У наших подорожах ми завжди співставляємо те, що знали про країну до поїздки і те, як насправді. Часто ці дві речі не сходяться.

Перше, що не зійшлося в Мексиці - мічелада. Але вона ж дала відповідь на кілька супутніх питань.

Отже, що таке мічелада по-мексиканськи?

Це пиво (на ваш смак), лаймовий сік і сіль. Сік - всередину пива, сіль - по обідку склянки. Ніяких тобі танців з бубном і томатних соків.

Але це не все. На оцю базову мічеладу можна нанизувати ще смаки:

🍺 кубана - з вустерширським соусом, табаско, чилі
🍺 чамой - така паста-соус із ферментованих фруктів (абрикос, персик, кавун тощо), чилі, солі, цукру та води. У промисловому чамої дуже важко визначити, з якого саме фрукту він. На деяких етикетках взагалі фрукту нема)) Але точно і солодке, і солоне, і кисле, і гостре.
🍺 кламато - із додаванням промислового напою з концентрату томатного соку, цукру і сухого бульйону з молюсків. Оцей варіант найбільш наближений до того, що ми собі уявляємо, але насправді все одно має інший смак.

Власне, це 4 найпоширеніші варіанти мічелади, які ми пили в Мехіко, однак, попереду у нас штат Охака, побачимо, які там регіональні відмінності.

Базовий варіант мічелади - із сіллю та лаймовим соком, а також вибір снеків в магазині - відкрив нам очі на одну штуку: пити текілу із сіллю та лаймом - це не “текільний” ексклюзив, тут так пʼють та їдять багато чого. Просто до нас дійшла тільки текіла🤷‍♀️

Проходячи повз продавців всілякого їстівного дрібʼязку (горішків, чипсів, льодяників) у Мехіко, часто можна почути надривне “Рааадість, рааадість, візьми свою раааадість”.

Виявляється, “радість”, тобто alegría іспанською, - це різновид солодощів із амаранту, який попередньо “розкрили”, як поп-корн, а потім додали меду чи сиропу із коричневого цукру, та сформували у брусочки. Як наш грильяж із повітряного рису. За кілька песо дорожче - з насінням соняшника, арахісом, пеканами та родзинками.

Амарант, разом із маїсом, рідні для Мексики культури. Його вживали в їжу індіанці, його використовували як гроші (ацтеки приймали данину від своїх васалів кукурудзою, амарантом, квасолею та чіа), а також як піднесення богам. Бо що ще віддати богам, як на таку цінність? Власне, вже тоді амарант змішували з медом і ліпили фігури богів, яким робили підношення. Ці фігури мовою ацтеків науатль називалися цоайї. Є припущення, що у суміш замішували людську кров (а то й дитячу), жертовний канібалізм був поширений по всій Месоамериці.

Так от, коли конкістатори на чолі з Ернаном Кортесом, який переміг ацтеків, побачили ці пишні святкування, церемонійні носіння фігури бога з амаранту по селищу, а потім, коли учасники дійства цю фігуру розривали на шматки і їли, то це їм щось дуже сильно нагадало. Так-так, Святе Причастя. Що зробив Кортес? Правильно, заборонив вирощування амаранту. Тим, хто намагався робити це потайки, відрубували руки або й вбивали.

Слава богам, але амарант зараз знову масово вирощують (щоправда, деякі дослідники вважають, що після спроб викорінення іспанцями, культура так і не набрала того розмаху, як і за ацтеків), а сучасні цоайї у вигляді невинної алегрії заполонили вулиці Мехіко. Ну а на День мертвих роблять із амаранту ліплять святкові калавери.

Нагадаю, хто забув, покажу, хто не знав, як виглядає рослина амаранту. Він в Україні теж вирощується і ви, ймовірно, його бачили.

У нас в родині воно росло у декоративних цілях і ми називали ці рослини «індиками».

Питання: чи бачили і як ця рослина називається у вашому регіоні? 🤓