18+ Чорна меса. Франція, 1928 рік
Триває близько 6 хв
Німий порнофільм без авторства (зі зрозумілих причин) оповідає про посвяту неофітки перед жерцями, які представляють Люцифера і богиню Астарту, решта - просто статистки. Насправді зацікавили якраз декорації і тло окультного ритуалу.
Фільм явно натхненний трилогією Гюїсманса про духовні пошуки його альтер-еґо Дюрталя, й особливо - натуралістичним описом чорної меси у Là-bas.
Виникає, звісно, іронічне питання, де проходить межа між ще кінематографічним зліпком і вже безпосереднім проведенням ритуалу.
Подивитися можна тут.
Триває близько 6 хв
Німий порнофільм без авторства (зі зрозумілих причин) оповідає про посвяту неофітки перед жерцями, які представляють Люцифера і богиню Астарту, решта - просто статистки. Насправді зацікавили якраз декорації і тло окультного ритуалу.
Фільм явно натхненний трилогією Гюїсманса про духовні пошуки його альтер-еґо Дюрталя, й особливо - натуралістичним описом чорної меси у Là-bas.
Виникає, звісно, іронічне питання, де проходить межа між ще кінематографічним зліпком і вже безпосереднім проведенням ритуалу.
Подивитися можна тут.
👍1🔥1😈1
Вертаюся до придбаного кілька років тому. Одного разу навіть вдалося відшукати на стелажах букіністів український переклад Андрушка важливої для медієвістів праці Макробія «Коментарі до сновидіння Сципіона Африканського». До слова, відгук на неї свого часу лишив сам Боецій, ну а хто я така, щоб сперечатися з його смаком?!
Макробій широко аналізує поданий Цицероном у книзі «Про державу» сон римського полководця Публія Корнелія Сципіона Молодшого, коли перед ним зʼявляється його дід Сципіон Старший та, зокрема, пророкує онукові падіння Картагену, коментує рух небесних світил, потойбіччя і долю людської душі за Платоном. Тут варто завважити, що ні Макробій, ні Цицерон не були основоположниками цього жанру інтерпретації. Головно на обох свій вплив чинив Платон і його «Видіння Ера».
І хоча снам автор лишає небагато місця (обмежуючись їхнім скупим поясненням і невеликій класифікації), за словами дослідників, цей текст у Середньовіччя цінувався саме як «книга про сни». Макробій тут вступає у полеміку з епікурейцями, які, критикуючи давньогрецьке філософування, стверджували, що мудрець не може дозволити собі викладати істину через вимисли. Захищаючи право греків на пояснення складних речей через, зокрема, міти й образи, автор «Коментарів» відповідає, що до такої методи не зайве повертатися, коли маєш справу з чимось, що перевершує мовлення. У цьому випадку Платон та інші, пише Макробій, вдаються до подобизни і прикладів.
«… вони не без підстав і не для розваги використовують вимисел, але тому що знають: природа не терпить, коли її викладають відкритою та оголеною».
Так і таємниця сновидчих образів виявляється прихованою на дні шахти, їхня природа відкривається тільки видатним мужам. По суті, Сципіон прирівнюється Макробієм до посвяченого в утаємничене знання, хранителя прихованої мудрості.
Сам Макробій з повагою ставиться лише до трьох з 5 описаних типів сновидінь — сон-віщування (пращури оголошують те, що має відбутися в майбутньому), сон-видіння (увага на ті місця, у яких Сципіон опиниться після знетілеснення або в майбутньому) і віщий сон; останній містить піднесений сенс, який не може бути розкритий інакше, ніж наукою витлумачення.
«Коментарі…» ж радше нагадують енциклопедію — містять виклад географії Земної кулі і навіть розмірковування про священну декаду чисел піфагорейців, основних учень неоплатонізму про безсмертя і рух душі, зокрема етичне питання скоєння самогубства на тлі розмислів про тіло як «вʼязницю душі».
Щодо останнього, то Макробій погоджується з Порфирієм, через якого, як припускають дослідники, був знайомий із вченням Платона, що самогубство є актом злочину проти свого потойбічного перевтілення. Мовляв, той, хто вважає, що, відійшовши самовільно у засвіти, він визволить душу на піку власної досконалості, насправді помиляється, бо потрапляє у тенета пристрастей, забруднюючись солодким блаженством, — «а інакше, ніж чистим душам, не буде відкрите небесне замешкання». Варто додати, що ранньохристиянський «гріх» Макробій подає виключно через підступ бажань.
Розмірковування автора про душу й космографію переходять у другій частині «Коментарів…» до міркувань про музику й гармонію звуків. Власне, сам Макробій фігурує не тільки як давньоримський філософ, а й теоретик музичного мистецтва. Музику він прямо повʼязує з творенням Душі, бо ж сама Душа, вказує Макробій, «зіткана з гармонійних чисел» і «черпає свій початок в музиці». Автор зауважує і давніший міт, як з піснями сирен повʼязано й обертання небесних сфер. Ці музичні виспіви зводять гармонію у єдність. Людям же належить любити різного роду мелодії, бо в них — тих мелодій, які викликають у присутніх найбільший відгук — закладена згадка про музику, яку їхні душі чули ще на небесах.
Саме життя Землі, а чи людського племені, Макробій бачить і приймає через чергування — циклу знищення і відродження роду людського. Земля, пише він, «багаторазово гине і народжується заново».
Макробій широко аналізує поданий Цицероном у книзі «Про державу» сон римського полководця Публія Корнелія Сципіона Молодшого, коли перед ним зʼявляється його дід Сципіон Старший та, зокрема, пророкує онукові падіння Картагену, коментує рух небесних світил, потойбіччя і долю людської душі за Платоном. Тут варто завважити, що ні Макробій, ні Цицерон не були основоположниками цього жанру інтерпретації. Головно на обох свій вплив чинив Платон і його «Видіння Ера».
І хоча снам автор лишає небагато місця (обмежуючись їхнім скупим поясненням і невеликій класифікації), за словами дослідників, цей текст у Середньовіччя цінувався саме як «книга про сни». Макробій тут вступає у полеміку з епікурейцями, які, критикуючи давньогрецьке філософування, стверджували, що мудрець не може дозволити собі викладати істину через вимисли. Захищаючи право греків на пояснення складних речей через, зокрема, міти й образи, автор «Коментарів» відповідає, що до такої методи не зайве повертатися, коли маєш справу з чимось, що перевершує мовлення. У цьому випадку Платон та інші, пише Макробій, вдаються до подобизни і прикладів.
«… вони не без підстав і не для розваги використовують вимисел, але тому що знають: природа не терпить, коли її викладають відкритою та оголеною».
Так і таємниця сновидчих образів виявляється прихованою на дні шахти, їхня природа відкривається тільки видатним мужам. По суті, Сципіон прирівнюється Макробієм до посвяченого в утаємничене знання, хранителя прихованої мудрості.
Сам Макробій з повагою ставиться лише до трьох з 5 описаних типів сновидінь — сон-віщування (пращури оголошують те, що має відбутися в майбутньому), сон-видіння (увага на ті місця, у яких Сципіон опиниться після знетілеснення або в майбутньому) і віщий сон; останній містить піднесений сенс, який не може бути розкритий інакше, ніж наукою витлумачення.
«Коментарі…» ж радше нагадують енциклопедію — містять виклад географії Земної кулі і навіть розмірковування про священну декаду чисел піфагорейців, основних учень неоплатонізму про безсмертя і рух душі, зокрема етичне питання скоєння самогубства на тлі розмислів про тіло як «вʼязницю душі».
Щодо останнього, то Макробій погоджується з Порфирієм, через якого, як припускають дослідники, був знайомий із вченням Платона, що самогубство є актом злочину проти свого потойбічного перевтілення. Мовляв, той, хто вважає, що, відійшовши самовільно у засвіти, він визволить душу на піку власної досконалості, насправді помиляється, бо потрапляє у тенета пристрастей, забруднюючись солодким блаженством, — «а інакше, ніж чистим душам, не буде відкрите небесне замешкання». Варто додати, що ранньохристиянський «гріх» Макробій подає виключно через підступ бажань.
Розмірковування автора про душу й космографію переходять у другій частині «Коментарів…» до міркувань про музику й гармонію звуків. Власне, сам Макробій фігурує не тільки як давньоримський філософ, а й теоретик музичного мистецтва. Музику він прямо повʼязує з творенням Душі, бо ж сама Душа, вказує Макробій, «зіткана з гармонійних чисел» і «черпає свій початок в музиці». Автор зауважує і давніший міт, як з піснями сирен повʼязано й обертання небесних сфер. Ці музичні виспіви зводять гармонію у єдність. Людям же належить любити різного роду мелодії, бо в них — тих мелодій, які викликають у присутніх найбільший відгук — закладена згадка про музику, яку їхні душі чули ще на небесах.
Саме життя Землі, а чи людського племені, Макробій бачить і приймає через чергування — циклу знищення і відродження роду людського. Земля, пише він, «багаторазово гине і народжується заново».
👍1
Про мистецтво доступно і вишукано водночас
Діану Клочко знаю як чудову лекторку, якій завдячую своїй трішечки надивленості українським мистецтвом. Тепер вона відкрилась ще й як добра есеїстка. Здавалося б, чого іще такого можна сказати про спрофанованих маскультурою Малевича чи Ріпина? А про Шевченка? Клочко підходить до кожної постаті обережно — щоби не сполохати її тінь, вицвілу у прожекторах добрих і не дуже розвідок. І потім — о диво! — зʼявляються нові обриси, оприявлені тією самою продуманою ґречністю авторки.
Поза тим, пані К. оцінює, до прикладу, сталість звʼязків з прарафаелітами чи сецесіоном, а чи з ранніми візантійськими памʼятками. Адже вкрай важить бачити себе невіддільними від загальноєвропейської традиції, та щонайголовніше — щоб з нами говорили чесно.
У збірці, на Зевсове щастя, немає ні радянської академічної мови, ні совєтського порожнього драматизму.
Так, книжка не долучить вас до знавців мистецтва негайно, але може стати орієнтиром у дальших дослідженнях, якщо таке бажання зʼявиться.
Діану Клочко знаю як чудову лекторку, якій завдячую своїй трішечки надивленості українським мистецтвом. Тепер вона відкрилась ще й як добра есеїстка. Здавалося б, чого іще такого можна сказати про спрофанованих маскультурою Малевича чи Ріпина? А про Шевченка? Клочко підходить до кожної постаті обережно — щоби не сполохати її тінь, вицвілу у прожекторах добрих і не дуже розвідок. І потім — о диво! — зʼявляються нові обриси, оприявлені тією самою продуманою ґречністю авторки.
Поза тим, пані К. оцінює, до прикладу, сталість звʼязків з прарафаелітами чи сецесіоном, а чи з ранніми візантійськими памʼятками. Адже вкрай важить бачити себе невіддільними від загальноєвропейської традиції, та щонайголовніше — щоб з нами говорили чесно.
У збірці, на Зевсове щастя, немає ні радянської академічної мови, ні совєтського порожнього драматизму.
Так, книжка не долучить вас до знавців мистецтва негайно, але може стати орієнтиром у дальших дослідженнях, якщо таке бажання зʼявиться.
Нові поповнення! По-перше, відповідально заявляю, що таки спокусилася на, про мене, блискучий відгук на Міцкевича від підписника доктора Артхауса під одним з попередніх дописів. Щоправда, польської я не знаю, сподіваюся, що враження від того не зовсім зіпсуються. З Міцкевичем у мене склалася цікава історія: колись я його читала, за велінням учительки, російською — і це була катастрофа. Після того я за нього взагалі не бралася.
Пані Шимборську і Збіґнєва Герберта я шаную вже багато років, і щиро вдячна українським видавцям, які не бояться такої, на перший погляд, непопулярної у наших читацьких блохерських колах літератури. Додам тільки, що поезія Герберта така ж чудова, як і його проза. Усім, хто досі не чув про вельмишановного поета, раджу зайти на сайт Дух і Літера та ознайомитися з його мандрівними мистецтвознавчими есеями.
Хто такий пан Cogito, якому Збігнєв Герберт присвячує цілу збірку? Власне, це як альтер-еґо самого автора, так і збірний образ поета Центрально-Східної Європи. Водночас це і відсилка до знаменитого cogito ergo sum Рене Декарта, але радше як дискусія зі всією західноєвропейською філософією.
«Мадам» польського письменника і перекладача Антоні Лібери є для мене відкриттям, і про цю книжку чула непогані відгуки від людей, у чиїх смаках я впевнена. Події відбуваються у комуністичній Польщі 60-х років. Ітиметься про одержимість старшокласником своєї вчительки французької, ширше — про інтелектуальне становлення героя на тлі життя в ізоляції совєтами. Текст містить численні посилання на літературу.
Насамкінець я знову повернулася до збірки Герберта у перекладі Валерія Бутевича, відкривши її на випадковій сторінці і, що буває вкрай рідко, зробивши собі передбачення.
Йди до темної вежі як ті що йшли перед тобою
по золоте руно небуття твою останню нагороду
Йди випростаний серед тих що на колінах
серед обернених спинами та повергнутих в прах
Пані Шимборську і Збіґнєва Герберта я шаную вже багато років, і щиро вдячна українським видавцям, які не бояться такої, на перший погляд, непопулярної у наших читацьких блохерських колах літератури. Додам тільки, що поезія Герберта така ж чудова, як і його проза. Усім, хто досі не чув про вельмишановного поета, раджу зайти на сайт Дух і Літера та ознайомитися з його мандрівними мистецтвознавчими есеями.
Хто такий пан Cogito, якому Збігнєв Герберт присвячує цілу збірку? Власне, це як альтер-еґо самого автора, так і збірний образ поета Центрально-Східної Європи. Водночас це і відсилка до знаменитого cogito ergo sum Рене Декарта, але радше як дискусія зі всією західноєвропейською філософією.
«Мадам» польського письменника і перекладача Антоні Лібери є для мене відкриттям, і про цю книжку чула непогані відгуки від людей, у чиїх смаках я впевнена. Події відбуваються у комуністичній Польщі 60-х років. Ітиметься про одержимість старшокласником своєї вчительки французької, ширше — про інтелектуальне становлення героя на тлі життя в ізоляції совєтами. Текст містить численні посилання на літературу.
Насамкінець я знову повернулася до збірки Герберта у перекладі Валерія Бутевича, відкривши її на випадковій сторінці і, що буває вкрай рідко, зробивши собі передбачення.
Йди до темної вежі як ті що йшли перед тобою
по золоте руно небуття твою останню нагороду
Йди випростаний серед тих що на колінах
серед обернених спинами та повергнутих в прах