Оп! Знижечки на MyHeritage завезли. Є можливість купити повний план, не пропустість кому треба!

Два моїх прадіди померли в Голодомор і це залишило глибокий слід в житті родини.
Я ніколи не забуду завдяки кому моя родина втратила усе. Комуністи, росіяни і всі хто їм допомагали тоді в 1933-му чи зараз в 2025-му будуть горіти в пеклі.
Завжди пам'ятати. Ніколи не пробачати.

Натрапив на просторах Інтернету на кумедне відео, яке демонструє велику палітру українських говірок.
Я дуже сміявся, посмійтеся й ви, друзі!
Ну і звісно підпишіться на автора: https://www.facebook.com/share/1FvW3nfQbq/

P.S. Єдине, шо мене тішить, що завжди існувала канцелярська мова, якою писалися документи. Бо уявіть собі метрику написану отакою говіркою, та ще й поганим почерком 🤯

Мені страшенно імпонує, що проєкт «Інвентаріум» — це справжня спільна справа, де кожен долучається настільки, наскільки може, а разом у нас виходить щось просто чудове. Історія однієї архівної справи — найкращий цьому доказ.

Отже, десь у тридев’ятому архіві (ЦДІАК), у тридесятому фонді (ну добре, в КМФ-15, опис 3, справа 119), у темному-темному, але дуже правильному — вентильованому й температурно виваженому — сховищі жила собі маленька мікроплівка з інвентарем. Колись давно руки якогось архівіста відфотографували справу з Архіву Сангушків у Краківському національному архіві й так народилася ця мікроплівка. Додали до неї короткий, зате дуже гоноровий опис, де перелічили населені пункти, що входять до інвентаря.

От тільки чи то архівіст поспішав, чи то недоспав, але написав він далеко не всі населені пункти — лише частину. У «материнському» архіві ситуація була не краща: опис теж виявився куценьким, видно, й там не дуже переймалися повнотою списку.

Так і лежала собі бідолашна мікроплівка довгі роки, аж доки до її опису не дістався безстрашний і невтомний дослідник Інвентаріуму — пан Віктор! Він уважно розібрав опис, заніс усі згадані населені пункти до реєстру Інвентаріуму — і про маленьку, але гонорову справу дізнався весь генеалогічний світ. Але ж «загублені» пункти так і залишалися в тіні.

Минув час, і неймовірна пані Камілла — ще одна дослідниця команди Інвентаріуму — вирушила у справжній похід на Краків. І повернулася не з порожніми руками, а з трофеєм — копією тієї самої архівної справи. (До речі, якщо ви ще не підписані на її канал — терміново виправляйтеся: https://www.youtube.com/@genealog_i_ja)

А я, скромний оповідач цієї історії, переглянув отримані скани й ідентифікував усі ті «загублені» населені пункти. І виявилося, що справа містить не 34 інвентарі різних сіл і містечок, а цілих 65! Майже вдвічі більше. І тепер кожен охочий може перевірити, чи не ховається серед них саме те потрібне йому село чи містечко:
https://inventarium.org.ua/case?case_signature=ANK%20AS%2029%2F637%2F0%2F1.2%2F1462

Тож, друзі, завжди перевіряйте архівні справи з інвентарями на предмет «загублених» населених пунктів. А як маєте можливість — замовте сканування в архіві й поділіться з нашою спільнотою. І, звісно, долучайтеся до команди волонтерів Інвентаріуму!

Viva La Inventarium!!!

Мушу зізнатися, ми - команда Інвентаріума дійсно таємно недолюблюємо Дніпро. Ми маємо сотні, навіть тисячі інвентарів Дніпра, але не публікуємо їх.
Але про це прошу вас всіх мовчати, нас і так пані викрила уже.

​​Друзі!
Перед святами завжди одне й те саме питання: що подарувати людині, яка цікавиться історією, архівами чи генеалогією?

Відповідь проста — книгу “Люди без облич”.

Це не роман у класичному розумінні й не суха наукова праця, а родинна сага, яку я складав по шматочках із архівів і переказів майже десять років. Всі персонажі — реальні українці, чиї долі омиваються бурхливими подіями української історії. Це реконструкція життя однієї родини, склеєна по клаптиках із документів, переказів і тих випадкових архівних знахідок, які, здається, самі знаходять людину, коли треба. Від середини XVIII століття — і аж до сьогодення. Всі герої — реальні люди. Усі події — реальні події.
Окремо в книзі я розповідаю де саме знаходив документи, як виходив на сліди окремих людей, що шукав у архівах та що — в оцифрованих матеріалах. Тобто це не тільки історія родини, а й невеликий путівник для тих, хто хоче зрозуміти, як взагалі шукають предків.

Читачі кажуть, що читається легко, а після неї хочеться й своє коріння дослідити. Відгуки тут: https://www.goodreads.com/book/show/60885644

Чому це хороший подарунок:

— підійде всім, хто любить історію та краєзнавство;

— любителям генеалогії тим паче — бо це дуже впізнаваний досвід;

— і просто тим, хто хоче почитати правдиву, захопливу родинну історію.

👉 Замовити книгу: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6

Завданням каналу "Записки диванного архівіста" на цей рік було зібрати 1000 підписників. Як бачите зараз ми майже досягли цього результату, нас 970 за що я вам неймовірно вдячний.
Думаю ми можемо досягнути мети, залишилося лише 30 дослідників, краєзнавців, генеалогів і просто тих хто цікавиться історією, але не знає про наш канал.

Їм треба допомогти дізнатися про "Записки..." тож ось мій план. Хай кожен з вас знайде свій улюблений пост в цьому каналі, можна за минулий рік, можна за весь час, скидайте його в коментарі до цього посту і обовʼязково пересилайте вашим друзям які цікавляться генеалогією.
Подивимося що вам найбільше подобається з дописів і приведемо нових читачів 🙂

Продовжую тему опрацювання справи про маєтності Тишкевичів із бібліотеки Литовської академії наук — і сьогодні маю для вас цікавинку, на яку натрапив учора. Документ, який я перекладав, написаний латиною та польсько-українським суржиком і стосується розподілу маєтностей, що належали Янушеві Тишкевичу.

За всією цією пишною риторикою — «світлої пам’яті», «його-мосць», «чесно й без примусу» — ховається доволі земне бажання: максимально точно описати, що саме переходить у спадок. І коли справа дійшла до переліку всього «рухомого й нерухомого», писар вирішив перерахувати буквально все.

Ось фрагмент:

”… maietnosciami w Woiewodztwie Kiiowskim y tu wzsemi Chelmskiey iako y w Wielkim Xięstwie Litewskim lęgące mi dworami wlosciami, miastami, zamkami, polame, gruntami, wodami, stawami, mlynami, oziorami, pasiekami, ludzmi, mieszcanami, chlopami, zagrodnikami …”

Переклад:

”… маєтності, що лежать у Воєводстві Київському і в землі Холмській, а також і в Великому Князівстві Литовському — з дворами, волостями, містами, замками, полями, землями, водами, ставами, млинами, озерами, пасіками, людьми, міщанами, холопами, загородниками …”

Що тут цікавого?

З містами та замками все зрозуміло. Але мене здивувало, що в переліку немає сіл (wioski), зате є волості (włości). Окремо згадані й «двори» — очевидно, щоб наголосити: дім, у якому живеш, разом із земелькою навколо — це все ж таки панське добро, а не твоє.

Далі йде перелік основних джерел прибутку: поля, землі, води, стави, млини, озера, пасіки.

Зверніть увагу: поля (pola) та землі (grunty) подані окремо — ймовірно, мається на увазі оброблена та необроблена земля.

А наприкінці — найцікавіше:

люди, міщани, холопи, загородники.

- міщани — мешканці міст;
- холопи — селяни;
- а хто ж такі «люди»?

Найімовірніше, йдеться про тих то служить: особисто вільних людей, що працювали на пана — керуючих, кухарів, конюхів, гінців, різну двірську прислугу.

Окремо виділені загородники — це загородна, околична або застінкова шляхта, яку пан «садив» на свої землі, щоб вони несли сторожову чи охоронну службу. Формально вони були вільними, але цікаво, що в документі вони перелічені поруч із міщанами й селянами — тобто фактично передавалися новому власнику разом із рештою маєтностей.

А тепер загадка

Відкрийте Google Maps і подивіться на села навколо міста Овруч.

Зверніть увагу: їх там неймовірна концентрація, вони переходять одне в одне майже без перерви.

І ось питання для уважних читачів:

Чому, на вашу думку, саме тут така щільність поселень?

Де всі ці люди мали мати поля — і чому в інших місцях такої концентрації немає?

Пишіть свої здогадки у коментарях — дуже цікаво послухати ваші версії.

Документ, про який я писав вище, продовжує мене дивувати. Ось ще один чудовий фрагмент:

”[…] a na szczęście swoje każdy [z nas] podzieliliśmy się bez inwentarzów, tak tylko jako się specyficuje w działowych kartach […]”

Переклад:
”[…] а на своє щастя [кожен із нас], поділилися ми без інвентарів, лише так, як це зазначено в роздільних грамотах […]”

І от дивіться, які розумники. На їхнє щастя все обійшлося без інвентарів!
А на моє — ні, бо тепер я не можу просунутися на два покоління вглиб, бо якийсь пан Жлоб, гербу Скупердяй, у XVII столітті вирішив, що інвентар йому не потрібен.
Якщо ж без іронії, то цей маленький фрагмент дуже добре показує, чому інвентарі збереглися далеко не по всіх маєтках. Складання інвентаря було дорогою справою — тому, де тільки можна було уникнути витрат, там їх і уникали.

А ми з вами тепер сидимо та мучимося…

Пожежа в церкві – подія, що рятує родоводи?

Чому варто передивлятись справи про пожежі в церквах - за посиланням: https://telegra.ph/Pozhezha-v-cerkv%D1%96--pod%D1%96ya-shcho-ryatuye-rodovodi-12-10

#цікавинки #поради

Ще одне корисне генеалогічне джерело, яке дуже сильно недооцінене дослідниками це "Київські Єпархіальні Відомості" - офіційне періодичне видання Київської єпархії рПЦ, що виходило друком в 1861-1918 рр. Тут можна знайти не лише справи про священників, дяків та псаломщиків, але і про звичайних селян, що так чи інакше були дотичні до церкви.

Ось наприклад знайшов в випуску за 1876 рік замітку про своїх двоюрідних прапрадідів:

Друзі, хочу поділитися з вами інструментом, яким користуюся сам і який точно стане в пригоді всім, хто має справу з транскрибуванням чи індексацією архівних документів.

Мова про CoBook — https://cobook.today/

генеалогічний сервіс, розроблений українцями для українських дослідників.

CoBook стає вашим надійним супутником від тієї миті, коли ви отримали скани архівної справи, і аж до моменту, коли вирішуєте поділитися результатами своєї праці. Він допомагає пройти весь тернистий шлях транскрибування та індексації документів — без зайвого болю й хаосу.

Сервіс дозволяє транскрибувати тексти практично будь-якого типу: від метричних книг початку ХХ століття до латинських чи старопольських актів про поділ спадщини XVII століття. Є зручна клавіатура для старих і рідкісних символів, можливість працювати як у текстовому, так і в табличному форматі. А ще — надзвичайно корисна функція ШІ-перекладача: одне натискання кнопки, і ви отримуєте свій текст українською.

Окремо варто згадати індексацію. CoBook допоможе створити індекс персон, про яких ідеться в документі, зокрема й за допомогою ШІ. Це пришвидшує роботу зі справою в рази. До того ж сервіс має набір готових шаблонів для підстановок, систему автозамін і розумні підказки для редагування.

Та, мабуть, найбільша перевага CoBook — це можливість кооперативної роботи. Ви можете залучити колег до спільної праці над документом і рухатися значно швидше. Усі зміни надійно зберігаються, а за потреби можна в будь-який момент повернутися до попередньої версії. І що важливо — ви, як автор, зберігаєте повний контроль над своїм проєктом.

Ну і, звісно, експорт. Один клік — і ви маєте готовий PDF-файл, у якому зібрані скани, транскрибований текст, переклад та індекси. Неймовірно зручно, особливо коли потрібно показати результат замовнику або колегам.

Особливо приємно, що розробники сервісу постійно його вдосконалюють і активно додають нові функції. Якщо виникає якась потреба, не доводиться писати в підтримку й тижнями чекати відповіді. Ідеї оцінюють швидко — і корисні речі справді з’являються в сервісі. Особисто я вже так «замовив» кілька покращень, які стали в нагоді не лише мені, а й іншим користувачам.

Щиро раджу спробувати CoBook і переконатися в правдивості моїх слів:

👉 https://cobook.today/

Життя на межі. Родинні історії про життя поміж імперіями і депортаціями

Уявіть собі родину, в якій за одне покоління змінюється кілька держав — без переїздів і валіз. Де кордон приходить сам, а разом із ним нові закони, нові папери й нові назви для тих самих людей. Де церква через дорогу може бути «не та», але всі туди ходять, бо так звикли ще діди. А в родинних спогадах обов’язково є фраза: «про це краще не питати» — за якою ховаються депортації, втрати й життя, зібране наново на чужому місці.

Саме про такі родині історії 22 грудня о 19:00 будуть говорити в прямому ефірі генеалогині Камілла Косенко та Тетяна Мікула.

Це буде розмова про Закерзоння — регіон, де генеалогія швидко вчить дослідника смиренню. Тут життя родини ніколи не вкладалося в одну схему, а простих і зручних пояснень зазвичай не існувало. Родинні історії часто обривалися раптово й продовжувалися вже в іншому місці — з нових адрес, нових початків і тривалого мовчання у спогадах. І з часом саме це мовчання починає важити не менше, ніж ті поодинокі факти, які вдалося знайти в архівах.

У межах ефіру ви зможете дізнатися, як у одній родині співіснували православні, уніати й католики — і чому це не виняток, а норма прикордоння. Почуєте про дивне слово «Бєженство», за яким ховаються долі людей, що зникли з сіл під час Першої світової, але залишили по собі несподівані згадки в різних куточках імперії.

Зможете розібратися з депортаціями після Другої світової: як «добровільні» переселення ставали безальтернативними і як родинна пам’ять навчилася мовчати там, де архіви говорять надто голосно.

Також підніматимемо тему особливостей генеалогічного пошуку по Закерзонню: де й як шукати документи, на що звертати увагу, як читати записи, які часто суперечать одне одному, і де ховаються сліди родин, що пережили переселення, виселення та зміни кордонів. Ці практичні поради допоможуть зорієнтуватися в хаосі архівів і зрозуміти, де починається реальна історія.

Ефір не про «великі події», а про життя звичайних родин, які опинилися між імперіями, кордонами й чужими рішеннями — і все одно залишили по собі сліди, якщо знати, де шукати.

Обовʼязково виділіть час і приходьте послухати ефір 22 грудня о 19:00 на каналі

https://www.youtube.com/@genealog_i_ja

Стрім скоро розпочинається! Ходіть усі слухати мою прекрасну дружину і її розповідь про Закерзоння

Посилання на трансляцію тут: https://www.youtube.com/watch?v=EWLT8uXNVjM

​​Пʼятнична генеалогічна мудрість

Можливо ви дивуєтеся чому я так довго не пишу нічого про Інвентаріум.
Звісно я про нього не забув, він активно розвивається і змінюється. Просто основна комунікація по проєкту переїхала на фейсбук-сторінку. Тож раджу на неї підписатися і шукати нові анонси тут: https://www.facebook.com/inventarium.org.ua/

Ну і до речі ми зробили великий редизайн сайту, заходьте подивитися як тепер виглядають ваші улюблені інвентарі

Архівна справа № 2025: "Велика інвентаризація"

Кінець року — це той рідкісний момент, коли диванний архівіст може дозволити собі відірватися від справ, відкласти старі документи і спробувати підсумувати не кількість опрацьованих аркушів, а сенси. 2025-й виявився роком дуже продуктивним: із відкриттями, несподіваними поворотами, серйозними темами й легким архівним гумором, без якого все це було б неможливо пережити.

Простір і пам’ять
Цього року з’явилася мапа «Географічні кутки» — доказ того, що навіть найменші точки можуть мати власну памʼять, а географія часто підказує те, чого не видно в метричних книгах:
👉 https://t.me/archivist_notes/220

Минуле як дзеркало теперішнього
Важливим етапом стали збори на ЗСУ, які ми поєднали з читанням справи про повстанців 1920-х років. Це був момент істини: читати документи про спротив столітньої давнини в умовах теперішньої війни — досвід непростий, але надзвичайно потрібний.
👉 https://t.me/archivist_notes/223

Сама справа розгорталася як справжній детективний серіал:
🔹 Ч. 1. Загадковий лист і кульгавий курʼєр — як дрібна деталь тягне за собою ланцюг подій: https://t.me/archivist_notes/224
🔹 Ч. 2. Бердичівські чекісти беруться до роботи — холодна і методична машина системи: https://t.me/archivist_notes/225
🔹 Ч. 3. Історія про контрреволюційні блузки — коли «ворогами режиму» стають речі: https://t.me/archivist_notes/226
🔹 Ч. 4. Та хто ж такий цей Комарницький!? — фінал, де запитань більше, ніж відповідей: https://t.me/archivist_notes/228

Повернення історії малих містечок
У 2025-му я мав честь опублікуватися в «Локальній історії» зі статтею «Забутий простір. Віднайдена мапа Білопілля кінця XVIII століття». А щоб історія не лишалася тільки на папері, план міста було передано до місцевого музею. Бо архівні знахідки мають жити там, де їм місце.
Стаття тут: 👉 https://t.me/archivist_notes/250
Про музей: 👉 https://t.me/archivist_notes/248

Ера Інвентарів
Цей рік став переломним для розуміння інвентарів як частини генеалогічного дослідження. Все почалося зі статті-прологу (👉 https://t.me/archivist_notes/238), а переросло у щось значно більше:

- 29 червня — народився проєкт «Інвентаріум» (👉 https://t.me/archivist_notes/251).
- Перший Інвентарний Марафон — довів, що читати старі описи можна з азартом (👉 https://t.me/archivist_notes/267).
- Курс «Інвентарний детектив» — перетворив складні документи на захопливу логічну задачу (👉 https://t.me/archivist_notes/295).

Живі ефіри
Окремою радістю стали наші з пані Каміллою стріми. Якщо ви пропустили — дуже раджу переглянути, це база:
«Як пробити генеалогічну стіну»
👉 https://www.youtube.com/live/T7Esfn6A3p4?si=z4QpWKi2c3q9g06J
«Наші сармати: українська еліта»:
👉 https://www.youtube.com/live/Sh4FkHCckyk?si=AZc6-lswOj0YOyHM
”Життя на межі” (ефір моєї неймовірної дружини про дослідження Закерзоння):
👉 https://www.youtube.com/live/EWLT8uXNVjM?si=wB5-tMahq2P3P4Io
Ну і якщо ви ще не підписалися на канал Камілли, а чекаєте якогось знаку - ось він, ходіть підписуйтеся

📚 Люди без облич
Ну і, звісно, дякую всім, хто придбав і прочитав мою книгу. Це для мене окрема, тиха і дуже щира радість.

Дякую, що були зі мною в 2025-му. Сподіваюся, у наступному році ми разом знайдемо ще більше дивних, важливих і несподівано живих історій.

Архіви, як відомо, безкінечні — і це справді хороша новина.