​​Завжди кажу, що підписники «Записок диванного архівіста» — це найкращі люди у Всесвіті!

Вчора завдяки чудовій пані Наталії (@nata_zhyl), яка замовила в ЦДІАК оцифрування справи «Інвентар Махнівського ключа», вдалося ідентифікувати чимало нових інвентарів.

І виявилося (вкотре це трапляється!), що інвентарі в справі не зовсім відповідають її заголовку. Власне Махнівського ключа там меншість. Натомість знайшлися ще й Ямпільський і Краснянський ключі (сучасна Вінницька область), Чорнижський ключ (сучасна Волинська область), Ксаверівський, Івницький, Любарський ключі (сучасна Житомирська область) і — щоб архівне життя не здавалося надто простим — ще й Вінницьке староство.

Більше того, навіть кількість сторінок у справі не відповідає заявленій: їх там на кілька більше. Архівна класика — коли в описі одне, а всередині взагалі маленький історичний Всесвіт.

Я вже вніс усі ці нові інвентарі до реєстру Інвентаріуму і дуже сподіваюся, що сьогодні ощасливив якогось дослідника, який навіть не підозрював, що інвентар по його селу тихенько лежить у таємних махнівських інвентарних підземеллях.

Тож укотре повторю: єдиний надійний спосіб знайти всі інвентарі — це оцифрувати всі інвентарі і перевірити всі справи. Знову і знову повторюється одна й та сама історія: у справі значно, значно більше населених пунктів, ніж зазначено в описі. Тому іншого способу немає — треба отримати копію і переглянути всі скани.

Отже, нехай вашим гаслом на найближчий час стане просте архівно-патріотичне правило:
першим ділом — задонатив на підтримку Сил Оборони України, другим ділом — замовив оцифрування справи в архіві.

Цифруймо, бо ми того варті!

Оскільки сервіс “Історичний локатор” виявився дуже помічним в питанні ідентифікації населених пунктів я вирішив зробити його публічним. Тепер користувач може додати свій власний Gemini-ключ і користуватися сервісом маючи свої власні ліміти пошуку. Додатково покращив інтерфейс і додав декілька зручностей, які зроблять користувацький досвід більш приємним.

Також записав коротеньку відео-інструкцію як працювати з “Локатором” https://base.monobank.ua/p/202603264U1qrBVTQ35Wia

І детальніше про “Локатор” розповідаю в цьому дописі: https://base.monobank.ua/p/2026030864zAJGpVKahRwr

Питання і побажання по розвитку “Історичного локатора” можна залишати під цим дописом

Готую статтю про майновий конфлікт між Острозькими і Тишкевичами і натрапив на цікаву згадку, яка вкотре повертає нас до питання "де архіви?":

[...] Так почалося Повстання Косинського, в придушенні якого князь Януш Острозький брав одну з провідних ролей, адже зачіпалася його честь, як урядника на Білоцерківщині, тим паче, що повстанці захопили артилерію, боєприпаси та спалили архів білоцерківського старости, було пограбовано і дім самого Івана-Януша Острозького у Білій Церкві [...]

А немає архівів, пішли з димом. Нам залишається тільки досліджувати ті крихти, що вціліли.

​​П'ятнична генеалогічна мудрість

​​Друзі, ви частенько запитуєте: «А як тобі вдалося видати книгу? Що для цього потрібно?»

Знаю, що багато хто з вас, досліджуючи родовід, рано чи пізно ловить себе на думці: «А може і мені з усього цього зробити книжку?» Бо коли роками збираєш історії, документи і родинні легенди — хочеться, щоб усе це не лежало лише в папках і на жорсткому диску, а стало справжньою книгою.

Тож я вирішив запросити на розмову людину, яка знає про це не з чуток.

Мій співрозмовник — пан Андрій Криштальський: письменник, лауреат премії ім. Василя Стуса, засновник і директор видавництва «Терен». Саме у його видавництві побачила світ книга «Люди без облич», яку багато хто з вас уже читав.

Поговоримо про речі дуже практичні і трохи таємничі для більшості дослідників:

- наскільки видати власну книгу — справа легка чи, навпаки, пригода з елементами квесту;
- що насправді потрібно, щоб рукопис перетворився на книжку;
- скільки це коштує;
- чи може видання книги бути економічно виправданим;
- і, зрештою, чи читають люди генеалогічні книги, окрім самих родичів автора.

Обіцяю — буде жива і корисна розмова для всіх, хто потайки мріє потримати в руках власну книгу, але поки що не дуже розуміє, з якого боку до цього підходити.

До речі, ви можете запропонувати свої запитання до пана Андрія за цим посиланням https://forms.gle/QWgaZpZZfRh2xubKA — найцікавіші з них я поставлю під час розмови.

Орієнтовна дата виходу відео в ранньому доступі для підписників Монобази — 5 квітня. Для всіх інших воно з’явиться пізніше. Тож якщо не хочете чекати — раджу підписатися на Монобазу «Записки диванного архівіста»:

https://base.monobank.ua/archivist_notes

⏳ Нагадування про завершення марафону

Друзі, до завершення Інвентарного марафону «Скарб архівіста» залишилось 2 тижні!

Фініш вже близько — саме час:
🔹 зробити переклади
🔹 доробити індекси
🔹 закрити незавершені задачі
🔹 скористатися можливостями ШІ для пришвидшення роботи 🤖
🔹 і, можливо, увірватися в топ 🚀

Зараз боротьба за позиції максимально щільна — кожен вклад має значення.

Але водночас важливо пам’ятати: це не лише про змагання чи призи.
Кожен ваш внесок — це частина великої справи зі збереження історичної пам’яті та нашої спільної спадщини.

Фінальний ривок починається зараз 💪

Інколи здається, що ти вже майже знайшов слід предків але раптом з’ясовується, що в XVII столітті це село було взагалі в іншому повіті, а інколи — й у зовсім іншому воєводстві. І тут дослідник починає підозрювати, що кордони у Речі Посполитій рухалися значно активніше, ніж його родичі. Саме для таких моментів і існують книги, які рятують нерви, час і кілька десятків безплідних архівних замовлень. Однією з таких без перебільшення фундаментальних праць є дослідження Миколи Крикуна «Кордони воєводств Правобережної України у XVI–XVIII століттях» - книга, яка дозволяє навести лад у цьому адміністративному хаосі.

В новому дописі “Генеалогічної бібліотеки” розбираємося, чому ця книга стала незамінним інструментом для істориків, генеалогів і всіх, хто хоча б раз намагався зрозуміти, де ж насправді знаходилося те саме село з актової книги.

https://base.monobank.ua/p/20260401VQpJWFWfVjbYj

Друзі, перша розмова з серії "Використання Штучного Інтелекту в генеалогії" з паном Олександром, розробником славнозвісної "Справної качки" стала доступною для широкого загалу:
https://youtu.be/P7-pxxsXD6k

P.S. Нагадаю, що підписники Монобази мали змогу особисто взяти участь в цій розмові, тож якщо хочете бути на вістрі генеалогічного спису, що пробиває метафоричну стіну архівних сховищ - підписуйтеся на Монобазу "Записок диванного архівіста"

Нарешті завершив велику статтю про маєткову суперечку між Тишкевичами і Острозькими на початку XVII ст. Назву вибрав трохи іронічно-провокативну, сподіваюся вона не зіпсує академічний стиль самого тексту.

Підписники монобази уже можуть ознайомитися з нею за посиланням, а всім іншим доведеться почекати доки якийсь журнал захоче опублікувати статтю у себе

https://base.monobank.ua/p/202604026XsbRDkFJb3F5g

Щоб нести світло генеалогічних знань у маси, відкриваємо філіал «Записок диванного архівіста» в Threads.

Формат той самий: трохи архівного пилу, трохи спостережень з життя дослідників і час від часу легке бурчання людини, яка надто добре знає, як виглядає почерк у метричних книгах XVIII століття.

Підписуйтеся, не соромтеся. Диван у нас великий — місця вистачить усім.

https://www.threads.com/@archivist_notes

​​П'ятнична генеалогічна мудрість

​​Товариство, для підписників Монобази вже доступне нове відео — розмова з письменником і видавцем паном Андрієм Криштальським.

Поговорили про дуже практичну річ: як видати власну книгу про родинну історію.
Що робити, коли у вас уже є зібрані спогади, документи, фотографії, родинні історії — але немає розуміння, як перетворити все це на справжню книгу.

У розмові говоримо про:
— з чого почати підготовку рукопису;
— як структурувати родинну історію;
— які є варіанти видання;
— і що насправді чекає автора на шляху до надрукованої книги.

Якщо у вас накопичилося багато матеріалів про свою родину і ви давно думаєте: «Колись треба з цього зробити книгу» — ця розмова саме для вас.

Відео вже доступне для підписників Монобази:
https://base.monobank.ua/p/202604069MNB9HCh3VhY51

Товариство, маємо невелику, але приємну новину для тих, кому цікава генеалогія і родинна історія. Відтепер книгу «Люди без облич» можна замовити на новому, дуже красивому сайті:
https://www.thefacelesspeople.com/

Це саме та книга, після якої починаєш дивитися на старі документи трохи інакше. Бо за сухими рядками метричних книг, ревізій і справ стоять реальні люди, про яких майже нічого не залишилося — ні портрета, ні спогадів, лише кілька слідів на папері. «Люди без облич» — це спроба повернути цим людям бодай трохи присутності в історії. Без пафосу, але з повагою до фактів і до тих, хто був до нас.

Якщо ви ще не читали цю книгу, саме час це виправити. Замовляйте її на сайті — і вона поїде до вас без зайвих архівних формальностей.

P.S. Ідеї, як можна покращити сторінку замовлення, теж приймаються в коментарях до цього допису.

Друзі, ми тут із паном Олексієм сіли трохи поговорити про Тишкевичів — і про те, як ця родина вплинула на розвиток Бердичева та навколишніх земель. Бо коли починаєш копатися в документах, швидко з’ясовується, що без Тишкевичів історія цього краю виглядала б зовсім інакше.

Вийшла цікава та доволі насичена розмова: трохи про сам рід, трохи про їхні бердичівські і махнівські справи, трохи про те, як великі магнатські родини формували життя міст і цілих околиць. Ну і, звісно, без кількох архівних сюжетів не обійшлося — інакше диванний архівіст просто не зміг би спокійно сидіти.

Усе це — у відео «Історія Тишкевичів» з циклу «Невідома історія Бердичева» на каналі пана Олексія, тож гайда дивитися:
https://www.youtube.com/watch?v=ADJMkitXCJE

🌾 Ключі, добра та фільварки: як розібратися в устрої Речі Посполитої?

Детальніше - за посиланням.

#поради

Ну все, товариство, настав золотий вік архівістики з дивану.

Ще трохи — і замість нас буде працювати натренована національна LLM, яка така: р-р-раз — і вже не ти гортаєш метричні книги в легкому розпачі від почерку писаря, а вона тобі в один запит витягує всіх предків до 10 коліна.

Ні-ні. Тепер буде цивілізація. Ввів прізвище — отримав родовід, герб, карту переселень і, мабуть, одразу моральну оцінку предків за шкалою від “працьовитий селянин” до “підозріло часто фігурує в судових справах”.

Вірю.
Я повірив.

P.S. Піду на всяк випадок збережу собі скріни з архіву. Ну, так. На пам’ять. І на випадок, якщо LLM теж скаже: “знайшов десь”.