​Кілька днів тому мені прийшла відповідь на мій другий запит в Державний архів Вінницької області.
Цього разу я просив надати мені сканкопії кримінальних справ, в яких моїх родичів обвинувачували в антирадянській агітації , але не довідки по цим справам. Матеріалів я отримав більше аніж минулого разу 98 аркушів справи, але вони виявилися не зовсім тим, що я очікував побачити.
Проте зараз хочу розказати вам про інше. Частина цих справ друкована на машинці - такі читати найпростіше, проте більша частина написана від руки. Розібрати що там нацарапав якийсь слідчий майже 90 років тому, не така вже і легка справа. Але анкети і допити радянського періоду хоча б написані російською наближеною до сучасної версії. Якщо абстрагуватися від бридотного відчуття, що треба читати російською, то розібрати написане більш-менш можна. А наприклад запис з метричної книги про смерть мого прапрадіда Йосипа в 1907му році написаний дореволюційною російською, мені довелося перекладати дуже довго. Але це окрема і дуже цікава історія, яку я розповім трохи пізніше.

Ось до прикладу спробуйте розібрати що написано ось в цьому протоколі допиту:

Вчора прийшла друга відповідь від галузевого архіву СБУ.
Першого разу я запитував інформацію щодо мого прадіда Тимофія. Ніякої інформації окрім імені я не знав, тому написав тільки його - тоді мені відповіли "Інформації не знайдено" Цього разу я написав щодо молодшого брата Тимофія, Антона.
Про Антона мені було відомо, що його заарештували і засудили за "антирадянську агітацію" в 1930-му році. Його разом з дружиною Анною відправили на спецпоселення в село Майське Мазановського району, Амурської області, за 8000 кілометрів від дому. В 1933 році у них на спецпоселенні народився син Григорій. Я знайшов інформацію про Антона, Анну і Григорія на сайті
https://ru.openlist.wiki там були вказані навіть номери справ. Тому, пишучи другий запит в СБУ я вказав всю інформацію яку знав, включно з номерами справ. Але відповідь прийшла та ка ж: "Інформації не виявлено".
Що ж, думаю можна зробити висновок, що з архівів ГДА СБУ толку не дуже багато. Але я все рівно буду продовжувати пошук.

Три дружини Йосипа

Ще під час першої розмови з моїм двоюрідним дідом Арсеном Гнатовичем в 2010-му році я почув, що прапрадід Йосип мав не одну дружину. Але я і подумати не міг, що історія з дружинами Йосипа настільки цікава і заплутана. Дід Арсен розповідав, про двох жінок: імені першої він не знав, а другу дружину звали Христина - це моя прапрабабця, з якою у Йосипа було п’ять синів і донька.
У метричних книгах за 1878 рік я знайшов запис про одруження Тимощука Йосипа Павловича 35-ти років і Собко Дарії Петрівни 18-ти років. При цьому було вказано, що для Дарії це був перший шлюб, а для Йосипа другий. Отже, у нього уже була раніше дружина (імені якої я досі не знаю), а вже потім, після смерті першої дружини, в 1878-му він одружився з другою дружино - вісімнадцятирічною Дарією. Проте дивина полягає в іншому: в 1878-му Йосип одружився з Дарією, але в метриках за 1877 рік є запис про народження у них сина Арефа. Причому в записі вказані батьки Арефа: Йосип Тимощук і його законна дружина Дарія, якій на той момент мало бути сімнадцять років. Але як вони могли бути в законному шлюбі, якщо запис про цей шлюб лише через рік після народження першого сина!? У 1879-му році знаходимо ще один запис про народження сина Семена, батьки Йосип Тимощук і його законна дружина Дарія. Тут уже все чесно, в 78-му одружилися, в 79-му народився син. То яка ж причина цього дивного запису про народження Арефа в 1877-му? Відповідь на це питання дає вік наречених. На момент одруження Йосипу було 35 років, а Дарії 18, в тому ж таки архіві я знайшов запис про так званий «шлюбний обшук» - спеціальний документ який складався священником і засвідчував що наречені не мають психічних хвороб чи відхилень, погоджуються на шлюб не з примусу, а добровільно, не перебувають в кровному спорідненні і, що головне, обоє повнолітні. Напевно священник не погоджувався обвінчати Йосипа і Дарію без шлюбного обшуку, бо не був впевнений в тому, що наречена повнолітня. Тому і довелося складати цей документ і лише після того вінчати їх у церкві. А першого сина, Арефа, виходить народила Дарія поза шлюбом. Їм довелося зачекати рік і тільки потім, після повноліття нареченої, одружитися. Що змусило молоду дівчину одружитися з 35-річним Йосипом? Спочатку я думав, що розрахунок, що Дарію ніхто і не питав хоче вона заміж чи ні. Батько сказав вийдеш за оцього чоловіка і дочка мусила коритися. Проте якщо одружитися батько міг змусити, то завагітніти без шлюбу – ні. Може шістнадцятирічна (враховуючи, що сина вона народила в 17 років) Дарія закохалася в Йосипа? І була та любов така сильна, що не могли вони терпіти ще рік, до повноліття дівчини? А може ситуація була інша? На той час Йосип був уже досить багатою людиною, тож Дарію батьки могли віддати в найми до хати Йосипа, який після смерті першої дружини потребував допомоги по господарстві. І от так сталося, що у них народився син, священник не захотів вінчати Йосипа з неповнолітньою, але певно за хорошу плату записав Арефа законним сином, а за рік вони одружилися. Звісно я не можу бути в цьому точно впевненим, це лише моя здогадка, що не підкріплена документально. Дарія і Йосип могли дуже любити одне одного, а може старший чоловік просто звабив дівчину, яка не могла опиратися господарю хати де вона наймитувала. Як було насправді вже навряд чи вдасться дізнатися. Відомо тільки що десь в період з 1880-го до 1883-го Йосип одружився в третє з Христиною. Отже, напевно десь в 1879-1880 рр. Дарія померла, можливо, це сталося після пологів, а можливо трохи пізніше. Проте мене чогось дуже цікавить доля цієї дівчини, яка в 17 народила першого сина в 18 одружилася, в 19 народила другого сина, а в 20 років померла. Що вона встигла побачити в цьому житті? Я дуже хочу вірити в те, що Дарія вийшла заміж за Йосипа з любові, що вона мала змогу хоч трохи але побути щасливою, що вона посміхалася, коли тримала в 1877-му свого первістка.

У мене уже є трохи досвіду спілкування з різними архівними установами, тож хочу сьогодні поділитися власним рейтингом українських архівів:

П'яте місце: Архів МВС

Найгірша з архівних установ, з якими мені доводилося спілкуватися. Відповіді на мої запити присилали з великою затримкою, і, по суті, ніякої корисної інформації ці відповіді не містили. Банальна відписка в стилі "інформації не знайдено" на обидва мої запити. Пси Авакова, що з них взяти.

Оцінка їхньої роботи: 3 з 10 не рекомендую з ними працювати.

Четверте місце: Державний архів Житомирської області

У цей архів я надіслав лише один запит, хотів знайти інформацію про можливу роботу прапрадіда в суді в повітовому місті Бердичеві і про володіння землею. Перед тим, як писати в архів, я зайшов на сайт Житомирського архіву і ознайомився з фондами архіву, які є в онлайн доступі [http://archive.zt.gov.ua]. Так, якісь матеріали на сайті є і їх навіть можна переглянути, хоча зручність цього інструменту залишає бажати кращого. Проте у відповідь на мій запит про пошук інформації, отримав відписку в стилі: "Ви можете самостійно здійснити пошук інформації на нашому сайті, а потім скажете нам що вас цікавить і ми зробимо вам фотокопії" Дякую, звісно, хлопці, але якось з клієнторієнтованістю у вас не склалося.

Оцінка їхньої роботи: 5 з 10 якщо вам хочеться отримати абсолютно беззмістовну відповідь на ваш запит - сміливо пишіть в житомирських архів, там працюють справжні експерти!

Третє місце: Галузевий архів СБУ

Мушу зізнатися, відповіді від цих хлопців я отримував швидко. Усе як треба, на офіційному бланку з печаткою і підписом. Тільки толку з цих відповідей - ніякої. Перший раз я надіслав досить розпливчатий запит і очікувано отримав "інформації не знайдено" Другий раз я вказував точні номери справ, але і це не допомогло. Зате в кінці листа була геніальна порада: Радимо звернутися в Архів МВС України, Державний архів Вінницької області та… головний інформаційно-аналітичний центр МВС російської федерації! Навіть адресу в москві вказали. Дякую за турботу рідна спецслужба! Порадити звернутися в спецслужбу країни, з якою у нас війна. Круто!

Оцінка їхньої роботи: 5 з 10 пишіть в галузевий архів СБУ якщо хочете дізнатися адресу російських архівних установ!

Друге місце: Державний архів Київської області

Серйозні хлопці. Мають гарний сайт з дійсно хорошим наповненням [http://dako.gov.ua/] окремо хочу сказати, що там є досить цікавий розділ з оцифрованими фондами, яким навіть можна користуватися. Частину інформації я знайшов на сайті і, відповідно, скачав її безкоштовно. Частину інформації не знайшов, тому написав запит в архів. На наступний ж день, я отримав відповідь з номером мого звернення (оце справді круто!) й інформацію, що робота над моїм запитом почнеться після завершення карантину. І що ви думаєте? Уже 22-го числа я отримав виставлений рахунок. Тут правда треба уточнити, що рахунок вони мені виставили, хоча пошук за моїм запитом ще не проводили. В кінці листа була приписка "в разі незнаходження інформації кошти не повертаються" Що ж, якийсь сенс в цьому є, тому оплату я здійснив і поки чекаю відповіді.

Оцінка їхньої роботи: 7 з 10 поки оцінка авансом, побачимо що з того вийде.

І нарешті перше місце: Державний архів Вінницької області

Архівісти з Вінниці - котики. Я написав їм уже чотири запити і не планую зупинятися. З ними справді приємно працювати. Після першого запиту мені перетелефонувала співробітниця архіву, уточнила що саме я хочу знайти і повідомила скільки це буде коштувати. Потім вона ще раз телефонувала, щоб уточнити незрозумілі моменти. Вона справді перейнялася моєю проблемою! Із Вінницького архіву я отримав купу інформації, в одному з запитів вони навіть мені прислали матеріали з Київського архіву, хоча могли просто написати "пошукай самостійно" (привіт житомиряни ;) ) До того ж працюють вони реально швидко. На перші запити вони відповідали близько місяця, а на останній - лише 5 днів! За моїми підрахунками я заплатив цьому архіву близько 2000 грн сумарно, але якщо чесно з радістю заплатив би більше, бо вони справді якісно роблять свою роботу. Хоча і їм є над чим попрацювати. Якщо я всі листи починаю з "Доброго дня…" а закінчую "… з повагою…" то від них часто отримую порожні листи без слова тексту з вкладенням з документів, які я запитував. Окремо хочу згадати відповідь на мій запит про дату смерті мого прапрадіда Йосипа, отримати порожній лист з темою "смерть" і zip-архівом було трохи стрьомно :) Але не зважаючи ні на що вінницькі архівісти справді круті! Респект

Оцінка їхньої роботи: 9 з 10 дякую їм за те, що тримають мене в тонусі темами своїх листів

В одній із перших історій, про які я розказував в цьому каналі, була історія про "бідного" Йосипа, мого прапрадіда. (Якщо не читали цю історію, то от вона https://t.me/archivist_notes/9) Проте ця сімейна легенда не мала ніякого документального підтвердження. Вперше її розказав моєму татові його батько, а потім цю ж історію з невеликими уточненнями переповів мені двоюрідний дід Арсен. Також старі люди в селі Куманівка, якщо їх запитати чи знають вони щось про хутір "Бідного Йосипа" часто відповідали "о, синку, той Йосип був геть не бідний…". Проте це була лише легенда про 30 десятин землі, які неможливо було підтвердити документально… до вчорашнього дня.

Я займався пошуком по онлайн архіву на сайті https://www.familysearch.org (до речі, сам сайт дуже рекомендую, він містить дуже багато корисної інформації) знайшов безліч цікавої інформації про родину і близько 20 близьких родичів, і десь біля 30 потенційних рідних, але таких, що їх прив'язати до родинного дерева поки не дуже виходить. Проте головне відкриття чекало мене коли я вирішив подивитися книгу "Списокъ населенныхъ местъ Кіевской губерніи" видання 1900 року. Я знав, що прапрадід Йосип жив на хуторі між селами Куманівка і Пиківець, тож спробував відшукати ці два села в книзі. Записи про них і справді знайшлися, в книзі було сказано про кількість дворів і жителів обох сіл, віддаленість до повітового міста, але жодної згадки про хутір Бідного Йосипа. Я трохи засмутився, проте на автоматі продовжив гортати сторінки, аж от раптом у зовсім несподіваному місці натрапив на такий запис. Для мене ця знахідка - це велетенська удача! Я нарешті отримав підтвердження сімейній легенді і ще трохи наблизився до розкриття таємниці життя прапрадіда Йосипа.

​Багато людей займаються пошуком інформації про своїх родичів в архівах, але мало хто розказує про це. Вважається, що це така собі "sensitive information", якою не прийнято ділитися. Думаю, це неправильно, як мінімум в сімейному колі про це варто говорити.
Як приклад, можу навести себе. Я давно займаюся пошуком, записував розповідь двоюрідного дідуся, складав сімейне дерево. Проте з початком карантину дещо активізувався, зробив кілька запитів в архіви, знайшов цікаву інформацію. Найперше я розповів про неї батькам, які дуже позитивно сприйняли моє захоплення і багато допомагали мені в прочитанні метрик (ох, ці безсонні спільні ночі над розбиранням рукописної дореволюційної російської мови з метричних книг :) ) Але оскільки я сконцентрувався більше на пошуку інформації про Йосипа Тимощука, то моя мама, яка теж не на жарт захопилася цією темою, взялася досліджувати предків по своїй лінії, про яких ми знали дуже мало.
Якщо по татовій лінії я докопався до Тимощука Тимофія, мого прапрапрапрапрадіда який жив десь приблизно в 1730-1800 роках, то по маминій лінії я знав максимум мого прадідуся Олексія Кравчука і чув про іншого дідуся Івана Демчика. Тож мама взалася за справу і розвинула кипучу діяльність. Були знайдені номери телефонів усіх можливих родичів, з якими був встановлений контакт і випитана вся інформація, яку вони знали. Далі мама опрацювала метричні книги, що були доступні онлайн, а також листи перепису населення за 1897 рік і результати були вражаючі. За кілька годин вдалося знайти близько десятка родичів про яких ми і не здогадувалися. Зокрема, ми дізналися про те, що Іван Демчик по-батькові був Васильович, тобто жив колись такий собі Василь Демчик. А головне хтось з родичів поділився старою фотографією на звороті якої було написано "Батько Вас Фед. Мати Євд. (нерозбірливо) Донька Клав Вас 1904 8-м-ц" Не важко здогадатися що чоловік на фото це Василь Федорович Демчик мій прапрадід, його дружина Євдокія і їхня 8-ми місячна донька Клавдія.
Ця інформація і це фото - це справжнісінький скарб, який би точно не вдалося відшукати, якби ми не ділилися інформацією про пошуки. Тому шукайте, досліджуйте і розповідайте ваші історії!
P.S. Нагадую, що у нас є чат, де ви можете поспілкуватися на тему дослідження родоводу і поділитися вашою родинною історією.

Останнім часом усе більше переконуюся, що для успішної роботи з архівними справами треба мати специфічний склад характеру, багато посидючості і аналітичний розум. Найбільша проблема навіть не знайти, а правильно обробити отриману інформацію і зробити правильні висновки. Саме правильне трактування і співставлення різних документів дозволить досліднику просунутися вглиб ще на кілька поколінь. І тут на перший план виходить досвід. Можна звісно як я, набивати власні ґулі на лобі і самому досліджувати родовід. А можна звернутися до професіоналів, до людей які займаються генеалогією не один рік. Якщо ви хочете дослідити свій родовід, але не знаєте з чого почати, або застрягли в пошуках і не розумієте куди далі рухатися, раджу вам звернутися до Центру вивчення генеалогії "Пращур", який очолює мій хороший знайомий Віктор Долецький. За "Пращуром" я спостерігаю уже певний час і знаю, що вони виросли з маленької групи дослідників у велику генеалогічну компанію, що надає повний спектр послуг. Думаю, і у мене настане момент, коли я зайду в глухий кут з моїми пошуками, тоді я буду звертатися за допомогою саме до "Пращура". Більше про них можете дізнатися на офіційному сайті:
https://prashhur.com/

P.S. Якщо ви уже працювали з "Пращуром", чи з іншою генеалогічною компанією, розкажіть будь ласка, про ваш досвід в чаті.

Думаю важко знайти українську родину, в якій не було б хоча б одного репресованого комуністичною владою. Так чи інакше, але це зачепило кожного. Тому шукаючи інформацію про родичів варто не забувати про пошук по спискам репресованих.
Особисто мені вдалося відшукати інформацію про двох родичів які були заарештовані (і один потім засуджений до 3-х років концтаборів) за те, що "агітували не вступати в колгосп". А мого двоюрідного прадіда взагалі виселили в Мазановецький район Амурської області (я писав про цю історію тут https://t.me/archivist_notes/17)
Зараз, завдяки старанням колишнього голови галузевого архіву СБУ і колишнього голови Українського Інституту Національної Пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича, та великої кількості інших причетних до справи відкриття архівів спецслужб, є можливість звернутися до відповідної установи та отримати інформацію про своїх репресованих родичів. Також є велика кількість оцифрованих даних, де самостійно можна спробувати відшукати сліди зниклих членів родини.
Український Інститут Національної Пам'яті на своїй сторінці підготував список джерел, де ви можете здійснити пошук. Дуже раджу ознайомитися. https://www.facebook.com/332380996916541/posts/1644476175707010/ P.S. Цікавими знахідками і родинними історіями діліться в нашому чаті.

​Важлива частина сімейної історії - це фотографії. Мені в цьому плані не пощастило, старих фото, на яких були б мої рідні майже не збереглося. Я маю лише одне стареньке фото, яке колись дав мені мій двоюрідний дідусь. Фото було зроблене після повернення Антона Йосиповича із заслання, він сидить в центрі знімка, поруч з ним його старший брат Олексій. Молодий хлопець в центрі у верхньому ряду - син Антона, Григорій, який народився на спецпоселенні батьків в Амурській області і напевно тоді вперше потрапив в Україну.
Я багато вдивлявся в обличчя Антона і Олексія намагаючись відшукати в них спільні риси і уявити собі як міг виглядати їхній брат, а мій прадід, Тимофій, знімка якого я ніколи не мав. Це фото було вже досить стареньке і в кількох місцях надірване, деяких кутиків не вистачало. Тож я вирішив відновити його, аби мати можливість зробити копію. В цьому мені допомогла @OlhaKami не знаю, яку саме магію застосовувала Оля, але результат вийшов вражаючий. Тому якщо ви теж маєте фотокартки, які хочете відновити - сміливо звертайтеся до Олі, вона крута!

Зі сторони може здатися, що займатися пошуками в архівах дуже просто. Ну що там складного, написав лист в архів, з тією інформацією, яка тебе цікавить, трохи почекав і отримав відповідь. Але насправді за простим "написав лист в архів" ховається багато аналітичної роботи, яку треба провести.
Постійні читачі "Записок диванного архівіста", певно, вже знайомі з Йосипом Павловичем і історією про "бідного Йосипа". Це центральна фігура моєї сімейної легенди, тому мені дуже хотілося знайти архівні документи, які б розказали мені про цю людину. У метричних книгах я хотів знайти коли він народився, хто були його батьки. Проте все виявилося не так просто.
У архівах немає записів про народження Йосипа, але є записи про два з трьох його шлюбів.
У 1878 році Йосип одружився з Дарією Собко й у шлюбному обшуку вказано, що наречений мав 35 років, а наречена - 18. Отже, виходить, що дата народження Йосипа 1843 рік, а Дарії - 1860-й. Це не збігається з метрикою в якій сказано, що Дарія народилася 1856 року. Проте є ще один незрозумілий момент: за рік до одруження Йосипа і Дарії в 1877 році у них народився син Ареф (тут я передаю привіт усім, хто вважає, що в ті часи всі були пуританами і чемно чекали до одруження ;) ). Хоча у метриці Арефа сказано, що його батьки Йосип і Дарія були в "законному шлюбі".
Але за два роки після шлюбу в 1880 році Дарія помирає при пологах і Йосип одружується втретє з Христиною Глушманюк у метриці про їхнє одруження сказано, що на той момент Йосипу було 42 роки, а Христині 21 рік. Тепер виходить, що Йосип мав би народитися 1838 року.
Якщо ж поглянути на запис про смерть Йосипа Павловича в березні 1907 році, то в ньому вказано, що на момент смерті Йосипу було 67 років, отже, народився він в 1840-му.
Таким чином, маємо три дати: 1838, 1840 і 1843 роки. Спробуємо перевірити їхню правдивість.

Подивимося на те, коли народжувалися діти у Павла Андрійовича (батька Йосипа):
1825-1827 р.р. - Марк
1828 р. - Фекла
1833 р. - Марія
1837 р. - Іван
1841 р. - Василь
1843 р. - Параскева
1846 р. - Полікарп
1838-1854 р.р. - Іоаким

У 1843-му в Павла народилася донька Параскева, а двоє дітей в один рік у одних батьків народитися на могли, якщо вони тільки не близнята. То, виходить, Йосип народився в 1838-му? Добре, що в мене є сповідний розпис за 1838 рік, зараз я швиденько подивлюся… Але в 1838-му є запис про Павла Андрійовича і його дітей Марка, Івана, Феклу і Марію але жодної згадки про Йосипа. Можливо, сповідний розпис був проведений до народження Йосипа, а він народився пізніше того ж року. Що ж пишу в Центральний Державний Історичний Архів, де є метрики за 38 і 44 роки, щоб таки розставити крапки над "і". З архіву приходить відповідь: "За період 38-44 років запису про народження Йосипа не знайдено. Проте в 1841-му році є запис про народження Василя Павловича, а в сповідному списку 1848 року в сім'ї Павла уже сина Василя немає, але є Йосип (відповідного віку)"

Звісно, я не запитував нічого про сповідний список копію його мені не прислали (для цього потрібно робити окремий запит), тому залишається загадкою що все-таки значило оте "відповідного віку"? Відповідного віку, як Василь? Тобто Василь якось перетворився на Йосипа?

Запитань більше, ніж відповідей. Тому в мене і досі є кілька варіантів:
1. Йосип і Василь це одна і та ж людина. Батьки хотіли назвати Йосипом, але народився він 1-го січня близько до церковного свята Василя і священник змусив батьків назвали саме так. Хоча у сім'ї продовжували називати Йосипом і так він надалі сам себе називав. Не дуже хороше пояснення, адже в записі про смерть в 1907 році він вказаний саме як Йосип, а не Василь.
2. Йосип був незаконний син Павла, народжений, можливо, від іншої жінки. Цим пояснюється відсутність запису про народження Йосипа. Цей запис може бути в іншому селі і без прізвища батька, але з прізвищем матері. А десь між 1838 і 1848 роками Павло "визнав" сина, той почав жити з батьком і відповідно з'являється в сповідному розписі.
3. Ну, і не будемо виключали варіант помилки архівістів які шукали мені інформацію (тим паче що в цьому ж запитів вони точно одну помилку допустили, яку я помітив). Можливо, вони просто прогледіли запис про народження Йосипа.

А взагалі так, шукати інформацію в архівах дуже "просто" ;)

Щоб трохи відволіктися від пошуків дати народження "невловимого Джо Йосипа", про які я писав в попередніх постах, я вирішив заглибитися на кілька десятиліть і пошукати інформацію про батька Йосипа - Павла і його діда Андрія.
Для цього я взявся аналізувати такий тип документів як "сповідний розпис". Цей церковний документ фіксував відвідання прихожанами сповіді і причастя. Приходили зазвичай усією родиною, бо за неявку - штраф. Тож за допомогою сповідних списків можна багато дізнатися про родину. Проте мої родичі не були б собою якби і тут у них не було якоїсь плутанини.

1. Отож сповідний розпис за 1800 рік описує родину:
Андрія Федоровича Темо(?) (прізвище явно написане частково) і його дружини Меланії Андріївни, у яких були діти Ульяна (9 років) і Павло (3 роки). З ними також жили брати Андрія Іван і Яків Федоровичі.
Павло - це майбутній батько Йосипа, а Уляна це його сестра, метрику якої я маю, в метриці сказано, що її батьки Андрій і Меланія Тимощук. Отже це люди які мені потрібні!
2. Дивлюся сповідний список за 1808 рік:
Родина Андрія Федоровича Тимощука (тут прізвище уже написано правильно, повністю і чудово читається) його дружина Меланія Федорівна (чомусь змінилося по-батькові) і їх діти Павло (11 років), Герасим (6 років), Яків (3 роки) Уляна (14 років) Все співпадає, у сім'ї народилося двоє дітей, прізвище правильно - отже точно рідня! Сім'я Івана тепер живе окремо, а от третій брат Яків десь пропадає
3. Сповідний розпис за 1809 рік:
Ніяких змін немає, дві родини, прізвище записано правильно, всі подорослішали на рік. З точки зору документів просто ідеальна картина.
4. Сповідний розпис за 1817 рік:
Родина Андрія Федоровича (прізвище не вказане) і його дружини Меланії Федорівни, їхні діти: Уляна (21 рік) Павло (18 років), Герасим (15 років), Параскева (7 років), Ірина (4 роки), Марія (2 роки) Немає Якова, очевидно дитина померла. Проте також пропадає Іван Федорович (брат Андрія) з родиною.
5. Сповідний розпис за 1818 рік:
Все класично, родина Андрія Федоровича і його дружини Меланії Федорівни, у яких діти Уляна, Павло, Герасим, Параскева, Ірина, Марія, усі подорослішали на рік. Здавалося б все чудово… Але чому Андрій тут записаний як "Андрій Федорович Лежнюк" Як!? Чому?! Навіщо!? В попередніх роках ніяких Лежнюків з таким же ж набором дітей не було, звідки від узявся тут? Ну окей, може це просто помилка того хто складав список, наступний рік все прояснить.
6. Сповідний розпис за 1819 рік:
Та ж історія що і роком раніше, дружина і діти на місці, всі подорослішали на рік, але знову це "Андрій Федорович Лежнюк" другий рік впідряд це уже не може бути помилкою написання!
Далі в сповідних розписах доступних мені "дірка" і наступний лише за 1836 рік
7. Сповідний розпис за 1836 рік:
Родина Павла Андрійовича Тимощук і його дружини Євдокії Онуфріївни, їхні діти Марк, Фекла, Марія і батько Павла Андрій Тимофійович Тимощук. І чому у нього змінилося по-батькові? Від цього року і надалі аж до смерті Андрія в 1843-му році він скрізь буде іменуватися як Андрій Тимофійович, в метричному записі про смерть також буде записаний так.


Інколи мені здається, що перед тим як іти до сповіді сім'я збиралася і домовлялася як би ще більше заплутати тих, хто потім буде читати ці списки. А які найнезрозуміліші моменти у ваших родоводах? Діліться в історіями в нашому чаті.

​У пошуках свого коріння не варто нехтувати жодним з доступних джерел. Тож намагаючись знайти інформацію про прапрадіда Йосипа, я старався не забувати і про його дітей, яких у Йосипа було аж тринадцять. Мій тато розповідав мені, що пам'ятає образ з дитинства, коли до його батька, приходив в гості "дядько Петро". Це був другий син Йосипа, старший брат мого прадіда Тимофія. В дитячих спогадах тата закарбувався образ високого чоловіка в темному пальті, з вузлуватими, спрацьованими руками. Ми знали, що Петро жив в селі Миколаївка, але ніяких інших даних про нього у нас не було. І от сьогодні татові вдалося поїхати в те село і порозпитувати в сільській раді про цього чоловіка. Сільський голова підняв старі "подворові книги", в яких велися записи про мешканців села і їхні господарства, і навіть показав місце де стояла хата Петра. Виявилося, що старші люди та досі пам'ятають його.
Звісно далеко не завжди "подворові книги" в селах зберігаються, нам насправді дуже пощастило. Тепер я знаю не тільки скільки було дітей в Петра, але і де вони вчилися, працювали, скільки в родині було поросят і овець, скільки землі вони мали та що на ній вирощували.
Тож варто і такі документи досліджувати.

P.S. Особливо мене веселять написи "козлики" і "козочки" :)

​Нещодавно (хоча і не без проблем), але мені вдалося отримати від ДАКО дуже цікаві документи, що стосуються моєї родини. Мова йде про так звану "уставну грамоту" спеціальний акт, який врегульовував різні аспекти відносин між селянами і поміщиками, після скасування кріпацтва.
Наскільки я можу судити з отриманих документів, мова йде про 1865 рік і про викуп селянами с. Куманівка землі у поміщиці Феліції Федорівни Чеконської. Думаю це саме пані, про яку йдеться в сімейній легенді про "бідного Йосипа", який надурив її з кількістю своїх волів. У додатку до грамоти є "подворная опись", де перераховано жителів села, кількість землі яку вони купують в поміщиці а також сума, яку за цю землю мають сплатити. Селяни повинні були заплатити за землі, на якій стояли їхні будинки (в грамоті вона названа "усадебная(в черте селения)") і ту, на на якій могли б сіяти (в грамоті "полевой надел").
Усім селянам польового наділу відміряли однаково: 6 десятин і 1404 сажені (за моїми підрахунками це біля 7 гектарів), а от ділянки під будинки в кожного свої. Наприклад, мій прапрадід Йосип купив 1830 саженів "усадебной" землі (це близько 0.83 гектара). До речі, середній розмір паю у Вінницькій області зараз 2,5 гектари.
Думаю, землі в полі селяни хотіли купити б більше, тут чим більше маєш землі, тим більше з неї зможеш заробити, але очевидно поміщиця не хотіла продавати більше.
Цікавим також є те, що за сімейною легендою, після смерті батька Йосипа - Павла, його дружина купила Йосипу за гроші залишені у спадок 30 десятин землі. Враховуючи, що Павло помер 1855 року, а події з викупом землі у поміщиці і звільненням з кріпацтва відбувалися 1865 року, маємо два варіанти:
1. сімейна легенда тут помиляється і у мати не купувала Йосипу землю;
2. 10 років багата людина, що мала стільки землі, все рівно повинна була відбувати панщину.


У будь-якому хочу сказати, що в питанні пошуку інформації про родину, не варто зациклюватися виключно на класичних джерелах: метричних списках, переписах, сповідних розписах. Досліджуйте всі можливі джерела навіть такі, в яких здавалося б точно не може бути нічого корисного.

Досліджуючи родовід, зіштовхнувся з проблемою майже повної відсутності джерел часів до Другого Поділу Речі Посполитої (себто до 1793 року) Найбільш раннє джерело, в якому вдалося відшукати інформацію про селян Київської губернії (до яких належала моя родина), це ревізька казка російської імперії 1795 року. Проте мене не полишає відчуття, що мають бути й інші джерела. Напевно найбільш значимою подією на Правобережній Україні на початку і в середині 18-го століття були селянські повстання, зокрема Коліївщина, заради придушення яких і були запрошені російські війська, що окупували, а потім за Другим Поділом і анексували територію Київського Воєводства РП. Отож я і подумав, чи не можуть архівні матеріали про події Коліївщини містити якісь генеалогічно значимі дані? Наприклад списки селян що приймали участь в тих подіях, чи список розграбованих і спалених маєтків поміщиків. Було б дуже добре поєднати загальну історію, про яку нам розповідали в школі з власною, сімейною історією. Думаю це могло б якоюсь мірою наблизити історичні події, щоб ми перестали дивитися на них як на щось, що було не з нами.
А як ви вважаєте, чи є перспективним спроба такого дослідження?

Моє дослідження сімейної історії і родоводу почалося з легенди про те, що мій прапрадід Йосип хитрістю зміг повернути свої воли, які через недогляд зайшли на поле старої поміщиці, що доживала віку в своєму маєтку в селі. Через цю хитрість він став відомий як "бідний Йосип" хоча був досить багатою людиною. Якщо ви пропустили цю історію, то дуже раджу почитати ось вона: https://t.me/archivist_notes/9
І от вчергове зіштовхнувшись з відсутністю генеалогічних джерел які б я ще міг дослідити, вирішив трохи "копнути" в сторону того, а хто ж володів селом Куманівка, звідки походить моя родина. Насамперед мені вдалося відшукати в ДАКО документи про скаргу селян на поміщицю Феліцію Чеконську, яка після того як було відмінене кріпацтво і селяни мусили викупити у поміщиків землю для своїх потреб, чинила їм всілякі перепони і давала погані землі. А далі випадкова знахідка допомогла мені копнути трохи глибше. Я дізнався що в 19-му столітті Куманівкою володіли поміщики з промовистим прізвищем Кумановецькі. А саме Теодор Кумановецький (1800 - 1853) що був одружений з Анієлою Потоцькою (так так, з тих самих Потоцьких) і вони мали двох доньок, Кароліну і …. Феліцію.