Forwarded from Спільна ДНК
🧬Спільний закуп ДНК-тестів від MyHeritage - розрахункова ціна $19.9
Ми плавимося від спеки і плавляться ціни для спільного закупа разом з нами!
Для тих, хто планує найближчим часом зануритись у світ ДНК-генеалогії пропонуємо долучитись до Спільного закупу ДНК-тестів від MyHeritage.
Для приєднання до спільного закупу:
👉 Заповніть форму замовлення, або напишіть “Хочу!” в коменти
📢 Прямої доставки в Україну немає — використовуємо форвардинг (NPShopping та інші)
📢 Ціна на сайті не включає доставку наборів і зразків
❗️Для самостійного замовлення:
https://bit.ly/36uQwpz (переходьте перед кожним оформленням)
📮 Інструкція для самостійного замовлення (на прикладі MyHeritage)
🔣 Промокоди MyHeritage:
USEFULCHARTS — безкоштовна доставка 1 набору
US_COUPON_29 - дає 19,90, якщо переключити на долар
Ми плавимося від спеки і плавляться ціни для спільного закупа разом з нами!
Для тих, хто планує найближчим часом зануритись у світ ДНК-генеалогії пропонуємо долучитись до Спільного закупу ДНК-тестів від MyHeritage.
Для приєднання до спільного закупу:
👉 Заповніть форму замовлення, або напишіть “Хочу!” в коменти
📢 Прямої доставки в Україну немає — використовуємо форвардинг (NPShopping та інші)
📢 Ціна на сайті не включає доставку наборів і зразків
❗️Для самостійного замовлення:
https://bit.ly/36uQwpz (переходьте перед кожним оформленням)
📮 Інструкція для самостійного замовлення (на прикладі MyHeritage)
USEFULCHARTS — безкоштовна доставка 1 набору
US_COUPON_29 - дає 19,90, якщо переключити на долар
Сьогодні стало відомо, що на війні загинув автор каналу "Анонімний автор 18 століття" https://t.me/anonimny_avtor
Я не знав його особисто, але з захопленням читав його канал. Сумно усвідомлювати скількох дослідників вбивають росіяни, скільки цікавого ми більше ніколи не дізнаємося, бо країна - гній досі існує, вбиває, грабує, гвалтує і псує своїм задушливим смородом Всесвіт.
У пам'ять про пана Ігоря зробіть сьогодні якусь добру справу. А він хай спочиває з миром.
Я не знав його особисто, але з захопленням читав його канал. Сумно усвідомлювати скількох дослідників вбивають росіяни, скільки цікавого ми більше ніколи не дізнаємося, бо країна - гній досі існує, вбиває, грабує, гвалтує і псує своїм задушливим смородом Всесвіт.
У пам'ять про пана Ігоря зробіть сьогодні якусь добру справу. А він хай спочиває з миром.
😢66💔16
Forwarded from @spravnakachka
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
без коментарів
❤16🔥8👍3❤🔥2
Друзі, ви уже могли бачити в деяких генеалогічних чатах і групах Пана Антиспамського гербу "Бан" розкриваю таємницю хто це такий та чим він нам корисний. Для підписників Монобази є можливість навіть підключити його в своїх чатах!
https://base.monobank.ua/p/202607097ruqPx63quuW2b
https://base.monobank.ua/p/202607097ruqPx63quuW2b
❤9
У судовій практиці Речі Посполитої існувала чудова практика, якої дуже сильно бракує сучасним «суддям», які намагаються судити в наш час.
Перш за все обвинувачуваного потрібно було повідомити про судовий позов. Тобто фактично повідомити людину про те, що в когось до неї є претензії. Цікаво, що зробити це потрібно було в строго визначеному порядку, інакше вручення позову могло бути не зараховане, і, відповідно, судовий процес не міг розпочатися. Про те, як вручали позови у XVII столітті пани Тишкевичі панам Острозьким, прибиваючи позови до воріт Пиковецького замку, я трохи писав ось у цій статті: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/karti-groshi-i-dva-pozovi-istoriia-odnogo-magnatskogo-konfliktu/
Наступним кроком потрібно було точно зафіксувати позиції сторін, тобто провести так зване «probatio», тобто перевірити, чи дійсно було правопорушення, чи, можливо, позивачі просто не потрудилися вникнути в суть сказаного обвинуваченим, але вже вирішили подати позов. Дуже часто на цьому етапі справи відхилялися чи закривалися, як би зараз сказали, «за відсутності складу злочину».
Якщо ж суд продовжувався, то розпочиналася активна фаза судових засідань, яка, звісно, могла бути тривалою і розтягнутою в часі. Але ніколи, ніколи за жодних обставин суд не міг проводитися в присутності тільки однієї сторони, наприклад обвинувачення. Завжди під час судового засідання мали бути присутні дві сторони або їхні законні представники.
Перед тим як винести остаточний вердикт і вирішити справу, сторонам завжди пропонували укласти угоду заради громадського спокою. Річ у тім, що саме цей «спокій» був основною цінністю: завданням було не покарати винуватця, а досягнути стану, коли «ніхто ні в чому не втратив», адже, як відомо, якщо одна зі сторін вважатиме вирок несправедливим, можуть початися чвари, розбрат і намагання помститися. Це було неприпустимо для тогочасного суспільства.
І тільки якщо сторони не змогли досягнути «братерської угоди», виносився вирок. Він міг передбачати як сплату штрафу (як обвинуваченою стороною, так і стороною обвинувачення, адже дуже часто той, кого звинувачували, подавав контрпозов), так і банацію (вигнання) чи інфамію (позбавлення честі). Останнє — це такий собі аналог «записування в блокнотик». Звісно, навіть після цього могла бути подана і розглянута апеляція, а судове рішення могло бути скасоване.
Ця система не була ідеальною, частенько вона збоїла і не працювала як слід. Але принаймні вона не допускала публічного цькування чи приниження і завжди давала можливість звинуваченому захищатися. Ось такі пироги, друзі.
Перш за все обвинувачуваного потрібно було повідомити про судовий позов. Тобто фактично повідомити людину про те, що в когось до неї є претензії. Цікаво, що зробити це потрібно було в строго визначеному порядку, інакше вручення позову могло бути не зараховане, і, відповідно, судовий процес не міг розпочатися. Про те, як вручали позови у XVII столітті пани Тишкевичі панам Острозьким, прибиваючи позови до воріт Пиковецького замку, я трохи писав ось у цій статті: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/karti-groshi-i-dva-pozovi-istoriia-odnogo-magnatskogo-konfliktu/
Наступним кроком потрібно було точно зафіксувати позиції сторін, тобто провести так зване «probatio», тобто перевірити, чи дійсно було правопорушення, чи, можливо, позивачі просто не потрудилися вникнути в суть сказаного обвинуваченим, але вже вирішили подати позов. Дуже часто на цьому етапі справи відхилялися чи закривалися, як би зараз сказали, «за відсутності складу злочину».
Якщо ж суд продовжувався, то розпочиналася активна фаза судових засідань, яка, звісно, могла бути тривалою і розтягнутою в часі. Але ніколи, ніколи за жодних обставин суд не міг проводитися в присутності тільки однієї сторони, наприклад обвинувачення. Завжди під час судового засідання мали бути присутні дві сторони або їхні законні представники.
Перед тим як винести остаточний вердикт і вирішити справу, сторонам завжди пропонували укласти угоду заради громадського спокою. Річ у тім, що саме цей «спокій» був основною цінністю: завданням було не покарати винуватця, а досягнути стану, коли «ніхто ні в чому не втратив», адже, як відомо, якщо одна зі сторін вважатиме вирок несправедливим, можуть початися чвари, розбрат і намагання помститися. Це було неприпустимо для тогочасного суспільства.
І тільки якщо сторони не змогли досягнути «братерської угоди», виносився вирок. Він міг передбачати як сплату штрафу (як обвинуваченою стороною, так і стороною обвинувачення, адже дуже часто той, кого звинувачували, подавав контрпозов), так і банацію (вигнання) чи інфамію (позбавлення честі). Останнє — це такий собі аналог «записування в блокнотик». Звісно, навіть після цього могла бути подана і розглянута апеляція, а судове рішення могло бути скасоване.
Ця система не була ідеальною, частенько вона збоїла і не працювала як слід. Але принаймні вона не допускала публічного цькування чи приниження і завжди давала можливість звинуваченому захищатися. Ось такі пироги, друзі.
👍15❤10🔥1
Ключ: забута одиниця, без якої важко знайти інвентар
Що таке ключ
В адміністративній мозаїці Речі Посполитої поруч із державним поділом на воєводства, землі й повіти існував інший, менш помітний, але для повсякденного життя не менш значущий поділ — господарський. Його базовою одиницею був ключ (пол. klucz) — група маєтків, фільварків і сіл, об'єднаних довкола центрального поселення в єдиний господарський організм.
Ключ не був витвором державної влади: він народжувався з логіки управління великою земельною власністю. Магнатська латифундія, королівщина чи церковні володіння могли охоплювати десятки й сотні сіл, і керувати ними як єдиним масивом було неможливо. Тому власність ділили на ключі — кожен зі своїм центром (звідки й назва: Махнівський ключ — від Махнівки, Меджибізький — від Меджибожа), своїм управителем (економом, дідичем, посесором) і своїм господарським обліком. Село могло належати до одного повіту впродовж століть, але за той самий час кілька разів змінити ключ — разом із продажем, заставою чи поділом спадщини.
Саме тому ключ найточніше описувати як економічно об'єднану групу маєтків: його межі визначала не мапа держави, а рука власника.
Чому це важливо для пошуку інвентарів
Інвентар — описово-статистичний документ, що фіксував стан маєтку: будівлі, землі, повинності, і головне для генеалога — поіменні переліки підданих. Але інвентарі часто складалися не «на окреме село». Їх складали на господарську одиницю — тобто на ключ — у моменти, коли власність переходила з рук у руки: під час оренди, застави, успадкування, продажу.
З цього випливає практичний наслідок, який щодня відчуває кожен дослідник. Якщо шукати документ за назвою свого села, пошук часто закінчується нічим — не тому, що описів не існує, а тому, що село «сховане» всередині інвентаря, названого за центром ключа. Без знання складу ключа дослідник і архівний опис розмовляють різними мовами: перший питає про село, другий відповідає назвами господарських комплексів.
Реконструкція ключів, отже, — це побудова «словника відповідностей» між селом і документом. Вона перетворює пошук навмання на цілеспрямований запит.
Ключі в Інвентаріумі
Досі ця реконструкція жила розпорошено — у примітках дослідників, у пам'яті архівістів, на берегах виписок. Новий функціонал Інвентаріуму дає їй спільний дім: тепер ключі можна наносити безпосередньо на карту проєкту.
Механіка навмисно проста. На сторінці «Додати ключ» користувач ставить на карті центральну точку — історичний центр ключа, — а далі позначає села, що до нього входили. Кожна позначка автоматично прив'язується до довідника населених пунктів: система сама розпізнає найближче село, а якщо клік влучив у порожнє місце — попросить обрати пункт зі списку або подати запит на його додавання. Так дані залишаються не «точками на карті», а зв'язаним переліком конкретних поселень із їхніми кодами й адміністративною приналежністю.
Із внесених точок система будує територію ключа: від центру до кожного села простягаються промені, а зовнішній контур можна відобразити трьома способами — строгою опуклою оболонкою, оболонкою з кілометровим запасом (наближенням до фактичних земель) або діаграмами Вороного, що окреслюють землі, ближчі до сіл ключа, ніж до сусідніх поселень. Автор обирає варіант сам; за замовчуванням пропонується оболонка з буфером.
Кожне подання проходить модерацію і лише після підтвердження ключ з'являється на публічній карті. Увімкнути шар можна перемикачем «Показувати ключі» на вкладці історичної карти, поруч із межами воєводств і повітів.
Кожен доданий ключ — це маленький «міст» між селом і документом, у якому воно описане. Що більше таких мостів збудує спільнота, то менше пошуків закінчуватиметься на помилковому «інвентарів не знайдено» — і то частіше за назвою господарського комплексу відкриватиметься історія конкретної родини з конкретного села.
Що таке ключ
В адміністративній мозаїці Речі Посполитої поруч із державним поділом на воєводства, землі й повіти існував інший, менш помітний, але для повсякденного життя не менш значущий поділ — господарський. Його базовою одиницею був ключ (пол. klucz) — група маєтків, фільварків і сіл, об'єднаних довкола центрального поселення в єдиний господарський організм.
Ключ не був витвором державної влади: він народжувався з логіки управління великою земельною власністю. Магнатська латифундія, королівщина чи церковні володіння могли охоплювати десятки й сотні сіл, і керувати ними як єдиним масивом було неможливо. Тому власність ділили на ключі — кожен зі своїм центром (звідки й назва: Махнівський ключ — від Махнівки, Меджибізький — від Меджибожа), своїм управителем (економом, дідичем, посесором) і своїм господарським обліком. Село могло належати до одного повіту впродовж століть, але за той самий час кілька разів змінити ключ — разом із продажем, заставою чи поділом спадщини.
Саме тому ключ найточніше описувати як економічно об'єднану групу маєтків: його межі визначала не мапа держави, а рука власника.
Чому це важливо для пошуку інвентарів
Інвентар — описово-статистичний документ, що фіксував стан маєтку: будівлі, землі, повинності, і головне для генеалога — поіменні переліки підданих. Але інвентарі часто складалися не «на окреме село». Їх складали на господарську одиницю — тобто на ключ — у моменти, коли власність переходила з рук у руки: під час оренди, застави, успадкування, продажу.
З цього випливає практичний наслідок, який щодня відчуває кожен дослідник. Якщо шукати документ за назвою свого села, пошук часто закінчується нічим — не тому, що описів не існує, а тому, що село «сховане» всередині інвентаря, названого за центром ключа. Без знання складу ключа дослідник і архівний опис розмовляють різними мовами: перший питає про село, другий відповідає назвами господарських комплексів.
Реконструкція ключів, отже, — це побудова «словника відповідностей» між селом і документом. Вона перетворює пошук навмання на цілеспрямований запит.
Ключі в Інвентаріумі
Досі ця реконструкція жила розпорошено — у примітках дослідників, у пам'яті архівістів, на берегах виписок. Новий функціонал Інвентаріуму дає їй спільний дім: тепер ключі можна наносити безпосередньо на карту проєкту.
Механіка навмисно проста. На сторінці «Додати ключ» користувач ставить на карті центральну точку — історичний центр ключа, — а далі позначає села, що до нього входили. Кожна позначка автоматично прив'язується до довідника населених пунктів: система сама розпізнає найближче село, а якщо клік влучив у порожнє місце — попросить обрати пункт зі списку або подати запит на його додавання. Так дані залишаються не «точками на карті», а зв'язаним переліком конкретних поселень із їхніми кодами й адміністративною приналежністю.
Із внесених точок система будує територію ключа: від центру до кожного села простягаються промені, а зовнішній контур можна відобразити трьома способами — строгою опуклою оболонкою, оболонкою з кілометровим запасом (наближенням до фактичних земель) або діаграмами Вороного, що окреслюють землі, ближчі до сіл ключа, ніж до сусідніх поселень. Автор обирає варіант сам; за замовчуванням пропонується оболонка з буфером.
Кожне подання проходить модерацію і лише після підтвердження ключ з'являється на публічній карті. Увімкнути шар можна перемикачем «Показувати ключі» на вкладці історичної карти, поруч із межами воєводств і повітів.
Кожен доданий ключ — це маленький «міст» між селом і документом, у якому воно описане. Що більше таких мостів збудує спільнота, то менше пошуків закінчуватиметься на помилковому «інвентарів не знайдено» — і то частіше за назвою господарського комплексу відкриватиметься історія конкретної родини з конкретного села.
🔥27👍8❤1
Друзі, сьогодні буде невелика екскурсія в один із моїх улюблених куточків ЦДІАК — фонд 442, тобто канцелярію київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Ми разом із волонтерами «Качки на дивані» розпізнали там уже тисячі справ, і щоразу цей фонд переконує мене в одній простій думці: архівні описи — це зовсім не нудні списки. Це місце, де можна натрапити на скарги матерів на синів, нагляд за людьми, які читали «неправильні» вірші, пошуки скарбів, конфіскації маєтків, списки повстанців, емігрантів і чиновників, а також на безліч інших історій, які пережили своїх авторів на двісті років. Підготував велику статтю про найдивніші, найцікавіші й найкорисніші справи цього фонду та про те, чому кілька хвилин у «Описовому Блукачі» іноді можуть зробити для історії більше, ніж здається.
Читати повну статтю
Читати повну статтю
🔥26👍10
Просто подивіться яку фантастичну роботу проробили волонтери Інвентаріму за ці кілька днів!
116 записів, про ключі, староства, держави внесені на карту!
Хто ще не встиг побачити, ходіть на https://inventarium.org.ua/map в легенді карти, на вкладці "Історична карта" включайте відображення ключів і насолоджуйтеся.
116 записів, про ключі, староства, держави внесені на карту!
Хто ще не встиг побачити, ходіть на https://inventarium.org.ua/map в легенді карти, на вкладці "Історична карта" включайте відображення ключів і насолоджуйтеся.
🔥46👍10🤝2
Колись я записав відео «Генеалогічне дослідження. Як не втратити знайдене» для одного проєкту. Проєкт, як це іноді буває, до фінішу так і не дійшов. А от відео залишилося.
Викидати цілком придатний матеріал — це майже як знайти в архіві інвентар XVIII століття й залишити його припадати пилом на полиці. Тож вирішив дати йому друге життя. Лекція розрахована насамперед на тих, хто лише починає займатися генеалогією. У ній без складних термінів і зайвої теорії розповідаю, як організувати своє дослідження, щоб через кілька місяців не ставити собі запитання: «А де я взагалі знайшов цей документ?».
Сподіваюся, комусь це відео допоможе уникнути типових помилок
https://www.youtube.com/watch?v=5sYjZr2RpJ8
Викидати цілком придатний матеріал — це майже як знайти в архіві інвентар XVIII століття й залишити його припадати пилом на полиці. Тож вирішив дати йому друге життя. Лекція розрахована насамперед на тих, хто лише починає займатися генеалогією. У ній без складних термінів і зайвої теорії розповідаю, як організувати своє дослідження, щоб через кілька місяців не ставити собі запитання: «А де я взагалі знайшов цей документ?».
Сподіваюся, комусь це відео допоможе уникнути типових помилок
https://www.youtube.com/watch?v=5sYjZr2RpJ8
YouTube
Генеалогічне дослідження. Як не втратити знайдете
Починаєте досліджувати історію своєї родини, але не знаєте, з чого почати? У цьому відео я розповідаю, як правильно вести генеалогічне дослідження, щоб не загубитися серед документів, фотографій та сімейних спогадів.
Ви дізнаєтеся:
• як організувати зібрану…
Ви дізнаєтеся:
• як організувати зібрану…
❤28👍9
Здається мені, що скоро у нас буде багато різних замін для MyHeritage різного рівня якості
https://dev.ua/news/instrument-rodynne-derevo-1784558533
https://dev.ua/news/instrument-rodynne-derevo-1784558533
❤7👍6🔥3🤔1🥴1
Друзі, є чудова новина!
Завдяки невтомній роботі @illiammm тепер результати розпізнавання 442-го фонду волонтерами проєкту "Качка на дивані" можна знайти на OpenHeritage!
https://openheritage.online/uk/collections/093b0a92-1343-4856-8c2a-f3c8078d6725
Колекція буде наповнюватися, але вже зараз перші справи доступні для пошуку!
https://openheritage.online/uk/search
P.S. Якщо ви вагалися чекали знаку щоб приєднатися до розпізнавання, то от він
Завдяки невтомній роботі @illiammm тепер результати розпізнавання 442-го фонду волонтерами проєкту "Качка на дивані" можна знайти на OpenHeritage!
https://openheritage.online/uk/collections/093b0a92-1343-4856-8c2a-f3c8078d6725
Колекція буде наповнюватися, але вже зараз перші справи доступні для пошуку!
https://openheritage.online/uk/search
P.S. Якщо ви вагалися чекали знаку щоб приєднатися до розпізнавання, то от він
❤16🔥9🤝2