📚📖 Росіяни намагаються розвинути успіх у напрямку Покровська. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 20 серпня

🖌 Кілька іноземних видань звертають увагу на те, що росіяни намагаються використати операцію сил оборони на Курщині як можливість зайняти більше територій на Донеччині. Так, Financial Times із посиланням на українських військових пише, що росіяни не лише не зменшили натиск на Покровськ, як сподівались у ЗСУ, а намагаються посилено атакувати. Бійці забули про ротації: зараз відпочинок для більшості скасований, адже треба затикати «діри» на фронті.

Вторгнення на Курщину обернулось також втратами цінної західної техніки: Україна втратила 51 машину ― від німецьких БМП Marder до установок Himars, тоді як росіяни втратили лише 27 подібних, пише видання, посилаючись на онлайн-дослідження Naalsio.

Росія перекидає частину військ з України на Курщину, однак частіше йдеться про підрозділи з Криму чи півдня України, ніж з найгостріших напрямків. Медіа завершує матеріал історіями з прифронтових тепер українських поселень: у Мирнограді люди починають евакуйовуватись, тож перевезення вантажів ― найзатребуваніший зараз бізнес у місті, оскільки багато хто намагається вивезти меблі. У суботу росіяни зруйнували найвищу житлову багатоповерхівку в місті, спричинивши чергову хвилю охочих виїхати. «У нас немає вибору, ― каже виданню шахтар на пенсії Віктор. ― Наше місто стирають з лиця землі».

🖌 Про це ж випустило матеріал The Washington Post. Його журналісти більше спілкувались із мешканцями Покровська і західними аналітиками. Те, що росіяни вже на підступах до міста, не секрет, кажуть у міській владі. «Власне, вони вже бʼються за останню перед містом лінію українських укріплень», ― каже віденський військовий аналітик Франц-Штефан Гаді. Водночас чимало місцевих досі не бажають виїжджати, і чиновники змушені обходити домівки, щоб переконати покровців, що смертельна небезпека наближається.

Гаді скептичний щодо рішення Києва відкрити нову ділянку фронту, оскільки «складно сказати, чого в росіян під Покровськом через неї поменшало ― людей, техніки чи чогось ще». Українські військові підтверджують, що цей логістичний хаб на Донеччині для росіян зараз є найважливішою точкою фронту ― вони прибиратимуть сили з цього напрямку лише в крайньому разі. Утім, деякі аналітики вважають крок Києва виправданим ― наприклад, польський військовий експерт Конрад Музика. «Зайняті тепер Україною землі в тактичному сенсі важливіші за ті, які вона зараз втрачає на Донеччині, ― каже він. ― До того ж захопити велике місто росіянам буде вкрай складно, й українці зможуть завдати їм істотних втрат».

🎨 Іще про пʼять матеріалів закордонних медіа про російсько-українську війну читайте у продовженні огляду. Воно доступне для тих, хто підтримує нас на Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 Применшуючи вагу провалу на Курщині, Путін ризикує розлютити російські еліти. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 21 серпня

🖌 Associated Press звертає увагу на те, як замовчування Путіним втрат територій та військових на Курщині може врятувати російський режим від негативних наслідків тут і зараз, проте накопичує ризики у довгостроковій перспективі. За допомоги адміністративного апарату і контрольованих медіа російський диктатор домігся того, що вторгнення Україну на територію Курщини сприймається радше як стихійне лихо ― і до істотного зростання невдоволення з боку населення чи погіршення контрольованості держави наразі не призводить, пише інформагентство. Однак наближеним до Кремля очевидно: недавні події свідчать, що Росія по суті не здатна захистити свою територію. Що її армія може зганьбитися при виконанні доволі простого для такої потуги завдання ― захисту прикордонних територій. І що Росія стає дедалі менш безпечною ― а те, що частина Курщини окупована й ця територія поступово розширюється, означає, що події розвиваються в якомусь геть не найкращому для росіян напрямі. Отже, стабільність є лише видимістю, натомість невдоволення серед впливових бізнесменів чи політиків лише зростає. Про це свідчать антивоєнні заяви, наприклад, Олега Дерипаски ― одного з наближених до влади бізнесменів, який раніше не дозволяв собі подібного. Утім, зачищене політичне поле призводить до того, що кращих за ненадійного самодура Путіна варіантів впливовим росіянам знайти складно ― тож робити ставку зараз їм просто немає на кого, йдеться у статті.

🖌 Тимчасом The New York Times пише про те, що ігнорування Путіним подій на Курщині є виграшним для Росії: він ніби навмисно «забуває» про найбільший виклик перед Росією, відвідуючи з візитами Чечню чи фабрику з виробництва солодощів з яблук. Це дозволяє йому не чіпати контингент на Донбасі, який просувається в напрямку Покровська, йдеться у статті.

🖌 Також варта уваги рецензія на документальний фільм «Правило двох стін» у The Guardian ― режисер стрічки Давид Гутник, американець українського походження, розповів про те, як повномасштабне російське вторгнення проживають українські митці.

#інозмі
@babel

📚📖 У невдачах під Покровськом командири звинувачують погано навчених мобілізованих. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 22 серпня

🖌 На тлі зменшення темпів просування на Курщині головною повʼязаною з Україною темою іноземних медіа стали події під Покровськом, де росіяни вже підійшли до останньої, хоч і найкраще укріпленої, лінії оборони ЗСУ. Associated Press пише про скарги командирів підрозділів на рівень підготовки нещодавно мобілізованих бійців. Хтось із новоприбулих нібито не знає основ топографії, хтось не може вистрілити у ворога, коли бачить його перед собою, хтось тікає з позицій після першого ж обстрілу. Це не стосується всіх мобілізованих, однак готових битися попри все «дуже, дуже мало», кажуть представники, наприклад, 110 бригади.

Недосвідченість військових і залишення позицій були головною причиною відходу ЗСУ з деяких позицій, пише інформагенція. Зокрема, це стосується села Прогрес ― коли ЗСУ там відступили, росіянам стало простіше наступати на Покровськ.

Утім, існує і протилежна думка: на тлі поразок українські командири хочуть скинути вину на нібито погано навчених бійців. Але «підготовка військових є адекватною, а командири намагаються знайти пояснення своїм тактичним невдачам», стверджує експерт із українського Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк. «Зрештою, командири мають належні інструменти для впливу на моральний рівень бійців. Якщо вони добре налагоджені, проблем із готовністю йти в бій не виникає. Коли ж ні, ми читаємо звинувачувальні пости в соцмережах», ― каже Кевлюк інформагентству.

🖌 The Economist теж присвятив увагу ситуації під Покровськом, описавши болісний процес евакуації містян. Нібито в місті ще триває життя, працюють крамниці, пошта, банки, однак відчуття, що скоро це може припинитись, а Покровськ повторить брутальну долю Бахмуту, Авдіївки й Маріуполя, витає в повітрі. Чимало місцевих закривають останні справи в місті та вивозять речі. Надія, що росіян все ж вдасться зупинити, досі є ― за словами військових, темпи просування і кількість обстрілів з 19 серпня знизились. Однак із кожним днем залишатись у місті стає все небезпечніше.

🖌 Цій же темі присвячено матеріали The New York Times ― видання обмежилось загальним описом ситуації та порівнянням зі сповільненим наступом на Курському напрямку, і CNN. Телеканал звернув увагу на те, що деякі дорослі намагаються сховати дітей від представників держави. Україна оголосила примусову евакуацію дітей з міста, однак не всі покровці сприймають небезпеку настільки серйозно. Вони не залишають місто і не дають розлучити себе з дітьми. Покровськ близький до зони бойових дій з 2014 року, кажуть співрозмовники медіа, і зараз місцеві не відчувають нічого принципово нового. Вони сподіваються, що й цього разу їм вдасться вижити.

🎨 Далі ― матеріали про те, як на зменшення допомоги Україні від Німеччини вплинули ситуація з «Північним потоком ― 2» та зростання популярності лівих партій. Також згадуємо про обурення американських політиків невизначеністю Джо Байдена щодо України. Продовження огляду доступне для тих, хто підтримує нас на Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 Страх спровокувати Путіна найбільше його й провокує. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 23 серпня

🖌 «Вторгнення на Курщину було непрорахованим ризиком чи геніальним ходом? У дні, коли Україна святкує річницю незалежності, спроба відповісти на це запитання настільки ж марна, наскільки невірно воно сформульовано. Очевидно одне ― уперше за понад 10 років хтось інший, а не Москва, задає порядок денний. Це дуже багато говорить про відважність України та нестримний потяг до свободи, як і про нерішучість вільного світу і колективну відмову визнати, яку небезпеку являє собою Росія, причому не лише для України». Так починається колонка в Politico Ендрю Чахояна, академічного директора Університету Амстердаму українського походження. Головний меседж його тексту в тому, що повільне збільшення західної підтримки, намагання не провокувати Росію саме й провокує Росію на подальші загарбницькі кроки. «Близько століття тому спроба втихомирити ворога закінчилась трагічно. Зараз світ наступає на ті самі граблі», ― пише він, нагадуючи, що Росія є суходільною імперією, для якої найприродніший стан ― постійне розширення, підкорення інших народів і утримання їх під своїм контролем за допомогою страху і жорстокості. Це те, що вона намагається втілити й щодо України, а будь-які розмови про ідеологію ― лише декорації, стверджує автор.

Росія не визнає спроб порозумітися ― лише грубу силу, стверджує Чахоян. Коли в 1989-му році росіяни зазнали поразки в Афганістані, вони вгамували свої апетити та якийсь час нікого не чіпали. Коли ж Україна нещодавно зайшла на Курщину ― ні, Путін не став говорити про ядерну зброю. Він не активізував П’яту статтю договору Шанхайської організації співробітництва, за якою інші країни мали б захистити союзника. Він навіть не називає це нападом, а війну, яка вже ведеться на російській території, ― війною. Російський диктатор ― наче паралізований, він не робить гучних заяв, бо не здатен насправді підкріпити їх діями. І розуміє, що вони лише погіршать його становище.

Та коли світ ігнорував вчинки Росії, вона вдавалась до найгірших злочинів. Вона чинила звірства в Чечні ― а світ називав це «її внутрішньою справою». Вона напала на Грузію й не була за це покарана, бо світ не зміг вчасно згуртуватися і відповісти на цю війну. Логіка подій підказує, що не варто переживати за те, що Росія робитиме, якщо програє війну з Україною. Найнебезпечніше ― те, що вона робитиме, якщо її виграє, підсумовує автор.

#інозмі
@babel

📚📖 Курська операція була б прекрасною як тижневий рейд. Її наслідки зараз неочевидні. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 2 вересня

🖌 Одні з найбільш авторитетних західних експертів із російсько-української війни, Майкл Кофман і Роб Лі опублікували велику статтю у Foreign Affairs про попередні наслідки Курської операції ЗСУ. Їхній короткий висновок ― блискавично спланований і проведений перший тиждень вторгнення ЗСУ на Курщину був, безумовно, вдалим кроком: він показав незахищеність Росії, прорахунки в діях її армії, нездатність різних родів військ і держслужб ефективно взаємодіяти й намагання применшити важливість свого провалу. Однак зараз є ризик того, що Курський фронт стане ще одним місцем, де Україна змушена буде тримати значні сили без однозначної для себе користі, пишуть автори.

До вторгнення на Курщину логіка дій ЗСУ була очевидною і доволі перспективною, пишуть оглядачі. Це виснаження російської армії шляхом активного знищення ворога, що наступає, на Донбасі та поступове нарощення далекобійності своїх дронів і ракет, якими Україна все активніше обстрілює російську територію. Обидва фактори постійно піднімають ціну вторгнення в Україну ― і в перспективі зроблять її занадто високою. Навіть якщо доведеться ще поступитись територіями на Донеччині.

Курський гамбіт змінив цю логіку. Очікування України, що росіяни відведуть частину боєздатних військ з Донецького напрямку, не справдилися. Окупанти, навпаки, активізували там свої зусилля. Лінія оборони ЗСУ на сході, принаймні тимчасово, розтягнулась, і подекуди українцям доводиться встановлювати жорсткі ліміти на використання снарядів. Темпи просування росіян на деяких ділянках зросли. Отже, є ризик, що вихід на Курщину стане тим же, що й активний обстріл Криму далекобійними ракетами протягом більшої частини 2024 року, пишуть автори. Це було успішною локальною операцією, яка все ж не призвела до якихось серйозних змін на основному фронті.

Утім, як і з контрнаступом 2023 року чи наступом ЗСУ на Харківщині 2022-го, поки що всього масштабу операції, як і її наслідків, не видно. Незрозуміло, скільки саме військ залучили до операції. Що Україна планує робити із захопленими територіями та чи розширятиме плацдарм. Чи буде, зрештою, удар з іншого напрямку, на який теж чекають росіяни. Відповіді на всі ці запитання зʼявляться ближче до холодів, пишуть автори. Тоді ж утримувати захоплені території Курщини ЗСУ стане складніше, оскільки зникне листя, під яким українці маскують чимало своїх сил.

Одне очевидно: Україні дуже потрібно, щоб росіяни припинили обстрілювати її енергетичну інфраструктуру ― «якщо не у 2024-му, то точно у 2025-му». Щоб спонукати агресора до цього, необхідно мати змогу бити по Росії далекобійною зброєю. Операція ЗСУ на Курщині порушила це питання ― і є надія, що Київ та його західні партнери нарешті дійдуть у цьому плані спільної, тобто сміливішої позиції, підсумовують автори.

🎨 Це лише частина огляду. Про ще три матеріали, які стосується російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 «Подивіться на кладовище в Харкові й скажіть ще раз, що Україні не можна бити у відповідь». Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 3 вересня

🖌 Емоційну колонку польської журналістки й політологині Анни Гусарської опублікувало видання The Washington Post. У тексті йдеться про недавню, а від початку повномасштабної війни вже 19-ту, поїздку Анни в Україну, щоб дізнатись про ситуацію на місці та передати допомогу українським цивільним і військовим. Вона описує свій маршрут на тлі недавніх смертоносних ударів росіян. Так, вона планувала зупинитись у Кривому Розі, однак готель «Аврора», де Гусарська мала заночувати, зруйнували росіяни. У Харкові вона гуляла вулицями, слухаючи гру юної скрипальки ― а коли вона залишить місто, росіяни вбʼють своїми ударами щонайменше сімох людей, серед яких буде 14-річний підліток.

У Харкові Гусарська побувала на міському кладовищі № 17, де чимало поховань українських військових. Кількість нових могил захисників, за підрахунками журналістки, з минулого року зросла вдвічі. А нові удари росіян по українській інфраструктурі, масовіші за більшість попередніх, свідчать, що росіяни самі йдуть на ескалацію конфлікту. Те, що Вашингтон уже понад два роки боїться зробити, стримуючи Україну від ефективної відповіді Москві, роблять у Кремлі. Дозволити Києву бити західною зброєю вглиб Росії ― мінімум, який необхідно надати, вважає Гусарська. Зрештою, оскільки Захід роками зволікає з цими дозволами, росіяни вже перемістили значну частину цінного озброєння, зокрема й літаків, подалі від кордонів з Україною. Але можливість бити ATACMS углиб російської території все-таки зробить життя в Україні безпечнішим. Розпач, який накриває після візиту на кладовище ― одного з багатьох подібних в Україні, допомагає зрозуміти, що цей крок необхідний, підсумовує авторка.

🖌 У тому, що лише смерть Путіна зможе забезпечити тривалий мир в Україні, впевнений автор статті на Foreign Affairs Пітер Шрьодер, колишній співробітник ЦРУ і старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки. Мовляв, бажання підкорити Україну в Путіна ірраціональне ― він, як і у випадку з розвʼязанням війни в Україні, покладається лише на власні комплекси та інстинкти. Тому сподівання Заходу, що тиск чи переговори дозволять змінити думку російського диктатора й змусять його відмовитись від територіальних посягань, марні. Реально ситуація може змінитись лише тоді, коли Путін піде з політичної сцени, впевнений Шрьодер. Утім, аналітик не пропонує якось пришвидшити смерть Путіна ― він пропонує просто дочекатись цього. А доти слід «з мінімальними витратами ресурсів» завадити Росії захопити більше українських земель. На думку Шрьодера, варто відмовити Україну від будь-яких контрнаступальних дій, адже «навіть Курська операція не дала вагомих переваг у війні». Також варто, ідеться у статті, дійти до перемирʼя ― оскільки воно, навіть не ідеальне, зменшить втрати українців і дозволить Києву краще зустріти ймовірне майбутнє загострення ситуації. Так, вірити, що Росія дотримуватиметься умов перемирʼя, не варто, пише Шрьодер, та це допоможе виграти час. А там і Путін помре.

Про те, що російський диктатор може прожити ще хоч 20 років, а агресію проти України підтримує саме російське суспільство, американський аналітик не згадує.

🎨 Це лише частина огляду. Про ще шість матеріалів, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 Що дозволяє українським дронам бити по гелікоптерах. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 4 вересня

🖌 The Economist пише про нове досягнення українських Сил оборони ― влучання FPV-дронами по гелікоптерах окупантів. До липня такого у світовій історії не було. Знищення гелікоптерів із дронів у принципі були ― так, на початку повномасштабного вторгнення росіян Bayraktar TB2 знешкодив російський гелікоптер у районі острова Зміїний, скинувши на нього снаряд. Однак там були інші й тип дрону, і розміри ― фактично це невеликий літак. З FPV-дроном, який рідко коли важить більше за кілограм, ситуація принципово інакша.

Максимальна швидкість подібного дрона ― 150 км/год, пише видання, тоді як гелікоптер здатен летіти зі швидкістю майже 240 км/год. Це означає, що в такий спосіб можна знешкодити або гелікоптер, що летить назустріч, або той, що кружляє на певній місцевості. Тобто для успіху тут не обійтись без найсвіжіших розвідданих, пише видання, й українці навчились їх отримувати в режимі реального часу.

Саме в липні Київ почав використовувати дрони з програмним забезпеченням, що автоматично інтегрує дані з радарних комплексів та інших засобів ППО. Таким чином софт корегує траєкторію безпілотника, направляючи його в найвигіднішому для знищення вертольота напрямку.

Через активне застосування Україною ПЗРК Росія не використовує гелікоптери на полі бою дуже активно, пише The Economist. Вони діють ближче до російського тилу. Однак дрони зможуть відігнати їх ще далі. Якщо один ПЗРК Stinger коштує пів мільйона доларів і має дальність польоту до 8 кілометрів, то FPV-дрон за $500 може летіти до 20 кілометрів. Тому, підсумовує видання, сподівання українців побачити ще не один збитий дроном гелікоптер вартістю $18 мільйонів небезпідставні.

🎨 Це лише частина огляду. Про ще пʼять матеріалів, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 Українські цивільні будували блокпости, російські ж лише ниють і тікають. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 5 вересня

🖌 Поведінку українських і російських цивільних під час повномасштабного вторгнення у виданні Reason порівнює військовий аналітик Пол Швенсен. Він пригадує, як у перші дні після 24 лютого 2022 року по всій Україні були сотні зібраних із залізобетонних блоків блокпостів: цивільні українці брали справу захисту країни від нападника у свої руки. «Я був у Бучі й Ірпені незадовго після їх звільнення, коли багато згарищ іще тліли, ― згадує він. ― Люди, які прибирали з доріг обпалені трупи цивільних із завʼязаними ззаду руками, були похмурі, але налаштовані на спротив. Цей глибинний спротив відчувався всюди ― у коктейлях Молотова у сховищах, в антиросійських написах на фасадах крамниць, у гільзах від куль біля імпровізованих блокпостів». Побувавши зараз на захопленій Україною території Курщини, Швенсен навіть близько не побачив слідів схожого протистояння. Єдиний блокпост, про який відомо, складався з кількох стільців і вил. Росіяни просто втекли. У них набагато більше ресурсів, та їхня воля до боротьби фактично відсутня, пише аналітик.

Ті, хто лишились, швидко вдались до мародерства крамниць і крадіжок з осель сусідів. На російських територіях не йдеться ані про солідарність, ані про заможність. Швенсен згадує дім у Суджі з табличкою «Тут живе ветеран Великої вітчизняної війни». Цей дім був занедбаний, похилений ― хоч нібито саме мешканці цих будинків мали б бути особливо захищеними в Росії. Люди на вулицях або ходили з опущеними додолу очима, або намагались подружитися з військовими. Це дуже відрізняється від поведінки українців ― та й теперішніх українських військових, які на Курщині знов відчули драйв боротьби з нападником.

«Події на Курщині ― це нагадування мешканцям Заходу, що російський велет далекий від монолітної, добре інтегрованої федерації. Насправді це деморалізована і слабко скріплена модель нації, що тримається купи переважно через страх і завчену залежність від держави. Сепаратистський сентимент, ніколи до кінця не викорінений, стрімко зростає в регіонах на кшталт Чечні та Карелії, а ще в майже 85 автономних регіонах у 11 часових поясах, більшість із яких мають тривалі традиції незалежності», ― підсумовує автор. Російська армія, очевидно, ще завдаватиме болю українським цивільним і буде проблемою для військових. Але моральний стан обох народів ― це наче два різних світи, зазначає Швенсен. І якщо взяти до уваги, що головний у війні ― дух народу, стає очевидним, що шанси росіян на переконливу перемогу мізерні.

🎨 Це лише частина огляду. Про ще два матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖Кенселінг російської культури на Заході відходить у минуле. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 6 вересня

🖌 Українська історикиня, письменниця, колумністка численних західних видань Олеся Хромейчук опублікувала колонку в Atlantic Council про те, як тема України поступово зникає із західних книгарень, дискусій чи академічних видавництв. «У мене є обмеження на публікацію оглядів книжок про Україну», ― сказав їй один з редакторів впливового західного часопису. При цьому рецензій на книжки про Росію, хай навіть про замордованих там опозиціонерів, у цьому та інших подібних виданнях зараз вистачає.

Схоже відбувається в книжкових крамницях, пише Хромейчук. Секція книжок про Україну представлена де-не-де скромним набором книжок, тоді як «російський» відділ значно більший і зустрічається майже всюди. «Захід виявився нездатним відійти від імперського мислення, ― пише авторка. ― І більшу увагу приділяє імперії, ніж її жертві». Хоча ця жертва страждає від її агресії просто зараз.

Якщо вийти з книгарень, російська культура все одно дожене, констатує публіцистка. Не проблема натрапити на оперу «Євгеній Онєгін» чи російський балет. Кенселінг культури країни-агресора, про який чимало говорили у 2022 році, поступово стає явищем минулого, а увага Заходу повертається до «норми». Часом деякі видання чи заклади культури роблять щось дотичне до України, щоб віддати данину цій темі й далі продовжити діяти за звичкою. Та нерідко в цих публікаціях чи заходах повторюється застарілий імперський дискурс і помилкові, зросійщені назви українських поселень.

«Я люблю фантазувати про час, коли редактори ключових західних видань оглядатимуть книжки про Україну не просто тому, що моя країна у стані війни, а вони почуваються змушеними писати про це, а тому що в цих книжках є життєво важлива інформація про демократію, боротьбу за свободу, важливість збереження єдності та почуття гумору в часи кризи. Я мрію про день, коли галереї проводитимуть виставки українського мистецтва не лише тому, що його врятували із зони бойових дій, а тому що митці пропонують свіжий погляд на світ, ― підсумовує Хромейчук. ― Також я мрію про те, що ми, постійно фрустровані фахівці з України, нарешті зможемо зосередитись на своїх дослідженнях і креативності, замість виправлення помилок та упереджень інших».

🎨 Це лише частина огляду. Про ще три матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel

📚📖 Через міграцію в Белграді утворилась «маленька Росія». Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 9 вересня

🖌 Великий репортаж із похоронів загиблих внаслідок удару росіян по Полтаві опублікувало видання The Washington Post. Головний герой матеріалу ― 36-річний військовий Олександр Городницький, який змушений був ховати свого батька Петра. Олександр каже, що пішов на фронт задля того, щоб його рідні були в безпеці, а виявилось, що смерть наздогнала їх у тилу. Батько Городницького був охоронцем у Полтавському військовому інституті телекомунікацій та інформатизації, по якому 3 вересня поцілили дві балістичні ракети. Попри вік, Петро мав добре здоровʼя й нерідко виконував фізичні нормативи краще за студентів інституту, пише видання. Також він постійно давав своїм онукам гроші, а Олександру відправляв на фронт каву, цигарки та яблука зі свого господарства.

Тіло Петра настільки деформувалось унаслідок удару, що надягти на нього одяг не вдавалось ― його просто поклали поверх. Син наполіг, щоб перед прощанням труну закрили: щоб родина запамʼятала його таким, яким він був, а не яким став.

Так само закритими були гроби шести інших жертв удару, церемонія прощання з якими відбулась у центрі міста, пише видання. Це свідчить про те, наскільки жорстоким та руйнівним виявився удар ― і скільки цивільних жертв спричинив. «55-річний інженер. 52-річний викладач. 50-річний адміністратор. 31-річний інструктор. 52-річний студент. 32-річний водій», перелічує WP.

На похороні Олександр не зронив ані сльози. Так само сухо він вирішив зарізати всіх батькових овець: тепер доглядати їх нікому. Наступного дня син уже повернувся на фронт: у частині йому дали на прощання пʼять днів.

🖌 Понад 30 тисяч росіян зареєструвались у Сербії від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Reuters розповідає про те, як мігранти утворили свою замкнену спільноту ― традиційно не вивчаючи мову країни, що їх прихистила, і живучи у своїй інформаційній та ціннісній бульбашці.

Потік росіян до Сербії був меншим, ніж, наприклад, до Німеччини ― однак через зосередженість саме в Белграді вони тут дуже помітні. «По місту зʼявилось чимало клубів, дитсадків та медкабінетів, де власники ― росіяни. Росіяни купують їжу в російських магазинах. Російські гурти, співаки та комедіанти виступають по російських клубах, а російські митці показують свої роботи в галереях, що утримуються росіянами», ― йдеться в матеріалі інформагентства. Загалом російські громадяни відкрили в країні понад 11 тисяч бізнесів у різних секторах.

Іноді їм навіть не потрібно орієнтуватись на сербський ринок. Медіа розповідає про досвід 42-річного Віктора з Петербурга, який утік від мобілізації наприкінці 2022-го. Із ветеринара він перепрофілювався на різнороба: «Я лагоджу каналізацію, електрику, вікна, навіть роблю меблі. І сербські клієнти мені не потрібні», ― каже він.

Місцевий політолог Александр Джокіч стверджує, що така поведінка для росіян є природною ― що в Сербії, що в інших країнах перше покоління російських мігрантів у місцеві суспільства не інтегрується. За іронією, у Белграді чимало з них налаштовані проти теперішнього російського режиму, тоді як багато сербів російського диктатора підтримують, стверджує медіа.

🎨 Це лише частина огляду. Про ще чотири матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.

#інозмі
@babel