Привіт усім. Мене звати В'ячеслав і я займаюся пошуком втраченої інформації про мою родину.
Не помилюся якщо скажу, що за минулі століття чи не кожна українська родина якось постраждала, хтось загинув в Першій Світовій, хтось загубився в вогні Революції 1917-го, хтось загинув під час комуністичних репресій хтось у Другій Світовій. Інформація про деяких родичів збереглася тільки в сімейних переказах, а про деяких взагалі не збереглася. Я про своїх предків знаю дуже мало, тому і вирішив дослідити родовід, отримати всю інформацію яку можна х архівів, доки вони доступні.
Я не є професійним архівістом чи дослідником, скоріше мене можна назвати диванним дослідником. Про свої успіхи і невдачі, про свій досвід спілкування з різними архівними інстанціями я буду писати на цьому каналі. Приєнуйтеся, сподіваюся буде цікаво :)

Коли я почав розповідати про те, що займаюся пошуком інформації про свою родину і навіть отримав перші результати з архіву багато хто запитував який лист я надсилав в архів і що в ньому писав. Я зробив шаблонний документ, в якому спробував показати яку інформацію надсилав в архів.
Одразу зазначу лист цей я писав в довільній формі. В ньому окрім посилань на закони, згідно яких я маю право на отримання інформації та відомих мені даних про предків я посилався на метричні книги, які є в архіві. Як мені потім повідомила архівіст, що займалася моєю заявою - робити це було не обов'язково.

А ось власне і сам файл, який я надсилав в архів:

Короткі відповіді на часті запитання:

Який пошук ти замовляв в архіві?
Я замовляв пошук по метричним книгам (Це стара назва реєстру реєстрації актів громадянського стану. В метричних книгах духовенство реєструвало акти громадянського стану членів церкви: хрещення (народження), вінчання (шлюб), поховання (смерть) з фіксацією днів і років народження, вінчання, смерті)

В яких архів ти надсилав запит?
Я надсилав запит в Державний архів у Вінницькій області, так як мої предки жили в селі що знаходиться в цій області.

Як довго опрацьовувався запит?
Запит працьовується близько місяця я надіслав лист 25.02 а отримав результати 06.04

Скільки ти заплатив за цей пошук?
Я заплатив 1275 грн 11 коп. Але сума може різнитися в залежності від об'єму інформації який потрібно буде переглянути архівісту. Якщо вам буде цікаво напишу вам детально в окремому пості по цінам

Що ти отримав в результаті?
Всього я отримав 23 документи. Це довідки про народження і одруження деяких членів родини, та фотокопії метричних книг.

Чи плануєш продовжувати пошук?
Звісно :) Уже підготував три нових запити в різні архіви і ще два запити в процесі підготовки.

Якщо у вас є запитання, то я також створив групу для обговорення, запитуйте тут: https://t.me/joinchat/BXWVy1ATpr2krG7QgCaV1w

Про бідного Йосипа

Моє захоплення сімейною історією почалося з однієї історії яку колись розказав мені двоюрідний дід Арсен. Це була історія про мого прапрадіда Йосипа, який народився орієнтовно в 1843 р. Як і в кожній сімейній легенді в ній багато вигадок, проте саме через цю історію мені стало цікаво дізнатися більше чому люди і досі кажуть "…он там біля хутора бідного Йосипа…" чи дійсно був цей Йосип таким бідним?
Попри те, що Йосип був досить багатим господарем, мав 30 десятин землі, певну кількість волів і наймав працівників для роботи, він і сам часто працював в полі, такої роботи він не цурався. В один із таких днів Йосип працював з робітниками в полі, як раз були жнива, коли прибіг пастух і повідомив, що не вгледів Йосипових волів і вони «пішли в шкоду» до старої пані – польки, яка жила недалеко від хутора, себто зайшли на її територію і попсували збіжжя. Кажуть, що пані була дуже лиха, не любила українців вважаючи їх бидлом і хлопами, син її служив десь у Варшаві, донька вийшла заміж і переїхала, чоловік помер, а сама пані доживала віку в старому маєтку. І було тоді таке правило, що коли воли зайшли на землі пані і наробили там шкоди, то пані мала право забрати їх собі, аби покрити свої збитки. Проте Йосип розумів, що без волів не зможе обробляти землю, а значить і годувати родину, тому як був так і пішов до пані просити, аби повернула волів. І от прийшов він до пані босий, запорошений, в брудному одязі, бо ж працював на землі, і просить аби пані не губила його і малих дітей, аби зжалилася і повернула йому волів: «Пані, я бідний Йосип, там кілька нещасних воликів моїх зайшли до вас, пані, у шкоду, то поверніть мені їх, бо з чого ж я буду жити?! Діти малі повмирають з голоду...». Щось певно лишилося доброго в серці тієї старої жінки, пожаліла вона дітей Йосипа та й каже: «Ходімо, покажеш де твої воли, я даю тобі слово що їх поверну». Приходять вони в хлів де стояли воли, і стара пані каже аби Йосип показав які саме «кілька воликів» його, а Йосип і відповідає: «Ось ці, пані, сорок волів мої». Кажуть, що стара полька аж присіла від несподіванки: «От тепер бачу Йосип, який ти бідний…» Але вона дала слово, тож мусила виконати обіцянку і повернути волів. А з тих пір хутір почали називати Хутір бідного Йосипа.
Звісно кількість волів перебільшена, у Йосипа їх навряд чи було сорок, проте ця фантастична цифра тільки підтверджує, що історія про Йосипа і його волів є своєрідним міфом нашої родини. Переповідаючи цю історію кожен додавав кілька волів аж доки їх не стало сорок. Проте саме на цьому міфі будувалися правила життя чоловіків у нашому роду – праця і намагання зробити ВСЕ для своєї родини. Йосип і справді багато чого досягнув, він був шанованим чоловіком, добрим господарем, його вибирали кілька разів працювати в повітову управу в Бердичеві. В тому ж Бердичеві він часто був в суді присяжним, за цю роботу він не отримував грошей, але сам факт того, що його обирали для такої відповідальної місії означав, що думку цього чоловіка поважали, раз довіри йому судити інших. Моя найбільша мета, ціль усіх моїх генеалогічних пошуків - дізнатися правду про "бідного" Йосипа. Хто він був, як жив, чого прагнув в житті і як він помер. Бо його смерть це ще одна загадкова історія, про яку я розкажу згодом.

​Хочу розказати вам сьогодні трохи про метричні книги.

Метрична книга (або метрика) це такий паперовий реєстр, в якому вели записи реєстрації актів громадянського стану. Зазвичай це робили священник, дяк або спеціальний чиновник, які в метрику вписували інформацію про народження, одруження і смерть членів церковної громади. Тож для того, щоб відшукати записи в метриках про ваших предків потрібно знати де вони жили, та відповідно до якої церкви ходили.
Починаючи пошуки, я орієнтувався на видання «Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в державних архівах України» який можна знати ТУТ
В ньому я знайшов село де проживали мої предки, і назву церкви, яка в цьому селі діяла. Там же ж є і назва архіву, в якому зберігається ця метрична книга. В моєму випадку це був Держархів України у Вінницькій області, куди я і написав лист, аби отримати виписку з метричної книги. Пишучи лист в архів (приклад листа я наводив в попередніх постах) ви можете вказати що ви хочете отримати виписку з книги (фактично це буде довідка на офіційному бланку) або скан-копію метричної книги. Я попросив і те і інше і не прогадав. Більшість копій не чіткі і з них дуже важко щось прочитати, але і їх варто запитувати теж, тому що і архівіст може помилитися читаючи метрику. Взагалі помилки в метричних книгах річ дуже часта. Так, моя прапрабабця в одному записі вказана як Христина Яківна, в іншому як Христина Іванівна, а в третьому як Харитина Степанівна. Підозрюю що її ім'я трансформувалося в залежності від того, скільки в день коли робився запис, "залив за пазуху" місцевий дяк :)
Ну і хочу показати як виглядала метрика. На фото нижче метрична книга за 1894 рік, де під записом №4 є інформація про мого прадіда Тимофія. Саме завдяки цьому запису я знаю його дату народження і це єдина підтверджена інформація, що мені про нього відома, все інше лише сімейні легенди

​Пошук інформації про родичів річ непроста, але дуже захоплива. Інформації в українських архівах не так багато, тож варто використати всі можливі джерела для отримання інформації про свою родину. Часто архіви знищувалися, випадково чи спеціально, а деякі з них і досі засекречені. Проте у вас є можливість отримати доступ до інформації про ваших родичів, якщо хтось з них був репресований. Після Революції Гідності був прийнятий спеціальний закон, що відкрив доступ до архівів СБУ, кожен тепер може написати лист в Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) і безкоштовно отримати довідку про осіб з якими вас пов'язують родинні зв'язки. Про це можна детальніше почитати в інтерв'ю
Проте як завжди, все не так просто як може здатися на перший погляд. Прочитавши статтю, я написав лист в галузевий архів СБУ, в листі я запитував інформацію про мого прадіда Тимофія, якого, як відомо з сімейних легенд, за те що він не хотів ставати колгоспником радянська влада кинула до в'язниці, звідки він повернувся за якийсь час дуже хворим і невдовзі помер. Я сподівався що можливо в архіві СБУ є якась інформація про прадіда, адже його заарештували, тож напевно мали б відкрити якусь кримінальну справу. За тиждень я отримав лист на електронну пошту з такою відповіддю:

За порадою з листа я написав в державний архів Вінницької області, Житомирський обласний архів СБУ та архів МВС. Скрізь відповідь була однаковою: "Інформації про ваших родичів не знайдено". Не знаю чи справді вони щось шукали, чи просто формально відписалися. Проте я продовжив пошуки самостійно. В першу чергу взявся шукати інформацію в списках репресованих. Є такий російський (sic!) сайт https://ru.openlist.wiki де можна провести пошук по базі даних репресованих осіб. Зараз в ній 3 млн записів, тож є певний шанс знайти когось з рідних. Мені пощастило. З розповіді мого двоюрідного діда я знав, що в Сибір вислали мого двоюрідного прадіда Антона з родиною (Антон, це рідний брат мого прадіда Тимофія) і саме запис про нього мені вдалося знайти:

З цього сайту я дізнався не лише про те, що Антона репресували, але і куди його вислали і що найголовніше номер справи про виселення і номер справи про реабілітацію. Також я знайшов книгу «Реабілітовані історією. Вінницька область» (вона є в вільному доступі) і просто спробував пошукати інформацію по своєму прізвищу. Знайшов велику кількість людей, проте тільки двоє були з того села, звідки походили мої предки. Хто ці люди мені невідомо, сімейні легенди про таких членів родини нічого не кажуть, проте спільність прізвища і те що вони жили в одному селі дають сподівання вважати, що це теж якісь родичі. Тому я повторив запит в архів СБУ з деталізованою інформацією. Відповідь на електронну пошту прийшла за день. "Відповідь за вашим запитом буде надана у встановлений законом термін" тож є надія, що цього разу мені справді вдасться знайти щось цікаве. Чекаємо на відповідь від ГДА СБУ.

​Кілька днів тому мені прийшла відповідь на мій другий запит в Державний архів Вінницької області.
Цього разу я просив надати мені сканкопії кримінальних справ, в яких моїх родичів обвинувачували в антирадянській агітації , але не довідки по цим справам. Матеріалів я отримав більше аніж минулого разу 98 аркушів справи, але вони виявилися не зовсім тим, що я очікував побачити.
Проте зараз хочу розказати вам про інше. Частина цих справ друкована на машинці - такі читати найпростіше, проте більша частина написана від руки. Розібрати що там нацарапав якийсь слідчий майже 90 років тому, не така вже і легка справа. Але анкети і допити радянського періоду хоча б написані російською наближеною до сучасної версії. Якщо абстрагуватися від бридотного відчуття, що треба читати російською, то розібрати написане більш-менш можна. А наприклад запис з метричної книги про смерть мого прапрадіда Йосипа в 1907му році написаний дореволюційною російською, мені довелося перекладати дуже довго. Але це окрема і дуже цікава історія, яку я розповім трохи пізніше.

Ось до прикладу спробуйте розібрати що написано ось в цьому протоколі допиту:

Вчора прийшла друга відповідь від галузевого архіву СБУ.
Першого разу я запитував інформацію щодо мого прадіда Тимофія. Ніякої інформації окрім імені я не знав, тому написав тільки його - тоді мені відповіли "Інформації не знайдено" Цього разу я написав щодо молодшого брата Тимофія, Антона.
Про Антона мені було відомо, що його заарештували і засудили за "антирадянську агітацію" в 1930-му році. Його разом з дружиною Анною відправили на спецпоселення в село Майське Мазановського району, Амурської області, за 8000 кілометрів від дому. В 1933 році у них на спецпоселенні народився син Григорій. Я знайшов інформацію про Антона, Анну і Григорія на сайті
https://ru.openlist.wiki там були вказані навіть номери справ. Тому, пишучи другий запит в СБУ я вказав всю інформацію яку знав, включно з номерами справ. Але відповідь прийшла та ка ж: "Інформації не виявлено".
Що ж, думаю можна зробити висновок, що з архівів ГДА СБУ толку не дуже багато. Але я все рівно буду продовжувати пошук.