І знову про подкасти :) Мені здається, що всі вже бачили це фото. А як ні - зацініть))) Це 20 лютого під ОП. І ці персонажі, і саме фото, вважаю геніальнми. Так ось, мої улюблені Радіо Поділ зараз роблять футболки з нм :) Буде лише один тираж. Почитати про історію створення, а також послухати 25-хвилинний лайвкаст з п'ятничної акції проти мусорського свавілля на Подолі, можна за лінком на патреоні - цей пост відкритий всім.

http://patreon.com/posts/51568534

Лайвкаст може бути трохи сумбурним для тих, хто не в контексті, але раптом буде цікаво.

По старій добрій традиції внесу і сюди.

33-річній Марині Полях загрожує до 15 років в'язниці за вбивство домашнього кривдника, який знущався з неї два роки.
Сама Марина до того, як сталася трагедія, 22 рази зверталася до поліції із заявами про насильство з боку колишнього співмешканця. Було складено 15 адмінпротоколів, проте через недоліки суд повертав їх на доопрацювання. Оскільки поліція їх не доопрацьовувала, справи закривалися.
Судді 14 разів виносили постанову про примусовий привід нападника, але жодного разу це не було виконано. Лише один раз адміністративне провадження закінчилося штрафом для кривдника.

Джерело https://zmina.info/news/u-dnipri-zvynuvatyly-v-umysnomu-vbyvstvi-zhinku-yaka-zahyshhalasya-vid-domashnogo-tyrana/

Що я думаю з цього приводу? Я не люблю узагальнювати, але ACAB напрошується саме собою. А ще в нас досі не ратифіковано Стамбульську конвенцію. Підписати чергове звернення можна тут: https://www.amnesty.org.ua/lyst-za-stambulsku-konvencziyu/ (бо попередня петиція до гідранта ще минулого року набрала 25к, але його відповідь - кококо, не мої повноваження. Чомусь в інших питаннях він на повноваження уваги не звертає)

Недовго прожив платний вхід на вднг((
https://www.facebook.com/1578466190/posts/10222384059661843/
Шкода. Я до речі не завжди могла ним скористатися, іноді термінал висів. А ще часто заходила на ВДНГ не через центральний вхід. Штош. Якось воно буде.

На цей День народження друзі подарували мені сертифікат на екскурсію в музей "Третя після опівночі". Всі екскурсії тут проходять в суцільній темряві у супроводі незрячих гідів.

На минулих вихідних я сходила туди з батьками. Екскурсія тривала десь півтори години. Ми пройшли через 5 різних локацій, які відтворюють місця з нашого життя – зі звуками, запахами та облаштуванням. Серед них були арт-галерея, міське перехрестя та квартира в багатоповерховому будинку. Ми намагалися безпечно перейти дорогу та налити води у склянку у суцільній темряві. А після екскурсії нас навчили писати шрифтом Брайля.

Спочатку я трохи побоювалася йти, бо мені здавалося, що цей досвід буде морально тяжким. Але наша гідка та адміністраторки тримали дуже позитивну атмосферу з фокусом не на журбу, а на емпатію. Я дуже рекомендую цей досвід для всіх. Це дуже нетривіальний формат інфотейменту.

Одна твітерська пані зробила мем з фотки на передостанньому суді по Ратушному. І фотка смішна, і мем вийшов добрий)

Нарешті дісталася до каналу Джи, а там 2 місяці тому актуальне. За 3 дні до того посту я почала свою епопею з відновленням формальної ідентифікації, а райт нау їду в РАЦС, бо процес пішов. От чесно, ніколи знов. Make Nosulenko great again!

В інсті знову фотки весіль. За лексус мені радіти було легше:)

Що зараз відбувається в головах, коли дівчина міняє прізвище? Навіщо ви міняли прізвище, якщо ви дівчина? Навіщо ви підтримували це, якщо ви чоловік? Що відчували, коли не міняли? А чи був тут випадок, коли чоловік міняв?


Моя мати прізвище не міняла. По-перше, не хотіла, по-друге, "не хотіла бути третьою Людмилою Деревицькою" (після папиної мами і першої дружини). Один раз, після смерті мого батька, казала, що шкодує про це.
Я своє прізвище не міняла. І для продовження традиції, і бо Деревицька - мені подобається більше, і бо Сидоренків і так багато. А ще я навіть думати не хочу про всі документи, які треба міняти і з кожним роком їх все більше. І взагалі, я фрік в цьому і я хочу, щоб щонайменше моя перша дитина була на моєму прізвищі.
Після розлучення я багато думала про це. І намагалась визначити де та межа між моїм болем від того, що мене кинули, і принципами. Але саме більш свідоме рішення.

А у вас як?

Оце я так культурно просвітилася вчора. Спочатку виставка про протести в Білорусі на Мистецькому Арсеналі. Експозиція дуже сильна. Це останній тиждень показу, тож вельми раджу, якщо ви ще ні. Можна скласти поверхневе враження по альбому в мене на фб
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3636484029910545&id=100006469520827

Потім була презентація проекту "Всі, хто хотіли, поїхали?" в Будинку Кіно. Це серія з 10 короткометражних мультфільмів про життя на окупованих територіях. Всі сценарії побудовані на реальних історіях. На щастя, війна не торкнулася мене особисто, та я просто обридалася. Всі мультики є у вільному доступі, дуже рекомендую до перегляду.

https://www.facebook.com/thosewhoarestillthere/

Пишуть, що тепер на сайті helsi.me можна записатися на вакцинацію у Києві на конкретний час і день, щоб не стояти в черзі.

Сьогодні запрацював перший в Україні кол-центр психологічної підтримки для онкопацієнтів та їх близьких. Я щиро сподіваюся, що нікому це не знадобитися, але краще знати, що такий ресурс існує.

В Україні понад 1 300 000 онкохворих. Щодня 450-м українцям ставлять діагноз «рак». Тривожність, страх, апатія, депресія — це неповний перелік емоційних станів, що супроводжують людину та її родину на різних стадіях боротьби з раком.

Моя родина зіткнулася з раком, і в перші дні (і не в перші також) абсолютно незрозуміло, куди бігти, і рівень стресу зашкалює.

Деталі щодо того, як отримати допомогу, тут: https://vartozhyty.com.ua/oncopsychologyhelp

5 років тому я дуже хотіла влаштувати fancy вечірку для друзів, і приводом стало моє весілля. Я була охуєнно красивою нареченою, було дуже весело та егегей.

Першу річницю я святкувала на прайді, сама. Це цікаво, вважаючи що в усьому, що стосується прав людини, мій чоловік займав достатньо праву позицію.

П'яту річницю я святкую в статусі розлученої, пройшовши половину бюрократичного шляху по поверненню свого дівочого прізвища, дорогою в Стамбул разом із дорогими людьми, що були поруч зі мною не лише 5 років тому, а й всі 10.

Ні про що не шкодую.

Рівно 52 тижні тому я була дуже щаслива. А на наступний день навпаки відчула себе неймовірно нещасною. В той день думки про те, що досить, почали заповнювати мій розум, і їх вже було не спинити.

За цей рік сталося дуже багато, і я накаталася на емоційних гойдалках (і здається все ще продовжую). Травень і червень були для мене непростими, але вчорашній день був прям ух (в хорошому сенсі)! Боюсь наврочити, але можливо я знов повертаюся до нормального стану.

Слухати себе і будувати комфортний в довгостроковій перспективі ритм - задача із зірочкою, але рано чи пізно вона мені підкориться.

Вдячна всім, хто поруч зі мною, і допомагає пройти через темні періоди. Іноді я можу бути нестерпною, не дотримуватися обіцянок, ігнорувати повідомлення, тощо. Мені за це дуже соромно, але інколи я просто не маю сил на притомну комунікацію. Я дуже вдячна всім, хто ставиться до цього з розумінням.

Бажаю вам всім здорової кукушечки та ресурсу))

Привіт, маніакальна фаза 😏
Безсоння. Щойно замовила глітеру майже на 2к. Та за шо

Збираюся в наступну сб сюди:
https://slukh.media/almost-there/konfiskat-festival/
До 1 серпня маю промокоди на 20% знижки, якщо хтось хоче приєднатися - пишіть

Доповідаю: в Луврі рибу не продають, а просто показують

Я не заслужила людей, які мене оточують 💔

Коли я розбирала зранку кабак, всі люди на базі ще спали. А цей красунчик мені допомагав. Він був такий ніжний і грайливий, що я зрозуміла, що не хочу його залишати. Пам'ять підказала ще двох котиків (Вампус та Етелькіт), яких гравці забирали з баз після ігор, і здається, це хороші історії. Тому тепер зі мною живе ось таке чудо. Дуже вдячна Лорочці, яка нас з ним довезла додому 🥰