Про стосунки, кордони і терапевтичний альянс, частина 2

Привіт, друзі. Сьогодні хочу продовжити тему про терапевтичний альянс і динаміку відносин в терапії, але спочатку хочу подякувати вам за реакції і добрі слова до попереднього допису, мене завжди це дуже гріє і мотивує продовжувати писати.
Зворотній звʼязок дуже важливий для підтримання відчуття сенсовності того, що ми робимо.
І взагалі звʼязок, як такий, та відчуття приналежності - є невідʼємними частинами нашого емоційного благополуччя. Я багато про це думаю, останнім часом. Спостерігаю та аналізую.
Також нагадую собі - завжди писати/казати людині, якщо щось було для мене корисним, важливим, підтримуючим чи близьким.

Пару тижнів тому, до мене приїздила моя близька подруга, з котрою ми дружимо вже 25 років (так, так, я також в шоці від цих чисел). Ми багато розмовляли, згадували минулі події, сумували і сміялись. І я подумала про те, який же це складний, красивий, нерівномірний, підтримуючий і енергозатратний процес - вибудовування стосунків.
Наскільки він далекий від романтичного: познайомились, закохались/подружились і жили довго і щасливо.
В реальності буде щось приблизно таке: познайомились, закохались/подружились, пережили ідеалізацію, зближення, розчарування, віддалення, десь злість, складність витримування, потім ніжність і приналежність, знову наближення, знецінювання, радість, сум, черговий виток близькості і далі заходимо на нові спіралі.
Як казав Холліс, стосунки - це місце, де ми найшвидше зустрічаємося із собою. Іноді - з тими частинами, які зовсім не хотіли бачити. О так, Джеймсе, I can relate)

Добре, давайте тепер про звʼязок і терапевтичний альянс.
На семінарі з Ненсі МакВільямс, зустрілась з ідеєю про терапевтичний процес, котра була для мене цінною, може вам також допоможе, щось краще зрозуміти про себе або свою терапію, якщо її маєте наразі.
Для мене була дуже цікава думка про різні рівні неусвідомленої перевірки клієнтом терапевта (пасивним і активним).
Я досить часто стикаюсь саме з пасивним рівнем - це переносні почуття, коли клієнт неусвідомлено очікує від терапевта саме таких реакцій, які були притаманні його батькам або іншим референтним дорослим. Умовно - якщо ви уважно слухаєте людину, вона може у вашому мовчанні або у вашій зосередженій увазі бачити засудження, холодність або навіть агресію (бо такий був досвід взаємодії з батьками).

А от активний рівень перевірки виглядає таким чином: клієнт несвідомо починає поводитися так, як поводилися його кривдники з ним у дитинстві: може ставати холодним або критичним, порушувати кордони, бути різким, злим або неуважним до домовленостей. І в цей момент він по суті, дивиться, чи будете ви реагувати інакше, не так як він колись. Умовно: покажи мені, чи можу я у тебе повчитись нової реакції. Чи здатна ти витримувати гнів? Чи здатна ти витримувати напругу у стосунку? Покажи мені нові способи реагування, а не ті, котрі я мав, коли не міг себе захистити.
І для мене було дуже цікавим не те, що люди іноді поводяться як їхні кривдники - ця ідея сама по собі не нова. А те, що за цим може стояти несвідома спроба отримати нову модель реагування, навчитися у когось іншого способу бути у стосунках.

І саме тут стає зрозуміло, чому терапевту так важливо проходити власну терапію і мати достатньо інтегроване его, щоб ці відігрування клієнтів не потрапляли прямо у його власну травму.
Тому що витримувати гнів, витримувати кордони і витримувати сеттинг - а під сеттингом я маю на увазі все: часові рамки, рамки оплати, запізнення, правила контакту - це досить непроста задача.
І при цьому важливо виражати свої почуття правдиво(!) і у здоровий спосіб. Наприклад, чесно сказати, що певна поведінка викликає у вас ті чи інші почуття. Не грати роль всеприймаючої матері або людини, яка ніколи нічого не відчуває. Наша задача - бути стабільним, справедливим, приймаючим дорослим і водночас демонструвати конгруентну поведінку, щоб людина могла цьому вчитися і інтегрувати це в своє життя.
Тому що коли кривдники цієї людини поводилися з нею певним чином, у її дитинстві просто не було ресурсу реагувати інакше. Дитина змушена була підлаштовуватися під ці умови. І часто там виникало або злиття кордонів, або сильне бажання бути “хорошим”, або, навпаки, неконтрольована агресія.

Терапевтичний процес дає можливість побачити інші способи реагування.
І в цьому є дуже цілющий момент. Коли людина поводиться так, як поводилися її кривдники, а опонент демонструє іншу реакцію і робить це не розриваючи контакт - відбувається щось дуже важливе. Зʼявляється усвідомлення, що можна відстояти свій кордон і при цьому залишитися у стосунку.

Бо це ще одна тема, з якою я дуже часто стикаюся в роботі. Коли ми тільки починаємо говорити про кордони, у багатьох людей в уяві їх відстоювання виглядає як дуже агресивний процес. Але насправді ми можемо відстоювати свій кордон дуже здоровим, спокійним і доброзичливим способом - і при цьому залишатися у зв’язку з іншою людиною. В принципі, це і є асертивна поведінка: залишитися у контакті з собою, не відмовитися від себе, і водночас залишитися у контакті з іншою людиною, не відмовляючись від неї.
Отакі справи.

Піка!

Багато людей кажуть, що дихальні техніки не працюють, і часто причина в одній повторюваній помилці. Коли ми намагаємось заспокоїтися, інтуїтивно починаємо робити дуже глибокі і довгі вдихи. Але важливий нюанс полягає в тому, що для нервової системи саме видих є сигналом заспокоєння. Для того щоб активувати парасимпатичну систему (тобто режим спокою) - нам потрібно дотримуватись простої техніки, короткий вдих (умовно на 4 секунди) і довгий (!) видих (на 6-8 секунд). Коли дихання стає повільнішим і ритмічним - нервова система отримує сигнал, що загрози немає. Наше серце буквально синхронізується з диханням. Спробуйте - ви будете здивовані, як класно це працює.

І ще одне моє недавнє надбання, застосунок Endel, також дуже раджу спробувати.
Його реклама просто старгетувалась на мене в інстаграмі причому)
Він працює як умовний звуковий ландшафт, під різні стани і запити - відпочинок, концентрація, заспокоєння і т.д. Дуже цікаво, що звук може заспокоювати нервову систему навіть без медитації (як співочі чаші, наприклад). Згідно з теорією полівагуса, мозок постійно сканує середовище на предмет безпеки - звук є одним із головних сигналів. М’які ритмічні звуки можуть давати нервовій системі сигнал, що середовище безпечне.

Я навіть пробувала потестувати одночасно і дихання з подовженим видихом і ці звуки, і заміряти пульс на своєму Whoop, вийшло достатньо красномовно) Пульсовий ритм знизився супер швидко.

Так що користуйтесь, друзі, і будьте здорові)