Ці просочені мрякою і вологою сутінню дні останньої декади осені наче створені для таких обговорень, тож, запрошуємо всіх охочих на дискусію «Космічний жах у містичній літературі: психологічне тлумачення».
 
На зустрічі плануємо обговорити психологічний бік холодного потойбіччя, зустрічі з яким бояться і одночасно шукають читачі містичної літератури, і, водночас, яке євідбитком інтуїції Говарда Лавкрафта, Роберта Чемберса, Амброуза Бірса, Елджернона Блеквуда та інших письменників із плеяди творців темної літератури.
 
Чи є мотив космічного жаху в культурі симптомом кризи, чи він виступає як терапевтичний засіб? У чому криється «дух» жанру містичного жаху і як він на нас впливає? Розбиратися із цими, та іншими пов’язаними з темою питаннями будуть психолог, викладач і терапевт Наріман Дарвішов та письменник і геймдизайнер Володимир Кузнєцов.
 
Приєднуйтеся до нас у неділю 2 листопада о 17:00 у затишній книгарні Readeat (Київ, Антоновича, 50)– буде цікаво!

Четвертий день нашого адвенту страшних книжок🎃

Не могла не показати вам цю страшну книжку в гарбузиках в переддень Геловіну.

Тішуся, що у ній є моє оповідання і що наклад швидко завершився☺️.

Саме завдяки участі в конкурсі на платформі «Бабай» я і познайомилась з учасниками спільноти. Скільки класних колаборацій і співпраць ми встигли зробити!

Ви теж можете взяти участь у конкурсі горорних оповідань. Отут сторінка конкурсу, тільки читайте уважно правила і нехай допоможе вам темрява!

🎥Сьогодні до вашої уваги історія, що жахала цілі покоління, надихала режисерів та письменників, а місце подій стало обов’язковим для відвідування бажаючими полоскотати собі нерви.

💀Печера канібалів бачила багато крові. А все завдяки Соні Біну та тому, що він створив.

🔖Читайте за ➡️🔗посиланням🔗⬅️ на нашому сайті.

Мені захотілося показати, що уражена радіацією місцевість — не порожнеча, це досі живий світ, зі своїми законами, проблемами, зі своїм специфічним фольклором.

На DIVOCHE.MEDIA вийшло інтервʼю із Оксаною Ковальчук, авторкою трилеру «Залишена».

У розмові — про великі й малі форми, витоки горору, травму покинутих сіл і страхи, які перетворюються на літературу.

До вашої уваги невеликий уривок із інтервʼю:

Одна з найулюбленіших розваг дитинства — розказувати страшні історії, зібравшись компанією на лавці.

В хід йшли й сюжети недавно бачених фільмів, і почуті в літніх таборах, і підслухані від дорослих. Коли згадую ті посиденьки, дивуюся, як багато ми знали тих історій, адже збиралися часто, а вони рідко коли повторювалися. Шкодую, що більшість із них стерлася з пам’яті. Часто історії були архаїчні, як перестороги, наприклад, коли жінка прала пелюшки в п’ятницю — традиційний жіночий день, — а потім щось примарне мучило її дитину. Та

наймоторошніші історії були про чорнобильських мутантів

— двоголових телят, восьминогих поросят і, звісно ж, спотворених немовлят. Нас вони вражали чи ненайбільше, бо ми розуміли, що жінка, яка ходить прати на річку, — це про давнішнє, а мутанти — це про те, що сталося геть недавно, що існує поряд, у цьому місці й у цьому часі.

В романі я використовую легенду, в яку злилися дві історії: одна газетна, друга — місцева.

Їх об’єднала саме народна творчість, до того вони були цілком самостійними одиницями.

Перша була опублікована в обласній газеті

— це нібито були свідчення лікаря, що займався лікуванням військових, які гасили реактор у перші дні.

Одним пацієнтом був юнак-строковик у тяжкому стані, його батьки вмовили лікаря дати померти пацієнту вдома, на що той погодився та попросив повідомити дату смерті. Не отримавши звістки в очікувані терміни, лікар навідав родину. Хлопець був живий, та його тіло змінювалося. Кілька візитів потому батьки почали просити забрати юнака назад до лікарні, бо боялися його — він начебто переродився в іншу істоту. Тепер хлопця доглядала його наречена, батьки відмовилися. І в останній візит лікар чимось розлютив пацієнта, він вбив своїх батьків, викрав наречену і зник. І нібито цей лікар анонімно оприлюднює історію в газеті, щоби попередити людей. За його теорією, юнак вже не людина, а мутант, якому для життя необхідна радіація, тому він втік до зони відчуження. У цієї істоти на максимум виставлені інстинкти й величезна сила, яку він продемонстрував під час вбивства.

Звісно, така стаття викликала резонанс, її обговорювали всі, старі й малі. Адже в той час, а це десь середина 90-х, люди ще мали велику довіру до друкованого слова. На фоні цієї паніки почали з’являтися історії про те, як щось схоже на людину, але не людина, переслідувало людей або чатувало в темряві за хвірткою, коли дівчина поверталася увечері з клубу, а потім перескочило тин і втекло.

Про другу історію — читайте в інтервʼю та в «Залишеній».

Нагадуємо, що ви можете передзамовити книгу за спеціальної ціною у соцмережах видавництва «Жорж»: Instagram або Facebook 📩

😈Продовжуємо серію інтерв’ю і пропонуємо вашій увазі розмову з Поліною Кулаковою, письменницею, авторкою трилерів «Дівчина, яку ми вбили», «Усі їхні демони» та «Фінальний драфт».

⚡️Говорили про новий роман та про найближчі плани
⚡️Розмірковували про успіхи темних жанрів
⚡️Рахували гроші
⚡️Згадували старе і розмірковували, чому зараз краще

🔗Читайте розмову на нашому сайті.

А ви знали, що "Дракулі" Брема Стокера передувала "Кармілла" Джозефа Шерідана Ле Фаню? І на щастя чи на жаль, жіноча версія вампіра не прижилася в мужицько-центричному світі 19 століття. Чому так сталося? Дивіться відео 😊👆

А ще більше про візуальне прочитання Дракули та Франкенштайна в мене на ютуб каналі MariAm Blog ⚡️