Тож, любі, давайте тренуватися діяти за цією схемою, це іноді непросто (ой, як я іноді фейлю з безоціночним
донесенням фактів, хто б знав 🙈), але воно того варте)

Також буду дуже рада, якщо ви поділитеся моїм каналом з друзями або в соціальних мережах (це прохання, а не вимога:))
І страшезно вдячна всім, хто вже це зробив, я дуже ціную вашу довіру❤️

Вправа «я повинен/я обираю»

Привіт, любі!

Цей тиждень я б хотіла розпочати з невеличкої і простої, але, як на мене, досить ефективної вправи.
Вона стане чудовим помічником, якщо ви хочете краще розібратись у своїх потребах, бажаннях та цінностях, а також навчитися бути більш свідомим у власних виборах.

Основна ідея вправи полягає в тому, щоб звернути увагу на те, які речі ми робимо тому, що відчуваємо "повинен/повинна", а які - тому, що ми це обираємо.
Після того, як ми зрозуміємо цей розріз, ми зможемо більш свідомо керувати своїми вчинками та виборами.
Для проведення вправи, вам потрібно записати дві колонки на аркуші паперу: "Я повинен/повинна» та "Я обираю".

У першій колонці, запишіть всі речі, які ви робите тому, що відчуваєте, що ви повинні їх робити. Наприклад, "Я повинен/повинна допомогти другу з роботою", "Я повинен/повинна провести більше часу на роботі", "Я повинен/повинна бути постійно на зв'язку з друзями», «Я повинен/повинна займатись спортом».

У другій колонці, запишіть речі, які ви робите тому, що ви обираєте саме такий варіант. Наприклад, "Я обираю провести вільний час з друзями", "Я обираю одразу відповісти на повідомлення, бо інакше буду відчувати тривогу або напругу», "Я обираю займатися спортом, тому що тоді в мене не болить спина і я маю гарний настрій».

Після того, як ви заповнили обидві колонки, подивіться на список у колонці «Я повинен/повинна». Які з цих речей дійсно потрібні вам і що ви можете зробити, щоб зменшити кількість "повинен/повинна"? Або, можливо, ви усвідомите що деякі речі мають зовсім інший емоційний посил, коли ви більш глибоко бачите справжню мотивацію того, що ви робите.

Додам ще, що вправа "Я повинен/я обираю" може бути корисною для того, щоб виявити свої стереотипи мислення, які можуть змушувати нас постійно відчувати внутрішній конфлікт та стрес.
Наприклад, якщо ми постійно відчуваємо, що повинні допомагати всім, коли вони просять нашої допомоги, це може бути наслідком наших стереотипів мислення про те, що гарні люди повинні завжди допомагати іншим. Але, якщо ми проведемо вправу "Я повинен/я обираю" і почнемо свідомо обирати, коли ми можемо та хочемо допомогти, а коли ми не готові або не хочемо цього робити, ми матимемо змогу побачити, що відносини на цьому не закінчуються, люди не вважають вас поганим і навіть можуть ставитись до ваших потреб та обмежень з повагою і розумінням)

Крім того, вправа "Я повинен/я обираю" може допомогти нам краще зрозуміти наші потреби та бажання. Коли ми свідомо обираємо, що ми хочемо та можемо робити, ми починаємо відчувати більшу відповідальність за своє життя та за своє щастя. Змінюється наратив, від стану «життя зі мною трапляється» до стану «я сам керую своїм життям».
Мені здається, це дуже кльовий досвід)

Поділіться як вам, коли зробите ☺️

Що подивитись?

Сьогодні хочу вам порадити класний серіал - Love life (2020), котрий, як на мене, дуже правдиво демонструє історію людини, що проживає травму сепарації і проходить складний шлях до своєї дорослої ідентичності. Дуже цікаво спостерігати, як головна героїня досягає більшого розуміння себе та світу навколо, будує нові опори, на які може спиратись, та проходить шлях розуміння терміну «особисті кордони».

Щоб не сильно спойлерити, але дати вам змогу поспостерігати, на її прикладі, шлях, котрий проходить людина в цій ситуації, прошу звернути увагу на основні етапи її трансформацій:

Перший етап (етап відчуження) - можна спостерігати в її відносинах з батьками та в почутті самотності та неповноцінності, які вона відчувала, коли переїжджала в Нью-Йорк. На цьому етапі людина може відчувати тривогу, страх та прагнення повернутися до звичного життя, що викликане відчуттям втрати стабільності та безпеки.

Другий етап (етап пошуку) - проявився в тому, як Дарсі намагалася знайти своє місце в новому середовищі та відчути власну ідентичність. Цей етап супроводжується внутрішньою боротьбою, великим прагненням до самовираження та створення себе. Дарсі експериментувала зі своїм стилем, відносинами та роботою, щоб знайти те, що їй підходить найбільше.

Третій етап (етап інтеграції) - можна побачити в останніх епізодах серіалу, коли Дарсі приймає себе та своє життя таким, яке воно є, і стає більш усвідомленою щодо своїх потреб та бажань. На цьому етапі людина приймає свою нову роль та створює нову, зрілу ідентичність, зібравши усі знання та досвід, набуті на попередніх етапах.

Одним словом, дуже раджу до перегляду.
Enjoy❤️

Про нарцисичні прояви


Привіт, друзі! Вітаю всіх, хто доєднався цими днями❤️
Нагадую, що ось тут або в закріпленому повідомленні ви можете знайти зручну навігацію по минулим текстам.
Сподіваюсь, там буде для вас багато корисного)

А я, кілька днів тому, відвідала лекцію Ненсі МакВільямс (вона мій краш в психотерапії, обожнюю її та її книжки), де вона багато говорила про нарцисів, нарцисичні процеси: злоякісні та здорові, та що робити щоб не виховати дитину з нарцисичним комплексом.
Я писала про це в інстаграмі і побачила, що багатьом відгукнулась ця тема, то ж, не барюся і розказую вам все що знаю)

Мабуть сам термін «нарцис» вже став сакраменатльним і, як на мене, має досить негативну конотацію. В інфопросторі, частіше за все, ми говоримо саме про злоякісних нарцисів, але дуже мало інформації про те, що є така штука, яку ми називаємо
«цілком здорові нарцисичні прояви». Більше того - всі ми маємо нарцисичні потреби, такі як: необхідність відчувати себе достатньо хорошими, що ми прийняті іншими людьми, що ми маємо значення.

Реалістична та надійна самооцінка є частиною здорового нарцисизму. Що таке реалістична самооцінка? Це коли ми оцінюємо себе спираючись на зрозумілі, реалістичні, виправдані стандарти. Наприклад, читаючи лекцію, нормально очікувати, що вона мине досить добре, ви не забудете про важливі тези доповіді, а слухачі зможуть вловити головну ідею, котру ви хотіли донести в своєму виступі.
Якщо ж ми кажемо про явну нарцисичну мету, то вона завжди жорстка - треба виступити, краще за всіх, ідеально! ЖОДНОГО разу не запнутись, НІ В ЯКОМУ випадку нічого не забути! Казати собі - я виступила просто неперевершено, краще за всіх, це було приголомшливо (роздуте его).

Нормальний нарцисизм має реалістичний характер, розуміє кордони можливого і приймає ситуацію де хтось достатньо ок.

Нормальна самооцінка означає, що коли вас хтось критикує або, навпаки, лестить - ваша самооцінка не змінюється в значній мірі. Тобто, ви можете виносити та витримувати критику (хоча це всім, звісно, неприємно), але ви на ній не фіксуєтесь, вона не руйнує ваше уявлення про себе. Так само і з лестощами - коли хтось просто осипає вас ними, ви думаєте: «мені приємно, що я важлива для цієї людини, але я бачу що мене ідеалізують», і ви не зачаровуєтесь цим.

Наступний прояв здорового нарцисизму, це реалістичні амбіції. Всі ми хочемо досягнути чогось в цьому житті, ми хочемо мати соціальну вагу, мати значення, ми відчуваємо потребу у валідізації (підтвердженні, що з нами все ок). Щоб люди бачили і казали, що ми пораємось зі своїм життям. Здорові, реалістичні амбіції - я бачу всі свої переваги і всі свої обмеження, обираю свій шлях орієнтуючись на свої цінності і свої можливості.

Дуже цікаво, що здоровий нарцисизм співвідноситься з нашими етапами розвитку. І якщо ми знаходимось у тій фазі, де формується наша ідентичність, цілком нормально непокоїтися (значно більше ніж завжди) з приводу того, як нас сприймають інші люди.

Наприклад та ж криза трьох років, коли в дитини починається дуже важливий етап консолідації власної ідентичності.
Потім підлітковий вік, коли підлітку ну просто надважливо, що про нього думають його однолітки - чи правильно він вдягається, чи достатньо нова модель його телефону, чи приймає його соціальне коло, в якому він знаходиться.
Етап, коли ми вчимося чомусь новому (молоді спеціалісти), це також нормальний період для нарцисичної вразливості.
Чи достатньо я ок? Чи пораюсь зі своїми задачами? Що думають про мене керівник та колеги?

Я пам’ятаю, років 7 тому, коли ми з колегами тільки починали практикувати, наші тренери з психотерапії буквально змушували нас приймати клієнтів)) Казали, що не зарахують нам наші модульні роботи та супервізії, без реальних кейсів) І я пам’ятаю як то було лячно, що про нас подумають, чи ми впораємось, бо ж це ціла жива людина до тебе приходить))
Зараз вже смішно це згадувати, а тоді був тотальний жах. І це ок) Коли ми розпочинаємо щось нове і відповідальне - ми вразливі. Але якщо в нас є опора у вигляді стабільної самооцінки, ми з цим періодом вразливості обов’язково вораємось.

Також дуже важливі підтримка і дозвіл собі - просити про допомогу. Людина нарцисичної організації майже ніколи не буде просити допомогти або підказати щось, в її реальності це про слабкість та некомпетентність.

В цілому, це все про здорові нарцисичні прояви. Далі вже буде про розлад і злоякісний нарцисизм.
Звучить більш цікаво, знаю🌚
Але то буде вже завтра)

До зустрічі!

Про нарцисичні прояви (розлади та злоякісні)

Привіт, друзі)

Сьогодні в нас друга частина допису про нарцисів.
Поговоримо про нарцисичний розлад та злоякісний нарцисизм.
Як я вже казала, про них цікаво читати, але взагалі не прикольно з ними співіснувати. Багато терапевтів, котрі займались науковою роботою і багато писали про нарцисичні процеси (Кернберг, Кохут), говорили про те, що, частіше за все, в терапію звертаються ті, хто постраждав від комунікації або від відносин (особистих/романтичних/робочих) з нарцисами, але самі вони в терапію не приходять.

В нарцисичному розладі ми маємо спектр з різною вираженістю симптомів, починаючи з менших проявів до очевидно виражених.

Наразі маємо такий спектр, з точки зору типології :

• Нарцисичні ознаки нормального розвитку;
• Нарцисичні тенденції, особливо під впливом певних стресів;
• Нарцисичний розлад особистості;
• Злоякісний нарцисизм;
• Психопатія (антисоціальний розлад особистості).

Про перші два я вже написала, тож сьогодні поговоримо про останні три.

⁃ Нарцисичний розлад - коли вся особистість організована навколо потреби у схваленні, порожнечі і підтримці своєї грандіозності. В людини є бачення, що вона має бути чудова, розумна, неперевершена і перфекційна.
⁃ Злоякісний нарцисизм - це вже межа між нарцисичним розладом та психопатичною особистістю (докладніше про психопатів можна почитати в цьому пості). І якщо більшість нарцисично організованих людей, в цілому, може нормально ставитися до інших, то більшість злоякісних нарцисів ставляться до людей як до об’єктів, тобто вони здатні на деяку прив’язаність, але тільки так, щоб це обслуговувало їхні потреби та бажання влади.
⁃ Психопатія (антисоціальний розлад особистості) - більшість людей за гратами, що скоїли тяжкі злочини, мають цей розлад. Він характеризується ігноруванням правил та норм соціуму, зневагою до прав та інтересів інших людей, нестабільністю емоційного стану та низьким самоконтролем (особливо це стосується гніву).

Взагалі критерієм патологічного нарцисизму є заперечення нормальної залежності, постійний захист від заздрощів і сорому. Якщо є заздрість до когось (що є цілком нормальною емоцією, доречі) - то він буде намагатись зруйнувати це почуття через повне знецінення іншої людини.

Як, я вже казала, у всіх нас є деяка ступінь нарцисичної стурбованості, але розладом вважається те, що підпадає під ці критерії (по DSM-5):

Поширений патерн грандіозності (у фантазіях або поведінці), потреба в захопленні та відсутність емпатії (та, як мінімум, 5 з навелених нижче критеріїв ):

1. Має грандіозне почуття власної значущості.
2. Переймається фантазіями про безмежний успіх, владу, геніальність, красу або ідеальне кохання.
3. Вважає, що є «особливим/ою» та унікальним/ою та його/її можуть зрозуміти лише інші особливі або високостатусні люди, і тільки з ними чи з такими установами можна мати справу.
4. Потребує надмірного захоплення. 
5. Вважає, що йому/їй всі винні.
6. Експлуатує стосунки з іншими людьми.
7. Не має достатньо емпатії.
8. Часто заздрить іншим або вважає, що інші заздрять йому чи їй.
9. Проявляє зарозумілу, зверхню поведінку або ставлення. 

Цікаво, що якщо нарцис прокомпенсований (отримав все, що хотів в житті) - це буде людина досить зверхня та зухвала, якщо ж ні і життя склалось не так, як хотілося - більше буде проявлена депресивна частина (сум, туга).

Нарциси не можуть щиро дякувати та вибачатись - для них це надскладний процес, в ньому вони бачать свою вразливість, нібито це є показником того, що вони недостатньо ок, вони не ідеальні (ЖАХ!), вони будуть захищатись, а не вибачатись та співчувати.
Таким людям притаманна поведінка «відкупатись». Умовний букет квітів замість «пробач», начебто сам факт подарунку повинен стерти з пам’яті всі неприємні речі або образливі слова, що були ними сказані.

Також важливо сказати, що дуже травмуюча нарцисична риса - це цикл «ідеалізація/знецінення».
Це частий запит на терапію, в людини, що будувала відносини з нарцисом. Спочатку вони ідеалізують свого партнера - і дуже активно дають йому зворотній зв’язок з цього приводу, «ти ідеальна, ти жінка мого життя, краще за тебе нікого нема, всі інші це лише твої бліді копії, ніхто тебе не покохає як я і т.д». Потім (завжди!!) вони стикаються з «неідеальністю» партнера (це може бути що завгодно, справа тут взагалі не в партнері, а в тому що нарцисична людина не витримує фрустрацію близькості, не може пройти цикл від закоханості до кохання). І починається етап знецінення - період постійних несправедливих закидів, образ, фраз: «я думав ти інша, ти мене розчарувала, ти не та ким здавалась, ти не заслуговуєш на нормальне ставлення, ти сама в цьому винна і т.д». Все це повна фігня, любі. До вас це не має ніякого відношення, якщо ви з таким стикались.
І це дуже травмуючий досвід, що наносить велику шкоду самоцінності та самоповазі. Люди, після таких відносин, потім досить довго відновлюються. Винуватять себе (хоча ні в чому не винні), шукають проблему в своїй поведінці, питають себе «що я зробила/зробив не так»?
Все так ви зробили, вам просто трапилася людина, яка (нажаль) не вміє кохати та будувати безпечні стосунки. І іноді дуже важко розпізнати це, особливо на фазі «ідеалізація».

Якщо казати про причини, Ненсі МакВільмс, казала, що нарцисичний розлад провокує або постійна критика та перфекціонізм (чому 5, а не 5 з плюсом, чому міська олімпада, а не обласна, чому не 200 балів на ЗНО, а 198) і так у всьому. Таким чином в дитини з’являється хвороблива думка про ідеальність і грандіозність як єдину умову, за якої тебе будуть любити.
Або ж інший випадок - коли роздувається его дитини (і це відірвано від реальності). Коли постійно вихвлаяють, кажуть що дитина найкраща у всьому, наприклад, коли є проблеми з навчанням - це ігнорується, то вчителі тупі, а не дитина потребує допомоги у навчанні, або якщо не може завести друзів через постійні сварки з ними, чи тому що агресує на інших дітей - це вони всі тупі і заздрять, з нашою ж дитиною все супер, вона ідеальна. Тому реальність для цієї людини викривляється, і вона продовжує жити в цьому уявному задзеркаллі.

Якщо ж казати про причини злоякісного нарцисизму та антісоціального розладу, то це може бути спадковість (генетично детерміновані риси), ранній досвід тяжкого насильства (фізичного/емоційного/сексуального), булінгу, емоційного занедбання та недостатність або неконсистентність виховання, погана якість родинних відносин.

Доречі, дуже раджу подивитись фільм «Мій король», з Венсаном Касселем. Як на мене, там дуже правдиво показані стосунки з такою людиною і до чого такі відносини доводять його партнерку.

Що подивитись?

Привіт, друзі! Я сьогодні просто з супер крутезною знахідкою.

Нещодавно подруга розповіла мені про цей серіал («Beef» або «гризня»), плюс на Нетфліксі він був на головній сторінці, але я почитала опис і така - ну ні, шось я не в захваті.
А от і дарма))
Я таки подивилась і це капець як круто, правдиво і терапевтично.
В деяких сценах мені прям хотілося підпригнути і сказати: «Так! Це правда! Саме так і відбувається в житті!».

Тут так круто показали і неврози і витіснену агресію і як дитячий травмуючий досвід впливає на все життя. І як традиційно-авторитарні сім’ї виховують в дітях невротичне почуття боргу. І як виглядають наші критикуючі внутрішні об’єкти (побачите це в епізоді з «відьмою»).

І головне, що кожна людина прагне близькості, але через травматичний досвід, не може її отримати та витримати.

І ще тут круто візуалізований концепт Тіні.
Тінь у психотерапії – це концепція, яка стверджує, що людина має приховані чи неприйнятні аспекти своєї особистості, що вона заперечує чи ігнорує. Ці аспекти можуть включати негативні риси характеру, бажання, думки, почуття або поведінку, які людина не визнає або не хоче визнавати про себе.
Коли ці аспекти існують поза свідомістю людини, вони можуть виявлятися у неадекватній поведінці, конфліктах, неврозах, депресії, залежностях та інших психічних проблемах.
Робота з тінню може бути досить складною, оскільки ці приховані аспекти часто асоціюються з почуттям сорому, вини чи страху. Однак, якщо людина розпізнає і приймає свою тінь, це може призвести до більшого саморозуміння та кращої адаптації до життя в усіх його проявах.

Мені здається, головні герої змогли з нею зустрітись.
І фантазую - їх життя вже не буде таким як було.


Ну і останній епізод та діалог - це взагалі, як терапевтичний досвід.
Одним словом, дуже раджу.
Лишилась під враженням.

Така страшна співзалежність і така нормальна взаємозалежність

Привіт, любі!

Сьогодні хочу поговорити з вами про термін «співзалежність» і про те як його використовують взагалі не за адресою, як на мене.
І про термін «взаємозалежність», котрий взагалі майже ніде не зустрічаю, а було б непогано :) Як мінімум, щоб мати повну картину того, що з нами відбувається в різних стосунках - як в деструктивних так і в досить здорових.

Я помічаю, що якось дуже стигматизується все що пов’язано з близькими відносинами та вразливістю, а екстра незалежність та відстороненість - подається як супер досягнення, а не проблема з близькістю.
І ревнощі - це ж обов’язково (!!), абсолютно в кожному випадку, сигналізує про те, що ви в собі не впевнені і просто себе не любите та не цінуєте (брєд).

Давайте розбиратись з цим.

Почнемо зі співзалежності.
В психології співзалежність інтерпретується як стан, коли одна людина, в контакті з іншою, втрачає себе, свої кордони, самоідентифікацію, свої бажання та потреби. Вона перебуває в стані злиття (симбіотичний зв’язок), тобто уявляє себе і партнера як єдине ціле, і розраховує на те, що у вас майже ідентичні думки, бажання, мотиви та погляди на життя.
І, доречі, це не обов’язково тільки партнерськи стосунки, це можуть бути відносини з батьками, друзями, навіть з колегами.
В цілому, люди що схильні до співзалежних стосунків, відчувають, що їхнє щастя залежить від щастя іншої людини та від того як їх ця людина оцінює.

Але дуже цікаво, що, в залежності від того, за яких умов формувалася ця схильність, ми можемо побачити, що вона може приймати дуже різні форми.

Для дітей, які були свідками насильства або пережили насильство, приниження або зневагу, співзалежність може стати захисною стратегією, що дозволяє відчувати контроль над ситуацією та над власним життям. У дорослому житті ці люди можуть шукати відносин, де їм доведеться контролювати іншу людину, щоб відчувати себе в безпеці (показовий приклад - багаторічні відносини з людиною з алкогольною залежністю).

Також, співзалежність може розвиватися в результаті відсутньої здатності до самостійності.
Наприклад, якщо була гіперопікаюча родина, де за дитину приймали всі рішення, постійно акцентували увагу на тому, що сама вона нічого не може (нехай навіть і не намагається), проте її «дуже люблять» і ця любов проявляється якраз в тому, що близькі ну точно знають краще як їй бути, як їй жити, що відчувати і чого хотіти.
Згодом, є велика ймовірність пошуку досить авторитарного партнера, який так само не буде будувати партнерськи стосунки, а стане приймати абсолютно всі рішення в сім’ї та нехтувати потребами, бажаннями та почуттями іншого.

Я бачу проблему в тому, що іноді, в прагненні уникнути співзалежних стосунків, ми починаємо ідеалізувати повну незалежність від іншого, емоційну холоднечу та концепцію «ніхто нікому нічого не винен». Але воно так не працює. Це також перекос.
Ніхто нікому нічого не винен, але в нас є таке поняття як обов’язки та домовленості. Батьки повинні піклуватись про своїх дітей, партнери повинні виконувати свої забов’язання по відношенню один до одного (домовившись про це). Повна емоційна ізоляція та відокремлення від інших - не може свідчити про психологічне благополуччя.

Згідно теорії прив'язаності, людина має вроджену потребу у взаємодії та зв'язку з іншими людьми. Прив'язаність є психологічним феноменом, що формується в ранньому дитинстві під впливом взаємодії з дорослими, що опікуюються вами (батьки, бабусі та дідусі, близьке сімейне коло).
Ця потреба, у взаємодії та зв'язку з іншими, є такою ж важливою для людини, як і фізіологічні потреби.
Завдяки прив'язаності людина вчиться довіряти, емоційно зв'язуватися та розвивати свої соціальні навички.

Це і є здорова модель взаємозалежності: де ми вибудовуємо баланс між індивідуальною незалежністю (вашою автономністю) та прив'язаністю до інших.
І так, це нормально переживати, коли ваша близька людина хворіє, проходить кризовий життєвий етап чи має проблеми на роботі. Це ок, якщо вам не хочеться йти на вечірку і також може псуватись настрій, коли ваш друг переживає в цей час якусь особисту драму.
Це нормально відчувати ревнощі, якщо ви усвідомлюєте, що вашим стосункам щось загрожує (я не беру до уваги приклади немотивованих ревнощів без будь-яких об’єктивних причин, на кшталт: «я тебе ревную до колег тільки тому що вони жінки/чоловіки»).

Я прикріпляю табличку, в котрій дуже кльово показана різниця між взаємозалежними і співзалежними стосунками. Можете себе трошки протестувати)

І найважливіше, що хотіла сказати - схильність до співзалежності, це не вирок. Я бачила дуже багато прикладів, коли люди могли розірвати це коло і, отримавши досвід здорових, довірливих стосунків, вже не поверталися до деструктивних.
Або зустрівши підтримку та розуміння від оточуючих, починали потрошку спиратися на себе і знаходили сили виходити з під контролю авторитарного партнера.
І так, стосунки можуть ранити, але вони ж можуть і зцілювати.

Щиро вам бажаю, щоб було якомога більше цілющих.