​​Друзі, ви частенько запитуєте: «А як тобі вдалося видати книгу? Що для цього потрібно?»

Знаю, що багато хто з вас, досліджуючи родовід, рано чи пізно ловить себе на думці: «А може і мені з усього цього зробити книжку?» Бо коли роками збираєш історії, документи і родинні легенди — хочеться, щоб усе це не лежало лише в папках і на жорсткому диску, а стало справжньою книгою.

Тож я вирішив запросити на розмову людину, яка знає про це не з чуток.

Мій співрозмовник — пан Андрій Криштальський: письменник, лауреат премії ім. Василя Стуса, засновник і директор видавництва «Терен». Саме у його видавництві побачила світ книга «Люди без облич», яку багато хто з вас уже читав.

Поговоримо про речі дуже практичні і трохи таємничі для більшості дослідників:

- наскільки видати власну книгу — справа легка чи, навпаки, пригода з елементами квесту;
- що насправді потрібно, щоб рукопис перетворився на книжку;
- скільки це коштує;
- чи може видання книги бути економічно виправданим;
- і, зрештою, чи читають люди генеалогічні книги, окрім самих родичів автора.

Обіцяю — буде жива і корисна розмова для всіх, хто потайки мріє потримати в руках власну книгу, але поки що не дуже розуміє, з якого боку до цього підходити.

До речі, ви можете запропонувати свої запитання до пана Андрія за цим посиланням https://forms.gle/QWgaZpZZfRh2xubKA — найцікавіші з них я поставлю під час розмови.

Орієнтовна дата виходу відео в ранньому доступі для підписників Монобази — 5 квітня. Для всіх інших воно з’явиться пізніше. Тож якщо не хочете чекати — раджу підписатися на Монобазу «Записки диванного архівіста»:

https://base.monobank.ua/archivist_notes

⏳ Нагадування про завершення марафону

Друзі, до завершення Інвентарного марафону «Скарб архівіста» залишилось 2 тижні!

Фініш вже близько — саме час:
🔹 зробити переклади
🔹 доробити індекси
🔹 закрити незавершені задачі
🔹 скористатися можливостями ШІ для пришвидшення роботи 🤖
🔹 і, можливо, увірватися в топ 🚀

Зараз боротьба за позиції максимально щільна — кожен вклад має значення.

Але водночас важливо пам’ятати: це не лише про змагання чи призи.
Кожен ваш внесок — це частина великої справи зі збереження історичної пам’яті та нашої спільної спадщини.

Фінальний ривок починається зараз 💪

Інколи здається, що ти вже майже знайшов слід предків але раптом з’ясовується, що в XVII столітті це село було взагалі в іншому повіті, а інколи — й у зовсім іншому воєводстві. І тут дослідник починає підозрювати, що кордони у Речі Посполитій рухалися значно активніше, ніж його родичі. Саме для таких моментів і існують книги, які рятують нерви, час і кілька десятків безплідних архівних замовлень. Однією з таких без перебільшення фундаментальних праць є дослідження Миколи Крикуна «Кордони воєводств Правобережної України у XVI–XVIII століттях» - книга, яка дозволяє навести лад у цьому адміністративному хаосі.

В новому дописі “Генеалогічної бібліотеки” розбираємося, чому ця книга стала незамінним інструментом для істориків, генеалогів і всіх, хто хоча б раз намагався зрозуміти, де ж насправді знаходилося те саме село з актової книги.

https://base.monobank.ua/p/20260401VQpJWFWfVjbYj

Друзі, перша розмова з серії "Використання Штучного Інтелекту в генеалогії" з паном Олександром, розробником славнозвісної "Справної качки" стала доступною для широкого загалу:
https://youtu.be/P7-pxxsXD6k

P.S. Нагадаю, що підписники Монобази мали змогу особисто взяти участь в цій розмові, тож якщо хочете бути на вістрі генеалогічного спису, що пробиває метафоричну стіну архівних сховищ - підписуйтеся на Монобазу "Записок диванного архівіста"

Нарешті завершив велику статтю про маєткову суперечку між Тишкевичами і Острозькими на початку XVII ст. Назву вибрав трохи іронічно-провокативну, сподіваюся вона не зіпсує академічний стиль самого тексту.

Підписники монобази уже можуть ознайомитися з нею за посиланням, а всім іншим доведеться почекати доки якийсь журнал захоче опублікувати статтю у себе

https://base.monobank.ua/p/202604026XsbRDkFJb3F5g

Щоб нести світло генеалогічних знань у маси, відкриваємо філіал «Записок диванного архівіста» в Threads.

Формат той самий: трохи архівного пилу, трохи спостережень з життя дослідників і час від часу легке бурчання людини, яка надто добре знає, як виглядає почерк у метричних книгах XVIII століття.

Підписуйтеся, не соромтеся. Диван у нас великий — місця вистачить усім.

https://www.threads.com/@archivist_notes

​​П'ятнична генеалогічна мудрість

​​Товариство, для підписників Монобази вже доступне нове відео — розмова з письменником і видавцем паном Андрієм Криштальським.

Поговорили про дуже практичну річ: як видати власну книгу про родинну історію.
Що робити, коли у вас уже є зібрані спогади, документи, фотографії, родинні історії — але немає розуміння, як перетворити все це на справжню книгу.

У розмові говоримо про:
— з чого почати підготовку рукопису;
— як структурувати родинну історію;
— які є варіанти видання;
— і що насправді чекає автора на шляху до надрукованої книги.

Якщо у вас накопичилося багато матеріалів про свою родину і ви давно думаєте: «Колись треба з цього зробити книгу» — ця розмова саме для вас.

Відео вже доступне для підписників Монобази:
https://base.monobank.ua/p/202604069MNB9HCh3VhY51

Товариство, маємо невелику, але приємну новину для тих, кому цікава генеалогія і родинна історія. Відтепер книгу «Люди без облич» можна замовити на новому, дуже красивому сайті:
https://www.thefacelesspeople.com/

Це саме та книга, після якої починаєш дивитися на старі документи трохи інакше. Бо за сухими рядками метричних книг, ревізій і справ стоять реальні люди, про яких майже нічого не залишилося — ні портрета, ні спогадів, лише кілька слідів на папері. «Люди без облич» — це спроба повернути цим людям бодай трохи присутності в історії. Без пафосу, але з повагою до фактів і до тих, хто був до нас.

Якщо ви ще не читали цю книгу, саме час це виправити. Замовляйте її на сайті — і вона поїде до вас без зайвих архівних формальностей.

P.S. Ідеї, як можна покращити сторінку замовлення, теж приймаються в коментарях до цього допису.

Друзі, ми тут із паном Олексієм сіли трохи поговорити про Тишкевичів — і про те, як ця родина вплинула на розвиток Бердичева та навколишніх земель. Бо коли починаєш копатися в документах, швидко з’ясовується, що без Тишкевичів історія цього краю виглядала б зовсім інакше.

Вийшла цікава та доволі насичена розмова: трохи про сам рід, трохи про їхні бердичівські і махнівські справи, трохи про те, як великі магнатські родини формували життя міст і цілих околиць. Ну і, звісно, без кількох архівних сюжетів не обійшлося — інакше диванний архівіст просто не зміг би спокійно сидіти.

Усе це — у відео «Історія Тишкевичів» з циклу «Невідома історія Бердичева» на каналі пана Олексія, тож гайда дивитися:
https://www.youtube.com/watch?v=ADJMkitXCJE

🌾 Ключі, добра та фільварки: як розібратися в устрої Речі Посполитої?

Детальніше - за посиланням.

#поради

Ну все, товариство, настав золотий вік архівістики з дивану.

Ще трохи — і замість нас буде працювати натренована національна LLM, яка така: р-р-раз — і вже не ти гортаєш метричні книги в легкому розпачі від почерку писаря, а вона тобі в один запит витягує всіх предків до 10 коліна.

Ні-ні. Тепер буде цивілізація. Ввів прізвище — отримав родовід, герб, карту переселень і, мабуть, одразу моральну оцінку предків за шкалою від “працьовитий селянин” до “підозріло часто фігурує в судових справах”.

Вірю.
Я повірив.

P.S. Піду на всяк випадок збережу собі скріни з архіву. Ну, так. На пам’ять. І на випадок, якщо LLM теж скаже: “знайшов десь”.

Укрдержархів вперше передасть 10 ТБ даних для тренування національної LLM «Сяйво»

https://dou.ua/goto/u8g8

Це вперше, коли Укрдержархів передає дані для цифрових сервісів. Йдеться про 10 терабайтів історичних матеріалів, державних документів і наукових текстів, які мають допомогти національній LLM краще розуміти український контекст.

​​П'ятнична генеалогічна мудрість

Тема, що регулярно спливає в розмовах: як із зібраних роками матеріалів — документів, історій і родинних переказів — дійти до власної книги. Бо в якийсь момент майже кожен дослідник ловить себе на думці: архів — це добре, але хочеться чогось більш завершеного і відчутного.

Саме про це і говоримо у новому відео яке уже доступно публічно “Як видати свою книгу”. Мій співрозмовник — Андрій Криштальський, письменник, лауреат премії ім. Василя Стуса та засновник видавництва «Терен». Це, до речі, те саме видавництво, де вийшла книга «Люди без облич», яку багато з вас уже тримали в руках.

У розмові розклали по поличках цілком прикладні речі:
— наскільки процес видання — це «просто зробити» чи все ж історія з підводними каменями;
— що реально потрібно, аби рукопис став повноцінною книгою;
— що потрібно аби зібраний матеріал перетворився в книгу
— як проводити комунікацію з видавництвом
— чи можна оцінити скільки буде коштувати видання книги

Вийшла чесна і дуже цікава розмова — особливо корисна для тих, хто вже накопичив матеріал і підходить до думки про власне видання, але не до кінця розуміє, з чого почати.

Дивіться відео — там багато відповідей на питання які вас давно хвилювали
https://www.youtube.com/watch?v=i2hjtRcJxRE

​​Більшість дослідників-генеалогів стикаються з однією і тією ж проблемою. Буває, що знаєш про існування цікавого фонду, який варто було б перевірити, але він дуже великий, і навіть просто переглянути описи займає дуже багато часу. Тож ця робота відкладається на потім — і це «потім» може ніколи не настати.

А якщо я скажу вам, що є можливість перевірити те, що вас цікавить, за кілька секунд — ви б скористалися такою можливістю?

Зараз архіви викладають описи фондів, і більшість із них доступні онлайн. Проте дуже часто ці описи написані від руки або набрані на друкарській машинці років 60 тому, а потім просто відскановані. Пошук у таких описах означає, що потрібно перечитувати всі ці списки вручну, вишукуючи потрібні саме вам записи.

Проте є можливість зробити ці описи значно зручнішими — з можливістю повнотекстового пошуку. Усе, що для цього потрібно, — розпізнати їх за допомогою штучного інтелекту і зробити доступними публічно.

І саме тут нам потрібна допомога спільноти. Одна людина буде робити це дуже довго, проте якщо кожен розпізнає хоча б по кілька описів — ми зможемо за відносно короткий час опрацювати описи багатьох фондів.

Саме тому спільноти «Записки диванного архівіста» та «Архівна Качка» запускають новий проєкт «Качка на дивані».

Вам не потрібно витрачати багато часу або довго сидіти над архівними документами — основну роботу виконає штучний інтелект. Вам потрібно лише налаштувати робоче середовище і періодично давати йому нові завдання за допомогою додатку «Блукач описами», який спеціально розроблений для цього проєкту. Штучний інтелект буде займатися розпізнаванням, а ваша роль — контролювати результат і передавати нам виконані завдання.

Оброблені описи будуть завантажені до бази даних «Качиного Інспектора» і стануть доступні всім охочим.

Тож якщо ви готові допомогти генеалогічній спільноті — запрошуємо приєднатися до проєкту «Качка на дивані».

Просимо заповнити коротку форму:
https://forms.gle/LJCtWo7qVXM9HsEd8

Також приєднуйтесь до нашого чату:
https://t.me/+qINjoMGESNwyMGYy

Інструкція для волонтерів:
https://docs.google.com/document/d/1HpAnfeoRtLq1oMIExvVtIxTRCmgGA_JxB0_JmtaaA4Y/edit?usp=sharing

Сиджу, монтую наступне генеалогічне відео і слухаю всі ці "еееее" якими я заповнюю паузи між реченнями.
Прийшла думка, що дійсно корисним АІ-додатком був би такий, що отримуючи аудіо-доріжку, вичищає з неї всі мої слова-паразити і еееее-кання.
Тож ще раз дякую всім вам хто дивиться мої записи і продирається крізь джунглі дивних звуків.

P.S. Діліться в коментах яке відео найбільш корисне для вас і про що б ще хотіли дізнатися

​​Ну що, товариство, відкриваю вам ще один «секретний рівень» генеалогії.

Ви ж думали, що все — метричні книги, сповідки, ревізії… і далі тільки пил архівосховищ? А от і ні. Є ще одна штука, яку багато хто вперто ігнорує — кінохроніка. Та сама, радянська, з пафосом, тракторами і щасливими обличчями за рознарядкою.
І от тут починається найцікавіше. Бо поки одні дивляться ці кадри як пропаганду (і не без підстав), інші раптом розуміють: це ж готова машина часу. Хочеш — дивишся, як виглядало місто, де жив твій прадід. Хочеш — знаходиш завод, де він працював. А якщо дуже пощастить — то і самого героя родинних легенд можна виловити десь між передовиками виробництва.

Так, є нюанс: радянська камера любила прикрашати реальність. Але обличчя людей, вулиці, будівлі — вони справжні. І саме вони дають те, чого не дасть жодна довідка — відчуття живого середовища.

Де це все шукати, як не втонути у сотнях годин відео і чому іноді достатньо знати назву колгоспу — розібрав у новому матеріалі.

Коротше, якщо вам здається, що ви вже «все передивилися» у своїх пошуках — дуже раджу зазирнути і сюди. Матеріал уже доступний для підписників Монобази: https://base.monobank.ua/p/202604164q78LfYT4bR42w

З цікавих знахідок в кінохроніці: знайшли в фільмі про село Дзензелівка двоюрідну прабабу дружини. Вона була "передовиком" з цілою купою грамот і орденів. Про неї розказують в одному з сюжетів. Для дослідника знайти щось подібне це унікальна подія і великий успіх!

https://youtu.be/7s252kDSM4k?si=TGjguYTMZvZK_N-Z