Друзі!

У цю суботу, 25 жовтня, о 17:00 у вас буде чудова нагода послухати,
як я з розумним виглядом розповідаю про генеалогію, краєзнавство та інвентарі —
тобто про все те, що робить наше життя цікавішим, але точно не простішим.

Організовує це все пані Камілла — та сама, що тримає в тонусі цілий генеалогічний світ
завдяки своєму проєкту genealog.i.ja.
Вона з тих людей, хто може перетворити навіть розмову про документи XVIII століття
на захопливе ток-шоу.
Якщо ви ще не підписані на її сторінку — час терміново це виправити.

А якщо маєте нестримне бажання послухати,
як двоє архівних романтиків обговорюють старі папери —
ласкаво прошу підписатися на Каміллин
Instagram
або мій профіль,
і приходьте до нас у суботу о 17:00.
---
P.S. Кажуть, можливо буде ще й YouTube-трансляція —
але це як у архівній справі: «є, але не точно — треба перевіряти».

Проте цікаво буде гарантовано.
Не проспіть!

Товариство, якщо маєте бажання приєднуйтеся до нашої розмови з Каміллою, або в Instagram або на Youtube https://www.youtube.com/@genealog_i_ja

​​Друзі!

Як ви знаєте, волонтери Інвентаріуму не з тих, що сидять склавши руки.
Вони копають, шукають, розгрібають архіви — і ще й діляться досвідом, де саме найцікавіші інвентарі водяться

Цього разу радість завітала до дослідників Закарпаття:
пан Роман Козак підготував чудовий гайд про те, як шукати інвентарі в угорських архівах.
Покроково, зрозуміло, з прикладами — саме те, що треба!

Читайте тут 👉 Пошук інвентарів в архівах Угорщини

Підтримайте наших дослідників та зокрема Романа — лайком, поширенням і добрим словом.
Бо архіви самі себе не розкопають 😉

Кажуть, хто довго шукає, той зрештою знаходить — тепер і знижку на сканування інвентарів

Отже, стартує акція з промовистою назвою «Інвентарний пазл» — справжнє свято для всіх мисливців за інвентарями, яким завжди бракує ще “одного тому на перевірку”.

Тепер можна замовити сканування інвентарів із знижкою 10% за промокодом INVENTARIUM.

📜 Акція діє у таких архівах:

- ЦДІАК (наш улюблений бастіон старовини)
- ДАКО
- ДАК
- ДАРО

І найприємніше — кожен відсканований інвентар не просто потрапить до вас, а й з’явиться у вільному доступі на Wikisource, щоб інші дослідники теж могли радіти, плакати й захоплюватись разом із вами.

Замовити скани можна у пані Радани:

📬https://www.facebook.com/radannna

📸 https://www.instagram.com/radana_genealogy/

📧 Radana.genealogy@gmail.com

Тож якщо ви давно прицілювались до якогось старенького інвентаря, але все “не на часі” — можливо, саме цей промокод стане тим самим архівним поштовхом!

Не знаю, чи вірите ви, що все трапляється не просто так, — у провидіння чи в те, що від долі не втечеш.
Зазвичай я в це не надто вірю. Але, займаючись генеалогічними та краєзнавчими дослідженнями, раз по раз натрапляю на такі дивні збіги, що важко пояснити випадковістю.

Напевно, багато хто з вас знає, що я досліджую село Куманівку — звідти походить моя пряма батьківська гілка. Спочатку це було суто генеалогічне дослідження: мене цікавила лише моя родина. Потім, готуючи книгу «Люди без облич», я глибше занурився в історію села, знайшов чимало цікавих історій, частину з яких використав у книзі. Проте залишилося багато матеріалу, що не потрапив на її сторінки.
Тож я вирішив продовжити дослідження Куманівки й готувати наступну книгу саме про неї. І саме це краєзнавче захоплення привело мене до двох моїх нинішніх дослідницьких напрямків.
Перший — це інвентарі, з яких виріс проєкт «Інвентаріум», який ви всі вже знаєте й, сподіваюся, любите.
Другий — історія церкви, зокрема Кумановецької, — поки що лишається трохи в тіні, чекаючи свого часу, коли я опублікую другу книгу.

Працюючи з найдавнішими документами про церкву в Куманівці, я натрапив на згадку, що на межі XVIII–XIX століть пономарем там був Роман Мазевич. Його нащадки ще майже пів століття жили в селі й теж служили при церкві — хтось був пономарем, хтось дяком.
Оскільки Роман Мазевич служив у тій самій церкві, він, напевно, не раз бачився з моїм прапрапрапрадідом Андрієм Тимощуком, який тоді був ключником у тій же церкві. Було це понад 220 років тому…

І ось — 2025 рік. Я запускаю «Інвентаріум», і навколо ідеї проєкту гуртується чудова команда волонтерів-дослідників. Періодично я публікую заклики долучатися до нашої спільноти: люди заповнюють заявки, ми коротко спілкуємося про їхні зацікавлення й підбираємо напрямок, який буде і корисним, і цікавим.
Кілька тижнів тому до команди приєдналася пані Алла, яка одразу активно включилася в пошуки інвентарів. Водночас вона дізналася про моє зацікавлення Куманівкою — я, зізнаюся, розповідаю про неї за будь-якої нагоди :)
І яке ж було моє здивування, коли з’ясувалося, що Роман Мазевич, пономар Кумановецької церкви, — це її п’ятикратний прадід!
Понад двісті років тому наші предки працювали разом, допомагаючи своїй церковній громаді.
Сьогодні їхні нащадки — знову разом досліджують минуле.

То що це? Збіг? Провидіння? Доля?
Не знаю. Але знаю одне: ви теж можете долучитися до команди волонтерів “Інвентаріуму” й, можливо, знайти у старих архівах щось своє.
👉 https://inventarium.org.ua/volunteer

Немає правильного чи неправильного способу вести генеалогічне дослідження. На щастя, генеалогія — не спортивна дисципліна. Генеалоги не змагаються на Олімпіаді, в кого більше дерево, і не намагаються на швидкість докопатися до пра-пра-прадіда. А отже, немає і правил, які б чітко регламентували, як потрібно досліджувати, на що звертати увагу, а на що — ні.

Ви можете досліджувати виключно метрики, а можете — лише інвентарі. Можете писати запити в українські архіви, а можете чекати, доки їх оцифрують і викладуть онлайн. Можете будувати дерево у форматі GEDCOM, а можете записувати все на листочку в клітинку. Доки це стосується тільки вас — немає ніякої різниці.

Проте якщо ви починаєте виносити щось у публічну сферу, ви несете певну відповідальність за те, що і як ви поширюєте. Хочу показати вам два приклади — “good practice” і “bad practice” розповідей про свої дослідження.

Перший допис:

https://www.facebook.com/huz.ihor/posts/pfbid0NuZNyDG8zCgqTfr1yEjxucozjmeStVjawCRgkjtD6DCgLM5MooEoK6YeXwbuLa1ol

Пан Ігор рефлексує щодо долі свого родича. Автор наводить факти з його життя, згадує кілька цікавих моментів із дослідження — про знайдені листи. Не обходиться без певного вихваляння: “…дерево свого родоводу, яке нині налічує 1119 осіб”, — але це можна пробачити: він щиро радіє результату, який комусь може здатися скромним. Ігор також розмірковує про те, чому важко, але водночас так важливо підіймати болючі теми минулого. Це чудовий допис, який популяризує родинні дослідження і генеалогію.

Але візьмімо для прикладу інший допис:

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0QQpPq9J4kpnNJ86S3QnE5qPzTYZEavf3cjn1Ut8d3NAJXCwDiZ9HQV9XQa9ePnT9l&id=100002750841667

Пані Ніна публікує “схему, яка допомагає побачити родову систему”. Що таке ця “родова система”, авторка не пояснює, проте додає: “немає двох однакових родових систем — у кожній своя сила, історія, пам’ять”. На схемі — один із варіантів класичного відображення родинного дерева. Що саме тут “створила” пані — абсолютно неясно, і чому ця система має бути унікальною для кожної людини — теж загадка.

Натомість авторка додає безліч епітетів, якими намагається замаскувати свою тотальну некомпетентність у питаннях генеалогії:

“Саме ця основа часто буває порушена або роз’єднана, і це впливає на нас сьогодні…” або “…тоді людина відчувала силу свого походження і могла впливати на долю наступних поколінь…”

Усе це культивує ставлення до генеалогії не як до науки чи дослідницького процесу, а як до якоїсь магічної обрядодії, що впливає на сім поколінь уперед. Пані не просто ділиться своєю “схемою” — вона ще й закликає поширювати й використовувати ці бздури, які написала! Це приклад поганого допису про генеалогію.

Тож закликаю вас усіх досліджувати й писати про свої дослідження тільки хороші дописи!

Будьте як пан Ігор, а не як пані Ніна.

Намагаюся зараз отримати доступ і попрацювати з однією цікавою справою, що стосується Тишкевичів і любої моєму серцю Махнівки. Ця справа зберігається в бібліотеці дружньої нам країни, але зі зрозумілих причин я поки не можу відвідати її особисто. Проте маю аркуш із записами тих, хто працював із цією справою до мене — і це не може не захоплювати!

Якщо не можете розібрати там написано:
Дашкевич Ярослав, Львів 1966 рік
Крикун Микола, Львів, 1967 рік
Наталя Яковенко, Київ 1973 рік

І я дивлюся на ці імена, і десь усередині тихенько клацає: «А чи не зависоко я стрибнув? Де Дашкевич, Крикун, Яковенко — а де я…»

А потім думаю: ну нічого, головне — не хто, а навіщо. Тому спробую отримати цю справу й почитати. А може, після війни навіть доїду до бібліотеки й перегляну її на власні очі.
Хто зна — може, й моє прізвище колись хтось побачить у тому ж аркуші й скаже:
«О, то цей теж тут копирсався!»

Друзі!

В неділю, 23 листопада, о 17:00 обов’язково ходіть послухати наш із пані Каміллою прямий ефір, де ми будемо говорити про шляхту на Правобережжі!

Запрошуються усі — і шляхтичі, і посполиті, і навіть духовенство. Будемо говорити, звідки шляхта взялася і куди поділася. Чи означав цей тутул казкові багатства, та чи варто пишатися тим, що у вас у роду були шляхтичі. Не забудемо подискутувати і про генеалогічні цікавинки, а саме — де шукати інформацію про шляхту в архівах.

Завітайте, буде цікаво! І не забудьте взяти з собою свої герби, якщо їх маєте. Власник найгарнішого герба отримає цінний приз!

Дивитися стрім можна буде тут: https://youtube.com/@genealog_i_ja

або тут
https://www.instagram.com/genealog.i.ja/

Оп! Знижечки на MyHeritage завезли. Є можливість купити повний план, не пропустість кому треба!

Два моїх прадіди померли в Голодомор і це залишило глибокий слід в житті родини.
Я ніколи не забуду завдяки кому моя родина втратила усе. Комуністи, росіяни і всі хто їм допомагали тоді в 1933-му чи зараз в 2025-му будуть горіти в пеклі.
Завжди пам'ятати. Ніколи не пробачати.

Натрапив на просторах Інтернету на кумедне відео, яке демонструє велику палітру українських говірок.
Я дуже сміявся, посмійтеся й ви, друзі!
Ну і звісно підпишіться на автора: https://www.facebook.com/share/1FvW3nfQbq/

P.S. Єдине, шо мене тішить, що завжди існувала канцелярська мова, якою писалися документи. Бо уявіть собі метрику написану отакою говіркою, та ще й поганим почерком 🤯

Мені страшенно імпонує, що проєкт «Інвентаріум» — це справжня спільна справа, де кожен долучається настільки, наскільки може, а разом у нас виходить щось просто чудове. Історія однієї архівної справи — найкращий цьому доказ.

Отже, десь у тридев’ятому архіві (ЦДІАК), у тридесятому фонді (ну добре, в КМФ-15, опис 3, справа 119), у темному-темному, але дуже правильному — вентильованому й температурно виваженому — сховищі жила собі маленька мікроплівка з інвентарем. Колись давно руки якогось архівіста відфотографували справу з Архіву Сангушків у Краківському національному архіві й так народилася ця мікроплівка. Додали до неї короткий, зате дуже гоноровий опис, де перелічили населені пункти, що входять до інвентаря.

От тільки чи то архівіст поспішав, чи то недоспав, але написав він далеко не всі населені пункти — лише частину. У «материнському» архіві ситуація була не краща: опис теж виявився куценьким, видно, й там не дуже переймалися повнотою списку.

Так і лежала собі бідолашна мікроплівка довгі роки, аж доки до її опису не дістався безстрашний і невтомний дослідник Інвентаріуму — пан Віктор! Він уважно розібрав опис, заніс усі згадані населені пункти до реєстру Інвентаріуму — і про маленьку, але гонорову справу дізнався весь генеалогічний світ. Але ж «загублені» пункти так і залишалися в тіні.

Минув час, і неймовірна пані Камілла — ще одна дослідниця команди Інвентаріуму — вирушила у справжній похід на Краків. І повернулася не з порожніми руками, а з трофеєм — копією тієї самої архівної справи. (До речі, якщо ви ще не підписані на її канал — терміново виправляйтеся: https://www.youtube.com/@genealog_i_ja)

А я, скромний оповідач цієї історії, переглянув отримані скани й ідентифікував усі ті «загублені» населені пункти. І виявилося, що справа містить не 34 інвентарі різних сіл і містечок, а цілих 65! Майже вдвічі більше. І тепер кожен охочий може перевірити, чи не ховається серед них саме те потрібне йому село чи містечко:
https://inventarium.org.ua/case?case_signature=ANK%20AS%2029%2F637%2F0%2F1.2%2F1462

Тож, друзі, завжди перевіряйте архівні справи з інвентарями на предмет «загублених» населених пунктів. А як маєте можливість — замовте сканування в архіві й поділіться з нашою спільнотою. І, звісно, долучайтеся до команди волонтерів Інвентаріуму!

Viva La Inventarium!!!

Мушу зізнатися, ми - команда Інвентаріума дійсно таємно недолюблюємо Дніпро. Ми маємо сотні, навіть тисячі інвентарів Дніпра, але не публікуємо їх.
Але про це прошу вас всіх мовчати, нас і так пані викрила уже.

​​Друзі!
Перед святами завжди одне й те саме питання: що подарувати людині, яка цікавиться історією, архівами чи генеалогією?

Відповідь проста — книгу “Люди без облич”.

Це не роман у класичному розумінні й не суха наукова праця, а родинна сага, яку я складав по шматочках із архівів і переказів майже десять років. Всі персонажі — реальні українці, чиї долі омиваються бурхливими подіями української історії. Це реконструкція життя однієї родини, склеєна по клаптиках із документів, переказів і тих випадкових архівних знахідок, які, здається, самі знаходять людину, коли треба. Від середини XVIII століття — і аж до сьогодення. Всі герої — реальні люди. Усі події — реальні події.
Окремо в книзі я розповідаю де саме знаходив документи, як виходив на сліди окремих людей, що шукав у архівах та що — в оцифрованих матеріалах. Тобто це не тільки історія родини, а й невеликий путівник для тих, хто хоче зрозуміти, як взагалі шукають предків.

Читачі кажуть, що читається легко, а після неї хочеться й своє коріння дослідити. Відгуки тут: https://www.goodreads.com/book/show/60885644

Чому це хороший подарунок:

— підійде всім, хто любить історію та краєзнавство;

— любителям генеалогії тим паче — бо це дуже впізнаваний досвід;

— і просто тим, хто хоче почитати правдиву, захопливу родинну історію.

👉 Замовити книгу: https://forms.gle/AqUjSczD6mdUtAEK6

Завданням каналу "Записки диванного архівіста" на цей рік було зібрати 1000 підписників. Як бачите зараз ми майже досягли цього результату, нас 970 за що я вам неймовірно вдячний.
Думаю ми можемо досягнути мети, залишилося лише 30 дослідників, краєзнавців, генеалогів і просто тих хто цікавиться історією, але не знає про наш канал.

Їм треба допомогти дізнатися про "Записки..." тож ось мій план. Хай кожен з вас знайде свій улюблений пост в цьому каналі, можна за минулий рік, можна за весь час, скидайте його в коментарі до цього посту і обовʼязково пересилайте вашим друзям які цікавляться генеалогією.
Подивимося що вам найбільше подобається з дописів і приведемо нових читачів 🙂

Продовжую тему опрацювання справи про маєтності Тишкевичів із бібліотеки Литовської академії наук — і сьогодні маю для вас цікавинку, на яку натрапив учора. Документ, який я перекладав, написаний латиною та польсько-українським суржиком і стосується розподілу маєтностей, що належали Янушеві Тишкевичу.

За всією цією пишною риторикою — «світлої пам’яті», «його-мосць», «чесно й без примусу» — ховається доволі земне бажання: максимально точно описати, що саме переходить у спадок. І коли справа дійшла до переліку всього «рухомого й нерухомого», писар вирішив перерахувати буквально все.

Ось фрагмент:

”… maietnosciami w Woiewodztwie Kiiowskim y tu wzsemi Chelmskiey iako y w Wielkim Xięstwie Litewskim lęgące mi dworami wlosciami, miastami, zamkami, polame, gruntami, wodami, stawami, mlynami, oziorami, pasiekami, ludzmi, mieszcanami, chlopami, zagrodnikami …”

Переклад:

”… маєтності, що лежать у Воєводстві Київському і в землі Холмській, а також і в Великому Князівстві Литовському — з дворами, волостями, містами, замками, полями, землями, водами, ставами, млинами, озерами, пасіками, людьми, міщанами, холопами, загородниками …”

Що тут цікавого?

З містами та замками все зрозуміло. Але мене здивувало, що в переліку немає сіл (wioski), зате є волості (włości). Окремо згадані й «двори» — очевидно, щоб наголосити: дім, у якому живеш, разом із земелькою навколо — це все ж таки панське добро, а не твоє.

Далі йде перелік основних джерел прибутку: поля, землі, води, стави, млини, озера, пасіки.

Зверніть увагу: поля (pola) та землі (grunty) подані окремо — ймовірно, мається на увазі оброблена та необроблена земля.

А наприкінці — найцікавіше:

люди, міщани, холопи, загородники.

- міщани — мешканці міст;
- холопи — селяни;
- а хто ж такі «люди»?

Найімовірніше, йдеться про тих то служить: особисто вільних людей, що працювали на пана — керуючих, кухарів, конюхів, гінців, різну двірську прислугу.

Окремо виділені загородники — це загородна, околична або застінкова шляхта, яку пан «садив» на свої землі, щоб вони несли сторожову чи охоронну службу. Формально вони були вільними, але цікаво, що в документі вони перелічені поруч із міщанами й селянами — тобто фактично передавалися новому власнику разом із рештою маєтностей.

А тепер загадка

Відкрийте Google Maps і подивіться на села навколо міста Овруч.

Зверніть увагу: їх там неймовірна концентрація, вони переходять одне в одне майже без перерви.

І ось питання для уважних читачів:

Чому, на вашу думку, саме тут така щільність поселень?

Де всі ці люди мали мати поля — і чому в інших місцях такої концентрації немає?

Пишіть свої здогадки у коментарях — дуже цікаво послухати ваші версії.

Документ, про який я писав вище, продовжує мене дивувати. Ось ще один чудовий фрагмент:

”[…] a na szczęście swoje każdy [z nas] podzieliliśmy się bez inwentarzów, tak tylko jako się specyficuje w działowych kartach […]”

Переклад:
”[…] а на своє щастя [кожен із нас], поділилися ми без інвентарів, лише так, як це зазначено в роздільних грамотах […]”

І от дивіться, які розумники. На їхнє щастя все обійшлося без інвентарів!
А на моє — ні, бо тепер я не можу просунутися на два покоління вглиб, бо якийсь пан Жлоб, гербу Скупердяй, у XVII столітті вирішив, що інвентар йому не потрібен.
Якщо ж без іронії, то цей маленький фрагмент дуже добре показує, чому інвентарі збереглися далеко не по всіх маєтках. Складання інвентаря було дорогою справою — тому, де тільки можна було уникнути витрат, там їх і уникали.

А ми з вами тепер сидимо та мучимося…

Пожежа в церкві – подія, що рятує родоводи?

Чому варто передивлятись справи про пожежі в церквах - за посиланням: https://telegra.ph/Pozhezha-v-cerkv%D1%96--pod%D1%96ya-shcho-ryatuye-rodovodi-12-10

#цікавинки #поради