Була ще одна ситуація, яка викликала подив. Це було у барі Slow Tide, де в нас з Адамом була гостьова зміна. Це красивий, сучасний заклад із цікавими коктейлями і кухнею, що знаходиться на узбережжі Аравійського моря, в Анжуні, Гоа. Бар має шикарну терасу і спуск із неї прямо на пляж, до моря. У кінці нашого гесту я захотіла спуститись до води подивитись на небо і помочити ноги, підійшла до сходів, а біля них стоїть чоловік і відкриває мені прохід (це була така велюрова мотузка на гачку, як на червоній доріжці). А коли я пройшла, закриває назад і вмикає ліхтар, освічуючи мені шлях сходами прямо до води. Я не здивувалась, що коли поверталась назад, то тільки ступила на першу сходинку, як увімкнувся ліхтар, що освічував мої кроки до самої “вершини”. Ось така робота для чоловіка в ресторані. Така професія.
📹ті самі сходи і тераса
📹ті самі сходи і тераса
❤12🔥3👏1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
В Індії дуже багато людей і її населення стрімко зростає. У суспільстві досі існують пережитки кастової системи, які впливають на життя громадян, хоч у Конституції закріплено протилежне. Тому важливо, щоб у кожного було своє маленьке місце у цьому хаосі, важливою є робота і робота буває різною. Але для пересічного індійця - святе діло ставитися до неї відповідально, не запізнюватись, належно працювати і носити свою уніформу, яке б місце в цій системі ти не посідав. І тому в Joseph барі гості так здивувались нашим недопалкам в кишенях, ніби ми забираємо чужий хліб.
📹мій улюблений офіціант в одному з барів в Мумбай💅
📹мій улюблений офіціант в одному з барів в Мумбай💅
❤12❤🔥2
Переоцінила я ставлення також і до своєї роботи бартендеркою. В Гоа ми зустрілися з Трішею, давньою подругою Адама і однією з кращих бартендерок в Індії. Раніше вона працювала в ресторані Bombay Canteen, який з року в рік фігурує в топах кращих ресторанів Індії, а зараз Тріша займається виробництвом джину Hapusa і Greater Than, на дистилерії яких у нас була екскурсія. Я казала їй, як захоплююсь її підходом до роботи за баром, роботі з гостями і шляхом в індустрії і як мені сподобалось працювати разом з барменами в Slow Tide. Це була суцільна підтримка і професіоналізм з їх боку. Вона пояснила це тим, що стати барменом в Індії - це свідомий вибір і довге навчання для того, хто пішов цим шляхом. І в плані відповідальності, насправді, немає різниці, чи ти вариш масалу на вулиці, чи працюєш в барі з Топ-50 Азії, наприклад.
📹 Історія Тріші
https://www.youtube.com/watch?v=lECTuAUEjak&ab_channel=VishayKhol
📹 Історія Тріші
https://www.youtube.com/watch?v=lECTuAUEjak&ab_channel=VishayKhol
YouTube
Odd Vata ft. Trisha Koparde | Mixologist | #VishayKhol
When you turn your hobby into your profession, the journey is fueled by passion and dedication! Watch Trisha Koparde, an award-winning Mixologist, talk about her interesting story and tell us about this unique career path not known to many. For more such…
❤7🔥7❤🔥1
У наших реаліях часто барменами стають не за вибором, а за збігом обставин: почав підпрацьовувати як студент, потрібна була робота і пішов баристою, а потім занесло, і тд і тп. У результаті, навіть якщо працюєш в гарному місці, в багатьох залишається гіркий присмак роботи не за покликанням, що відображається на сервісі. Не допомагає з цим також соціальна стигма про “непрестижність” такої праці, чого в Індії нема взагалі. Стосовно будь-якої роботи. У кожного має бути своє місце у цьому великому організмі. І кожен заслуговує на свої Perfect Days.
1 📷 Ми з @spicemanadam в Slow Tide
2📷 Тріша ✨
📷 @leradolya
1 📷 Ми з @spicemanadam в Slow Tide
2📷 Тріша ✨
📷 @leradolya
❤14🤝6💔3❤🔥2👍1💘1
Duke Restaurant and Store
Якщо ви раптом опинитеся в Мумбай, то рано чи пізно доля закине вас у Бандра Вест - історично християнський район, який зараз є доволі молодіжно-хіпстерським. По вайбу – мумбайський Поділ, якщо можна так сказати. І ми там жили.
Серед всього розмаїття модних і вщент забитих кафешок є одне місце, де можна смачно і прям дуже недорого поїсти, та ще й зі смислом.
Взагалі, в Індії вражає тяглість суспільних традицій. Ця тяглість не оминула і сферу харчування. Популярні стрит-фуд ятки, до яких в черзі стоїть пів міста, працюють у четвертому-п‘ятому поколінні. І якщо на розі дідусь розливає лаймову содову, то ймовірно, що до нього тут це робив ще його дідусь. Менше з тим. Я якось писала про іконічний парський ресторан у Мумбай Britania&Co, якому виповнилось 100 років, але герой сьогоднішньої розповіді трохи молодший. Duke restaurant and Store був відкритий у 1947 році, тобто йому стільки ж років, скільки незалежній Індії. Він знаходиться обабіч шумної вулиці Chapel road у Бандрі Вест. Уперше ми прийшли в Duke з дороги поїсти на ніч.
Атмосфера у місця - як у нічного ларька, в якому є все. Смажений рис, морозиво, цигарки, яскраві дитячі цукерки, шампунь, великий холодильник з холодними ліманадами, маленьке вінонечко на кухню прямо за твоїм столиком, з якого тільки видно вогонь і чутно крики. І скромний офіціант в тапочках. Тільки пива нема. Гості здебільшого мусульмани.
Кухня теж переважно мусульманська тому свинини, понятно, немає. Але є багато страв з курки, яловичини і баранини, в тому числі популярна індо-китайська їжа типу chilli chicken. І навіть доставка є. Ми брали beef noodles, той самий chilli chicken, egg roll (були різні у Адама і Ніни) і…….✨CHICKEN LOLLIPOPS✨
Усе було дуже-дуже смачно, але вони….
Курячі лоліпопси стали хітом того вечора і багатьох наступних. Ми з Лєрою ходили по них вночі ще декілька разів. Потрібно зазначити, що Лєра – вегетаріанка, яка вирішила в Індії тимчасово їсти і рибу, і мнясо, бо нащо тоді оце все? І по-моєму, на лоліпопсах усі її гештальти були закриті. Так і бачу: нічна шумна вуличка, непримітний спершу ресторанчик. І ми ідемо за лоліпопсами. І за thums up’ом, звісно. Романтика.
Якщо ви раптом опинитеся в Мумбай, то рано чи пізно доля закине вас у Бандра Вест - історично християнський район, який зараз є доволі молодіжно-хіпстерським. По вайбу – мумбайський Поділ, якщо можна так сказати. І ми там жили.
Серед всього розмаїття модних і вщент забитих кафешок є одне місце, де можна смачно і прям дуже недорого поїсти, та ще й зі смислом.
Взагалі, в Індії вражає тяглість суспільних традицій. Ця тяглість не оминула і сферу харчування. Популярні стрит-фуд ятки, до яких в черзі стоїть пів міста, працюють у четвертому-п‘ятому поколінні. І якщо на розі дідусь розливає лаймову содову, то ймовірно, що до нього тут це робив ще його дідусь. Менше з тим. Я якось писала про іконічний парський ресторан у Мумбай Britania&Co, якому виповнилось 100 років, але герой сьогоднішньої розповіді трохи молодший. Duke restaurant and Store був відкритий у 1947 році, тобто йому стільки ж років, скільки незалежній Індії. Він знаходиться обабіч шумної вулиці Chapel road у Бандрі Вест. Уперше ми прийшли в Duke з дороги поїсти на ніч.
Атмосфера у місця - як у нічного ларька, в якому є все. Смажений рис, морозиво, цигарки, яскраві дитячі цукерки, шампунь, великий холодильник з холодними ліманадами, маленьке вінонечко на кухню прямо за твоїм столиком, з якого тільки видно вогонь і чутно крики. І скромний офіціант в тапочках. Тільки пива нема. Гості здебільшого мусульмани.
Кухня теж переважно мусульманська тому свинини, понятно, немає. Але є багато страв з курки, яловичини і баранини, в тому числі популярна індо-китайська їжа типу chilli chicken. І навіть доставка є. Ми брали beef noodles, той самий chilli chicken, egg roll (були різні у Адама і Ніни) і…….✨CHICKEN LOLLIPOPS✨
Усе було дуже-дуже смачно, але вони….
Курячі лоліпопси стали хітом того вечора і багатьох наступних. Ми з Лєрою ходили по них вночі ще декілька разів. Потрібно зазначити, що Лєра – вегетаріанка, яка вирішила в Індії тимчасово їсти і рибу, і мнясо, бо нащо тоді оце все? І по-моєму, на лоліпопсах усі її гештальти були закриті. Так і бачу: нічна шумна вуличка, непримітний спершу ресторанчик. І ми ідемо за лоліпопсами. І за thums up’ом, звісно. Романтика.
Telegram
Стережіться обізян!
З символами розібрались, тепер про їжу! Ми обідали в дуже відомому кафе парської кухні Britannia&Co. Цьому закладу вже виповнилось 100(СТО!!!) років. Парси не їдять свинину, тому в меню курка і баранина. Ми їли котлету з курки (відвал), Chicken Berry Pulao…
❤11
І ще трошки лоліпопсів)
📷 @leradolya
📷 @leradolya
👍7❤4🕊1
Сьогодні день народження засновниці цього каналу @ninaantosh, тому вчора сходили в ресторан Masque. Так, ми знову в Індії. Більше для відпустки цього разу, але все одно будуть пости: про мусони (бо зараз мусони), про мусонні овочі (бо зараз мусони) та інше (наприклад, про Masque, який у цьому році став першим рестораном Індії, який пробрався в топ-100 ресторанів світу). Залишайтеся з нами 🙏🏼
❤22👍5🥰4🔥3
Не так сталося, як гадалося.
Друзі, через сумні сімейні обставини нам довелося пропустити нашу мусонну історію в Кералі і ми зараз знаходимося в Теннессі, США.
Трохи більше, ніж за тиждень ми знову повернемося на наш індійський маршрут, це будуть міста Пуне і знову Мумбай.
Тим часом писатимемо тут те, що встигли зробити, побачити, зʼїсти тощо за ті 5 днів нашого перебування в Індії.
Стей тунед
Друзі, через сумні сімейні обставини нам довелося пропустити нашу мусонну історію в Кералі і ми зараз знаходимося в Теннессі, США.
Трохи більше, ніж за тиждень ми знову повернемося на наш індійський маршрут, це будуть міста Пуне і знову Мумбай.
Тим часом писатимемо тут те, що встигли зробити, побачити, зʼїсти тощо за ті 5 днів нашого перебування в Індії.
Стей тунед
😢13❤9💔4
Друзі, з останнього посту пройшло чимало часу, відбулися певні події. Так, ми закрили Ост. Також за сімейними обставинами (хорошими) ми зараз у Мексиці. А тут стільки всього, що неможливо мовчати!
Що це значить для каналу? Чи перестанемо писати про Індію? Чи, не дай Шива з Вішну, перестанемо її любити?
Ні, ось як ми зараз бачимо цей канал:
- Індія залишається центром тяжіння. За будь-яких незрозумілих обставин пиши про Індію! Їжу, традиції, дорожні нотатки, спостереження
- Але тут будуть і інші країни, в яких нас так само цікавить їжа, традиції, спостереження. Люди, їхнє минуле та сьогодення.
- Усе “ми” та “ми”. Хто саме це робитиме? Авторське ядро - Ніна та Адам, засновники Podil East India Company та мандрівники-пасіонарії. Також тут будуть враження та рефлексії людей, які долучатимуться до наших експедицій.
- І, безумовно, у кожній країні у нас буде один і той самий сайд-квест - ми шукатимемо обізян, щоб їх стерегтися!🐒
У коментарях ви можете залишити свої побажання щодо тематик, які б вам були цікаві, а ми, якщо це в рамках наших компетенцій, спробуємо їх розкрити!
Що це значить для каналу? Чи перестанемо писати про Індію? Чи, не дай Шива з Вішну, перестанемо її любити?
Ні, ось як ми зараз бачимо цей канал:
- Індія залишається центром тяжіння. За будь-яких незрозумілих обставин пиши про Індію! Їжу, традиції, дорожні нотатки, спостереження
- Але тут будуть і інші країни, в яких нас так само цікавить їжа, традиції, спостереження. Люди, їхнє минуле та сьогодення.
- Усе “ми” та “ми”. Хто саме це робитиме? Авторське ядро - Ніна та Адам, засновники Podil East India Company та мандрівники-пасіонарії. Також тут будуть враження та рефлексії людей, які долучатимуться до наших експедицій.
- І, безумовно, у кожній країні у нас буде один і той самий сайд-квест - ми шукатимемо обізян, щоб їх стерегтися!🐒
У коментарях ви можете залишити свої побажання щодо тематик, які б вам були цікаві, а ми, якщо це в рамках наших компетенцій, спробуємо їх розкрити!
❤41❤🔥8🥰7🔥5👍3😢1
Очевидно, але варто повторити: історія Мексики має один великий рубіж - до завоювання іспанцями і після.
Саме з тих доіспанських часів дійшов до сьогодення “Танець воладорів” (“тих, що літають”). Коли виник ритуал достеменно невідомо, хоча деякі вчені називають 1300 р. до н. е. Але відоме місце та причина його виникнення: землі сучасних штатів Веракрус та Пуебли, де мешкав народ тотонаків. Цей народ, хоч і був підкорений ацтеками, все ж “дотягнув” до перших іспанців, які його описали.
Оскільки тотонаки були землеробами, то головним богом для них був бог дощу. Легенда гласить, що якось сталась велика засуха, а з нею і голод, який забрав багато життів. Тоді один старий мудрець наказав цнотливим хлопцям знайти в лісі найвище дерево, зачистити гілки, щоб залишився тільки стовбур. Саме на верхівці стовбура, поближче до богів, мудрець запланував провести ритуал із танцями і музикою. До речі, це спрацювало і церемонію почали проводити щорічно як подяку.
На обтесаний стовбур кріпилася мотузкова драбина, щоб допомогти танцюристам піднятися, на верхівці облаштовувалося місце для підношення та воладора-музИки, який, бʼючи в барабан чи граючи на флейті, віддавав шану сонцю і привертав увагу дощового бога. Чотири танцюриста, яких ще називали птахами землі, одягнені у яскраві костюми та спеціальні шапочки, що нагадували чубату голову пташки, обмотавшись мотузками, падали головою вниз, повільно спускаючись навколо стовбура. Це падіння символізувало самий дощ.
У цьому ритуалі багато символів: чотири пташки як сторони світу, пʼята - центр землі; кожен воладор робить 13 обертів навколо стовбура, а їх четверо, то всього 52 оберта, що є кількістю тижнів у тотонакському календарі.
Сьогодні ця церемонія є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, а отже її збереження і розвиток підтримуються, створені спеціальні школи для “пташок”. Важливо, що воладорами можуть бути тільки чоловіки. Були спроби тренувати жінок, однак, кілька нещасних випадків при спуску розцінили як погану вдачу і на жінок було накладено табу.
Саме з тих доіспанських часів дійшов до сьогодення “Танець воладорів” (“тих, що літають”). Коли виник ритуал достеменно невідомо, хоча деякі вчені називають 1300 р. до н. е. Але відоме місце та причина його виникнення: землі сучасних штатів Веракрус та Пуебли, де мешкав народ тотонаків. Цей народ, хоч і був підкорений ацтеками, все ж “дотягнув” до перших іспанців, які його описали.
Оскільки тотонаки були землеробами, то головним богом для них був бог дощу. Легенда гласить, що якось сталась велика засуха, а з нею і голод, який забрав багато життів. Тоді один старий мудрець наказав цнотливим хлопцям знайти в лісі найвище дерево, зачистити гілки, щоб залишився тільки стовбур. Саме на верхівці стовбура, поближче до богів, мудрець запланував провести ритуал із танцями і музикою. До речі, це спрацювало і церемонію почали проводити щорічно як подяку.
На обтесаний стовбур кріпилася мотузкова драбина, щоб допомогти танцюристам піднятися, на верхівці облаштовувалося місце для підношення та воладора-музИки, який, бʼючи в барабан чи граючи на флейті, віддавав шану сонцю і привертав увагу дощового бога. Чотири танцюриста, яких ще називали птахами землі, одягнені у яскраві костюми та спеціальні шапочки, що нагадували чубату голову пташки, обмотавшись мотузками, падали головою вниз, повільно спускаючись навколо стовбура. Це падіння символізувало самий дощ.
У цьому ритуалі багато символів: чотири пташки як сторони світу, пʼята - центр землі; кожен воладор робить 13 обертів навколо стовбура, а їх четверо, то всього 52 оберта, що є кількістю тижнів у тотонакському календарі.
Сьогодні ця церемонія є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, а отже її збереження і розвиток підтримуються, створені спеціальні школи для “пташок”. Важливо, що воладорами можуть бути тільки чоловіки. Були спроби тренувати жінок, однак, кілька нещасних випадків при спуску розцінили як погану вдачу і на жінок було накладено табу.
🔥13🆒3
Сьогодні пост-відповідь на запит від нашого читача @leonid_kyrylenko, а саме про horchata (орчата) і її варіанти. Буду коротко та попунктно:
Орчата в Мексиці - напій із рису (заливаєш водою на кілька годин, а краще на ніч, перебиваєш і проціджуєш) зі смаковими добавками (у варіанті на фото - мексиканська кориця та арахіс)
З точки зору етимології, horchata - те саме, що й orgeat (мигдальний сироп із водою апельсинового цвіту, який входить до багатьох коктейлів)
Слово orgeat (оржа) походить від старої французької та означає ячмінь, з чого раніше робили цей сироп/напій
Фактично виходить, що ці напої (орчата, оржа) - ті самі «альтернативні» молóка, тільки зʼявилися до того, як це стало третєхвильним мейнстрімом.
Напій смачний та освіжаючий, скуштуйте. Рецептів в інтернеті багато.
Орчата в Мексиці - напій із рису (заливаєш водою на кілька годин, а краще на ніч, перебиваєш і проціджуєш) зі смаковими добавками (у варіанті на фото - мексиканська кориця та арахіс)
З точки зору етимології, horchata - те саме, що й orgeat (мигдальний сироп із водою апельсинового цвіту, який входить до багатьох коктейлів)
Слово orgeat (оржа) походить від старої французької та означає ячмінь, з чого раніше робили цей сироп/напій
Фактично виходить, що ці напої (орчата, оржа) - ті самі «альтернативні» молóка, тільки зʼявилися до того, як це стало третєхвильним мейнстрімом.
Напій смачний та освіжаючий, скуштуйте. Рецептів в інтернеті багато.
🔥11❤🔥6❤5👌4
Оскільки ми вже почали про орчату, то варто розповісти і про агвас фрескас (буквально “свіжі води”) - дуже мексиканське явище на кожному базарі, просто на вулиці під навісом, в ресторанах, до обіду і вечері в оселях. Це вид прохолоджуючих напоїв на основі води, фруктів-ягід, зерна-насіння, квітів та цукру. Ну, і лід, звісно.
Звичайна картина на меркадо (базарі) - це близько десятка баняків з кольоровими водами. Люди є завжди. Можна купити або середнього розміру стакан (0.5 л) за 15 песо (30 грн) або вже великий (1 л). Із маленькими стаканчиками тут не граються.
Ну і ще цікавинка: на меркадо такерії з такос та інші кафешки продають тільки промислові напої в пляшках типу кока-коли і місцевих брендів, але ти сміливо можеш купити агву фреску в “агвафресочній” і прийти з нею обідати.
Найбільш популярні агви фрески:
- агва з Хамайки (agua de Jamaica);
- з лайму (часто з насінням чіа);
- з апельсину;
- з тамаринду;
- рисова орчата.
Хамайська агва інтригує, в голові малюється якась екзотична ягода з Ямайки, а насправді тут так називається каркаде, яке прийшло з Африки спочатку на Кариби (у тому числі Ямайку), із Карибів - у Центральну Америку (Мексику зокрема). Але назву суданська троянда отримала все ж з останнього пункту відправлення своєї “подорожі” 🧐🤓
І якщо орчата зʼявилася разом з іспанцями, то решта “вод” були ще за часів ацтеків, які, щоб підсмачити воду для пиття, дрібнили фрукти та перемелювали квіти. Також вже після іспанців почали додавати молоко, а вже геть пізніше і згущене молоко - агвас фрескас вийшли на новий рівень 🚀
І наостанок, в закладах сильно попрощє агву фреску готують з пакетика типу Юпі. Але нічого, головне, щоб була! 🤌
Звичайна картина на меркадо (базарі) - це близько десятка баняків з кольоровими водами. Люди є завжди. Можна купити або середнього розміру стакан (0.5 л) за 15 песо (30 грн) або вже великий (1 л). Із маленькими стаканчиками тут не граються.
Ну і ще цікавинка: на меркадо такерії з такос та інші кафешки продають тільки промислові напої в пляшках типу кока-коли і місцевих брендів, але ти сміливо можеш купити агву фреску в “агвафресочній” і прийти з нею обідати.
Найбільш популярні агви фрески:
- агва з Хамайки (agua de Jamaica);
- з лайму (часто з насінням чіа);
- з апельсину;
- з тамаринду;
- рисова орчата.
Хамайська агва інтригує, в голові малюється якась екзотична ягода з Ямайки, а насправді тут так називається каркаде, яке прийшло з Африки спочатку на Кариби (у тому числі Ямайку), із Карибів - у Центральну Америку (Мексику зокрема). Але назву суданська троянда отримала все ж з останнього пункту відправлення своєї “подорожі” 🧐🤓
І якщо орчата зʼявилася разом з іспанцями, то решта “вод” були ще за часів ацтеків, які, щоб підсмачити воду для пиття, дрібнили фрукти та перемелювали квіти. Також вже після іспанців почали додавати молоко, а вже геть пізніше і згущене молоко - агвас фрескас вийшли на новий рівень 🚀
І наостанок, в закладах сильно попрощє агву фреску готують з пакетика типу Юпі. Але нічого, головне, щоб була! 🤌
🥰7😍6🔥5👍1