Що подивитись?

Привіт, друзі! Я сьогодні просто з супер крутезною знахідкою.

Нещодавно подруга розповіла мені про цей серіал («Beef» або «гризня»), плюс на Нетфліксі він був на головній сторінці, але я почитала опис і така - ну ні, шось я не в захваті.
А от і дарма))
Я таки подивилась і це капець як круто, правдиво і терапевтично.
В деяких сценах мені прям хотілося підпригнути і сказати: «Так! Це правда! Саме так і відбувається в житті!».

Тут так круто показали і неврози і витіснену агресію і як дитячий травмуючий досвід впливає на все життя. І як традиційно-авторитарні сім’ї виховують в дітях невротичне почуття боргу. І як виглядають наші критикуючі внутрішні об’єкти (побачите це в епізоді з «відьмою»).

І головне, що кожна людина прагне близькості, але через травматичний досвід, не може її отримати та витримати.

І ще тут круто візуалізований концепт Тіні.
Тінь у психотерапії – це концепція, яка стверджує, що людина має приховані чи неприйнятні аспекти своєї особистості, що вона заперечує чи ігнорує. Ці аспекти можуть включати негативні риси характеру, бажання, думки, почуття або поведінку, які людина не визнає або не хоче визнавати про себе.
Коли ці аспекти існують поза свідомістю людини, вони можуть виявлятися у неадекватній поведінці, конфліктах, неврозах, депресії, залежностях та інших психічних проблемах.
Робота з тінню може бути досить складною, оскільки ці приховані аспекти часто асоціюються з почуттям сорому, вини чи страху. Однак, якщо людина розпізнає і приймає свою тінь, це може призвести до більшого саморозуміння та кращої адаптації до життя в усіх його проявах.

Мені здається, головні герої змогли з нею зустрітись.
І фантазую - їх життя вже не буде таким як було.


Ну і останній епізод та діалог - це взагалі, як терапевтичний досвід.
Одним словом, дуже раджу.
Лишилась під враженням.

Така страшна співзалежність і така нормальна взаємозалежність

Привіт, любі!

Сьогодні хочу поговорити з вами про термін «співзалежність» і про те як його використовують взагалі не за адресою, як на мене.
І про термін «взаємозалежність», котрий взагалі майже ніде не зустрічаю, а було б непогано :) Як мінімум, щоб мати повну картину того, що з нами відбувається в різних стосунках - як в деструктивних так і в досить здорових.

Я помічаю, що якось дуже стигматизується все що пов’язано з близькими відносинами та вразливістю, а екстра незалежність та відстороненість - подається як супер досягнення, а не проблема з близькістю.
І ревнощі - це ж обов’язково (!!), абсолютно в кожному випадку, сигналізує про те, що ви в собі не впевнені і просто себе не любите та не цінуєте (брєд).

Давайте розбиратись з цим.

Почнемо зі співзалежності.
В психології співзалежність інтерпретується як стан, коли одна людина, в контакті з іншою, втрачає себе, свої кордони, самоідентифікацію, свої бажання та потреби. Вона перебуває в стані злиття (симбіотичний зв’язок), тобто уявляє себе і партнера як єдине ціле, і розраховує на те, що у вас майже ідентичні думки, бажання, мотиви та погляди на життя.
І, доречі, це не обов’язково тільки партнерськи стосунки, це можуть бути відносини з батьками, друзями, навіть з колегами.
В цілому, люди що схильні до співзалежних стосунків, відчувають, що їхнє щастя залежить від щастя іншої людини та від того як їх ця людина оцінює.

Але дуже цікаво, що, в залежності від того, за яких умов формувалася ця схильність, ми можемо побачити, що вона може приймати дуже різні форми.

Для дітей, які були свідками насильства або пережили насильство, приниження або зневагу, співзалежність може стати захисною стратегією, що дозволяє відчувати контроль над ситуацією та над власним життям. У дорослому житті ці люди можуть шукати відносин, де їм доведеться контролювати іншу людину, щоб відчувати себе в безпеці (показовий приклад - багаторічні відносини з людиною з алкогольною залежністю).

Також, співзалежність може розвиватися в результаті відсутньої здатності до самостійності.
Наприклад, якщо була гіперопікаюча родина, де за дитину приймали всі рішення, постійно акцентували увагу на тому, що сама вона нічого не може (нехай навіть і не намагається), проте її «дуже люблять» і ця любов проявляється якраз в тому, що близькі ну точно знають краще як їй бути, як їй жити, що відчувати і чого хотіти.
Згодом, є велика ймовірність пошуку досить авторитарного партнера, який так само не буде будувати партнерськи стосунки, а стане приймати абсолютно всі рішення в сім’ї та нехтувати потребами, бажаннями та почуттями іншого.

Я бачу проблему в тому, що іноді, в прагненні уникнути співзалежних стосунків, ми починаємо ідеалізувати повну незалежність від іншого, емоційну холоднечу та концепцію «ніхто нікому нічого не винен». Але воно так не працює. Це також перекос.
Ніхто нікому нічого не винен, але в нас є таке поняття як обов’язки та домовленості. Батьки повинні піклуватись про своїх дітей, партнери повинні виконувати свої забов’язання по відношенню один до одного (домовившись про це). Повна емоційна ізоляція та відокремлення від інших - не може свідчити про психологічне благополуччя.

Згідно теорії прив'язаності, людина має вроджену потребу у взаємодії та зв'язку з іншими людьми. Прив'язаність є психологічним феноменом, що формується в ранньому дитинстві під впливом взаємодії з дорослими, що опікуюються вами (батьки, бабусі та дідусі, близьке сімейне коло).
Ця потреба, у взаємодії та зв'язку з іншими, є такою ж важливою для людини, як і фізіологічні потреби.
Завдяки прив'язаності людина вчиться довіряти, емоційно зв'язуватися та розвивати свої соціальні навички.

Це і є здорова модель взаємозалежності: де ми вибудовуємо баланс між індивідуальною незалежністю (вашою автономністю) та прив'язаністю до інших.
І так, це нормально переживати, коли ваша близька людина хворіє, проходить кризовий життєвий етап чи має проблеми на роботі. Це ок, якщо вам не хочеться йти на вечірку і також може псуватись настрій, коли ваш друг переживає в цей час якусь особисту драму.
Це нормально відчувати ревнощі, якщо ви усвідомлюєте, що вашим стосункам щось загрожує (я не беру до уваги приклади немотивованих ревнощів без будь-яких об’єктивних причин, на кшталт: «я тебе ревную до колег тільки тому що вони жінки/чоловіки»).

Я прикріпляю табличку, в котрій дуже кльово показана різниця між взаємозалежними і співзалежними стосунками. Можете себе трошки протестувати)

І найважливіше, що хотіла сказати - схильність до співзалежності, це не вирок. Я бачила дуже багато прикладів, коли люди могли розірвати це коло і, отримавши досвід здорових, довірливих стосунків, вже не поверталися до деструктивних.
Або зустрівши підтримку та розуміння від оточуючих, починали потрошку спиратися на себе і знаходили сили виходити з під контролю авторитарного партнера.
І так, стосунки можуть ранити, але вони ж можуть і зцілювати.

Щиро вам бажаю, щоб було якомога більше цілющих.

Про вигорання і мій досвід

Привіт, любі!
Сьогодні хочу поговорити про вигорання.

Я - абсолютно типовий невротик, що, за замовченням, багато працює і багато на себе бере, але який, з роками терапії, навчився про себе піклуватись.
І от що я точно засвоїла (на власних помилках), це те що треба ловити себе на наймеееньших проявах, просто таки на найперших ластівках вигорання і вживати екстрені заходи. Бо якщо ігнорувати свій стан та потреби, потім дуже довго і болісно з цього вилазити.
Пам’ятаю, років 8 тому, я так класно ігнорувала своє виснаження, що потім, мабуть рік, приходила до тями і трошки сіпалася від словосполучення «активна взаємодія з людьми».

І я розумію, що тут дуже легко себе знецінити: ну я ж не вагони розвантажую, не бороню країну, не рятую людей, та он інші ще більше працюють і ок.
Але є ви, саме ваш запас сил та міцності і ваша емоційна/фізична/ментальна втома. Ніхто не знає як воно - бути на вашому місці та поратись з тим, з чим ви пораєтесь. І перша людина, яка повинна до цього поставитись емпатійно та з розумінням, це також ви.
Знаю, що важко, але якщо це ігнорувати, з часом стає гірше.

Саме тому зараз я досить чутливо ставлюся до перших симптомів вигорання (для мене це: загальне зниження фізичної енергії, думки, що не хочу щоб закінчувались вихідні, нуль бажання бачити та чути людей, знижений настрій в цілому - при тому що він в мене, зазвичай, абсолютно стабільний).
Чому я така чутлива до цього? З меркантильних міркувань) Чим раніше я цей стан хапаю, тим скоріше і безболісніше він минає.

За роки спостережень я виявила, особисто для себе, речі, що мені реально допомагають. І таким самим чином, в польових умовах, я також зрозуміла, що зі мною от взагалі не працює.

Почну з непрацюючого:

⁃ валятися в ліжку цілий день і щось дивитись/читати (потім тільки болить голова і нуль відчуття відпочинку)
⁃ їсти щось типу фастфуду/великої кількості солодощів і всякого такого (так само, потім тільки гірший фізичний стан, цукор в стратосфері і нуль задоволення за ітогом)
⁃ активний спорт та кардіо (знаю, що багатьом допомагає, мені ні, потім відчуваю себе в дупі просто)
⁃ шопінг (тільки вимотує)

Тепер, що я роблю і воно для мене спрацьовує:

⁃ не спілкуюся з людьми, а якщо вже це роблю то мінімально і тільки з тими, з ким мій емоційний ресурс примножується, а не втрачається (але, краще за все, ні з ким все ж таки)
⁃ в цей період, максимально чутливо ставлюсь до свого часу
⁃ не роблю нічого з того, що розміщене в таці «саморозвиток, навчання, робота, дисципліна»
⁃ якщо щось читаю або дивлюсь - це не про роботу, ніякого складного психологічного кіно, наукових статей і всього іншого (психоаналітична діагностика - пока, пока. Бріджертони, ваш вихід) 😂
⁃ переношу всі процедури та маніпуляції де треба щось фізично «потерпіти»
⁃ якийсь легесенький спорт, типу порозтягуватись (читай - приємно повалятись) на коврику або покататись на вєлікє
⁃ виїхати кудись на природу чи в парк, але там не ходити, а сидіти - слухати пташок, дивитись на дерева (без книжок, музики, подкастів і всього цього)
⁃ сходити на риночок, накупити різного (пораздивлятись, понюхати, пощупати) та потім щось цікаве з цього всього приготувати
⁃ сходити в якесь приємне кафе і там також відкласти телефон чи книжку і просто посидіти, поїсти, пораздивлятись людей
⁃ трошки попланувати якийсь найближчий відпочинок (навіть якщо це якийсь виїзд за місто на вихідні)
⁃ навести порядок в шафах/книжках/блокнотах/речах (не знаю яким чином це працює, але потім таке кльове відчуття).

Прикол, перечитала все що написала і тільки зрозуміла, що для мене відпочинок - це реально прибрати будь-яке інтелектуальне/ментальне навантаження. Оце так інсайт😅

Коротше, обираю щось із цього списку, роблю, нормально сплю, підтримую себе і хвалю, і оп - потрошку стає легше і сил з’являється більше. Поки що працює)

А розкажіть, як ви з цим пораєтесь? Є у вас якісь секретики, як про себе попіклуватись в такому стані?
Що вам класно допомагає?
Буду рада вашому досвіду❤️

Про підтримку в горюванні

Привіт, любі.
Хочу поговорити сьогодні про підтримку, яку ми можемо надати людині під час переживання втрати та періоду горювання.

Спілкуючись та працюючи з людьми, що переживають важкий період, я помічаю, що майже всіх них об’єднує відчуття ізольованості та відсторонення оточуючих. Через те, що друзям та близьким незрозуміло як надавати підтримку так, щоб не зашкодити чи не сказати щось зайве або недоречне - вони обирають на деякий час зовсім не бути в контакті. Спеціалісти по роботі з травмою, у котрих я вчилася, рекомендували робити психоедукаційні зустрічі для близьких людини, що переживає втрату, і розповідали, що вони дотримуються цього протоколу вже багато років і це дуже дієво.

Тож сьогодні я розповім (і прикріплю все це в форматі пам’ятки, в кінці посту):
⁃ про те, що небажано робити, якщо ви хочете підтримати людину,
⁃ про рекомендації по підтримці,
⁃ про «декларацію прав людини, що горює».


Чого не варто робити при спілкуванні з людиною, що переживає горювання:

- відсторонюватися від людини, позбавляючи її підтримки;
- раціоналізувати позитивні аспекти смерті або втрати, намагатись вселяти позитивні висновки;
- згадувати, що смерть або втрату можна було запобігти певним чином;
- порівнювати реакції горя людини з горем інших знайомих вам людей;
- розмірковувати про своє горювання, щоб показати ваш смуток;
- лякатися інтенсивних емоцій людини та полишати її саму;
- намагатися говорити з горючими, не торкаючись їх почуттів, нібито нічого не сталось;
- застосовувати силу (стискати в обіймах, хапати за руки тощо) без явного запиту та згоди;
- розцінювати відмову горюючого від розмови або від запропонованої допомоги, як особистий випад проти вас чи проти ваших взаємин із ним.

Декларація прав людини, що горює (бо дуже щось багато бачу, останнім часом, в соціальних мережах, порад та навіть наказів, як людям потрібно «правильно» переживати втрату і це жесть)

1. Право відчувати власні унікальні почуття стосовно смерті або втрати (і так - ці почуття та реакції можуть взагалі не вкладатися у ваші уявлення про «правильне горювання»).
2. Право говорити про своє горе тільки тоді, коли хочеться про це говорити. Або не говорити зовсім.
3. Право виявляти свої почуття по-своєму і не зустрічатись з осудом.
4. Право відчувати потребу в допомозі від інших людей, особливо близьких і рідних, щоб пережити горе.
5. Право засмучуватися через звичайні, повсякденні проблеми.
6. Право мати «напади горя».
7. Право використовувати власні переконання про Бога/вищі сили/всесвіт/реінкарнацію для того, щоб допомогти собі впоратися з горем.
8. Право намагатися зрозуміти, чому так сталося, присвоювати трагічній події свої власні сенси.
9. Право думати і говорити про свої спогади.
10. Право наближатися і відчувати своє горе і з часом отримувати зцілення.

Тепер про рекомендації по підтримці.
Якщо дуже коротко, то це звучить так: мовчи, слухай, піклуйся.
Якщо розгорнуто, то бажано:

1. Бути присутнім: просто бути поряд і показувати, що ви є, може бути дуже цінним для людини, яка переживає втрату або горе. Не бійтесь зайти до глибини емоційної болі та просто слухайте, якщо з вами хочуть поділитися своїми почуттями.
2. Слухати без осуду: дозвольте людині висловити свої почуття і емоції без осуду або втручання. Іноді людям потрібно просто виразити свої болісні думки, і це може бути важливим етапом їхнього процесу зцілення.
3. Бути терплячим: процес горювання може тривати значний час. Будьте терплячими і відкритими до того, що цей процес може тривати довше, ніж очікувалося.
4. Пропонувати практичну допомогу: поцікавтеся які конкретні потреби має людина, і запропонуйте практичну допомогу. Це може бути допомога з побутовими справами, організаційні питання або навіть просто приготування їжі. Невеличкі речі можуть виявитися великими проявами любові і підтримки.
5. Відволікати, якщо потрібно: іноді людина може бути готовою відволіктися від свого горя на короткий час. Якщо ви бачите такий запит - питайте, щоб хотілося зробити наразі, як ви можете допомогти в цьому.
6. Дотримуватися меж: людина, яка переживає горе, може мати потребу у просторі і відокремленні. Будьте чутливими до цього, не бійтеся перепитати.
7. Надавати можливість висловити спогади: підтримувати розмову, ставити питання.
8. Пропонувати підтримку фахівців: якщо ви володієте інформацією про психологів, групи підтримки або організації, що працюють з темою втрати - поділіться нею, запропонуйте сходити разом.
9. Продовжувати підтримувати: пам'ятайте, що процес зцілення може тривати значний час. Продовжуйте підтримувати людину, яка переживає втрату або горе, навіть після того як минуло досить багато часу. Іноді, саме з часом, людина може потребувати вашої підтримки більше ніж будь-коли, бо повноцінне опрацювання втрати починається згодом.

І найголовніше - стосунки можуть зцілювати, підтримуюче коло людей - може зцілювати, дбайливе ставлення один до одного - може зцілювати.
Мені здається, зараз ми всі потребуємо цього, як ніколи.

Що почитати (про емоційну грамотність)


Привіт, друзі!

Kindly reminder - тут або в закріпленому повідомленні, ви можете знайти всі попередні пости у зручній навігації.

Сьогодні ж хочу порадити одну з моїх найулюбленіших книжок про емоційну грамотність.
Досить часто бачу в рекомендаціях книжку Гоулмана, але, на мій смак, Клод Штайнер і його «Емоційна грамотність. Інтелект з серцем» - якось ближче до життя.

Книжка розділена на дві частини, де в першій багато інформації про саму природу емоцій, як вони виникають, що таке емоційний інтелект, наводиться багато прикладів з практики та життя, а друга частина - це, свого роду, тренінг емоційній грамотності, де автор розбирає як виглядають емоційно зрілі реакції, як вони вибудовуються, що цьому сприяє або, навпаки, заважає.

Читається дуже легко, приклади цікаві та життєві.
Єдине, що мені різало око, це деякі застарілі реалії (він почав працювати над книгою у 60-их роках, і там писав як зароджувався фемінізм в його колі знайомих, про ситуації де бажання жінки вийти на роботу - це було щось вау і незвично для її чоловіка і таке інше).

Взагалі книжка класно прояснює сам термін «емоційної грамотності», бо ми багато про це говоримо, але іноді важко сформулювати простими словами, що це за комплекс дій/емоцій/почуттів.

Якщо стисло, то думаю, що ми емоційно грамотні — коли ми можемо називати і розуміти наші емоції, робити так, щоб емоції працювали на користь нам і людям, що оточують нас, а не проти. Ми вчимося контролювати складні емоційні ситуації, які часто призводять до брехні, нападок, боротьби, силових ігор та ранять інших людей, а натомість насолоджуватися такими емоціями як: радість, любов, співчуття та надія.

Ділюсь 10 заповідями емоційної грамотності від Клода Штайнера:

1. Місце любові має бути у центрі вашого емоційного життя. Емоційна грамотність – це інтелект плюс серце.
2. Емоційна грамотність передбачає відсутність брехні, прямої чи непрямої. За винятком випадків, коли цього вимагає ваша безпека або безпека інших.
3. Говоріть про те, як ви почуваєтеся і чого ви хочете. Якщо ви цього не робите, малоймовірно, що це зробить ще хтось за вас.
4. Емоційна грамотність вимагає, щоб ви не грали у силові ігри з іншими. Емпатійно, але відкрито та твердо просіть те, чого ви хочете.
5. Не дозволяйте собі бути мішенню силових ігор.
Обережно, але твердо відмовляйтеся робити те, що ви не готові зробити з власної волі.
6. Поважайте ідеї, почуття та бажання інших, так як свої власні. При цьому повага до ідеї не означає, що ви повинні підкорятися їй.
7. Вибачайтеся і компенсуйте шкоду від своїх помилок. Ніщо не розвиватиме вас швидше.
8. Не допускайте нещирих вибачень. Вони коштують менше, ніж будь-які вибачення взагалі.
9. Любіть себе, інших і правду в рівних частинах. Ніколи не жертвуйте собою заради іншого.
10. Дотримуйтесь цих заповідей на свій розсуд. Врешті-решт, вони не висічені на камені 🙂

Також раджу звернути увагу на мої минулі пости про турботу та про базові емоційні потреби. Вони дуже вписуються в цю тему.

Що подивитись?

Привіт, любі!
Сьогодні хочу порадити дуже добре та тепле кіно, що стане вам у нагоді, коли захочеться відволіктися.
А також розповім про концепцію рекетних та автентичних почуттів.

Почнемо з кіно.
Це фільм «Привіт, Джулі» («Flipped» в оригіналі) від режисера Роба Райнера, що також зняв мої улюблені «Коли Гаррі зустрів Саллі» та «Історія про нас» (їх також дуже раджу, якщо ще не дивились).
Мені дуже подобається, коли людина може просто розповісти про складне, як на мене, це і є справжня майстерність.

Це історія про дружбу, сімʼю, стосунки та сміливість бути собою.
Мені дуже імпонує головна героїня - Джулі. Для мене вона приклад напрочуд цільної та безстрашної особистості, що не боїться бути чесною та незручною, несхожою на інших. Також вона дуже класно ілюструє приклад людини, що проявляє свої автентичні емоції.
А от батько її друга - яскравий антагоніст, що використовує рекетні стратегії в комунікації з іншими.

Користуючись нагодою, розкажу трошки про автентичні та рекетні почуття.

В транзакційному аналізі автентичні почуття та рекетні почуття - це два важливі концепти, що відносяться до взаємодії між людьми та їх комунікації.

Автентичні почуття - це почуття, які є внутрішньою реакцією на поточну ситуацію, виражаються відкрито і є істинніми для нашої особистості. Коли ми їх виражаємо, це відбувається відверто, без масок або прихованого змісту.
Наприклад, якщо ви відчуваєте смуток, радість, образу або незадоволення - ви не приховуєте цього. Якщо в компанії хтось жартує над вами з будь-якого приводу (зовнішній вигляд/розумові здібності/ваша безпорадність або навпаки гіперконтроль) - і ви приховуєте свій біль і смієтеся разом з іншими - це приклад неавтентичної реакції, тобто відчуваєте ви одне, а демонструєте зовсім інше. Після такого спілкування ви будете відчувати дуже сильне емоційне виснаження.
Важливо відчувати себе з'єднаним зі своїми емоціями і розуміти їх значення для вас.

Рекетні почуття - це маніпулятивні або несправедливі емоційні реакції, що використовуються з метою контролю або отримання вигоди від інших людей. Вони можуть включати: загрози, обвинувачення, використання провини або виклик сильних емоцій, щоб вплинути на поведінку іншої людини.
Наприклад, коли людина використовує образу або почуття провини, щоб змусити когось зробити те, що вона хоче, це є прикладом рекетних почуттів.
Рекетні почуття можуть бути шкідливими для стосунків, оскільки вони порушують довіру, викликають оборонні реакції та погіршують якість комунікації, також можуть призводити до дисфункціональних стосунків та нездорової динаміки.

Основною різницею між автентичними та рекетними почуттями є їхнє походження та спосіб вираження. Автентичні почуття є внутрішньою реакцією на реальну ситуацію, виражаються відкрито та безпосередньо, а рекетні почуття використовуються як маніпуляційний інструмент для отримання вигоди або контролю над іншими.

Опитування

Привіт, друзі! Зараз працюю над постом про людей, що зростали в сім’ї з батьками (або близькими родичами) з алкогольною залежністю, і про те, який це може мати вплив на подальше життя.

Пройдіть, будь ласка, опитування нижче (анонімне).