Великий Четверг и главное Таинство Церкви

Незадолго до смерти на Кресте, Господь собирает Своих учеников, чтобы совершить с ними последнюю трапезу, которая и стала первой Божественной Евхаристией. Во время ее хлеб и вино становятся (пресуществляются) действием Духа Святого в Тело и Кровь Христа. И сегодня каждый христианин, который причащается этих Тела и Крови Спасителя, становится непосредственным участником последней и, вместе с тем, вечной трапезы Христа – Тайной Вечери. Именно поэтому день ее установления – Великий четверг, – занимает столь особенное место в памяти и традиции нашей Церкви.

«Вечери Твоея тайныя днесь, Сыне Божий, причастника мя приими…», – неоднократно повторяет сегодня Церковь в своих молитвах и песнопениях. И действительно, участвуя сегодня (днесь) в Евхаристии, мы находимся за одним столом с апостолами, слушаем вместе с ними слова Христа, вкушаем Его Тело и Кровь. Это не образ, не символ, а реальность, которая меняет наше сердце и саму жизнь.

Многие думают, что «жизнь вечная» – это там, далеко, «за гробом» и «после смерти». А значит, меня коснется не скоро, ведь я еще молод и полон жизни… Но, Господь, во-первых, четко указывает, что вечность – это не далекая перспектива, а необходимый компонент нашего земного существования. Она «не после смерти», а «до» нее. Более того, если во время своей земной жизни человек никак не соприкоснется с вечностью, то смерть для него станет огромным разочарованием…

Во-вторых, Христос говорит, что познание вечной жизни, ее начало в жизни временной, напрямую связано с Таинством Причащения: «Истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную, и Я воскрешу его в последний день. (Ин. 6, 53-54)».

Нам, людям цифровой эры, бывает сложно понять и еще сложнее принять то, что было очевидным для тех, кто жил до появления компьютеров и соцсетей. Но, есть вещи, которые имеют непреходящий характер. Одна из них – необходимость причащения Святых Христовых Таин. Без этого не только жизни вечной (в ее истинном смысле – как пребывания с Богом) не будет, не будет и самого понятия «христианин» и «Церковь».

Философ Алексей Хомяков как-то сказал, что Церковь – это стены, воздвигнутые вокруг Таинства Евхаристии. И мы должны сделать все, чтобы эти стены не рухнули. Потому что, под обломками их окажутся наши души и сердца.

⚡️Звернення Блаженнішого Митрополита Онуфрія з приводу ситуації навколо Маріуполя.
З глибоким сумом спостерігаю за тим, що цими днями відбувається у місті Маріуполі. Відчуття сердечної скорботи спонукає в переддень головного християнського свята — Світлого Христового Воскресіння звернути увагу на необхідність порятунку тих, хто, залишившись у багатостраждальному Маріуполі, опинився в умовах гуманітарної катастрофи. До сьогодні у межах міста залишається велика кількість мирних жителів, серед яких багато дітей та літніх людей. Пораненим військовослужбовцям потрібна термінова медична допомога. Тіла загиблих мають бути передані їхнім родинам для належного поховання.
У зв’язку з цим, Українська Православна Церква, силами єпископату, духовенства, чернецтва і вірян, готова організувати молитовну ходу від міста Оріхів Запорізької області до заводу «Азовсталь» у місті Маріуполь з метою надання невідкладної допомоги та виведення мирних жителів. Також хода могла б вивезти поранених військових і забрати тіла загиблих.
Ми звертаємося до всіх, від кого це залежить, і просимо в період зі Страсної П’ятниці (22 квітня 2022 року) до Світлого Христового Воскресіння (24 квітня 2022 року) на території міста Маріуполь та його околицях забезпечити режим припинення вогню і надати гуманітарний коридор для проходження зазначеної молитовної ходи.
+ОНУФРІЙ,
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
На сайті: https://bit.ly/3rGtxCH

Велика П’ятниця – найстрашніший день в історії людства. Той, Хто створив цей світ, Хто подарував людині Свою Любов – сьогодні висить на Хресті. Зміст всього, що відбулося у цей день, найкраще передає піснеспів «Днесь висит на древе», через який Церква ніби звертається до кожного з нас…

Вже закінчилося читання Царських Часів. Попереду головні богослужіння Великої П’ятниці. Але на жаль, в цей день наші храми не переповнені віруючими. Хтось планує прийти ввечері на виніс та Погребіння Плащаниці, хтось готує святкову трапезу на Великдень, а хтось взагалі звик тільки «освячувати паски». Дивуватися цьому не потрібно. Чому?

Тому що, і тоді, коли розіп’яли Христа, у підніжжя Голгофи стояли тільки Богородиця і апостол Іоанн Богослов. Всі інші – або здалеку спостерігали за муками Спасителя, або, проходячи повз Нього, вимагали чуда. «Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!… Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього», – казали вони (Мф. 27, 40-42).

Приблизно таке ж відношення до Сина Божого ми можемо спостерігати й у наш час. Більшість з тих, хто називає себе віруючими, просто живе своїм життям, і в кращому випадку стоїть осторонь, спостерігаючи за муками Спасителя. Є багато й таких, які постійно вимагають чуда, щоб опираючись на нього «підсилити свою віру». І тільки маленька частина учнів Господніх намагаються бути весь час з Ним. Навіть, і особливо тоді, коли Він на Хресті…

Эта картина Николая Ге называется "Выход Христа с учениками в Гефсиманский сад". Она очень точно передает то состояние, в котором пребывали Спаситель и апостолы.

Обратите внимание на фигуры учеников. Вот, один из них, спускаясь по ступенькам, думает о чем-то. Далее, мы видим группу фигур, которые обсуждают что-то (возможно, говорят о том, что произошло на Тайной Вечери).

А в верху композиции изображен Христос, за спиной Которого стоит кто-то из апостолов. Они смотрят в противоположные стороны. И если Господь взирает на Небо, то Его ученик – видит дверь и здание Сионской горницы. Эти две фигуры как бы противоставляются друг другу: с одной стороны взгляд, обращенный к Богу и в будущее, а с другой – взгляд, обращенный к земному и в прошлое...

Спаситель знал, что Его ждет. Он уже там, на ступеньках, видел и Свое одиночество, и смерть на Кресте. А вот апостолы не видели всего этого. Их мысли были заняты совершенно другим. Тем, что интересовало их самих... Как, впрочем, и нас с вами.

Велика Субота - особливий день. Якщо Страсний тиждень - це кульмінація Чотиридесятниці, то Велика Субота - кульмінація Страсного тижня. Адже, саме сьогодні Господь, бажаючи спасти всіх людей від гріха, тління та смерті, зійшов до глибин пекла. Віднині сатана вже немає ніякої влади над дітьми Адама, а найстрашніший ворог людини - смерть, є тільки дверима у вічність.

Преблагословенна субота, як називає цей день церковний піснеспів, - це день спокою. І сьогодні, коли Христос зійшов в саме пекло, Церква співає: "Нехай мовчить всяка плоть людська", чим підкреслює важливість того, що відбувається. Саме тоді, коли здається що Господь заснув (як співалося вчора під час погребіння плащаниці), звершується те, що було передбачено від створення світу.

Тож і сьогодні, коли наша Церква і наша Україна переживають страшні і нелегкі часи кровопролитної війни, коли здається Господь "заснув" - пам'ятаймо, що насправді Він зійшов в самі глибини пекла, щоб дати нам можливість воскреснути.

Христос Воскрес!

Цими вічно живими і дорогими кожному віруючому серцю словами вітаю Вас, дорогі брати і сестри, зі світлим «торжеством із торжеств» – Преславним Воскресінням із мертвих Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа.

Нині Пасхальна радість, яка має неземне походження, чим в мить перемагається будь-яка земна скорбота, наповнює все і всіх: небо і землю, видимий і невидимий світ, серця і душі віруючих у Переможця Життя над смертю. Воскресіння Христове є джерелом народження справжньої істинної радості, яку ні з чим не можна порівняти. Це – радість перемоги добра над злом, над гріхом, над смертю, це – тріумф Божественної любові, від якої відірвав людину гріх, скоєний ще нашими прабатьками у раю. Своїм Преславним Воскресінням Христос – наш Спаситель і Господь, подарував усім нам — кожній людині зокрема, благодать спасіння.

https://www.youtube.com/embed/qWB7W9x2uM4

Свято-Ольгинський собор м. Києва.
Початок Пасхального богослужіння опівночі.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!
Воскресне й УКРАЇНА🇺🇦

Воскрес Христос – воскреснемо і ми!

Воскресіння Іісуса Христа – найважливіша подія в історії людства. Воскреслий Господь метафізично перемагає зло та смерть, і відкриває двері вічності для кожного, хто вірує в Нього. Воскресіння повністю змінило і ту реальність, яку ми називаємо фізичною. Адже смерть відтепер не є кінцевою точкою, яка перериває існування людини, а значить за її порогом є не менш реальне буття, ніж те, в якому ми живемо зараз.

З іншого боку, Воскресіння Христа вплинуло фактично на все, чого торкаються руки людини. Культура Європи, а значить, і культура цивілізованого світу (живопис, архітектура, музика, література) була сформована під впливом того факту, що Христос переміг смерть. Велич середньовічних храмів, краса художніх творів епохи Відродження та неймовірна небесна гармонія музики Баха і Моцарта вказують на те, що смерті більше дійсно не існує. Переосмислюючи події, які мали місце 20 століть назад, коли учні не знайшли в гробі свого Учителя, людина створила такі культурні шедеври, які буквально розривають тканину часу, і вже тут на землі свідчать про вічність.

Протягом усієї своєї історії людина прагнула здолати свого найголовнішого ворога – смерть. Прагне вона цього і сьогодні. Ми не хочемо помирати. І хтось, реалізуючи своє бажання жити якнайдовше, шукає медичних способів продовжити своє життя, а хтось прекрасно розуміє, що смерть тіла не є фінішом, а тільки початком. Саме через цю призму смерті, як початку чогось більшого за земне буття, ми маємо розглядати своє життя. Всі наші вчинки, слова і навіть думки повинні завжди оцінюватися з точки зору відповіді на питання: «а що далі? де буду я після того, як помру?».

Можна впевнено сказати, що якби ці питання ставили перед собою всі ми, то зла в світі було б значно менше. Тому що воно, зазвичай, з’являється від відчуття безкарності – як тут на землі, так і там за гробом. Однак, суд обов’язково буде. І цей суд – не ілюзія, а перспектива, яка стала реальністю саме через Воскресіння Христа.

Разом з тим, Воскреслий Господь, Який восстав із мертвих, дає надію і нам, що все зло, яке існує в світі, яке сьогодні є на нашій землі, рано чи пізно буде переможене. Інакше і бути не може. Адже, якщо Воскрес Христос, то воскреснемо і ми!

Прекрасним Пасхальним сербським піснеспівом вітаю всіх читачів цього каналу зі Світлим Воскресінням Господа нашого Іісуса Христа.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!!!

Середа в богослужінні Православної Церкви присвячена Святому і Животворящому Хресту. І в певній мірі, навіть на Світлому тижні, ми все одно пам'ятаємо про Хрест. Чому? Тому що через розп'яття ми бачимо Воскресіння, через смерть ми зустрічаємо життя.

Дійсно, християнство – це релігія радості та оптимізму. Для християн всі проблеми, скорботи та труднощі не є фатальними, а практично завжди слугують для чогось більшого.

Господь був розіп'ятий і, з людської точки зору, Він програв. Проте, в кінцевому результаті, саме смерть на Хресті стала великою перемогою, яка здолала прокляття смерті та гріха.

Саме тому, ми не полишаємо віри, що і сьогодні всі скорботи, які переживає наш стражденний народ, призведуть до його оновлення та воскресіння.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес Христос!

Вчора під час Літургії читався уривок з Євангелія, який вже традиційно носить назву «Бесіда Іісуса Христа с Никодимом». В цій розмові є такий епізод. На слова Спасителя «Хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» Никодим відповів: «Як може людина, будучи старою, народитися? Чи може вона вдруге увійти в утробу своєї матері й народитися? Іісус у відповідь промовив до нього: Ти — учитель Ізраїля, і не знаєш цього?» (Ін. 3, 3-10).

Досить часто люди мають унікальну здатність «розуміти» Святе Письмо так, як їм вигідно. Таке «розуміння» дає підстави виправдовувати свої вчинки, опираючись на власне трактування священних текстів. З іншого боку, такі люди «не розуміють» елементарних речей, які не підтримують їх світогляд. Це є великою проблемою не тільки сьогодення, але, як бачимо, і часів Христа. Якби людина справилась з цією проблемою, то різноманітні ідеології втратили б своє «сакральне» значення.

Ось і Никодим, якого Церква називає тайним учнем Спасителя, переводить слова Христа про духовне життя в земну площину. Народження згори він розуміє виключно в матеріальних категоріях, що свідчить про його мислення в рамках обмеженого сприйняття духовних істин. Та не тільки Никодим так мислив.

В історії Церкви завжди з’являлися люди, які намагалися максимально дистанціюватися від духовного сприйняття реальності і перетворити релігію на рушійну силу для якихось земних звершень і досягнень. Такий погляд в Церкві бачить і досі виключно соціальний інститут, який повинен займатися «вимогами часу», а не пошуком Царства Небесного. Таке відношення призводить до того, що Церква стає на шлях служіння політичним інтересам, забуваючи при цьому про своє справжнє призначення.

На жаль, і сьогодні схожі прояви мають місце в житті Церкви. Ми, християни, повинні добре пам’ятати про пагубність подібних проявів. А сучасні «никодими» мають зрозуміти, що «кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби його вчинки не були осуджені, [тому що вони погані]. А хто чинить правду, той іде до світла, щоб виявилися його діла, бо зроблені вони в Бозі» (Ін. 3, 20-21).

Апостол Фома и сила христианства

Разговор о «Фоме неверующем» практически всегда сводится к проблеме восприятия религиозной действительности или отсутствия таковой. То есть, к вере. Однако, сегодня хотелось бы обратить внимание на другую сторону личности апостола Фомы.

Давайте вспомним, что после Воскресения Христа, апостолы, «страха ради иудейского», не покидали Сионской горницы. Боялись расправы, суда или просто преследований. Единственный, кто отсутствовал – апостол Фома. Почему его не было с другими? Ответов на этот вопрос может быть несколько, но главных – два.

С точки зрения Промысла Божия, Фома отсутствовал именно для того, чтобы уверить в Воскресении Христа всех, кто мог бы усомниться в нём. Вот, как об этом говорит Церковь в одном из своих песнопений: «Ученикам сомневающимся, на восьмой день предстал Спаситель… и мир дав, к Фоме возопил: прийди апостоле, осяжи длани, в которые были вонзены гвозди. О доброе неверие Фомино, верных сердца в познание привело…». Другими словами, Церковь не вменяет «неверие» Фомы ему в грех, а называет его «добрым», так как через него многие пришли к «познанию» Воскресения Христа.

Вторая причина, из-за которой Фома не находился вместе с апостолами в Сионской горнице, заключается в том, что этот ученик Распятого не боялся умереть за свои убеждения. Он не испугался преследователей Христа, и не прятался от них. Действительно, в Евангелии мы встречаем эпизод, который указывает на бесстрашие и мужество апостола Фома. Так, незадолго до Своих страданий, Господь сообщил ученикам о том, что намеревается идти к умершему Лазарю. Каковой же была реакция апостолов? «Ученики сказали Ему: Равви! давно ли Иудеи искали побить Тебя камнями, и Ты опять идешь туда?» (Ин. 11, 8). То есть, они попытались отговорить Его, а также показали, что не особо имеют желание делать то, что задумал их Учитель. Единственным, кто занял противоположную позицию, был апостола Фома, который, обращаясь к своим соученикам, заявил: «Пойдем и мы умрем с Ним» (Ин. 11:16).

Вот именно эта сторона характера апостола Фомы очень ярко свидетельствует о том, каким человеком он был. Вместе с тем, мужество Фомы, готовность последовать за Христом даже до смерти – пример для нас всех. Ведь, очень часто мы, «страха ради иудейска», пытаемся отсидеться тогда, когда на улицы надо выходить с проповедью. Мы боимся идти туда, где нас могут обидеть или оскорбить, не говоря уже об угрозе жизни. Нам не всегда хватает мужества защищать Христа и Его Святую Церковь. Нет, не силой и кулаками, а словом, кротостью, любовью, готовностью к самопожертвованию.

Обратите внимание, что апостол Фома не призывает взять в руки оружие, чтобы защитить Христа от врагов, а выказывает готовность умереть вместе с Ним. Почему так? Потому что, сила Господа – в Его кажущейся слабости, в Его смирении и готовности к Жертве за каждого человека. И в этом, по сути, и сила христианства. Потому что «нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих» (Ин. 15,13).

Напевно, багато хто вже бачив це відео. Священик УПЦ запитує у своїх прихожан, чи бажають вони залишитися вірними Українській Православній Церкві та її Предстоятелю. У відповідь всі віряни здіймають до верху руки, чим підтверджують своє бажання перебувати і далі під омофором Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

Особливо вражають до сліз щирі слова священика, сказані ним в кінці: "Я обіцяв вести людей до Бога. І я дав обіцянку Богу не залишити вас".

Коли священик дійсно переживає за свою паству, коли він самовіддано піклується про всіх і кожного, а найголовніше, коли він веде людей до Бога, тоді уподібнюється високому Євангельському ідеалу «доброго пастиря», який «життя своє покладає за овець» (Ін. 10, 11). А справжні християни ніколи не заплутаються у вирі політичних віянь, тому що головна мета для них – це досягнення спасіння. Так і стверджується міцна православна громада, яка неухильно йде разом зі своїм пастирем за Христом.

«Кто почитает священника, тот будет почитать и Бога, кто стал презирать священника, тот постепенно дойдет когда-нибудь и до оскорбления Бога. Иже вас приемлет, сказал Господь, Мене приемлет (Мф. 10:40); священником Его, сказано в другом месте, воздавай честь (Ср.: Чис. 18, 8).

Иудеи стали презирать Бога потому, что презирали Моисея, что бросали в него камни. Кто благоговеет пред священником, тот тем более будет благоговеть пред Богом.

Хотя бы священник был нечестив, но Бог, видя, что ты из благоговения к Нему почитаешь даже недостойного чести, Сам воздаст тебе награду. Если приемляй пророка во имя пророча, как говорит Господь, мзду пророчу приимет (Мф. 10:41), то, конечно, получит награду и тот, кто уважает священника, слушается его и повинуется ему. Если в деле странноприимства, когда ты не знаешь, кого принимаешь к себе, ты получаешь такую награду, то тем более получишь, когда будешь повиноваться тому, кому повиноваться повелевает Господь".

Святитель Иоанн Златоуст

Чудо молитви

Один із опонентів християн, язичник Цельс, більше 15-ти століть назад дивувався тому факту, що християни звертаются до Бога в надії на відповідь. «Невже ви вважаєте, що Бог вас чує?» – дивувався він.

Сьогодні також можна зустріти достатню кількість людей (навіть серед тих, хто вважає себе християнином), які сумніваються в дієвості, а разом із цим – в потрібності молитовного подвигу. Вони сприймають молитву як засіб самозаспокоєння, певний аналог медитативного аутотренінгу, який нічого в навколишньому світі змінити не може. Будь-які аргументи на користь молитви, випадки із життя, які підтверджують її необхідність – не сприймаються. Все це знаходить «раціональне» пояснення, тому місця для чуда просто не залишається.

Приведу дещо комічний, але досить ілюстративний приклад. Одну віруючу людину попросили надати підтвердження того факту, що Бог є. Та людина розповіла, що дзвонар храму, куди вона ходить на богослужіння, упав із дзвіниці і залишився живий. «Випадково»,– відповів на це атеїст. «Але дзвонар впав із дзвіниці ще раз. І залишився живий!».«Збіг обставин», – зазначив атеїст. «Він впав і третій раз – і залишився живий!», - вигукнув віруючий. «А це вже звичка», – промовив його опонент.

Дійсно, за допомогою «раціональних аргументів» можна знайти «пояснення» будь-якому диву. Бо якщо людина вірити не хоче – Бог примушувати її не буде. Проте, яким же тьмяним та сірим є життя тієї людини, яка не бачить чудес навколо себе та не вірить в їх можливість! Така людина не здатна змінити світ.

Світ змінюють ті, для кого чудо – це повсякденна реальність. Зрештою, все наше життя – це чудо. І можливість дякувати Богу за це чудо в молитві – найбільша рушійна сила позитивних змін!

Заява Київської Митрополії УПЦ з приводу рішень про заборону діяльності релігійних громад Української Православної Церкви.
"Останнім часом спостерігається вкрай небезпечне загострення протистояння на релігійному ґрунті. У деяких регіонах органи місцевого самоврядування, грубо порушуючи Конституцію України, через надумані та свідомо неправдиві звинувачення, ухвалюють рішення про заборону або обмеження діяльності релігійних громад Української Православної Церкви в їх адміністративно-територіальних межах. На сьогодні відомо про два десятки таких випадків. Особливе занепокоєння викликає ситуація на Київщині, де, зокрема, у Броварах міською радою було ухвалене рішення про «призупинення діяльності Української Православної Церкви на території громади». Наголошуємо, що навіть воєнний стан не надає такого права місцевому самоврядуванню. Тому схильні вважати, що прийняття такого роду рішень відбувається з мовчазної згоди Військової обласної адміністрації, а може навіть і за її участі, оскільки існує інформація, що головам ОТГ розсилаються інструкції, за якими від них вимагають заборонити діяльність релігійних громад УПЦ з метою подальшого захоплення та «переходу» до «ПЦУ». Вбачається, що такі дії органів місцевого самоврядування набувають системності, мають ознаки підривної та диверсійної діяльності, а також суперечать позиції Офісу Президента, та голови Верховної Ради України.
Заявляємо, що такі рішення є злочинними та завідомо незаконними. На додаток, вони стають причиною внутрішнього ослаблення нашої Держави в умовах війни та суттєвою перешкодою задля досягнення миру в Україні, до якого ми усі прагнемо, і за який нині проливається кров".
Читати заяву повністю: https://bit.ly/3kM13U3

Сьогодні в місті Шепетівка Хмельницької області тероборона заблокувала єпархіальне управління і Михайлівський кафедральний собор УПЦ. Вірянам було повідомлено, що о 18.00 відбудеться голосування за перехід храму до ПЦУ.

На цьому відео чітко видно, як віруючі зустрічали тих, хто прийшов голосувати – співом "Христос Воскрес із мертвих". Також з відео однозначно зрозуміло, хто саме є прихожанами храму і хто має право вирішувати його долю – це люди, які стоять біля дверей собору разом зі своїми пастирями.

Натомість ті жителі міста, які прийшли "голосувати", жодного відношення до Церкви не мають. А це означає, що і "голосування", у якому не приймали участі парафіяни собору, є недійсним і незаконним.

Такі дії, вчинені за підтримки місцевої влади, є не тільки порушенням українського законодавства, але й мають ознаки підривної та диверсійної діяльності, а також суперечать позиції Офісу Президента та Верховної Ради України, що в часі війни повинно отримати належну юридичну оцінку.

Жінки-мироносиці як проповідниці Христового Воскресіння

В календарі Православної Церкви є досить багато дат, присвячених святим жінкам. Серед них є мучениці, преподобні та праведні, княгині та інокині. Церква ніколи не применшувала роль жінки і підкреслювала своє шанобливе ставлення до неї. Причина зрозуміла – від Діви Марії отримав Свою плоть Спаситель світу Христос. Але, навіть зважаючи на велику кількість святих жінок, сьогодні особливий день. Адже, Церква нині вшановує мироносиць – тобто тих, хто стали першими проповідниками Воскресіння Христа.

Апостол Павел зазначає, що «якщо Христос не воскрес, то марна й проповідь наша, марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Таким чином, учень Спасителя підкреслює, що в центрі християнської віри та проповіді саме Воскресіння Сина Божого, яке стало центральною подією в історії людства. А значить, і той, хто сповіщає про цю подію, виконує особливу місію та користується особливою довірою Бога. І невипадково, що серед проповідників Воскресіння одними з перших були жінки. Чому саме вони?

Давайте згадаємо, що жодна з послідовниць Христа не зрадила Його. Апостол Петро тричі зрікся свого Вчителя, апостол Іуда продав Його за 30 срібних монет, інші апостоли боялися гонінь і охоплені страхом сиділи в Сіонській Світлиці… А жінки, взявши дорогоцінне миро, пішли до Гробу Спасителя, щоб виконати традиційні для іудеїв похоронні обряди.

І сьогодні, коли ми зайдемо в наші храми, то побачимо, що більшість в них – це жінки. Матері, дружини, сестри – вони й далі слідують за Христом, не роздумуючи про гоніння, не звертаючи увагу на нерозуміння та злі слова з боку ворогів Церкви, йдуть, тому що знають – спасіння можливе тільки через віру в Сина Божого.

І в наш час вони проповідують Його Воскресіння, бо саме з їхніх вуст діти чують перші слова молитви, саме вони приносять своїх немовлят до Причастя, а потім приводять до першої Сповіді. Жінки й у наш час виконують місію проповіді про те, що «як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15, 22).

Тож, вітаючи сьогодні всіх наших жінок зі святом, бажаємо їм такої ж міцної віри як у мироносиць, щоб у важкі для нашої Церкви та Держави часи вони й надалі перебували вірними Спасителю і сповіщали всьому світові, що Христос воістину Воскрес із мертвих!

Обращение Блаженнейшего Митрополита Онуфрия к Президенту Российской Федерации Путину В.В. в связи с ситуацией вокруг города Мариуполя.
Мой пастырский долг просить Вас о предоставлении возможности всем, кто этого желает, покинуть город Мариуполь – и гражданским лицам, и военным. Во все времена в разных войнах противоборствующие стороны находили возможным проявление гуманизма. Нам известно, что Российская Федерация неоднократно в Сирии выступала посредником при эвакуации комбатантов, попавших в окружение. В связи с этим, надеемся, что Вы по-христиански согласитесь на процедуру Extraction для украинского гарнизона в Мариуполе, и дадите возможность находящимся в окружении гражданским лицам, полицейским, пограничникам и военным выйти на контролируемую Украиной территорию либо на территорию третьих стран. Многие страны сочтут за честь взять посредничество в этой операции. Прошу Вас выбрать любую из них во Имя Воскресшего Христа.
Читати повністю: https://bit.ly/3wbBEID