Так, переходимо до основної теми нашої розмови.
Що означає оцей скадновимовляємий термін «імагинативна рескрипція».
Це терапевтична техніка, в якій людина уявляє або “переживає” минулі травматичні або значущі події в своїй уяві, з метою перезапису цих спогадів в більш здоровий спосіб.
Це дозволяє змінити негативний емоційний заряд, пов’язаний з минулим, і створити новий, позитивний досвід. Частіше за все, ми перезаписуємо досвіди, які досі впливають на нас, і в котрих ми дуже інтенсивно відчували покинутість, несправедливість, провину, сором, тощо.

Ви спитаєте мене - а як це взагалі можливо: взяти і перзаписати свій спогад?
А я відповім - завдяки нашому мудрому і неперевершено функціонуючому мозоку.

Парадокс в тому, що для нашого мозку дійсно не так важливо, чи є подія реальною, чи вона створена в уяві. Коли ми уявляємо або згадуємо щось, мозок активує ті ж нейронні шляхи, що й під час реального переживання цієї події. Це і дає можливість “перезаписати” наші спогади і змінити емоційні реакції, пов’язані з ними.
Якщо прямо зараз ви заплющете очі і згадаєте якусь щасливу подію або вашу кохану людину, причому згадаєте дуже детально, з запахами, відчуттями в тілі, і спостереженнями яка тоді була погода (якщо це подія) - ви відчуєте в середині тепло і, скоріше за все, не усвідомлюючи цього - почнете посміхатись.
Так само і навпаки. Я нещодавно розповідала друзям про супер неприємний досвід аварії, що зі мною сталася ну років 8 тому, якщо не більше - і поринаючи все більше і більше в спогади я прям на рівні тіла відчула, що в мене заклякли м’язи, як від сильного стресу і прям відчутно погіршився настрій. Хоча це був просто спогад.

Так от, який механізм цього процесу?

1. Активація нейронних шляхів:
• Коли ми згадуємо або уявляємо якусь подію, активується відповідний нейронний зв’язок, пов’язаний з цим спогадом, включаючи роботу амігдали, гіпокампа та інших ділянок мозку. Це відбувається як у випадку реальних спогадів, так і при створенні нових сценаріїв в уяві.
2. Реконслідація спогадів:
• Спогади не є статичними; кожен раз, коли ми їх згадуємо, вони стають лабільними (рухливими) і можуть бути змінені. Це означає, що ми можемо “перезаписати” старий спогад, додаючи до нього новий контекст або емоційний зміст. Наприклад, якщо ви уявляєте себе в ситуації, де ви отримали підтримку, якої не вистачало в реальному житті, мозок може прийняти цей уявний сценарій як нову реальність.
3. Формування нових емоційних реакцій:
• Завдяки процесу реконслідації, нові емоції, які ви переживаєте під час уявлення зміненого сценарію, можуть стати частиною вашого спогаду. Таким чином, негативні емоції, які раніше асоціювалися зі спогадом, можуть бути замінені на більш позитивні або нейтральні, що може ДУЖЕ впливати на ваші подальші реакції.

І, взагалі, з часом і практикою нові нейронні зв’язки, що відповідають за змінений спогад, стають сильнішими. Це означає, що коли ви знову думаєте про ту ж ситуацію, ви стаєте менш схильними відчувати ті самі негативні емоції, оскільки мозок тепер зберігає оновлений, менш травматичний або навіть позитивний спогад.

Соуу, як робити цю вправу.

Взагалі її можна робити і без фото, але коли я давала це завдання на групі, бачила, що з фото процес занурення відбувається трошки простіше. Необов’язкове мати саме те фото, що було зроблено в тому віці, коли була травматична подія, достатньо, щоб ваше фото просто асоціювалася з цим періодом.

Підготовка

1. Знайдіть дитяче фото: виберіть фотографію, на якій ви зображені в дитинстві. Бажано, щоб це було фото з періоду, коли відбувся спогад, який ви хочете перезаписати, або ж просто фото, яке викликає у вас сильні емоції.
2. Створіть для себе комфортне та безпечне (це прям вкарй важливо!) середовище: Знайдіть спокійне місце, де вас точно ніхто не буде турбувати. Можливо, вам буде зручно запалити свічку, включити тиху, спокійну музику або тримати поруч щось, що створює почуття безпеки.

Порядок дій

Крок 1: Активуйте спогад

1. Візьміть фото в руки: Подивіться на своє дитяче фото. Зосередьтеся на своєму обличчі, виразі очей, позі. Постарайтеся відчути емоційний зв’язок з тим моментом у вашому житті.
2. Згадайте спогад: Згадайте конкретний негативний спогад з дитинства, який ви хочете перезаписати. Дозвольте собі повністю поринути в цей спогад. Постарайтеся відчути ті емоції, які ви переживали тоді.

Крок 2: Введення в уяву

3. Закрийте очі: Уявіть себе в тій ситуації. Постарайтеся відтворити всі деталі: де ви знаходитеся, хто ще поруч, які звуки і запахи вас оточують.
4. Уявний діалог з собою: Уявіть, що ви, дорослий, приходите до цієї дитини в тій ситуації. Зверніться до себе, як дуже турботливий, надійний і люблячий дорослий до дитини. Запитайте, що вона відчуває, чого боїться, чого потребує. Спитайте як ви можете їй допомогти.

Крок 3: Зміна сценарію

5. Скажіть всі всі слова, які б хотіла почути ця дитина, захистість її, якщо вона цього потребує, поговоріть з нею, заспокойте, вислухайте, покажіть яким чудовим дорослим ви стали, покажіть їй, що вона може спертися на вас, може довіряти вам, що ви точно на її боці.

Побудьте з цим.
На цьому етапі багато людей починають плакати, це нормально.
Так виходять сильні почуття.

Потім, коли будете готові, потрошку повертайтесь в реальність.
Бажано, не поринати після цього в активну діяльність, роботу, дзвніки, зутсрічі.
Буде добре, якщо ви зможете побути в тиші, попіклуватись про себе. Іноді після таких вправ дуже хочеться спати, це також ок. Ваша психіка інтенсивно попрацювала, їй може знадобитись час на відновлення.

Спробуйте записати собі цей досвід, що ви відчували, як було вашому тілу, який був стан до та після.

Сподіваюсь, що ви відчуєте себе краще.


Якщо щось лишилось незрозумілим або ви б хотіли більше дізнатись про рескрипцію і як вона працює - пишіть, я обовʼязково дам розʼяснення або може навіть зробимо якусь онлайн зустріч, щоб разом попрактикуватись.

Обіймаю вас та вашу внутрішню дитину.

Зрілі партнерські стосунки

• Ідеалізація тіла вашого партнера
• Відчуття сексуального збудження
• Цікавість до почуттів, переживань та досвідів партнера. Захоплення його життєвим досвідом, повага до його успіхів і невдач
• Бажання доставити задоволення партнеру та самому отримувати радість від цього.
• Турбота про те, щоб інша людина почувала себе добре (усвідомлення свого внеску у досягнення цього)
• Бажання пізнавати глибину переживань іншої людини (свого партнера)
• Задоволення від повсякденності разом, з радістю розділяти щоденну рутину
• Здатність бути разом і бути окремо
• Витримувати те що інша людина може приймати рішення і робити вибори самостійно
• Передавати відповідальність іншій людині за вибір.
• Відсутність боротьби за владу в стосунках
• Повага до власних і партнерських особистих кордонів (право на приватність, як пари, від власних дітей)
• Виступати “єдиним фронтом” в суперечках з іншими людьми
• Толерантність до обмежень кожного з партнерів
• Толерантність до себе

Класне коротке відео, про те, як може відчуватись наше емоційне дорослішання❤️

Про антидепресанти та міфи навколо них

Привіт, друзі!

Хочу поговорити з вами про фармакологічне лікування депресії та тривожно-депресивних розладів, бо такої кількості діагностованих випадків я ще не бачила.
Одразу скажу, що якщо ми маємо справу з помірними проявами депресії епізодичного характеру, то в першу чергу показана терапія (КПТ метод), але якщо це середні та важкі прояви депресії або тривожно-деперсивного розладу, то за протоколами ВООЗ ми маємо розглянути комбіновані методи - терапія та фармакологічне лікування (антидепресанти).

В першу чергу, дуже рекомендую вам прочитати мій пост про депресію, там все докладно описано, і про ступіні і про причини виникнення і про первинну діагностику.

Але основна тема цього посту - антидепресанти і міфи навколо них.
Я вирішила нарешті написати про це, бо останнім часом, я веду просвітницьку роботу серед своїх друзів, що потребують допомоги, і серед клієнтів, які бояться фармакологічного лікування.
Найбільше, що мене злить в цій темі, це те, що багато страхів, які я чую - вони продиктовані спілкуванням з абсолютно некомпетентними людьми, які взагалі не розуміють принципів дії цього лікування і просто розповідають якісь середньовічні страшилки.

Одразу кілька важливих уточнень:

1. Я буду писати тільки про клас антидепресантів SSRIs (зворотнього захоплення серотоніну) - це перша лінія вибору при депресіях та тривожно-депресивних розладах, 99%, що лікар пропише саме їх.

2. Антидепресанти призначає ВИКЛЮЧНО лікар-психіатр, ніяких самопризначень, благаю! Я, як психотерапевт, маю визначити попередній діагноз, а підтвердити та призначити лікування може тільки лікар. Якщо вам призначає антидепресанти гінеколог, нутріціолог, психолог, терапевт - ви йдете до психіатра за підтвердженням діагноза.

3. Необхідно дотримуватись плану лікування. Вам лікар дає схему лікування з чітким дозуванням, також у вас повинні бути щомісячні (на початку хочаб) зідзвони щодо почуттів і покращень. Якщо вам стало краще і ви через пару місяців самі вирішили просто припинити лікування - будь ласка, не робіть цього. Після таких випадків і народжуються історії «про страшні синдроми відміни». Все робиться під наглядом - і початок і завершення лікування.

4. Так, бувають випадки, коли препарат не підходить, вам його замінять, для цього і ведеться щомісячний чекінг стану. Так, є люди, резистентні для лікування антидепресантами (це індивідуальні особливсті організму). Я ще з такими випадками не зустрічалась, але за статистикою така ймовірність є - тоді психіатр пропонує інші види лікування.

5. Дослідження кажуть про те, що навіть якщо людина взагалі більше нічого не робить для поліпшення стану, окрім фармакологічного лікування, - вона все одно, з дуже великою долею ймовірності, відчує покращення, але наукові рекомендації підкреслюють, що психотерапія, соціальна підтримка, фізична активність і зміни в способі життя підсилюють ефективність антидепресантів в рази!

Наче все найголовніше перерахувала.

Тепер до головної теми.

Міф 1: Антидепресанти змінюють особистість і роблять людей «іншими»

Реальність:
Антидепресанти класу SSRIs не змінюють особистість. Вони впливають на рівень серотоніну в мозку, який відповідає за регулювання настрою, що допомагає людям краще справлятися з депресією. Дослідження показують, що ці препарати можуть допомогти людям повернутися до свого звичного «я», покращуючи настрій, зменшуючи тривожність і негативні думки. Тож ефект антидепресантів полягає в нормалізації емоційного стану, а не зміні особистості.

Міф 2: Антидепресанти викликають залежність

Реальність:
SSRIs не викликають залежності. На відміну від заспокійливих або снодійних препаратів (передаю палкий привіт гідазепаму), які можуть призводити до залежності, антидепресанти не формують фізичну або психологічну залежність. Проте різке припинення прийому може викликати симптоми відміни (головний біль, запаморочення, порушення сну), тому важливо знижувати дозу поступово під контролем лікаря.

Міф 3: Антидепресанти не ефективні, це просто «плацебо»

Реальність:
Антидепресанти класу SSRIs мають доведений позитивний вплив на покращення стану людей з помірною та важкою депресією. Дослідження, зокрема мета-аналізи (де аналізують велику кількість досліджень), показують, що SSRIs мають значну перевагу над плацебо у лікуванні клінічної депресії. SSRIs допомагають покращити настрій, сон, апетит і здатність концентруватися, але для легших форм депресії рекомендуються перш за все психотерапія та немедикаментозні методи.

Міф 4: Антидепресанти діють одразу, як тільки їх приймаєш

Реальність:
SSRIs зазвичай потребують часу, щоб досягти повного ефекту. Поліпшення зазвичай помітне через 2-4 тижні, а в деяких випадках – і через 6-8 тижнів регулярного прийому. Це пояснюється тим, що серотонінові рецептори в мозку поступово адаптуються до змін у рівнях серотоніну. Це один із факторів, який важливо обговорити з лікарем, щоб мати реалістичні очікування від лікування.

Міф 5: Антидепресанти потрібні на все життя

Реальність:
Не всі пацієнти, які розпочали прийом SSRIs, потребуватимуть їх довічно. Протоколи лікування депресії припускають, що тривалість прийому антидепресантів залежить від тяжкості, тривалості та частоти рецидивів депресії. Зазвичай курс лікування триває 6-12 місяців, а потім можливе поступове припинення під наглядом лікаря. Однак для людей з повторюваною депресією або хронічними симптомами може бути рекомендована довгострокова терапія.

Міф 6: Антидепресанти пригнічують емоції, роблять людей «беземоційними»

Реальність:
Деякі люди можуть відчувати «емоційне притуплення», особливо на початку лікування або при високих дозах. Однак це побічний ефект, і він не є універсальним. Якщо людина відчуває зниження емоційної чутливості, варто звернутися до лікаря для корекції дози або розгляду іншого препарату. Більшість людей відчувають лише поліпшення настрою та зниження тривожності, залишаючись емоційно активними.

очікування в стосунках і міфи про безумовне прийняття

Привіт, друзі!

Як я вже писала в цьому пості, зараз проходжу річний курс у Отто Кернберга.
Він є представником психоаналітичної школи і мені дуже імпонує його підхід та погляд на стосунки в парі. А саме - те, що багато уваги приділяється темі обʼєктних стосунків, раннього розвитку і формування наших очікувань від партнера, через призму того, які базові потреби були закриті або не закриті в дитинстві, за допомогою батьків.

Я вирішила зібрати до купи всю цю інформацію і зробила табличку, яка допоможе вам подосліджувати, як особистий досвід в дитинстві, впливає на ваші дорослі стосунки і на очікування від партнера.

Також ця табличка наглядно покаже, різницю між потребами дитини, які забезпечуються батьками (безумовна любов, турбота, підтримка в розвитку) та потребами у партнерських стосунках, де важлива взаємна повага, підтримка (але з межами) і особиста відповідальність.

Kind reminder

про нейропластичність та чому не треба очікувати від себе швидких змін

Привіт, друзі!

Напередодні Нового Року, в час коли багато хто з нас підбиває підсумки та пише резолюції на новий рік - хочу нагадати вам про три ключові слова, що точно приведуть до змін - консистентність, послідовність, регулярність.
І три слова, що не дуже в цьому допоможуть - негайно, насильницьки, критикуючи.

А пояснить нам як все це працює - стара, відома нейропластичність!)

Кожного разу, коли ви бачите рекламу або оголошення про те, як хтось обіцяє «похудєть вас за 2 тижні», «вивести зі співзалежних стосунків за три дні», «позбавити страху самотності за 3 сесії», та все таке інше - будь ласка, ставтеся до цього з обережністю.

Жодна вагома зміна не може відбутися негайно.

Одже, що таке нейропластичність і чому нам треба розуміти її принципи, щоб не сварити себе за «недостатньо швидкі зміни»?

Нейропластичність — це здатність мозку змінюватися протягом життя шляхом створення нових зв’язків між нейронами.
Емоційна або фізична травма може створювати негативні, глибокі нейронні зв’язки (причому робити це швидко) - наприклад, боятися сідати за кермо після аварії, не довіряти людям після зради, ставати занадто обережним після спортивної травми і т.д

Коли ж ми відновлюємося від емоційної чи фізичної травми, то мозок знову “переналаштовується” (але тепер вже повільно)- цей процес і є основою психологічного зцілення та навчання нових моделей поведінки.

Як це працює?

1. З’єднання нейронів (синаптична пластичність):
• Коли ми повторюємо певну думку або дію, нейрони, які активуються разом, утворюють міцніші зв’язки.
Наприклад, якщо людина регулярно думає негативно (“я не впораюсь”, «я невдаха», «мені завжди не щастить») - цей зв’язок стає сильнішим. Або людина, що потрапила в аварію і боїться сідати за кермо, уникаючи цього досвіду, закріплює свій страх (тобто не тестує реальність і не отримує новий досвід де вона НЕ потрапляє в аварію, кожного разу, коли керує авто).

2. Ослаблення старих зв’язків (синаптична “обривність”):
• Якщо не використовувати старі шляхи (наприклад, звичку хвилюватися або автоматичний негативний відгук на ситуацію), вони слабшають і втрачають силу. Цей процес називається “обриванням синапсів”. Ключ до “обривання” старих зв’язків — припинення їх активації. Наприклад, у дитинстві собака вкусила людину, і кожна зустріч із собаками викликала страх. Цей страх підтримується, якщо ви щоразу уникаєте собак. Якщо ж починати зустрічатися із собаками у контрольованих і безпечних ситуаціях (наприклад, спостерігати за ними здалеку, потім підходити ближче) то мозок починає бачити, що собаки — це не завжди небезпека. Нейронні зв’язки, які активували страх, поступово слабшають, якщо їх не “запускати”. Нові зв’язки (асоціація собак із безпекою) стають сильнішими.

3. Формування нових шляхів:
Нові дії, думки чи переживання формують нові шляхи, які з часом стають більш “прикладними”, якщо їх повторювати. Тому і кажу про консистентність і повторюваність - одного інсайту в терапії мало - далі починається систематичне закріплення навички.

І для закріплення:

1. Консистентність: намагайтесь діяти стабільно – кожного разу обирайте нову (яку б ви хотіли запровадити) реакцію або дію, навіть якщо це здається складним. Не вийшло - повторюйте далі, не зупиняйтесь, не бійтесь відкатів.
2. Послідовність: впроваджуйте зміни крок за кроком, від простого до складного.
3. Регулярність: 1% зусиль кожного дня - дає величезний буст через рік, не знецінюйте свої зусилля, навіть якщо вони здаються вам маленькими, найголовніше - регулярність. Повторення зміцнює нові нейронні зв’язки і робить їх автоматичними.



🌟

Що подивитись?

Я до вас з класною рекомендацією для перегляду в ці святкові дні.
Вже писала ось тут про перший сезон (там було про Юнгіанську концепцію зраненого цілителя), і от зараз вже повністю вийшов сезон другий.

Якщо вам хочеться подивитись щось дуже добре, веселе та в міру драматичне - не зволікайте)

В другому сезоні продовжується тема зцілення через стосунки та гумор, про те як важко зустрічатись з власними переживаннями і як важливо визнавати свою вразливість.

Мені сподобалось, що автори продовжили розвиток персонажів: додалась більш обʼємна картинка їх досвідів та минулого, стала більш зрозуміла мотивація рішень та вчинків (а я дуже люблю все розуміти:)))

Ну і, звісно, він дуже смішний)

Тож - це моя щира рекомендація.

Enjoy❤️