41. Полонская-Василенко Наталия Дмитриевна. Воспоминания о революции 1917.

1965 год

https://youtu.be/Wp-r1rW_kJI

Готуємо для вас нову порцію контенту:

YouTube-трансляція "Земля та Моє Коріння"
https://www.youtube.com/watch?v=FWw3jTLBWL0

Для українського селянина, козака чи шляхтича земля була не просто основою існування — це статус, спадок, а часто й головна причина запеклих суперечок, які тривали поколіннями. Саме тому "земельні справи" є справжньою золотою жилою для кожного, хто досліджує свій родовід.

Вже наступного тижня поговоримо з автором каналу @mk_genealogy паном Віктором, про ці генеалогічні джерела, що охоплюють часи від 1600-х років і до сьогодення.

- що це за джерела?
- що в них можна знайти?
- де їх шукати?
- що вже є онлайн?

Бронюйте час собі в календарі 18:30 19.06.26, щоб задати питання вживу на трансляції, або дивіться в записі пізніше.

Перед тим як ви почнете думати, що я остаточно переселився в архіви, мушу зізнатися: останнім часом трохи пропав через завали на основній роботі. Хто б міг подумати, що на роботі іноді доводиться ще й працювати.

Скоро розберуся з усіма справами й повернуся до вас із новими цікавими дописами, проєктами, знахідками та ідеями.

Тож нікуди не зникайте — попереду ще багато цікавого. Stay tuned! 😉

Друзі, маю до вас невелике дослідницьке запитання.

Чи працюєте ви з актовими книгами судів Речі Посполитої? Мені цікаво зрозуміти, наскільки ці джерела відомі серед дослідників і як активно вони використовуються в роботі.

Також розглядаю можливість запуску волонтерського проєкту, пов’язаного із судовими актами, тому хотів би оцінити потенційний інтерес спільноти.

Буду вдячний, якщо візьмете участь в опитуванні 👇

Представляю «Трекер Роду»

Це не ще одне родове дерево, а робочий простір для генеалогічного дослідження. Тут можна впорядковувати осіб, документи, знахідки, гіпотези, архівні запити, завдання та відстежувати перевірені роки.

Мета проста — щоб важливі відомості не губилися серед таблиць, нотаток і десятків папок.

Застосунок ще розвивається, тому буду вдячний за чесні відгуки

http://trekerrodu.com.ua

Друзі, в четвер 25 червня о 15:00 в рамках Літньої школи цифрової гуманітаристики УКУ я буду читати невеличку лекцію про наш проєкт "Інвентаріум" і про те як наша дуже продуктивна спільнота створює публічний реєстр господарчих інвентарів українських земель.

Як завжди запрошення на цей захід доступно для найкращих у світі людей - підписників Монобази "Записок..." тож ходіть послухати і підтримати мене
https://base.monobank.ua/p/202606239cbsGehEbQpUjH

Друзі, якщо вам цікаві не лише архівні документи та родоводи, а й ширший світ історії та культури, хочу порадити канал «Світанок Старовини».
Його автори досліджують минуле через культурну спадщину, маловідомі факти та цікаві історичні сюжети. Це ще одна нагода подивитися на знайомі речі під новим кутом і вкотре переконатися, що історія значно цікавіша за набір дат зі шкільного підручника.
Мені особливо імпонує прагнення авторів не просто розповідати про минуле, а допомагати краще зрозуміти самих себе через його осмислення.
Тож якщо любите історію, культуру та просвітницькі проєкти — зазирніть до «Світанку Старовини». Думаю, вам буде цікаво.

https://t.me/svitanokstarovyny

Останнім часом у мене відчуття, що «центр української генеалогії» потрохи переміщується від спільноти UAGenealogy і розосереджується в тому, що можна умовно назвати «Генеалогічним ІТ».

UAGenealogy стає все більше місцем постів у стилі: «Шукаю інформацію про Івана Голопузенка з села Попенки» чи «Не можу знайти справу ЦДІАК 127-1012-1465», зі стандартними відповідями: «Пошукайте в Качиному Інспекторі». Не пам'ятаю, коли востаннє дійсно читав у UAGenealogy про щось корисне. З одного боку, це сумно, а з іншого — можливо, це і є ріст та розвиток: ми виросли з одних штанців, і нам усім пора приміряти інші.

Чи маєте ви, товариство, схожі відчуття, чи це мені омана застелила очі і я не бачу сліпучих променів слави UAGenealogy?

P.S. Пост не має на меті нікого образити чи критикувати. Я все ще дуже радий, що така спільнота у нас є!

Бачу, що дехто сприйняв мій вчорашній допис як якісь «нападки» на UAGenealogy, тож відчуваю потребу розставити крапки над «і» в слові «генеалогія».
Я люблю UAGenealogy всім серцем. Підтвердження цього факту — більше 50 дописів, опублікованих у спільноті. Адміни — взагалі люди, що потребують беатифікації з наступним введенням у ранг святих, оскільки робити щодня ту роботу і не втратити віру в людство — це окрема жертовність, що заслуговує на відзнаку.
Давайте роззирнемося і подивимося, що ми маємо станом на зараз в «українському генеалогічному просторі». Найперше — це великий і поважний «Качиний Інспектор». Проєкт десятиліття, не втомлюся це повторювати. Взагалі, весь качиний всесвіт і його деміург пан Олександр роблять те, що в інших країнах роблять на рівні державних інституцій. Ще раз: одна людина у нас робить те, що в інших роблять силами сотень людей. Докачині часи навіть згадувати не хочеться — воістину то були темні віки.
Далі: пан Ілля і проєкт OpenHeritage сконцентрували майже все, що треба досліднику. Список джерел — OpenHeritage; треба зберегти десь фото — OpenHeritage; хочете зайнятися пошуком меморіалів — OpenHeritage; хочете спробувати розмістити своє дерево — OpenHeritage. І це я ще не все перерахував.
Пан Юрій зробив мій улюблений сервіс транскрибування CoBook, чим спростив мне життя з розбору справ. А також сервіс GeneHelp, який, на мою скромну думку, чекає зоряне майбутнє, бо це саме те, чого дуже-дуже не вистачало всі ці роки.
Пан Віталій і його сервіс «Корені» — це чудовий приклад того, як треба будувати генеалогічні сервіси. Я, наприклад, кручуся навколо «Коренів», як цифрова акула навколо човника зі смачними даними, і все думаю, що б це придумати, щоб інтегруватися з «Коренями» — дуже хочу якийсь спільний проєкт організувати.
З нового і дуже перспективного — мені імпонує сервіс, який розробляє пан Андрій, — «Трекер Роду». Дуже сподіваюся, що все вдасться, бо це та річ, яка може допомогти закрити потреби дослідника на всіх етапах дослідження.
А ще — чудова ідея генеалогічного спільнокошту для оцифрування справ «Фондова Біржа», яку розвиває пан Віктор. Я й сам примірявся до цієї ідеї, але не наважився реалізувати. А Віктор взяв і зробив — маю сказати, що вийшло чудово!
Одним словом, сервісів так багато, що довелося робити цілий «Генеалогічний Навігатор», аби в них не заблукати.
Окрема історія — це блоги. Завжди кажу, що кожен поважний дослідник мусить мати якийсь генеалогічний блог, подкаст чи канал.
Кажуть, на початку було Слово. Брешуть. На початку була «Генеалогічна Балачка» пана Сергія. Будь-яка тема, що стосується генеалогії, колись була обговорена на «Балачці». Якщо не вірите — сходіть, переконайтеся самі.
Головний генеалогічний YouTube-блог — «Хроніки Генеалога» пана Ярослава. Не знаю, звідки він вишукує стільки класних ідей для розповідей, але в його відео завжди є щось, що змушує мене думати: «О, треба буде це перевірити!»
«Моє Коріння» пана Віктора — це приклад фантастичної працелюбності в питанні розповідей про джерела. Я, коли виросту, хочу бути як Віктор.
Також мені дуже імпонує «Дослідження Роду» пана Андрія. Знаю, що він ще веде TikTok-канал, де несе світло генеалогічної думки темним масам тіктокерів.
Страшенно подобається Instagram-блог genealog.i.ja пані Камілли. Обожнюю, як вона візуалізує історії, про які розказує. Як на мене, це чудовий приклад того, як просто і зрозуміло доносити до читачів складні генеалогічні істини.
З останніх цікавинок, що мені трапилися, — це «Їх подкаст» пана Віталія і пана Олександра. Я отримав масу задоволення, слухаючи пілотний випуск. Якщо ви ще не встигли — сходіть послухайте, це прекрасно!

А тепер скажіть мені, де ще ви бачили таку кількість корисних сервісів, цікавих блогів? Чи є щось подібне в наших сусідів? Трохи слідкую, наприклад, за польською генеалогією: у них трохи краще, ніж у нас, справи з навчальними курсами, але в плані генеалогічних сервісів — тотальне нічого. В основному вони там міряються тим, хто яке гарне дерево на плакаті надрукував. Тож, думаю, нам усім є чим пишатися. Ну і, звісно, нічого цього не було б можливим без оцифрування архівних документів, яким займається Державна архівна служба.

Тож, резюмуючи, я дуже тішуся, що ми всі прийшли до сервісної генеалогії, що ми не лише говоримо про пошук конкретних людей чи родин, а системно підходимо до питань створення генеалогічних рішень і сервісів.

​​Друзі, сьогодні Інвентаріуму виповнився рівно один рік. Рік тому ми вирішили, що робити ще один генеалогічний проєкт — це чудова ідея. Озираючись назад, я вже не впевнений, що це було мудре рішення. Але пізно.

365 днів тому ми почали працювати над створенням публічного реєстру інвентарних описів маєтків на українських землях. І сьогодні в нашій базі вже 14 247 записів про інвентарі. Цей результат був би абсолютно неможливим без невтомних волонтерів команди Інвентаріуму. Я безмежно вдячний кожному, хто долучається до пошуку документів, написання статей, розвитку проєкту й десятків інших справ. Без вас Інвентаріум просто не відбувся б. Дякую вам!

А тепер про найважливіше.

У день народження заведено розповідати, який іменинник красивий, розумний і взагалі молодець. За-ну-дно. Тому сьогодні пропоную започаткувати іншу традицію. Добряче нас розкритикуйте.

Що вас бісить в Інвентаріумі? Що зроблено криво? Які функції дратують? Чого катастрофічно бракує? Що ми вперто не хочемо помічати? І ні, не треба писати: «Все чудово, дякую за вашу працю». Це дуже приємно, але абсолютно некорисно. Краще розкажіть, що розробник ще та невдячна падлюка.

Сьогодні ви маєте офіційний дозвіл: хейтіть Інвентаріум. Без жалю. Без знижки на те, що проєкт волонтерський. Без «але загалом усе добре».

Хочу почитати все те, що ви зазвичай думаєте, але чемно не пишете.

Можливо, саме за допомогою цих коментарів нам вдасться стати кращими.

P.S. А ще, ходіть на сайт https://inventarium.org.ua/ лопати кульки

Друзі, гляньте яка халява, треба брати!

🧬Спільний закуп ДНК-тестів від MyHeritage - розрахункова ціна $19.9

Ми плавимося від спеки і плавляться ціни для спільного закупа разом з нами!

Для тих, хто планує найближчим часом зануритись у світ ДНК-генеалогії пропонуємо долучитись до Спільного закупу ДНК-тестів від MyHeritage.

Для приєднання до спільного закупу:

👉 Заповніть форму замовлення, або напишіть “Хочу!” в коменти

📢 Прямої доставки в Україну немає — використовуємо форвардинг (NPShopping та інші)
📢 Ціна на сайті не включає доставку наборів і зразків

❗️Для самостійного замовлення:
https://bit.ly/36uQwpz (переходьте перед кожним оформленням)

📮 Інструкція для самостійного замовлення (на прикладі MyHeritage)

🔣 Промокоди MyHeritage:
USEFULCHARTS — безкоштовна доставка 1 набору
US_COUPON_29 - дає 19,90, якщо переключити на долар

Сьогодні стало відомо, що на війні загинув автор каналу "Анонімний автор 18 століття" https://t.me/anonimny_avtor

Я не знав його особисто, але з захопленням читав його канал. Сумно усвідомлювати скількох дослідників вбивають росіяни, скільки цікавого ми більше ніколи не дізнаємося, бо країна - гній досі існує, вбиває, грабує, гвалтує і псує своїм задушливим смородом Всесвіт.

У пам'ять про пана Ігоря зробіть сьогодні якусь добру справу. А він хай спочиває з миром.

без коментарів

Друзі, ви уже могли бачити в деяких генеалогічних чатах і групах Пана Антиспамського гербу "Бан" розкриваю таємницю хто це такий та чим він нам корисний. Для підписників Монобази є можливість навіть підключити його в своїх чатах!

https://base.monobank.ua/p/202607097ruqPx63quuW2b

​​У судовій практиці Речі Посполитої існувала чудова практика, якої дуже сильно бракує сучасним «суддям», які намагаються судити в наш час.

Перш за все обвинувачуваного потрібно було повідомити про судовий позов. Тобто фактично повідомити людину про те, що в когось до неї є претензії. Цікаво, що зробити це потрібно було в строго визначеному порядку, інакше вручення позову могло бути не зараховане, і, відповідно, судовий процес не міг розпочатися. Про те, як вручали позови у XVII столітті пани Тишкевичі панам Острозьким, прибиваючи позови до воріт Пиковецького замку, я трохи писав ось у цій статті: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/karti-groshi-i-dva-pozovi-istoriia-odnogo-magnatskogo-konfliktu/

Наступним кроком потрібно було точно зафіксувати позиції сторін, тобто провести так зване «probatio», тобто перевірити, чи дійсно було правопорушення, чи, можливо, позивачі просто не потрудилися вникнути в суть сказаного обвинуваченим, але вже вирішили подати позов. Дуже часто на цьому етапі справи відхилялися чи закривалися, як би зараз сказали, «за відсутності складу злочину».

Якщо ж суд продовжувався, то розпочиналася активна фаза судових засідань, яка, звісно, могла бути тривалою і розтягнутою в часі. Але ніколи, ніколи за жодних обставин суд не міг проводитися в присутності тільки однієї сторони, наприклад обвинувачення. Завжди під час судового засідання мали бути присутні дві сторони або їхні законні представники.

Перед тим як винести остаточний вердикт і вирішити справу, сторонам завжди пропонували укласти угоду заради громадського спокою. Річ у тім, що саме цей «спокій» був основною цінністю: завданням було не покарати винуватця, а досягнути стану, коли «ніхто ні в чому не втратив», адже, як відомо, якщо одна зі сторін вважатиме вирок несправедливим, можуть початися чвари, розбрат і намагання помститися. Це було неприпустимо для тогочасного суспільства.

І тільки якщо сторони не змогли досягнути «братерської угоди», виносився вирок. Він міг передбачати як сплату штрафу (як обвинуваченою стороною, так і стороною обвинувачення, адже дуже часто той, кого звинувачували, подавав контрпозов), так і банацію (вигнання) чи інфамію (позбавлення честі). Останнє — це такий собі аналог «записування в блокнотик». Звісно, навіть після цього могла бути подана і розглянута апеляція, а судове рішення могло бути скасоване.

Ця система не була ідеальною, частенько вона збоїла і не працювала як слід. Але принаймні вона не допускала публічного цькування чи приниження і завжди давала можливість звинуваченому захищатися. Ось такі пироги, друзі.

​​Ключ: забута одиниця, без якої важко знайти інвентар

Що таке ключ

В адміністративній мозаїці Речі Посполитої поруч із державним поділом на воєводства, землі й повіти існував інший, менш помітний, але для повсякденного життя не менш значущий поділ — господарський. Його базовою одиницею був ключ (пол. klucz) — група маєтків, фільварків і сіл, об'єднаних довкола центрального поселення в єдиний господарський організм.

Ключ не був витвором державної влади: він народжувався з логіки управління великою земельною власністю. Магнатська латифундія, королівщина чи церковні володіння могли охоплювати десятки й сотні сіл, і керувати ними як єдиним масивом було неможливо. Тому власність ділили на ключі — кожен зі своїм центром (звідки й назва: Махнівський ключ — від Махнівки, Меджибізький — від Меджибожа), своїм управителем (економом, дідичем, посесором) і своїм господарським обліком. Село могло належати до одного повіту впродовж століть, але за той самий час кілька разів змінити ключ — разом із продажем, заставою чи поділом спадщини.

Саме тому ключ найточніше описувати як економічно об'єднану групу маєтків: його межі визначала не мапа держави, а рука власника.

Чому це важливо для пошуку інвентарів

Інвентар — описово-статистичний документ, що фіксував стан маєтку: будівлі, землі, повинності, і головне для генеалога — поіменні переліки підданих. Але інвентарі часто складалися не «на окреме село». Їх складали на господарську одиницю — тобто на ключ — у моменти, коли власність переходила з рук у руки: під час оренди, застави, успадкування, продажу.

З цього випливає практичний наслідок, який щодня відчуває кожен дослідник. Якщо шукати документ за назвою свого села, пошук часто закінчується нічим — не тому, що описів не існує, а тому, що село «сховане» всередині інвентаря, названого за центром ключа. Без знання складу ключа дослідник і архівний опис розмовляють різними мовами: перший питає про село, другий відповідає назвами господарських комплексів.

Реконструкція ключів, отже, — це побудова «словника відповідностей» між селом і документом. Вона перетворює пошук навмання на цілеспрямований запит.

Ключі в Інвентаріумі

Досі ця реконструкція жила розпорошено — у примітках дослідників, у пам'яті архівістів, на берегах виписок. Новий функціонал Інвентаріуму дає їй спільний дім: тепер ключі можна наносити безпосередньо на карту проєкту.

Механіка навмисно проста. На сторінці «Додати ключ» користувач ставить на карті центральну точку — історичний центр ключа, — а далі позначає села, що до нього входили. Кожна позначка автоматично прив'язується до довідника населених пунктів: система сама розпізнає найближче село, а якщо клік влучив у порожнє місце — попросить обрати пункт зі списку або подати запит на його додавання. Так дані залишаються не «точками на карті», а зв'язаним переліком конкретних поселень із їхніми кодами й адміністративною приналежністю.

Із внесених точок система будує територію ключа: від центру до кожного села простягаються промені, а зовнішній контур можна відобразити трьома способами — строгою опуклою оболонкою, оболонкою з кілометровим запасом (наближенням до фактичних земель) або діаграмами Вороного, що окреслюють землі, ближчі до сіл ключа, ніж до сусідніх поселень. Автор обирає варіант сам; за замовчуванням пропонується оболонка з буфером.

Кожне подання проходить модерацію і лише після підтвердження ключ з'являється на публічній карті. Увімкнути шар можна перемикачем «Показувати ключі» на вкладці історичної карти, поруч із межами воєводств і повітів.

Кожен доданий ключ — це маленький «міст» між селом і документом, у якому воно описане. Що більше таких мостів збудує спільнота, то менше пошуків закінчуватиметься на помилковому «інвентарів не знайдено» — і то частіше за назвою господарського комплексу відкриватиметься історія конкретної родини з конкретного села.

​​Друзі, сьогодні буде невелика екскурсія в один із моїх улюблених куточків ЦДІАК — фонд 442, тобто канцелярію київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Ми разом із волонтерами «Качки на дивані» розпізнали там уже тисячі справ, і щоразу цей фонд переконує мене в одній простій думці: архівні описи — це зовсім не нудні списки. Це місце, де можна натрапити на скарги матерів на синів, нагляд за людьми, які читали «неправильні» вірші, пошуки скарбів, конфіскації маєтків, списки повстанців, емігрантів і чиновників, а також на безліч інших історій, які пережили своїх авторів на двісті років. Підготував велику статтю про найдивніші, найцікавіші й найкорисніші справи цього фонду та про те, чому кілька хвилин у «Описовому Блукачі» іноді можуть зробити для історії більше, ніж здається.

Читати повну статтю