Відчуваю, буде лооонгрід і трошки історичної довідки, тож заваріть чайок.

Дитинство антисоціальних психопатичних людей нерідко відрізняється великою кількістю небезпек і хаосу. У літературі (Abraham, 1935; Aichhorn, 1936; Redl & Wineman, 1951; Greenacre, 1958; Akhtar, 1992) описується хаотична суміш суворої дисципліни та надпотурання. В історіях найбільш деструктивних, кримінальних психопатів фактично неможливо знайти відображення послідовного, люблячого дорослого, щоб захищав і дбав про свою сім’ю та дитину. Наявність слабких, депресивних і мазохістичних матерів та запальних, непослідовних та садистичних батьків - характерна для психопатії, як і алкоголізм та застосування наркотиків членами сім’ї.
Маленький історичний офтоп - давайте но згадаємо сімейні історії володі путіна та йосипа сталіна.

А саме: у йосипа - вкрай деспотичний та жорстокий батько, що працював сапожником і був не дуже задоволений своєю долею, зловживав алкоголем (а значить ми припускаємо, що мав депресивний або субдепресивний тип особистості), сильно бив дружину та дітей .
У володі біографія звісно ж переписувалась сто тисяч разів, як у кожного поважаючого себе члена ЦК політбюро:)
Але зі спогадів його сусідів та друзів по двору, і частково, з того що він сам розповідав в ранніх інтерв’ю - бачимо також не сильно пристроєеного в житті батька, що сильно випивав, досить сувору матір, життя в комунальній квартирі та післявоєнний Лєнінград і згадки володі про двір, гопників і «закони джунглів». Класне середовище для майбутнього диктатора, одним словом.

Але повертаємось до психіатрії.

Частими є патерни переїздів, втрат, сімейних розривів. У таких нестабільних і загрозливих обставинах, просто неможливий природний розвиток нормальної переконаності дитини у власному почутті всемогутності і, пізніше, прагнення захистити відчуття власного "Я" (self). Відсутність відчуття сили в ті моменти розвитку, коли воно необхідне, може змусити дітей з такою скрутою витратити більшу частину життя на пошук підтвердження їхньої всемогутності. Тобто, якщо дитина не прожила певний період свого дитинства з відчуттям захисту, спокою та своєї значущості - є велика ймовірність, що вона буде схильна до гіперкомпенсації цих почуттів і буде намагатись відчути себе не просто значущою, а ЗВЕРХзначущою та грандіозною (за допомоги брязкання ядерною зброєю, наприклад).

Психопатичні люди неспроможні визнати у собі наявність звичайних емоцій, оскільки вони асоціюються зі слабкістю і вразливістю. Для їх індивідуальних історій характерний факт, що в дитинстві ніхто не намагався допомогти їм, запропонувавши слова для їхніх емоційних переживань.
У той час як більшість з нас використовує слова для вираження особистості, психопатичні люди застосовують їх для маніпуляції або очевидної брехні («нас там нєт», «ми еше даже не начіналі», «ми ідьом защіщать дамбас» і т.д.)
Клінічні спостереження підтверджують той факт, що у їхніх сім'ях не робилося акценту на експресивних та комунікативних функціях мови; замість цього слова використовувалися для того, щоб контролювати інших.

Нездатність батьків до проговорення та відповіді на емоційні потреби своєї дитини співвідноситься з іншим аспектом клінічного знання: діти, які згодом стали соціопатичними, були гарно зазпечені матеріально, але відчували емоційну депривацію. Батьки просто дарували гроші або дорогі подарунки, коли дитина здавалася засмученою, але не спілкувалися з нею і не цікавились її емоційним станом. Згодом, скоріше за все, людина не матиме жодного досвіду вести розмову і буде не готова до того, щоб хтось вислуховува її турботи.

Найбільш глибокі психоаналітичні роздуми про психопатію (Kernbeg, 1984; Meloy, 1988) наголошують на нестачі інтерналізації. Антисоціальний індивід просто ніколи нормально не відчував психологічної прихильності, не ідентифікувався з тими, хто про нього піклувався. Він ніколи не отримував кохання і ніколи нікого не любив. Натомість виявляється схильність ставитися до людей, як до «хижаків», шукати загрозу там де її нема.

Потенційний психопат має серйозні труднощі у здобутті самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості своїх батьків. Оскільки зовнішніх об'єктів недостатньо, єдиним об'єктом для задоволення цієї потреби є власне "Я" та його особисті спонукання до влади. Тому мотивації можуть бути поляризовані між бажаним станом особистої всемогутності та лякаючим станом відчайдушної слабкості. Агресивні та садистичні дії соціопатичної особистості можуть стабілізувати відчуття власного "Я" завдяки зниженню неприємних станів збудження та відновленню самоповаги.

Давид Берковиць, відомий як "Син Сема", серійний вбивця, почав убивати молодих жінок, коли дізнався, що його біологічна мати була неряхою, а не піднесеним персонажем його уяви. Будучи усиновленим, він пов'язав свою самоповагу з фантазією про чудову "реальну" матір, і тому коли його ілюзія була зруйнована істиною, він став виявляти компенсаторну лють. У багатьох сенсаційних випадках були відзначені подібні зв'язки між ударами по особистісній грандіозності та подальшою кримінальністю, проте спостереження маніпулятивних людей у ​​повсякденному житті свідчить про те, що цей патерн не є характерним лише для соціпатичних убивць. Будь-хто, чиї образи свого " Я " є нереалістичними; той, хто уникає очевидного факту, що він лише людина, намагатиметься відновити самоповагу за допомогою прояву сили.

Ще однією особливістю селф-переживання психопатичних пацієнтів є примітивна заздрість – бажання зруйнувати все, що є найбажанішим. Хоча антисоціальні люди рідко говорять про заздрість, її демонструють багато їх вчинків. Можливо, вирости нездатним до кохання неможливо без знання того, що існує щось, що приносить задоволення іншим людям, і чого ти позбавлений. Активне знецінення і зневага всім, що належить до області ніжності та ласки в людському житті, є характерним для соціопатів усіх рівнів. Як відомо, антисоціальні люди психотичного рівня вбивають тих, хто їх приваблює. Наприклад, Тед Банді описував свою потребу знищувати гарненьких молодих жінок (які, як було зазначено іншими, мали подібність до його матері) як свого роду "оволодіння" ними. Вбивці, описані Труменом Капоте в "Холодній крові", винищували щасливі сім'ї "без жодних причин". Вони просто були щасливими сім'ями, і вбивці відчували до них нестерпну пожираючу ненависть.

Цікаво, що найгірший сценарій для розвитку психопатичних рис - це якраз ситуація необмеженої влади, коли людина взагалі не стикається з обмеженнями що диктуються соціумом (нікого не нагадує?). Саме тому, ми припускаємо, що значно менший процент психопатії серед жінок являється таким не тому що чоловіки більш фізіологічно схильні до цього, а тому, що жінки раніше зазнають конфронтації з реалістичними обмеженнями. Жінки не такі фізично сильні, як чоловіки; з раннього підліткового віку вони змушені справлятися із незручністю менструації та загрозою вагітності; вони більше ризикують бути згвалтованими і зазнати фізичного насильства; вони упокорюються з розбіжностями між їхніми образами ідеальної материнської ефективності та емоційними реаліями спроб виховати культурних дітей.
Також в клінічній практиці ми бачимо, що психопатичні пацієнти стають більш спроможні до терапії в похилому віці, коли вони стикаються з органічними обмеженнями - спад здоров’я, сил, можливостей, привабливості.

Взагалі, виходячи з цього, ми розуміємо, що перемовини, загравання та спроби апелювати до здорового глузду психопата, скоріш за все, ні до чого не призведуть, вони схильні до насильницьких та маніпулятивних комунікацій і є шанс конструктивного діалогу, тільки коли вони починають стикатися з реальними обмеженнями та болючими наслідками свої дій.

І неочевидний висновок з цієї довгої промови - давайте любити, захищати і бути чуйними до своїх дітей, щоб потім світ не стикався з черговим психопатичним соціопатом.

Фух, ну і ранок, ну і новини!🔥😊

Ітак, друзі, стою тут радісна і питаю про що наступне написати.
Наразі готую пост про панічні атаки (як розпізнати, що робити коли це з вами, що робити коли стали свідком) і про депресії (які вони бувають, через що виникають, що робити, куди бігти).
З чого почнемо, що для вас актуальніше?

Або взагалі про щось більш веселе написати, наприклад, про невроз та невротиків: що це взагалі таке, як проявляється, чому симптоми посилюються, які є маркери невротичної структури особистості
(ні на що не натякаю, але це прям моя улюблена тема:) 🤷🏻‍♀️

Сьогодні день-піздєц, не знаю як його коректніше назвати.

На фото вище - воронка від вибуху, трохи ліворуч - дім моєї мами.
Дякувати Богу, що цілі та живі.

Писала мамі що робити після гострого стресу, щоб трошки допомогти своїй нервовій та вегетативній системі, і з вами поділюсь, наразі, всім нам це буде корисним.

1. Руханка/трясучка - гарненько потрястись, попригати, потрясти руками та ногами, ніби «пострушувати» щось з себе, робимо це досить інтенсивно, вивіляняємо кортизол.
2. Метелик - схрестіть руки, щоб долоні були на ключиці – це нагадуватиме метелика. По черзі легенько й ритмічно пристукуйте по ключиці.Через внутрішні вібрації ви будете чути звуки, як гучне серцебиття – це заспокоюватиме вас. Продовжуйте цю вправу, поки не відчуєте, що дихання вирівнялося. Під час цієї вправи відбувається взаємодія на виходи черепних нервів, які отримують перехресні сигнали. Амигдала зменшує свою активність, префронтальна зона активується, мозок переходить в більш адаптивний режим.
3. Тапінг - натискаємо почергово на подушечку кожного пальця на руці (верхня фаланга) - можна зробити декілька циклів. Це також трошки сповільнює нашу амігдалу, може навіть викликати почуття сонливості.
4. Дихання - спостерігаємо за своїм диханням, кладемо руки на грудну клітку та живіт: 3 вдихи/видихи грудною кліткою (верхнє дихання), 3 вдихи/видихи животом (нижнє дихання), руки на ребра і 3 дихальні рухи в боки, щоб було відчуття ніби ребра розходяться

Якщо є поруч хтось з близьких - обіймайтеся, розмовляйте, не ізолюйтеся.
Якщо вдома є НЕрецептурні заспокійливі препарати - можна випити.

Вистоїмо, любі🇺🇦

І наша національна сублімація: розпач і страх в лють і донат.
Я відправила сюди: https://send.monobank.ua/jar/2vPxZALuVz

Неврози та невротики

Ну що, друзі, продовжуємо своє робить.
Невротики перемогли)
Тому починаємо з них.
Я знову хотіла «коротєнєчко», а вийшло як завжди.
Зате в запалі передивилась всі свої конспекти та клінічні записи і перечитала пару книжок)
Якщо захочете список літератури по цій темі - пишіть.

Насправді, це дуже глибока та складна тема з масою нюансів, особливо беручи до уваги той факт, що зараз «невротик» стало дуже вживаним, але не до кінця зрозумілим, терміном. Та ми з вами спробуємо розібратись)

Спиратись буду на психоаналітичну літературу, свою практику, навчання з психіатрії та розглянуті історії хвороб у психоневрологічному диспансері (пропедевтика психіатрічних захворювань).

Почнемо з основ, що це взагалі таке «невротична структура особистості»?

Ми маємо три структури організації (розвитку) особистоті:
• Невротична
• Межова (погранічна)
• Психотична
Десь там ще є здорова, але про неї особливо ніхто не пише)

Вважається, що ці структури формуються десь до 5-6 років. Чим більше стресу дитина зазнає на ранньому етапі життя, тим примітивнішим буде рівень функціонування її особистості.
Але знову ж таки, не все так просто, і всередині кожної категорії є градації: бувають низькофункціональні межові, високофункціональні психотики тощо.
Високофункціональні невротики - найбільш близькі до того, кого ми називаємо «здоровою людиною».

Взагалі невеличкий офтоп про пооовністю здорових людей, пам’ятаю на лекціях мій улюблений лектор, досвідчений лікар-психіатр, казав, що прочитав ознаки здорових людей і зрозумів, що ані він ані будь-хто з його оточення під них не підпадають). Частково - так, але не на 100 відсотків.
Тож дійсно, цікаво було б на таких людей подивитись.

Так от, про рівні:

⁃ Психотичний рівень
Психотик не може дати відповіді на запитання «хто я?» і «що собою уявляю?». Він дезорієнтований, у нього розмиті кордони між собою та іншими людьми. Йому важко відрізнити те, що відбувається в голові від того, що відбувається в реальному світі: внутрішнє та зовнішнє для нього нерозривно пов'язані. Його всесвіт сповнений містичних концепцій, він часто йде у фантазії. Фактично - це і є психотичні хворі, котрі точно потребують допомоги лікаря, скоріше за все, не зможуть інтегруватися в соціумі (або дуже обмежено) і можуть отримувати статус інвалідності через недієспроможність.
⁃ Межовий рівень
Основна проблема - амбівалентність почуттів, які вони відчувають до себе та до інших. Легко перемикаючись з ідеалізації на знецінення, із захоплення до ворожості, вони відчувають себе то великими, то нікчемними, то цікавими, то нудними. Така поляризація заважає реалістично оцінювати себе та інших. Вони часто змінюють роботу, партнерів та життєві цілі. Відчуваються іншими людьми як «емоційно небезпечні». Можуть бути досить гарно адаптованими в соціумі, особливо якщо вони викофункціональні, а їх межові проялення оточуючи можуть просто пояснювати вадами характеру, «ну просто людина така». Цікаве спостереження виказав Марк Відоусон (англійський психотерапевт), зазаначивши, що в його практиці, майже 90 відсотків межових - це люди з ПТСР, травматіки.
- Невротичний рівень
За рівнем розвитку особистості, такі люди найближче стоять до поняття «здорова психіка». На відміну від психотика та межового - невротики розуміють, що самі відповідають за те, що відбувається. На психологічних сесіях вони спроможні дистанціюватися від проблеми та розглядати її відсторонено.
Є досить високий рівень саморефлексії, повністю збережена критичність (тобто людина може відокремлювати себе від симптома). Абсолютно адаптовані до соціального життя.

Майже завжди ведучою скаргою невротика буде тривога та страхи.
Тривога - це «локомотив» неврозу.

Давайте розглянемо маркери невротичної та здорової (зрілої) особистості.

Невротична особистість:

• Потреба у любові, визнанні, похвалі, схваленню її дій.
Нав’язливе бажання всім подобатись, нікого не розчаровувати, постійно догоджати, при цьому - страх самозатвердження, страх відкритих конфліктів та ворожнечі.
• Бажання знайти партнера, котрий візьме на себе повну

відповідальність за життя невротика та справдить всі його очікування, при цьому надсильний страх втрати партнера та страх покинутості
• Потреба організувати своє життя в досить вузьких та
передбачуваних рамках, щоб максимально уникнути стресу
• Прагнення до влади, страх неконтрольованих ситуацій,
бажання панувати над іншими
• Потреба в експлуатації інших (щоб перекласти
відповідальність і вирішення проблем на них), страх бути експлуатованим
• Потреба суспільного визнання та престижу, залежність самооцінки від думки інших
• Прагнення бути кращим за інших, страх невдачі
(очікування поразки), не вирішує проблему тому що боїться невдачі
• Потреба в повній невразливості, страх критики та
внутрішній конфлікт між потребами та можливостями

Якщо чесно, мені здається, майже кожен з нас, хоч щось з всього вищеперерахованого та знайде.

Що ж, переходимо до наших єдинорігів здорових людей.

Ознаки зрілої/здорової психіки:

• Сприйняття реальності такою, якою вона є насправді
• Прийняття себе, як особистості, без критики, вини, страху, тривоги, а із задоволенням і вдячністю
• Незалежність, мати змогу не піддаватись впливу та навіюванням інших людей, мати свою власну думку
• Безпосередність, простота, щирість (без бажання справляти враження)
• Здатність бачити новизну, відсутність стереотипності мислення, свіжість сприйняття
• Громадські інтереси, співчуття, любов до людей та суспільства, допомога
• Глибокі міжособистісні стосунки, здатність до формування стійких зв'язків
• Демографічний характер відносин (оце прикол, звісно, з одного боку зрозуміло, що це біологічна модель психічного здоров’я, але і посперечатись хочеться, якщо чесно), почуття гумору, творчість
• Відданість найважливішим фундаментальним цінностям буття

Я думаю, що якщо ми кілька цих ознак також знайдемо у себе - це прям чудовий результат, жити можна))

Тепер, друзі, дуже важливо (бо часто чую «ой, в мене невроз»). Невротична структура особистості - не дорівнює НЕВРОЗ.
Давайте ще раз, для закріплення, невротична структура - це рівень вашого особистісного псіхоемоційного розвитку, а НЕВРОЗ - це вже психічне захворювання, а якщо вірніше то група захворювань, що завжди виникають під впливом психічної травми та супроводжується очевидним погіршенням самопочуття, соматовегетативною дисфункцією (возбудимість або сильна втома, порушення сну, критичне погіршення настрою і т.д.)
Діагностувати у вас невроз може тільки лікар-психіатр, психотерапевт ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ (Боже, як хочеться, щоб це прочитали деякі психологи) направити вас до лікаря, якщо бачить явні симптоми неврозу.

Але щоб сильно вас не залякувати, маю сказати, що може бути така історія, яка називається «невротична реакція». Нехай кине в мене каміння той, хто ніколи її не переживав.
Що це таке? Це реакція на психотравмуючу/дуже стресову подію, під час якої у людини виникає розлад адаптації, вона «хворіє» ситуацією, постійно про неї думає та говорить (доречі, говорити про це - реально допомагає, тож якщо хтось з близьких по десятому кругу розповідає про якусь свою проблему - не дратуйтеся, друзі, людина таким чином опрацьовує свою травму). Це також супроводжується соматовегетативними порушеннями (і це вже біологія, а не психологія) бо стрес руйнує нашу адаптаційну модель. Яка гарна новина? Це те, що всі ці реакції та навіть біологічні симптоми закінчаться в той момент, коли закінчиться травмуюча ситуація або її опрацювання. Умовно - ви знайдете іншу роботу (якщо на минулій був постійний стрес), вийдете зі стосунків де вас ображають, закінчиться іспит перед коотрим ви страшезно нервували, дитину переведуть в клас де її не булять або туди де її не кошмарить вчителька і т.д. Всі симптоми, скоріш за все, закінчаться самі, тоді ми будемо знати, що це була рекція.
Важливо! Ми ВСІ можемо давати короткострокові невротичні реакції (вони тривають години/дні і самостійно завершуються).

Коли ж вона переходить в невроз? Коли травма вже дуже віддалена, вона завершилася (рік або більше тому), а всі ознаки переживання гострого стресу лишились. І цікаво, що людина може навіть не думати про неї/витісняти, але вся соматовегетативна дисфункція лишилась і почала жити своїм життям вже і не пов’язаним з травмою, це - сновидіння, нічні жахи, панічні атаки, тахікардія, легка депресія. Про травму людина вже не думає, її непокоять тільки ці соматичні прояви, тому іноді буває дуже складно дійти до суті.
Тобто запускається цей процес через невротичну структуру особистості, а саме цей стрес людина не змогла перенести (а більш суб’єктивно легкий - змогла б, наприклад). Тобто ви можете мати невротичну струткуру і жодного разу в житті не пережити невроз, чого вам і бажаю.
Які способи полегшення радять лікарі?
Терапія, медикаменти, соціальна адаптація, змінення на краще життєвої ситуації (змінювати роботу, виходити з аб’юзивних стосунків, слідкувати за здоров’ям).

Так, ну наче розібрались.
Довгенько я працювала над цим дописом, тож, якщо вам було цікаво та корисно - напишіть про це, мені буде капець як приємно)
Всім цьом!❤️

Про турботу

Оце ми довго з вами не чулися, друзі.
В цей період можна було підготувати багацько матеріалу на тему: «як бути стійким і вивозити всі виклики життя, та при цьому лишатись опорою для інших». Думаю, за кілька років, я таки видам цей посібник, але то не точно)

Від радощів, що ми з вами знову воз’єднались в цьому телеграмному просторі (і навіть додалося ще людей) - я підготувала цілих два пости.
Сьогодні буде перший - про сутність турботи. Мої спостереження і трошки рефлексії на тему того, яка вона буває і якої її форми, ми частіше за все, потребуємо (прикольчик, як завжди, в тому, що якраз саме цієї форми нас і не навчали, скоріш за все).

А другий пост буде практично-інформативний. Про панічні атаки - що це таке, як розпізнати, шо його робить, коли це вже з нами сталося і що робить щоб більше все ж таки не ставалося).

Тепер до турботи.

В клієнтських розповідях і просто в життєвих спостереженнях, помічаю таку тенденцію - люди з останніх сил намагаються бути дуже корисними і давати багато функціональної підтримки або турботи, в той час коли їх близькі потребують турботи емоційної.

Простий приклад: у вас виникла складна або не дуже приємна ситуація на роботі/навчанні/з подругою і ви, в цілому, знаєте як вам вчинити, але ця ситуація вас непокоїть/викликає тривогу/вам хочеться її якось відреагувати. Ви йдете розповісти про неї близькій людині, в очікуванні того, що вам поспівчувають, емпатично вислухають або, можливо, пороспитують, що ви плануєте робити в цій ситуації та чи потрібна вам допомога (це і буде прояв емоційної турботи). І звучить воно дуже логічно. Тільки от робимо ми зовсім навпаки і керуємося принципом турботи функціональної. Функціональна це яка? Це така, що, як нам здається, приносить КОРИСТЬ, бо нам сильно хочеться бути корисними і допомагаючими. В нащій уяві це означає - давати поради, розраховувати покроковий алгоритм дії, розповідати як би ми вчинили, щоб взагалі уникнути цієї ситуації, поділитись історією «а ось у мене в таких випадках…» і таке інше.
Що ми отримаємо при цьому? Ображену та непочуту людину, що, в кращому випадку, скаже про це і ви навіть трошки посваритесь, в гіршому випадку - ображену людину, що промовчить і намагатиметься більше вам нічого не розповідати.

Звідки цей поведінковий патерн береться? Моє бачення таке - в дитинстві, більшість з нас (не всі!), стикалася з проявами функціональної турботи від батьків - іх цікавило чи ми здорові, доглянуті, нормально вдягнуті, чи нормальні у нас відмітки в школі і таке інше. І це супер. Функціональна турбота - це взагалі основа. Але не було ще однієї важливої складової - турботи емоційної, а саме цікавості до внутрішніх переживань дитини - чому вона сумує, чи все нормально в школі, чи не посварилася з другом, як переживає переїзд або втрату своєї улюбленої іграшки. Тобто все, що напряму не загрожувало життю/навчанню/здоров’ю - не було досить важливим для того, щоб цим цікавитись. На захист батьків можу зауважити, що в них ще не було такої кількості книжок про емоційний інтелект, подкастів, груп підтримки та психологів. Тому маємо те що маємо.
Так от, повертаючись до патерна, дитина засвоює, що турбота це про користь, це про якусь чітко направлену дію. Нема розуміння що таке «емоційна підримка». Плюс нема навички витримувати (контейнувати) сильні почуття іншої людини, бо батьки також не витримували, не давали час щось відгорювати, вони одразу діяли - годували, обіцяли подарувати іграшку, відправляли в іншу кімнату заспокоїтись, іноді соромили «хлопчики не плачуть» або «дівчатка ж повинні бути слухняні». Тобто не було простору для відрегування та горювання, не було місця для розпачу, це все потрібно було дуже швидко припинити.
Є на цю тему гарний тест на терапевта-початківця. Якщо в нього на прийомі клієнт починає плакати, терапевт починає одразу його заспокоювати та давати серветки. Чому? Не витримує чужих сильних почуттів, хоче їх зупинити. Спеціаліст, що вже більш досвідчений буде спокійно давати простір для будь-яких почуттів - гніву, радості, відчаю, сліз. Це якраз про емоційну зрілість, там де я можу витримувати, можу контейнувати - там я доросла.
Якщо казати про наше доросле життя - то найкращий шлях до порозуміння, це бути чутливим до того, якої саме турботи потребує зараз ваша близька людина. Маленька підказочка - якщо вона просто ділиться з вами своїм переживанням, при цьому не озвучує, досить конкретно, запит на допомогу, пораду або якусь конкретну дію - скоріше за все, вона потребую емоційної турботи. Вислухати, поспівчувати, обійняти, підтримати, можливо порозпитувати, щоб вона, в процесі розповіді, сама змогла знайти для себе відповідь або шлях ло вирішення ситуації. Цього буде більш ніж достатньо і ви здивуєтесь наскільки вдячні будуть люди, що стикнуться саме з такою вашою реакцією.
Якщо ж ви опинились на місці людини, котрій дають поради, попри вашу потребу в звичайній емпатії та увазі, найкращий засіб прожити свою образу - це, по-перше, пам’ятати, що людина поруч дійсно вважає, що поради будуть дуже корисними для вас і навіть не думає про те, що звичайне та банальне «вислухати» - може принести набагато більше користі. А по-друге, супер кльова навичка - прямо і чітко озвучувати свою потребу. Давати можливість людині помилятись і не боятись казати про те, що є для вас важливим.

Минулого року, в мене був дуже показовий приклад на терапевтичній групі, яким хочу поділитись.
Я була учасницею групи і ми обговорювали якусь тему, котра мене непокоїла і я поділилась своїми переживаннями та тривогою. Один з учасників групи, бажаючи підтримати мене, почав розповідати про схожі ситуації в своєму житті, порадив якусь книжку і розказав як би він вчинив на моєму місці, я, вже помічаючи цей його патерн на наших минулах зустрічах, сказала щось приблизно таке: «дякую тобі за турботу, я розумію, що ти таким чином намагаєшся попіклуватись про мене, але набагато більше близькості та зв’язку я відчуваю, коли ти просто лишаєшся поруч і даєш мені зрозуміти, що мої почуття нормальні та важливі».
Після цього, вже наприкінці зустрічі, він поділився тим, що чув щось схоже від своїх близьких і зрозумів, що я мала на увазі.
Хочу сказати, що після цього в нас встановилися дуже теплі стосунки і він завжди був тією людиною в групі, що підтримувала мене саме так, як я того потребувала.

Давайте розмовляти один з одним, не боятися говорити про свої потреби та поважати потреби інших людей.
Бо так кльово шукати свій шлях до близькості.

Панічні атаки

Вітаю, друзі!
Як і обіцяла, довго не чекаю, і публікую пост про панічні атаки. Сподіваюся, він стане вам у нагоді. Хоча ні, не так, сподіваюся, що він НЕ стане вам у нагоді, але будете, як мінімум, проінформовані.

То ж до справи.

Що таке «панічна атака»?

Це різкий напад страху, який досягає свого піку протягом декількох хвилин та має як мінімум 4 з наведених тілесних симптомів:
* пришвидшення серцевого ритму;
* пітливість;
* тремор;
* відчуття браку повітря;
* біль чи дискомфорт в грудях;
* нудота, відчуття дискомфорту в череві;
* запаморочення, втрата рівноваги;
* дезорієнтація або навіть деперсоналізація (відчуття, що людина існує ніби поза своїм тілом);
* втрата контролю над собою;
* відчуття оніміння в кінцівках.

Через що трапляються панічні атаки?

Емоційна напруга, надлишок стресу,
який організм хоче "скинути"
(стрес може фоново накопичуватися через безліч неприємних подій, вам може навіть здаватися, що жодних причин для панічних атак немає),
соматичні причини, гіпоглікемія (забули вчасно поїсти),
спека, задуха.

Фізіологія панічної атаки

Коли ми лякаємось, страх запускає роботу симпатичної вегетативної нервової системи.
Вегетативна нервова система відповідає за регуляцію різних фізіологічних процесів. Наші внутрішні органи, залози, кровоносні та лімфатичні судини - працюють під впливом її сигналів. За її допомогою виробляються гормони (в т.ч. адреналін). Так от, під впливом страху, симпатична вегетативна нервова система і формує всі ті тілесні симптоми, що я наводила вище.

Найважливіше (!), що потрібно зрозуміти, панічна атака – це нормальна реакція організму на стрес. Більше ніж у 60% випадків, панічна атака не буде повторюватись у людини, якій просто розповіли як це працює, що з нею відбувається і запевнили що це цілком безпечно.

Від панічної атаки:
⁃ НЕ помирають
⁃ НЕ божеволіють
⁃ НЕ втрачають свідомість

Якщо адекватно реагувати на панічну атаку (про це поговоримо трохи нижче), розуміти її фізіологію та усвідомлювати, що нічого страшного з вами не станеться – вона пройде сама собою.
Жодного спеціального лікування панічних атак не потрібно. Іноді вони можуть виникати у кожного з нас.

Але в яких випадках все-таки треба буде звернутись до лікаря?
Якщо ви починаєте лякатися всіх цих фізичних відчуттів, боятися панічних атак та з жахом думати "А раптом це повториться знову?».
Таким чином може розвинутись панічний розлад. Це вже серйозніше.
Панічний розлад – це страх своїх фізіологічних реакцій на тривожну ситуацію.
Страх страху, якщо говорити простіше.
Ви сприймаєте будь-які фізичні прояви тривоги (тахікардія, запаморочення, тремтіння) як ознаки наближення втрати свідомості, божевілля або смерті.

Тож як реагувати на прояви панічної атаки?

• Робимо вправи з дихання (є тут - https://t.me/becauseofbrain/9)
• Дихання в паперовий пакет (зупинити гіпервентиляцію легенів і запаморочення)
• Таппінг (фаланги пальців) - заспокоює амігдалу (тут є опис як робити - https://t.me/becauseofbrain/33)
• Техніка «тут і зараз» (торкнутись трьох предметів - відчути їхню форму, текстуру та температуру; подивитись на 5 випадкових об'єктів та подумати про кожний окремо; спробувати щось на смак – хоча б цукерку)
• Дозвольте своїй тривозі бути. Не уникайте і не бійтеся її. Так і скажіть собі: «я можу прожити це почуття»
• Не оцінюйте симптоми тривоги як добрі чи погані. Тому що такі самі відчуття в тілі ми відчуваємо:
⁃ під час фізнавантаження
⁃ під час ейфорії після випитого алкоголю
⁃ під час перегляду фільму жахів
• Не ізолюйтеся, якщо поруч є хтось з близьких, не тікайте від них, а спробуйте описати всі ваші почуття та симптоми, це вас заспокоїть

Чого робити не слід?

• відволікатися всіма можливими способами, аби паніка скоріше відступила
• здійснювати якісь певні ритуали з тією ж метою, повертатися до типової уникаючої поведінки
• пити заспокійливі препарати для зняття сиптомів (не плутати з курсовим медикаментозним лікуванням)

Заглушаючи атаку феназепамами, ви даєте організму сигнал про небезпеку (якої немає) і закріплюєте цей хибний зв'язок:
«тривога - небезпека - таблетка для "порятунку»»
Чим більше таких епізодів, тим цей зв'язок міцніший. Нам воно не треба.

Ще раз повторюся, бо найголовніше - прибрати страх. ПА - це фізіологічний, безпечний процес «скидання» напруги. Є дуже велика ймовірність, що вона буде носити разовий характер. Від неї ніхто ніколи не помирав. Сприймайте це як сигнал від організму про те що вам треба відпочити або проветси ревізію життєвої ситуації і стати більш турботливим по відношенню до себе.

Будьте здорові, друзі ❤️

Депресії

Привіт, любі!

Хотіла почати цей рік з якогось життєстверджуючого тектсу про ресурс і всяке таке, але реальність диктує свої умови, тож змиряюсь з ними і пишу про те що відчуваю більш актуальним наразі.

Спостерігаю накопичення депресивних переживань в клієнтських кейсах і багато зараз працюємо з цим, тож вирішила все систематизувати і максимально доступно розказати вам. Будемо працювати на дестигматизацію цієї хвороби.
Хоча маю спостереження, що якось вже пішло на спад оце дикунське: «та просто візьми себе в руки! Шо ще за депресія така? Та не видумуй». Давно не бачила якогось явного знецінення. Думаю, почала давати плоди вся ця кількість класних подкастів, статей, книжок, інтерв’ю з відомими людьми, де вони чесно розповідають про свої депресивні епізоди та треапію. А, ну і Тік-Ток, звісно (серьйозно).

Що ж. Спочатку буде трошки занудно (але я таке люблю, та і ми тут всі серьйозні люди і не розважатись прийшли :))

Депресія визначається як група розладів, що провокують порушення настрою без покращень (але важливо! іноді може навіть явно не проявлятись, при маскірованих депресіях, наприклад).

Симптоми депресії, ми можемо розділити на 4 групи і вони, частіше за все, мають такий вигляд:

• Фізіологічні
порушення сну (складно заснути, прокидання посеред ночі, ранні ранкові підйоми, поверхневий сон)
порушення апетиту (від підвищеного до повної його відсутності)
значна зміна ваги
зниження лібідо
порушення роботи шлунково-кишкового тракту (пронос, закреп, здуття)
болі в тілі (у м'язах, серці, ділянці шлунка)
підвищена стомлюваність і занепад сил

• Емоційні
перманентно знижений настрій
постійне відчуття провини
втрата задоволення від виконання улюблених справ
відчуття безнадійності дратівливість

• Поведінкові
соціальна ізоляція, втрата інтересу до інших людей і до спілкування
плаксивість
спалахи злості
складність у прийнятті навіть простих рішень
самоушкодження аж до суїциду
апатія
психомоторна загальмованість (вам банально може бути складно пересуватися, розмовляти і навіть думати, виконання найпростіших дій вимагає великих зусиль)

• Мислення
суїцидальні думки
надмірне самобічування та самокритика
труднощі з концентрацією уваги
погіршення пам'яті
зниження самооцінки та відчуття невпевненості в собі

Симптоми можуть проявлятися по-різному. Їхній набір може бути яким завгодно.
Як правило, для діагностики депресивного стану, симптоми повинні зберігатися
протягом НЕ МЕНШЕ 2 тижнів.

Етіологія (причини) депресії наразі розрізняють такі:

Соматогенна депресія (симптоматична) - це коли в основі лежить інше захворювання. Це або патологія головного мозку - пухлина, інсульт, черепно-мозкова травма; або важкі соматичні захворювання - цукровий діабет, бронхіальна астма, гіпертонія. При шизофренії у підлітків дуже часто фіксують депресію, у хворих на Паркінсона, приблизно у 80% буде депресія, як супутний фактор. У жінок, після клімаксу, може починатися, так звана «еволюційна меланхолія», що також може визначатись як депресивний стан. Доречі, в патогенезі грипу досить часто фігурують афективні симптоми, та вони повинні проходити самостійно через кілька тижнів після одужання.

За цього виду депресії лікування спрямоване на основне захворювання, яке стало пусковим механізмом психічного розладу. Пацієнти із соматогенними депресіями спостерігаються у неврологів, терапевтів, онкологів. Психіатри і психотерапевти відіграють допоміжну роль (точно не головну).

У поле зору лікарів психіатрів і психотерапевтів частіше потрапляють психогенні та ендогенні види депресій.

Психогенна депресія є найпоширенішою формою депресії. Її також називають екзогенною або реактивною. Психогенна депресія - це реакція психіки людини на сильні негативні зовнішні чинники або події. Це і складні життєві ситуації, і хронічний стрес, важка хвороба або смерть близької людини, раптове порушення звичного укладу життя (війна!), різке погіршення матеріального благополуччя (війна!).
Тут, частіше за все, буде саме психотерапевтичне втручання - нові засоби адаптації, проживання травмуючих подій, підтримка і плюс фармакотерапія (антидепресанти) за необхідності.

Ендогенна депресія - вид депресії, який з'являється в 5-7% від усіх випадків розвитку депресій. Причини її виникнення досі достеменно не описані. Більшість учених сходяться у провідній ролі генетичної схильності, яка полягає у успадкуванні патологічних генів. Ці гени відповідають за підвищену емоційну сприйнятливість людини до будь-яких, навіть незначних стресових факторів. Обтяжена спадковість - якщо в сім’ї були випадки суіциду, важких форм алкогольної та наркотичної залежності. Також, останнім часом почали говорити про епігенетику - генетично скопійовані патерни деструктивної поведінки.
Тут, скоріше за все, спочатку будуть рекомендувати фармакологічне втручання (щоб компенсувати порушення обміну серотоніну), а вже потім терапевтичні види корекції.

Також може бути депресивний епізод - це найпоширеніша форма захворювання. Її тривалість від двох тижнів до року. Якщо такий розлад фіксується тільки один раз, його називають однополярним. Приблизно 33% пацієнтів тільки один раз в житті стикаються з цим станом. Як правило, депресивний розлад супроводжується зниженням працездатності. Відсутність лікування може призвести до рецидиву.
Частіше за все, депресивний епізод напряму пов’язаний з актуальними життєвими обставинами. Що його провокує: перфекціонізм, витіснення емоцій, бажання бути для всіх хорошим, ігнорування своїх базових потреб (відпочинок, підтримка, радість, похвала), постійне почуття провини та сорому, «рятування» інших, знецінення своїх дій/емоцій/успіхів. Як тільки ви починаєте змінювати потрошку свою життєву ситуацію, ставитися з повагою до себе, своїх потреб, свого здоров’я - з великою ймовірністю, емоційний та психічний стан також почнуть покращуватись.

Якщо казати про фізіологію, то ось цей список аналізів було б кльово здати, якщо є симптоми постійної втоми, роздратування, сонливості (або проблеми зі сном) та плаксивості, щоб ми могли виключити ймовірність дефіцитів.

(список надано лікарем-психіатром, з котрим я співпрацюю)

ЗАК
Феритин
В12
Глюкоза крові
Магній
ТТГ
Вітамін Д

ЗАК (загальний аналіз крові) - насамперед звертаємо увагу на рівень гемоглобіну,
Феритин (залізо в органах) - маркер латентного/прихованого залізодефіциту,
ТТГ (тиреотропний гормон) - виявляє порушення в роботі щитоподібної залози,
Глюкоза крові (цукор) - показник цукрового діабету і переддіабетичних станів,
Вітамін B12 - бере участь у виробництві серотоніну, його дефіцит також може викликати м'язову слабкість і сонливість.

З результатами аналізів звертаємося до лікаря-терапевта й отримуємо всі необхідні призначення.

Також в практиці використовують тести для визначення шкали депресії, це тест-шкала Бека та тест PHQ-9, без консультації лікаря вони не можуть нести діагностичного характеру, але якщо ви погано почуваєтесь, плануєте записатись до лікаря і хочете впевнетись що реально щось з вашим емоційним станом не так - можна пройти.

https://cbt-therapist.net/PHQ-9
https://cbt-therapist.net/BDI

Рівні (стадії) депресії:

1 рівень - Невротичий. Симптоми - змінений настрій, але людина не випадає з життя. Важко підтримувати його на звичайному рівні, але все-таки вдається.
2 рівень - Вітальний. Починають бути вираженими соматичні симптоми, людина ледве-ледве порається зі своїм життям, але вже готова капітулювати. Багато нищівних думок, соромно що не справляється з роботою (сором неадекватний).
3 рівень - Психотичний. Вже нема здорової критики, маячна структура самосвідомості (бредовая структура самосознания), випадіння в «льожку» (людина лягає і майже вже не встає з ліжка - ембріональна поза плюс ковдра зверху), в такому стані може пролежати тижнями.

На першому рівні, якщо спіймаємо самий початок - допоможе робото з психотерапевтом, другий рівень - психотерапевт плюс лікар психіатр і призначення фармакології, третій рівень - тільки психіатр і негайна госпіталізація.
Тільки раз бачила людину з 3 стадією (в ремісії ), під час навчання в психіатрічній клініці. На все життя допомогло зрозуміти яка це страшна хвороба, наскільки треба бути толерантним, терплячим і співчутливим до людей з таким діагнозом.

Ще окремо хочу сказати про лікарів-психіатрів та антидепресанти.
Любі, не треба їх лякатись.
В своїй практиці маю багато прикладів, коли поєднання терапії і співпраці з лікарем-психіатром, та вчасно призначені ліки, дуже сильно скорочували шлях одужання та виходу з депресії.

Якщо казати про профілактику, то звісно що ми не можемо захистити себе від всіх стресів, травмуючих подій та переживань, але є те, що в наших силах:

⁃ гігієна сну
⁃ фізичні навантаження (помірні)
⁃ фільтрування інформації
⁃ збалансоване харчування
⁃ письмові практики, терапія, спілкуання в підтримуючому оточенні
⁃ проживання різних почуттів (не витісняти гнів, роздратування, страх - це такі самі почуття як і всі інші, нічим не гірші)
⁃ плакати, якщо хочеться
⁃ просити про допомогу та підтримку

І наразі наше життя і так не з легких, так давайте не ускладнювати його ще більше. А будемо берегти, толерувати та підтримувати один одного.
Так і переможемо💛💙
Обіймаю вас

Баланс та профілактика

Вітаю, друзі!
Ми з вами достатньо поговорили про неврози, депресії та панічні атаки, тож тепер хочеться поговорити про профілактику та баланс.

Хочу запропонувати вам класний інтсрумент для швидкого самодослідження, котрий допомагає відслідкувати та скоректувати перекоси по сферах життя.
Інструмент цей називається «балансна модель» або концепція 4 сфер життя Н. Пезешкіана, передумовою для якої стала психологічна типологія К. Юнга.
Трошки розповім шо то таке і як цим користуватися.