Ед Саймон. Пандемоніум. Ілюстрована історія демонології. Видавництво Abrams
Давно, дуже давно я дивилася на цю книгу — й ось зважилась, бо коштує вона пристойних грошей.
У Пандемоніумі не просто представлено генеалогічне древо Сатани, а проаналізовано зміну поглядів на потойбіччя та їхній вплив на культуру (літературу й живопис) — починаючи з найдавніших біблійних згадок про демонів і закінчуючи сучасною епохою з сексуалізованими Бафометами.
Словом, розкішне видання з купою ілюстрацій і тексту для справжніх бібліофілів, зокрема для тих, хто цікавиться міфологією, історією мистецтва і релігієзнавством.
Давно, дуже давно я дивилася на цю книгу — й ось зважилась, бо коштує вона пристойних грошей.
У Пандемоніумі не просто представлено генеалогічне древо Сатани, а проаналізовано зміну поглядів на потойбіччя та їхній вплив на культуру (літературу й живопис) — починаючи з найдавніших біблійних згадок про демонів і закінчуючи сучасною епохою з сексуалізованими Бафометами.
Словом, розкішне видання з купою ілюстрацій і тексту для справжніх бібліофілів, зокрема для тих, хто цікавиться міфологією, історією мистецтва і релігієзнавством.
🔥1
Людина приречена на співіснування зі злом.
— Сібе Шаап. Прощання із Всемогутнім
— Сібе Шаап. Прощання із Всемогутнім
Дивлюся на цю страшно красиву мініатюру Сімона Бенінга, на якій архангел Михаїл скидає Люцифера під час його бунту — і згадую ὕβρις (зарозумілість, яка підважує волю і всемогутність богів), про неї буквально кілька книг тому (які я зараз читаю) згадував Сібе Шаап.
У Гомера ὕβρις використовувалась для позначення відступу героїв від волі богів, небажання коритися й прагнення набути божественних рис. Наслідком цього неодмінно ставала відплата, що її насилали вищі сили — Νέμεσις. У 20 ст. увійшло в активний вжиток завдяки філософії постмодернізму.
Але найкраще ὕβρις у творі мистецтва, про мене, передав «Прометей» Дельвіля. І в цьому образі зі всією художньою щирістю упізнається вже не давньогрецький герой — сучасна людина з її шаленою творчою енергією, і міццю, і погордою.
У Гомера ὕβρις використовувалась для позначення відступу героїв від волі богів, небажання коритися й прагнення набути божественних рис. Наслідком цього неодмінно ставала відплата, що її насилали вищі сили — Νέμεσις. У 20 ст. увійшло в активний вжиток завдяки філософії постмодернізму.
Але найкраще ὕβρις у творі мистецтва, про мене, передав «Прометей» Дельвіля. І в цьому образі зі всією художньою щирістю упізнається вже не давньогрецький герой — сучасна людина з її шаленою творчою енергією, і міццю, і погордою.
❤2