​​Кожен генеалог-початківець на початку своїх досліджень припускає: "Якщо у людей одне прізвище – це одна родина". Генеалог із досвідом знає, що все не так однозначно, і додає уточнення: "Якщо вони з одного села" або "Якщо це підтверджується ДНК-тестом". Дослідник-експерт розуміє, що одна й та сама родина могла змінювати прізвище в різні періоди, і часом це траплялося не раз.

Вперше я зіткнувся з цим явищем, коли раптом мої Тимощуки на 20 років стали Лежнюками. Детальніше про це писав тут і тут.

Згодом, досліджуючи історію того ж села Куманівка, помітив інші подібні випадки: Мрежук став Даниловим, Домбровський – Городиським.

Але справжня загадка чекала на мене в історії родини моєї прабабці Онисії.

🔍 Зміна прізвища в кожному поколінні

В її метриці зазначено, що її батько – Остап Козлюк. Проте в самій метриці Остапа він записаний як син Петра Кириловича Кирилюка.

А в документах про народження Петра він уже значиться як син Кирила Козійчука.

Батько Кирила в офіційних записах фігурував як Козієв або Козій.

Тобто майже кожне покоління з 1760-х до 1880-х змінювало прізвище:

👉 Козій → Козійчук → Кирилюк → Козлюк

Чому так сталося? Причини для мене досі залишаються загадкою.

💡 Прізвище як спосіб уникнути покарання

Однак деякі використовували зміну прізвища свідомо. Рідного брата мого прапрадіда Остапа, Семена Козлюка, як мінімум чотири рази засуджували до тюремного ув’язнення за крадіжки. І кожного разу він називався по-іншому. Чи робив він це для того, щоб уникнути суворішого покарання? Ймовірно так. Адже за повторну крадіжку термін ув’язнення збільшувався.

📌 P.S. До речі, статистика злочинів кінця XIX століття в Куманівці дуже цікава і показова.

Роздумую, чи не написати окремий допис під заголовком "Куманівський кримінал".

​​Як відновити пошкоджені сімейні фото: корисний інструмент від Adobe

Кожен, хто цікавиться сімейною історією, знає, наскільки цінними є старі родинні фотографії. Іноді ними охоче діляться родичі, а іноді їх доводиться буквально випрошувати. Добре, якщо знімки збереглися в гарній якості — зроблені в салоні, з правильно виставленим світлом і чітким зображенням. Але часто час і недостатньо дбайливе ставлення призводять до того, що фотографії доходять до нас у жахливому стані: розмальовані, розірвані, із втраченими фрагментами.

Якщо покращити світло, контрастність і зменшити потертості допомагає інструмент покращення фото від MyHeritage, то відновлення втрачених частин зображення раніше було складним завданням.

Але зараз є чудове рішення — інструмент «Generative Fill» від Adobe (https://firefly.adobe.com/). Він аналізує зображення та автоматично доповнює відсутні фрагменти, ґрунтуючись на збережених деталях. Результат виходить досить якісним, і це чудовий спосіб оживити пошкоджені фото.

💡 Важливо: у безкоштовній версії є певні обмеження щодо кількості використань, але для разових задач цього цілком достатньо.

Ось як у мене вийшло відновити фото:

Панове, підкажіть у когось є позитивний досвід отримання сканів з ЦДІАК з фондів з шифром КМФ в гарній якості? Мені архів відповів, що вони не мають технічної можливості копіювати мікроплівки. Пропонують мені прийти в читальний зал, де я буду з болем вдивлятися в старі ГДРівські проектори. Це звісно не варіант так працювати з документами, тож можливо є якісь обхідні варіанти?

Вирішив я трохи "повоювати за справедливість" з Державними архівами. Є наказ Мінюсту від 05.12.24 який встановлює оплату за виготовлення копії з цифрового носія у розмірі 1,1 грн. Але деякі архіви (не будемо показувати пальцем на ДАВіО) вирішили, що ДАСУ і Мінюст їм не указ, та продовжують виставляти рахунки за "сканування документів" для оцифрованих давно фондів по 3,42 грн за сторінку.
Сьогодні я написав скаргу в ДАСУ щодо цього питання. Подивимося чи буде на неї якась адекватна реакція

Поділюся з вами приємним досвідом взаємодії з польським AGAD.
15 квітня написав їм запит на отримання інвентарів Ширмівського ключа (4 справи), а уже 22-го квітня отримав рахунок, який оперативно оплатив і сьогодні маю на руках скани документів.
Зображення зроблені дуже якісно, ніхто не намагався розбити лист на частини, щоб здерти побільше грошей (ДАВіО з фондом 904 грішить таким) ціна доволі адекватна (1 PLN за копію з мікрофільму, 2 PLN за копію з оригіналу)

Єдина проблема, що через обмеження НБУ провести swift-платіж для оплати послуг архіву неможливо. Мені довелося просити родину в Польщі провести цей платіж. Але в цілому і комунікація і якість роботи від AGAD на висоті!

P.S. Чи цікаво вам було б прочитати матеріал про мій досвід пошуку інвентарів? Можу написати щось схоже на мою статтю про пошук унійних візитацій якщо вам то буде корисно.

Підготував великий матеріал про пошук інвентарних описів та їх використання у генеалогічних дослідженнях. Спробував підсумувати свій досвід в цій справі і викласти його в максимально простому і доступному описі, який може бути корисний усім. Неможливо охопити всі територіальні особливості і описати універсальну інструкцію для будь-якого регіону, але я виділив основні підходи в пошуку, які будуть працювати для всіх теренів.
Сподіваюся кожен знайде в цьому матеріалі щось цікаве і корисне для себе. Якщо ви маєте чим доповнити цей матеріал - пишіть, разом ми зробимо його кращим.
Ну і звісно ж прошу про поширення і коментування цього допису, щоб про нього дізналося більше дослідників.
Успіхів усім у пошуках інвентарів!

Інвертарні описи маєтків, як джерело генеалогічної інформації

Зізнаюся: я люблю копирсатися в архівах. Це як дигерство, тільки замість підземель — старі папери, замість ліхтарика — цифровий сканер, і замість скарбів — рукописи з плямами від чорнил XVIII століття.

Буває шукаєш одне, але раптом відволікаєшся на хвилинку на новий, цікавий фонд і от — знахідка: план містечка Білопілля за 1780 рік. Так, того самого Білопілля, що нині тихо дрімає на Вінниччині, а колись входило до Махнівського повіту, було містечком і мало навіть оборонні споруди. Тепер я знаю, де була ринкова площа, де стояв замок, і де, ймовірно, хтось сварився за місце на ярмарку.

У цій статті — трохи історії міста, трохи про Тишкевичів і краплина архівного детективу.

Не вірите? Погляньте самі:

Білопілля: Містечко між річками й століттями https://telegra.ph/B%D1%96lop%D1%96llya-M%D1%96stechko-m%D1%96zh-r%D1%96chkami-j-stol%D1%96ttyami-04-28

Окей панове, зараз буде дещо дивне питання, ви не лякайтеся головне.

Чи є хтось з вас громадянином Литви, або можливо має литовський Residence Permit або має литовський e.Resident або є громадянином ЄС і можете пройти ідентифікацію за допомогою eIDAS?
Мені потрібна допомога з отриманням інформації з однієї литовської бібліотеки, а там лише такі умови доступу до інформації.

Друзі, відбулося чудо!
Сліпий прозрів! Виявилося, що дійсно фонд 904 в ДАВіО є оцифрований, тому виставляти мені рахунок за оцифрування не потрібно! І загублений наказ Мінюсту раптом знайшовся (а по телефону хамовита жіночка стверджувала, що ні про який наказ Мінюсту вона не знає) Тепер ДАВіО на його основі готують оновлений порядок надання платних послуг.
І все це чудо сталося за допомогою чарівної пігулки - скарги в ДАСУ!
Тож раджу усім кому архів буде виставляти рахунок за оцифрування уже оцифрованих справ користуватися цими ліками!

P.S. Маленьку западлянку вони мені таки зробили, заблокували на своєму SynologyDrive можливість скачати скани, тільки переглянути. Але нічого ми і це поборемо!

​​Перемігши у двобої за доступ до оцифрованих фондів зі змієм на ім’я "ДАВіО", я нарешті здобув те, що шукав: у скарбах цього змія знайшов п’ять останніх метричних книг села Ширмівка. Саме їх мені бракувало, щоб почати дослідження однієї з найменш відомих гілок мого родоводу.

І ось, переглядаючи записи початку XX століття, я знову бачу знайому й завжди страшну картину: сторінка за сторінкою, смерть за смертю — переважно діти. Скільки разів у різних селах я вже натрапляв на це, а звикнути все одно неможливо.

Трохи цифр. За 1913 рік у Ширмівці померла 141 особа: 101 дитина віком до 16 років і 35 дорослих. Тобто на одного дорослого — три дитини. Думаю, схожий розподіл буде й в інших населених пунктах того часу. Але ось що справді дивне: якщо ви підете на будь-яке старе кладовище з похованнями початку XX століття, ви не знайдете там такої кількості дитячих могил. Їх — одиниці. Перше, що спадає на думку — дитячі поховання просто не збереглися. Минуло понад сто років, час нещадний. Але чисто статистично: якщо дітей помирало втричі більше, ніж дорослих, то й до нашого часу їхніх могил мало б зберегтися бодай у два-три рази більше. А їх — немає. Чому?

Може, дітей не вважали «повноцінними» членами громади? Можливо, їм не ставили кам’яних чи металевих хрестів — обмежувалися дерев’яними, які зникали разом із пам’яттю? Може, за їхніми могилами не доглядали так ретельно як за похованнями дорослих?

Запитань наразі більше, ніж відповідей. А що ви думаєте з цього приводу?

Дочка православного священника одружується з католиком. На вулиці 1904-й рік. Цікаво це священник був такий прогресивний, чи вік дочки зіграв свою роль і допоміг подолати Велику Схизму? 🤭

Друзі, нещодавно ми з вами долучилися дружньою банкою до збору коштів на FPV-ретранслятор для воїнів ССО. З радістю повідомляю вас, що обладнання уже передане нашим військовим. Можливо, навіть перші росіяни уже здохли з використанням цього прекрасного пристрою!
Щиро дякую усім вам хто долучився до збору! Не забувайте підтримувати Сили Оборони України!

Звіт тут: https://www.instagram.com/p/DJo3ABysz9c/?igsh=emZ6OXN1MG95czZi

Друзі, чудова новина, відроджено проект "Карти-Пошукайки"!

Відродив проєкт "карти-пошукайки", який перестав оновлюватись у 2023 році.

- створена нова мапа (стара не підтримується)
- створена нова форма (стара не підтримується)
- перенесені дані з карти-пошукайки:
- додані дані, які були внесені користувачами, але не додані на саму мапу

Працює як і раніше, але тепер регулярно оновлюватиметься. Шукайте своїх, та додавайте нові дані.

Хочу спробувати новий експериментальний формат дописів на каналі.
Як ви знаєте, якийсь час тому я написав, а потім і видав книгу «Люди без облич». Можливо, хтось із вас уже читав цю книгу. Але сьогодні пропоную вам дізнатися про неї в дещо незвичному варіанті — «радіопередачі».

Уявіть собі провінційне радіо «Картопляна хвиля» та двох його ведучих.
Вона — Тамара Ефірченко, екзальтована жіночка трохи за 40, випускниця філологічного факультету Українського університету культурного слова (УУКС), де готують чудових фахівців із пафосу, інтриги й правильної інтонації.
Він — Борис Бубенський, молодий, але втомлений співак районної опери, з поставленим (проте не туди, куди треба) голосом і великими амбіціями.

Вони отримують редакційне завдання — розповісти в ефірі про книгу «Люди без облич». Ось що в них вийшло.

P.S. До речі, книгу все ще можна замовити за посиланням: https://forms.gle/yWH93B4iiTVEhw4q7

Редакція "Записок диванного архівіста" цього місяця "працює в полях".

До прикладу вчора подарував "Музею Хліба" у Білопіллі копію плану містечка 1780-го року, який був знайдений мною в фондах Бібліотеки Вільнюського Університету. Насправді я дуже люблю такі музеї, невеликі, але з душею, де працівники захоплюються своєю справою. Без фінансування, без підтримки, вони щороку роблять свою роботу, вкладаючи в неї багато часу і зусиль. Допомагати поповнювати експозиції таких музеїв для мене велика радість і честь.

Підгледів у автора дружнього каналу “Моє коріння : генеалогія” (до речі дуже рекомендую підписатися) цікаву гіпотезу щодо певного співпадіння назв населених пунктів, які потенційно можуть вказувати на міграцію населення з одного в інший.
Згадав, що і я помічав такі цікаві збіги, наприклад дивну схожість назв сіл в околицях Базалії і в околицях Махнівки. Нашвидкоруч накидав і собі карту, аби візуалізувати цю ідею і ось що вийшло: Мапа "Махнівка - Базалія"

А як ви думаєте, чи є можливість якось підтвердити таку міграцію населення?

Що спільного між старим замком, ринковою площею, зруйнованим костелом і Тишкевичами?
Правильно — це все Білопілля 1780 року. І це вам не “вісім хат і три лелеки” — йдеться про амбітний план власника перетворити Білопілля на потужне приватне містечко з укріпленнями, майстернями й ярмарками.

Про віднайдену мапу цього поселення кінця XVIII століття я вже трохи розповідав у «Записках диванного архівіста». Бо ви, мої любі читачі, маєте дізнаватися про все першими.

Але тепер — усе як годиться: з джерелами, контекстами, припущеннями й нотками картографічного захоплення.
Моя стаття «Забутий простір. Віднайдена мапа Білопілля кінця XVIII століття» вже на сайті Локальної історії

​​Вітаю, друзі!

Як ви знаєте, знайти генеалогічні джерела XVIII століття — справа не з легких. Одним із найцінніших, але водночас найскладніших у доступі типів джерел є інвентарі маєтків. Вони розкидані по різних архівах і фондах, часто недоіндексовані, а інформація про них — фрагментарна. Зрозуміти, чи існує інвентар по конкретному населеному пункту, — справжній виклик.

Саме тому я запускаю проєкт «Інвентаріум» → https://inventarium.org.ua/
Його мета — створити публічний реєстр інвентарів маєтків на українських землях, аби полегшити життя історикам, генеалогам і всім, хто досліджує минуле.

Цей проєкт — спільна справа, і без допомоги однодумців її не реалізувати.
Як можна долучитися:

Якщо вам цікава тема інвентарів і ви хочете допомогти — заповніть коротку форму в розділі «Долучитися до проєкту».

Якщо у вас вже є дані про інвентарі, яких ще немає в базі — будь ласка, додайте їх у розділі «Додати інвентар».

І не забувайте регулярно перевіряти, чи не з’явився новий інвентар по вашому населеному пункту!

Якщо маєте питання про проєкт або про пошук інвентарів — пишіть, я з радістю відповім.

P.S.
Оскільки ви — читачі каналу «Записки диванного архівіста», тобто найкраща аудиторія в світі 😉, ділюсь анонсом до офіційного запуску.
Прошу поки не поширювати інформацію публічно — скоро буде можна, і я обов’язково дам знати, коли саме 💛