Нові поповнення! По-перше, відповідально заявляю, що таки спокусилася на, про мене, блискучий відгук на Міцкевича від підписника доктора Артхауса під одним з попередніх дописів. Щоправда, польської я не знаю, сподіваюся, що враження від того не зовсім зіпсуються. З Міцкевичем у мене склалася цікава історія: колись я його читала, за велінням учительки, російською — і це була катастрофа. Після того я за нього взагалі не бралася.

Пані Шимборську і Збіґнєва Герберта я шаную вже багато років, і щиро вдячна українським видавцям, які не бояться такої, на перший погляд, непопулярної у наших читацьких блохерських колах літератури. Додам тільки, що поезія Герберта така ж чудова, як і його проза. Усім, хто досі не чув про вельмишановного поета, раджу зайти на сайт Дух і Літера та ознайомитися з його мандрівними мистецтвознавчими есеями.

Хто такий пан Cogito, якому Збігнєв Герберт присвячує цілу збірку? Власне, це як альтер-еґо самого автора, так і збірний образ поета Центрально-Східної Європи. Водночас це і відсилка до знаменитого cogito ergo sum Рене Декарта, але радше як дискусія зі всією західноєвропейською філософією.

«Мадам» польського письменника і перекладача Антоні Лібери є для мене відкриттям, і про цю книжку чула непогані відгуки від людей, у чиїх смаках я впевнена. Події відбуваються у комуністичній Польщі 60-х років. Ітиметься про одержимість старшокласником своєї вчительки французької, ширше — про інтелектуальне становлення героя на тлі життя в ізоляції совєтами. Текст містить численні посилання на літературу.

Насамкінець я знову повернулася до збірки Герберта у перекладі Валерія Бутевича, відкривши її на випадковій сторінці і, що буває вкрай рідко, зробивши собі передбачення.

Йди до темної вежі як ті що йшли перед тобою
по золоте руно небуття твою останню нагороду

Йди випростаний серед тих що на колінах
серед обернених спинами та повергнутих в прах

Прометей тихо сміється. Зараз це його єдиний спосіб виразити свою незгоду зі світом.

— Збігнєв Герберт

Словом — це прекрасно. Але одним словом не обмежишся. «Одним словом» у випадку з паном Cogito — це злочин.

Пан Cogito — це і про полеміку з західноєвропейською літературою, і про певне зловтішання з філософської думки Заходу. Але найперше це — про Польщу з її травматичним досвідом совєтської окупації. Alter ego автора розривають питання свободи, смерті, плинності памʼяті, конечності героїзму, питання історії та відмови від неї, питання спасіння, умертвіння релігії та її заміщення перевинайденою магією, болісного усвідомлення своєї самотності поміж «зрадників і катів». Як пише Герберт: «поет у певному віці / серед непевного віку…»

Багато-багато питань, але хто ж урешті любить відповіді? У панові Cogito — як у справжній інтелектуальній поезії — умовно все. Іншими словами, це — поетичний цикл про мандри свідомості. Примара Калігули ходить тут поряд з Гаймом і Спінозою. А Прометей зʼявляється у вже геть непристойному світлі старості і збайдужіння. Так, це вже не Прометей Дельвіля, цей Прометей — справжнісінький герой 20 століття! Та попри усю цю пишноту відчаю долинає насамкінець оце: «будь відважний коли зраджує розум будь відважний / за великим рахунком тільки це чогось варте…».

«… йди бо тільки так тебе приймуть до грона холодних черепів
грона твоїх предків: Гільгамеша Гектора Роланда
захисників безмежного королівства і спопелілого міста

Будь вірний Іди»

Франц фон Штук. Втрачений рай

Генрі Фюзелі. Сатана розмірковує про свої діяння

Нема розпусти, гіршої за мислення.

— Віслава Шимборська. Люди на мосту, 1986 [У перекладі Андрія Савенця].