Обрала для легкого читання есеї Ґете про мистецтво. Авторову оцінку не підважує навіть той факт, що деякі думки на сьогодні видаються застарілими.

Ґете сприймає природу дуже по-фаустівськи. Це — сировина, — пише мейстр. — Завдання ж митця у тому, щоб вкласти у предмети, які належать природі, вищу цінність. Безумовно, artist, з оптики Ґете, є активним творцем.

Есеї присвячені Лаокоону, копіюванню, італійським гравюрам (які Ґете сам колекціонував), соборам, дослідженню натури («Людина є вищим, істинним обʼєктом пластичного мистецтва!») тощо. Тобто теми для розмірковувань у автора дуже різні.

Яке ж мистецтво любив сам Ґете? Його хвилювало таємниче, затемнене — «цінував усе (у сенсі техніки й приладдя), що небагатьма лініями окреслювало би якийсь ієрогліф фігури».

Між тим, Ґете згадує Рейсдала. Не скажу, що розділяю захват від робіт останнього, але дещо виокремила (додаю вище). Тут я повертаюся до Ґете, який назвав храмові руїни конфліктом величі творіння людини і часу, що у підсумку цю велич приборкує.

Каспар Давид Фрідріх. Зимовий пейзаж

Особливе задоволення розглядати улюблені картини у деталях.

Минуло вже кілька років з моменту придбання цієї книги у ДіЛ, і ось нарешті зʼявилась нагода і велике бажання ознайомитися з купівлею. Поки без огляду — я щойно її відкрила.

Антологія вміщає малодоступні тексти 34 представників українського авангарду — художників, критиків, поетів і письменників. Перед читачем постане тематичне світоглядне розмаїття поглядів на мистецтво зразка 1910-1930-х, творчі суперечки, боротьба амбіцій, зрештою — усамітнення у соціальній невідворотності історичних подій.

Статті, маніфести, дискусії формують замальовки тодішніх течій та угруповань у всій їхній складності й почасти непослідовності.

Фернан Кнопф. Тиша

Гендрік Аверкемп