#відгук_книгонос

"Пакуємося на Марс" Мері Роуч— це книжка про космос, у якій напрочуд мало власне про ракети й дуже багато про те, що станеться, якщо запхати звичайне людське тіло в абсолютно непридатне для нього середовище.

Авторку цікавлять не стільки технології, які дозволять нам долетіти до Марса, скільки значно менш романтичні питання: як їсти й ходити в туалет у невагомості, що робити з гігієною, як організм переживає тривалу відсутність гравітації, що відбувається з кістками й м'язами, як люди витримують тривалу ізоляцію і що буде, якщо астронавта знудить просто у скафандр.

Роуч їздить по дослідницьких центрах, розмовляє з науковцями й астронавтами, знаходить старі експерименти, сама бере участь у деяких дослідженнях — і постійно шукає в усьому цьому найдивніші, найабсурдніші й часто максимально тілесні подробиці.

Тому в якийсь момент ти читаєш про цілком серйозні наслідки тривалої невагомості для організму, а за кілька сторінок уже дізнаєшся про тренажер космічного туалету з камерою, який потрібен, щоб навчитися правильно на ньому розташовуватися.

Або про космічну блювоту.
Космічні відрижки.
Або відходи, які в невагомості поводяться зовсім не так, як хотілося б їхньому власнику. І навіть про секс у невагомості. І дельфінів (не питайте).

Авторка розповідає про дуже серйозні речі максимально несерйозно.
Вона не науковиця і не фахівчиня з космічної медицини — вона приходить у цю тему приблизно так, як прийшла б будь-яка дуже допитлива людина. Їздить, розпитує фахівців, шукає дослідження, сама пробує те, що можна спробувати, і ставить питання, які, можливо, не першими спадають на думку науковцям, зате точно спали б на думку нам.

І через це книжка дуже легко читається. Тобі не пояснюють згори, як влаштований космічний політ, — ти ніби розбираєшся в ньому разом із нею. А Роуч при цьому постійно знаходить у складній науці щось дуже людське, дивне, незручне або просто смішне.

За всіма жартами про туалети стоїть величезна інженерна проблема: у невагомості навіть найпростіші функції людського тіла раптом перестають бути простими. За історіями про нудоту — реальна проблема адаптації вестибулярної системи. За розповідями про людей, які місяцями лежать у ліжку(взагалі не можуть вставати, але не дуже їх жалійте 17000$ вони за це отримують) заради науки, — дослідження того, що тривалий космічний політ робить із м'язами й кістковою тканиною. А за смішними історіями про астронавтів — питання, як кілька людей психологічно витримують тривалу ізоляцію в дуже маленькому замкненому просторі.

І в результаті Марс тут стає другорядним.
Бо перш ніж відповісти на питання "як відправити людину на Марс?", треба відповісти на сотні значно менш величних: як її годувати, мити, вкладати спати, змушувати тренуватися, не дати її кісткам і м'язам деградувати, куди подіти її відходи і як зробити так, щоб вона не зненавиділа інших людей, з якими проведе роки в металевій коробці.

Найскладніша частина польоту на Марс — це, здається, взяти із собою людину.
І от до цієї думки Мері Роуч приводить через дивовижну кількість науки, експериментів, історій — і підозріло багато космічних какашок.

Раніше вважалося, що життя на Землі повністю залежить від Сонця. Єдиним відомим джерелом енергії для біологічних систем є випромінювання найближчої до Землі зірки.

Ця енергія приводить у дію механізм фотосинтезу всередині рослин, водоростей і деяких бактерій, виробляючи їжу, яку потребує все живе.

Але потім науковці несподівано натрапили на екосистему, яка благополучно існує в темряві, живлячись не сонячним світлом, а хімічними речовинами.
Альтернативою фотосинтезу став хемосинтез.

Хто відкрив хемосинтез і як він працює — читайте у новому блозі на нашому сайті 🤗

Друзі, «Бородатий Тамарин» анонсує нову книжку в серії Corvus —
 
Алан Стерн, Девід Ґрінспун «За новими горизонтами. Перший політ до Плутона»!
 
14 липня 2015-го сталося дещо надзвичайне: за понад 5 мільярдів кілометрів від Землі невеликий космічний апарат із назвою «Нові горизонти» промчав повз Плутон зі швидкістю 50 тисяч кілометрів на годину. Зонд ненадовго сфокусував свої камери на крижаних світах системи Плутона, після чого продовжив подорож у відкритий космос. Нічого подібного не траплялося за ціле покоління — від часів польоту «Вояджерів» до Урана й Нептуна — і, на жаль, нічого подібного не планується в осяжному майбутньому. Надіслані апаратом знімки прикрасили перші шпальти газет на всіх континентах, а присвячений місії сайт переглянули більше ніж 2 мільярди разів у день прольоту.
 
«За новими горизонтами» — це докладна історія чоловіків і жінок, що стояли за цим неймовірним проєктом, розказана його натхненником і керівником Аланом Стерном. Від першого задуму та боротьби за фінансування до напружених годин напередодні зближення з Плутоном — книжка розкриває перед читачем залаштунки найамбітнішої космічної подорожі нашого часу. Подорожі, що назавжди змінила наше уявлення про Плутон та околиці Сонячної системи.
 
Вихід із друку плануємо на березень 2027-го.
Переклала книжку Наталія Купрійчук.
Дизайн обкладинки — Марі Максимів.
Ціна — 519 грн, але зараз на сайті tamarinbooks.com «За новими горизонтами» можна попередньо замовити за 419.