Святий мученик Вукашин
Сьогодні Сербська Православна Церква відзначає день пам'яті святого мученика Вукашина.
Святий Вукашин походив із сербського поселення Клєпца і народився на межі ХІХ – ХХ століть. У Клєпці знаходилися два храми – старовинний початку XVI ст. на честь святого апостола Луки і храм Преображення Господнього, повністю зруйнований хорватами у 1992 році.
У дорослому віці Вукашин залишив рідне село і відправився на заробітки в боснійську столицю Сараєво. Коли в 40-х роках минулого століття прийшла нова влада і утворилася Незалежна Держава Хорватська, він вимушено повернувся у рідне поселення.
Невдовзі хорватські усташі римо-католики вторгнулися у сербські землі і почали винищувати православних. Близькі Вукашина загинули, а він сам з уцілілими одноплемінниками потрапив до відомого концтабору Ясєновац. Тут в січні 1943 року угодник Божий прийняв жорстоку смерть від рук устаського ката Жили Фрігаповича. Про деталі вбивства повідомив сам Жила лікарю Недо Зецу.
Керівництво табору поставило перед катами задачу стратити близько 3000 в’язнів. Тоді мучителі Перо Брзіца, Зрінушич, Шипка і Фрігапович побилися об заклад, хто вб’є більше ув’язнених. Вже через годину за кількістю жертв Жила вирвався вперед. Він відчував велике задоволення від вбивства безневинних людей і за декілька годин умертвив понад тисячу чоловік, в той час як інші кати здійснили по 300 – 400 вбивств.
Коли Фрігапович особливо насолоджувався кровопролиттям, його погляд зупинився на одному селянинові старшого віку, який спокійно і мовчки стояв та дивився на гибель людей. Вигляд старця наче паралізував ката, і він деякий час не міг поворухнутися.
Через декілька хвилин Жила підійшов до святого і запитав хто він. Угодник Божий спокійно розповів про своє походження і про те, що його близьких убили усташі. Спокійність Вукашина серед стогону та криків помираючих і погляд його небесно чистих очей сильно вразили Фрігаповича. Його охопило бажання у будь-що порушити цей спокій і знову повернути собі почуття задоволення від кровопролиття.
Жила вивів старця з шеренги, посадив на пеньок і повелів йому викрикнути побажання здоров’я Анте Павелічу. При цьому кат сказав святому, що у разі непокори відріже йому вухо. Вукашин промовчав і втратив вухо. Кат хотів добитися покори від угодника Божого і повторив свій наказ із новою погрозою відрізати друге вухо. Вукашин промовчав і втратив і його. Після цього Жила погрожував відрізати ніс, однак спокій старця був непорушним.
Зрештою кат сказав, що виріже Вукашину серця. Святий подивився на нього і тихо та чітко відповів: «Дитя, роби свою справу». Після цих слів Фрігапович несамовито накинувся на жертву. Він виколов старцю очі, вирізав серце, перерізав горло і ногами зіштовхнув останки в яму. В цей час у Жилі ніби щось зламалося. Він не міг далі вбивати. Його суперник Брзіца убив 1350 в’язнів і здобув перемогу у страшній суперечці. Фрігапович заплатив йому встановлену суму.
Після такої розповіді кат повідав лікарю, що з того часу немає спокою, дедалі більше віддається п’янству, не може спати, і лише на короткий час наступає забуття. Він бачить ясний погляд Вукашина і чує його слова: «Дитя, роби свою справу», світлий лик старця переслідує його.
Дійсно, історія мученика Вукашина ясно свідчить нам, що той, хто має в серці своєму Христа буде ненавидимий силами зла. Але, як би ці сили не намагалися добитися перемоги, зрештою, вони програють.
Адже сила християн – не в зброї та владі, а у Христі та істині.
Сьогодні Сербська Православна Церква відзначає день пам'яті святого мученика Вукашина.
Святий Вукашин походив із сербського поселення Клєпца і народився на межі ХІХ – ХХ століть. У Клєпці знаходилися два храми – старовинний початку XVI ст. на честь святого апостола Луки і храм Преображення Господнього, повністю зруйнований хорватами у 1992 році.
У дорослому віці Вукашин залишив рідне село і відправився на заробітки в боснійську столицю Сараєво. Коли в 40-х роках минулого століття прийшла нова влада і утворилася Незалежна Держава Хорватська, він вимушено повернувся у рідне поселення.
Невдовзі хорватські усташі римо-католики вторгнулися у сербські землі і почали винищувати православних. Близькі Вукашина загинули, а він сам з уцілілими одноплемінниками потрапив до відомого концтабору Ясєновац. Тут в січні 1943 року угодник Божий прийняв жорстоку смерть від рук устаського ката Жили Фрігаповича. Про деталі вбивства повідомив сам Жила лікарю Недо Зецу.
Керівництво табору поставило перед катами задачу стратити близько 3000 в’язнів. Тоді мучителі Перо Брзіца, Зрінушич, Шипка і Фрігапович побилися об заклад, хто вб’є більше ув’язнених. Вже через годину за кількістю жертв Жила вирвався вперед. Він відчував велике задоволення від вбивства безневинних людей і за декілька годин умертвив понад тисячу чоловік, в той час як інші кати здійснили по 300 – 400 вбивств.
Коли Фрігапович особливо насолоджувався кровопролиттям, його погляд зупинився на одному селянинові старшого віку, який спокійно і мовчки стояв та дивився на гибель людей. Вигляд старця наче паралізував ката, і він деякий час не міг поворухнутися.
Через декілька хвилин Жила підійшов до святого і запитав хто він. Угодник Божий спокійно розповів про своє походження і про те, що його близьких убили усташі. Спокійність Вукашина серед стогону та криків помираючих і погляд його небесно чистих очей сильно вразили Фрігаповича. Його охопило бажання у будь-що порушити цей спокій і знову повернути собі почуття задоволення від кровопролиття.
Жила вивів старця з шеренги, посадив на пеньок і повелів йому викрикнути побажання здоров’я Анте Павелічу. При цьому кат сказав святому, що у разі непокори відріже йому вухо. Вукашин промовчав і втратив вухо. Кат хотів добитися покори від угодника Божого і повторив свій наказ із новою погрозою відрізати друге вухо. Вукашин промовчав і втратив і його. Після цього Жила погрожував відрізати ніс, однак спокій старця був непорушним.
Зрештою кат сказав, що виріже Вукашину серця. Святий подивився на нього і тихо та чітко відповів: «Дитя, роби свою справу». Після цих слів Фрігапович несамовито накинувся на жертву. Він виколов старцю очі, вирізав серце, перерізав горло і ногами зіштовхнув останки в яму. В цей час у Жилі ніби щось зламалося. Він не міг далі вбивати. Його суперник Брзіца убив 1350 в’язнів і здобув перемогу у страшній суперечці. Фрігапович заплатив йому встановлену суму.
Після такої розповіді кат повідав лікарю, що з того часу немає спокою, дедалі більше віддається п’янству, не може спати, і лише на короткий час наступає забуття. Він бачить ясний погляд Вукашина і чує його слова: «Дитя, роби свою справу», світлий лик старця переслідує його.
Дійсно, історія мученика Вукашина ясно свідчить нам, що той, хто має в серці своєму Христа буде ненавидимий силами зла. Але, як би ці сили не намагалися добитися перемоги, зрештою, вони програють.
Адже сила християн – не в зброї та владі, а у Христі та істині.
Сегодня Архиерейский Собор Сербской Православной Церкви избрал нового митрополита Черногорского и Приморского. Им стал епископ Будимлянско-Никшичский Иоанникий.
Владыка известен не только как прекрасный пастырь, проповедник, богослов, епископ и администратор, но и как бесстрашный защитник Православия, обличитель нечестия и сторонник канонов Церкви. Его мужественное стояние за святыни Православной Церкви в Черногории, его исповеднический подвиг – пример и для иерархов, и для священников, и для мирян.
Кроме того, владыка занимает четкую позицию относительно антиканонических действий Фанара на территории Украины, и неоднократно высказывал свою поддержку УПЦ.
Молимся, чтобы новое послушание, на которое Господь воздвиг епископа Иоанникия, принесло духовную пользу Церкви, а ему – спасение и добрый ответ на Страшном судищи Христовом.
Аксиос! Аксиос! Аксиос!
Владыка известен не только как прекрасный пастырь, проповедник, богослов, епископ и администратор, но и как бесстрашный защитник Православия, обличитель нечестия и сторонник канонов Церкви. Его мужественное стояние за святыни Православной Церкви в Черногории, его исповеднический подвиг – пример и для иерархов, и для священников, и для мирян.
Кроме того, владыка занимает четкую позицию относительно антиканонических действий Фанара на территории Украины, и неоднократно высказывал свою поддержку УПЦ.
Молимся, чтобы новое послушание, на которое Господь воздвиг епископа Иоанникия, принесло духовную пользу Церкви, а ему – спасение и добрый ответ на Страшном судищи Христовом.
Аксиос! Аксиос! Аксиос!
"Кто-нибудь скажет: разве Тот, Кто мог умножать хлебы, ходить по воде, как по суше, не мог на этом долгом пути одним могущественным словом – да что там, одною мыслью – отверзть источник воды в камне или песке и утолить Свою жажду?
Действительно, Он мог это сделать. Вот, сие совершил и Моисей в пустыне; сие совершали во имя Его на протяжении истории Его Церкви многие святые; так как же Он не мог этого? Нет, Он мог – однако не хотел.
Он не сотворил ни одного чуда ради Себя Самого – чтобы Себя накормить, напоить или одеть. Все Его чудеса были чудесами ради людей. В Его жизни нет ни тени себялюбия.
Даже когда Он, будучи Младенцем, бежал от меча Иродова – делал это не ради Себя, но ради людей, ибо не пришло еще время; когда же Он завершил Свое дело среди людей, тогда Он не бежал от смерти, а шел ей в сретение.
Бесконечное человеколюбие, не отделимое от бесконечной мудрости, вдохновляло и окормляло все глаголы, поступки и события в жизни Господа нашего Иисуса Христа на земле".
Святитель Николай Сербский.
Действительно, Он мог это сделать. Вот, сие совершил и Моисей в пустыне; сие совершали во имя Его на протяжении истории Его Церкви многие святые; так как же Он не мог этого? Нет, Он мог – однако не хотел.
Он не сотворил ни одного чуда ради Себя Самого – чтобы Себя накормить, напоить или одеть. Все Его чудеса были чудесами ради людей. В Его жизни нет ни тени себялюбия.
Даже когда Он, будучи Младенцем, бежал от меча Иродова – делал это не ради Себя, но ради людей, ибо не пришло еще время; когда же Он завершил Свое дело среди людей, тогда Он не бежал от смерти, а шел ей в сретение.
Бесконечное человеколюбие, не отделимое от бесконечной мудрости, вдохновляло и окормляло все глаголы, поступки и события в жизни Господа нашего Иисуса Христа на земле".
Святитель Николай Сербский.
ВСЕ ТИМЧАСОВЕ, А ТІЛЬКИ ЗВ’ЯЗОК І СПІЛКУВАННЯ З БОГОМ Є ВІЧНИМ.
Проповідь в Неділю 5-ту після Пасхи
https://www.youtube.com/embed/fPUPgvcBpiE
Проповідь в Неділю 5-ту після Пасхи
https://www.youtube.com/embed/fPUPgvcBpiE
YouTube
ВСЕ ТИМЧАСОВЕ, А ТІЛЬКИ ЗВ’ЯЗОК І СПІЛКУВАННЯ З БОГОМ Є ВІЧНИМ / Проповідь в Неділю 5-ту після Пасхи
Forwarded from Українська Православна Церква
Заява Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях про деякі питання становища Української Православної Церкви в контексті міжнародного права і стандартів ОБСЄ.
Представництво Української Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях, реагуючи на триваючі порушення прав православних християн в Україні, а саме: неприпинні силові захоплення храмів, вчинення щодо вірян Української Православної Церкви (далі – УПЦ) тяжких кримінальних злочинів, блокування реєстрації статутів і обмеження конституційних прав релігійних організацій УПЦ законом про примусове перейменування, поширення щодо кліриків і мирян УПЦ риторики ненависті в ЗМІ, — звертає увагу міжнародної спільноти і вважає за необхідне роз’яснити деякі позиції УПЦ щодо проблем, обговорюваних на міжнародно-правовому та національному рівнях.
Читати заяву повністю:
Українською: https://bit.ly/3fZtif1
На русском: https://bit.ly/3vDp7MO
In English: https://bit.ly/3vAQJC4
Представництво Української Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях, реагуючи на триваючі порушення прав православних християн в Україні, а саме: неприпинні силові захоплення храмів, вчинення щодо вірян Української Православної Церкви (далі – УПЦ) тяжких кримінальних злочинів, блокування реєстрації статутів і обмеження конституційних прав релігійних організацій УПЦ законом про примусове перейменування, поширення щодо кліриків і мирян УПЦ риторики ненависті в ЗМІ, — звертає увагу міжнародної спільноти і вважає за необхідне роз’яснити деякі позиції УПЦ щодо проблем, обговорюваних на міжнародно-правовому та національному рівнях.
Читати заяву повністю:
Українською: https://bit.ly/3fZtif1
На русском: https://bit.ly/3vDp7MO
In English: https://bit.ly/3vAQJC4
Українська Православна Церква
Заява Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях про деякі питання становища Української Православної Церкви…
УПЦ, новости УПЦ, Митрополит Онуфрий, Православие
Сегодня день памяти священномученика Михаила Виноградова. 25 мая 1931 года батюшка был приговорен к ссылке на пять лет, а 31 мая 1932 года – скончался. Что же вменили ему в вину?
Читаем: «Виноградов, желая привлечь в церковь больше народа, совместно с монашками вычистил все до яркого блеска и сорганизовал из монашек и верующих хороший хор, благодаря чему количество верующих, ходящих в церковь, увеличилось… Священник, по словам верующих, часто читал в церкви проповеди, от которых верующие в церкви часто плакали…». Свидетели показали, что из-за вышеперечисленного народ не хотел идти в колхозы.
То есть, священника, фактически, судили за то, что он добросовестно исполнял свои обязанности. О чем это говорит?
О том, что вера в Бога, любовь к храму, к молитве и проповеди всегда будет привлекать верующий народ. Даже в очень тяжелые для Церкви времена.
И пусть за это «судят» – в конечном итоге, последнее слово все равно за Богом.
Читаем: «Виноградов, желая привлечь в церковь больше народа, совместно с монашками вычистил все до яркого блеска и сорганизовал из монашек и верующих хороший хор, благодаря чему количество верующих, ходящих в церковь, увеличилось… Священник, по словам верующих, часто читал в церкви проповеди, от которых верующие в церкви часто плакали…». Свидетели показали, что из-за вышеперечисленного народ не хотел идти в колхозы.
То есть, священника, фактически, судили за то, что он добросовестно исполнял свои обязанности. О чем это говорит?
О том, что вера в Бога, любовь к храму, к молитве и проповеди всегда будет привлекать верующий народ. Даже в очень тяжелые для Церкви времена.
И пусть за это «судят» – в конечном итоге, последнее слово все равно за Богом.
Захисти дітей від зла
Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день захисту дітей.
Сьогодні буде сказано багато слів про права дітей та необхідність їх дотримання, про цінність життя і становлення дитини.
Сьогодні чиновники в різних країнах світу будуть фотографуватися з дітьми та розповідати про ті добрі справи, які вони роблять заради дітей. Інші можновладці засуджуватимуть насилля по відношенню до дітей, вимагатимуть створити дітям гідні умови для існування, говоритимуть про страшний дитячий голод…
Проте, на жаль, попри всі ці необхідні і правильні слова, не буде сказано головного: про тих дітей, які вмерли, так і не народившись; про тих, які сидять у підвалах, бо дорослі не можуть знайти спільну мову між собою; про тих, які страждають від того, що дорослі зруйнували їхній дитячий світ, нав’язавши свої хибні орієнтири.
Мало хто говоритиме і про те, як саме, а головне – від чого саме, нам потрібно захищати своїх дітей. І виявиться, що захисту вони потребують від тих, хто їм цей захист обіцяє.
Життя дитини – як кришталь. Воно крихке і прозоре, але разом з тим – прекрасне і дорогоцінне. Порушити його гармонію – легко, а відновити – вкрай важко. Так само, як важко склеїти розбиту кришталеву вазу. І дуже часто люди, від яких залежить цілісність цього кришталю, приймають рішення, які шкодять їй…
Адже, коли ми говоримо про дітей, ми говоримо не тільки про хліб, тепло і одяг, але і про поживу для душі, про милосердя та любов. Не можна захистити дитину, відібравши в неї віру в Бога. Так само, як не можна захистити дитину, нав’язавши їй дику мораль, позбавивши її духовного грунту, на якому зростали наші діди-прадіди.
Не можна захистити дитину, ставлячи під загрозу її життя ще в материнській утробі, а появу на світ сприймаючи не як волю Божу, а як справу випадку.
Саме від нас залежить те, якими будуть наші діти. І слід зрозуміти, що вони будуть не тільки такими як ми скажемо, але й такими як ми покажемо. Іншими словами, вони будуть такими ж як ми: пустими, якщо ми пусті; злими, якщо ми злі; безпринципними і жорстокими, якщо ми такі. Чи хотіли б ми цього? Звісно, ні.
Саме тому, давайте в День захисту дітей спробуємо стати кращими, милосерднішими, добрішими, справедливішими, ніж ми є зараз. Будемо шукати порозуміння між собою. Будемо любити один одного, та прощати тим, хто нас образив. Будемо вірити в Бога і Богу. Тому що захистити дитину від зла ми зможемо тільки тоді, коли переможемо його в собі.
https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4363093/
Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день захисту дітей.
Сьогодні буде сказано багато слів про права дітей та необхідність їх дотримання, про цінність життя і становлення дитини.
Сьогодні чиновники в різних країнах світу будуть фотографуватися з дітьми та розповідати про ті добрі справи, які вони роблять заради дітей. Інші можновладці засуджуватимуть насилля по відношенню до дітей, вимагатимуть створити дітям гідні умови для існування, говоритимуть про страшний дитячий голод…
Проте, на жаль, попри всі ці необхідні і правильні слова, не буде сказано головного: про тих дітей, які вмерли, так і не народившись; про тих, які сидять у підвалах, бо дорослі не можуть знайти спільну мову між собою; про тих, які страждають від того, що дорослі зруйнували їхній дитячий світ, нав’язавши свої хибні орієнтири.
Мало хто говоритиме і про те, як саме, а головне – від чого саме, нам потрібно захищати своїх дітей. І виявиться, що захисту вони потребують від тих, хто їм цей захист обіцяє.
Життя дитини – як кришталь. Воно крихке і прозоре, але разом з тим – прекрасне і дорогоцінне. Порушити його гармонію – легко, а відновити – вкрай важко. Так само, як важко склеїти розбиту кришталеву вазу. І дуже часто люди, від яких залежить цілісність цього кришталю, приймають рішення, які шкодять їй…
Адже, коли ми говоримо про дітей, ми говоримо не тільки про хліб, тепло і одяг, але і про поживу для душі, про милосердя та любов. Не можна захистити дитину, відібравши в неї віру в Бога. Так само, як не можна захистити дитину, нав’язавши їй дику мораль, позбавивши її духовного грунту, на якому зростали наші діди-прадіди.
Не можна захистити дитину, ставлячи під загрозу її життя ще в материнській утробі, а появу на світ сприймаючи не як волю Божу, а як справу випадку.
Саме від нас залежить те, якими будуть наші діти. І слід зрозуміти, що вони будуть не тільки такими як ми скажемо, але й такими як ми покажемо. Іншими словами, вони будуть такими ж як ми: пустими, якщо ми пусті; злими, якщо ми злі; безпринципними і жорстокими, якщо ми такі. Чи хотіли б ми цього? Звісно, ні.
Саме тому, давайте в День захисту дітей спробуємо стати кращими, милосерднішими, добрішими, справедливішими, ніж ми є зараз. Будемо шукати порозуміння між собою. Будемо любити один одного, та прощати тим, хто нас образив. Будемо вірити в Бога і Богу. Тому що захистити дитину від зла ми зможемо тільки тоді, коли переможемо його в собі.
https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4363093/
Я - Корреспондент
Захисти дітей від зла
Життя дитини – як кришталь. Воно крихке і прозоре, але разом з тим – прекрасне і дорогоцінне. Порушити його гармонію – легко, а відновити – вкрай важко.
Кожна людина створена за образом і подобою Божою. А буття Бога – це спілкування в Любові, адже Бог є Любов. Відповідно, і ми потребуємо цього спілкування – як з Богом, так і один з одним.
Сьогоднішнє секулярне суспільство, в якому ми живемо, намагається зробити все, аби розз'єднати нас, позбавити можливості живого, реального спілкування. І якщо дорослі ще хоч якось можуть перенести це "розз'єднання", то діти - ні.
Саме тому, хочу порекомендувати батькам прекрасне місце, де дітки протягом двох тижнів будуть мати змогу не віртуально, за допомогою гаджетів, а реально спілкуватися між собою.
Чудова природа, чисте повітря, кришталева вода, заповідна зона, а також постійна турбота про дітей - все це пропонує православний табір «Шанс» у Бакоті, що на Хмельниччині. Маючи особистий досвід відвідин цього місця відпочинку, можу сказати з впевненістю - не пошкодуєте!
Сьогоднішнє секулярне суспільство, в якому ми живемо, намагається зробити все, аби розз'єднати нас, позбавити можливості живого, реального спілкування. І якщо дорослі ще хоч якось можуть перенести це "розз'єднання", то діти - ні.
Саме тому, хочу порекомендувати батькам прекрасне місце, де дітки протягом двох тижнів будуть мати змогу не віртуально, за допомогою гаджетів, а реально спілкуватися між собою.
Чудова природа, чисте повітря, кришталева вода, заповідна зона, а також постійна турбота про дітей - все це пропонує православний табір «Шанс» у Бакоті, що на Хмельниччині. Маючи особистий досвід відвідин цього місця відпочинку, можу сказати з впевненістю - не пошкодуєте!
Об упадке богословия
Сегодня модно говорить о кризисе православного богословия. Дескать, серьезных богословов сейчас почти нет, книг богословских выходит очень мало, ученых-патрологов практически не осталось, наука стоит на месте. И действительно, если посмотреть на состояние современного православного богословия, и книгопечатания в том числе, то может показаться, что все так и есть на самом деле, что мы наблюдаем своеобразную эпоху "застоя".
Так, на прилавках церковных магазинов лежат перепечатанные в десятый раз книги иеромонаха Серафима (Роуза), старца Софрония (Сахарова), митрополита Антония (Блума), протоиерея Иоанна Мейендорфа. Из ныне живущих, можно встретить труды митрополита Илариона (Алфеева), Жан-Клода Ларше, митрополита Иоанна (Зизиуласа). В семинариях пользуются старыми конспектами, а священники проповеди говорят, опираясь на труды митрополитов Филарета (Дрозодова) и Димитрия Ростовского. Критики утверждают, что во всем сегодня чувствуется некая косность и кондовость, Церковь не развивается, а богословская наука находится далеко от тех наработок, которые существуют в других конфессиях. Так ли это?
В какой-то мере, да. Так называемое "научное православное богословие" в определенной степени переживает упадок. Новых имен, сравнимых с тем же Мейендорфом или Флоровским, действительно нет. На многие вопросы если и есть ответ, то не слишком внятный и без конкретики. Например, как мы должны относиться к современному этапу экуменического движения? Что конкретно, с богословской точки зрения, Церковь может сказать по вопросу цифровых технологий и границ их использования? Как правильно выстроить взаимоотношения с секулярным миром? Таких вопросов очень и очень много. И часто кажется, что на них надо отвечать немедленно, потому что отсутствие ответа – это упадок и косность.
Но все дело в том, что в Православии подход к богословию в корне отличается от того, который присутствует в других конфессиях. Авва Евагрий Понтийский как-то сказал: "Если ты богослов, то будешь молиться истинно; и если истинно молишься, то ты богослов". Другими словами, богословие в Православии - это не столько интеллектуальная деятельность, сколько практика аскезы, духовное усилие. И направлено оно не на открытие "новых истин", а на общение с Богом.
Отсюда можно заключить, что богословие в Православии никогда не оскудевало и не оскудеет. Потому что в Церкви всегда есть много тех, кто истинно молится. Да, эти люди не издают книг, не выпускают богословские статьи и не выступают на научно-богословских конференциях. По той причине, что свое богословие они пишут на скрижалях сердца.
А книги Церкви, несомненно, нужны. И они будут написаны. Ведь если есть молитвенники, то будут и богословы.
Сегодня модно говорить о кризисе православного богословия. Дескать, серьезных богословов сейчас почти нет, книг богословских выходит очень мало, ученых-патрологов практически не осталось, наука стоит на месте. И действительно, если посмотреть на состояние современного православного богословия, и книгопечатания в том числе, то может показаться, что все так и есть на самом деле, что мы наблюдаем своеобразную эпоху "застоя".
Так, на прилавках церковных магазинов лежат перепечатанные в десятый раз книги иеромонаха Серафима (Роуза), старца Софрония (Сахарова), митрополита Антония (Блума), протоиерея Иоанна Мейендорфа. Из ныне живущих, можно встретить труды митрополита Илариона (Алфеева), Жан-Клода Ларше, митрополита Иоанна (Зизиуласа). В семинариях пользуются старыми конспектами, а священники проповеди говорят, опираясь на труды митрополитов Филарета (Дрозодова) и Димитрия Ростовского. Критики утверждают, что во всем сегодня чувствуется некая косность и кондовость, Церковь не развивается, а богословская наука находится далеко от тех наработок, которые существуют в других конфессиях. Так ли это?
В какой-то мере, да. Так называемое "научное православное богословие" в определенной степени переживает упадок. Новых имен, сравнимых с тем же Мейендорфом или Флоровским, действительно нет. На многие вопросы если и есть ответ, то не слишком внятный и без конкретики. Например, как мы должны относиться к современному этапу экуменического движения? Что конкретно, с богословской точки зрения, Церковь может сказать по вопросу цифровых технологий и границ их использования? Как правильно выстроить взаимоотношения с секулярным миром? Таких вопросов очень и очень много. И часто кажется, что на них надо отвечать немедленно, потому что отсутствие ответа – это упадок и косность.
Но все дело в том, что в Православии подход к богословию в корне отличается от того, который присутствует в других конфессиях. Авва Евагрий Понтийский как-то сказал: "Если ты богослов, то будешь молиться истинно; и если истинно молишься, то ты богослов". Другими словами, богословие в Православии - это не столько интеллектуальная деятельность, сколько практика аскезы, духовное усилие. И направлено оно не на открытие "новых истин", а на общение с Богом.
Отсюда можно заключить, что богословие в Православии никогда не оскудевало и не оскудеет. Потому что в Церкви всегда есть много тех, кто истинно молится. Да, эти люди не издают книг, не выпускают богословские статьи и не выступают на научно-богословских конференциях. По той причине, что свое богословие они пишут на скрижалях сердца.
А книги Церкви, несомненно, нужны. И они будут написаны. Ведь если есть молитвенники, то будут и богословы.
Каждый из нас пришел к вере в Бога в силу определенных причин. Для одних толчком к приходу в Церковь стали обстоятельства, для других – люди, третьих привели книги. Ответьте, пожалуйста, на вопрос: благодаря кому или чему вы стали верующим человеком?
Anonymous Poll
19%
1. Пришел в Церковь в попытке решить жизненные проблемы;
3%
2. В храм меня привела радость (венчание, крещение);
5%
3. Пришел в храм после потери близкого человека;
11%
4. Узнал о Боге из Библии, а о Православии из богословских книг, и стал верующим человеком;
12%
5. В православной вере был воспитан дедушкой и бабушкой;
16%
6. В православной вере был воспитан мамой;
6%
7. В православной вере был воспитан папой;
10%
8. Меня в храм привел Господь через знакомство с хорошим священником/миссионером;
17%
9. Не знаю. Пришел, и слава Богу.
Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко сьогодні заявив, що зустріч Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з Патріархом всієї Грузії Ілією ІІ є дуже важливою для визнання «ПЦУ» з боку «однієї з найстаріших православних церков у світі – Грузинської».
Іншими словами, міністр прозоро натякнув, що високий представник української влади у розмові з Предстоятелем Грузинської Православної Церкви лобіював інтереси однієї конфесії в Україні - «ПЦУ».
Переконаний, що наші чиновники добре обізнані, що згідно Конституції України – Церква в Україні відокремлена від держави. А це означає, що українська влада не повинна втручатися у церковні справи, якими б важливими вони їй не видавалися. А особливо, коли є справи, вирішувати які потрібно негайно саме державним можновладцям – в економічній, соціальній, медичній, освітній та інших життєво важливих сферах.
Крім того, з вуст представників українського політикуму неодноразово звучали слова про те, що жодна конфесія в нашій країні не має пріоритету в очах держави, що всі користуються свободою та однаковими правами. Проте на практиці ми бачимо зовсім іншу картину, – коли вищі посадові особи України переймаються інтересами однієї конфесії, нехтуючи при цьому інтересами мільйонів віруючих нашої Української Православної Церкви.
І наостанок слід зазначити, що коли для визнання канонічності церковної структури, яка на це претендує з боку Православних Помісних Церков, потрібно сприяння держави, то це очевидно говорить про наявність серйозних проблем у цієї структури, які унеможливлюють визнання з боку інших Церков.
Іншими словами, міністр прозоро натякнув, що високий представник української влади у розмові з Предстоятелем Грузинської Православної Церкви лобіював інтереси однієї конфесії в Україні - «ПЦУ».
Переконаний, що наші чиновники добре обізнані, що згідно Конституції України – Церква в Україні відокремлена від держави. А це означає, що українська влада не повинна втручатися у церковні справи, якими б важливими вони їй не видавалися. А особливо, коли є справи, вирішувати які потрібно негайно саме державним можновладцям – в економічній, соціальній, медичній, освітній та інших життєво важливих сферах.
Крім того, з вуст представників українського політикуму неодноразово звучали слова про те, що жодна конфесія в нашій країні не має пріоритету в очах держави, що всі користуються свободою та однаковими правами. Проте на практиці ми бачимо зовсім іншу картину, – коли вищі посадові особи України переймаються інтересами однієї конфесії, нехтуючи при цьому інтересами мільйонів віруючих нашої Української Православної Церкви.
І наостанок слід зазначити, що коли для визнання канонічності церковної структури, яка на це претендує з боку Православних Помісних Церков, потрібно сприяння держави, то це очевидно говорить про наявність серйозних проблем у цієї структури, які унеможливлюють визнання з боку інших Церков.
Поздравляю всех читателей канала с днем памяти великой святой - Ксении Петербургской!
Подвиг юродства, который она взяла на себя, считается самым трудным, так как требует необычайного смирения.
С другой стороны, без смирения достичь спасения не удастся никому.
Поэтому, в день памяти этой великой святой желаю всем спасительного смирения, дающего мир душе и рождающего для Царства Небесного!
Подвиг юродства, который она взяла на себя, считается самым трудным, так как требует необычайного смирения.
С другой стороны, без смирения достичь спасения не удастся никому.
Поэтому, в день памяти этой великой святой желаю всем спасительного смирения, дающего мир душе и рождающего для Царства Небесного!
Подведем определенные итоги нашего опроса о том, благодаря кому или чему многие из нас пришли к вере в Бога и в Церковь.
36%, то есть чуть больше трети, пришли в храм благодаря родителям – маме, папе, дедушке и бабушке. При этом, 17% были воспитаны в вере мамой. Это говорит об огромной роли матери в процессе духовного становления ребенка.
10% поверили в Бога, прочитав Евангелие и другие богословские книги, а 11% – благодаря знакомству со священником или миссионером. В общей сложности, 21% из тех, кто участвовал в опросе, стали верующими людьми благодаря, в определенной степени, усилиям духовенства. Это значит, что личное общение, передача духовного и богословского опыта от священника к мирянину являются важными критериями в формировании религиозного опыта. Братьям священникам стоит обратить на это пристальное внимание.
Ну и только 26% пришли в храм из-за сложившейся жизненной ситуации. Почему «только»? Потому что, зачастую, люди, которые не имеют отношения к Церкви, считают, что большинство наших прихожан – это те, кто пришли в храм просто в силу определённых обстоятельств, а не сложной духовной и интеллектуальной работы. Однако, как видим, это далеко не так.
Подводя итог, следует еще раз подчеркнуть важность личного общения, как на семейном уровне, так и на уровне «священник-мирянин», для утверждения в вере. Все таки, семья дает намного больше в духовном плане, чем любые другие институции.
36%, то есть чуть больше трети, пришли в храм благодаря родителям – маме, папе, дедушке и бабушке. При этом, 17% были воспитаны в вере мамой. Это говорит об огромной роли матери в процессе духовного становления ребенка.
10% поверили в Бога, прочитав Евангелие и другие богословские книги, а 11% – благодаря знакомству со священником или миссионером. В общей сложности, 21% из тех, кто участвовал в опросе, стали верующими людьми благодаря, в определенной степени, усилиям духовенства. Это значит, что личное общение, передача духовного и богословского опыта от священника к мирянину являются важными критериями в формировании религиозного опыта. Братьям священникам стоит обратить на это пристальное внимание.
Ну и только 26% пришли в храм из-за сложившейся жизненной ситуации. Почему «только»? Потому что, зачастую, люди, которые не имеют отношения к Церкви, считают, что большинство наших прихожан – это те, кто пришли в храм просто в силу определённых обстоятельств, а не сложной духовной и интеллектуальной работы. Однако, как видим, это далеко не так.
Подводя итог, следует еще раз подчеркнуть важность личного общения, как на семейном уровне, так и на уровне «священник-мирянин», для утверждения в вере. Все таки, семья дает намного больше в духовном плане, чем любые другие институции.
Telegram
Єпископ Віктор (Коцаба)
Каждый из нас пришел к вере в Бога в силу определенных причин. Для одних толчком к приходу в Церковь стали обстоятельства, для других – люди, третьих привели книги. Ответьте, пожалуйста, на вопрос: благодаря кому или чему вы стали верующим человеком?
1. Пришел…
1. Пришел…
Атеизм, горящий ненавистью к якобы несправедливому и немилосердному Богу, – это реальная попытка бороться против истинного Бога, чьи пути неисповедимы даже для самих верующих людей. Подобная борьба не раз приводила к тому поражающему душу представлению о Боге, Которого на самом деле и ищет атеист. Именно в таких душах действует Христос. Антихрист же обретается не только в душах великих отрицателей, но и в душах тех мелких поддакивателей, у которых только на устах имя Христа.
Иеромонах Серафим (Роуз)
Иеромонах Серафим (Роуз)
В Одесі пройшов марш на захист традиційної сім'ї. Ще кілька років тому назад подібні акції було важко собі уявити. Наші співгромадяни могли захищати свободу слова, відстоювати демократичні цінності, виходити на захист бідних та знедолених верств населення. А сьогодні ми вже вимушені захищати сім'ю. Про що це говорить?
Про те, що наше суспільство потребує серйозної переоцінки моральних та етичних цінностей. Постійний тиск на традиційну сім'ю, нівелювання її значення, знецінення її важливості в очах підростаючого покоління, призводить не тільки до небажання створювати нормальну, здорову сім'ю, але й до руйнації тих сімей, які вже є. Шлюб поступово сприймається як "пережиток", свідчення про "ригоризм" та "відсталість".
Насправді, всі ці речі є лише прикриттям власного егоїзму та небажання брати на себе відповідальність за сімейні стосунки. Життя розглядається виключно через призму задоволення своїх власних потреб і максимального усунення навіть потенційних проблем.
Зрештою, це все призводить до ситуації, коли чоловік перестає бути чоловіком, жінка перестає бути жінкою, а разом із сім'єю зникають цілі народи.
Саме тому, подібні марші потрібно тільки вітати і підтримувати. Це прояв бажання зберегти не тільки сім'ю, але й майбутнє – для нашої Церкви, народу та держави.
Про те, що наше суспільство потребує серйозної переоцінки моральних та етичних цінностей. Постійний тиск на традиційну сім'ю, нівелювання її значення, знецінення її важливості в очах підростаючого покоління, призводить не тільки до небажання створювати нормальну, здорову сім'ю, але й до руйнації тих сімей, які вже є. Шлюб поступово сприймається як "пережиток", свідчення про "ригоризм" та "відсталість".
Насправді, всі ці речі є лише прикриттям власного егоїзму та небажання брати на себе відповідальність за сімейні стосунки. Життя розглядається виключно через призму задоволення своїх власних потреб і максимального усунення навіть потенційних проблем.
Зрештою, це все призводить до ситуації, коли чоловік перестає бути чоловіком, жінка перестає бути жінкою, а разом із сім'єю зникають цілі народи.
Саме тому, подібні марші потрібно тільки вітати і підтримувати. Це прояв бажання зберегти не тільки сім'ю, але й майбутнє – для нашої Церкви, народу та держави.
Facebook
Log in to Facebook
Log in to Facebook to start sharing and connecting with your friends, family and people you know.
Сьогодні під головуванням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія відбулося останнє у цьому навчальному році засідання Вченої ради Київської духовної академії.
Підводячи підсумки навчального року, Блаженніший владика сказав надважливі слова, які ми, духовенство і миряни, не завжди беремо до уваги. Мова йде про виховання священника.
Так, за висловом Предстоятеля, "виховання майбутніх пастирів робиться для слави Божої". Тобто, завдання духовних шкіл виховувати не просто тих, хто знає догмати, розуміє Святе Письмо чи вміє правильно звершувати Богослужіння, а давати виховання тим, хто своїм життям та особистим прикладом прославлятиме ім'я Боже. Це, фактично, реалізація того заклику, який прозвучав із вуст Христа: "Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах" (Мф. 5, 16).
Зрозуміло, що таке завдання набагато складніше, ніж передача виключно інтелектуальних знань. Адже тут без власного прикладу не обійтись. І тому на викладачах лежить величезна відповідальність за тих, хто проходить навчання в стінах наших духовних шкіл.
Разом з тим, це є завданням і для кожного священника – незалежно від того, де він несе своє священницьке служіння. І це також є завданням для мирян. Ми усі повинні жити так, щоб через нас і нами прославлявся Господь. Тоді у світі, що оточує нас, буде більше любові та милосердя, взаєморозуміння та злагоди.
Зрештою, вираз "слава Божа" може сприйматися і в есхатологічному вимірі – як той день, коли Христос "сяде на престолі Своєї слави" (Мф. 25, 31). А значить, ми маємо бути ще й свідками Його Другого Пришестя, жити в Його очікуванні та сповіщати про Нього всім народам землі.
Залишається тільки приєднатися до цих слів нашого Блаженнішого Предстоятеля та побажати кожному священнику і мирянину, незважаючи на різноманітні життєві обставини, бути достойними слави Божої!
Підводячи підсумки навчального року, Блаженніший владика сказав надважливі слова, які ми, духовенство і миряни, не завжди беремо до уваги. Мова йде про виховання священника.
Так, за висловом Предстоятеля, "виховання майбутніх пастирів робиться для слави Божої". Тобто, завдання духовних шкіл виховувати не просто тих, хто знає догмати, розуміє Святе Письмо чи вміє правильно звершувати Богослужіння, а давати виховання тим, хто своїм життям та особистим прикладом прославлятиме ім'я Боже. Це, фактично, реалізація того заклику, який прозвучав із вуст Христа: "Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах" (Мф. 5, 16).
Зрозуміло, що таке завдання набагато складніше, ніж передача виключно інтелектуальних знань. Адже тут без власного прикладу не обійтись. І тому на викладачах лежить величезна відповідальність за тих, хто проходить навчання в стінах наших духовних шкіл.
Разом з тим, це є завданням і для кожного священника – незалежно від того, де він несе своє священницьке служіння. І це також є завданням для мирян. Ми усі повинні жити так, щоб через нас і нами прославлявся Господь. Тоді у світі, що оточує нас, буде більше любові та милосердя, взаєморозуміння та злагоди.
Зрештою, вираз "слава Божа" може сприйматися і в есхатологічному вимірі – як той день, коли Христос "сяде на престолі Своєї слави" (Мф. 25, 31). А значить, ми маємо бути ще й свідками Його Другого Пришестя, жити в Його очікуванні та сповіщати про Нього всім народам землі.
Залишається тільки приєднатися до цих слів нашого Блаженнішого Предстоятеля та побажати кожному священнику і мирянину, незважаючи на різноманітні життєві обставини, бути достойними слави Божої!
КДАіС
Під головуванням Предстоятеля УПЦ в Академії відбулось останнє у навчальному році засідання Вченої ради
Участь у засіданні взяла професорсько-викладацька корпорація Київських духовних шкіл.
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що для нього спокій і релігійна злагода важливіші ніж те, що може статися в результаті рішень суду з питання перейменування УПЦ.
Міністр відзначив, що для нього "особливо важливо, коли ми проводимо діалог із главами церков, збереження толерантної ситуації, яка на сьогодні склалася".
З огляду на політичні переконання та конфесійну приналежність Олександра Ткаченка, його слова не приходиться трактувати як підтримку УПЦ. Проте, як чиновник, він прекрасно розуміє, що діалог з УПЦ вести все одно прийдеться. Адже, незважаючи на всі спроби різноманітних політичних сил знівелювати вплив Української Православної Церкви на суспільство, вона залишається найбільшою релігійною конфесією в Україні. Іншими словами, за УПЦ стоять мільйони віруючих, не рахуватись з якими просто не можливо.
Саме тому міністр культури зазначив, що будь-які "драматичні рухи" в питанні перейменування Української Православної Церкви "можуть збурити суспільство та зумовити хвилі підтримки або протестів з того чи іншого боку". А ще вони порушать Конституцію України, основні демократичні принципи та свободи.
Міністр також сказав, що в Україні поки що зберігається спокій і релігійна злагода.
Від себе додамо, що і спокій, і релігійна злагода, особливо з огляду на постійну агресію по відношенню до УПЦ з боку деяких ЗМІ та окремих політиків, з огляду на продовження захоплення наших храмів – це тільки мрія.
Проте виявляється, що навіть така ситуація, без катастрофічних загострень та конфліктів, для міністра культури важливіша, "ніж те, що може статися в результаті рішень суду".
"Спокій і релігійна злагода" – ось ті два критерії, які переважують можливі політичні "дивіденди" чи аргументи тих сил, які зацікавлені в протилежній ситуації. В цьому випадку Олександр Ткаченко мислить як чиновник, який має хоч трохи турбуватися про народ. А чиновники, як ми вже неодноразово переконуємося останнім часом, повинні діяти по принципу медичних працівників – "не зашкодь".
На жаль, представники діючої влади прийняли країну в тому стані, в якому вона залишилася від попередників. І дуже би хотілося, щоб теперішні можновладці намагалися виправити помилки, які були зроблені раніше, а не повторювали їх. Адже добробут в країні починається із намагання вести діалог, зі спроб почути один одного, з бажання об'єднати народ, а не розділяти його за політичними чи релігійними переконаннями. І якщо наші чиновники це зрозуміють – то краще буде всім.
Міністр відзначив, що для нього "особливо важливо, коли ми проводимо діалог із главами церков, збереження толерантної ситуації, яка на сьогодні склалася".
З огляду на політичні переконання та конфесійну приналежність Олександра Ткаченка, його слова не приходиться трактувати як підтримку УПЦ. Проте, як чиновник, він прекрасно розуміє, що діалог з УПЦ вести все одно прийдеться. Адже, незважаючи на всі спроби різноманітних політичних сил знівелювати вплив Української Православної Церкви на суспільство, вона залишається найбільшою релігійною конфесією в Україні. Іншими словами, за УПЦ стоять мільйони віруючих, не рахуватись з якими просто не можливо.
Саме тому міністр культури зазначив, що будь-які "драматичні рухи" в питанні перейменування Української Православної Церкви "можуть збурити суспільство та зумовити хвилі підтримки або протестів з того чи іншого боку". А ще вони порушать Конституцію України, основні демократичні принципи та свободи.
Міністр також сказав, що в Україні поки що зберігається спокій і релігійна злагода.
Від себе додамо, що і спокій, і релігійна злагода, особливо з огляду на постійну агресію по відношенню до УПЦ з боку деяких ЗМІ та окремих політиків, з огляду на продовження захоплення наших храмів – це тільки мрія.
Проте виявляється, що навіть така ситуація, без катастрофічних загострень та конфліктів, для міністра культури важливіша, "ніж те, що може статися в результаті рішень суду".
"Спокій і релігійна злагода" – ось ті два критерії, які переважують можливі політичні "дивіденди" чи аргументи тих сил, які зацікавлені в протилежній ситуації. В цьому випадку Олександр Ткаченко мислить як чиновник, який має хоч трохи турбуватися про народ. А чиновники, як ми вже неодноразово переконуємося останнім часом, повинні діяти по принципу медичних працівників – "не зашкодь".
На жаль, представники діючої влади прийняли країну в тому стані, в якому вона залишилася від попередників. І дуже би хотілося, щоб теперішні можновладці намагалися виправити помилки, які були зроблені раніше, а не повторювали їх. Адже добробут в країні починається із намагання вести діалог, зі спроб почути один одного, з бажання об'єднати народ, а не розділяти його за політичними чи релігійними переконаннями. І якщо наші чиновники це зрозуміють – то краще буде всім.
Інтерфакс-Україна
Ткаченко про ситуацію з перейменуванням УПЦ (МП): Спокій і релігійна злагода важливіші, ніж те, що може статися в результаті рішень…
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявляє, що для нього спокій і релігійна злагода важливіші, ніж те, що може статися в результаті рішень суду з питання перейменування Української православної церкви (Московського патріархату).
Об авторах канона Пасхи
Накануне Вознесения давайте ещё раз вспомним о прекрасном каноне Пасхи, пение которого мы слушали на протяжении всех этих дней. Тем более, что вчера в некоторых храмах совершалось Богослужение по Пасхальному чину, как в день Светлого Христова Воскресения – с пением Пасхального канона, часов Пасхи и предначинательных стихов.
Многие знают, что автором канона Пасхи, центральной части Пасхальной заутрени, является преподобный Иоанн Дамаскин. Преподобный Никодим Святогорец называл святого Иоанна "соименный благодати певец". Однако в то же время, он отметил, что большая часть канона Пасхи отсылает нас к иному автору, который для Никодима Святогорца является "сиреной, обладающей талантом ритора".
Действительно, Пасхальный канон во многом перекликается со словом святителя Григория Богослова на Святую Пасху. Вот несколько цитат из этого прекрасного творения проповеднического гения великого Богослова нашей Церкви:
"Я стоял и смотрел: и вот муж, восшедший на облака... сказал: «Ныне спасение миру, миру видимому и миру невидимому! Христос из мертвых — восстаньте с Ним и вы; Христос во славе Своей, — восходите и вы; Христос из гроба, — освобождайтесь от уз греха; отверзаются врата ада, истребляется смерть, отлагается ветхий Адам, совершается новый: кто во Христе, тот новая тварь (2 Кор. 5, 17); обновляйтесь».
Так говорил он, а другие воспели то же, что и прежде, когда явился нам Христос через дольнее рождение: Слава в вышних Богу, и на земле мир, во человеках благоволение (Лук. 2, 14).
С ними и я (о если бы иметь мне и голос, достойный ангельской песни и оглашающий концы мира!) вещаю вам таю Пасха! Господня Пасха! Я еще скажу в честь Троицы: Пасха! Она у нас праздников праздник и торжество торжеств; настолько превосходит все торжества, не только человеческие и земные, но даже Христовы и для Христа совершаемые, насколько солнце превосходит звезды.
Прекрасно у нас и вчера блистало и сияло все светом, каким наполнили мы и частные дома, и места общественные, когда люди, всякого почти рода и всякого звания, щедрыми огнями осветили ночь, в образ великого света, света, каким небо сияет свыше, озаряя целый мир своими красотами, света премирного, который в ангелах, первой светлой природе после Первого Естества, из Него источается, — и Света в Троице, Которой составлен всякий свет, от неделимого Света разделяемый и украшаемый.
Но прекраснее и блистательнее нынешняя светозарность, потому что вчерашний свет был предтечей великого и воскресшего Света, и как бы предпраздничным весельем; а ныне празднуем само воскресение, не ожидаемое еще, но уже совершившееся и примиряющее собой весь мир".
Рекомендую почитать это слово, чтобы еще раз пережить радость Пасхальной встречи. Особенно накануне Вознесения Христа от земли на небо.
https://www.paskha.ru/holies/bogoslov.html
Накануне Вознесения давайте ещё раз вспомним о прекрасном каноне Пасхи, пение которого мы слушали на протяжении всех этих дней. Тем более, что вчера в некоторых храмах совершалось Богослужение по Пасхальному чину, как в день Светлого Христова Воскресения – с пением Пасхального канона, часов Пасхи и предначинательных стихов.
Многие знают, что автором канона Пасхи, центральной части Пасхальной заутрени, является преподобный Иоанн Дамаскин. Преподобный Никодим Святогорец называл святого Иоанна "соименный благодати певец". Однако в то же время, он отметил, что большая часть канона Пасхи отсылает нас к иному автору, который для Никодима Святогорца является "сиреной, обладающей талантом ритора".
Действительно, Пасхальный канон во многом перекликается со словом святителя Григория Богослова на Святую Пасху. Вот несколько цитат из этого прекрасного творения проповеднического гения великого Богослова нашей Церкви:
"Я стоял и смотрел: и вот муж, восшедший на облака... сказал: «Ныне спасение миру, миру видимому и миру невидимому! Христос из мертвых — восстаньте с Ним и вы; Христос во славе Своей, — восходите и вы; Христос из гроба, — освобождайтесь от уз греха; отверзаются врата ада, истребляется смерть, отлагается ветхий Адам, совершается новый: кто во Христе, тот новая тварь (2 Кор. 5, 17); обновляйтесь».
Так говорил он, а другие воспели то же, что и прежде, когда явился нам Христос через дольнее рождение: Слава в вышних Богу, и на земле мир, во человеках благоволение (Лук. 2, 14).
С ними и я (о если бы иметь мне и голос, достойный ангельской песни и оглашающий концы мира!) вещаю вам таю Пасха! Господня Пасха! Я еще скажу в честь Троицы: Пасха! Она у нас праздников праздник и торжество торжеств; настолько превосходит все торжества, не только человеческие и земные, но даже Христовы и для Христа совершаемые, насколько солнце превосходит звезды.
Прекрасно у нас и вчера блистало и сияло все светом, каким наполнили мы и частные дома, и места общественные, когда люди, всякого почти рода и всякого звания, щедрыми огнями осветили ночь, в образ великого света, света, каким небо сияет свыше, озаряя целый мир своими красотами, света премирного, который в ангелах, первой светлой природе после Первого Естества, из Него источается, — и Света в Троице, Которой составлен всякий свет, от неделимого Света разделяемый и украшаемый.
Но прекраснее и блистательнее нынешняя светозарность, потому что вчерашний свет был предтечей великого и воскресшего Света, и как бы предпраздничным весельем; а ныне празднуем само воскресение, не ожидаемое еще, но уже совершившееся и примиряющее собой весь мир".
Рекомендую почитать это слово, чтобы еще раз пережить радость Пасхальной встречи. Особенно накануне Вознесения Христа от земли на небо.
https://www.paskha.ru/holies/bogoslov.html
Вознесіння Господнє - шлях в Царство Небесне
Християнство - це релігія, яка стверджує, що Бог весь час перебуває з людиною. Святитель Григорій Богослов якось зазначив, що Господь ближче до нас, ніж тіло до душі. Дійсно, коли ми намагаємось дати відповідь на питання про те, що саме зробив Бог задля нашого спасіння, то втрачаємо мову перед неймовірною таємницею Боговтілення.
Іншими словами, Господь не просто «зробив щось» аби визволити нас від гріха та смерті, а Він сам став одним із нас, щоб пережити всі ті страждання, які переживає людина, взяти їх на Себе, і зруйнувати смерть та зло. Жодна інша релігія не говорить більше про це.
Хресна смерть Христа разом з тим, стала і нашою славою. Людська плоть, зранена та зневажена злобою і ненавистю не тільки воскресла, але й вознеслася на небо і посіла праворуч Отця. Цим самим Спаситель вказав на те вічне і величне покликання, яке Творець спрямував до свого творіння. Людина – це не випадковий результат еволюції та, тим паче, не помилка природи, а результат благого задуму Всемогутнього Бога, Який створив нас для слави, а не для ганьби.
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою. Він приготував або проторував нам шлях до слави Свого Небесного Отця.
Піднісши Свою людську природу до престолу Божества, Христос підкреслив Своє єдинство з нами. Це означає, що в скорботах, в сльозах та болі – ми не одні. Це означає, що зло цього світу є тільки тимчасовим явищем, є примарою, яка може зруйнувати царство земне та ніколи не зруйнує Царство Небесне.
Саме до цього Царства нас кличе сьогодні Христос. І яким би важким не здавалося життя на землі, завжди потрібно пам’ятати, що на ньому все не закінчується. Нашою кінцевою метою є не могила і тління, а Небо та вічність!
Зі святом Вознесіння Господнього!
Християнство - це релігія, яка стверджує, що Бог весь час перебуває з людиною. Святитель Григорій Богослов якось зазначив, що Господь ближче до нас, ніж тіло до душі. Дійсно, коли ми намагаємось дати відповідь на питання про те, що саме зробив Бог задля нашого спасіння, то втрачаємо мову перед неймовірною таємницею Боговтілення.
Іншими словами, Господь не просто «зробив щось» аби визволити нас від гріха та смерті, а Він сам став одним із нас, щоб пережити всі ті страждання, які переживає людина, взяти їх на Себе, і зруйнувати смерть та зло. Жодна інша релігія не говорить більше про це.
Хресна смерть Христа разом з тим, стала і нашою славою. Людська плоть, зранена та зневажена злобою і ненавистю не тільки воскресла, але й вознеслася на небо і посіла праворуч Отця. Цим самим Спаситель вказав на те вічне і величне покликання, яке Творець спрямував до свого творіння. Людина – це не випадковий результат еволюції та, тим паче, не помилка природи, а результат благого задуму Всемогутнього Бога, Який створив нас для слави, а не для ганьби.
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою. Він приготував або проторував нам шлях до слави Свого Небесного Отця.
Піднісши Свою людську природу до престолу Божества, Христос підкреслив Своє єдинство з нами. Це означає, що в скорботах, в сльозах та болі – ми не одні. Це означає, що зло цього світу є тільки тимчасовим явищем, є примарою, яка може зруйнувати царство земне та ніколи не зруйнує Царство Небесне.
Саме до цього Царства нас кличе сьогодні Христос. І яким би важким не здавалося життя на землі, завжди потрібно пам’ятати, що на ньому все не закінчується. Нашою кінцевою метою є не могила і тління, а Небо та вічність!
Зі святом Вознесіння Господнього!
Я - Корреспондент
Вознесіння Господнє - шлях в Царство Небесне
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою.