останнім часом у мене з'явилося велике бажання почати курити, але я намагаюся відганяти ці думки і відволікаю себе як можу (це могли б бути мої чергові фігурки, але ці книжки я вже давно собі запримітила)

охорона, відміна. поміняйте мені ось це все на брюссельські феєрверки

у мене такий вайб був: я, втомлена після роботи прийшла. мама запропонувала апероль.
я одна на кухні, кайфую

а через росню блять тепер полуп'яна сиджу в укритті, ще й десь поруч гупає і завтра знову на роботу

це не страх, це - відчуття зайобанності, причому конкретної

блять це точно детонація а не балістика????? аж дом зашатало ☠️☠️☠️☠️☠️

дом ходуном ходить втф

блять яка 3тя хвиля я додому прийшла вже спать бо пару годин і потрібно на роботу вставати 😭

1 ваше слово і я вже знову в укритті як миленька, але у мене вчора було безсоння і дуже хотілося виспатися сьогодні, а не продовжити челлендж

це пізда ця детонація разлєтається і майже біля нашого укриття йобнула. щойно у всіх курильщіків був марафон швидко забігти назад

1 невірний крок, і покупці побачать мене у залі сплячою під столом

я вважаю, що якщо ми живемо в таких умовах, то треба під них підлаштуватися і зробити якісь офіційні поблажки вдень після нічних обстрілів. менталка їде у всіх, але похуїстичне відношення директорів, які взагалі ніяк не реагують на ситуацію - ще більше добивають.
скорочений день, 2х ставка, просто більш лояльне відношення щодо робочих планів/завдань на цей день; розуміння, що можливо у когось поруч з домом були прильоти, хтось взагалі не спав - це ж все дуже впливає на робочу атмосферу. в чому проблема якось підтримати своїх працівників?

можливо якісь компанії і роблять хоч щось, але чому б це не зробити нормою для всіх

бо нашим на роботі просто похуй+похуй, а всі ми, робітники, тупо мертві