Розревілася щойно під час того, як читала історію Паши, співзасновника Радіо Поділ (яке я піарю на кожному кроці як всі могли помітити). Для того є певний контекст.
В останні дні липня 2020 я втекла від чоловіка, з яким жила 8 років. Через те, що він був ватніком, і при цьому достатньо правим, я з 2012 року була практично поза політикою, хоча мене дуже розривало зсередини від усього, що відбувалося в країні.
Так співпало, що в цей переламний період Радіо Поділ стало невід'ємною частинкою мого життя. Я почала патронити їх на третій день, як стала жити сама. Тоді я ще гадки не мала, що буде далі з моїм життям та шлюбом, але починала спілкуватися з Пашею саме в форматі патреонівської спільноти - мали кілька зум-колів як 1-1, так і групових з іншими патронами.
Потім прийшов вересень, стало остаточно зрозуміло, що я розлучаюся, я переїхала в нову квартиру і стала жити сама вперше в своєму житті. І Радіо Поділ був зі мною весь той час. Потім контент на РП закінчився і я стала жадібно поглинати інші подкасти, але то інша історія.
Завдяки РП я переглянула своє ставлення до Подолу (може колись розкажу детальніше, зараз не про це). Але читаючи сьогодні той пост в Жителях Києва, я зрозуміла, що вплив РП і Пашин зокрема на мене був набагато ширшим. Мені здається, що я багато років тонула, а зараз винирнула на поверхню води і не можу надихатися свіжим повітрям. Я просто офігеваю з того, які люди існують поруч зі мною (це переважно про спільноту РП та інших хіпстерів та міських божевільних). Інколи мені стає дуже боляче від того, скільки часу важливі речі проходили повз мене, і стає сумно, бо надолужити то все важко. Приблизно таке відчуття в мене було в 2016, коли я прийшла в рольовий рух - я не розуміла, як настільки близьке мені по інтересам комьюніті існувало стільки років так поруч, і одночасно абсолютно окремо від мене.
Мені дуже відгукається теми, про які Паша пише в пості. Про темп Києва, про громадянську позицію, про самотність та боротьбу.
Не знаю, як завершити цей потік свідомості. Може такий контекст допоможе комусь зрозуміти той шлях, по якому я йду останні 9 місяців.
В останні дні липня 2020 я втекла від чоловіка, з яким жила 8 років. Через те, що він був ватніком, і при цьому достатньо правим, я з 2012 року була практично поза політикою, хоча мене дуже розривало зсередини від усього, що відбувалося в країні.
Так співпало, що в цей переламний період Радіо Поділ стало невід'ємною частинкою мого життя. Я почала патронити їх на третій день, як стала жити сама. Тоді я ще гадки не мала, що буде далі з моїм життям та шлюбом, але починала спілкуватися з Пашею саме в форматі патреонівської спільноти - мали кілька зум-колів як 1-1, так і групових з іншими патронами.
Потім прийшов вересень, стало остаточно зрозуміло, що я розлучаюся, я переїхала в нову квартиру і стала жити сама вперше в своєму житті. І Радіо Поділ був зі мною весь той час. Потім контент на РП закінчився і я стала жадібно поглинати інші подкасти, але то інша історія.
Завдяки РП я переглянула своє ставлення до Подолу (може колись розкажу детальніше, зараз не про це). Але читаючи сьогодні той пост в Жителях Києва, я зрозуміла, що вплив РП і Пашин зокрема на мене був набагато ширшим. Мені здається, що я багато років тонула, а зараз винирнула на поверхню води і не можу надихатися свіжим повітрям. Я просто офігеваю з того, які люди існують поруч зі мною (це переважно про спільноту РП та інших хіпстерів та міських божевільних). Інколи мені стає дуже боляче від того, скільки часу важливі речі проходили повз мене, і стає сумно, бо надолужити то все важко. Приблизно таке відчуття в мене було в 2016, коли я прийшла в рольовий рух - я не розуміла, як настільки близьке мені по інтересам комьюніті існувало стільки років так поруч, і одночасно абсолютно окремо від мене.
Мені дуже відгукається теми, про які Паша пише в пості. Про темп Києва, про громадянську позицію, про самотність та боротьбу.
Не знаю, як завершити цей потік свідомості. Може такий контекст допоможе комусь зрозуміти той шлях, по якому я йду останні 9 місяців.
Інсайт, який зловила на сесії з терапевткою сьогодні. Можливо моє зашкалююче лібідо зараз наслідок незадоволеної потреби в близькості (фізчній, але не лише інтимній). Я реально живу сама вперше за 30 рочків, і з одного боку неймовірно кайфую від цього, а з іншого виявилося, що фізична близькість (банальні обнімашки та доторки) - гігієнічний фактор: коли вона є, сприймаєш це як належне. А коли вона зникають - починаються вопросіки.
PS: що я бля тільки не роблю, щоб не працювати 🤬
PS: що я бля тільки не роблю, щоб не працювати 🤬
Spotify видав пісню https://open.spotify.com/track/77XwQEPxhY65b8rPszET9u?si=dd529e30fe204645 , і я відчуваю себе забіякою-прем'єр-міністром!
Spotify
Jump
Girls Aloud · Song · 2003
Багато я знає, що я - подкаст-залежна :)
Недавно мої улюблені Радіо Поділ випустили чудовий подкаст "Здоровий інтерес" з Павлом Ковтонюком (широкій публіці може бути відомий як заступник Уляни Супрун). Подкаст цей про ковід. Перший випуск був про технології виготовлення вакцин, другий - про стратегії подолання пандемії в різних країнах. Не буду переказувати наступні - просто рекомендую до прослуховування, бо це якісно зроблений добірний контент: https://radiopodil.org/podcasts/uhc/
Але подкасти - це лише форма. Ті подкасти, що обираю для себе я - про певний майндсет та комьюніті (більше іншомовних слів в одному реченні!). І саме через це бонусна рекомендація :) Павло Ковтонюк працює зараз в Українському центрі охорони здоров'я. В них є щотижнева розсилка про ковід, на яку можна підписатися через форму: http://eepurl.com/huQmNP.
Формат щотижневої розсилки по такій непростій темі - дуже екологічний. Завдяки йому спадає необхідність судомно переглядати новини та вишукувати інформацію в нормальних джерелах. Тут в зручний для нас час можна розмірено почитати, яка довгострокова статистика по захворюваності, гостпіталізаціям та вакцинації. Щоденні цифри нажаль не дають нічого, крім тривоги.
Тому рекомендую свідомо ставитися до інформації, яку ви споживаєте. Слухайте Радіо Поділ та читайте UHC :)
Недавно мої улюблені Радіо Поділ випустили чудовий подкаст "Здоровий інтерес" з Павлом Ковтонюком (широкій публіці може бути відомий як заступник Уляни Супрун). Подкаст цей про ковід. Перший випуск був про технології виготовлення вакцин, другий - про стратегії подолання пандемії в різних країнах. Не буду переказувати наступні - просто рекомендую до прослуховування, бо це якісно зроблений добірний контент: https://radiopodil.org/podcasts/uhc/
Але подкасти - це лише форма. Ті подкасти, що обираю для себе я - про певний майндсет та комьюніті (більше іншомовних слів в одному реченні!). І саме через це бонусна рекомендація :) Павло Ковтонюк працює зараз в Українському центрі охорони здоров'я. В них є щотижнева розсилка про ковід, на яку можна підписатися через форму: http://eepurl.com/huQmNP.
Формат щотижневої розсилки по такій непростій темі - дуже екологічний. Завдяки йому спадає необхідність судомно переглядати новини та вишукувати інформацію в нормальних джерелах. Тут в зручний для нас час можна розмірено почитати, яка довгострокова статистика по захворюваності, гостпіталізаціям та вакцинації. Щоденні цифри нажаль не дають нічого, крім тривоги.
Тому рекомендую свідомо ставитися до інформації, яку ви споживаєте. Слухайте Радіо Поділ та читайте UHC :)
«Радіо Поділ»
Здоровий інтерес Подкаст – Слухати Онлайн На Сайті «Радіо Поділ»
Втома, місячні, спецефекти від вакцини - кккомбо. Попереду 3 години сну і 5-6 годин по поганим дорогами на тачці. До речі, Погані дороги в кіно з 20 травня 😅
Я блядь свою маму дуже люблю, але щойно в нас була напевно найвідвертіша розмова (ну як розмова - крик?) за мої 30 років. Достатньо хуйово почуваюся, закрилася у ванній, поки всі ще тусять на вулиці, реву. Розумію, що без таких розмов марно сподіватися на якесь покращення, але тут і зараз почуваюся пздц жахливо.
Коли я приїжджаю до батьків, ми з татом ділимося одне з одним музикою. От сьогоднішнє відкриття: https://youtu.be/CGb-O98PpxM
Це 1 трек, але рекомендую весь паризький концерт. 1000 музикантів грають одночасно на стадіоні. Це і так розрив мозку, а в карантин - ще й серця.
Це 1 трек, але рекомендую весь паризький концерт. 1000 музикантів грають одночасно на стадіоні. Це і так розрив мозку, а в карантин - ще й серця.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
А ще вчора поперебирала трохи татових вінілів
Боже який Мет Сміт красень, ви подивіться https://www.facebook.com/vertigo.com.ua/posts/1703440593186872
Я дуже сумувала за метро під час локдауну. І вже встигла накататися. Але не може бути в нашій країні бочка меду без ложки дегтю. Крім порядних киян в метро повернулися і непорядні - продавці всілякої срані та аферисти.
https://youtu.be/dMsff4P-7SQ
Цей тіп зайшов в останній вагон десь в районі Олімпійської. Я почала його знімати. Цікаво починається після першої відео, але нажаль саму кульмінацію я не зняла - зупинила запис і сховала телефон, щоб зберегти його в цілості.
Власне що сталося: чувак несе сльозливу історію про хворого сина, хреститься (хоча виглядає як мусульманин). Я знімаю. Він підходить до мене і каже, що мені треба розбити телефон. Каже, що я не маю права його знімати. Я кажу, що він не має права жебракувати в метро і вимагаю його одягнути маску, бо ж пандемія. На цьому запис я вимикаю (щоб він точно зберігся) і ховаю телефон в рюкзак. Він продовжує лізти до мене, і погрожує, що зараз дістане балончика. Лол. Я встаю (на голову вища за нього) і дістаю свій балончик. Далі йде незв'язна емоційна кульмінація, вже вступилися якісь чоловіки поряд (маю підозру, що вони реально очканули, що в мене балончик, і ми з ними в замкненому просторі), і буквально випхали тіпа з вагону на зупинці. Отак от :)
Знімайте цих покидьків, це прикольна розвага.
https://youtu.be/dMsff4P-7SQ
Цей тіп зайшов в останній вагон десь в районі Олімпійської. Я почала його знімати. Цікаво починається після першої відео, але нажаль саму кульмінацію я не зняла - зупинила запис і сховала телефон, щоб зберегти його в цілості.
Власне що сталося: чувак несе сльозливу історію про хворого сина, хреститься (хоча виглядає як мусульманин). Я знімаю. Він підходить до мене і каже, що мені треба розбити телефон. Каже, що я не маю права його знімати. Я кажу, що він не має права жебракувати в метро і вимагаю його одягнути маску, бо ж пандемія. На цьому запис я вимикаю (щоб він точно зберігся) і ховаю телефон в рюкзак. Він продовжує лізти до мене, і погрожує, що зараз дістане балончика. Лол. Я встаю (на голову вища за нього) і дістаю свій балончик. Далі йде незв'язна емоційна кульмінація, вже вступилися якісь чоловіки поряд (маю підозру, що вони реально очканули, що в мене балончик, і ми з ними в замкненому просторі), і буквально випхали тіпа з вагону на зупинці. Отак от :)
Знімайте цих покидьків, це прикольна розвага.
YouTube
Жебрак в метро стартує на дівчину, що зняла його на камеру
Я дуже сумувала за метро під час локдауну. І вже встигла накататися. Але не може бути в нашій країні бочка меду без ложки дегтю. Крім порядних киян в метро п...