віконні грати підвалів. Це – страшно і не підлягає ніякому виправданню.
Ніхто не повинен страждати. Жодна дитина України не заслуговує сидіти під землею і мріяти про сонце. Сльози цих дітей волають до неба, а ще більше волає їх смерть!
Українська Православна Церква послідовно стоїть на засадах миру, завжди закликає до вирішення навіть надскладних проблеми за допомогою розумного слова, а не кулемета. Робить наша Церква це й сьогодні. І буде продовжувати робити завтра.
А в День захисту дітей в черговий раз слід «єдиними вустами» закликати всіх, в циїх це силах, зробити свій внесок задля припинення війни. І він буде безцінним в очах Божих, адже єдиний шлях до миру – це перемовини і повернення обличчям до Христа. Всі інші шляхи – згубні та безперспективні.
Сьогодні, 1 червня, у всьому світі відзначається День захисту дітей. Мета цього свята очевидна – нагадати дорослим про те, що діти потребують опіки, цілком і повністю залежать від нас, від прийнятих нами рішень. І в усі роки представники влади намагалися особливо підкреслити свою роль у досягненні цієї мети. Адже, якщо діти мають доступ до необхідних життєвих ресурсів, освіти та медицини, захищені відповідними законами, то й державу можна побачити процвітаючою.
Проте, починаючи з 24 лютого, ці напрямки діяльності перестали бути пріоритетними, тому що вже більше трьох місяців саме мирне небо над головами наших дітей стало головною метою можновладців. Їхнє дитинство та зростання не повинні залежати від політики і політиків. Діти не мають сприймати навколишній світ через виття сирен і дивитися на нього через віконні грати підвалів. Це – страшно і не підлягає ніякому виправданню.
Ніхто не повинен страждати. Жодна дитина України не заслуговує сидіти під землею і мріяти про сонце. Сльози цих дітей волають до неба, а ще більше волає їх смерть!
Українська Православна Церква послідовно стоїть на засадах миру, завжди закликає до вирішення навіть надскладних проблеми за допомогою розумного слова, а не кулемета. Робить наша Церква це й сьогодні. І буде продовжувати робити завтра.
А в День захисту дітей в черговий раз слід «єдиними вустами» закликати всіх, в циїх це силах, зробити свій внесок задля припинення війни. І він буде безцінним в очах Божих, адже єдиний шлях до миру – це перемовини і повернення обличчям до Христа. Всі інші шляхи – згубні та безперспективні.
30 мая кровожадная война забрала жизни благочинного Святогорской Лавры архимандрита Галактиона, монаха Аристоклия, монахини Варвары.
Ранения получили иеромонахи Иоасаф и Амфилохий, а также иеродиакон Алипий.
Количество погибших и пострадавших мирян на данный момент неизвестно.
Война не щадит никого…
Господи, упокой погибших, исцели раненых, а к нам грешным приклони Твою милость!
Ранения получили иеромонахи Иоасаф и Амфилохий, а также иеродиакон Алипий.
Количество погибших и пострадавших мирян на данный момент неизвестно.
Война не щадит никого…
Господи, упокой погибших, исцели раненых, а к нам грешным приклони Твою милость!
Смирение – путь к Вознесению
«Вознеслся еси во славе Христе Боже наш!» Так говорит Церковь сегодня о Вознесении Христа, особенно подчеркивая – «во славе».
Господь пришел на землю в уничижении, без какой-либо земной славы.
Родившись от бедной Девы Марии, в дальней части Римской империи, в глухом палестинском селении, в хлеву для скота, Христос показал, что смирение – это единственный путь к настоящей славе. Более того, не просто смирение, а смирение со страданием и болью. Вся Его жизнь – это шествие на Голгофу. Однако, Голгофой она не заканчивается. Если было бы так, то Иисус из Назарета остался бы в памяти людей и в мировой истории всего лишь одним из многих учителей нравственности, наравне с Буддой, Платоном или еще кем-то.
Остался бы в том случае, если бы Его Тело осталось в гробу… Но, Он Воскрес. А значит, полностью победил смерть, разрушил ад, лишил силы сатану. То есть, не просто рассказал как надо жить, чтобы смерть не казалась такой страшной, а показал, что для верующего человека смерти нет вообще.
И вот сегодня Он возносится на небо. Возносится с человеческой плотью – все той же, израненной, измученной, той, реальность которой наощупь проверял апостол Фома. Возносится во славе. Вопрос – что это за слава? От кого и для кого она? Понятно, что в первую очередь мы скажем о Божестве Христа. Но, так как Христос – это Богочеловек, так как в Его Ипостаси Божественная природа соединилась с природой человеческой, то слава принадлежит и человеку. Сегодня Господь возносит нашу природу туда, где есть Сам. И с одной стороны– это непостижимая для ума тайна, а с другой – вполне реальная цель и призвание.
«Я иду приготовить место вам. И когда пойду и приготовлю вам место, приду опять и возьму вас к Себе, чтобы и вы были где Я. А куда Я иду, вы знаете, и путь знаете» (Ин. 14, 2-4) – так сказал Господь Своим ученикам, а вместе с ними – и нам. И вот сегодня эти слова становятся действительностью. Он приготовил нам место, и зовет нас к Себе. Это призвание, с одной стороны, свидетельствует о высочайшей любви Бога к человеку, но, с другой стороны, говорит и о высокой степени нашей ответственности. Чем и как мы ответим на этот призыв?
Христос сказал: «Куда Я иду, вы знаете, и путь знаете». Путь – это то самое смирение, которое, по слову преподобного Исаака Сирина, достигается выполнением заповедей. Поэтому, праздник Вознесения должен стать для нас призывом к реализации всего того, о чем говорит Господь, чтобы через любовь к Нему и ближнему мы достигли Небесных обителей нашего Отца.
«Вознеслся еси во славе Христе Боже наш!» Так говорит Церковь сегодня о Вознесении Христа, особенно подчеркивая – «во славе».
Господь пришел на землю в уничижении, без какой-либо земной славы.
Родившись от бедной Девы Марии, в дальней части Римской империи, в глухом палестинском селении, в хлеву для скота, Христос показал, что смирение – это единственный путь к настоящей славе. Более того, не просто смирение, а смирение со страданием и болью. Вся Его жизнь – это шествие на Голгофу. Однако, Голгофой она не заканчивается. Если было бы так, то Иисус из Назарета остался бы в памяти людей и в мировой истории всего лишь одним из многих учителей нравственности, наравне с Буддой, Платоном или еще кем-то.
Остался бы в том случае, если бы Его Тело осталось в гробу… Но, Он Воскрес. А значит, полностью победил смерть, разрушил ад, лишил силы сатану. То есть, не просто рассказал как надо жить, чтобы смерть не казалась такой страшной, а показал, что для верующего человека смерти нет вообще.
И вот сегодня Он возносится на небо. Возносится с человеческой плотью – все той же, израненной, измученной, той, реальность которой наощупь проверял апостол Фома. Возносится во славе. Вопрос – что это за слава? От кого и для кого она? Понятно, что в первую очередь мы скажем о Божестве Христа. Но, так как Христос – это Богочеловек, так как в Его Ипостаси Божественная природа соединилась с природой человеческой, то слава принадлежит и человеку. Сегодня Господь возносит нашу природу туда, где есть Сам. И с одной стороны– это непостижимая для ума тайна, а с другой – вполне реальная цель и призвание.
«Я иду приготовить место вам. И когда пойду и приготовлю вам место, приду опять и возьму вас к Себе, чтобы и вы были где Я. А куда Я иду, вы знаете, и путь знаете» (Ин. 14, 2-4) – так сказал Господь Своим ученикам, а вместе с ними – и нам. И вот сегодня эти слова становятся действительностью. Он приготовил нам место, и зовет нас к Себе. Это призвание, с одной стороны, свидетельствует о высочайшей любви Бога к человеку, но, с другой стороны, говорит и о высокой степени нашей ответственности. Чем и как мы ответим на этот призыв?
Христос сказал: «Куда Я иду, вы знаете, и путь знаете». Путь – это то самое смирение, которое, по слову преподобного Исаака Сирина, достигается выполнением заповедей. Поэтому, праздник Вознесения должен стать для нас призывом к реализации всего того, о чем говорит Господь, чтобы через любовь к Нему и ближнему мы достигли Небесных обителей нашего Отца.
Я - Корреспондент
Смирение – путь к Вознесению
Христос показал, что смирение – это единственный путь к настоящей славе. Более того, не просто смирение, а смирение со страданием и болью.
Сьогодні рівно 100 днів від початку того жахіття, яке прийшло на нашу землю 24 лютого 2022 року. 100 днів сліз, горя, плачу…
Україна платить надто велику ціну, втрачаючи щоденно найкращих своїх синів. Україна гірко плаче вже 8 років, а не лише 100 днів. Як же зупинити ці людські ридання? Виключно шляхом перемовин, сівши один навпроти одного за стіл, а не в окопи, і подивившись один одному у вічі, а не через приціл гвинтівки. Прийде час, коли саме так і станеться, бо кожна війна завжди закінчується миром. Але якою буде ціна цього миру?!
Скільки ще потрібно смертей, щоб люди ХХІ сторіччя, нарешті, зрозуміли – всі проблеми сьогодення можна і потрібно вирішувати мовою примирення, а не мовою гармат.
Бог подарував людині свободу, створив її вільною. А значить, будь-який примус – не від Нього. Навіть, коли мова йде про «примушення до миру». Мир – це стан душі та серця. І, незважаючи на війну, він десь далеко живе всередині кожного, даючи надію на те, що у близькій перспективі запанує й посеред усіх нас. Ми щосили прагнемо до миру! Ми твердо віримо, що з Божою допомогою досягнемо його.
За 100 днів ми навчилися цінувати чисте небо, тишу, спокій. Але, найголовніше те, що ми навчилися цінувати один одного: всіх тих, хто наразі поряд, та тих, хто може уже не повернутися.
Україна платить надто велику ціну, втрачаючи щоденно найкращих своїх синів. Україна гірко плаче вже 8 років, а не лише 100 днів. Як же зупинити ці людські ридання? Виключно шляхом перемовин, сівши один навпроти одного за стіл, а не в окопи, і подивившись один одному у вічі, а не через приціл гвинтівки. Прийде час, коли саме так і станеться, бо кожна війна завжди закінчується миром. Але якою буде ціна цього миру?!
Скільки ще потрібно смертей, щоб люди ХХІ сторіччя, нарешті, зрозуміли – всі проблеми сьогодення можна і потрібно вирішувати мовою примирення, а не мовою гармат.
Бог подарував людині свободу, створив її вільною. А значить, будь-який примус – не від Нього. Навіть, коли мова йде про «примушення до миру». Мир – це стан душі та серця. І, незважаючи на війну, він десь далеко живе всередині кожного, даючи надію на те, що у близькій перспективі запанує й посеред усіх нас. Ми щосили прагнемо до миру! Ми твердо віримо, що з Божою допомогою досягнемо його.
За 100 днів ми навчилися цінувати чисте небо, тишу, спокій. Але, найголовніше те, що ми навчилися цінувати один одного: всіх тих, хто наразі поряд, та тих, хто може уже не повернутися.
О соборном разуме
Соборный разум – это не голос большинства, а голос Божий. Звучание этого голоса можно услышать только в атмосфере свободы. 27 мая 2022 года такая атмосфера царила на Соборе УПЦ в Киеве.
Христос говорил Своим апостолам: "Если пребудете в слове Моем, то вы истинно Мои ученики, и познаете истину, и истина сделает вас свободными" (Ин. 8, 32). Условия познания истины – пребывание в слове Христа. Что же это значит? В другом месте Господь говорит: "Тот, кто любит Меня, Мое Слово исполнит. И тогда Мой Отец полюбит его, мы с Ним вместе придем к нему и поселимся у него" (Ин. 14, 23). Таким образом, любовь ко Христу – вот то, что должно двигать нами, что способно помочь нам как познать истину, так и стать свободными.
Соборный разум – это попытка понять все стороны, услышать каждого, и найти такое решение, которое, с одной стороны, послужило бы на пользу Церкви, а с другой – засвидетельствовало бы Ее верность Христу. Понятно, что кто-то все равно останется недовольным. Но, Собор и не ставит задачу удовлетворить всех. Именно для этого и нужна так называемая «рецепция», то есть, постепенное принятие того, что было определено соборным разумом.
В то же время, свобода – это отсутствие принуждения. И позиции некоторых епархий относительно тех или иных постановлений Собора, и разрешение епархиальным архиереям на период военного положения поступать так как они сочтут нужным для блага и сохранения единства Церкви, только подчеркнули эту свободу. Если было бы иначе, то всех обязали бы выполнять все то, что постановил Собор. А этого как раз и не произошло.
Прошла неделя спустя проведения Собора. Его результаты осмыслены и приняты в западных и восточных, южных и северных епархиях Украинской Православной Церкви. «Жизнь жительствует», поэтому мы верим и надеемся, что соборно принятые решения помогут нашей Церкви и в дальнейшем осуществлять свою спасительную миссию.
Соборный разум – это не голос большинства, а голос Божий. Звучание этого голоса можно услышать только в атмосфере свободы. 27 мая 2022 года такая атмосфера царила на Соборе УПЦ в Киеве.
Христос говорил Своим апостолам: "Если пребудете в слове Моем, то вы истинно Мои ученики, и познаете истину, и истина сделает вас свободными" (Ин. 8, 32). Условия познания истины – пребывание в слове Христа. Что же это значит? В другом месте Господь говорит: "Тот, кто любит Меня, Мое Слово исполнит. И тогда Мой Отец полюбит его, мы с Ним вместе придем к нему и поселимся у него" (Ин. 14, 23). Таким образом, любовь ко Христу – вот то, что должно двигать нами, что способно помочь нам как познать истину, так и стать свободными.
Соборный разум – это попытка понять все стороны, услышать каждого, и найти такое решение, которое, с одной стороны, послужило бы на пользу Церкви, а с другой – засвидетельствовало бы Ее верность Христу. Понятно, что кто-то все равно останется недовольным. Но, Собор и не ставит задачу удовлетворить всех. Именно для этого и нужна так называемая «рецепция», то есть, постепенное принятие того, что было определено соборным разумом.
В то же время, свобода – это отсутствие принуждения. И позиции некоторых епархий относительно тех или иных постановлений Собора, и разрешение епархиальным архиереям на период военного положения поступать так как они сочтут нужным для блага и сохранения единства Церкви, только подчеркнули эту свободу. Если было бы иначе, то всех обязали бы выполнять все то, что постановил Собор. А этого как раз и не произошло.
Прошла неделя спустя проведения Собора. Его результаты осмыслены и приняты в западных и восточных, южных и северных епархиях Украинской Православной Церкви. «Жизнь жительствует», поэтому мы верим и надеемся, что соборно принятые решения помогут нашей Церкви и в дальнейшем осуществлять свою спасительную миссию.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Відео пожежі скиту на честь Всіх Святих. Горить храм, який є витвором мистецтва і був збудований ще в 1912 році.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Відео того, що залишилось від Всіхсвятського скита Святогірської лаври.
Віримо, що з Божою допомогою зможемо відбудувати його. І в новому храмі знову лунатимуть молитви за Україну та народ Божий!
Віримо, що з Божою допомогою зможемо відбудувати його. І в новому храмі знову лунатимуть молитви за Україну та народ Божий!