А я, кілька днів тому, відвідала лекцію Ненсі МакВільямс (вона мій краш в психотерапії, обожнюю її та її книжки), де вона багато говорила про нарцисів, нарцисичні процеси: злоякісні та здорові, та що робити щоб не виховати дитину з нарцисичним комплексом.
Я писала про це в інстаграмі і побачила, що багатьом відгукнулась ця тема, то ж, не барюся і розказую вам все що знаю)

Мабуть сам термін «нарцис» вже став сакраменатльним і, як на мене, має досить негативну конотацію. В інфопросторі, частіше за все, ми говоримо саме про злоякісних нарцисів, але дуже мало інформації про те, що є така штука, яку ми називаємо
«цілком здорові нарцисичні прояви». Більше того - всі ми маємо нарцисичні потреби, такі як: необхідність відчувати себе достатньо хорошими, що ми прийняті іншими людьми, що ми маємо значення.

Реалістична та надійна самооцінка є частиною здорового нарцисизму. Що таке реалістична самооцінка? Це коли ми оцінюємо себе спираючись на зрозумілі, реалістичні, виправдані стандарти. Наприклад, читаючи лекцію, нормально очікувати, що вона мине досить добре, ви не забудете про важливі тези доповіді, а слухачі зможуть вловити головну ідею, котру ви хотіли донести в своєму виступі.
Якщо ж ми кажемо про явну нарцисичну мету, то вона завжди жорстка - треба виступити, краще за всіх, ідеально! ЖОДНОГО разу не запнутись, НІ В ЯКОМУ випадку нічого не забути! Казати собі - я виступила просто неперевершено, краще за всіх, це було приголомшливо (роздуте его).

Нормальний нарцисизм має реалістичний характер, розуміє кордони можливого і приймає ситуацію де хтось достатньо ок.

Нормальна самооцінка означає, що коли вас хтось критикує або, навпаки, лестить - ваша самооцінка не змінюється в значній мірі. Тобто, ви можете виносити та витримувати критику (хоча це всім, звісно, неприємно), але ви на ній не фіксуєтесь, вона не руйнує ваше уявлення про себе. Так само і з лестощами - коли хтось просто осипає вас ними, ви думаєте: «мені приємно, що я важлива для цієї людини, але я бачу що мене ідеалізують», і ви не зачаровуєтесь цим.

Наступний прояв здорового нарцисизму, це реалістичні амбіції. Всі ми хочемо досягнути чогось в цьому житті, ми хочемо мати соціальну вагу, мати значення, ми відчуваємо потребу у валідізації (підтвердженні, що з нами все ок). Щоб люди бачили і казали, що ми пораємось зі своїм життям. Здорові, реалістичні амбіції - я бачу всі свої переваги і всі свої обмеження, обираю свій шлях орієнтуючись на свої цінності і свої можливості.

Дуже цікаво, що здоровий нарцисизм співвідноситься з нашими етапами розвитку. І якщо ми знаходимось у тій фазі, де формується наша ідентичність, цілком нормально непокоїтися (значно більше ніж завжди) з приводу того, як нас сприймають інші люди.

Наприклад та ж криза трьох років, коли в дитини починається дуже важливий етап консолідації власної ідентичності.
Потім підлітковий вік, коли підлітку ну просто надважливо, що про нього думають його однолітки - чи правильно він вдягається, чи достатньо нова модель його телефону, чи приймає його соціальне коло, в якому він знаходиться.
Етап, коли ми вчимося чомусь новому (молоді спеціалісти), це також нормальний період для нарцисичної вразливості.
Чи достатньо я ок? Чи пораюсь зі своїми задачами? Що думають про мене керівник та колеги?

Я пам’ятаю, років 7 тому, коли ми з колегами тільки починали практикувати, наші тренери з психотерапії буквально змушували нас приймати клієнтів)) Казали, що не зарахують нам наші модульні роботи та супервізії, без реальних кейсів) І я пам’ятаю як то було лячно, що про нас подумають, чи ми впораємось, бо ж це ціла жива людина до тебе приходить))
Зараз вже смішно це згадувати, а тоді був тотальний жах. І це ок) Коли ми розпочинаємо щось нове і відповідальне - ми вразливі. Але якщо в нас є опора у вигляді стабільної самооцінки, ми з цим періодом вразливості обов’язково вораємось.

Також дуже важливі підтримка і дозвіл собі - просити про допомогу. Людина нарцисичної організації майже ніколи не буде просити допомогти або підказати щось, в її реальності це про слабкість та некомпетентність.

В цілому, це все про здорові нарцисичні прояви. Далі вже буде про розлад і злоякісний нарцисизм.
Звучить більш цікаво, знаю🌚
Але то буде вже завтра)

До зустрічі!

Про нарцисичні прояви (розлади та злоякісні)

Привіт, друзі)

Сьогодні в нас друга частина допису про нарцисів.
Поговоримо про нарцисичний розлад та злоякісний нарцисизм.
Як я вже казала, про них цікаво читати, але взагалі не прикольно з ними співіснувати. Багато терапевтів, котрі займались науковою роботою і багато писали про нарцисичні процеси (Кернберг, Кохут), говорили про те, що, частіше за все, в терапію звертаються ті, хто постраждав від комунікації або від відносин (особистих/романтичних/робочих) з нарцисами, але самі вони в терапію не приходять.

В нарцисичному розладі ми маємо спектр з різною вираженістю симптомів, починаючи з менших проявів до очевидно виражених.

Наразі маємо такий спектр, з точки зору типології :

• Нарцисичні ознаки нормального розвитку;
• Нарцисичні тенденції, особливо під впливом певних стресів;
• Нарцисичний розлад особистості;
• Злоякісний нарцисизм;
• Психопатія (антисоціальний розлад особистості).

Про перші два я вже написала, тож сьогодні поговоримо про останні три.

⁃ Нарцисичний розлад - коли вся особистість організована навколо потреби у схваленні, порожнечі і підтримці своєї грандіозності. В людини є бачення, що вона має бути чудова, розумна, неперевершена і перфекційна.
⁃ Злоякісний нарцисизм - це вже межа між нарцисичним розладом та психопатичною особистістю (докладніше про психопатів можна почитати в цьому пості). І якщо більшість нарцисично організованих людей, в цілому, може нормально ставитися до інших, то більшість злоякісних нарцисів ставляться до людей як до об’єктів, тобто вони здатні на деяку прив’язаність, але тільки так, щоб це обслуговувало їхні потреби та бажання влади.
⁃ Психопатія (антисоціальний розлад особистості) - більшість людей за гратами, що скоїли тяжкі злочини, мають цей розлад. Він характеризується ігноруванням правил та норм соціуму, зневагою до прав та інтересів інших людей, нестабільністю емоційного стану та низьким самоконтролем (особливо це стосується гніву).

Взагалі критерієм патологічного нарцисизму є заперечення нормальної залежності, постійний захист від заздрощів і сорому. Якщо є заздрість до когось (що є цілком нормальною емоцією, доречі) - то він буде намагатись зруйнувати це почуття через повне знецінення іншої людини.

Як, я вже казала, у всіх нас є деяка ступінь нарцисичної стурбованості, але розладом вважається те, що підпадає під ці критерії (по DSM-5):

Поширений патерн грандіозності (у фантазіях або поведінці), потреба в захопленні та відсутність емпатії (та, як мінімум, 5 з навелених нижче критеріїв ):

1. Має грандіозне почуття власної значущості.
2. Переймається фантазіями про безмежний успіх, владу, геніальність, красу або ідеальне кохання.
3. Вважає, що є «особливим/ою» та унікальним/ою та його/її можуть зрозуміти лише інші особливі або високостатусні люди, і тільки з ними чи з такими установами можна мати справу.
4. Потребує надмірного захоплення. 
5. Вважає, що йому/їй всі винні.
6. Експлуатує стосунки з іншими людьми.
7. Не має достатньо емпатії.
8. Часто заздрить іншим або вважає, що інші заздрять йому чи їй.
9. Проявляє зарозумілу, зверхню поведінку або ставлення. 

Цікаво, що якщо нарцис прокомпенсований (отримав все, що хотів в житті) - це буде людина досить зверхня та зухвала, якщо ж ні і життя склалось не так, як хотілося - більше буде проявлена депресивна частина (сум, туга).

Нарциси не можуть щиро дякувати та вибачатись - для них це надскладний процес, в ньому вони бачать свою вразливість, нібито це є показником того, що вони недостатньо ок, вони не ідеальні (ЖАХ!), вони будуть захищатись, а не вибачатись та співчувати.
Таким людям притаманна поведінка «відкупатись». Умовний букет квітів замість «пробач», начебто сам факт подарунку повинен стерти з пам’яті всі неприємні речі або образливі слова, що були ними сказані.

Також важливо сказати, що дуже травмуюча нарцисична риса - це цикл «ідеалізація/знецінення».
Це частий запит на терапію, в людини, що будувала відносини з нарцисом. Спочатку вони ідеалізують свого партнера - і дуже активно дають йому зворотній зв’язок з цього приводу, «ти ідеальна, ти жінка мого життя, краще за тебе нікого нема, всі інші це лише твої бліді копії, ніхто тебе не покохає як я і т.д». Потім (завжди!!) вони стикаються з «неідеальністю» партнера (це може бути що завгодно, справа тут взагалі не в партнері, а в тому що нарцисична людина не витримує фрустрацію близькості, не може пройти цикл від закоханості до кохання). І починається етап знецінення - період постійних несправедливих закидів, образ, фраз: «я думав ти інша, ти мене розчарувала, ти не та ким здавалась, ти не заслуговуєш на нормальне ставлення, ти сама в цьому винна і т.д». Все це повна фігня, любі. До вас це не має ніякого відношення, якщо ви з таким стикались.
І це дуже травмуючий досвід, що наносить велику шкоду самоцінності та самоповазі. Люди, після таких відносин, потім досить довго відновлюються. Винуватять себе (хоча ні в чому не винні), шукають проблему в своїй поведінці, питають себе «що я зробила/зробив не так»?
Все так ви зробили, вам просто трапилася людина, яка (нажаль) не вміє кохати та будувати безпечні стосунки. І іноді дуже важко розпізнати це, особливо на фазі «ідеалізація».

Якщо казати про причини, Ненсі МакВільмс, казала, що нарцисичний розлад провокує або постійна критика та перфекціонізм (чому 5, а не 5 з плюсом, чому міська олімпада, а не обласна, чому не 200 балів на ЗНО, а 198) і так у всьому. Таким чином в дитини з’являється хвороблива думка про ідеальність і грандіозність як єдину умову, за якої тебе будуть любити.
Або ж інший випадок - коли роздувається его дитини (і це відірвано від реальності). Коли постійно вихвлаяють, кажуть що дитина найкраща у всьому, наприклад, коли є проблеми з навчанням - це ігнорується, то вчителі тупі, а не дитина потребує допомоги у навчанні, або якщо не може завести друзів через постійні сварки з ними, чи тому що агресує на інших дітей - це вони всі тупі і заздрять, з нашою ж дитиною все супер, вона ідеальна. Тому реальність для цієї людини викривляється, і вона продовжує жити в цьому уявному задзеркаллі.

Якщо ж казати про причини злоякісного нарцисизму та антісоціального розладу, то це може бути спадковість (генетично детерміновані риси), ранній досвід тяжкого насильства (фізичного/емоційного/сексуального), булінгу, емоційного занедбання та недостатність або неконсистентність виховання, погана якість родинних відносин.

Доречі, дуже раджу подивитись фільм «Мій король», з Венсаном Касселем. Як на мене, там дуже правдиво показані стосунки з такою людиною і до чого такі відносини доводять його партнерку.

Що подивитись?

Привіт, друзі! Я сьогодні просто з супер крутезною знахідкою.

Нещодавно подруга розповіла мені про цей серіал («Beef» або «гризня»), плюс на Нетфліксі він був на головній сторінці, але я почитала опис і така - ну ні, шось я не в захваті.
А от і дарма))
Я таки подивилась і це капець як круто, правдиво і терапевтично.
В деяких сценах мені прям хотілося підпригнути і сказати: «Так! Це правда! Саме так і відбувається в житті!».

Тут так круто показали і неврози і витіснену агресію і як дитячий травмуючий досвід впливає на все життя. І як традиційно-авторитарні сім’ї виховують в дітях невротичне почуття боргу. І як виглядають наші критикуючі внутрішні об’єкти (побачите це в епізоді з «відьмою»).

І головне, що кожна людина прагне близькості, але через травматичний досвід, не може її отримати та витримати.

І ще тут круто візуалізований концепт Тіні.
Тінь у психотерапії – це концепція, яка стверджує, що людина має приховані чи неприйнятні аспекти своєї особистості, що вона заперечує чи ігнорує. Ці аспекти можуть включати негативні риси характеру, бажання, думки, почуття або поведінку, які людина не визнає або не хоче визнавати про себе.
Коли ці аспекти існують поза свідомістю людини, вони можуть виявлятися у неадекватній поведінці, конфліктах, неврозах, депресії, залежностях та інших психічних проблемах.
Робота з тінню може бути досить складною, оскільки ці приховані аспекти часто асоціюються з почуттям сорому, вини чи страху. Однак, якщо людина розпізнає і приймає свою тінь, це може призвести до більшого саморозуміння та кращої адаптації до життя в усіх його проявах.

Мені здається, головні герої змогли з нею зустрітись.
І фантазую - їх життя вже не буде таким як було.


Ну і останній епізод та діалог - це взагалі, як терапевтичний досвід.
Одним словом, дуже раджу.
Лишилась під враженням.

Така страшна співзалежність і така нормальна взаємозалежність

Привіт, любі!

Сьогодні хочу поговорити з вами про термін «співзалежність» і про те як його використовують взагалі не за адресою, як на мене.
І про термін «взаємозалежність», котрий взагалі майже ніде не зустрічаю, а було б непогано :) Як мінімум, щоб мати повну картину того, що з нами відбувається в різних стосунках - як в деструктивних так і в досить здорових.

Я помічаю, що якось дуже стигматизується все що пов’язано з близькими відносинами та вразливістю, а екстра незалежність та відстороненість - подається як супер досягнення, а не проблема з близькістю.
І ревнощі - це ж обов’язково (!!), абсолютно в кожному випадку, сигналізує про те, що ви в собі не впевнені і просто себе не любите та не цінуєте (брєд).

Давайте розбиратись з цим.

Почнемо зі співзалежності.
В психології співзалежність інтерпретується як стан, коли одна людина, в контакті з іншою, втрачає себе, свої кордони, самоідентифікацію, свої бажання та потреби. Вона перебуває в стані злиття (симбіотичний зв’язок), тобто уявляє себе і партнера як єдине ціле, і розраховує на те, що у вас майже ідентичні думки, бажання, мотиви та погляди на життя.
І, доречі, це не обов’язково тільки партнерськи стосунки, це можуть бути відносини з батьками, друзями, навіть з колегами.
В цілому, люди що схильні до співзалежних стосунків, відчувають, що їхнє щастя залежить від щастя іншої людини та від того як їх ця людина оцінює.

Але дуже цікаво, що, в залежності від того, за яких умов формувалася ця схильність, ми можемо побачити, що вона може приймати дуже різні форми.

Для дітей, які були свідками насильства або пережили насильство, приниження або зневагу, співзалежність може стати захисною стратегією, що дозволяє відчувати контроль над ситуацією та над власним життям. У дорослому житті ці люди можуть шукати відносин, де їм доведеться контролювати іншу людину, щоб відчувати себе в безпеці (показовий приклад - багаторічні відносини з людиною з алкогольною залежністю).

Також, співзалежність може розвиватися в результаті відсутньої здатності до самостійності.
Наприклад, якщо була гіперопікаюча родина, де за дитину приймали всі рішення, постійно акцентували увагу на тому, що сама вона нічого не може (нехай навіть і не намагається), проте її «дуже люблять» і ця любов проявляється якраз в тому, що близькі ну точно знають краще як їй бути, як їй жити, що відчувати і чого хотіти.
Згодом, є велика ймовірність пошуку досить авторитарного партнера, який так само не буде будувати партнерськи стосунки, а стане приймати абсолютно всі рішення в сім’ї та нехтувати потребами, бажаннями та почуттями іншого.

Я бачу проблему в тому, що іноді, в прагненні уникнути співзалежних стосунків, ми починаємо ідеалізувати повну незалежність від іншого, емоційну холоднечу та концепцію «ніхто нікому нічого не винен». Але воно так не працює. Це також перекос.
Ніхто нікому нічого не винен, але в нас є таке поняття як обов’язки та домовленості. Батьки повинні піклуватись про своїх дітей, партнери повинні виконувати свої забов’язання по відношенню один до одного (домовившись про це). Повна емоційна ізоляція та відокремлення від інших - не може свідчити про психологічне благополуччя.

Згідно теорії прив'язаності, людина має вроджену потребу у взаємодії та зв'язку з іншими людьми. Прив'язаність є психологічним феноменом, що формується в ранньому дитинстві під впливом взаємодії з дорослими, що опікуюються вами (батьки, бабусі та дідусі, близьке сімейне коло).
Ця потреба, у взаємодії та зв'язку з іншими, є такою ж важливою для людини, як і фізіологічні потреби.
Завдяки прив'язаності людина вчиться довіряти, емоційно зв'язуватися та розвивати свої соціальні навички.

Це і є здорова модель взаємозалежності: де ми вибудовуємо баланс між індивідуальною незалежністю (вашою автономністю) та прив'язаністю до інших.
І так, це нормально переживати, коли ваша близька людина хворіє, проходить кризовий життєвий етап чи має проблеми на роботі. Це ок, якщо вам не хочеться йти на вечірку і також може псуватись настрій, коли ваш друг переживає в цей час якусь особисту драму.
Це нормально відчувати ревнощі, якщо ви усвідомлюєте, що вашим стосункам щось загрожує (я не беру до уваги приклади немотивованих ревнощів без будь-яких об’єктивних причин, на кшталт: «я тебе ревную до колег тільки тому що вони жінки/чоловіки»).

Я прикріпляю табличку, в котрій дуже кльово показана різниця між взаємозалежними і співзалежними стосунками. Можете себе трошки протестувати)

І найважливіше, що хотіла сказати - схильність до співзалежності, це не вирок. Я бачила дуже багато прикладів, коли люди могли розірвати це коло і, отримавши досвід здорових, довірливих стосунків, вже не поверталися до деструктивних.
Або зустрівши підтримку та розуміння від оточуючих, починали потрошку спиратися на себе і знаходили сили виходити з під контролю авторитарного партнера.
І так, стосунки можуть ранити, але вони ж можуть і зцілювати.

Щиро вам бажаю, щоб було якомога більше цілющих.

Про вигорання і мій досвід

Привіт, любі!
Сьогодні хочу поговорити про вигорання.

Я - абсолютно типовий невротик, що, за замовченням, багато працює і багато на себе бере, але який, з роками терапії, навчився про себе піклуватись.
І от що я точно засвоїла (на власних помилках), це те що треба ловити себе на наймеееньших проявах, просто таки на найперших ластівках вигорання і вживати екстрені заходи. Бо якщо ігнорувати свій стан та потреби, потім дуже довго і болісно з цього вилазити.
Пам’ятаю, років 8 тому, я так класно ігнорувала своє виснаження, що потім, мабуть рік, приходила до тями і трошки сіпалася від словосполучення «активна взаємодія з людьми».

І я розумію, що тут дуже легко себе знецінити: ну я ж не вагони розвантажую, не бороню країну, не рятую людей, та он інші ще більше працюють і ок.
Але є ви, саме ваш запас сил та міцності і ваша емоційна/фізична/ментальна втома. Ніхто не знає як воно - бути на вашому місці та поратись з тим, з чим ви пораєтесь. І перша людина, яка повинна до цього поставитись емпатійно та з розумінням, це також ви.
Знаю, що важко, але якщо це ігнорувати, з часом стає гірше.

Саме тому зараз я досить чутливо ставлюся до перших симптомів вигорання (для мене це: загальне зниження фізичної енергії, думки, що не хочу щоб закінчувались вихідні, нуль бажання бачити та чути людей, знижений настрій в цілому - при тому що він в мене, зазвичай, абсолютно стабільний).
Чому я така чутлива до цього? З меркантильних міркувань) Чим раніше я цей стан хапаю, тим скоріше і безболісніше він минає.

За роки спостережень я виявила, особисто для себе, речі, що мені реально допомагають. І таким самим чином, в польових умовах, я також зрозуміла, що зі мною от взагалі не працює.

Почну з непрацюючого:

⁃ валятися в ліжку цілий день і щось дивитись/читати (потім тільки болить голова і нуль відчуття відпочинку)
⁃ їсти щось типу фастфуду/великої кількості солодощів і всякого такого (так само, потім тільки гірший фізичний стан, цукор в стратосфері і нуль задоволення за ітогом)
⁃ активний спорт та кардіо (знаю, що багатьом допомагає, мені ні, потім відчуваю себе в дупі просто)
⁃ шопінг (тільки вимотує)

Тепер, що я роблю і воно для мене спрацьовує:

⁃ не спілкуюся з людьми, а якщо вже це роблю то мінімально і тільки з тими, з ким мій емоційний ресурс примножується, а не втрачається (але, краще за все, ні з ким все ж таки)
⁃ в цей період, максимально чутливо ставлюсь до свого часу
⁃ не роблю нічого з того, що розміщене в таці «саморозвиток, навчання, робота, дисципліна»
⁃ якщо щось читаю або дивлюсь - це не про роботу, ніякого складного психологічного кіно, наукових статей і всього іншого (психоаналітична діагностика - пока, пока. Бріджертони, ваш вихід) 😂
⁃ переношу всі процедури та маніпуляції де треба щось фізично «потерпіти»
⁃ якийсь легесенький спорт, типу порозтягуватись (читай - приємно повалятись) на коврику або покататись на вєлікє
⁃ виїхати кудись на природу чи в парк, але там не ходити, а сидіти - слухати пташок, дивитись на дерева (без книжок, музики, подкастів і всього цього)
⁃ сходити на риночок, накупити різного (пораздивлятись, понюхати, пощупати) та потім щось цікаве з цього всього приготувати
⁃ сходити в якесь приємне кафе і там також відкласти телефон чи книжку і просто посидіти, поїсти, пораздивлятись людей
⁃ трошки попланувати якийсь найближчий відпочинок (навіть якщо це якийсь виїзд за місто на вихідні)
⁃ навести порядок в шафах/книжках/блокнотах/речах (не знаю яким чином це працює, але потім таке кльове відчуття).

Прикол, перечитала все що написала і тільки зрозуміла, що для мене відпочинок - це реально прибрати будь-яке інтелектуальне/ментальне навантаження. Оце так інсайт😅

Коротше, обираю щось із цього списку, роблю, нормально сплю, підтримую себе і хвалю, і оп - потрошку стає легше і сил з’являється більше. Поки що працює)

А розкажіть, як ви з цим пораєтесь? Є у вас якісь секретики, як про себе попіклуватись в такому стані?
Що вам класно допомагає?
Буду рада вашому досвіду❤️

Про підтримку в горюванні

Привіт, любі.
Хочу поговорити сьогодні про підтримку, яку ми можемо надати людині під час переживання втрати та періоду горювання.

Спілкуючись та працюючи з людьми, що переживають важкий період, я помічаю, що майже всіх них об’єднує відчуття ізольованості та відсторонення оточуючих. Через те, що друзям та близьким незрозуміло як надавати підтримку так, щоб не зашкодити чи не сказати щось зайве або недоречне - вони обирають на деякий час зовсім не бути в контакті. Спеціалісти по роботі з травмою, у котрих я вчилася, рекомендували робити психоедукаційні зустрічі для близьких людини, що переживає втрату, і розповідали, що вони дотримуються цього протоколу вже багато років і це дуже дієво.

Тож сьогодні я розповім (і прикріплю все це в форматі пам’ятки, в кінці посту):
⁃ про те, що небажано робити, якщо ви хочете підтримати людину,
⁃ про рекомендації по підтримці,
⁃ про «декларацію прав людини, що горює».


Чого не варто робити при спілкуванні з людиною, що переживає горювання:

- відсторонюватися від людини, позбавляючи її підтримки;
- раціоналізувати позитивні аспекти смерті або втрати, намагатись вселяти позитивні висновки;
- згадувати, що смерть або втрату можна було запобігти певним чином;
- порівнювати реакції горя людини з горем інших знайомих вам людей;
- розмірковувати про своє горювання, щоб показати ваш смуток;
- лякатися інтенсивних емоцій людини та полишати її саму;
- намагатися говорити з горючими, не торкаючись їх почуттів, нібито нічого не сталось;
- застосовувати силу (стискати в обіймах, хапати за руки тощо) без явного запиту та згоди;
- розцінювати відмову горюючого від розмови або від запропонованої допомоги, як особистий випад проти вас чи проти ваших взаємин із ним.

Декларація прав людини, що горює (бо дуже щось багато бачу, останнім часом, в соціальних мережах, порад та навіть наказів, як людям потрібно «правильно» переживати втрату і це жесть)

1. Право відчувати власні унікальні почуття стосовно смерті або втрати (і так - ці почуття та реакції можуть взагалі не вкладатися у ваші уявлення про «правильне горювання»).
2. Право говорити про своє горе тільки тоді, коли хочеться про це говорити. Або не говорити зовсім.
3. Право виявляти свої почуття по-своєму і не зустрічатись з осудом.
4. Право відчувати потребу в допомозі від інших людей, особливо близьких і рідних, щоб пережити горе.
5. Право засмучуватися через звичайні, повсякденні проблеми.
6. Право мати «напади горя».
7. Право використовувати власні переконання про Бога/вищі сили/всесвіт/реінкарнацію для того, щоб допомогти собі впоратися з горем.
8. Право намагатися зрозуміти, чому так сталося, присвоювати трагічній події свої власні сенси.
9. Право думати і говорити про свої спогади.
10. Право наближатися і відчувати своє горе і з часом отримувати зцілення.

Тепер про рекомендації по підтримці.
Якщо дуже коротко, то це звучить так: мовчи, слухай, піклуйся.
Якщо розгорнуто, то бажано:

1. Бути присутнім: просто бути поряд і показувати, що ви є, може бути дуже цінним для людини, яка переживає втрату або горе. Не бійтесь зайти до глибини емоційної болі та просто слухайте, якщо з вами хочуть поділитися своїми почуттями.
2. Слухати без осуду: дозвольте людині висловити свої почуття і емоції без осуду або втручання. Іноді людям потрібно просто виразити свої болісні думки, і це може бути важливим етапом їхнього процесу зцілення.
3. Бути терплячим: процес горювання може тривати значний час. Будьте терплячими і відкритими до того, що цей процес може тривати довше, ніж очікувалося.
4. Пропонувати практичну допомогу: поцікавтеся які конкретні потреби має людина, і запропонуйте практичну допомогу. Це може бути допомога з побутовими справами, організаційні питання або навіть просто приготування їжі. Невеличкі речі можуть виявитися великими проявами любові і підтримки.
5. Відволікати, якщо потрібно: іноді людина може бути готовою відволіктися від свого горя на короткий час. Якщо ви бачите такий запит - питайте, щоб хотілося зробити наразі, як ви можете допомогти в цьому.
6. Дотримуватися меж: людина, яка переживає горе, може мати потребу у просторі і відокремленні. Будьте чутливими до цього, не бійтеся перепитати.
7. Надавати можливість висловити спогади: підтримувати розмову, ставити питання.
8. Пропонувати підтримку фахівців: якщо ви володієте інформацією про психологів, групи підтримки або організації, що працюють з темою втрати - поділіться нею, запропонуйте сходити разом.
9. Продовжувати підтримувати: пам'ятайте, що процес зцілення може тривати значний час. Продовжуйте підтримувати людину, яка переживає втрату або горе, навіть після того як минуло досить багато часу. Іноді, саме з часом, людина може потребувати вашої підтримки більше ніж будь-коли, бо повноцінне опрацювання втрати починається згодом.

І найголовніше - стосунки можуть зцілювати, підтримуюче коло людей - може зцілювати, дбайливе ставлення один до одного - може зцілювати.
Мені здається, зараз ми всі потребуємо цього, як ніколи.

Що почитати (про емоційну грамотність)


Привіт, друзі!

Kindly reminder - тут або в закріпленому повідомленні, ви можете знайти всі попередні пости у зручній навігації.

Сьогодні ж хочу порадити одну з моїх найулюбленіших книжок про емоційну грамотність.
Досить часто бачу в рекомендаціях книжку Гоулмана, але, на мій смак, Клод Штайнер і його «Емоційна грамотність. Інтелект з серцем» - якось ближче до життя.