Воскрес Христос – воскреснемо і ми!

Воскресіння Іісуса Христа – найважливіша подія в історії людства. Воскреслий Господь метафізично перемагає зло та смерть, і відкриває двері вічності для кожного, хто вірує в Нього. Воскресіння повністю змінило і ту реальність, яку ми називаємо фізичною. Адже смерть відтепер не є кінцевою точкою, яка перериває існування людини, а значить за її порогом є не менш реальне буття, ніж те, в якому ми живемо зараз.

З іншого боку, Воскресіння Христа вплинуло фактично на все, чого торкаються руки людини. Культура Європи, а значить, і культура цивілізованого світу (живопис, архітектура, музика, література) була сформована під впливом того факту, що Христос переміг смерть. Велич середньовічних храмів, краса художніх творів епохи Відродження та неймовірна небесна гармонія музики Баха і Моцарта вказують на те, що смерті більше дійсно не існує. Переосмислюючи події, які мали місце 20 століть назад, коли учні не знайшли в гробі свого Учителя, людина створила такі культурні шедеври, які буквально розривають тканину часу, і вже тут на землі свідчать про вічність.

Протягом усієї своєї історії людина прагнула здолати свого найголовнішого ворога – смерть. Прагне вона цього і сьогодні. Ми не хочемо помирати. І хтось, реалізуючи своє бажання жити якнайдовше, шукає медичних способів продовжити своє життя, а хтось прекрасно розуміє, що смерть тіла не є фінішом, а тільки початком. Саме через цю призму смерті, як початку чогось більшого за земне буття, ми маємо розглядати своє життя. Всі наші вчинки, слова і навіть думки повинні завжди оцінюватися з точки зору відповіді на питання: «а що далі? де буду я після того, як помру?».

Можна впевнено сказати, що якби ці питання ставили перед собою всі ми, то зла в світі було б значно менше. Тому що воно, зазвичай, з’являється від відчуття безкарності – як тут на землі, так і там за гробом. Однак, суд обов’язково буде. І цей суд – не ілюзія, а перспектива, яка стала реальністю саме через Воскресіння Христа.

Разом з тим, Воскреслий Господь, Який восстав із мертвих, дає надію і нам, що все зло, яке існує в світі, яке сьогодні є на нашій землі, рано чи пізно буде переможене. Інакше і бути не може. Адже, якщо Воскрес Христос, то воскреснемо і ми!

Прекрасним Пасхальним сербським піснеспівом вітаю всіх читачів цього каналу зі Світлим Воскресінням Господа нашого Іісуса Христа.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!!!

Середа в богослужінні Православної Церкви присвячена Святому і Животворящому Хресту. І в певній мірі, навіть на Світлому тижні, ми все одно пам'ятаємо про Хрест. Чому? Тому що через розп'яття ми бачимо Воскресіння, через смерть ми зустрічаємо життя.

Дійсно, християнство – це релігія радості та оптимізму. Для християн всі проблеми, скорботи та труднощі не є фатальними, а практично завжди слугують для чогось більшого.

Господь був розіп'ятий і, з людської точки зору, Він програв. Проте, в кінцевому результаті, саме смерть на Хресті стала великою перемогою, яка здолала прокляття смерті та гріха.

Саме тому, ми не полишаємо віри, що і сьогодні всі скорботи, які переживає наш стражденний народ, призведуть до його оновлення та воскресіння.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес Христос!

Вчора під час Літургії читався уривок з Євангелія, який вже традиційно носить назву «Бесіда Іісуса Христа с Никодимом». В цій розмові є такий епізод. На слова Спасителя «Хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» Никодим відповів: «Як може людина, будучи старою, народитися? Чи може вона вдруге увійти в утробу своєї матері й народитися? Іісус у відповідь промовив до нього: Ти — учитель Ізраїля, і не знаєш цього?» (Ін. 3, 3-10).

Досить часто люди мають унікальну здатність «розуміти» Святе Письмо так, як їм вигідно. Таке «розуміння» дає підстави виправдовувати свої вчинки, опираючись на власне трактування священних текстів. З іншого боку, такі люди «не розуміють» елементарних речей, які не підтримують їх світогляд. Це є великою проблемою не тільки сьогодення, але, як бачимо, і часів Христа. Якби людина справилась з цією проблемою, то різноманітні ідеології втратили б своє «сакральне» значення.

Ось і Никодим, якого Церква називає тайним учнем Спасителя, переводить слова Христа про духовне життя в земну площину. Народження згори він розуміє виключно в матеріальних категоріях, що свідчить про його мислення в рамках обмеженого сприйняття духовних істин. Та не тільки Никодим так мислив.

В історії Церкви завжди з’являлися люди, які намагалися максимально дистанціюватися від духовного сприйняття реальності і перетворити релігію на рушійну силу для якихось земних звершень і досягнень. Такий погляд в Церкві бачить і досі виключно соціальний інститут, який повинен займатися «вимогами часу», а не пошуком Царства Небесного. Таке відношення призводить до того, що Церква стає на шлях служіння політичним інтересам, забуваючи при цьому про своє справжнє призначення.

На жаль, і сьогодні схожі прояви мають місце в житті Церкви. Ми, християни, повинні добре пам’ятати про пагубність подібних проявів. А сучасні «никодими» мають зрозуміти, що «кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби його вчинки не були осуджені, [тому що вони погані]. А хто чинить правду, той іде до світла, щоб виявилися його діла, бо зроблені вони в Бозі» (Ін. 3, 20-21).

Апостол Фома и сила христианства

Разговор о «Фоме неверующем» практически всегда сводится к проблеме восприятия религиозной действительности или отсутствия таковой. То есть, к вере. Однако, сегодня хотелось бы обратить внимание на другую сторону личности апостола Фомы.

Давайте вспомним, что после Воскресения Христа, апостолы, «страха ради иудейского», не покидали Сионской горницы. Боялись расправы, суда или просто преследований. Единственный, кто отсутствовал – апостол Фома. Почему его не было с другими? Ответов на этот вопрос может быть несколько, но главных – два.

С точки зрения Промысла Божия, Фома отсутствовал именно для того, чтобы уверить в Воскресении Христа всех, кто мог бы усомниться в нём. Вот, как об этом говорит Церковь в одном из своих песнопений: «Ученикам сомневающимся, на восьмой день предстал Спаситель… и мир дав, к Фоме возопил: прийди апостоле, осяжи длани, в которые были вонзены гвозди. О доброе неверие Фомино, верных сердца в познание привело…». Другими словами, Церковь не вменяет «неверие» Фомы ему в грех, а называет его «добрым», так как через него многие пришли к «познанию» Воскресения Христа.

Вторая причина, из-за которой Фома не находился вместе с апостолами в Сионской горнице, заключается в том, что этот ученик Распятого не боялся умереть за свои убеждения. Он не испугался преследователей Христа, и не прятался от них. Действительно, в Евангелии мы встречаем эпизод, который указывает на бесстрашие и мужество апостола Фома. Так, незадолго до Своих страданий, Господь сообщил ученикам о том, что намеревается идти к умершему Лазарю. Каковой же была реакция апостолов? «Ученики сказали Ему: Равви! давно ли Иудеи искали побить Тебя камнями, и Ты опять идешь туда?» (Ин. 11, 8). То есть, они попытались отговорить Его, а также показали, что не особо имеют желание делать то, что задумал их Учитель. Единственным, кто занял противоположную позицию, был апостола Фома, который, обращаясь к своим соученикам, заявил: «Пойдем и мы умрем с Ним» (Ин. 11:16).

Вот именно эта сторона характера апостола Фомы очень ярко свидетельствует о том, каким человеком он был. Вместе с тем, мужество Фомы, готовность последовать за Христом даже до смерти – пример для нас всех. Ведь, очень часто мы, «страха ради иудейска», пытаемся отсидеться тогда, когда на улицы надо выходить с проповедью. Мы боимся идти туда, где нас могут обидеть или оскорбить, не говоря уже об угрозе жизни. Нам не всегда хватает мужества защищать Христа и Его Святую Церковь. Нет, не силой и кулаками, а словом, кротостью, любовью, готовностью к самопожертвованию.

Обратите внимание, что апостол Фома не призывает взять в руки оружие, чтобы защитить Христа от врагов, а выказывает готовность умереть вместе с Ним. Почему так? Потому что, сила Господа – в Его кажущейся слабости, в Его смирении и готовности к Жертве за каждого человека. И в этом, по сути, и сила христианства. Потому что «нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих» (Ин. 15,13).

Напевно, багато хто вже бачив це відео. Священик УПЦ запитує у своїх прихожан, чи бажають вони залишитися вірними Українській Православній Церкві та її Предстоятелю. У відповідь всі віряни здіймають до верху руки, чим підтверджують своє бажання перебувати і далі під омофором Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

Особливо вражають до сліз щирі слова священика, сказані ним в кінці: "Я обіцяв вести людей до Бога. І я дав обіцянку Богу не залишити вас".

Коли священик дійсно переживає за свою паству, коли він самовіддано піклується про всіх і кожного, а найголовніше, коли він веде людей до Бога, тоді уподібнюється високому Євангельському ідеалу «доброго пастиря», який «життя своє покладає за овець» (Ін. 10, 11). А справжні християни ніколи не заплутаються у вирі політичних віянь, тому що головна мета для них – це досягнення спасіння. Так і стверджується міцна православна громада, яка неухильно йде разом зі своїм пастирем за Христом.

«Кто почитает священника, тот будет почитать и Бога, кто стал презирать священника, тот постепенно дойдет когда-нибудь и до оскорбления Бога. Иже вас приемлет, сказал Господь, Мене приемлет (Мф. 10:40); священником Его, сказано в другом месте, воздавай честь (Ср.: Чис. 18, 8).

Иудеи стали презирать Бога потому, что презирали Моисея, что бросали в него камни. Кто благоговеет пред священником, тот тем более будет благоговеть пред Богом.

Хотя бы священник был нечестив, но Бог, видя, что ты из благоговения к Нему почитаешь даже недостойного чести, Сам воздаст тебе награду. Если приемляй пророка во имя пророча, как говорит Господь, мзду пророчу приимет (Мф. 10:41), то, конечно, получит награду и тот, кто уважает священника, слушается его и повинуется ему. Если в деле странноприимства, когда ты не знаешь, кого принимаешь к себе, ты получаешь такую награду, то тем более получишь, когда будешь повиноваться тому, кому повиноваться повелевает Господь".

Святитель Иоанн Златоуст

Чудо молитви

Один із опонентів християн, язичник Цельс, більше 15-ти століть назад дивувався тому факту, що християни звертаются до Бога в надії на відповідь. «Невже ви вважаєте, що Бог вас чує?» – дивувався він.

Сьогодні також можна зустріти достатню кількість людей (навіть серед тих, хто вважає себе християнином), які сумніваються в дієвості, а разом із цим – в потрібності молитовного подвигу. Вони сприймають молитву як засіб самозаспокоєння, певний аналог медитативного аутотренінгу, який нічого в навколишньому світі змінити не може. Будь-які аргументи на користь молитви, випадки із життя, які підтверджують її необхідність – не сприймаються. Все це знаходить «раціональне» пояснення, тому місця для чуда просто не залишається.

Приведу дещо комічний, але досить ілюстративний приклад. Одну віруючу людину попросили надати підтвердження того факту, що Бог є. Та людина розповіла, що дзвонар храму, куди вона ходить на богослужіння, упав із дзвіниці і залишився живий. «Випадково»,– відповів на це атеїст. «Але дзвонар впав із дзвіниці ще раз. І залишився живий!».«Збіг обставин», – зазначив атеїст. «Він впав і третій раз – і залишився живий!», - вигукнув віруючий. «А це вже звичка», – промовив його опонент.

Дійсно, за допомогою «раціональних аргументів» можна знайти «пояснення» будь-якому диву. Бо якщо людина вірити не хоче – Бог примушувати її не буде. Проте, яким же тьмяним та сірим є життя тієї людини, яка не бачить чудес навколо себе та не вірить в їх можливість! Така людина не здатна змінити світ.

Світ змінюють ті, для кого чудо – це повсякденна реальність. Зрештою, все наше життя – це чудо. І можливість дякувати Богу за це чудо в молитві – найбільша рушійна сила позитивних змін!

Заява Київської Митрополії УПЦ з приводу рішень про заборону діяльності релігійних громад Української Православної Церкви.
"Останнім часом спостерігається вкрай небезпечне загострення протистояння на релігійному ґрунті. У деяких регіонах органи місцевого самоврядування, грубо порушуючи Конституцію України, через надумані та свідомо неправдиві звинувачення, ухвалюють рішення про заборону або обмеження діяльності релігійних громад Української Православної Церкви в їх адміністративно-територіальних межах. На сьогодні відомо про два десятки таких випадків. Особливе занепокоєння викликає ситуація на Київщині, де, зокрема, у Броварах міською радою було ухвалене рішення про «призупинення діяльності Української Православної Церкви на території громади». Наголошуємо, що навіть воєнний стан не надає такого права місцевому самоврядуванню. Тому схильні вважати, що прийняття такого роду рішень відбувається з мовчазної згоди Військової обласної адміністрації, а може навіть і за її участі, оскільки існує інформація, що головам ОТГ розсилаються інструкції, за якими від них вимагають заборонити діяльність релігійних громад УПЦ з метою подальшого захоплення та «переходу» до «ПЦУ». Вбачається, що такі дії органів місцевого самоврядування набувають системності, мають ознаки підривної та диверсійної діяльності, а також суперечать позиції Офісу Президента, та голови Верховної Ради України.
Заявляємо, що такі рішення є злочинними та завідомо незаконними. На додаток, вони стають причиною внутрішнього ослаблення нашої Держави в умовах війни та суттєвою перешкодою задля досягнення миру в Україні, до якого ми усі прагнемо, і за який нині проливається кров".
Читати заяву повністю: https://bit.ly/3kM13U3

Сьогодні в місті Шепетівка Хмельницької області тероборона заблокувала єпархіальне управління і Михайлівський кафедральний собор УПЦ. Вірянам було повідомлено, що о 18.00 відбудеться голосування за перехід храму до ПЦУ.

На цьому відео чітко видно, як віруючі зустрічали тих, хто прийшов голосувати – співом "Христос Воскрес із мертвих". Також з відео однозначно зрозуміло, хто саме є прихожанами храму і хто має право вирішувати його долю – це люди, які стоять біля дверей собору разом зі своїми пастирями.

Натомість ті жителі міста, які прийшли "голосувати", жодного відношення до Церкви не мають. А це означає, що і "голосування", у якому не приймали участі парафіяни собору, є недійсним і незаконним.

Такі дії, вчинені за підтримки місцевої влади, є не тільки порушенням українського законодавства, але й мають ознаки підривної та диверсійної діяльності, а також суперечать позиції Офісу Президента та Верховної Ради України, що в часі війни повинно отримати належну юридичну оцінку.

Жінки-мироносиці як проповідниці Христового Воскресіння

В календарі Православної Церкви є досить багато дат, присвячених святим жінкам. Серед них є мучениці, преподобні та праведні, княгині та інокині. Церква ніколи не применшувала роль жінки і підкреслювала своє шанобливе ставлення до неї. Причина зрозуміла – від Діви Марії отримав Свою плоть Спаситель світу Христос. Але, навіть зважаючи на велику кількість святих жінок, сьогодні особливий день. Адже, Церква нині вшановує мироносиць – тобто тих, хто стали першими проповідниками Воскресіння Христа.

Апостол Павел зазначає, що «якщо Христос не воскрес, то марна й проповідь наша, марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Таким чином, учень Спасителя підкреслює, що в центрі християнської віри та проповіді саме Воскресіння Сина Божого, яке стало центральною подією в історії людства. А значить, і той, хто сповіщає про цю подію, виконує особливу місію та користується особливою довірою Бога. І невипадково, що серед проповідників Воскресіння одними з перших були жінки. Чому саме вони?

Давайте згадаємо, що жодна з послідовниць Христа не зрадила Його. Апостол Петро тричі зрікся свого Вчителя, апостол Іуда продав Його за 30 срібних монет, інші апостоли боялися гонінь і охоплені страхом сиділи в Сіонській Світлиці… А жінки, взявши дорогоцінне миро, пішли до Гробу Спасителя, щоб виконати традиційні для іудеїв похоронні обряди.

І сьогодні, коли ми зайдемо в наші храми, то побачимо, що більшість в них – це жінки. Матері, дружини, сестри – вони й далі слідують за Христом, не роздумуючи про гоніння, не звертаючи увагу на нерозуміння та злі слова з боку ворогів Церкви, йдуть, тому що знають – спасіння можливе тільки через віру в Сина Божого.

І в наш час вони проповідують Його Воскресіння, бо саме з їхніх вуст діти чують перші слова молитви, саме вони приносять своїх немовлят до Причастя, а потім приводять до першої Сповіді. Жінки й у наш час виконують місію проповіді про те, що «як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15, 22).

Тож, вітаючи сьогодні всіх наших жінок зі святом, бажаємо їм такої ж міцної віри як у мироносиць, щоб у важкі для нашої Церкви та Держави часи вони й надалі перебували вірними Спасителю і сповіщали всьому світові, що Христос воістину Воскрес із мертвих!

Обращение Блаженнейшего Митрополита Онуфрия к Президенту Российской Федерации Путину В.В. в связи с ситуацией вокруг города Мариуполя.
Мой пастырский долг просить Вас о предоставлении возможности всем, кто этого желает, покинуть город Мариуполь – и гражданским лицам, и военным. Во все времена в разных войнах противоборствующие стороны находили возможным проявление гуманизма. Нам известно, что Российская Федерация неоднократно в Сирии выступала посредником при эвакуации комбатантов, попавших в окружение. В связи с этим, надеемся, что Вы по-христиански согласитесь на процедуру Extraction для украинского гарнизона в Мариуполе, и дадите возможность находящимся в окружении гражданским лицам, полицейским, пограничникам и военным выйти на контролируемую Украиной территорию либо на территорию третьих стран. Многие страны сочтут за честь взять посредничество в этой операции. Прошу Вас выбрать любую из них во Имя Воскресшего Христа.
Читати повністю: https://bit.ly/3wbBEID

9 мая 2022 года синод Константинопольского патриархата, на своем очередном заседании, принял в евхаристическое общение так называемую "Македонскую православную церковь" – структуру, которая долгое время находилась в расколе с Сербским патриархатом.

Некоторые говорят, что Стамбул решил "перехватить инициативу" у Сербской Церкви, ослабив позиции последней. Действительно, 6 мая 2022 года епископ Зворницкий и Тузланский Фотий рассказал, что Сербская Церковь и так называемая "Македонская церковь" после многолетнего перерыва возобновили диалог. Он призвал «молиться за исцеление раскола 1967 года", так как "исцеление раскола будет на благо Церкви, и на благо двух братских народов».

После того, как Сербская Церковь возобновила решение вопроса об исцелении раскола на своей канонической территории в Македонии, фанариоты нанесли ей удар в спину. Принятие «Македонской церкви» в общение состоялось настолько скороспешно, что возникает мысль о неподготовленности этого шага и в банальном желании Фанара "словить момент".

Ничего удивительного в этом нет. Еще в 20-х годах прошлого столетия синод Константинопольского патриархата признал советских обновленцев. И тогда, и сейчас, Фанар прикрылся благообразной формулой "преодоления церковного раскола". Вот, как объяснил тогдашний Константинопольский патриарх Григорий VII свое решение признать обновленцев – желанием «миротворения дела и прекращения настоящей аномалии». Более того, он потребовал, чтобы патриарх Тихон «ради единения расколовшихся и ради паствы пожертвовал собою, немедленно удалившись от управления Церковью».

Решение Фанара - это удар по Сербской Церкви. Складывается впечатление, что оно продиктовано не «переживанием за единство", что никак не согласуется с признанием раскольников без ведома и участия канонической Церкви в Македонии, а принято по той причине, чтобы в очередной раз продемонстрировать готовность воспользоваться удобным случаем и любым способом увеличить своё влияние и укрепить положение в православном мире. Пусть даже и за счет канонов Церкви и элементарных правил братского взаимоуважения.

Например, в сербских СМИ пишут, что «Варфоломей разделяет Православие» и пытается создать видимость, что переговоры между СПЦ и "Македонской церковью" якобы велись по его благословению, и что Константинопольский патриархат имеет власть «самовольно изменять решения других Церквей и вмешиваться во внутренние дела другой Поместной Церкви».

К сожалению, за последнее время уже сложилась практика, согласно которой Константинопольский патриархат почти всегда действует только в собственных интересах, не считаясь с мнением и позицией других Поместных Церквей, что наносит вред шаткому единству Вселенского Православия.

#СвященнийСинод #УПЦ ініціював зібрання вірних Української Православної Церкви для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни.
Священний Синод відреагував на питання відносно майбутнього Української Православної Церкви. Зокрема, члени Синоду позитивно оцінили можливість ґрунтовного та всебічного обговорення будь-яких питань церковного життя. Але принципово важливим є те, щоб цей процес відбувався без порушення церковного порядку.

Найближчим часом буде скликано зібрання за участі єпископів, священників, монахів та мирян Української Православної Церкви для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни. При цьому, члени Синоду наголосили, що дискусія з того чи іншого питання не має призвести до виходу за межі канонічного поля і не повинна спричинити нові розділення в Церкві Христовій.
На сайті: https://bit.ly/3Pbp70N

Заява Священного Синоду Української Православної Церкви від 12 травня 2022 року. #СвященнийСинод #УПЦ
https://bit.ly/3FDeaR0

То, что невозможно человеку – возможно Богу

Есть известная пословица, которая гласит: «Хочешь рассмешить Бога – расскажи Ему о своих планах». Действительно, мы слишком часто уповаем на собственную мудрость и рассудительность, забывая при этом, что всем в нашей жизни управляет Промысел Божий.

Апостол Иаков, критикуя человеческую самонадеянность, говорит так: «Теперь послушайте вы, говорящие: «сегодня или завтра отправимся в такой-то город, и проживем там один год, и будем торговать и получать прибыль»; вы, которые не знаете, что случится завтра: ибо что такое жизнь ваша? пар, являющийся на малое время, а потом исчезающий. Вместо того, чтобы вам говорить: «если угодно будет Господу и живы будем, то сделаем то или другое», - вы, по своей надменности, тщеславитесь: всякое такое тщеславие есть зло» (Иак. 4, 13).

В этом тексте важна не только критика надменности и тщеславия, но и концентрация внимания на том, что наши планы целиком и полностью зависят от Бога. Это не означает, что желания человека или его мысли будут совпадать с тем, чего хочет Бог. Часто бывает совсем наоборот. У пророка Исаии об этом сказано так: «Мои мысли – не ваши мысли, ни ваши пути - пути Мои, говорит Господь. Но как небо выше земли, так пути Мои выше путей ваших, и мысли Мои выше мыслей ваших» (Исаия 55, 8-9).

Тут, опять же, важно не только то, что мы не всегда можем понять Бога, но и то, что Он действует так, как мы даже помыслить не в состоянии.
Очень часто нам кажется, что в жизни сложилась такая ситуация, выхода из которой нет. Тупик. Цугцванг. Но потом, вдруг, вмешивается Сам Господь – и еще вчера неразрешимая проблема просто исчезает в мгновение ока! С Божией помощью, слабый становится сильным, трус – смелым, бедный – богатым, глупец – мудрецом. «Невозможное человекам возможно Богу» (Лк. 18, 27) и «человекам это невозможно, Богу же всё возможно» (Мф. 19, 26).

Вот и сегодня, когда мы вступили в период неопределенности, когда кажется что выхода нет, нужно дать место Богу. Человеческая логика не способна решить многие проблемы, с которыми сталкивается человек, общество и Церковь. Но, мы твёрдо верим, что решить их может Господь.

Единственное условие для этого – наша вера в Него, горячая молитва и осознание, что Бог печется о благе каждого из нас. Потому что Он сказал: «Итак если вы, будучи злы, умеете даяния благие давать детям вашим, тем более Отец ваш Небесный даст блага просящим у Него» (Мф. 7, 11).

Збережемо сім'ю - врятуємо Україну

15 травня в Україні відзначається День сім’ї. Зрозуміло, що виокремлення певної дати для того, щоб підкреслити значущість тієї чи іншої події, явища або соціального інституту, не здатне кардинальним чином змінити ставлення суспільства до цього. Проте, акцент з боку держави однозначно впливає на свідомість громадян, а відтак, дає підстави сподіватись, що зміни обов’язково прийдуть.

Ось і нині, святкуючи День сім’ї на державному рівні, ми можемо констатувати, що сімейні цінності є актуальними сьогодні для України як ніколи. Згадаймо, що з точки зору Церкви , сім’я – це середовище, в якому чоловік, жінка та діти зростають в любові один до одного та Бога, об’єднані однією метою – досягнути Царства Небесного.

Сім’я – це мала церква. Іншими словами, якщо Церква – є Тіло Христове, то і центром сім’ї, як малої церкви, має бути Сам Христос. Сім’я, як і Церква – христоцентрична. Саме тоді вона міцна і правильна. В іншому випадку, якщо в центрі її не Сам Христос, сім’я – це всього лише сукупність кількох суб’єктів, об’єднаних юридичними документами. Зазвичай, такі об’єдання ненадійні та швидкоплинні.

Сім’я – це основа нашого суспільства, державності та всього того, що ми називаємо «традиційними цінностями». Але, і суспільство, і держава, і традиційні цінності сьогодні під загрозою. З одного боку – жахлива війна Росії проти України серйозно вплинула на нас. Адже, багато сімей вимушено розлучились. Жінки залишились без чоловіків, чоловіки – без жінок. А найстрашніше те, що діти залишились без батьків. Скільки це все має продовжуватись – знає один Бог.

З іншого боку – ворог роду людського продовжує свою війну проти Церкви та Євангелія. Наші споконвічні традиції, більшість тих ціннісних парадигм, які сформували нашу ментальність та наш народ, сьогодні нівелюються або просто знищуються. Вистояти в цих умовах – складно, але необхідно.

І допомогти нам може тільки віра в Бога та збереження того, що ми називаємо сімейними цінностями.

Сьогодні наша Церква переживає дуже нелегкі часи. Багато хто з віруючих ставить питання про те, що буде далі? А далі все буде так, як того хоче Господь. Ми ж знаємо, що Він бажає тільки блага для нас та для Церкви, тому і впевнені, що все буде добре. Адже, Христос одного разу сказав: «Я з вами по всі дні до кінця віку!» (Мф. 28, 20).

Разом з тим, це означає, що віруюча людина повинна посилити свої молитви за Церкву та народ Божий. Від нашої молитви, а також від нашого особистого благочестя залежить те, в якому світі ми будемо жити.

Особливо ж хочу закликати усіх вірян до молитовної підтримки нашого Предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Один Господь знає, як йому зараз важко. На його плечі покладений хрест відповідальності за нашу Українську Православну Церкву та віруючий український народ.
Саме тому, наша щира спільна молитва в ці дні лунатиме за укріплення духовних сил Блаженнішого Первосвятителя української землі!