Неврози та невротики

Ну що, друзі, продовжуємо своє робить.
Невротики перемогли)
Тому починаємо з них.
Я знову хотіла «коротєнєчко», а вийшло як завжди.
Зате в запалі передивилась всі свої конспекти та клінічні записи і перечитала пару книжок)
Якщо захочете список літератури по цій темі - пишіть.

Насправді, це дуже глибока та складна тема з масою нюансів, особливо беручи до уваги той факт, що зараз «невротик» стало дуже вживаним, але не до кінця зрозумілим, терміном. Та ми з вами спробуємо розібратись)

Спиратись буду на психоаналітичну літературу, свою практику, навчання з психіатрії та розглянуті історії хвороб у психоневрологічному диспансері (пропедевтика психіатрічних захворювань).

Почнемо з основ, що це взагалі таке «невротична структура особистості»?

Ми маємо три структури організації (розвитку) особистоті:
• Невротична
• Межова (погранічна)
• Психотична
Десь там ще є здорова, але про неї особливо ніхто не пише)

Вважається, що ці структури формуються десь до 5-6 років. Чим більше стресу дитина зазнає на ранньому етапі життя, тим примітивнішим буде рівень функціонування її особистості.
Але знову ж таки, не все так просто, і всередині кожної категорії є градації: бувають низькофункціональні межові, високофункціональні психотики тощо.
Високофункціональні невротики - найбільш близькі до того, кого ми називаємо «здоровою людиною».

Взагалі невеличкий офтоп про пооовністю здорових людей, пам’ятаю на лекціях мій улюблений лектор, досвідчений лікар-психіатр, казав, що прочитав ознаки здорових людей і зрозумів, що ані він ані будь-хто з його оточення під них не підпадають). Частково - так, але не на 100 відсотків.
Тож дійсно, цікаво було б на таких людей подивитись.

Так от, про рівні:

⁃ Психотичний рівень
Психотик не може дати відповіді на запитання «хто я?» і «що собою уявляю?». Він дезорієнтований, у нього розмиті кордони між собою та іншими людьми. Йому важко відрізнити те, що відбувається в голові від того, що відбувається в реальному світі: внутрішнє та зовнішнє для нього нерозривно пов'язані. Його всесвіт сповнений містичних концепцій, він часто йде у фантазії. Фактично - це і є психотичні хворі, котрі точно потребують допомоги лікаря, скоріше за все, не зможуть інтегруватися в соціумі (або дуже обмежено) і можуть отримувати статус інвалідності через недієспроможність.
⁃ Межовий рівень
Основна проблема - амбівалентність почуттів, які вони відчувають до себе та до інших. Легко перемикаючись з ідеалізації на знецінення, із захоплення до ворожості, вони відчувають себе то великими, то нікчемними, то цікавими, то нудними. Така поляризація заважає реалістично оцінювати себе та інших. Вони часто змінюють роботу, партнерів та життєві цілі. Відчуваються іншими людьми як «емоційно небезпечні». Можуть бути досить гарно адаптованими в соціумі, особливо якщо вони викофункціональні, а їх межові проялення оточуючи можуть просто пояснювати вадами характеру, «ну просто людина така». Цікаве спостереження виказав Марк Відоусон (англійський психотерапевт), зазаначивши, що в його практиці, майже 90 відсотків межових - це люди з ПТСР, травматіки.
- Невротичний рівень
За рівнем розвитку особистості, такі люди найближче стоять до поняття «здорова психіка». На відміну від психотика та межового - невротики розуміють, що самі відповідають за те, що відбувається. На психологічних сесіях вони спроможні дистанціюватися від проблеми та розглядати її відсторонено.
Є досить високий рівень саморефлексії, повністю збережена критичність (тобто людина може відокремлювати себе від симптома). Абсолютно адаптовані до соціального життя.

Майже завжди ведучою скаргою невротика буде тривога та страхи.
Тривога - це «локомотив» неврозу.

Давайте розглянемо маркери невротичної та здорової (зрілої) особистості.

Невротична особистість:

• Потреба у любові, визнанні, похвалі, схваленню її дій.
Нав’язливе бажання всім подобатись, нікого не розчаровувати, постійно догоджати, при цьому - страх самозатвердження, страх відкритих конфліктів та ворожнечі.
• Бажання знайти партнера, котрий візьме на себе повну

відповідальність за життя невротика та справдить всі його очікування, при цьому надсильний страх втрати партнера та страх покинутості
• Потреба організувати своє життя в досить вузьких та
передбачуваних рамках, щоб максимально уникнути стресу
• Прагнення до влади, страх неконтрольованих ситуацій,
бажання панувати над іншими
• Потреба в експлуатації інших (щоб перекласти
відповідальність і вирішення проблем на них), страх бути експлуатованим
• Потреба суспільного визнання та престижу, залежність самооцінки від думки інших
• Прагнення бути кращим за інших, страх невдачі
(очікування поразки), не вирішує проблему тому що боїться невдачі
• Потреба в повній невразливості, страх критики та
внутрішній конфлікт між потребами та можливостями

Якщо чесно, мені здається, майже кожен з нас, хоч щось з всього вищеперерахованого та знайде.

Що ж, переходимо до наших єдинорігів здорових людей.

Ознаки зрілої/здорової психіки:

• Сприйняття реальності такою, якою вона є насправді
• Прийняття себе, як особистості, без критики, вини, страху, тривоги, а із задоволенням і вдячністю
• Незалежність, мати змогу не піддаватись впливу та навіюванням інших людей, мати свою власну думку
• Безпосередність, простота, щирість (без бажання справляти враження)
• Здатність бачити новизну, відсутність стереотипності мислення, свіжість сприйняття
• Громадські інтереси, співчуття, любов до людей та суспільства, допомога
• Глибокі міжособистісні стосунки, здатність до формування стійких зв'язків
• Демографічний характер відносин (оце прикол, звісно, з одного боку зрозуміло, що це біологічна модель психічного здоров’я, але і посперечатись хочеться, якщо чесно), почуття гумору, творчість
• Відданість найважливішим фундаментальним цінностям буття

Я думаю, що якщо ми кілька цих ознак також знайдемо у себе - це прям чудовий результат, жити можна))

Тепер, друзі, дуже важливо (бо часто чую «ой, в мене невроз»). Невротична структура особистості - не дорівнює НЕВРОЗ.
Давайте ще раз, для закріплення, невротична структура - це рівень вашого особистісного псіхоемоційного розвитку, а НЕВРОЗ - це вже психічне захворювання, а якщо вірніше то група захворювань, що завжди виникають під впливом психічної травми та супроводжується очевидним погіршенням самопочуття, соматовегетативною дисфункцією (возбудимість або сильна втома, порушення сну, критичне погіршення настрою і т.д.)
Діагностувати у вас невроз може тільки лікар-психіатр, психотерапевт ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ (Боже, як хочеться, щоб це прочитали деякі психологи) направити вас до лікаря, якщо бачить явні симптоми неврозу.

Але щоб сильно вас не залякувати, маю сказати, що може бути така історія, яка називається «невротична реакція». Нехай кине в мене каміння той, хто ніколи її не переживав.
Що це таке? Це реакція на психотравмуючу/дуже стресову подію, під час якої у людини виникає розлад адаптації, вона «хворіє» ситуацією, постійно про неї думає та говорить (доречі, говорити про це - реально допомагає, тож якщо хтось з близьких по десятому кругу розповідає про якусь свою проблему - не дратуйтеся, друзі, людина таким чином опрацьовує свою травму). Це також супроводжується соматовегетативними порушеннями (і це вже біологія, а не психологія) бо стрес руйнує нашу адаптаційну модель. Яка гарна новина? Це те, що всі ці реакції та навіть біологічні симптоми закінчаться в той момент, коли закінчиться травмуюча ситуація або її опрацювання. Умовно - ви знайдете іншу роботу (якщо на минулій був постійний стрес), вийдете зі стосунків де вас ображають, закінчиться іспит перед коотрим ви страшезно нервували, дитину переведуть в клас де її не булять або туди де її не кошмарить вчителька і т.д. Всі симптоми, скоріш за все, закінчаться самі, тоді ми будемо знати, що це була рекція.
Важливо! Ми ВСІ можемо давати короткострокові невротичні реакції (вони тривають години/дні і самостійно завершуються).

Коли ж вона переходить в невроз? Коли травма вже дуже віддалена, вона завершилася (рік або більше тому), а всі ознаки переживання гострого стресу лишились. І цікаво, що людина може навіть не думати про неї/витісняти, але вся соматовегетативна дисфункція лишилась і почала жити своїм життям вже і не пов’язаним з травмою, це - сновидіння, нічні жахи, панічні атаки, тахікардія, легка депресія. Про травму людина вже не думає, її непокоять тільки ці соматичні прояви, тому іноді буває дуже складно дійти до суті.
Тобто запускається цей процес через невротичну структуру особистості, а саме цей стрес людина не змогла перенести (а більш суб’єктивно легкий - змогла б, наприклад). Тобто ви можете мати невротичну струткуру і жодного разу в житті не пережити невроз, чого вам і бажаю.
Які способи полегшення радять лікарі?
Терапія, медикаменти, соціальна адаптація, змінення на краще життєвої ситуації (змінювати роботу, виходити з аб’юзивних стосунків, слідкувати за здоров’ям).

Так, ну наче розібрались.
Довгенько я працювала над цим дописом, тож, якщо вам було цікаво та корисно - напишіть про це, мені буде капець як приємно)
Всім цьом!❤️

Про турботу

Оце ми довго з вами не чулися, друзі.
В цей період можна було підготувати багацько матеріалу на тему: «як бути стійким і вивозити всі виклики життя, та при цьому лишатись опорою для інших». Думаю, за кілька років, я таки видам цей посібник, але то не точно)

Від радощів, що ми з вами знову воз’єднались в цьому телеграмному просторі (і навіть додалося ще людей) - я підготувала цілих два пости.
Сьогодні буде перший - про сутність турботи. Мої спостереження і трошки рефлексії на тему того, яка вона буває і якої її форми, ми частіше за все, потребуємо (прикольчик, як завжди, в тому, що якраз саме цієї форми нас і не навчали, скоріш за все).

А другий пост буде практично-інформативний. Про панічні атаки - що це таке, як розпізнати, шо його робить, коли це вже з нами сталося і що робить щоб більше все ж таки не ставалося).

Тепер до турботи.

В клієнтських розповідях і просто в життєвих спостереженнях, помічаю таку тенденцію - люди з останніх сил намагаються бути дуже корисними і давати багато функціональної підтримки або турботи, в той час коли їх близькі потребують турботи емоційної.

Простий приклад: у вас виникла складна або не дуже приємна ситуація на роботі/навчанні/з подругою і ви, в цілому, знаєте як вам вчинити, але ця ситуація вас непокоїть/викликає тривогу/вам хочеться її якось відреагувати. Ви йдете розповісти про неї близькій людині, в очікуванні того, що вам поспівчувають, емпатично вислухають або, можливо, пороспитують, що ви плануєте робити в цій ситуації та чи потрібна вам допомога (це і буде прояв емоційної турботи). І звучить воно дуже логічно. Тільки от робимо ми зовсім навпаки і керуємося принципом турботи функціональної. Функціональна це яка? Це така, що, як нам здається, приносить КОРИСТЬ, бо нам сильно хочеться бути корисними і допомагаючими. В нащій уяві це означає - давати поради, розраховувати покроковий алгоритм дії, розповідати як би ми вчинили, щоб взагалі уникнути цієї ситуації, поділитись історією «а ось у мене в таких випадках…» і таке інше.
Що ми отримаємо при цьому? Ображену та непочуту людину, що, в кращому випадку, скаже про це і ви навіть трошки посваритесь, в гіршому випадку - ображену людину, що промовчить і намагатиметься більше вам нічого не розповідати.

Звідки цей поведінковий патерн береться? Моє бачення таке - в дитинстві, більшість з нас (не всі!), стикалася з проявами функціональної турботи від батьків - іх цікавило чи ми здорові, доглянуті, нормально вдягнуті, чи нормальні у нас відмітки в школі і таке інше. І це супер. Функціональна турбота - це взагалі основа. Але не було ще однієї важливої складової - турботи емоційної, а саме цікавості до внутрішніх переживань дитини - чому вона сумує, чи все нормально в школі, чи не посварилася з другом, як переживає переїзд або втрату своєї улюбленої іграшки. Тобто все, що напряму не загрожувало життю/навчанню/здоров’ю - не було досить важливим для того, щоб цим цікавитись. На захист батьків можу зауважити, що в них ще не було такої кількості книжок про емоційний інтелект, подкастів, груп підтримки та психологів. Тому маємо те що маємо.
Так от, повертаючись до патерна, дитина засвоює, що турбота це про користь, це про якусь чітко направлену дію. Нема розуміння що таке «емоційна підримка». Плюс нема навички витримувати (контейнувати) сильні почуття іншої людини, бо батьки також не витримували, не давали час щось відгорювати, вони одразу діяли - годували, обіцяли подарувати іграшку, відправляли в іншу кімнату заспокоїтись, іноді соромили «хлопчики не плачуть» або «дівчатка ж повинні бути слухняні». Тобто не було простору для відрегування та горювання, не було місця для розпачу, це все потрібно було дуже швидко припинити.
Є на цю тему гарний тест на терапевта-початківця. Якщо в нього на прийомі клієнт починає плакати, терапевт починає одразу його заспокоювати та давати серветки. Чому? Не витримує чужих сильних почуттів, хоче їх зупинити. Спеціаліст, що вже більш досвідчений буде спокійно давати простір для будь-яких почуттів - гніву, радості, відчаю, сліз. Це якраз про емоційну зрілість, там де я можу витримувати, можу контейнувати - там я доросла.
Якщо казати про наше доросле життя - то найкращий шлях до порозуміння, це бути чутливим до того, якої саме турботи потребує зараз ваша близька людина. Маленька підказочка - якщо вона просто ділиться з вами своїм переживанням, при цьому не озвучує, досить конкретно, запит на допомогу, пораду або якусь конкретну дію - скоріше за все, вона потребую емоційної турботи. Вислухати, поспівчувати, обійняти, підтримати, можливо порозпитувати, щоб вона, в процесі розповіді, сама змогла знайти для себе відповідь або шлях ло вирішення ситуації. Цього буде більш ніж достатньо і ви здивуєтесь наскільки вдячні будуть люди, що стикнуться саме з такою вашою реакцією.
Якщо ж ви опинились на місці людини, котрій дають поради, попри вашу потребу в звичайній емпатії та увазі, найкращий засіб прожити свою образу - це, по-перше, пам’ятати, що людина поруч дійсно вважає, що поради будуть дуже корисними для вас і навіть не думає про те, що звичайне та банальне «вислухати» - може принести набагато більше користі. А по-друге, супер кльова навичка - прямо і чітко озвучувати свою потребу. Давати можливість людині помилятись і не боятись казати про те, що є для вас важливим.

Минулого року, в мене був дуже показовий приклад на терапевтичній групі, яким хочу поділитись.
Я була учасницею групи і ми обговорювали якусь тему, котра мене непокоїла і я поділилась своїми переживаннями та тривогою. Один з учасників групи, бажаючи підтримати мене, почав розповідати про схожі ситуації в своєму житті, порадив якусь книжку і розказав як би він вчинив на моєму місці, я, вже помічаючи цей його патерн на наших минулах зустрічах, сказала щось приблизно таке: «дякую тобі за турботу, я розумію, що ти таким чином намагаєшся попіклуватись про мене, але набагато більше близькості та зв’язку я відчуваю, коли ти просто лишаєшся поруч і даєш мені зрозуміти, що мої почуття нормальні та важливі».
Після цього, вже наприкінці зустрічі, він поділився тим, що чув щось схоже від своїх близьких і зрозумів, що я мала на увазі.
Хочу сказати, що після цього в нас встановилися дуже теплі стосунки і він завжди був тією людиною в групі, що підтримувала мене саме так, як я того потребувала.

Давайте розмовляти один з одним, не боятися говорити про свої потреби та поважати потреби інших людей.
Бо так кльово шукати свій шлях до близькості.

Панічні атаки

Вітаю, друзі!
Як і обіцяла, довго не чекаю, і публікую пост про панічні атаки. Сподіваюся, він стане вам у нагоді. Хоча ні, не так, сподіваюся, що він НЕ стане вам у нагоді, але будете, як мінімум, проінформовані.

То ж до справи.

Що таке «панічна атака»?

Це різкий напад страху, який досягає свого піку протягом декількох хвилин та має як мінімум 4 з наведених тілесних симптомів:
* пришвидшення серцевого ритму;
* пітливість;
* тремор;
* відчуття браку повітря;
* біль чи дискомфорт в грудях;
* нудота, відчуття дискомфорту в череві;
* запаморочення, втрата рівноваги;
* дезорієнтація або навіть деперсоналізація (відчуття, що людина існує ніби поза своїм тілом);
* втрата контролю над собою;
* відчуття оніміння в кінцівках.

Через що трапляються панічні атаки?

Емоційна напруга, надлишок стресу,
який організм хоче "скинути"
(стрес може фоново накопичуватися через безліч неприємних подій, вам може навіть здаватися, що жодних причин для панічних атак немає),
соматичні причини, гіпоглікемія (забули вчасно поїсти),
спека, задуха.

Фізіологія панічної атаки

Коли ми лякаємось, страх запускає роботу симпатичної вегетативної нервової системи.
Вегетативна нервова система відповідає за регуляцію різних фізіологічних процесів. Наші внутрішні органи, залози, кровоносні та лімфатичні судини - працюють під впливом її сигналів. За її допомогою виробляються гормони (в т.ч. адреналін). Так от, під впливом страху, симпатична вегетативна нервова система і формує всі ті тілесні симптоми, що я наводила вище.

Найважливіше (!), що потрібно зрозуміти, панічна атака – це нормальна реакція організму на стрес. Більше ніж у 60% випадків, панічна атака не буде повторюватись у людини, якій просто розповіли як це працює, що з нею відбувається і запевнили що це цілком безпечно.

Від панічної атаки:
⁃ НЕ помирають
⁃ НЕ божеволіють
⁃ НЕ втрачають свідомість

Якщо адекватно реагувати на панічну атаку (про це поговоримо трохи нижче), розуміти її фізіологію та усвідомлювати, що нічого страшного з вами не станеться – вона пройде сама собою.
Жодного спеціального лікування панічних атак не потрібно. Іноді вони можуть виникати у кожного з нас.

Але в яких випадках все-таки треба буде звернутись до лікаря?
Якщо ви починаєте лякатися всіх цих фізичних відчуттів, боятися панічних атак та з жахом думати "А раптом це повториться знову?».
Таким чином може розвинутись панічний розлад. Це вже серйозніше.
Панічний розлад – це страх своїх фізіологічних реакцій на тривожну ситуацію.
Страх страху, якщо говорити простіше.
Ви сприймаєте будь-які фізичні прояви тривоги (тахікардія, запаморочення, тремтіння) як ознаки наближення втрати свідомості, божевілля або смерті.

Тож як реагувати на прояви панічної атаки?

• Робимо вправи з дихання (є тут - https://t.me/becauseofbrain/9)
• Дихання в паперовий пакет (зупинити гіпервентиляцію легенів і запаморочення)
• Таппінг (фаланги пальців) - заспокоює амігдалу (тут є опис як робити - https://t.me/becauseofbrain/33)
• Техніка «тут і зараз» (торкнутись трьох предметів - відчути їхню форму, текстуру та температуру; подивитись на 5 випадкових об'єктів та подумати про кожний окремо; спробувати щось на смак – хоча б цукерку)
• Дозвольте своїй тривозі бути. Не уникайте і не бійтеся її. Так і скажіть собі: «я можу прожити це почуття»
• Не оцінюйте симптоми тривоги як добрі чи погані. Тому що такі самі відчуття в тілі ми відчуваємо:
⁃ під час фізнавантаження
⁃ під час ейфорії після випитого алкоголю
⁃ під час перегляду фільму жахів
• Не ізолюйтеся, якщо поруч є хтось з близьких, не тікайте від них, а спробуйте описати всі ваші почуття та симптоми, це вас заспокоїть

Чого робити не слід?

• відволікатися всіма можливими способами, аби паніка скоріше відступила
• здійснювати якісь певні ритуали з тією ж метою, повертатися до типової уникаючої поведінки
• пити заспокійливі препарати для зняття сиптомів (не плутати з курсовим медикаментозним лікуванням)

Заглушаючи атаку феназепамами, ви даєте організму сигнал про небезпеку (якої немає) і закріплюєте цей хибний зв'язок:
«тривога - небезпека - таблетка для "порятунку»»
Чим більше таких епізодів, тим цей зв'язок міцніший. Нам воно не треба.

Ще раз повторюся, бо найголовніше - прибрати страх. ПА - це фізіологічний, безпечний процес «скидання» напруги. Є дуже велика ймовірність, що вона буде носити разовий характер. Від неї ніхто ніколи не помирав. Сприймайте це як сигнал від організму про те що вам треба відпочити або проветси ревізію життєвої ситуації і стати більш турботливим по відношенню до себе.

Будьте здорові, друзі ❤️

Депресії

Привіт, любі!

Хотіла почати цей рік з якогось життєстверджуючого тектсу про ресурс і всяке таке, але реальність диктує свої умови, тож змиряюсь з ними і пишу про те що відчуваю більш актуальним наразі.

Спостерігаю накопичення депресивних переживань в клієнтських кейсах і багато зараз працюємо з цим, тож вирішила все систематизувати і максимально доступно розказати вам. Будемо працювати на дестигматизацію цієї хвороби.
Хоча маю спостереження, що якось вже пішло на спад оце дикунське: «та просто візьми себе в руки! Шо ще за депресія така? Та не видумуй». Давно не бачила якогось явного знецінення. Думаю, почала давати плоди вся ця кількість класних подкастів, статей, книжок, інтерв’ю з відомими людьми, де вони чесно розповідають про свої депресивні епізоди та треапію. А, ну і Тік-Ток, звісно (серьйозно).

Що ж. Спочатку буде трошки занудно (але я таке люблю, та і ми тут всі серьйозні люди і не розважатись прийшли :))

Депресія визначається як група розладів, що провокують порушення настрою без покращень (але важливо! іноді може навіть явно не проявлятись, при маскірованих депресіях, наприклад).

Симптоми депресії, ми можемо розділити на 4 групи і вони, частіше за все, мають такий вигляд:

• Фізіологічні
порушення сну (складно заснути, прокидання посеред ночі, ранні ранкові підйоми, поверхневий сон)
порушення апетиту (від підвищеного до повної його відсутності)
значна зміна ваги
зниження лібідо
порушення роботи шлунково-кишкового тракту (пронос, закреп, здуття)
болі в тілі (у м'язах, серці, ділянці шлунка)
підвищена стомлюваність і занепад сил

• Емоційні
перманентно знижений настрій
постійне відчуття провини
втрата задоволення від виконання улюблених справ
відчуття безнадійності дратівливість

• Поведінкові
соціальна ізоляція, втрата інтересу до інших людей і до спілкування
плаксивість
спалахи злості
складність у прийнятті навіть простих рішень
самоушкодження аж до суїциду
апатія
психомоторна загальмованість (вам банально може бути складно пересуватися, розмовляти і навіть думати, виконання найпростіших дій вимагає великих зусиль)

• Мислення
суїцидальні думки
надмірне самобічування та самокритика
труднощі з концентрацією уваги
погіршення пам'яті
зниження самооцінки та відчуття невпевненості в собі

Симптоми можуть проявлятися по-різному. Їхній набір може бути яким завгодно.
Як правило, для діагностики депресивного стану, симптоми повинні зберігатися
протягом НЕ МЕНШЕ 2 тижнів.

Етіологія (причини) депресії наразі розрізняють такі:

Соматогенна депресія (симптоматична) - це коли в основі лежить інше захворювання. Це або патологія головного мозку - пухлина, інсульт, черепно-мозкова травма; або важкі соматичні захворювання - цукровий діабет, бронхіальна астма, гіпертонія. При шизофренії у підлітків дуже часто фіксують депресію, у хворих на Паркінсона, приблизно у 80% буде депресія, як супутний фактор. У жінок, після клімаксу, може починатися, так звана «еволюційна меланхолія», що також може визначатись як депресивний стан. Доречі, в патогенезі грипу досить часто фігурують афективні симптоми, та вони повинні проходити самостійно через кілька тижнів після одужання.

За цього виду депресії лікування спрямоване на основне захворювання, яке стало пусковим механізмом психічного розладу. Пацієнти із соматогенними депресіями спостерігаються у неврологів, терапевтів, онкологів. Психіатри і психотерапевти відіграють допоміжну роль (точно не головну).

У поле зору лікарів психіатрів і психотерапевтів частіше потрапляють психогенні та ендогенні види депресій.

Психогенна депресія є найпоширенішою формою депресії. Її також називають екзогенною або реактивною. Психогенна депресія - це реакція психіки людини на сильні негативні зовнішні чинники або події. Це і складні життєві ситуації, і хронічний стрес, важка хвороба або смерть близької людини, раптове порушення звичного укладу життя (війна!), різке погіршення матеріального благополуччя (війна!).
Тут, частіше за все, буде саме психотерапевтичне втручання - нові засоби адаптації, проживання травмуючих подій, підтримка і плюс фармакотерапія (антидепресанти) за необхідності.

Ендогенна депресія - вид депресії, який з'являється в 5-7% від усіх випадків розвитку депресій. Причини її виникнення досі достеменно не описані. Більшість учених сходяться у провідній ролі генетичної схильності, яка полягає у успадкуванні патологічних генів. Ці гени відповідають за підвищену емоційну сприйнятливість людини до будь-яких, навіть незначних стресових факторів. Обтяжена спадковість - якщо в сім’ї були випадки суіциду, важких форм алкогольної та наркотичної залежності. Також, останнім часом почали говорити про епігенетику - генетично скопійовані патерни деструктивної поведінки.
Тут, скоріше за все, спочатку будуть рекомендувати фармакологічне втручання (щоб компенсувати порушення обміну серотоніну), а вже потім терапевтичні види корекції.

Також може бути депресивний епізод - це найпоширеніша форма захворювання. Її тривалість від двох тижнів до року. Якщо такий розлад фіксується тільки один раз, його називають однополярним. Приблизно 33% пацієнтів тільки один раз в житті стикаються з цим станом. Як правило, депресивний розлад супроводжується зниженням працездатності. Відсутність лікування може призвести до рецидиву.
Частіше за все, депресивний епізод напряму пов’язаний з актуальними життєвими обставинами. Що його провокує: перфекціонізм, витіснення емоцій, бажання бути для всіх хорошим, ігнорування своїх базових потреб (відпочинок, підтримка, радість, похвала), постійне почуття провини та сорому, «рятування» інших, знецінення своїх дій/емоцій/успіхів. Як тільки ви починаєте змінювати потрошку свою життєву ситуацію, ставитися з повагою до себе, своїх потреб, свого здоров’я - з великою ймовірністю, емоційний та психічний стан також почнуть покращуватись.

Якщо казати про фізіологію, то ось цей список аналізів було б кльово здати, якщо є симптоми постійної втоми, роздратування, сонливості (або проблеми зі сном) та плаксивості, щоб ми могли виключити ймовірність дефіцитів.

(список надано лікарем-психіатром, з котрим я співпрацюю)

ЗАК
Феритин
В12
Глюкоза крові
Магній
ТТГ
Вітамін Д

ЗАК (загальний аналіз крові) - насамперед звертаємо увагу на рівень гемоглобіну,
Феритин (залізо в органах) - маркер латентного/прихованого залізодефіциту,
ТТГ (тиреотропний гормон) - виявляє порушення в роботі щитоподібної залози,
Глюкоза крові (цукор) - показник цукрового діабету і переддіабетичних станів,
Вітамін B12 - бере участь у виробництві серотоніну, його дефіцит також може викликати м'язову слабкість і сонливість.

З результатами аналізів звертаємося до лікаря-терапевта й отримуємо всі необхідні призначення.

Також в практиці використовують тести для визначення шкали депресії, це тест-шкала Бека та тест PHQ-9, без консультації лікаря вони не можуть нести діагностичного характеру, але якщо ви погано почуваєтесь, плануєте записатись до лікаря і хочете впевнетись що реально щось з вашим емоційним станом не так - можна пройти.

https://cbt-therapist.net/PHQ-9
https://cbt-therapist.net/BDI

Рівні (стадії) депресії:

1 рівень - Невротичий. Симптоми - змінений настрій, але людина не випадає з життя. Важко підтримувати його на звичайному рівні, але все-таки вдається.
2 рівень - Вітальний. Починають бути вираженими соматичні симптоми, людина ледве-ледве порається зі своїм життям, але вже готова капітулювати. Багато нищівних думок, соромно що не справляється з роботою (сором неадекватний).
3 рівень - Психотичний. Вже нема здорової критики, маячна структура самосвідомості (бредовая структура самосознания), випадіння в «льожку» (людина лягає і майже вже не встає з ліжка - ембріональна поза плюс ковдра зверху), в такому стані може пролежати тижнями.

На першому рівні, якщо спіймаємо самий початок - допоможе робото з психотерапевтом, другий рівень - психотерапевт плюс лікар психіатр і призначення фармакології, третій рівень - тільки психіатр і негайна госпіталізація.
Тільки раз бачила людину з 3 стадією (в ремісії ), під час навчання в психіатрічній клініці. На все життя допомогло зрозуміти яка це страшна хвороба, наскільки треба бути толерантним, терплячим і співчутливим до людей з таким діагнозом.

Ще окремо хочу сказати про лікарів-психіатрів та антидепресанти.
Любі, не треба їх лякатись.
В своїй практиці маю багато прикладів, коли поєднання терапії і співпраці з лікарем-психіатром, та вчасно призначені ліки, дуже сильно скорочували шлях одужання та виходу з депресії.

Якщо казати про профілактику, то звісно що ми не можемо захистити себе від всіх стресів, травмуючих подій та переживань, але є те, що в наших силах:

⁃ гігієна сну
⁃ фізичні навантаження (помірні)
⁃ фільтрування інформації
⁃ збалансоване харчування
⁃ письмові практики, терапія, спілкуання в підтримуючому оточенні
⁃ проживання різних почуттів (не витісняти гнів, роздратування, страх - це такі самі почуття як і всі інші, нічим не гірші)
⁃ плакати, якщо хочеться
⁃ просити про допомогу та підтримку

І наразі наше життя і так не з легких, так давайте не ускладнювати його ще більше. А будемо берегти, толерувати та підтримувати один одного.
Так і переможемо💛💙
Обіймаю вас

Баланс та профілактика

Вітаю, друзі!
Ми з вами достатньо поговорили про неврози, депресії та панічні атаки, тож тепер хочеться поговорити про профілактику та баланс.

Хочу запропонувати вам класний інтсрумент для швидкого самодослідження, котрий допомагає відслідкувати та скоректувати перекоси по сферах життя.
Інструмент цей називається «балансна модель» або концепція 4 сфер життя Н. Пезешкіана, передумовою для якої стала психологічна типологія К. Юнга.
Трошки розповім шо то таке і як цим користуватися.

Почнемо)
Людина є істотою чотирьох сфер: фізичної, розумової, соціальної та духовної.
Наша життєва активність та емоційний стан вважаються збалансованими, коли всім чотирьом сферам приділяється приблизно рівна увага:
1. Тіло (чуттєве сприйняття) - сон, харчування, гігієна, секс, спорт, хвороби
2. Досягнення (розум) - кар’єра, досягнення, успіх, гроші, реалізація
3. Контакти (традиції) - стосунки з партнером, родичами, друзями, колегами, відносини з навколищнім світом - природою, тваринами, речами, та відносини із самим собою
4. Фантазія, сенси (інтуїція) - натхнення, мрії, майбутнє, планування, медитації, релігія

Кожна людина на власний розсуд розпоряджається 4-ма сферами, розподіляючи між ними енергію та час. «Четвірка» порівняна з вагами, що прагнуть до динамічної душевної рівноваги. Я прикріпила зображення, як це виглядає (зобр. 1).
Тобто ми вважаємо, що життя людини збалансоване, якщо воно більш менш равномірно розділяється між цими 4 сферами. Якщо ж є явний перекос в якусь сторону - завдяки цій вправі, ми можемо виявити в яку саме, і почати роботу по виправленню ситуації.
Як це зробити?
Ми виписуємо всі наші активності (протягом тижня, наприклад), розподіляємо їх по сферах (тіло/діяльність/контакти/фантазії) та намагаємось прикинути скільки сил, часу та енергії ми вкладаємо в кожну з них, виходячи з того, що на все у вас 100%.
В ідеальній картині світу повинно бути по 25% на кожну сферу, але нам треба не ідеально, а так як є насправді)
Після того як ви все підрахували, ми можемо зобразити це схематично, для прикладу я прикріпляю картинку (зобр. 2) - сірим кольором нанесена збалансована модель (по 25 % на кожну сферу), чорним кольором зображена модель людини, скоріш за все, або з депресивним епізодом або з досить сильними проявами уникаючої поведінки (бо, як ми бачимо, більша частина її життя проходить в розділі «фантазії», від чого страждають інші сфери).

Цього буде достатньо для первинної діагностики, це якраз і є, ревізія життєвої ситуації, про яку я писала у попередніх постах.
Дивлячись на це зображення, ми можемо приблизно зрозуміти, на які сфери зараз потрібно звернути увагу, що підсилити, що послабити, куди дати фокус уваги.
Секретик в тому, що коли в очевидному профіциті одна зі сфер, точно всі інші будуть в дефіциті.
Якщо, наприклад, кудись в плюс сильно вилетіла робота - ми розуміємо, що точно просіли контакти (час для сім’ї, час з друзями, просто нема на це сил) та тіло (нема часу на сон, на спорт, на піклування про себе, запис до лікаря? пф, нема часу!), скоріш за все зі сферою фантазій також не дуже - нема часу на плани, на мрії, на спокій.
Якщо сильний перекос в контакти - людина, скоріш за все, зараз «біжить в спілкування», потребує підтримки, можливо, уникає якогось важливого усвідомлення щодо реальної ситуації в житті, таким чином блокує собі шляхи до покращення.
Цих варіцій дуже багато, для нас зараз найголовніше, просто почати це усвідомлювати.
Як природа прагне балансу, так і наша психіка також намагається балансувати і бути нам помічником. Кльово, якщо і ми також почнемо їй допомогати.
Але маю зауважити, що всі ці інструменти кльово працюють, та ми не повинні бути у відриві від реальності, тому зважайте ще на об’єктивні умови вашого життя. Чи буде просідати сфера тіла у молодої мами, що не спить ночами і точно не має часу на похід на масаж - звісно! Чи буде перекос в сферу досягнення у молодого спеціаліста, що тільки тільки влаштувався на омріяну роботу і намагається там закріпитись - звісно! Головне тут, що це ТИМЧАСОВІ умови, і це ок. Ми знаємо що там є початок і закінчення. Але якщо ви бачите, що це вже закономірність або просто не усвідомлюєте чому почуваєтесь не дуже, це буде гарна нагода перевірити себе.

Якщо ви зробите цей графік, не викидайте листочки, в наступному пості я розкажу як проаналізувати сфери, завдяки яким ми проживаємо стреси та конфлікти, і як себе в цьому підтримати, завдяки цій балансній моделі❤️

Про все на світі

Привіт, любі!

Скучила за вами, тож тріумфально (сподіваюсь:) повертаюсь до регулярного постінгу і потеревеню тут з вами трошки, розкажу як в мене справи (та і ви також не шарійтеся, якщо хочете щось розповісти:), все-таки ми тут вже досить давно з вами відпочиваємо)

В мене зараз період, коли я вирішила знов, як на почтаку своєї діяльності, поринути в купу навчальних проєктів одночасно (бо скажу чесно, після 6 років безперервного процесу навчання, практики, супервізій, пропедевтики, захистів наукових робіт і всього цього - я навіть саме слово «навчання» вже сприймала з жахом і тіпанням ока).

Зараз приймаю участь в проєкті по схема-терапії, і просто в захваті, якщо чесно, плюс травмофокусна терапія і з 19 квітня розпочинається курс по резильєнтності від нашого інституту КПТ. Дуже кайфую від того як класно налагоджені процеси, налаштовані чіткі механізми і дотримується таймінг в навчанні. Взагалі можу сказати, що те що роблять зараз українські фахівці та тренери - це просто пожежа. А за 8 років у цій сфері мені є з чим порівняти, повірте. Тож я пишаюся ними капець як.

Плюс, останнім часом, багато розмовляю з клієнтами та своєю терапевткою про життєвий баланс і відновлення. Зрозуміла, що найкльовіший результат отримую не від фізичного відпочинку, а від того від якого можу отримати враження. Тобто роблю щось таке від чого моя внутрішня дитина в захваті. Вчора так надихнулася сесією зі своєю клієнткою - вона склала офігезний список речей що тішать її внутрішню дитину, що я вирішила зробити собі такий теж. Почала згадувати від чого в дитинстві шаленіла, і це було смішно, тому що це просто така пенсіонерська історія:)

Коротше, топ моїх захоплень, що я перенесла з дитинства в доросле життя і просто в захваті від цього (може вам також щось відгукнеться) - кататися на вєліку, багато ходити пішки ввечері і заглядати у вікна та роздивлятись різні споруди, магазинчики і вивіски, читати кльову книжку за сніданком (саме за сніданком бо це була наша з бабусею традиція:), ходити в затишні кафе (ну я пострадянська дитина, це була пригода тоді:), після походу в музей ОБОВ’ЯЗКОВО зайти в сувенір шоп і придбати купу всього, походи в книжкові та канцелярські магазини і роздивляння всього десь годинку, ходити по супермаркету, купувати продукти і також роздивлятись що там цікавого є (пов’язую це з тим, що коли я в 95 році вперше опинилася у супермаркеті у нас в Дніпрі - я офігєла:)), саджати квіти та доглядати за ними, ходити в гості та кликати гостей і шось готувати смачне, купувати книжки та закладки для них, купувати нові речі і вішати їх біля ліжка, щоб прокинутись і одразу порадіти що в мене є щось новеньке)), знайти якусь кльову книжку, що захоплює тебе з перших сторінок і читати її просто нон-стоп, а потім горювати що вона так швидко закінчилася)

Одним словом, як виявилось, для того щоб себе вразити, іноді навіть не треба робити щось «екстра» - достатньо згадати що вам дійсно було до душі. Отакий от в мене був інсайт.

Доречі про книжки. За цей рік зрозуміла, що вони прям рятували мене в якісь стресові події, останнім часом дуже полюбила такі собі саги і життєписи, щоб там розгорталося ціле життя людини або сім’ї. Мене мабуть це заспкоює, тому що в складні часи нам здається, що це не закінчиться ніколи, а завдяки таким розповідям приходить розуміння, що все минає. Життя набагато більше і маштабніше ніж нам здається і в ньому є місце всьому. Сьогодні дочитала «Природу всіх речей» Ліз Гілбєрт і я прям дуже її раджу. Для мене це з розряду книжок від котрих і серце радіє і мозок працює. І згадала ще книжки, котрі читала на початку повномаштабного вторгнення і завдяки їм могла хоч трошки відволікатись, це «Голандський дім», Енн Пратчет, Щиголь Донни Тарт (обожнюю просто!) та «Корнелія» Надії Мориквас. Також щиро їх раджу. Якщо ви їх також читали - поділіться враженнями)

Так, нібито це всі новини. Тепер до діла)
В мене підкопилося матеріалу за цей час, тож з чого почнемо?
Є дві теми, про котрі хотіла написати тут, перша - про конфлікти. Що нічого в них поганого нема, якщо вони не токсичні, і що треба правильно конфліктувати взагалі-то. Так, це прикол, але в конфліктах також є правила)
Або, інша тема - про основи ненасильницького спілкування. Якраз минулого місяця проводила досить багато лекцій для компаній про ненасильницьку комунікацію в командах і, думаю, сформувати з цього якусь таку юзабельну шпаргалочку.

Що вам більше до серця наразі?

НАВІГАЦІЯ ПО ПОСТАМ ТУТ❤️

щоб вам зручніше було шукати інформацію по темам.

Enjoy 😊

🤍 Біодинамічні вправи для саморегуляції
🤍 Підтримуючі послання
🤍 Види прив‘язаності
🤍 Цікавий факт про теорію прив‘язаності :)
🤍 Про партнерські стосунки
🤍 Питання для пари (самодослідження)
🤍 Про базові емоційні потреби
🤍 Про психопатів
🤍 Що робити при гострому стресовому переживанні
🤍 Про неврози та невротиків
🤍 Про турботу
🤍 Панічні атаки та самодопомога
🤍 Про депресії (дуже важливий пост!)
🤍 Про баланс та профілактику
🤍 Про внутрішню дитину
🤍 Про серіал «Терапія» та юнгіанську теорію:)
🤍 Про ненасильницьку комунікацію
🤍 Вправа «я повинен/я обираю»
🤍 Про серіал “Love life” та сепараційну травму
🤍 Про нарцисичні прояви (здорові)
🤍 Про нарцисичні прояви (розлади та злоякісні)
🤍 Про серіал “Beef” та концепцію Тіні в психотерапії
🤍 Про різницю між співзалежністю та взаємозалежністю
🤍 Про вигорання та мій досвід
🤍 Про підтримку в горюванні
🤍 Що почитати (про емоційну грамотність)
🤍 Про фільм «Flipped» та концепцію автентичних і рекетних почуттів
🤍 Про дорослих дітей алкоголіків
🤍 Про книжку та фільм «добре бути тихонею» і любов яку ми приймаємо
🤍 Про когнітивні викривлення
🤍 Про серіал “Sex education”
🤍 В усьому винні батьки?
🤍 Про психологів, психотерапевтів та психіатрів
🤍 Про завершення року і посилання на класний буклет для рефлексій і планування
🤍 Про кіно «Holdovers»
🤍 Що почитати? (великий список психологічної літератури на всі випадки життя)
🤍Про дофамін і концепцію баланса болі та задоволення
🤍 Про внутрішнього критика
🤍Про локус контролю і його вплив на наше життя
🤍Про локус контролю (частина друга)
🤍Про локус контролю (третя частина)
🤍 Що послухати? Подкаст з психоаналітиком Джеймсом Холлісом, нотатки випуска
🤍Робота з дитячою часткою та перезаписування травматичного досвіду
🤍Критерії зрілих стосунків
🤍Про антидепресанти та міфи навколо них
🤍Очікування в стосунках і міфи про безумовне прийняття (табличка для самоаналізу)
🤍Про нейропластичність та чому не треба очікувати від себе швидких змін
🤍 Буклет для підсумків та планування наступного року
🩶 8 чоловічих таємниць
🩶 успіх терапії та терапевтичний альянс
🩶про стосунки, кордони і терапевтичний альянс, частина 2
🤍 5 хвилин, щоб заспокоїти нервову систему
🤍 що подивитись?