Одна маленька мотузочка, з якої починаєш розплутувати клубок сімейної історії може призвести до неймовірних результатів. Одна загублена, а потім віднайдена галузка, маленька крихта великої родини, може призвести до такого великого збурення в серці, що в мене досі трохи тремтять руки, коли я це пишу. Почути від геть сторонньої людини, він старожила села, фразу: "А я знаю того бідного Йосипа, його син жив отут навпроти мене…" - дуже хвилююче.
Проте вже ж розкажу по порядку. Мені пощастило довідатися, що Петро Йосипович, один з синів "бідного Йосипа" похований у сусідньому з Куманівкою селі Великий Степ. Сьогодні ми з татом вирушили на старе кладовище, аби знайти це поховання. Нам пощастило, після нетривалого блукання між рядами хрестів і надгробних каменів, ми знайшли потрібну могилу. Доглянута, із фарбованим хрестом і табличкою, на якій поруч з надписом "Тимощук Петро Йосипович" та роками життя було фото мого двоюрідного прадіда. Я стояв і вглядався у це фото, намагаючись знайти спільні сімейні риси і спробувати уявити як виглядав рідний брат цього чоловіка на фото - мій прадід Тимофій, якого я ніколи не бачив.
Після кладовища ми вирушили додому, але спочатку захотіли проїхатися селом. Тато зупинив авто у момент, коли побачив стару бабусю в сільському дворі: "Ану, запитаю у неї чи жили тут в селі Тимощуки…" Я не дуже вірив у можливість щось дізнатися таким чином, запитуючи навмання, тому навіть не виходив з автомобіля. Жінка нічого не знала, але махнула в сторону сусідки, що йшла вулицею: "Спитайте он у неї, вона все знає". Друга жіночка справді знала трохи більше, але і вона не могла розповісти дуже багато. Вона пригадала, що Тимощуки справді колись тут жили та відправила нас до дідуся, який точно мав розказати більше. Цим стареньким виявився 95-річний Сергій Петрович Долюк. Він уже не ходить, пересувається на візку, але має чудову пам'ять. Дід розповів, що прямо навпроти його хати колись жив Олексій Йосипович Тимощук - ще один син "Бідного Йосипа". Олексій переїхав сюди після того, як комуністи зруйнували хутір в 30-х роках. Грошей на те, аби побудувати хату не було, тому він збудував землянку, де вся родина його й жила. Згадав Сергій Петрович і про самого Йосипа, хоча він народився 1924-го а Йосип помер 1907-го року, але видно Олексій розповідав сусіду про те хто він з звідки. Старенький пригадував, що до Йосипа з сусіднього села Черепашинці приїздив місцевий пан, аби купити зерна на засів свого поля. Тому Сергій Петрович, посміюючись казав: "Ото такий він був бідний той Йосип, що сам пан в нього зерно купляв". Казав, що Йосип тримав в Куманівці корчму, а тут на сусідньому полі біля села Великий Степ, випасав свою худобу. Йосип купував худеньких корівок, за літо відгодовував їх на траві з лугу, і наступного року віз продавати цих корів аж у Київ. Звісно розповідь його була фрагментарною, він пригадував то той, то інший епізод. Ми говорили не дуже довго, близько половини години, за цей час він встиг розказати кілька історій про Йосипа і Олексія, а також і про своє життя.
Враз старий згадав ще щось і лице розпливлося в посмішці, бо він згадав свою маму. За хвилину він сказав, дивлячись на мене:
- А одну історію пам'ятаю добре, бо розказала мені її мама. Казала вона, що якось Йосип купив квитки на всі місця в поїзді на Київ. Став біля поїзду і гукнув: "Люди, кому треба до Києва ідіть сюди! Беріть у мене квитки, сідайте і їдьте, грошей платити не треба!" Я запитав маму, навіщо ж Йосип витратив стільки грошей на те аби купити квитки. Мама відповіла, що от вона розповіла цю історію мені, а я розкажу ще комусь і так люди будуть пам'ятати ту добру справу і того Йосипа.
Проте вже ж розкажу по порядку. Мені пощастило довідатися, що Петро Йосипович, один з синів "бідного Йосипа" похований у сусідньому з Куманівкою селі Великий Степ. Сьогодні ми з татом вирушили на старе кладовище, аби знайти це поховання. Нам пощастило, після нетривалого блукання між рядами хрестів і надгробних каменів, ми знайшли потрібну могилу. Доглянута, із фарбованим хрестом і табличкою, на якій поруч з надписом "Тимощук Петро Йосипович" та роками життя було фото мого двоюрідного прадіда. Я стояв і вглядався у це фото, намагаючись знайти спільні сімейні риси і спробувати уявити як виглядав рідний брат цього чоловіка на фото - мій прадід Тимофій, якого я ніколи не бачив.
Після кладовища ми вирушили додому, але спочатку захотіли проїхатися селом. Тато зупинив авто у момент, коли побачив стару бабусю в сільському дворі: "Ану, запитаю у неї чи жили тут в селі Тимощуки…" Я не дуже вірив у можливість щось дізнатися таким чином, запитуючи навмання, тому навіть не виходив з автомобіля. Жінка нічого не знала, але махнула в сторону сусідки, що йшла вулицею: "Спитайте он у неї, вона все знає". Друга жіночка справді знала трохи більше, але і вона не могла розповісти дуже багато. Вона пригадала, що Тимощуки справді колись тут жили та відправила нас до дідуся, який точно мав розказати більше. Цим стареньким виявився 95-річний Сергій Петрович Долюк. Він уже не ходить, пересувається на візку, але має чудову пам'ять. Дід розповів, що прямо навпроти його хати колись жив Олексій Йосипович Тимощук - ще один син "Бідного Йосипа". Олексій переїхав сюди після того, як комуністи зруйнували хутір в 30-х роках. Грошей на те, аби побудувати хату не було, тому він збудував землянку, де вся родина його й жила. Згадав Сергій Петрович і про самого Йосипа, хоча він народився 1924-го а Йосип помер 1907-го року, але видно Олексій розповідав сусіду про те хто він з звідки. Старенький пригадував, що до Йосипа з сусіднього села Черепашинці приїздив місцевий пан, аби купити зерна на засів свого поля. Тому Сергій Петрович, посміюючись казав: "Ото такий він був бідний той Йосип, що сам пан в нього зерно купляв". Казав, що Йосип тримав в Куманівці корчму, а тут на сусідньому полі біля села Великий Степ, випасав свою худобу. Йосип купував худеньких корівок, за літо відгодовував їх на траві з лугу, і наступного року віз продавати цих корів аж у Київ. Звісно розповідь його була фрагментарною, він пригадував то той, то інший епізод. Ми говорили не дуже довго, близько половини години, за цей час він встиг розказати кілька історій про Йосипа і Олексія, а також і про своє життя.
Враз старий згадав ще щось і лице розпливлося в посмішці, бо він згадав свою маму. За хвилину він сказав, дивлячись на мене:
- А одну історію пам'ятаю добре, бо розказала мені її мама. Казала вона, що якось Йосип купив квитки на всі місця в поїзді на Київ. Став біля поїзду і гукнув: "Люди, кому треба до Києва ідіть сюди! Беріть у мене квитки, сідайте і їдьте, грошей платити не треба!" Я запитав маму, навіщо ж Йосип витратив стільки грошей на те аби купити квитки. Мама відповіла, що от вона розповіла цю історію мені, а я розкажу ще комусь і так люди будуть пам'ятати ту добру справу і того Йосипа.
👏4
Також Сергію Петровичу вдалося доповнити нашу сімейну легенду. Я уже розповідав, що попри офіційну версію, що Йосипа збив поїзд, люди бачили, що його тіло якийсь чоловік тягнув до залізничної колії. А, отже, Йосипа було вбито. Старий згадав, що колись Олексій Йосипович розказав про смерть свого батька. У той день Йосип повертався з Києва, він якраз продав в Києві худобу, яку відгодовував минулого року. При собі він мав багато грошей, тому вбивці не просто хотіли помститися Йосипу, а ще і пограбувати його. Це дійсно трохи проливає світло на історію зі вбивством, яка передається в нашій сім'ї з покоління в покоління.
Проте найбільшу таємницю Сергій Петрович розказав мені наприкінці розмови. Коли він це говорив, то навіть трохи подався вперед, ніби не хотів щоб хтось сторонній це почув:
- А ще скажу от що… той Олексій, він був ну… як то кажуть "за Самостійну Україну". Він колись дав мені газету, з жовтого такого, поганого паперу, а там був написаний вірш "Ще не вмерла України…" і він каже мені "Ти цю газету нікому не давай, вірш вивчи, а газету мені поверни"
Це знання Сергію пригодилося, у 1950-х його засудили до висилки в Карелію. Там, у тюрмі, він познайомився із хлопцями зі Західної України. Хлопці ті не приховували своїх політичних поглядів і прямо казали: "Ми - за Україну". Вдягнені вони були краще, аніж люди яких до того зустрічав Сергій, та й виглядали серйозними і солідними. До одного з них підсів Сергій і почав розпитувати, аби зав'язати знайомство. Проте бандерівець поставився до чоловіка з недовірою:
- А ти часом не "підсадний"? - запитав
- Та ні, непідсадний… - відповів Сергій
- А як доведеш? Знаєш "Ще не вмерла…"?
- Знаю!
- Тоді прокажи.
Сергій розказав по пам'яті вірш, якого його навчив Олексій Тимощук і так довів, що говорив правду, бо знати такого вірша чекіст не міг. З того часу, аж до амністії в 1953-му вони із хлопцями зі західної України трималися разом.
Дуже щемко мені стало від цих слів цього старого дідуся, якому довелося знати мого двоюрідного прадіда. І дуже приємно від того, що навіть без належної освіти, навіть попри важку і непросту долю, той Олексій зміг зрозуміти за ким правда.
Я стояв і дивився на місце де була хата Олексія, де він жив, спав, працював, хата в якій однієї темної ночі на початку 40-х хтось з похідної групи ОУН, що рухалася на схід залишив листівку з видрукуваним віршем "Ще не вмерла…", дивився і думав як же все таки багато можна дізнатися, якщо почати розплутувати клубок сімейної історії.
Проте найбільшу таємницю Сергій Петрович розказав мені наприкінці розмови. Коли він це говорив, то навіть трохи подався вперед, ніби не хотів щоб хтось сторонній це почув:
- А ще скажу от що… той Олексій, він був ну… як то кажуть "за Самостійну Україну". Він колись дав мені газету, з жовтого такого, поганого паперу, а там був написаний вірш "Ще не вмерла України…" і він каже мені "Ти цю газету нікому не давай, вірш вивчи, а газету мені поверни"
Це знання Сергію пригодилося, у 1950-х його засудили до висилки в Карелію. Там, у тюрмі, він познайомився із хлопцями зі Західної України. Хлопці ті не приховували своїх політичних поглядів і прямо казали: "Ми - за Україну". Вдягнені вони були краще, аніж люди яких до того зустрічав Сергій, та й виглядали серйозними і солідними. До одного з них підсів Сергій і почав розпитувати, аби зав'язати знайомство. Проте бандерівець поставився до чоловіка з недовірою:
- А ти часом не "підсадний"? - запитав
- Та ні, непідсадний… - відповів Сергій
- А як доведеш? Знаєш "Ще не вмерла…"?
- Знаю!
- Тоді прокажи.
Сергій розказав по пам'яті вірш, якого його навчив Олексій Тимощук і так довів, що говорив правду, бо знати такого вірша чекіст не міг. З того часу, аж до амністії в 1953-му вони із хлопцями зі західної України трималися разом.
Дуже щемко мені стало від цих слів цього старого дідуся, якому довелося знати мого двоюрідного прадіда. І дуже приємно від того, що навіть без належної освіти, навіть попри важку і непросту долю, той Олексій зміг зрозуміти за ким правда.
Я стояв і дивився на місце де була хата Олексія, де він жив, спав, працював, хата в якій однієї темної ночі на початку 40-х хтось з похідної групи ОУН, що рухалася на схід залишив листівку з видрукуваним віршем "Ще не вмерла…", дивився і думав як же все таки багато можна дізнатися, якщо почати розплутувати клубок сімейної історії.
Колись мені здавалося, що я добре знаю історію. Я знав хронологію подій, розумів їхні причини і наслідки, до яких ці події призводили, Я читав багато історичної і "навколоісторичної" літератури українських і зарубіжних дослідників. Але коли почав займатися генеалогічними дослідженнями, зіштовхнувся з певною проблемою: розуміючи загальну тяглість історичних процесів, я зовсім не був знайомий з історією місцевості, звідки походять мої предки. Відсутність знать щодо цієї локальної історії дуже гальмувала дослідження родинної історії.
Коли я знайшов інформацію про свого пра-пра-пра-пра-прадіда, що помер 1797-го року, я дуже зрадів. В голові промайнуло "Вау це ж 18-те століття! Це ж виходить предок народився ще за поляків! … Чи ні?" і тут я задумався, а що я взагалі знаю про період, коли після другого поділу Речі Посполитої? Як жили тодішні люди? Чи після анексії імперією тут зникли всі польські поміщики чи може залишилися? Чи стало легше жити селянам, а може навпаки, життя їхнє тільки погіршилося? Популярна історія, яку викладають дітям в школі, про яку говорять на кухнях, розкаже тільки про загальні відомості, але змовчить про зміни в житті тогочасних людей. Тож мені довелося пірнати трошки глибше в дослідження історії свого рідного терену. І в цій справі мені дуже стала в пригоді книга Даніеля Бовуа "Трикутник Правобережжя: царат, шляхта, народ. 1793-1914рр." найперше через те, що вона охоплює саме той період, що найбільше мене цікавить. Це справді ґрунтовне і дуже професійне дослідження. 800 сторінок відбірних історичних фактів, дбайливо зібраних руками дослідників по архівам і замішаних в чудовому тексті. Даніель Бовуа, витратив близько 40 років свого життя на дослідження Східної Європи в цілому і Правобережної України зокрема. Його книга - це певний підсумок багаторічної праці історика.
Звісно, мене найбільше в цій праці цікавили українські селяни, бо читаючи книгу, я постійно тримав в пам'яті мою потребу зрозуміти історичне тло, на якому жили мої предки. Проте найбільше уваги приділено в тексті шляхті. Думаю це не дивно, адже вони залишили по собі набагато більше документів, аніж неписьменні селяни. І більш активно комунікували з владою. Французький дослідник ретельно проаналізував стосунки між російською адміністрацією, польськими багатими землевласниками, що після анексії Правобережжя скорилися імперській владі і стали їй на службу. Проте він не забув і про дрібну шляхту, про так званих "чиншовиких" яких росіяни, що не були готові до такої кількості шляхти в анексованих воєводствах, частково декласували і звели до рангу селян чи міщан. Бовуа розвінчує міф радянської історіографії в якій завжди існували тільки бідні українські селяни, що мріяли про визволення і прилучення до "братнього російського народу" (тьху! Аж гидко це писати) і багаті поміщики-експлуататори. А в реальності становище "гербової голоти" збіднілої шляхти, яка крім гербу і старої заржавілої прадідової шаблі часто не мала нічого, навіть власного дому, було не набагато кращим за становище селян. Розповідає він також і про польські повстання листопадове 1830-1831 рр і січневе 1865-го року і про причини їх поразок, проте найцікавішим для мене, було те як Даніелю Бовуа вдалося показати що при усіх цих змінах влади, українські селяни завжди були тільки розмінною монетою в стосунках між поляками і росіянами. Після прочитання "Трикутника Правобережжя" стали набагато зрозуміліші архівні справи про позови селян до поміщиків в 1865-му році, про "товстішання" метричних книг про народження в 60-80 роках 19-го століття, коли населення імперії після скасування кріпацтва виросло на 58%. Я зміг узагальнити своє уявлення про родинну історію і прив'язати її до визначних подій в історії країни.
Коли я знайшов інформацію про свого пра-пра-пра-пра-прадіда, що помер 1797-го року, я дуже зрадів. В голові промайнуло "Вау це ж 18-те століття! Це ж виходить предок народився ще за поляків! … Чи ні?" і тут я задумався, а що я взагалі знаю про період, коли після другого поділу Речі Посполитої? Як жили тодішні люди? Чи після анексії імперією тут зникли всі польські поміщики чи може залишилися? Чи стало легше жити селянам, а може навпаки, життя їхнє тільки погіршилося? Популярна історія, яку викладають дітям в школі, про яку говорять на кухнях, розкаже тільки про загальні відомості, але змовчить про зміни в житті тогочасних людей. Тож мені довелося пірнати трошки глибше в дослідження історії свого рідного терену. І в цій справі мені дуже стала в пригоді книга Даніеля Бовуа "Трикутник Правобережжя: царат, шляхта, народ. 1793-1914рр." найперше через те, що вона охоплює саме той період, що найбільше мене цікавить. Це справді ґрунтовне і дуже професійне дослідження. 800 сторінок відбірних історичних фактів, дбайливо зібраних руками дослідників по архівам і замішаних в чудовому тексті. Даніель Бовуа, витратив близько 40 років свого життя на дослідження Східної Європи в цілому і Правобережної України зокрема. Його книга - це певний підсумок багаторічної праці історика.
Звісно, мене найбільше в цій праці цікавили українські селяни, бо читаючи книгу, я постійно тримав в пам'яті мою потребу зрозуміти історичне тло, на якому жили мої предки. Проте найбільше уваги приділено в тексті шляхті. Думаю це не дивно, адже вони залишили по собі набагато більше документів, аніж неписьменні селяни. І більш активно комунікували з владою. Французький дослідник ретельно проаналізував стосунки між російською адміністрацією, польськими багатими землевласниками, що після анексії Правобережжя скорилися імперській владі і стали їй на службу. Проте він не забув і про дрібну шляхту, про так званих "чиншовиких" яких росіяни, що не були готові до такої кількості шляхти в анексованих воєводствах, частково декласували і звели до рангу селян чи міщан. Бовуа розвінчує міф радянської історіографії в якій завжди існували тільки бідні українські селяни, що мріяли про визволення і прилучення до "братнього російського народу" (тьху! Аж гидко це писати) і багаті поміщики-експлуататори. А в реальності становище "гербової голоти" збіднілої шляхти, яка крім гербу і старої заржавілої прадідової шаблі часто не мала нічого, навіть власного дому, було не набагато кращим за становище селян. Розповідає він також і про польські повстання листопадове 1830-1831 рр і січневе 1865-го року і про причини їх поразок, проте найцікавішим для мене, було те як Даніелю Бовуа вдалося показати що при усіх цих змінах влади, українські селяни завжди були тільки розмінною монетою в стосунках між поляками і росіянами. Після прочитання "Трикутника Правобережжя" стали набагато зрозуміліші архівні справи про позови селян до поміщиків в 1865-му році, про "товстішання" метричних книг про народження в 60-80 роках 19-го століття, коли населення імперії після скасування кріпацтва виросло на 58%. Я зміг узагальнити своє уявлення про родинну історію і прив'язати її до визначних подій в історії країни.
👍2
Безперечно читати цю книгу дуже непросто. Все таки це не історичний роман і не адаптована для широкого кола читачів "популярна історія" це справжня наукова праця, про що говорить уже те, що посилань на джерела в ній - 28 сторінок! Але ця книжка справді дозволяє подивитися за грань звичної історії і розгледіти за безжальними датами і статистичними даними розповіді про долю людей. Саме такі тексти дозволяють поєднати велику Історію з маленькими історіями.
Тож пам'ятайте, досліджуючи ваші родоводи, крім вивчення архівних джерел читайте історичні матеріали про той період, саме вони створюють те історичне тло, на якому події вашої сімейної історії стають вплетеними в історію світову.
Тож пам'ятайте, досліджуючи ваші родоводи, крім вивчення архівних джерел читайте історичні матеріали про той період, саме вони створюють те історичне тло, на якому події вашої сімейної історії стають вплетеними в історію світову.
❤3
Привіт друзі.
Можливо, ви думаєте, чому перестали з'являтися нові пости в каналі "Записки диванного архівіста"? Невже закінчилися теми для досліджень? Невже немає більше про що писати? Звісно є ще багато цікавинок, якими я міг би з вами поділитися, а причина такого тривалого мовчання, полягає дещо в іншому. Справа в тому, що я вирішив опублікувати усі свої дослідження у вигляді книги.
Моя книга - результат 10 річних досліджень моєї сімейної історії. За цей час мені вдалося відшукати сім поколінь родини, підтвердити сімейні легенди, знайти багато родинних загадок і цікавинок. Історії моєї сім'ї показова історія української родини, тому може бути цікава багатьом читачам. Це розповідь, яка тягнеться крізь роки, показуючи які міняється життя родини від батька до сина, такий собі варіант родинної саги. Мої дослідження засновані як на архівних матеріалах, так і на переказах старших поколінь, тому сподіваюся розповідь вийшла живою, але одночасно підтвердженою документам. У книзі ,де це видається доречним, я подаю досить багато фрагментів старих документів. Також вона містить художні вставки. За їх допомогою я, немов оживив предків через певні життєві ситуації, базуючись на інформації про них. Ці художні вставки будуть проілюстровані роботами талановитої художниці Катерини Нікитенко, тому читаючи про персонажів книги, ви зможете ще й візуалізувати образи цих людей, які вже давним давно відійшли у вічність.
Робота над книгою - кропітка і непроста праця, а найголовніше - не дуже швидка. Проте я сподіваюся, що книга буде доступна читачам наприкінці цього чи напочатку наступного року. Вона міститиме близько 300 сторінок, 20 ілюстрацій і тверду обкладинку. Оскільки я видаю книгу за власний кошт, наклад не буде дуже великим, однак якщо хтось із вас, читачів мого телеграм-каналу і в великій мірі натхненників ідеї видання книги, захоче її придбати ви зможете це зробити. Трохи пізніше, коли книга уже буде готова до друку я розміщу посилання для передзамовлення. Я геть не планую заробляти на книзі, тому вона буде продаватися за собівартістю. Враховуючи невеликий тираж, уже зараз я орієнтуюся на приблизну ціну у розмірі 300 грн за примірник. Якщо ви готові будете придбати книгу за такою ціною, натисність, будь ласка, відповідну опцію у голосуванні нижче.
А головне, чекайте новин про книгу, вони скоро будуть!
Можливо, ви думаєте, чому перестали з'являтися нові пости в каналі "Записки диванного архівіста"? Невже закінчилися теми для досліджень? Невже немає більше про що писати? Звісно є ще багато цікавинок, якими я міг би з вами поділитися, а причина такого тривалого мовчання, полягає дещо в іншому. Справа в тому, що я вирішив опублікувати усі свої дослідження у вигляді книги.
Моя книга - результат 10 річних досліджень моєї сімейної історії. За цей час мені вдалося відшукати сім поколінь родини, підтвердити сімейні легенди, знайти багато родинних загадок і цікавинок. Історії моєї сім'ї показова історія української родини, тому може бути цікава багатьом читачам. Це розповідь, яка тягнеться крізь роки, показуючи які міняється життя родини від батька до сина, такий собі варіант родинної саги. Мої дослідження засновані як на архівних матеріалах, так і на переказах старших поколінь, тому сподіваюся розповідь вийшла живою, але одночасно підтвердженою документам. У книзі ,де це видається доречним, я подаю досить багато фрагментів старих документів. Також вона містить художні вставки. За їх допомогою я, немов оживив предків через певні життєві ситуації, базуючись на інформації про них. Ці художні вставки будуть проілюстровані роботами талановитої художниці Катерини Нікитенко, тому читаючи про персонажів книги, ви зможете ще й візуалізувати образи цих людей, які вже давним давно відійшли у вічність.
Робота над книгою - кропітка і непроста праця, а найголовніше - не дуже швидка. Проте я сподіваюся, що книга буде доступна читачам наприкінці цього чи напочатку наступного року. Вона міститиме близько 300 сторінок, 20 ілюстрацій і тверду обкладинку. Оскільки я видаю книгу за власний кошт, наклад не буде дуже великим, однак якщо хтось із вас, читачів мого телеграм-каналу і в великій мірі натхненників ідеї видання книги, захоче її придбати ви зможете це зробити. Трохи пізніше, коли книга уже буде готова до друку я розміщу посилання для передзамовлення. Я геть не планую заробляти на книзі, тому вона буде продаватися за собівартістю. Враховуючи невеликий тираж, уже зараз я орієнтуюся на приблизну ціну у розмірі 300 грн за примірник. Якщо ви готові будете придбати книгу за такою ціною, натисність, будь ласка, відповідну опцію у голосуванні нижче.
А головне, чекайте новин про книгу, вони скоро будуть!
Друзі, нарешті цей час настав — тримаю в руках власну книгу, над якою працював 10 років — "ЛЮДИ БЕЗ ОБЛИЧ". За кілька тижнів вона вийде більшим накладом, але розділити радість разом зі мною та передзамовити її можете вже ( https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6)
Не знав, чи таки отримаю її, але друкарня вціліла, а актуальність книги на фоні війни лише зросла.
"Люди без облич" це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року. Це історично — художня розвідка, яку не часто можна зустріти в сучасній літературі.
Усі герої книги — це реальні люди, які повʼязані між собою кровною спорідненістю, тією тонкою червоною ниткою, що тягнеться крізь століття. Від найдавнішого відомого мені предка — Федора, і аж до мене — автора цих рядків.
Життя кількох поколінь однієї родини яскраво ілюструє історію українського народу. Ця книга — маленька історія, яка розгортається на фоні великих подій, про які ви читали в підручниках історії.
Ці два потоки: великої історії України й маленької історії української родини, так міцно переплелися між собою, що їх неможливо розділити. Та й чи потрібно? Адже саме люди, звичайні українці — це і є ті персонажі, що творять важливі події.
"Люди без облич" не є художньою книгою, проте реальної, не вигаданої драматургії так багато в українських родинах, що вистачить не на один роман.
Ця книга також не є науковою розвідкою чи підручником з генеалогії. Хоча я багато розповідаю про джерела — звідки мені вдалося довідатися факти з життя персонажів.
"Люди без облич" — це родинна сага, така собі легенда про славних предків, записана їхнім нащадком для тих, хто прийде після нас. Це історія про давні часи, про забутих людей, про їхні подвиги та поразки, про їхні втрати та про їхню любов. Це розповідь про українців, які жили до нас. Розповідь, яка допоможе зрозуміти — хто ж ми такі.
Уже сьогодні ви можете оформити попереднє замовлення на книгу "Люди без облич". Наклад її буде невеликим, тому краще не відкладайте цю справу, якщо справді хочете отримати книгу.
Можна придбати у двох варіантах:
• книга "Люди без облич" (350 грн.) — це понад 400 сторінок захопливої розповіді про долі українців Правобережжя, з дивовижними ілюстраціями Катерини Нікитенко.
• або "Подарунковий бокс", куди крім самої книги входять також предмети, що допоможуть вам глибше зануритися в атмосферу. (700 грн.)
Обирайте варіант лише книги, якщо ви просто хочете прочитати цю історію. Обирайте подарункову коробку, якщо в читанні для вас важливо максимально відчути розповідь, мати можливість фізично торкнутися до предметів, які цю книгу супроводжують.
Сподіваюся, читання принесе вам задоволення, натхнення та глибше розуміння українців. Чекатиму на відгуки!
Замовити книгу можна тут: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6
Не знав, чи таки отримаю її, але друкарня вціліла, а актуальність книги на фоні війни лише зросла.
"Люди без облич" це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року. Це історично — художня розвідка, яку не часто можна зустріти в сучасній літературі.
Усі герої книги — це реальні люди, які повʼязані між собою кровною спорідненістю, тією тонкою червоною ниткою, що тягнеться крізь століття. Від найдавнішого відомого мені предка — Федора, і аж до мене — автора цих рядків.
Життя кількох поколінь однієї родини яскраво ілюструє історію українського народу. Ця книга — маленька історія, яка розгортається на фоні великих подій, про які ви читали в підручниках історії.
Ці два потоки: великої історії України й маленької історії української родини, так міцно переплелися між собою, що їх неможливо розділити. Та й чи потрібно? Адже саме люди, звичайні українці — це і є ті персонажі, що творять важливі події.
"Люди без облич" не є художньою книгою, проте реальної, не вигаданої драматургії так багато в українських родинах, що вистачить не на один роман.
Ця книга також не є науковою розвідкою чи підручником з генеалогії. Хоча я багато розповідаю про джерела — звідки мені вдалося довідатися факти з життя персонажів.
"Люди без облич" — це родинна сага, така собі легенда про славних предків, записана їхнім нащадком для тих, хто прийде після нас. Це історія про давні часи, про забутих людей, про їхні подвиги та поразки, про їхні втрати та про їхню любов. Це розповідь про українців, які жили до нас. Розповідь, яка допоможе зрозуміти — хто ж ми такі.
Уже сьогодні ви можете оформити попереднє замовлення на книгу "Люди без облич". Наклад її буде невеликим, тому краще не відкладайте цю справу, якщо справді хочете отримати книгу.
Можна придбати у двох варіантах:
• книга "Люди без облич" (350 грн.) — це понад 400 сторінок захопливої розповіді про долі українців Правобережжя, з дивовижними ілюстраціями Катерини Нікитенко.
• або "Подарунковий бокс", куди крім самої книги входять також предмети, що допоможуть вам глибше зануритися в атмосферу. (700 грн.)
Обирайте варіант лише книги, якщо ви просто хочете прочитати цю історію. Обирайте подарункову коробку, якщо в читанні для вас важливо максимально відчути розповідь, мати можливість фізично торкнутися до предметів, які цю книгу супроводжують.
Сподіваюся, читання принесе вам задоволення, натхнення та глибше розуміння українців. Чекатиму на відгуки!
Замовити книгу можна тут: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6
👍8
Audio
Коли я працював над книгою "Люди без облич" то найцікавішою, проте найважчою справою було писати художні вставки, якими рясніє книга. Це була літературно-історична реконструкція, за уривками з життя предків, що були записані в церковних документах. Мені потрібно було відтворити події їх життя, зрозуміти характери тих людей та усвідомити мотивацію з якою вони чинили те чи інше діло. Одна з таких історій про те, як центральна фігура моєї книги Йосип отримав своє ім'я. Про плутатину в церковних записах ви зможете прочитати в книзі, а поки послухайте мою улюблену історію з книги "Люди без облич"
Нагадаю, що передзамовити книгу ви можете за цим посиланням https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6
Нагадаю, що передзамовити книгу ви можете за цим посиланням https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6
Чи не найцікавішою частинкою "Подарункового боксу "Люди без облич" будуть тематичні листівки з ілюстраціями з книги. Ви зможете надіслати їх вашим друзям, або залишити собі в якості закладок до книги. Усі ілюстрації до книги готувала талановита Катерина Нікитенко, тож раджу вам підписатися на сторінку проекту "Молодиці" https://www.instagram.com/molodytsi/
І звісно нагадую, що у вас ще є можливість передзамовити книгу "Люди без облич" якщо ви цього ще не зробили: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6 Кількість подарункових боксів обмежена і вони вже майже закінчилися, тому поспішайте аби отримати книгу, листівки та інші подарунки!
І звісно нагадую, що у вас ще є можливість передзамовити книгу "Люди без облич" якщо ви цього ще не зробили: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6 Кількість подарункових боксів обмежена і вони вже майже закінчилися, тому поспішайте аби отримати книгу, листівки та інші подарунки!
Друзі, усі книги, які ви замовляли уже на шляху до вас! Сподіваюся, я не забув нікого та ваші довгоочікувані замовлення скоро будуть вас радувати. Очікую на ваші враження від книги, адже мені дуже важливо отримати відгук від читачів.
Якщо ж ви ще раптом не замовили книгу - ще є шанс це зробити! Залишилося ще буквально кілька примірників, тож поспішайте 🙂
Анонсую відкриття продажу наборів із тематичними листівками! У наборі 9 зображень, які є ілюстраціями до книги "Люди без облич". До речі, ті з вас, хто замовив Подарунковий набір - уже стали їхніми першими власниками! Пропоную доєднатися до цього товариства якнайшвидше.
Буде круто, якщо ці листівки не будуть лежати без діла на полиці, а продовжать свою мандрівку до ваших рідних та близьких. Останнім часом в Україні набирає популярності одна марка на морську тематику, але ви про це і без мене знаєте. Листівка із набору "Люди без облич" з цією маркою - найкраще поєднання найближчого сезону.
Нагадаю, що замовити книгу, листівки ви можете за посиланням https://forms.gle/g6xuDxth9GzuUFYb7
Якщо ж ви ще раптом не замовили книгу - ще є шанс це зробити! Залишилося ще буквально кілька примірників, тож поспішайте 🙂
Анонсую відкриття продажу наборів із тематичними листівками! У наборі 9 зображень, які є ілюстраціями до книги "Люди без облич". До речі, ті з вас, хто замовив Подарунковий набір - уже стали їхніми першими власниками! Пропоную доєднатися до цього товариства якнайшвидше.
Буде круто, якщо ці листівки не будуть лежати без діла на полиці, а продовжать свою мандрівку до ваших рідних та близьких. Останнім часом в Україні набирає популярності одна марка на морську тематику, але ви про це і без мене знаєте. Листівка із набору "Люди без облич" з цією маркою - найкраще поєднання найближчого сезону.
Нагадаю, що замовити книгу, листівки ви можете за посиланням https://forms.gle/g6xuDxth9GzuUFYb7
❤10🥰1
Вчора мав щастя подарувати примірник книги "Люди без облич" одному чоловікові, без розповідей якого моя історія не була б повною. Це Сергій Долюк, житель села Великий Степ, який в цьому році святкуватиме своє 96-річчя. Ми з паном Сергієм познайомилися два роки тому абсолютно випадково.
Ми з татом дізналися, що один з наших родичів жив якийсь час в цьому селі і вирішили просто поїхати і попитати у старших людей, може вони щось памʼятають про старі часи і про наших рідних. На превелике щастя нам трапився Сергій Петрович, який розказав нам багато цікавинок, про які ви зможете прочитати в книзі. Не буду вам їх переказувати, аби не робити спойлери.
Тож мені було дуже приємно вчора вручити йому примірник книги і ще раз поговорити. Сергій Петрович сказав, що чекав на нас, бо памʼятав обіцянку приїхати з книгою. А ще він пригадав кілька нових цікавих фактів, які уже напевно потраплять в другу редакцію книги :)
А поки у вас ще є можливість замовити книгу "Люди без облич" або листівки з ілюстраціями з книги. Не баріться
https://forms.gle/g6xuDxth9GzuUFYb7
Ми з татом дізналися, що один з наших родичів жив якийсь час в цьому селі і вирішили просто поїхати і попитати у старших людей, може вони щось памʼятають про старі часи і про наших рідних. На превелике щастя нам трапився Сергій Петрович, який розказав нам багато цікавинок, про які ви зможете прочитати в книзі. Не буду вам їх переказувати, аби не робити спойлери.
Тож мені було дуже приємно вчора вручити йому примірник книги і ще раз поговорити. Сергій Петрович сказав, що чекав на нас, бо памʼятав обіцянку приїхати з книгою. А ще він пригадав кілька нових цікавих фактів, які уже напевно потраплять в другу редакцію книги :)
А поки у вас ще є можливість замовити книгу "Люди без облич" або листівки з ілюстраціями з книги. Не баріться
https://forms.gle/g6xuDxth9GzuUFYb7
👍16🔥2
Дослідження родоводу - це та справа, яку легко починати, але майже неможливо закінчити. Навіть після того, як напишеш книгу де викладеш усі наявні документи, знаходяться нові цікавинки. От наприклад завдяки @Ola_Suprun яка підкинула мені посилання на архів газетних видань, вдалося відшукати важливу родинну знахідку.
Ті з вас, хто читали мою книгу "Люди без облич", можуть памʼятати, що у одного з героїв книги Тимофія Тимощука і його дружини Онисії було двоє дітей з однаковим іменем Микола. Перший син, якому дали це імʼя, загинув, коли його переїхали коні. Згодом народився мій дідусь, якому теж дали імʼя Микола. Я не знав ані дати, ні навіть року коли це сталося, аж доки не натрапив на замітку в газеті "Голос Праці", що видавалася в Бердичеві, за 3 липня 1924-го року. В статті сільський кореспондент села Куманівка вимагає справедливості щодо вбивства 12-річного хлопчика Миколи Тимощука, якого переїхали кіньми "сільська влада Миколаївки разом з районним статистом Козятинського району", які влаштували перегони на конях. Винуватці кинулися тікати, а міліціонери вирішили не давати ходу справі.
З цієї короткої замітки мені вдалося дізнатися точну дату смерті хлопчика а також орієнтовну дату народження. Ну і звісно ж найважливіше, що тепер стали зрозумілі обставини цієї смерті, адже сімейні перекази про це говорили небагато.
Тож, друзі, не ігноруйте таке важливе джерело інформації як архіви газет, шукайте інформацію про ваші родини тут: https://libraria.ua. Також діліться даними, де ще в архівах чи онлайн можуть знаходитися давні газети.
Ті з вас, хто читали мою книгу "Люди без облич", можуть памʼятати, що у одного з героїв книги Тимофія Тимощука і його дружини Онисії було двоє дітей з однаковим іменем Микола. Перший син, якому дали це імʼя, загинув, коли його переїхали коні. Згодом народився мій дідусь, якому теж дали імʼя Микола. Я не знав ані дати, ні навіть року коли це сталося, аж доки не натрапив на замітку в газеті "Голос Праці", що видавалася в Бердичеві, за 3 липня 1924-го року. В статті сільський кореспондент села Куманівка вимагає справедливості щодо вбивства 12-річного хлопчика Миколи Тимощука, якого переїхали кіньми "сільська влада Миколаївки разом з районним статистом Козятинського району", які влаштували перегони на конях. Винуватці кинулися тікати, а міліціонери вирішили не давати ходу справі.
З цієї короткої замітки мені вдалося дізнатися точну дату смерті хлопчика а також орієнтовну дату народження. Ну і звісно ж найважливіше, що тепер стали зрозумілі обставини цієї смерті, адже сімейні перекази про це говорили небагато.
Тож, друзі, не ігноруйте таке важливе джерело інформації як архіви газет, шукайте інформацію про ваші родини тут: https://libraria.ua. Також діліться даними, де ще в архівах чи онлайн можуть знаходитися давні газети.
libraria.ua
Головна - LIBRARIA - Цифровий архів періодики
Home page
👍18❤1😱1😢1
Друзі, хочу поділитися з вами цікавим джерелом, яке потенційно може бути цікавим для розуміння історії українських регіонів, зокрема Правобережжя. Мова про «Архив Юго-Западной россии, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе». Ця серія книг складалася з 8 частин і містила 35 томів, в ній були наведені документи що стосувалися історії православної церкви та її боротьби з католицькою, історії Визвольної війни, селянських та гайдамацьких рухів, становища різних соціальних станів, колонізації Правобережної України.
Особисто мені були надзвичайно цікаві томи частини 7 "Акты о заселений Юго-Западной россии" (тут варто читати України) та частини 3 які стосувалися козацьких війн і гайдамацьких повстань.
Так як зараз я досліджую тему заселення Правобережжя в 18 ст., то ці документи є надзвичайно корисною і цікавою базою для вивчення теми. Проте далеко не всі томи цього видання можна знайти онлайн в повному обсязі. Я заморочився і відшукав деякі пропущені томи, тому хочу поділитися з вами, можливо комусь буде це цікаво.
Особисто мені були надзвичайно цікаві томи частини 7 "Акты о заселений Юго-Западной россии" (тут варто читати України) та частини 3 які стосувалися козацьких війн і гайдамацьких повстань.
Так як зараз я досліджую тему заселення Правобережжя в 18 ст., то ці документи є надзвичайно корисною і цікавою базою для вивчення теми. Проте далеко не всі томи цього видання можна знайти онлайн в повному обсязі. Я заморочився і відшукав деякі пропущені томи, тому хочу поділитися з вами, можливо комусь буде це цікаво.
🔥15👍4👏2