​​Пʼятнична генеалогічна мудрість в неділю

Друзі, я розробив доповнення для «Описового Блукача». Тож шукаю добровольців, які готові трохи поблукати не лише архівами, а й новим інструментом — і дати чесний відгук. Потрібно всього 5–10 людей, тож якщо маєте авантюрну жилку архівіста — не зволікайте.

Пропозиція першим ділом летить до найкращих людей, які своєю копійчиною допомогли Блукачу зʼявитися на світ, тобто підписникам Монобази

https://base.monobank.ua/p/202605049LAS7unSBfbs57

Якщо ви не підете зараз в Тредс і не прочитаєте зворушливу історію про те, як я знайшов для троюрідного дядька його загублену доньку про яку він нічого не знав. А ще якщо прочитаєте і не поширите цей пост то знайте - у вас нема серця https://www.threads.com/@archivistnotes/post/DX9IUzRiNYN?xmt=AQF0KsUTjKLxMMZD3r21LYCU7t8tobRkCOW3UhN3gXOf5DWzQCBj2OyDiXtXbRK6kpdDs7RC&slof=1

Сьогодні в мене день народження. Якщо підходити до цього по-архівному, то це той самий момент, коли варто складати опис справи, підбивати підсумки й передавати завершену справу на зберігання в архів.

І це хороший привід на хвилину зупинитися й подумати, що цей канал для мене означає. Нещодавно мене запитали: «Навіщо ти все це робиш?» І скажу чесно — я не маю чіткої відповіді на це питання.

Але я точно знаю інше. Дякую вам за те, що читаєте. За те, що іноді дочитуєте до кінця. За те, що пишете, реагуєте або навіть не погоджуєтесь — бо це означає, що вам не байдуже. Дякую, що берете участь в ініціативах, які я розпочинаю — ви навіть не уявляєте, наскільки це для мене цінно.

Окремо хочу сказати: мені подобається думати, що ті, хто тут є, — це не просто «аудиторія». Це радше спільнота людей, яким цікаво і які, кожен по-своєму, долучаються до спільної справи. Хтось читає, хтось коментує, хтось поширює — і в результаті це вже не просто канал, а щось, що ми робимо разом.

Цей канал починався як місце, куди я складав свої тексти «щоб не загубилися». Але з часом він якось непомітно перетворився на щось більше — бо з’явилися ви. І виявилося, що всі ці історії, суперечки, документи й дивні архівні знахідки цікаві не тільки мені.

Якщо вам відгукується те, що я роблю, — можете поділитися каналом у своїх соцмережах. Без обов’язку, без «треба». Просто як спосіб дати цьому всьому трохи ширший хід.

Архіви, звісно, люблять тишу. Але хороші історії — не завжди.

​​Друзі, моя стаття «Карти, гроші і два позови. Історія одного магнатського конфлікту» про суперечку Острозьких і Тишкевичів уже доступна для всіх охочих на сайті «Локальна історія».

Запрошую всіх до прочитання.

P.S. Нагадаю, що найкращі у світі підписники Монобази мали доступ до цієї статті ще місяць тому. Якщо хочете читати мої тексти першими — приєднуйтеся до цього шанованого товариства.

​​Генеалогія у кишені: Великий запуск бота «Описовий Блукач»! 🚀

Друзі, наш проєкт «Качка на дивані» виходить на новий рівень. Ми продовжуємо розпізнавати архівні описи за допомогою ШІ та «Описового Блукача», щоб зробити їх доступними для пошуку в «Качиному Інспекторі». Але ми знаємо, що не у всіх є час на налаштування робочого середовища чи роботу зі складним софтом.

Тому ми запускаємо максимально простий інструмент, який дозволить допомагати спільноті буквально «на ходу» — Telegram-бот «Описовий Блукач».

Це ідеальний спосіб зробити свій внесок у спільну справу, витрачаючи всього кілька хвилин на день. Без складних інструкцій та ШІ — тільки ви, документ і ваш смартфон.

Як це працює?

Все максимально просто: бот надсилає вам зображення фрагмента архівної справи, а ви просто в чаті вносите дані (номер справи, заголовок, дати).

1. Це легко: Жодного стороннього софту, тільки Telegram.
2. Це точно: Кожну справу розпізнають мінімум три різні людини. Бот порівнює результати, щоб виключити помилки, і лише після цього дані потрапляють до бази.
3. Це азартно: В боті діє система рейтингу. За кожну справу ви отримуєте бали, а за активність — підвищені коефіцієнти. Хто стане головним архіваріусом тижня? 😉

Як долучитися прямо зараз?

1. Перейдіть у бот: https://t.me/descriptorstriderbot
2. Натисніть «Розпочати» та вкажіть своє ім’я для рейтингу.
3. Тисніть «Нова справа», зчитайте дані з картинки та дайте відповіді на кілька запитань.
4. Збережіть результат — і все, ваша справа в скарбничці спільноти!

Бот буде нагадувати про себе 4 рази на день, але ви можете брати стільки справ, скільки забажаєте, або зупинити розсилку в будь-який момент.

Також нагадуємо про основну частину проєкту:

Якщо ви готові до масштабнішої роботи з ШІ та великими масивами даних — ми все ще чекаємо на вас у команді «Качки на дивані»!

- Долучитися до чату волонтерів: https://t.me/+qINjoMGESNwyMGYy
- Ознайомитися з інструкцією: https://docs.google.com/document/d/1HpAnfeoRtLq1oMIExvVtIxTRCmgGA_JxB0_JmtaaA4Y/edit?usp=sharing

Зробимо архіви доступними разом!

​​П'ятнична генеалогічна мудрість

Мало хто знає, що окрім Тишкевичів, я ще й активно цікавлюся князями Радзивілами, та їхніми маєтками на українських землях. Це теж цікава і на жаль мало вивчена тема. На щастя є серйозні науковці, що вивчають цю князівську родину, тож інколи вдається натрапити на різні цікавинки від них, як от доповідь пані Маргарити Стафійчук про освітні подорожі Радзвілів. https://www.youtube.com/watch?v=zjw-ggcbQhw

А взагалі підпишіться на канал кафедри історії Могилянки, там багато різних цікавинок!

Помітив цікаву закономірність: щойно у мене закінчилася підписка на Premium-план у MyHeritage — так раптом якимось магічним чином посипалися Smart Match і Record Match. Родичі косяками ломляться, метричні книги самі натякають що пора їх почитати, а десь на фоні, здається, вже чути шурхотіння нової платної підписки.

Особливо зворушує момент, коли тобі показують:
«У вас 47 нових збігів!»
Але побачити їх нормально ти зможеш тільки після ритуального жертвоприношення банківської картки.

І сидиш такий, дивишся на ці розмиті силуети потенційних троюрідних прадідів і думаєш:
невже алгоритми MyHeritage справді так перейнялися моєю генеалогією саме в той момент, коли закінчилася підписка?

Ну це ж просто збіг.
Правда?..

​​Пʼятнична генеалогічна мудрість

​​Друзі, забронюйте собі час, послухати мою доповідь у межах Літньої школи з цифрової гуманітаристики в Українському католицькому університеті.

25 червня з 15:00 до 16:00 відбудеться онлайн-виступ на тему: «Проєкт Інвентаріум: цифрове дослідження інвентарних описів маєтків».

Розкажу про інвентарні описи маєтків як джерело: що вони собою являють, яку інформацію містять і чому це один із недооцінених, але дуже насичених типів історичних даних. Окремий фокус — на тому, як ці тексти можна не просто читати, а структурувати й досліджувати.

Покажу, як у межах проєкту Інвентаріум ми підходимо до їхнього обліку та систематизації, і навіщо взагалі переносити такі джерела в цифрове середовище. Також коротко торкнуся проблем, які виникають у роботі з інвентарями: від ідентифікації населених пунктів до навігації й аналізу розрізнених даних.

Посилання на підключення буде доступне для волонтерів проєкту Інвентаріум та підписників Монобази каналу «Записки диванного архівіста».

Якщо вам цікаво, як історичні джерела починають працювати як дані — буде доречно долучитися.

КАЧКА НА ДИВАНІ: ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ АБО ЯК МИ РОЗПІЗНАЄМО ДОКУМЕТИ, НЕ ВСТАВАЮЧИ З-ЗА НОУТБУКА

Друзі, настав час розповісти вам про те, як проєкт "Качка на дивані" перетворився з гіпотетичної ідеї на цілком реальну справу з конкретними цифрами. Пам'ятаєте той момент, коли ви дивилися на стелю і думали: "А що якби можна було розпізнавати архівні документи просто сидячи вдома?" Так от, це вже не фантазії — це працює.

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРЯМО ЗАРАЗ

Ми спільними зусиляннми взялися за розпізнавання фонду №442 ЦДІАК “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора”. Це величезний масив документів про три українські регіони у XIX ст. Кожен опис — це сотні, а то й тисячі справ з даними про конкретних людей, про населені пункти які потенційно можуть бути цікаві дослідникам. Раніше більшість цих описів просто лежала собі у вигляді сканів. Ніхто не знав, що всередині. Жодного індексу. Жодної можливості швидко знайти потрібну справу.

А тепер? Подивіться на ці чудові цифри:

- 📦 17 описів вже імпортовано і готові до розпізнавання
- ✅ 31 опис повністю розпізнано
- 🔧 58 описів знаходяться в активній роботі
- 🎯 548 описів чекають на своїх героїв

Іншими словами, за кілька місяців існування проєкту ми вже обробили або взяли в роботу майже 16% всього фонду!

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Уявіть собі: ви сидите в улюбленому кріслі з чашкою кави (чаю, какао, молока — тут вже на ваш смак). Відкриваєте бота чи веб-застосунок "Описовий Блукач". Завантажуєте сторінку опису. Штучний інтелект (наш славетний Gemini) аналізує зображення і видає вам структуровану таблицю: номер справи, назва, дати, кількість аркушів. Ви перевіряєте, виправляєте помилки, натискаєте "зберегти".

Все. Справа зроблена. Ви щойно зробили ще один маленький крок до того, щоб хтось зміг знайти свого прапрапрадіда без багатогодинних пошуків по архівних полицях.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО

Кожен розпізнаний опис — це сотні або тисячі справ, які тепер можна знайти за лічені секунди. Уявіть собі дослідника, який шукає метричну книгу з конкретного села за конкретний рік.

Раніше: "Їдьте в архів, замовляйте справу, гортайте, шукайте, може знайдете, а може й ні".

Тепер: "Введіть назву села в пошук — ось ваша справа, ось номер, ось все що потрібно".

Різниця відчутна, чи не так?

ДЛЯ КОГО ЦЕ

Для всіх, хто хоче допомогти, але не має часу на складні речі. Для тих, хто цікавиться історією, але не знає, з чого почати. Для тих, хто просто любить робити щось корисне.

Не потрібно бути професійним архівістом. Не потрібно знати палеографію. Не потрібно розбиратися в старих документах. Потрібно просто вміти читати (якщо це друкований текст) і мати 10-30 хвилин вільного часу. І головне — відчуття, що ви зробили щось реально корисне. Не абстрактне "допоміг проєкту", а конкретне "завдяки мені тепер 847 справ з метричними книгами Бердичівського повіту доступні для пошуку".

ЯКА ПЕРСПЕКТИВА

Якщо ми збережемо поточний темп, то через рік весь фонд 442 буде розпізнаний і доступний для пошуку. Це десятки тисяч справ. Мільйони записів про наших предків.

А далі — інші фонди. Інші архіви. Інші регіони.

Проєкт "Качка на дивані" може стати моделлю для оцифрування всієї української архівної спадщини. Без величезних бюджетів. Без армій працівників. Просто люди, які хочуть допомогти, і технології, які це дозволяють.

ЯК ДОЛУЧИТИСЯ

Все дуже просто:

1. Читаєте інструкцію (там буквально 5 хвилин читання)
2. Вибираете бота або веб-застосунок
3. Розпізнаєте свою першу сторінку опису
4. Відчуваєте гордість за зроблене

Серйозно, це настільки просто, що ви не зможете відірватися.

ПОСИЛАННЯ НА ВСЕ НЕОБХІДНЕ:

Долучитися до чату волонтерів: https://t.me/+qINjoMGESNwyMGYy

Ознайомитися з інструкцією: https://docs.google.com/document/d/1HpAnfeoRtLq1oMIExvVtIxTRCmgGA_JxB0_JmtaaA4Y/edit?usp=sharing

Telegram-бот Блукача: https://t.me/descriptorstriderbot

Веб-застосунок Блукача для розпізнавання: https://descriptor-strider-ai.vercel.app/

Друзі, коли @tdyoma жартував про використання Описового Блукача як капчі, то я, між іншим, зовсім не жартував 😈

Бо що таке сучасна капча?

“Виберіть усі світлофори”, “знайдіть велосипеди”, “доведіть, що ви не робот”.

А ми підемо далі. Якщо людина змогла розібрати почерк економа з 1786 року, де половина літер виглядає як наслідки нервового зриву писаря після триденного ярмарку — значить це точно людина. І, що важливіше, вже майже готовий учасник нашого диванного архівного братства.

Тож ось вам ще один спосіб залучати нових людей до нашого товариства любителів старих паперів, пилюки та моральних страждань від намагання розібрати кривий почерк чи погано надруковану літеру.

Я зробив спеціальний віджет, який можна інтегрувати на ваш сайт. Він дозволяє відвідувачам розпізнавати описи прямо у браузері. Людина заходить “просто подивитися”, а через двадцять хвилин уже сперечається сама з собою чи там написано “комора”, “конюшня” чи взагалі “корчма”. Саме так і народжуються нові архівісти.

Як це виглядає в роботі можна подивитися на сайті  Генеалогічного навігатора (https://www.uagenealogy.com/ — кнопка з логотипом Блукача знаходиться внизу праворуч)

Якщо ви маєте власний сайт, пов’язаний з генеалогією, краєзнавством, історією чи просто хочете дати людям можливість добровільно псувати собі зір архівними описами — напишіть мені, і домовимося про інтеграцію вашого сайту з Описовим Блукачем.

Бо, як показує практика, найнебезпечніший шлях в архівістику починається зі слів:

“Та я тільки спробую розібрати один документ…”

Збираюся постити цю картинку під всіма дописами про інвентарі в яких не сказано ні слова про "Інвентаріум"

Слухаю епізод подкасту "Батьки-Засновники" про Володимира Антоновича, який народився в Махнівці. І на самому початку гостя каже "Він походив з регіону, що відносилася до Волині..." так от пані Ольга Петренко - Цеунова вам би краще вивчити тему перед тим, як на подкасти ходити.

Послухати цей жах можна тут:
https://open.spotify.com/episode/70Y7rvFRHuCvOli3Ngle6L?si=laAaB5ZmSzSi4PHL18JkOg

Трохи генеалогічної філософії: А чи задумувалися ви колись, завдяки чому ми з вами маємо можливість займатися генеалогією? Навіть якщо ні — я все одно про це розповім.

Ми маємо змогу шукати в архівах інформацію про предків лише тому, що ці предки колись “наслідили” в документах. Вони прожили величезне життя: ухвалювали рішення, сварилися, закохувалися, купували землю, судилися з сусідами, писали листи, залишали заповіти. Але лише невелика частина цього потрапила на сторінки документів, а ще менша — дійшла до наших днів. І тепер ми годинами шукаємо ці вцілілі клаптики паперу, аби знайти бодай кілька нових рядків про прапрадіда.

Іноді цікаво подумати: а що буде після нас?

Як ваші нащадки через 200 років намагатимуться зрозуміти, ким ви були, чим жили, що для вас було важливим? У нашому цифровому світі архів майбутнього вже формується просто зараз — із фотографій, дописів, листування, коментарів, проєктів і навіть випадкових згадок у мережі.

Тому коли хтось каже, що “краще взагалі не залишати цифрового сліду”, це звучить трохи дивно. Бо інтернет, подобається нам це чи ні, поступово стає одним із головних архівів майбутнього. І якщо людина не залишає після себе жодних слідів, то з часом вона майже розчиняється в історії.

Мабуть, саме тому варто іноді замислюватися над тим, що саме залишиться після нас. Які спогади, тексти, фотографії чи справи допоможуть колись нашим нащадкам скласти уявлення про нас. Зрештою, ми й самі дуже добре знаємо цінність навіть найменшої згадки, випадкового фото чи кількох рядків у старому документі.

Можливо, цифрове безсмертя — це не про технології майбутнього, а про пам’ять, яка зберігається завдяки нашим слідам у світі.