Коли я сама стикнулась з депресвним епізодом, давши собі час на лікування, відновлення та повну бездіяльність, якраз повернення до нормального життя в мене відбувалось завдяки всім вищеперерахованим пунктам.
Тож можу сказати, що перевірено на собі)

Буду рада, якщо поділитесь своїми рецептами підтримувати себе і дисциплінувати при цьому. Для мене це зараз супер цікава тема.

У 2002 році цей роман був екранізований і вийшло кіно з одноіменною назвою. Не буду нічого казати про неймовірну естетику кожного кадра і гру акторів, а розкажу більше про сюжет.

Фільм є багатошаровою розповіддю, яка переплітає життя трьох жінок з різних епох: Кларіссу Вон, сучасну жінку з Нью-Йорка; Вірджинію Вулф, письменницю, що жила в 1920-х роках в Англії; та Лору Браун, домогосподарку 1950-х років в Лос-Анджелесі. Кожна з них стикається з власними випробуваннями та емоційними труднощами, які змушують їх переосмислювати власне життя, свої вчинки та їх наслідки.

Дуже цікавою є лінія в фільмі, що кожна з цих жінок, в свій спосіб, стикається з романом Вірджинії Вулф «Міссіс Деловей».
Цей роман також недарма фігурує протягом всього сюжету, бо якраз він, написаний в свій час новаторським методом «потоку свідомості», дає нам можливість дослідити стан та думки людини, що, скоріш за все, має проблеми з психічним здоровʼям та стикається з почуттями ізоляції і відчуженості.

Одним словом, це дуже тонке, дуже щемке кіно і мені страшенно хочеться, щоб ви його подивились.

Про внутрішнього критика і як він нам допомагає
(НІЯК)

Привіт, любі!
Сьогодні хочу поговорити про внутрішнього критика і розказати вам, яким підступним та хитрющім він буває.
А підступність його полягає в тому, що він вміє влаштовувати нам не тільки ментальні репресії «бєз суда і слєдствія», а ще і прикидатися дуже дружнім і корисним, як той партнер абʼюзер, що запевняє вас в безумовній любові не забувши додати «ну то тільки я бачу яка ти неймовірна, всі інші, звісно ж, вважають тебе повним дном».

Цей внутрішній критик, зазвичай, проявляється як внутрішній голос, який постійно вас критикує і висуває надвисокі вимоги (іноді тільки до себе, іноді і до себе і до інших людей). Він якраз і є відповідальним за самокритику, почуття провини, сором, ідеалізовані стандарти та перфекціонізм.

Якщо докладніше казати про його прояви, виглядати це буде приблизно так:

1. Самокритика:
- Постійне засудження та приниження себе за реальні або уявні помилки.
(як наслідок - почуття неповноцінності).

2. Перфекціонізм:
- Встановлення надмірно високих стандартів
(як наслідок - відчуття виснаження та незадоволеність собою, ізолювання себе від потенційно успішних досвідів, тому що є страх навіть спробувати)

3. Почуття провини та сорому:
- Самокопання, постійне нагадування собі ситуацій, в котрих, як вам здається, ви були «не на висоті», прокручування в голові що і як комусь сказали, чи ніхто не образився на ваші слова.
(як наслідок - може зумовлювати уникаючу поведінку, ізоляцію від людей та нових знайомств).

4. Високі вимоги до інших:
- Проекція вашого критичного ставлення до себе - на інших людей. Очікування, що вони відповідатимуть таким же високим стандартам і робити тільки ті речі, що ви вважаєте правильними та доцільними.
(як наслідок - проблеми з вибудовуванням безпечних, підтримуючих стосунків, токсична взаємодія з іншими людьми, почуття самотності).

Ок, а звідки взагалі цей вимогливий голос береться?
Він часто формується в дитинстві, під впливом критикуючих або вимогливих батьків чи інших значущих фігур. Такі батьки могли мати надмірні очікування, карати за найменші помилки або постійно наголошувати на недоліки дитини. Це призводить до інтроєкції таких установок і стандартів, які згодом проявляються у вигляді внутрішнього критика. Що таке інтроекти та інтроекції раджу почитати в цьому пості.

Які ще життєві обставини можуть впливати на формування цієї частки?

⁃ булінг, травматичні відносини з однолітками,
⁃ несправедливі вчителі,
⁃ складне матеріальне становище родини (відчуття сорому перед друзями через це),
⁃ нереалістичні очікування (батьки хочуть, щоб дитина стала відомим спортсменом, хоча обʼєктивно для цього нема навіть фізіологічних передумов)
⁃ нехтування емоційними потребами дитини,
⁃ холодні та відсторонені стосунки в родині.


Головною проблемою в роботі з цими частками є досить стійке переконання, що оця критика нібито дуже допомагає в житті і підштовхує до саморозвтику.
Але це, насправді, зовсім не так.
Критикуючий голос, він як ваш особистий хейтер, а ми знаємо, що «haters gonna hate» просто тому що можуть, це їх природа, ніякої благородної місії вони не мають.

І так так, мотивація через критику і покарання може працювати. Деякий час.
Але на довгострокову переспективу - це програшна стратегія. Тому що вірними супутниками самокритики та нездорових вимог є: деперсивні епізоди, апатія, почуття неповноцінності, відчуття себе не вартим любові, поваги, емпатії та співчуття.

Внутрішній критик - він завжди неадекватний, його задача пригнічувати, а не надихати та діяти. Він не зважає на обʼєктинві обмеження, він не вибачає помилок, він не співчуває.

Ви мені скажете - ок, а що як я насправді зробила щось не так? Недопрацювала, провалила екзамен, образила близьку людину, знову пішла і наїлась морозива замість тренування - це ж не привід себе хвалити?

А я вам скажу - дійсно не привід. Але і не привід себе ображати також.

І тут ми підходимо до розділу, який буде називатись «здорова мудра частка».
Я обовʼязково напишу про неї докладніше, але зараз дам затравочку, щоб було над чим пороздумувати на дозвіллі.

Так от, антидотом до внутрішнього критика є наша доросла частка.
Вона обʼєктивна, вона тестує реальність і бачить картину в цілому, вона робить висновки, співчуває і кличе до дії.

Вона не каже, після проваленого екзамену, - та ти супер, ну не готувався, нічого страшного, то вони всі дебіли і тобі заздрять, тому оцінку знижують.

Вона не каже - от йосип драний! яке ти позорисько! як можна бути таким тупим, ти скінчиш своє життя продаючи вживані речі на газєткє біля метро!

Вона розмовляє з вами приблизно так - ага, екзамен ми провалили, факт. Це не смертельно, але неприємно, давай розберемося що саме до цього призвело?
Чи хочеш ти так почуватись в подальшому? Чи є розуміння, що можемо краще? Можемо? Клас! Давай зробимо висновки з цієї ситуації і набросаємо план дій, як можна все це виправити. Всі колись помиляються, це не страшно. Головне, що ми будемо з цим робити далі.

Відчуваєте різницю?

Стимул діяти завжди буде більш стійким та довгостроковим, якщо він підкріплюється самоспівчуттям та підтримкою. Повірте, це не стає для людини поштовхом розслабитись, а навпаки - надає сили вставати та продовжувати.
Нас вчили, що добре та співчутливе ставлення псує дитину. Боже, який же це булщіт.
Псує вседозволеність, відсутність любові, критика, гіперконтроль та емоційне насильство, а добре ставлення зіпсувати не може.

Тому закликаю бути добрими до себе.
Як наслідок - станемо добрішими до інших.

Звучить, як щось класне, скажіть?)

Привіт, любі!

Зараз багато думаю над двома темами і хочу поділитись своїми роздумами та спостереженнями.
Перша тема - про локус контролю, що це взагалі таке, як він формує наш життєвий наратив і яким чином він повʼязаний з відповідальністю за своє життя та магічним мисленням.
А друга тема - про надчутливих людей. Це якийсь міф та самовиправдання для тих, хто іноді не справляється з емоціями чи це неврологічно та соціально обумовлений феномен, що точно має право на існування і є особливістю нашої психіки. Властивість, що може додавати складнощів, але і бути суперсилою також?

Про локус контролю і його вплив на наше життя (частина перша)

Привіт, любі!

Почала писати про локус контролю і хотіла вам просто розповісти - що це таке і як він працює, але в процесі усвідомила наскільки це об’ємна та важлива тема, яка допомогає взагалі дуже класно показати концепцію життєвого наративу і як це реально впливає на наше життя («життєвий наратив» - це те, як ми пояснюємо собі події, наші і чужі вчинки, концепція наших вірувань і думок про те, як цей світ взагалі влаштований. якщо спростити - це та історія, яку ми собі розповідаємо про своє життя - я в цій історії переможець чи завжди невдаха, базово життя воно яке? цікаве і радісне, попри все погане, що в ньому також є, чи це повна безвихідь і пекло на землі, треба просто жити і терпіти).

Ітак, локус контролю це наше суб’єктивне сприйняття/пояснення подій, що відбуваються з нами, і те, що ми вважаємо їх рушійною силою (умовно - це ми живемо життя чи життя живе нас). Він вимірюється за шкалою «інтернальності-екстернальності» або ще можна сказати - від “внутрішнього” до “зовнішнього”.
Іншими словами, це переконання про те, чи залежать результати наших дій від того, що ми робимо (орієнтація на внутрішній контроль), чи від подій поза нашим особистим контролем (орієнтація на зовнішній контроль).

Тепер більш докладно:

Внутрішній локус контролю

Люди з внутрішнім локусом контролю вірять, що їхні успіхи та невдачі в основному залежать від їх власних дій і рішень. Вони схильні брати на себе відповідальність за свої досягнення і невдачі, що, як правило, підвищує їхню мотивацію і самоповагу. Наприклад, якщо така людина отримує підвищення на роботі, вона вважатиме, що це сталося завдяки її важкій праці та здібностям, а не через те, що так карта лєгла, зірки зійшлись і карма спрацювала.

Зовнішній локус контролю

Люди з зовнішнім локусом контролю схильні вважати, що їхні успіхи та невдачі є результатом зовнішніх обставин, таких як удача, випадок або дії інших людей. Вони можуть мати відчуття, що мають мало впливу на своє життя. Наприклад, якщо така людина провалюється на екзамені, вона може звинувачувати викладача, невдалу екзаменаційну тему або що хтось позаздрив і наврочив, та і батьки могли б кращого репетитора знайти. Одним словом - все що завгодно, тільки не власну підготовку.

Як це впливає на наше життя?

Дослідження кажуть нам про те, що люди з внутрішнім локусом контролю, як правило, краще справляються з труднощами, більш проактивні та краще адаптуються до змін. Вони часто проявляють вищий рівень самодисципліни та досягають більшого успіху у своїх починаннях. Вони не бояться труднощів, тому що є опора на себе та свої здібності, вони не бояться помилятися, починати щось з нуля. Я б це пов’язала з життєвим наративом «зі мною все ок, я живу життя, контролюю те, на що маю вплив, приймаю те, на що мій вплив не розповсюджується».
Така концепція дуже допомагає протидіяти невротичний тревозі - це тревога за ті речі, що, або малоймовірно що стануться, або ті на які ми на маємо рельного впливу.
Але, при цьому, дуже добре розуміти зону свого впливу і не боятися проявляти себе.
Це як з особистими кордонами, іноді нам здається, що наша відповідальність один раз сказати та очертити наш особистий кордон, все інше вже зроблять люди, котрим ми про це сказали. Але дійсність така - кордони встановлюються не один раз, вони встановлюються стількі разів, скільки потрібно, щоб вони почали стояти.


З іншого боку, люди з зовнішнім локусом контролю можуть відчувати безпорадність і частіше зіштовхуються з проблемами, такими як тривога та депресія. Вони можуть мати менше мотивації досягати своїх цілей, оскільки вважають, що їхні зусилля мають невеликий вплив на кінцевий результат.
І якраз тут зʼявляється дуже багато простору для магічного мислення.
І це ок, якщо людина має в цьому опору і вона підштовхує її до дії, але це не ок, якщо це мислення призводить до життєво-пасивної поведінки.


Як формується локус?

Більш докладно я напишу у другій частині, але якщо стисло - у психіатрії є таке поняття «велика тріада», це фактори впливу на формування людини.
Вони включають в себе - психо, біо, соціальні фактори.

Психологічні фактори: емоційна складова, досвід раннього дитинства, тривожні або депресивні стани у дитини.
Біологічні фактори: генетика, спадковість, нейрохімія мозку, вплив захворювань чи травм голови.
Соціальні фактори: це все що стосується впливу родини, друзів, оточення, виховання, освіти, умов життя, релігії, достатку родини, культурних особливостей, доступ до розвиваючого середовища і інше.


У другій частині напишу про те, що з локусом робити в дорослому віці, якщо ви хочете його посунути в бік внутришнього, розкажу більше про виховання і як ми можемо допомогти дітям будувати внутрішній локус і про те, як травматичні події можуть впливати на нас і втрату внутрішніх опор і також зміщати локус у зовнішню площину.

Про локус контролю (частина друга)

Повертаюсь до вас з темою локуса.

Буде ще і третя частина, бо щось я недооцінила об’єми всього, що хочу розповісти.

Погналі)

З попереднього посту стало зрозуміло, що в ідеалі ми повинні розвивати свій внутрішній локус, щоб мати вплив на власне життя, усвідомлювати причинно-наслідкови зв’язки наших дій і мати рішучість змінювати те, що нас не влаштовує.
Але я маю зауважити, що психіка прагне балансу і перекоси в будь-яку сторону не є чимось кльовим.
Нижче наведу приклади того, як внутрішній локус може допомагати, але як він же може і заважити, якщо його прояви стають надмірними.

Тож, в чому він точно може бути допоміжним:

1. Освіта та навчання
• Людина вірить, що її успіхи залежать від її власних зусиль. Старанно готується до екзаменів, бере участь у додаткових заняттях та активно займається самостійним навчанням. Це допомагає їй досягати високих результатів та постійно вдосконалюватися. Додає мотивації та рішучості дії, допомагає не опускати руки при невдачах, бо є віра в свої сили і розуміння того, що у переважній кількості випадків - в нас є другі (треті, четверті) шанси. Там де людина із зовнішнім локусом скаже - та тут все куплено, та я ніколи стільки не вивчу, людина із внутрішнім локусом, як мінімум, спробує або буде домагатись апеляції. Історія з життя - моя гарна подруга, втсупаючи свого часу на дууууже корумпований факультет, звісно що отримала знижені оцінки, але замість того, щоб скласти руки - подалась на всі можливі апеляції і виграла, обрала всеодно інший навчальний заклад, але сам факт)

2. Кар’єра
• Працівник вірить, що його професійний розвиток залежить від його власних дій. Він постійно працює над підвищенням своєї кваліфікації, шукає можливості для розвитку, бере на себе відповідальність за результат.

3. Спорт
• Спортсмен вважає, що його результати залежать від тренувань та дисципліни. Він старанно тренується, дотримується правильного харчування та режиму, концентрується на собі і своїх успіхах та досягненнях.

4. Особисті стосунки
• Людина вірить, що її стосунки, як мінімум, на 50% залежать від її власних дій та здатності до якісної комунікації. Вона працює над покращенням взаємин, вчиться слухати партнера та вирішувати конфлікти, також не боїться казати про свої потреби та почуття, відчуває свій вплив і також розуміє, що вона в праві і в змозі завершувати ті стосунки, які її не задовольняють (незважаючи на те, що при цьому можуть казати батьки, друзі, або гороскоп сумісності).

А тепер давайте розглянемо приклади, як надмірний (!) локус контролю може заважати:

1. Перфекціонізм
• Людина вважає, що вона повинна контролювати абсолютно все і завжди домагатися ідеальних результатів. Помилки неприпустимі! Іноді об’єктивні обмеження також починають ігноруватися. Наприклад, вам хочеться за півроку домогтися значного кар’єрного зросту, пробігти напівмарафон, спланувати якусь класну подорож і ще другу освіту отримати. І наче ж ми кажемо, що все в наших силах, але ці бажання нереалістичні, зважаючи на обмеженість часу і велику інтенсивність того, що має відбутися. Тому, якщо ви щасливий власник саме надмірного локусу - дуже раджу іноді тестувати реальність, питати себе чи реально це все встигнути нормальній людині (і не від’їхати до психоневрологічного диспансеру) і давати собі змогу трошки охолонути.

2. Нездатність приймати допомогу
• Людина вірить, що повинна самостійно справлятися з усіма труднощами і не просити про допомогу. Це може призводити до ізоляції та почуття перевантаженості, оскільки вона не використовує підтримку, яка могла б допомогти їй впоратися зі складними ситуаціями. Тому що просити - соромно, бо ти такий сильний і рішучий і дорослий і ще багато багато всього. Але це не так працює. Просити про допомогу - це також вплив на власне життя, рухатись в напрямку того, що б ви хотіли отримати, але при цьому мати сміливість залучати людей, яким ви не байдужі і отримувати новий досвід - бачити, що люди досить часто готові допомагати з радістю (особливо людям з внутрішнім локусом - бо вони супер рідко звертаються по допомогу:))

3. Звинувачення себе
• Людина може схилятися до надмірного самозвинувачення у випадку невдач або непорозумінь. Вона бере на себе всю відповідальність не розділяючи її з тими, хто також залучений в ті чи інші події. Це і керівник, що вже замучив мікроменеджментом своїх підлеглих і людина, що «тягне» все на собі в стосунках і думає, що це її обов’язок бо вона така емпатійна і розумна, а партнер просто такий бідося, що не розуміє як це - розмовляти, вирішувати, допомагати. Це і батьки, що не дають автономії своїм дітям бо точно знають «як краще треба». Тобто повне ігнорування суб’єктності іншої людини і її впливу на те, що відбувається.


Що ми тут бачимо? Перекос в балансі інтерналізації та екстерналізації.
Я, особисто, так собі формулюю балансну модель локусів: «я вагома частина світу і маю вплив, але я точно не весь світ і маю рахуватись з усіма можливостями і обмеженнями, що в ньому є».
Якось так.
Якщо у вас є інші формулювання - я з радістю почитаю❤️

Ну і чекайте найближчим часом третю частину)

Про локус контролю (частина третя)

Привіт, друзі!

Сьогодні третя і завершальна (ура!) частина про локус контролю.

В перших двох частинах я розповіла про різницю внутрішнього і зовнішнього локусів, як вони формуються і як впливають на життя.
Сьогодні ж, на порядку денному, у нас така тема: як розвивати внутрішній локус контролю і що нам може допомогти на цьому шляху.

І також нагадую всім, що ось тут ви можете знайти зручну навігацію по темам постів.

Ну що, вриваємось.