Талалаївські голоси. Частина третя: За шкільною партою минулого століття
Шкільні роки залишають по собі чимало спогадів, хоча з часом ми частіше пам'ятаємо однокласників, учителів та всілякі витівки, ніж те, чого нас намагалися навчити. І якщо порівняти спогади кількох поколінь, можна побачити, наскільки сильно змінилося саме уявлення про школу та дитинство.
У черговій частині «Талалаївських голосів» пані Марія Онищук розповідає про своє навчання, шкільні роки та життя сільських дітей у той час. Для історика такі спогади цікаві тим, що дозволяють побачити повсякденну історію освіти зсередини. Адже в архівних фондах можна знайти звіти про кількість учнів, навчальні програми, відомості про вчителів та стан шкільних приміщень, але все це далеко не завжди передає справжню атмосферу тогочасного навчання. Натомість особисті спогади допомагають зрозуміти, якою школа залишилася в пам'яті самих дітей.
Тож сьогодні пропоную ще одну невелику подорож у минуле, цього разу разом із пані Марією за шкільну парту.
І поки дивитиметеся відео, спробуйте пригадати, що саме вам розповідали про школу ваші старші родичі, адже такі подробиці теж варто записувати.
https://youtu.be/L9-oQNCMhDg
Шкільні роки залишають по собі чимало спогадів, хоча з часом ми частіше пам'ятаємо однокласників, учителів та всілякі витівки, ніж те, чого нас намагалися навчити. І якщо порівняти спогади кількох поколінь, можна побачити, наскільки сильно змінилося саме уявлення про школу та дитинство.
У черговій частині «Талалаївських голосів» пані Марія Онищук розповідає про своє навчання, шкільні роки та життя сільських дітей у той час. Для історика такі спогади цікаві тим, що дозволяють побачити повсякденну історію освіти зсередини. Адже в архівних фондах можна знайти звіти про кількість учнів, навчальні програми, відомості про вчителів та стан шкільних приміщень, але все це далеко не завжди передає справжню атмосферу тогочасного навчання. Натомість особисті спогади допомагають зрозуміти, якою школа залишилася в пам'яті самих дітей.
Тож сьогодні пропоную ще одну невелику подорож у минуле, цього разу разом із пані Марією за шкільну парту.
І поки дивитиметеся відео, спробуйте пригадати, що саме вам розповідали про школу ваші старші родичі, адже такі подробиці теж варто записувати.
https://youtu.be/L9-oQNCMhDg
YouTube
Талалаївські голоси. Частина третя "За шкільною партою минулого століття"
Проєкт "Талалаївські голоси" спроба зберегти усну історію с. Талалаї, Погребищенської громади. Розповідає пані Марія Онищук, дослідниця, етнографиня, краєзнавиця і жителька села
❤8👍2
Forwarded from Дослідження роду
У генеалогії з’явився новий ступінь спорідненості — «дослідницький кум» 😄
Досліджуючи історію своєї Трубіївки, я поступово розплутую й історію її власників — родини Потоцьких. І ось ці пошуки несподівано перетнулися з дослідженням @Velimyr.
Спільною героїнею стала Анеля Потоцька — дочка Станіслава Потоцького, підкоморія Новоград-Волинського повіту, та онука Адама Потоцького, власника Трубіївки.
У 1827 році Анеля вийшла заміж за Теодора Кумановського. Шлюб відбувся в каплиці у Пасічній. Для колеги вона — власниця його родинного села, а для мене — онука власника мого. Так дві окремі історії зійшлися на одній родині.
Вʼячеслав запитав у Threads: як тепер називати такий зв’язок? Може, ми вже «дослідницькі куми»? Мені назва сподобалася — вирішили запроваджувати нове звання 😁
За цим жартом стоїть дуже практична річ: документ, знайдений під час дослідження одного села, може допомогти пояснити історію зовсім іншого. Для когось людина в акті — лише свідок шлюбу, а для іншого дослідника це давно розшукуваний предок або власник маєтку.
Тому й варто ділитися знахідками, показувати записи та говорити про свої пошуки. Ніколи не знаєш, хто впізнає у твоєму документі «свою» людину.
Отак завдяки Анелі Потоцькій у мене тепер є дослідницький кум 🤝
Досліджуючи історію своєї Трубіївки, я поступово розплутую й історію її власників — родини Потоцьких. І ось ці пошуки несподівано перетнулися з дослідженням @Velimyr.
Спільною героїнею стала Анеля Потоцька — дочка Станіслава Потоцького, підкоморія Новоград-Волинського повіту, та онука Адама Потоцького, власника Трубіївки.
У 1827 році Анеля вийшла заміж за Теодора Кумановського. Шлюб відбувся в каплиці у Пасічній. Для колеги вона — власниця його родинного села, а для мене — онука власника мого. Так дві окремі історії зійшлися на одній родині.
Вʼячеслав запитав у Threads: як тепер називати такий зв’язок? Може, ми вже «дослідницькі куми»? Мені назва сподобалася — вирішили запроваджувати нове звання 😁
За цим жартом стоїть дуже практична річ: документ, знайдений під час дослідження одного села, може допомогти пояснити історію зовсім іншого. Для когось людина в акті — лише свідок шлюбу, а для іншого дослідника це давно розшукуваний предок або власник маєтку.
Тому й варто ділитися знахідками, показувати записи та говорити про свої пошуки. Ніколи не знаєш, хто впізнає у твоєму документі «свою» людину.
Отак завдяки Анелі Потоцькій у мене тепер є дослідницький кум 🤝
❤27😁10🔥1
#РодовіднаПросвіта
Перепис 1926 року: 29 мільйонів жителів УСРР і 14 питань про кожного
Ваші прадідусь і прабабуся в грудні 1926 року напевно відповідали переписувачу: скільки років, якої народності, яка рідна мова, чи вміють читати. Їхніх імен у надрукованих підсумках ви не знайдете, але зможете побачити світ, у якому вони жили, з точністю до округу.
🗓 Що це було
Перепис — це суцільний облік усіх жителів країни на одну дату. Всесоюзний перепис 1926 року став першим, що охопив усе населення СРСР. Перед ним були лише часткові: 1920 року, у розпал війни, і 1923 року, тільки для міст. Попередній повний облік на наших землях — перепис Російської імперії 1897 року.
Критичним моментом, тобто миттю, на яку фіксували населення, була північ з 16 на 17 грудня 1926 року. Рахували наявне населення — тих, хто фактично перебував на місці, а не лише прописаних. Переписувачі ходили від дверей до дверей два тижні в селах і тиждень у містах. Дозволялося й самому заповнити бланк.
📋 Чотирнадцять питань
Головний бланк — особистий листок, по одному на кожну людину. Програма мала 14 ознак: стать, вік, національність, рідна мова, місце народження, скільки часу людина живе в місці перепису, шлюбний стан, грамотність, фізичні вади, психічне здоров'я, заняття й галузь праці. Безробітних ще питали, як довго вони без роботи і чим займалися раніше, а людей без занять — з чого вони живуть. У містах заповнювали ще сімейну карту: склад родини, тривалість шлюбу, умови житла.
📊 Що показали цифри
В Українській СРР тоді нарахували 29 018 187 жителів, з них у містах — 5 373 553. Українців було 23 218 860, тобто близько 80 % населення. Росіян — 9,2 %, євреїв — 5,4 %. У селах українці становили 87,5 %, а в містах — лише 47,3 %. Українську мову рідною назвали 76,4 % жителів республіки: 85,6 % на селі і 36 % у містах. Більшість людей, 81,5 %, жили в сільській місцевості.
Для порівняння: в усьому СРСР перепис нарахував 147 027 915 осіб, і грамотними були 56,6 % людей віком 9–49 років.
📚 Чим перепис корисний генеалогу
Повні підсумки вийшли друком у 56 томах, які друкували з 1928 року. Це статистичні таблиці, а не списки людей: у них числа по округах, районах і містах, а не прізвища. Округ — це адміністративна одиниця УСРР 1920-х років, щось середнє між сучасною областю й районом.
Проте частина первинних бланків уціліла. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО, Київ) у фонді 582 збереглися сімейні картки по містах, із прізвищем голови родини й адресою. Фонд — це документи однієї установи, опис — перелік справ у ньому, справа — окрема тека. Бердичівська округа — це опис 1, справи 1433–1438: Бердичів у справах 1433–1435, Козятин — у 1433 і 1436, там же Любар, Погребище, Чуднів. Схожі картки є для Харкова, Полтави, Луганська, Чернігова та інших міст.
Ось що такі таблиці можуть розповісти про предків. Ви дізнаєтеся, якою була частка грамотних у їхньому окрузі. Побачите, якою мовою говорили сусіди і чи було село українським, німецьким, єврейським чи змішаним. Окружні статистичні бюро видавали ще й списки населених пунктів за матеріалами перепису, наприклад «Населені місця Київщини» 1927 року. Там можна знайти своє село і число його жителів. А 1931 року в Харкові вийшла праця Арсена Хоменка «Національний склад людности УСРР» за підсумками цього перепису.
⚠️ Про що варто пам'ятати
Перепис фіксував «народність», і її визначення обговорювали ще до початку обліку. Українські представники пропонували класифікувати людей за рідною мовою, але методику не змінили. Траплялося, що відповіді про народність виправляли переписувачі або пізніше статистики. Тож національні цифри — це картина, побачена очима радянської статистики, а не дзеркало самоідентифікації кожного.
🔎 Практична порада
Визначте, до якого округу в 1926 році належало село ваших предків, і знайдіть таблиці перепису саме для цього округу. Порівняйте їх із даними 1897 року. Так ви побачите, як за тридцять років змінилися грамотність, мова й заняття людей довкола вашої родини.
Перепис 1926 року: 29 мільйонів жителів УСРР і 14 питань про кожного
Ваші прадідусь і прабабуся в грудні 1926 року напевно відповідали переписувачу: скільки років, якої народності, яка рідна мова, чи вміють читати. Їхніх імен у надрукованих підсумках ви не знайдете, але зможете побачити світ, у якому вони жили, з точністю до округу.
🗓 Що це було
Перепис — це суцільний облік усіх жителів країни на одну дату. Всесоюзний перепис 1926 року став першим, що охопив усе населення СРСР. Перед ним були лише часткові: 1920 року, у розпал війни, і 1923 року, тільки для міст. Попередній повний облік на наших землях — перепис Російської імперії 1897 року.
Критичним моментом, тобто миттю, на яку фіксували населення, була північ з 16 на 17 грудня 1926 року. Рахували наявне населення — тих, хто фактично перебував на місці, а не лише прописаних. Переписувачі ходили від дверей до дверей два тижні в селах і тиждень у містах. Дозволялося й самому заповнити бланк.
📋 Чотирнадцять питань
Головний бланк — особистий листок, по одному на кожну людину. Програма мала 14 ознак: стать, вік, національність, рідна мова, місце народження, скільки часу людина живе в місці перепису, шлюбний стан, грамотність, фізичні вади, психічне здоров'я, заняття й галузь праці. Безробітних ще питали, як довго вони без роботи і чим займалися раніше, а людей без занять — з чого вони живуть. У містах заповнювали ще сімейну карту: склад родини, тривалість шлюбу, умови житла.
📊 Що показали цифри
В Українській СРР тоді нарахували 29 018 187 жителів, з них у містах — 5 373 553. Українців було 23 218 860, тобто близько 80 % населення. Росіян — 9,2 %, євреїв — 5,4 %. У селах українці становили 87,5 %, а в містах — лише 47,3 %. Українську мову рідною назвали 76,4 % жителів республіки: 85,6 % на селі і 36 % у містах. Більшість людей, 81,5 %, жили в сільській місцевості.
Для порівняння: в усьому СРСР перепис нарахував 147 027 915 осіб, і грамотними були 56,6 % людей віком 9–49 років.
📚 Чим перепис корисний генеалогу
Повні підсумки вийшли друком у 56 томах, які друкували з 1928 року. Це статистичні таблиці, а не списки людей: у них числа по округах, районах і містах, а не прізвища. Округ — це адміністративна одиниця УСРР 1920-х років, щось середнє між сучасною областю й районом.
Проте частина первинних бланків уціліла. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО, Київ) у фонді 582 збереглися сімейні картки по містах, із прізвищем голови родини й адресою. Фонд — це документи однієї установи, опис — перелік справ у ньому, справа — окрема тека. Бердичівська округа — це опис 1, справи 1433–1438: Бердичів у справах 1433–1435, Козятин — у 1433 і 1436, там же Любар, Погребище, Чуднів. Схожі картки є для Харкова, Полтави, Луганська, Чернігова та інших міст.
Ось що такі таблиці можуть розповісти про предків. Ви дізнаєтеся, якою була частка грамотних у їхньому окрузі. Побачите, якою мовою говорили сусіди і чи було село українським, німецьким, єврейським чи змішаним. Окружні статистичні бюро видавали ще й списки населених пунктів за матеріалами перепису, наприклад «Населені місця Київщини» 1927 року. Там можна знайти своє село і число його жителів. А 1931 року в Харкові вийшла праця Арсена Хоменка «Національний склад людности УСРР» за підсумками цього перепису.
⚠️ Про що варто пам'ятати
Перепис фіксував «народність», і її визначення обговорювали ще до початку обліку. Українські представники пропонували класифікувати людей за рідною мовою, але методику не змінили. Траплялося, що відповіді про народність виправляли переписувачі або пізніше статистики. Тож національні цифри — це картина, побачена очима радянської статистики, а не дзеркало самоідентифікації кожного.
🔎 Практична порада
Визначте, до якого округу в 1926 році належало село ваших предків, і знайдіть таблиці перепису саме для цього округу. Порівняйте їх із даними 1897 року. Так ви побачите, як за тридцять років змінилися грамотність, мова й заняття людей довкола вашої родини.
❤12
Колись про вашу родину розповідатимуть ваші правнуки. Що саме вони знатимуть — залежить від того, що ви запишете сьогодні.
Уявіть, що через сто років ваші правнуки захочуть дізнатися більше про свою родину. Вони шукатимуть старі фотографії, переглядатимуть документи, розпитуватимуть старших родичів і намагатимуться скласти докупи історію людей, яких ніколи не бачили. Що вони зможуть знайти? І чи залишиться після вас щось більше, ніж кілька імен та дат у родинному дереві?
Адже ваші предки живуть доти, доки про них розповідають. Запис у метричній книзі може повідомити, коли народилася прабабуся, з ким вона одружилася та скільки мала дітей. Але він ніколи не розповість, як вона пекла хліб у голодний рік, яких пісень співала за роботою та чому завжди берегла стару хустку. Тому я запрошую вас долучитися до марафону «Родинні оповідки» — спільної спроби зібрати, записати й зберегти історії ваших родин. Не для архівів і наукових дисертацій, а насамперед для тих, хто прийде після вас.
📖 Як працюватиме марафон?
Я підготував цілий рік родинних тем, запитань і маленьких дослідницьких пригод. Усього буде 52 теми — по одній на кожен тиждень, щоб поступово зібрати якомога більше різних історій.
Щосуботи у каналі “Записки диванного архівіста”, та на сайті з'являтиметься нова тема. Ви зможете обрати людину, родину, місце або навіть звичайну річ, навколо якої побудуєте свою розповідь.
Для запису історій працюватиме спеціальний бот. Він допоможе визначитися з героєм, поставить навідні запитання та підкаже, на які подробиці варто звернути увагу.
Кожну історію можна буде опублікувати на сайті. Так вона не загубиться серед повідомлень у месенджерах, а стане частиною вашого родинного архіву. Посиланням можна буде поділитися з рідними, друзями та всіма, кому цікава історія вашої сім'ї.
А ще можна буде збирати власне коло учасників. Запрошуйте родичів, друзів і знайомих за своїм посиланням, щоб вони також долучалися до марафону. За активність учасників вашого кола щосуботи нараховуватимуться бали, які відкриватимуть нові можливості.
І найголовніше: для участі не потрібно мати історичну освіту, займатися генеалогією або вміти писати літературні тексти. Достатньо бажання згадати й розповісти.
🕯 Чому ми починаємо саме зараз?
Кінець жовтня та початок листопада традиційно пов'язані з пам'яттю про померлих і вшануванням предків. Це час, коли люди згадують тих, кого вже немає поруч, відвідують могили, запалюють свічки та повертаються до родинних історій.
У кельтській традиції ніч на 1 листопада була часом Самайну — свята завершення жнив і переходу до темної частини року. Самайн став одним із культурних витоків сучасного Гелловіну. 1 та 2 листопада християни західної традиції відзначають День усіх святих і День поминання всіх померлих вірних. У слов'ян також існували осінні поминальні традиції, відомі під загальною назвою Діди. В українській традиції важливе місце посідали Дмитрівські поминки. Суботу перед днем святого Дмитра називали Дідовою суботою, коли згадували померлих родичів і вшановували пам'ять попередніх поколінь. Цього року за новим календарем вона припала на 24 жовтня, а за старим припадає на 7 листопада.
Я вирішив розпочати марафон саме між цими датами, коли думки про предків, родинну пам'ять і власне коріння особливо близькі багатьом людям.
Найкраще, що ви можете зробити для своїх предків, — розповісти їхні історії. А найкраще, що можете залишити нащадкам, — можливість дізнатися, ким були їхні рідні та як вони жили.
✍️ Починаємо!
Не відкладайте на потім розмову з бабусею, розпитування дідуся або запис сімейної легенди. Можливо, саме зараз ви маєте можливість почути історію, яку вже нікому буде розповісти через кілька років.
І обов'язково запросіть до марафону своїх рідних. Адже разом згадувати значно легше, а іноді саме чужа підказка допомагає відновити цілу історію.
Нехай через сто років ваші правнуки не просто знатимуть імена своїх предків, а зможуть познайомитися з ними через ваші розповіді.
🤖 Бот марафону: https://t.me/uafamily_stories_bot
🌐 Сайт марафону: https://story.archivist-notes.com
Уявіть, що через сто років ваші правнуки захочуть дізнатися більше про свою родину. Вони шукатимуть старі фотографії, переглядатимуть документи, розпитуватимуть старших родичів і намагатимуться скласти докупи історію людей, яких ніколи не бачили. Що вони зможуть знайти? І чи залишиться після вас щось більше, ніж кілька імен та дат у родинному дереві?
Адже ваші предки живуть доти, доки про них розповідають. Запис у метричній книзі може повідомити, коли народилася прабабуся, з ким вона одружилася та скільки мала дітей. Але він ніколи не розповість, як вона пекла хліб у голодний рік, яких пісень співала за роботою та чому завжди берегла стару хустку. Тому я запрошую вас долучитися до марафону «Родинні оповідки» — спільної спроби зібрати, записати й зберегти історії ваших родин. Не для архівів і наукових дисертацій, а насамперед для тих, хто прийде після вас.
📖 Як працюватиме марафон?
Я підготував цілий рік родинних тем, запитань і маленьких дослідницьких пригод. Усього буде 52 теми — по одній на кожен тиждень, щоб поступово зібрати якомога більше різних історій.
Щосуботи у каналі “Записки диванного архівіста”, та на сайті з'являтиметься нова тема. Ви зможете обрати людину, родину, місце або навіть звичайну річ, навколо якої побудуєте свою розповідь.
Для запису історій працюватиме спеціальний бот. Він допоможе визначитися з героєм, поставить навідні запитання та підкаже, на які подробиці варто звернути увагу.
Кожну історію можна буде опублікувати на сайті. Так вона не загубиться серед повідомлень у месенджерах, а стане частиною вашого родинного архіву. Посиланням можна буде поділитися з рідними, друзями та всіма, кому цікава історія вашої сім'ї.
А ще можна буде збирати власне коло учасників. Запрошуйте родичів, друзів і знайомих за своїм посиланням, щоб вони також долучалися до марафону. За активність учасників вашого кола щосуботи нараховуватимуться бали, які відкриватимуть нові можливості.
І найголовніше: для участі не потрібно мати історичну освіту, займатися генеалогією або вміти писати літературні тексти. Достатньо бажання згадати й розповісти.
🕯 Чому ми починаємо саме зараз?
Кінець жовтня та початок листопада традиційно пов'язані з пам'яттю про померлих і вшануванням предків. Це час, коли люди згадують тих, кого вже немає поруч, відвідують могили, запалюють свічки та повертаються до родинних історій.
У кельтській традиції ніч на 1 листопада була часом Самайну — свята завершення жнив і переходу до темної частини року. Самайн став одним із культурних витоків сучасного Гелловіну. 1 та 2 листопада християни західної традиції відзначають День усіх святих і День поминання всіх померлих вірних. У слов'ян також існували осінні поминальні традиції, відомі під загальною назвою Діди. В українській традиції важливе місце посідали Дмитрівські поминки. Суботу перед днем святого Дмитра називали Дідовою суботою, коли згадували померлих родичів і вшановували пам'ять попередніх поколінь. Цього року за новим календарем вона припала на 24 жовтня, а за старим припадає на 7 листопада.
Я вирішив розпочати марафон саме між цими датами, коли думки про предків, родинну пам'ять і власне коріння особливо близькі багатьом людям.
Найкраще, що ви можете зробити для своїх предків, — розповісти їхні історії. А найкраще, що можете залишити нащадкам, — можливість дізнатися, ким були їхні рідні та як вони жили.
✍️ Починаємо!
Не відкладайте на потім розмову з бабусею, розпитування дідуся або запис сімейної легенди. Можливо, саме зараз ви маєте можливість почути історію, яку вже нікому буде розповісти через кілька років.
І обов'язково запросіть до марафону своїх рідних. Адже разом згадувати значно легше, а іноді саме чужа підказка допомагає відновити цілу історію.
Нехай через сто років ваші правнуки не просто знатимуть імена своїх предків, а зможуть познайомитися з ними через ваші розповіді.
🤖 Бот марафону: https://t.me/uafamily_stories_bot
🌐 Сайт марафону: https://story.archivist-notes.com
❤16👍1
📜 Марафон «Родинні оповідки»
Сезон «Хто ми»
Тиждень №1. «Найстаріший предок, кого пам'ятають в вашій родині»
Хто найдавніший предок, якого досі згадують у вашій родині?
🤷 У вашій родині такого немає? Розкажіть про будь-яку людину вашого роду, яка справила на вас враження
Про що можна розповісти:
• Що про цю людину розповідали найчастіше?
• Якою вона була за характером?
• Чим займалася все життя?
• Яка історія про неї переходить з покоління в покоління?
• Через скількох людей ця пам'ять дійшла до вас?
• Звідки ви знаєте цю історію — переказ, документ, фото, власні спогади?
• Що в цій історії для вас найважливіше?
✍️ Розкажіть історію свого предка в боті до п'ятниці, 23:59 — він підкаже, про що писати. А потім поділіться нею з друзями зі своїм посиланням: хто долучиться, потрапить у ваше коло.
Сезон «Хто ми»
Тиждень №1. «Найстаріший предок, кого пам'ятають в вашій родині»
Хто найдавніший предок, якого досі згадують у вашій родині?
🤷 У вашій родині такого немає? Розкажіть про будь-яку людину вашого роду, яка справила на вас враження
Про що можна розповісти:
• Що про цю людину розповідали найчастіше?
• Якою вона була за характером?
• Чим займалася все життя?
• Яка історія про неї переходить з покоління в покоління?
• Через скількох людей ця пам'ять дійшла до вас?
• Звідки ви знаєте цю історію — переказ, документ, фото, власні спогади?
• Що в цій історії для вас найважливіше?
✍️ Розкажіть історію свого предка в боті до п'ятниці, 23:59 — він підкаже, про що писати. А потім поділіться нею з друзями зі своїм посиланням: хто долучиться, потрапить у ваше коло.
❤12👍3
Сьогодні був на кладовищі, провідав рідних. Загалом буваю там доволі часто — кілька разів на рік точно. Зазвичай їжджу не сам, але сьогодні так склалося, що прийшов один.
І, мабуть, саме тому звернув увагу на одну цікаву деталь, якої раніше ніколи не помічав. Хоча бував там уже стільки разів!
Тож зверніть увагу на фото: на першому — надгробок мого діда, на другому — могила з наступного ряду.
Дивна річ, погодьтеся. І тепер скажіть мені: невже це просто випадковість, що Тишкевичі переслідують мене буквально всюди?
P.S. Користуючись нагодою, нагадаю вам про мій проєкт «Тишкевичизна». Якщо маєте будь-яку інформацію про Тишкевичів, додавайте її на сайт:
https://tyshkevychyzna.vercel.app/
І, мабуть, саме тому звернув увагу на одну цікаву деталь, якої раніше ніколи не помічав. Хоча бував там уже стільки разів!
Тож зверніть увагу на фото: на першому — надгробок мого діда, на другому — могила з наступного ряду.
Дивна річ, погодьтеся. І тепер скажіть мені: невже це просто випадковість, що Тишкевичі переслідують мене буквально всюди?
P.S. Користуючись нагодою, нагадаю вам про мій проєкт «Тишкевичизна». Якщо маєте будь-яку інформацію про Тишкевичів, додавайте її на сайт:
https://tyshkevychyzna.vercel.app/
❤18
#РодовіднаПросвіта
Soundex Дайча–Мокотоффа: як знайти прізвище, яке писали десятьма способами
Ви шукаєте прадіда Ґрінштейна, а база мовчить. Річ не в тому, що його там немає. Просто писар міг записати його як Grynsztajn, Grünstein чи Grinshteyn, а пошук шукає тільки ту літеру в літеру, яку ви ввели. Для таких випадків генеалоги давно мають інструмент, який порівнює прізвища за звучанням, а не за написанням.
🔤 Що таке Soundex
Soundex — це спосіб перетворити прізвище на короткий код за тим, як воно звучить. Схожі на слух прізвища отримують однаковий код, і база знаходить їх разом. Класичний варіант 1918 року розробив американець Роберт Расселл. Ним досі користуються покажчики Національного архіву США: переписи населення, списки пасажирів, документи про натуралізацію. Код Расселла має чотири знаки: першу літеру прізвища і три цифри. Для англійських прізвищ це працює: Sherman, Shurman і Shireman мають той самий код S655. А от зі слов'янськими прізвищами виходить погано. Заміни на інше прізвище, по суті одне прізвище, отримують у Расселла різні коди.
🧩 Що придумали Дайч і Мокотофф
1985 року генеалоги Ренді Дайч і Гері Мокотофф створили власний варіант для прізвищ Східної Європи. Що в ньому змінилося:
• код складається з шести цифр, а не з літери й трьох цифр; якщо цифр не вистачає, решту заповнюють нулями (Golden — 583600);
• кодується й перша літера, тож Auerbach і Ohrbach збігаються (097500);
• поєднання літер, які читаються як один звук (SZ, CZ, SCH, TS, TZ, ZS), отримують одну цифру;
• голосні враховують лише на початку прізвища, далі вони не важать;
• для двозначних поєднань (CH, CK, RZ, J) алгоритм дає кілька кодів, бо не знає, як саме їх вимовляли.
Ось як це виглядає на практиці. Szlamawicz і Shlamovitz мають однаковий код 486740, Lewinsky і Levinski — 876450, Lipshitz і Lippszyc — 874400. А Grynsztajn, Grünstein (латинкою без умлауту) і Grinshteyn дають той самий 596436. Польський, німецький та англійський записи одного прізвища зводяться до одного числа.
🗂 Де це стане в пригоді
Перевірити свої варіанти можна на двох сайтах.
• Онлайн-калькулятор на сайті генеалога Стівена Морса (розділ Soundex and Phonetic Codes). Вводите прізвище — отримуєте його код Дайча–Мокотоффа. Введіть по черзі всі написання з документів: однаковий код означає, що база шукатиме їх разом.
• База за комерційною адресною книгою Галичини 1891 року (Kaufmännisches Adressbuch, Відень) на сайті JewishGen. Це довідник торговців, ремісників і підприємців краю: понад 20 тисяч імен із понад тисячі населених пунктів, з містом і заняттям кожного. Укладачі радять шукати саме з опцією Soundex Дайча–Мокотоффа.
⚠️ Де алгоритм не допоможе
Soundex не чарівна паличка, а сито. По-перше, він знаходить чимало зайвого: під один код потрапляють зовсім різні прізвища, тож результати треба переглядати вручну. Саме щоб зменшити кількість таких хибних збігів, згодом з'явився інший метод, Beider–Morse. По-друге, система розрахована на латинку. Прізвище з метричної книги, записане кирилицею, спершу треба перекласти латинськими літерами, а з одного кириличного запису може вийти кілька латинських. Перевірте кожен. По-третє, Soundex працює тільки з прізвищами. Назви міст у базі 1891 року подані по-німецьки, як тоді в Австро-Угорщині: Львів — Lemberg, Краків — Krakau. Якщо прізвище не знайшлося, укладачі радять шукати за назвою міста, але назву доведеться знати в старому написанні. Імена там часто скорочені (Abr, Abrah, A), а в назвах фірм прізвища переставлені.
Практична порада: сайтів, де можна шукати саме за такими кодами, не так і багато. Але як мінімум це цікава вправа. Запишіть усі варіанти прізвища, які трапилися вам у документах: кирилицею, польською, німецькою. Перекладіть їх латинкою, порахуйте коди в калькуляторі й подивіться, якими формами ваше прізвище могло писатися різними мовами. Цей список знадобиться в будь-якому пошуку. А кожну знахідку звіряйте з першоджерелом: збіг коду означає лише, що прізвища схожі на слух, а не що ви знайшли свою людину.
Soundex Дайча–Мокотоффа: як знайти прізвище, яке писали десятьма способами
Ви шукаєте прадіда Ґрінштейна, а база мовчить. Річ не в тому, що його там немає. Просто писар міг записати його як Grynsztajn, Grünstein чи Grinshteyn, а пошук шукає тільки ту літеру в літеру, яку ви ввели. Для таких випадків генеалоги давно мають інструмент, який порівнює прізвища за звучанням, а не за написанням.
🔤 Що таке Soundex
Soundex — це спосіб перетворити прізвище на короткий код за тим, як воно звучить. Схожі на слух прізвища отримують однаковий код, і база знаходить їх разом. Класичний варіант 1918 року розробив американець Роберт Расселл. Ним досі користуються покажчики Національного архіву США: переписи населення, списки пасажирів, документи про натуралізацію. Код Расселла має чотири знаки: першу літеру прізвища і три цифри. Для англійських прізвищ це працює: Sherman, Shurman і Shireman мають той самий код S655. А от зі слов'янськими прізвищами виходить погано. Заміни на інше прізвище, по суті одне прізвище, отримують у Расселла різні коди.
🧩 Що придумали Дайч і Мокотофф
1985 року генеалоги Ренді Дайч і Гері Мокотофф створили власний варіант для прізвищ Східної Європи. Що в ньому змінилося:
• код складається з шести цифр, а не з літери й трьох цифр; якщо цифр не вистачає, решту заповнюють нулями (Golden — 583600);
• кодується й перша літера, тож Auerbach і Ohrbach збігаються (097500);
• поєднання літер, які читаються як один звук (SZ, CZ, SCH, TS, TZ, ZS), отримують одну цифру;
• голосні враховують лише на початку прізвища, далі вони не важать;
• для двозначних поєднань (CH, CK, RZ, J) алгоритм дає кілька кодів, бо не знає, як саме їх вимовляли.
Ось як це виглядає на практиці. Szlamawicz і Shlamovitz мають однаковий код 486740, Lewinsky і Levinski — 876450, Lipshitz і Lippszyc — 874400. А Grynsztajn, Grünstein (латинкою без умлауту) і Grinshteyn дають той самий 596436. Польський, німецький та англійський записи одного прізвища зводяться до одного числа.
🗂 Де це стане в пригоді
Перевірити свої варіанти можна на двох сайтах.
• Онлайн-калькулятор на сайті генеалога Стівена Морса (розділ Soundex and Phonetic Codes). Вводите прізвище — отримуєте його код Дайча–Мокотоффа. Введіть по черзі всі написання з документів: однаковий код означає, що база шукатиме їх разом.
• База за комерційною адресною книгою Галичини 1891 року (Kaufmännisches Adressbuch, Відень) на сайті JewishGen. Це довідник торговців, ремісників і підприємців краю: понад 20 тисяч імен із понад тисячі населених пунктів, з містом і заняттям кожного. Укладачі радять шукати саме з опцією Soundex Дайча–Мокотоффа.
⚠️ Де алгоритм не допоможе
Soundex не чарівна паличка, а сито. По-перше, він знаходить чимало зайвого: під один код потрапляють зовсім різні прізвища, тож результати треба переглядати вручну. Саме щоб зменшити кількість таких хибних збігів, згодом з'явився інший метод, Beider–Morse. По-друге, система розрахована на латинку. Прізвище з метричної книги, записане кирилицею, спершу треба перекласти латинськими літерами, а з одного кириличного запису може вийти кілька латинських. Перевірте кожен. По-третє, Soundex працює тільки з прізвищами. Назви міст у базі 1891 року подані по-німецьки, як тоді в Австро-Угорщині: Львів — Lemberg, Краків — Krakau. Якщо прізвище не знайшлося, укладачі радять шукати за назвою міста, але назву доведеться знати в старому написанні. Імена там часто скорочені (Abr, Abrah, A), а в назвах фірм прізвища переставлені.
Практична порада: сайтів, де можна шукати саме за такими кодами, не так і багато. Але як мінімум це цікава вправа. Запишіть усі варіанти прізвища, які трапилися вам у документах: кирилицею, польською, німецькою. Перекладіть їх латинкою, порахуйте коди в калькуляторі й подивіться, якими формами ваше прізвище могло писатися різними мовами. Цей список знадобиться в будь-якому пошуку. А кожну знахідку звіряйте з першоджерелом: збіг коду означає лише, що прізвища схожі на слух, а не що ви знайшли свою людину.
❤14👍2👏2
Як закінчити дослідження родоводу. Гайд якого вам не вистачало
Кожен генеалог, який себе поважає, рано чи пізно пише гайд «Як почати дослідження родоводу». З обов’язковим фото архівної теки, загадковим поглядом у далечінь і неодмінною обіцянкою, що «це простіше, ніж здається». Таких гайдів уже, здається, більше, ніж самих генеалогів, причому кожен наступний автор щиро переконаний, що саме його інструкції нарешті відкриють людству таємницю пошуку предків.
Проте чи ви коли-небудь замислювалися, чому генеалоги пишуть саме «Як почати дослідження», а не «Як його закінчити»? Відповідь доволі проста: почати — це єдине, що генеалог гарантовано вміє доводити до кінця. Гайд «Як почати родовід» від генеалога — це приблизно як інструкція з парашутом від людини, яка досі летить. Вона впевнено пояснює, за який шнурок смикати, як правильно розправити купол і чому боятися зовсім не варто, але чомусь ні слова не говорить про приземлення. Можливо, автор і сам іще не зовсім розуміє, як воно відбувається.
Тому я вирішив виправити цю історичну несправедливість і підготував власний посібник. Без мотиваційних цитат, красивих фотографій старовинних документів і обіцянок знайти шляхетне походження за три вечори. Лише перевірені рекомендації для тих, хто хоче нарешті повернутися до нормального життя.
https://base.monobank.ua/p/202611039ymqW8L19odXwf
Кожен генеалог, який себе поважає, рано чи пізно пише гайд «Як почати дослідження родоводу». З обов’язковим фото архівної теки, загадковим поглядом у далечінь і неодмінною обіцянкою, що «це простіше, ніж здається». Таких гайдів уже, здається, більше, ніж самих генеалогів, причому кожен наступний автор щиро переконаний, що саме його інструкції нарешті відкриють людству таємницю пошуку предків.
Проте чи ви коли-небудь замислювалися, чому генеалоги пишуть саме «Як почати дослідження», а не «Як його закінчити»? Відповідь доволі проста: почати — це єдине, що генеалог гарантовано вміє доводити до кінця. Гайд «Як почати родовід» від генеалога — це приблизно як інструкція з парашутом від людини, яка досі летить. Вона впевнено пояснює, за який шнурок смикати, як правильно розправити купол і чому боятися зовсім не варто, але чомусь ні слова не говорить про приземлення. Можливо, автор і сам іще не зовсім розуміє, як воно відбувається.
Тому я вирішив виправити цю історичну несправедливість і підготував власний посібник. Без мотиваційних цитат, красивих фотографій старовинних документів і обіцянок знайти шляхетне походження за три вечори. Лише перевірені рекомендації для тих, хто хоче нарешті повернутися до нормального життя.
https://base.monobank.ua/p/202611039ymqW8L19odXwf
😁39🔥11👍4
Я можу сказати, скільки волів мав селянин із панського інвентаря кількасотлітньої давності. Можу знайти, як звали його дітей і кому він винен оброк.
А от про вас, людей, які читають цей канал, я не знаю майже нічого. 🛋
Хто ви? Шукаєте своїх предків чи просто любите добрі архівні історії? Застрягли на метриках чи ще тільки збираєтеся розпитати бабусю? Яких сервісів вам бракує так, що хоч сам розробляй?
Час виправити цю прогалину в архіві, тож відкриваю нову справу, «Читачі диванного архівіста». Заповнити її можете тільки ви.
📋 Опитування анонімне: ні імен, ні пошти
⏳ Займе 8–10 хвилин
🛠 Від відповідей залежить, про що я писатиму і які сервіси робитиму далі
Найважливіше питання там одне: якого сервісу вам найбільше не вистачає? Можливо, саме ваша відповідь стане моїм наступним проєктом.
👉 https://forms.gle/gcuJ6LWj3BgxFY6r5
P.S. Друзі-колеги з генеалогічних і краєзнавчих каналів, буду дуже вдячний, якщо поділитеся цим опитуванням зі своїми читачами. 🙏
А от про вас, людей, які читають цей канал, я не знаю майже нічого. 🛋
Хто ви? Шукаєте своїх предків чи просто любите добрі архівні історії? Застрягли на метриках чи ще тільки збираєтеся розпитати бабусю? Яких сервісів вам бракує так, що хоч сам розробляй?
Час виправити цю прогалину в архіві, тож відкриваю нову справу, «Читачі диванного архівіста». Заповнити її можете тільки ви.
📋 Опитування анонімне: ні імен, ні пошти
⏳ Займе 8–10 хвилин
🛠 Від відповідей залежить, про що я писатиму і які сервіси робитиму далі
Найважливіше питання там одне: якого сервісу вам найбільше не вистачає? Можливо, саме ваша відповідь стане моїм наступним проєктом.
👉 https://forms.gle/gcuJ6LWj3BgxFY6r5
P.S. Друзі-колеги з генеалогічних і краєзнавчих каналів, буду дуже вдячний, якщо поділитеся цим опитуванням зі своїми читачами. 🙏
Google Docs
Опитування читачів «Записок диванного архівіста»
Хочу краще зрозуміти, навіщо ви читаєте канал, як досліджуєте родовід і яких сервісів вам бракує. Опитування анонімне: імена й пошту не збираю. Це займе 8–10 хвилин. Дякую!
❤26
Талалаївські голоси. Частина четверта: Бібліотека, «Веселка» і люди, які берегли культуру
Ми вже трохи познайомилися з дитинством пані Марії Онищук, її родиною, іграми та шкільними роками. Але сьогодні хочу поговорити про ту частину її життя, яка особливо важлива для розуміння нашого спільного проєкту.
Багато років пані Марія працювала бібліотекаркою у своєму рідному селі, а також брала участь у культурному житті Талалаїв, зокрема в діяльності ансамблю «Веселка».
Сільська бібліотека колись була значно більшим, ніж просто приміщенням із книжками, а місцеві аматорські колективи нерідко ставали справжніми осередками громадського життя. Саме завдяки таким людям і таким осередкам зберігалися пісні, звичаї та традиції, які сьогодні ми намагаємося відшукати й відновити.
У цьому відео пані Марія розповідає про свою роботу бібліотекаркою, ансамбль «Веселка» та культурне життя рідного села.
Для мене ця розмова має особливе значення, адже вона допомагає зрозуміти, чому збереження народної пам'яті стало для пані Марії справою всього життя.
І саме тут ми вже зовсім близько підходимо до того, заради чого кілька місяців тому й почалася наша співпраця.
Адже іноді найбільшим скарбом села виявляються не старовинні будівлі чи архівні документи, а люди, які встигли зберегти його голос.
https://www.youtube.com/watch?v=AcF5-5eJIUE
Ми вже трохи познайомилися з дитинством пані Марії Онищук, її родиною, іграми та шкільними роками. Але сьогодні хочу поговорити про ту частину її життя, яка особливо важлива для розуміння нашого спільного проєкту.
Багато років пані Марія працювала бібліотекаркою у своєму рідному селі, а також брала участь у культурному житті Талалаїв, зокрема в діяльності ансамблю «Веселка».
Сільська бібліотека колись була значно більшим, ніж просто приміщенням із книжками, а місцеві аматорські колективи нерідко ставали справжніми осередками громадського життя. Саме завдяки таким людям і таким осередкам зберігалися пісні, звичаї та традиції, які сьогодні ми намагаємося відшукати й відновити.
У цьому відео пані Марія розповідає про свою роботу бібліотекаркою, ансамбль «Веселка» та культурне життя рідного села.
Для мене ця розмова має особливе значення, адже вона допомагає зрозуміти, чому збереження народної пам'яті стало для пані Марії справою всього життя.
І саме тут ми вже зовсім близько підходимо до того, заради чого кілька місяців тому й почалася наша співпраця.
Адже іноді найбільшим скарбом села виявляються не старовинні будівлі чи архівні документи, а люди, які встигли зберегти його голос.
https://www.youtube.com/watch?v=AcF5-5eJIUE
YouTube
Талалаївські голоси. Частина четверта "Там, де жили книги й пісні"
Проєкт "Талалаївські голоси" спроба зберегти усну історію с. Талалаї, Погребищенської громади. Розповідає пані Марія Онищук, дослідниця, етнографиня, краєзнавиця і жителька села
❤5