На попередньому фото на кактусі сушилися комахи Dactylopius coccus, українською їх називають червець, хоча мені подобається «світова» назва кочініль.
З них добувають червоний барвник кармін, який використовують у фарбах, виробництві харчових продуктів (Е120), косметики (губні помади).

Більш, ніж 300 років, з моменту завоювання Мексики іспанцями, останні тримали монополію на торгівлю карміном. Були численні спроби вкрасти «рецепт», шпіони, пірати, рейдери. Кармін був на другому місці за коштовністю після срібла, що вивозилося з Центральної Америки. Частину вартості цього натурального барвника складала ручна праця, адже жучків змітають з кактусів вручну. Так тривало до винайдення хімічних барвників, знааачно дешевших, тоді виробництво карміну пішло на спад. Зараз попит знову почав рости, адже багато людей надають перевагу натуральним продуктам, органічним. Кармін сюди гарно вписується.

Фан фект: італійський гіркий лікер Кампарі отримав свій красивий насичений колір саме завдяки карміну. Щоправда, бренд відмовився від використання цього барвника у 2006 році, надавши перевагу штучному. Це пояснюється і вартістю карміну, і тогочасним запитом від частини споживачів Кампарі, які були вегетаріанцями, веганами або ж мали алергію на кармін.

Фан фект №2: усі фрески на будівлях давніх народів Мексики малювалися саме карміном.

Фан фект №3: 85% світового постачання карміну забезпечує Перу, на другому місці - Мексика.

У наших подорожах ми завжди співставляємо те, що знали про країну до поїздки і те, як насправді. Часто ці дві речі не сходяться.

Перше, що не зійшлося в Мексиці - мічелада. Але вона ж дала відповідь на кілька супутніх питань.

Отже, що таке мічелада по-мексиканськи?

Це пиво (на ваш смак), лаймовий сік і сіль. Сік - всередину пива, сіль - по обідку склянки. Ніяких тобі танців з бубном і томатних соків.

Але це не все. На оцю базову мічеладу можна нанизувати ще смаки:

🍺 кубана - з вустерширським соусом, табаско, чилі
🍺 чамой - така паста-соус із ферментованих фруктів (абрикос, персик, кавун тощо), чилі, солі, цукру та води. У промисловому чамої дуже важко визначити, з якого саме фрукту він. На деяких етикетках взагалі фрукту нема)) Але точно і солодке, і солоне, і кисле, і гостре.
🍺 кламато - із додаванням промислового напою з концентрату томатного соку, цукру і сухого бульйону з молюсків. Оцей варіант найбільш наближений до того, що ми собі уявляємо, але насправді все одно має інший смак.

Власне, це 4 найпоширеніші варіанти мічелади, які ми пили в Мехіко, однак, попереду у нас штат Охака, побачимо, які там регіональні відмінності.

Базовий варіант мічелади - із сіллю та лаймовим соком, а також вибір снеків в магазині - відкрив нам очі на одну штуку: пити текілу із сіллю та лаймом - це не “текільний” ексклюзив, тут так пʼють та їдять багато чого. Просто до нас дійшла тільки текіла🤷‍♀️

Проходячи повз продавців всілякого їстівного дрібʼязку (горішків, чипсів, льодяників) у Мехіко, часто можна почути надривне “Рааадість, рааадість, візьми свою раааадість”.

Виявляється, “радість”, тобто alegría іспанською, - це різновид солодощів із амаранту, який попередньо “розкрили”, як поп-корн, а потім додали меду чи сиропу із коричневого цукру, та сформували у брусочки. Як наш грильяж із повітряного рису. За кілька песо дорожче - з насінням соняшника, арахісом, пеканами та родзинками.

Амарант, разом із маїсом, рідні для Мексики культури. Його вживали в їжу індіанці, його використовували як гроші (ацтеки приймали данину від своїх васалів кукурудзою, амарантом, квасолею та чіа), а також як піднесення богам. Бо що ще віддати богам, як на таку цінність? Власне, вже тоді амарант змішували з медом і ліпили фігури богів, яким робили підношення. Ці фігури мовою ацтеків науатль називалися цоайї. Є припущення, що у суміш замішували людську кров (а то й дитячу), жертовний канібалізм був поширений по всій Месоамериці.

Так от, коли конкістатори на чолі з Ернаном Кортесом, який переміг ацтеків, побачили ці пишні святкування, церемонійні носіння фігури бога з амаранту по селищу, а потім, коли учасники дійства цю фігуру розривали на шматки і їли, то це їм щось дуже сильно нагадало. Так-так, Святе Причастя. Що зробив Кортес? Правильно, заборонив вирощування амаранту. Тим, хто намагався робити це потайки, відрубували руки або й вбивали.

Слава богам, але амарант зараз знову масово вирощують (щоправда, деякі дослідники вважають, що після спроб викорінення іспанцями, культура так і не набрала того розмаху, як і за ацтеків), а сучасні цоайї у вигляді невинної алегрії заполонили вулиці Мехіко. Ну а на День мертвих роблять із амаранту ліплять святкові калавери.

Нагадаю, хто забув, покажу, хто не знав, як виглядає рослина амаранту. Він в Україні теж вирощується і ви, ймовірно, його бачили.

У нас в родині воно росло у декоративних цілях і ми називали ці рослини «індиками».

Питання: чи бачили і як ця рослина називається у вашому регіоні? 🤓