І нарешті перше місце: Державний архів Вінницької області

Архівісти з Вінниці - котики. Я написав їм уже чотири запити і не планую зупинятися. З ними справді приємно працювати. Після першого запиту мені перетелефонувала співробітниця архіву, уточнила що саме я хочу знайти і повідомила скільки це буде коштувати. Потім вона ще раз телефонувала, щоб уточнити незрозумілі моменти. Вона справді перейнялася моєю проблемою! Із Вінницького архіву я отримав купу інформації, в одному з запитів вони навіть мені прислали матеріали з Київського архіву, хоча могли просто написати "пошукай самостійно" (привіт житомиряни ;) ) До того ж працюють вони реально швидко. На перші запити вони відповідали близько місяця, а на останній - лише 5 днів! За моїми підрахунками я заплатив цьому архіву близько 2000 грн сумарно, але якщо чесно з радістю заплатив би більше, бо вони справді якісно роблять свою роботу. Хоча і їм є над чим попрацювати. Якщо я всі листи починаю з "Доброго дня…" а закінчую "… з повагою…" то від них часто отримую порожні листи без слова тексту з вкладенням з документів, які я запитував. Окремо хочу згадати відповідь на мій запит про дату смерті мого прапрадіда Йосипа, отримати порожній лист з темою "смерть" і zip-архівом було трохи стрьомно :) Але не зважаючи ні на що вінницькі архівісти справді круті! Респект

Оцінка їхньої роботи: 9 з 10 дякую їм за те, що тримають мене в тонусі темами своїх листів

В одній із перших історій, про які я розказував в цьому каналі, була історія про "бідного" Йосипа, мого прапрадіда. (Якщо не читали цю історію, то от вона https://t.me/archivist_notes/9) Проте ця сімейна легенда не мала ніякого документального підтвердження. Вперше її розказав моєму татові його батько, а потім цю ж історію з невеликими уточненнями переповів мені двоюрідний дід Арсен. Також старі люди в селі Куманівка, якщо їх запитати чи знають вони щось про хутір "Бідного Йосипа" часто відповідали "о, синку, той Йосип був геть не бідний…". Проте це була лише легенда про 30 десятин землі, які неможливо було підтвердити документально… до вчорашнього дня.

Я займався пошуком по онлайн архіву на сайті https://www.familysearch.org (до речі, сам сайт дуже рекомендую, він містить дуже багато корисної інформації) знайшов безліч цікавої інформації про родину і близько 20 близьких родичів, і десь біля 30 потенційних рідних, але таких, що їх прив'язати до родинного дерева поки не дуже виходить. Проте головне відкриття чекало мене коли я вирішив подивитися книгу "Списокъ населенныхъ местъ Кіевской губерніи" видання 1900 року. Я знав, що прапрадід Йосип жив на хуторі між селами Куманівка і Пиківець, тож спробував відшукати ці два села в книзі. Записи про них і справді знайшлися, в книзі було сказано про кількість дворів і жителів обох сіл, віддаленість до повітового міста, але жодної згадки про хутір Бідного Йосипа. Я трохи засмутився, проте на автоматі продовжив гортати сторінки, аж от раптом у зовсім несподіваному місці натрапив на такий запис. Для мене ця знахідка - це велетенська удача! Я нарешті отримав підтвердження сімейній легенді і ще трохи наблизився до розкриття таємниці життя прапрадіда Йосипа.

​Багато людей займаються пошуком інформації про своїх родичів в архівах, але мало хто розказує про це. Вважається, що це така собі "sensitive information", якою не прийнято ділитися. Думаю, це неправильно, як мінімум в сімейному колі про це варто говорити.
Як приклад, можу навести себе. Я давно займаюся пошуком, записував розповідь двоюрідного дідуся, складав сімейне дерево. Проте з початком карантину дещо активізувався, зробив кілька запитів в архіви, знайшов цікаву інформацію. Найперше я розповів про неї батькам, які дуже позитивно сприйняли моє захоплення і багато допомагали мені в прочитанні метрик (ох, ці безсонні спільні ночі над розбиранням рукописної дореволюційної російської мови з метричних книг :) ) Але оскільки я сконцентрувався більше на пошуку інформації про Йосипа Тимощука, то моя мама, яка теж не на жарт захопилася цією темою, взялася досліджувати предків по своїй лінії, про яких ми знали дуже мало.
Якщо по татовій лінії я докопався до Тимощука Тимофія, мого прапрапрапрапрадіда який жив десь приблизно в 1730-1800 роках, то по маминій лінії я знав максимум мого прадідуся Олексія Кравчука і чув про іншого дідуся Івана Демчика. Тож мама взалася за справу і розвинула кипучу діяльність. Були знайдені номери телефонів усіх можливих родичів, з якими був встановлений контакт і випитана вся інформація, яку вони знали. Далі мама опрацювала метричні книги, що були доступні онлайн, а також листи перепису населення за 1897 рік і результати були вражаючі. За кілька годин вдалося знайти близько десятка родичів про яких ми і не здогадувалися. Зокрема, ми дізналися про те, що Іван Демчик по-батькові був Васильович, тобто жив колись такий собі Василь Демчик. А головне хтось з родичів поділився старою фотографією на звороті якої було написано "Батько Вас Фед. Мати Євд. (нерозбірливо) Донька Клав Вас 1904 8-м-ц" Не важко здогадатися що чоловік на фото це Василь Федорович Демчик мій прапрадід, його дружина Євдокія і їхня 8-ми місячна донька Клавдія.
Ця інформація і це фото - це справжнісінький скарб, який би точно не вдалося відшукати, якби ми не ділилися інформацією про пошуки. Тому шукайте, досліджуйте і розповідайте ваші історії!
P.S. Нагадую, що у нас є чат, де ви можете поспілкуватися на тему дослідження родоводу і поділитися вашою родинною історією.

Останнім часом усе більше переконуюся, що для успішної роботи з архівними справами треба мати специфічний склад характеру, багато посидючості і аналітичний розум. Найбільша проблема навіть не знайти, а правильно обробити отриману інформацію і зробити правильні висновки. Саме правильне трактування і співставлення різних документів дозволить досліднику просунутися вглиб ще на кілька поколінь. І тут на перший план виходить досвід. Можна звісно як я, набивати власні ґулі на лобі і самому досліджувати родовід. А можна звернутися до професіоналів, до людей які займаються генеалогією не один рік. Якщо ви хочете дослідити свій родовід, але не знаєте з чого почати, або застрягли в пошуках і не розумієте куди далі рухатися, раджу вам звернутися до Центру вивчення генеалогії "Пращур", який очолює мій хороший знайомий Віктор Долецький. За "Пращуром" я спостерігаю уже певний час і знаю, що вони виросли з маленької групи дослідників у велику генеалогічну компанію, що надає повний спектр послуг. Думаю, і у мене настане момент, коли я зайду в глухий кут з моїми пошуками, тоді я буду звертатися за допомогою саме до "Пращура". Більше про них можете дізнатися на офіційному сайті:
https://prashhur.com/

P.S. Якщо ви уже працювали з "Пращуром", чи з іншою генеалогічною компанією, розкажіть будь ласка, про ваш досвід в чаті.

Думаю важко знайти українську родину, в якій не було б хоча б одного репресованого комуністичною владою. Так чи інакше, але це зачепило кожного. Тому шукаючи інформацію про родичів варто не забувати про пошук по спискам репресованих.
Особисто мені вдалося відшукати інформацію про двох родичів які були заарештовані (і один потім засуджений до 3-х років концтаборів) за те, що "агітували не вступати в колгосп". А мого двоюрідного прадіда взагалі виселили в Мазановецький район Амурської області (я писав про цю історію тут https://t.me/archivist_notes/17)
Зараз, завдяки старанням колишнього голови галузевого архіву СБУ і колишнього голови Українського Інституту Національної Пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича, та великої кількості інших причетних до справи відкриття архівів спецслужб, є можливість звернутися до відповідної установи та отримати інформацію про своїх репресованих родичів. Також є велика кількість оцифрованих даних, де самостійно можна спробувати відшукати сліди зниклих членів родини.
Український Інститут Національної Пам'яті на своїй сторінці підготував список джерел, де ви можете здійснити пошук. Дуже раджу ознайомитися. https://www.facebook.com/332380996916541/posts/1644476175707010/ P.S. Цікавими знахідками і родинними історіями діліться в нашому чаті.

​Важлива частина сімейної історії - це фотографії. Мені в цьому плані не пощастило, старих фото, на яких були б мої рідні майже не збереглося. Я маю лише одне стареньке фото, яке колись дав мені мій двоюрідний дідусь. Фото було зроблене після повернення Антона Йосиповича із заслання, він сидить в центрі знімка, поруч з ним його старший брат Олексій. Молодий хлопець в центрі у верхньому ряду - син Антона, Григорій, який народився на спецпоселенні батьків в Амурській області і напевно тоді вперше потрапив в Україну.
Я багато вдивлявся в обличчя Антона і Олексія намагаючись відшукати в них спільні риси і уявити собі як міг виглядати їхній брат, а мій прадід, Тимофій, знімка якого я ніколи не мав. Це фото було вже досить стареньке і в кількох місцях надірване, деяких кутиків не вистачало. Тож я вирішив відновити його, аби мати можливість зробити копію. В цьому мені допомогла @OlhaKami не знаю, яку саме магію застосовувала Оля, але результат вийшов вражаючий. Тому якщо ви теж маєте фотокартки, які хочете відновити - сміливо звертайтеся до Олі, вона крута!

Зі сторони може здатися, що займатися пошуками в архівах дуже просто. Ну що там складного, написав лист в архів, з тією інформацією, яка тебе цікавить, трохи почекав і отримав відповідь. Але насправді за простим "написав лист в архів" ховається багато аналітичної роботи, яку треба провести.
Постійні читачі "Записок диванного архівіста", певно, вже знайомі з Йосипом Павловичем і історією про "бідного Йосипа". Це центральна фігура моєї сімейної легенди, тому мені дуже хотілося знайти архівні документи, які б розказали мені про цю людину. У метричних книгах я хотів знайти коли він народився, хто були його батьки. Проте все виявилося не так просто.
У архівах немає записів про народження Йосипа, але є записи про два з трьох його шлюбів.
У 1878 році Йосип одружився з Дарією Собко й у шлюбному обшуку вказано, що наречений мав 35 років, а наречена - 18. Отже, виходить, що дата народження Йосипа 1843 рік, а Дарії - 1860-й. Це не збігається з метрикою в якій сказано, що Дарія народилася 1856 року. Проте є ще один незрозумілий момент: за рік до одруження Йосипа і Дарії в 1877 році у них народився син Ареф (тут я передаю привіт усім, хто вважає, що в ті часи всі були пуританами і чемно чекали до одруження ;) ). Хоча у метриці Арефа сказано, що його батьки Йосип і Дарія були в "законному шлюбі".
Але за два роки після шлюбу в 1880 році Дарія помирає при пологах і Йосип одружується втретє з Христиною Глушманюк у метриці про їхнє одруження сказано, що на той момент Йосипу було 42 роки, а Христині 21 рік. Тепер виходить, що Йосип мав би народитися 1838 року.
Якщо ж поглянути на запис про смерть Йосипа Павловича в березні 1907 році, то в ньому вказано, що на момент смерті Йосипу було 67 років, отже, народився він в 1840-му.
Таким чином, маємо три дати: 1838, 1840 і 1843 роки. Спробуємо перевірити їхню правдивість.

Подивимося на те, коли народжувалися діти у Павла Андрійовича (батька Йосипа):
1825-1827 р.р. - Марк
1828 р. - Фекла
1833 р. - Марія
1837 р. - Іван
1841 р. - Василь
1843 р. - Параскева
1846 р. - Полікарп
1838-1854 р.р. - Іоаким

У 1843-му в Павла народилася донька Параскева, а двоє дітей в один рік у одних батьків народитися на могли, якщо вони тільки не близнята. То, виходить, Йосип народився в 1838-му? Добре, що в мене є сповідний розпис за 1838 рік, зараз я швиденько подивлюся… Але в 1838-му є запис про Павла Андрійовича і його дітей Марка, Івана, Феклу і Марію але жодної згадки про Йосипа. Можливо, сповідний розпис був проведений до народження Йосипа, а він народився пізніше того ж року. Що ж пишу в Центральний Державний Історичний Архів, де є метрики за 38 і 44 роки, щоб таки розставити крапки над "і". З архіву приходить відповідь: "За період 38-44 років запису про народження Йосипа не знайдено. Проте в 1841-му році є запис про народження Василя Павловича, а в сповідному списку 1848 року в сім'ї Павла уже сина Василя немає, але є Йосип (відповідного віку)"

Звісно, я не запитував нічого про сповідний список копію його мені не прислали (для цього потрібно робити окремий запит), тому залишається загадкою що все-таки значило оте "відповідного віку"? Відповідного віку, як Василь? Тобто Василь якось перетворився на Йосипа?

Запитань більше, ніж відповідей. Тому в мене і досі є кілька варіантів:
1. Йосип і Василь це одна і та ж людина. Батьки хотіли назвати Йосипом, але народився він 1-го січня близько до церковного свята Василя і священник змусив батьків назвали саме так. Хоча у сім'ї продовжували називати Йосипом і так він надалі сам себе називав. Не дуже хороше пояснення, адже в записі про смерть в 1907 році він вказаний саме як Йосип, а не Василь.
2. Йосип був незаконний син Павла, народжений, можливо, від іншої жінки. Цим пояснюється відсутність запису про народження Йосипа. Цей запис може бути в іншому селі і без прізвища батька, але з прізвищем матері. А десь між 1838 і 1848 роками Павло "визнав" сина, той почав жити з батьком і відповідно з'являється в сповідному розписі.
3. Ну, і не будемо виключали варіант помилки архівістів які шукали мені інформацію (тим паче що в цьому ж запитів вони точно одну помилку допустили, яку я помітив). Можливо, вони просто прогледіли запис про народження Йосипа.

А взагалі так, шукати інформацію в архівах дуже "просто" ;)

Щоб трохи відволіктися від пошуків дати народження "невловимого Джо Йосипа", про які я писав в попередніх постах, я вирішив заглибитися на кілька десятиліть і пошукати інформацію про батька Йосипа - Павла і його діда Андрія.
Для цього я взявся аналізувати такий тип документів як "сповідний розпис". Цей церковний документ фіксував відвідання прихожанами сповіді і причастя. Приходили зазвичай усією родиною, бо за неявку - штраф. Тож за допомогою сповідних списків можна багато дізнатися про родину. Проте мої родичі не були б собою якби і тут у них не було якоїсь плутанини.

1. Отож сповідний розпис за 1800 рік описує родину:
Андрія Федоровича Темо(?) (прізвище явно написане частково) і його дружини Меланії Андріївни, у яких були діти Ульяна (9 років) і Павло (3 роки). З ними також жили брати Андрія Іван і Яків Федоровичі.
Павло - це майбутній батько Йосипа, а Уляна це його сестра, метрику якої я маю, в метриці сказано, що її батьки Андрій і Меланія Тимощук. Отже це люди які мені потрібні!
2. Дивлюся сповідний список за 1808 рік:
Родина Андрія Федоровича Тимощука (тут прізвище уже написано правильно, повністю і чудово читається) його дружина Меланія Федорівна (чомусь змінилося по-батькові) і їх діти Павло (11 років), Герасим (6 років), Яків (3 роки) Уляна (14 років) Все співпадає, у сім'ї народилося двоє дітей, прізвище правильно - отже точно рідня! Сім'я Івана тепер живе окремо, а от третій брат Яків десь пропадає
3. Сповідний розпис за 1809 рік:
Ніяких змін немає, дві родини, прізвище записано правильно, всі подорослішали на рік. З точки зору документів просто ідеальна картина.
4. Сповідний розпис за 1817 рік:
Родина Андрія Федоровича (прізвище не вказане) і його дружини Меланії Федорівни, їхні діти: Уляна (21 рік) Павло (18 років), Герасим (15 років), Параскева (7 років), Ірина (4 роки), Марія (2 роки) Немає Якова, очевидно дитина померла. Проте також пропадає Іван Федорович (брат Андрія) з родиною.
5. Сповідний розпис за 1818 рік:
Все класично, родина Андрія Федоровича і його дружини Меланії Федорівни, у яких діти Уляна, Павло, Герасим, Параскева, Ірина, Марія, усі подорослішали на рік. Здавалося б все чудово… Але чому Андрій тут записаний як "Андрій Федорович Лежнюк" Як!? Чому?! Навіщо!? В попередніх роках ніяких Лежнюків з таким же ж набором дітей не було, звідки від узявся тут? Ну окей, може це просто помилка того хто складав список, наступний рік все прояснить.
6. Сповідний розпис за 1819 рік:
Та ж історія що і роком раніше, дружина і діти на місці, всі подорослішали на рік, але знову це "Андрій Федорович Лежнюк" другий рік впідряд це уже не може бути помилкою написання!
Далі в сповідних розписах доступних мені "дірка" і наступний лише за 1836 рік
7. Сповідний розпис за 1836 рік:
Родина Павла Андрійовича Тимощук і його дружини Євдокії Онуфріївни, їхні діти Марк, Фекла, Марія і батько Павла Андрій Тимофійович Тимощук. І чому у нього змінилося по-батькові? Від цього року і надалі аж до смерті Андрія в 1843-му році він скрізь буде іменуватися як Андрій Тимофійович, в метричному записі про смерть також буде записаний так.


Інколи мені здається, що перед тим як іти до сповіді сім'я збиралася і домовлялася як би ще більше заплутати тих, хто потім буде читати ці списки. А які найнезрозуміліші моменти у ваших родоводах? Діліться в історіями в нашому чаті.

​У пошуках свого коріння не варто нехтувати жодним з доступних джерел. Тож намагаючись знайти інформацію про прапрадіда Йосипа, я старався не забувати і про його дітей, яких у Йосипа було аж тринадцять. Мій тато розповідав мені, що пам'ятає образ з дитинства, коли до його батька, приходив в гості "дядько Петро". Це був другий син Йосипа, старший брат мого прадіда Тимофія. В дитячих спогадах тата закарбувався образ високого чоловіка в темному пальті, з вузлуватими, спрацьованими руками. Ми знали, що Петро жив в селі Миколаївка, але ніяких інших даних про нього у нас не було. І от сьогодні татові вдалося поїхати в те село і порозпитувати в сільській раді про цього чоловіка. Сільський голова підняв старі "подворові книги", в яких велися записи про мешканців села і їхні господарства, і навіть показав місце де стояла хата Петра. Виявилося, що старші люди та досі пам'ятають його.
Звісно далеко не завжди "подворові книги" в селах зберігаються, нам насправді дуже пощастило. Тепер я знаю не тільки скільки було дітей в Петра, але і де вони вчилися, працювали, скільки в родині було поросят і овець, скільки землі вони мали та що на ній вирощували.
Тож варто і такі документи досліджувати.

P.S. Особливо мене веселять написи "козлики" і "козочки" :)

​Нещодавно (хоча і не без проблем), але мені вдалося отримати від ДАКО дуже цікаві документи, що стосуються моєї родини. Мова йде про так звану "уставну грамоту" спеціальний акт, який врегульовував різні аспекти відносин між селянами і поміщиками, після скасування кріпацтва.
Наскільки я можу судити з отриманих документів, мова йде про 1865 рік і про викуп селянами с. Куманівка землі у поміщиці Феліції Федорівни Чеконської. Думаю це саме пані, про яку йдеться в сімейній легенді про "бідного Йосипа", який надурив її з кількістю своїх волів. У додатку до грамоти є "подворная опись", де перераховано жителів села, кількість землі яку вони купують в поміщиці а також сума, яку за цю землю мають сплатити. Селяни повинні були заплатити за землі, на якій стояли їхні будинки (в грамоті вона названа "усадебная(в черте селения)") і ту, на на якій могли б сіяти (в грамоті "полевой надел").
Усім селянам польового наділу відміряли однаково: 6 десятин і 1404 сажені (за моїми підрахунками це біля 7 гектарів), а от ділянки під будинки в кожного свої. Наприклад, мій прапрадід Йосип купив 1830 саженів "усадебной" землі (це близько 0.83 гектара). До речі, середній розмір паю у Вінницькій області зараз 2,5 гектари.
Думаю, землі в полі селяни хотіли купити б більше, тут чим більше маєш землі, тим більше з неї зможеш заробити, але очевидно поміщиця не хотіла продавати більше.
Цікавим також є те, що за сімейною легендою, після смерті батька Йосипа - Павла, його дружина купила Йосипу за гроші залишені у спадок 30 десятин землі. Враховуючи, що Павло помер 1855 року, а події з викупом землі у поміщиці і звільненням з кріпацтва відбувалися 1865 року, маємо два варіанти:
1. сімейна легенда тут помиляється і у мати не купувала Йосипу землю;
2. 10 років багата людина, що мала стільки землі, все рівно повинна була відбувати панщину.


У будь-якому хочу сказати, що в питанні пошуку інформації про родину, не варто зациклюватися виключно на класичних джерелах: метричних списках, переписах, сповідних розписах. Досліджуйте всі можливі джерела навіть такі, в яких здавалося б точно не може бути нічого корисного.

Досліджуючи родовід, зіштовхнувся з проблемою майже повної відсутності джерел часів до Другого Поділу Речі Посполитої (себто до 1793 року) Найбільш раннє джерело, в якому вдалося відшукати інформацію про селян Київської губернії (до яких належала моя родина), це ревізька казка російської імперії 1795 року. Проте мене не полишає відчуття, що мають бути й інші джерела. Напевно найбільш значимою подією на Правобережній Україні на початку і в середині 18-го століття були селянські повстання, зокрема Коліївщина, заради придушення яких і були запрошені російські війська, що окупували, а потім за Другим Поділом і анексували територію Київського Воєводства РП. Отож я і подумав, чи не можуть архівні матеріали про події Коліївщини містити якісь генеалогічно значимі дані? Наприклад списки селян що приймали участь в тих подіях, чи список розграбованих і спалених маєтків поміщиків. Було б дуже добре поєднати загальну історію, про яку нам розповідали в школі з власною, сімейною історією. Думаю це могло б якоюсь мірою наблизити історичні події, щоб ми перестали дивитися на них як на щось, що було не з нами.
А як ви вважаєте, чи є перспективним спроба такого дослідження?

Моє дослідження сімейної історії і родоводу почалося з легенди про те, що мій прапрадід Йосип хитрістю зміг повернути свої воли, які через недогляд зайшли на поле старої поміщиці, що доживала віку в своєму маєтку в селі. Через цю хитрість він став відомий як "бідний Йосип" хоча був досить багатою людиною. Якщо ви пропустили цю історію, то дуже раджу почитати ось вона: https://t.me/archivist_notes/9
І от вчергове зіштовхнувшись з відсутністю генеалогічних джерел які б я ще міг дослідити, вирішив трохи "копнути" в сторону того, а хто ж володів селом Куманівка, звідки походить моя родина. Насамперед мені вдалося відшукати в ДАКО документи про скаргу селян на поміщицю Феліцію Чеконську, яка після того як було відмінене кріпацтво і селяни мусили викупити у поміщиків землю для своїх потреб, чинила їм всілякі перепони і давала погані землі. А далі випадкова знахідка допомогла мені копнути трохи глибше. Я дізнався що в 19-му столітті Куманівкою володіли поміщики з промовистим прізвищем Кумановецькі. А саме Теодор Кумановецький (1800 - 1853) що був одружений з Анієлою Потоцькою (так так, з тих самих Потоцьких) і вони мали двох доньок, Кароліну і …. Феліцію.

На фото Теодор Кумановський з донькою Кароліною

Про Теодора, якщо в мене стане сил і злості я колись напишу окремий пост, зараз лише зазначу що його вбили селяни за те, що безчестив їхніх дочок і дружин. Мене ж більше цікавила доля його доньок. Старша, Кароліна, виїхала в Варшаву де її нащадки живуть і донині. А молодша, Феліція, вийшла заміж за Леона Чеконського. Феліція і Леон не мали дітей і після смерті чоловіка стара Феліція доживала віку в своєму маєтку в Куманівці.
Також мені вдалося відшукати фото цієї жінки і її сестри. Судячи з підпису справа на фото, сидить в кріслі Феліція Чеконська, в дівоцтві Кумановська. Виглядає вона вже досить старою жінкою, тож думаю десь саме такою її побачим мій прапрадід Йосип, коли прийшов забирати своїх волів.

А тепер маленька загадка для любителів генеалогії, географії та історії. Читаючи про рід поміщиків Кумановських я дізнався, що їхнє родове гніздо село Кумановці (не плутати з "моєю" Куманівкою. Кумановці - Літинський повіт, Куманівка - Махнівський повіт) було надане їм 1563-го року королем Сигізмундом ІІ Августом. І цими Кумановцями поміщики Кумановецькі володіли і в 19-му столітті. Коли і за яких обставин в їхньому володінні опинилася ще й Куманівка невідомо. Враховуючи співзвучність назв, підозрюю що Кумановські отримали своє прізвище по назві родового гнізда Кумановці (Літинського повіту) Але як в їхніх руках опинилася Куманівка?
Тут, як на мене, є кілька варіантів:
1. Кумановські заснували село Куманівка і дали назву селу по своєму прізвищу.
2. Кумановські побачили село з схожою назвою до свого прізвища і вирішили його придбати
3. Колись село мало іншу назву, але після того як опинилося в власності Кумановецьких, назва змінилася.

Як ви вважаєте який з варіантів є найбільш імовірним?

Абсолютно випадково, від сторонніх людей дізнався, що в місцевій газеті "РІА-Козятин" 28-го січня надрукували статтю про мій телеграм-канал. Ну точніше передрукували декілька моїх постів, які я готував для каналу. Звісно ж без мого відома і моєї згоди. Регіональна журналістика це вам не те місце де будуть дотримуватися стандартів ВВС, тут можна і без врахування авторських прав ;) Але я на автора статті зовсім не ображаюся. Надрукували і добре, може більше людей зацікавиться дослідженням власної сімейної історії і генеалогією.
Але щоб дотриматися паритету, я без дозволу редакції викладу їхню статтю на своєму каналі. Так би мовити, рахунок матчу між командами "Записки диванного архівіста" - "РІА-Козятин" 1:1

Зазвичай ми звикли, що джерелом генеалогічної інформації є метричні книги, сповідні розписи, переписи населення чи ревізькі казки. Проте ніколи не варто обмежуватися тільки цими місцями для пошуку. Нещодавно я, абсолютно випадково, натрапив на інформацію про те що в ДАВіО зберігаються справи Вінницького окружного суду. В одній з цих справ я знайшов цікавий заголовок: "Справа за проханням селянки Мотрони Йосипівни Тимощук (за чоловіком Широтоної) про затвердження до виконання домашнього духовного заповіту Йосипа Тимощука; с. Великий Острожок" звісно дивлячись на назву села можна зрозуміти що це не те місце, що мені потрібне. Проте від Великого Острожка до Куманівки лише 46 кілометрів. У мене була теорія, що Мотрона могла б бути донькою мого прапрадіда, яка, вийшовши заміж переїхала до чоловіка в інше село. Брати не поділилися з нею спадком, тож вона подала до суду через три роки після смерті батька. Проте моя теорія виявилася хибною. Мова в документах йде про Йосипа Петровича Тимощука (а не про мого Йосипа Павловича), цей Йосип Петрович помер дійсно в 1910-му році (а не в 1907-му як мій Йосип Павлович)
Але тепер я можу поділитися з вами документами з цієї справи, хоча в моїх пошуках вона і не допомагає, проте з неї можна зрозуміти кілька цікавих моментів: як велося судове діловодство в 1910-му році, що для того щоб заповіт почав діяти потрібно було звертатися до суду, а також те, що майже ніхто з людей, що згадані в цій справі не були письменними: ні сама Мотрона, ні її покійний батько Йосип, а ні всі свідки, які підписувалися під його заповітом. Підпис під документом замість Мотрони поставив її чоловік Петро Широтон, зверніть увагу на цей невпевнений трохи ломаний почерк, хоча він і старався писати літери з такими ж завитушками як і писар що складав документ. Для когось з його нащадків цей власноручний підпис в судовій справі міг би стати справжньою знахідкою. Сподіваюся колись мені пощастить знайти щось схоже про моїх рідних.