Хвилинка генеалогічного гумору. Пам'ятайте цю пісеньку, коли намагаєтеся розв'язати свої родинні загадки

Сьогодні я вирішив спробувати перевірити наскільки реально спробувати опрацьовувати рукописні документи 18 ст. за допомогою штучного інтелекту. Робив це на прикладі Житомирських актових книг, що у мене вийшло описав тут: https://telegra.ph/Dosv%D1%96d-anal%D1%96zu-ZHitomirskih-aktovih-knig-18-st-za-dopomogoyu-shtuchnogo-%D1%96ntelektu-01-21

Кожного разу, коли я їду поїздом з Києва, на мене находить меланхолійний настрій. Я згадую історію загибелі мого пра-прадіда Йосипа. Його вбили біля залізниці, коли він повертався з Києва. Вбили, пограбували, а тіло кинули на узбіччя колії, щоб усе виглядало як нещасний випадок — начебто його збив поїзд. Про що він думав у свою останню поїздку? Можливо, підбивав підсумки останньої угоди чи планував наступні. Або ж просто мріяв нарешті потрапити додому, уявляючи, як його зустрінуть дружина й діти.

Генеалогічні дослідження часто нагадують сухий каркас — схеми родоводу, виписки з метричних книг, переліки імен і дат. Але щоб оживити історію, їй потрібна плоть і кров — деталі, почуття, життєві обставини, що додають сенсу.

Можна скласти родовід на кілька століть углиб, ретельно простежити всі родинні зв’язки, але цього замало. Уявляйте своїх предків, намагайтеся зрозуміти їх, осмислюйте їхні вчинки, зберігайте історії їхнього життя. Навіть якщо це лише дрібниці, які здаються вам несуттєвими.
За можливості самі пишіть щоденники, чи ведіть блоги, аби вашим нащадкам було звідки дізнатися історії про вас. Бо минуле важливе, його треба досліджувати, але і теперішнє потребує фіксації і збереження. Пам'ятайте, що ваше життя - це чиєсь майбутнє генеалогічне дослідження.

Надзвичайно цікава стаття "Криза і можливості Великого згону" вийшла у 8-му номері журналу "Локальна історія" за 2024-й рік.

Ця важлива подія у історії Правобережжя, що відбулася 1678-1679 рр., зазвичай не дуже добре висвітлена і погано знана. А саме вона є причиною значних демографічних змін на Правобережжі.

https://publishing.localhistory.org.ua/product/slobozhanshhyna-8-2024/

Не вперше уже пишуть мені люди і задають питання щодо досліджень унійних візитацій.
Я не є великим експертом в цій темі, але два роки тому написав невелику статтю, де поділився власним досвідом такого дослідження. З того часу, наскільки мені відомо деякі візитації стали доступними онлайн, але все ж методологія пошуку досі може бути корисною для дослідників.
У візитаціях ви зможете знайти детальний опис церкви, інформацію про священнослужителів. Також часто в цих документах міститься опис церковних земель з їх межами, це уже може бути генеалогічно значуща інформація.

Тож нагадую про цю статтю усім бажаючим:
https://telegra.ph/Un%D1%96jn%D1%96-v%D1%96zitac%D1%96i-cerkov-na-Pravoberezhzh%D1%96-u-18-st-05-01

Панове ІТ-шники відгукніться!

Планується розробка проєкту всеукраїнського генеалогічного індексу. На цей раз хотілось би обʼєднати зусилля та навички, а також просто познайомитись з програмістами в нашій генеалогічній тусовці.

Без паніки, ніхто нікого не буде примушувати писати код. Ціль просто зібратись, послухати мій пітч з баченням тех.реалізації проєкту, та обговорити почуте. Так званий brainstorm.

Цікаво? Заповнюйте анкету:
https://forms.gle/B9DxAH6P2Tz2QdEK8

Ви не програміст, але знаєте кому це може бути цікаво? – перешліть йому цю форму.

Дякую

Як добре ви знаєте населені пункти, які досліджуєте? Чи задумувалися коли-небудь, що не лише міста мають райони, а й села поділяються на так звані «кутки»?

Більшість таких назв відомі лише місцевим мешканцям або вихідцям із села, і саме тому ця інформація часто залишається в тіні. А даремно! Вона не лише цікава, а інколи й дуже корисна.

Так, до прикладу, в одному з архівів я натрапив на документ «Інвентарний опис сіл Кашперівка, П'ятигірка і Закиянка». Перші два населені пункти ідентифікував одразу, а от Закиянки в сучасних реєстрах не знайшов. Довго шукав відповідь, аж доки не поговорив із мешканкою Кашперівки. Вона розповіла, що Закиянка – це нинішня назва одного з кутків села. Колись це було окреме невеличке поселення за річкою Киянка (звідси й назва). З часом Кашперівка розрослася, поглинула його, і тепер Закиянка – лише частина села.

Історія не унікальна. Чимало сіл мають такі кутки, що зберігають у своїх назвах відлуння минулого. Тому я вирішив створити карту «Географічні кутки» 🗺 – проєкт, який допоможе зберегти та систематизувати ці дані.

💡 Долучитися до проєкту дуже просто:
🔹 Ознайомитися з картою можна тут: Географічні кутки
🔹 Надіслати пропозиції щодо кутків ваших населених пунктів можна за допомогою цієї форми.

Поки що зосереджуємося на селах та маленьких містечках, а великі міста залишимо на потім. Якщо ідея «зайде», то спробуємо масштабувати проєкт і зробити його публічним.

📝 Маєте зауваження чи пропозиції? Напишіть у коментарях! Разом ми можемо створити унікальну базу місцевої топоніміки.

​​Панове, на честь круглого числа підписників каналу (нас уже 500!) у мене для вас гарна новина:

В наявності знову є книга "Люди без облич", новий тираж, щойно з друкарні.

Про що книга: "Люди без облич"- це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року.

Навіщо вам купувати цю книгу: Якщо ви досліджуєте власний родовід і думаєте, яким чином можна викласти сімейну історію, аби це було цікаво і захопливо — ця книга для вас може стати гарним прикладом. Якщо ви цікавитеся "малою історією" історія родини, історія, населеного пункту, історія регіону — ця книга може розповісти вам про долю цілої родини з Правобережжя крізь століття. Ну і якщо ви просто хочете прочитати як я страждав розплутуючи сімейні загадки розкопані в архівах, а ще прочитати цікаві художні вставки, де я намагаюся оживити героїв книги — то книга "Люди без облич" точно для вас!

Прочитати відгуки від тих, хто уже прочитав книгу можна тут

або тут

або тут

Тож якщо ви надумали замовити книгу — заповніть форму

Читаючи київську газету "Пролетарская правда" за 1922-й рік натрапив на дуже цікаву замітку.

В редакцію написала обурена жінка, що опинилася у важкій життєвій ситуації. Ця робітниця за допомогою міліції віджала у власників одну кімнату в їх квартирі і заселилася туди жити. Але от біда, кляті власники тепер недолюблюють нещасну робітницю і усіляко їй це показують! Дійсно, як жити в таких умовах!?

Цікаво, що минуло більше ста років, а ситуація геть не змінилася. Так само наші "сусіди" віджали у нас частину "квартири" і дивуються чому ж ми не хочемо з ними брататися. Вони, як і ця робітниця вимагають покарати клятих "терористів"!
Що ж, приєднаймося і ми до цих закликів, але реалізуємо їх по-своєму. Бо таких нахабних сусідів справді треба карати. Тому панове пропоную вам прямо зараз зробити пожертву на будь-який актуальний збір для Сил Оборони України.
Давайте покажемо сусідам що буває коли береш чуже!

Друзі!
Я зараз працюю із дуже цікавим матеріалом - справою про підпільну українську організацію, що діяла в учительській семінарії с.Немиринці, Бердичівського повіту і боролася проти більшовиків.
В 1921-му році, бердичівські чекісти заарештували багатьох з них: молодих майбутніх учителів та їх викладачів - звинувачуючи цих людей у “контр-революції”. Сьогодні, нащадки цих чекістів, разом з одвічним ворогом із північного сходу, воюють проти нашої країни. Аби знову мати змогу арештовувати і розстрілювати наших учителів та інтелігенцію, морити нас голодом, знищувати в таборах.

Як і сто років тому нас захищають сміливі і відважні, але навіть вони потребують нашої допомоги. Зокрема, підрозділ ССО, в якому служить мій знайомий, зараз збирає кошти на ретранслятор для FPV-дронів. Я дуже хочу, з вашою допомогою, доєднатися до цієї справи. Я відкрив дружню-банку для цього збору. За кожні 5000 грн., які ви пожертвуєте на збір, я буду публікувати в своєму телеграм-каналі “Записки диванного архівіста” уривок із статті про Немиринецьку повстанську організацію, протоколи допитів, фото та інші цікаві документи з цієї справи. Чим більше ми зберемо, тим більше ви зможете дізнатися про події, що відбувалися на Бердичівщині в 1920-х роках і як комуністам протистояли українські повстанці.

Ви можете задонатити будь-яку суму, залежно від ваших можливостей, маленьких донатів не буває! А також прошу вас поширити цей допис у всіх можливих соціальних мережах. Чим більше людей дізнається про цей збір, тим швидше ми зможемо його закрити. На моєму телеграм-каналі уже опублікована перша частина історії. Її продовження ви зможете прочитати як тільки сума зібраних коштів на банці досягне 5000 грн, продовження другої частини стане доступним після того як ми зберемо 10000 грн і так далі.

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2R6vy6tUBY
Приєднуйтеся до телеграм каналу, донатьте, читайте неймовірно цікаву історію і підтримуйте Сили Оборони України!

Перша частина розповіді: “Загадковий лист і кульгавий курʼєр”

Друзі! Ми зібрали перші 5000 грн в нашому зборі, а це значить, що мені пора розповісти вам другу частину історії.

Справа Немиринецьких семінаристів. Частина 2 - “Бердичівські чекісти беруться до роботи”

Пишіть в коментарях вашу думку щодо того що вчинив Лукʼян Головенько. Щоб ви зробили, якби опинилися на його місці? Та й чи взагалі чи займалися б ви підпільною роботою, якби жили в 1920-х?
Ну і звісно не забуваємо донатити для того, аби зʼявилася наступна частина історії.

Друзі, ви усі великі молодці!
Зібрано уже більше 10000 грн, я дякую вам, за кожну вашу пожертву.
Також зібрана сума означає, що прийшла пора дізнатися продовження історії про Немиринецьких семінаристів!

Частина 3 - “Історія про контрреволюційні блузки і спідниці”

Діліться вашими враженнями від історії, мені важливо розуміти чи ця розповідь знаходить у вас якийсь відгук.
Також продовжуємо донатити на банку, аби побачити наступну частину!

https://send.monobank.ua/jar/2R6vy6tUBY

​​Панове, наш збір застряг на відмітці 14000 грн, а до нашої мети - 50 тис. ще дуже і дуже далеко!

В цей день, третю річницю повномасштабного вторгнення, згадайте той страх і непевність, яку ви відчували 24 лютого 2022 року. Ми вижили і вистояли тільки завдяки тому, що кожен вносив свою частку в спільну справу. Хтось волонтерив, хтось допомагав евакуюватися, хтось лікував поранених, а хтось знищував окупантів. Нам треба разом діяти і далі, щоб не допустити повторення того дня, щоб не відчувати страх ще раз.

Зібрати кошти для ретранслятора FPV-дронів означає повернути росіянам цей "борг страху". Якщо ви уже донатили на цей збір, але маєте можливість зробити це ще раз - закликаю вас це зробити знову. За кожну частину історії, що я тут публікую - додавайте в нашу банку посильну для вас суму. Якщо ви уже репостили інформацію про цей збір - зробіть це ще раз. Чим більше людей дізнається тим більше людей зможуть задонатити. Пишіть вашим знайомим в особисті чати, пишіть в робочі чати вашим колегам з проханням долучитися до збору.

Дописи які можна поширити:

1) Допис про збір в телеграмі

2) Допис про збір в Фейсбуці

3) Якщо у вас є аудиторія в твітері чи інстаграмі - напишіть там кілька слів з посиланням на допис зі збором.

Ну і звісно ж пам'ятайте, що на кожні зібрані 5000 грн я буду публікувати продовдення історії Немиринецьких семінаристів. Декілька наступних історій уже написані і чекають лише аби зібрана сума досягнула потрібного значення.

Донатьте і пам'ятайте. Або ми підтримуємо Сили Оборони зараз, або будемо завтра сидіти в тюрмі як оці семінаристи 100 років тому.

https://send.monobank.ua/jar/2R6vy6tUBY

​​Панове!
Ми з вами разом досягли важливої відмітки у нашому зборі, зібрано більше 15000 грн.
А це означає, що настав час перегорнути наступну сторінку у історії Немиринецьких семінаристів.

Пропоную вашій увазі четверту частину історії "Та хто ж такий цей Комарницький!?"

Принагідно нагадаю, що читання цього допису платне. Вашу чесну гривню задонатити на наш збір можна за цим посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/2R6vy6tUBY

​​Чудовий приклад того, як можна працювати з родинними спогадами, – книга «Історія життя Анни Бойко», створена неймовірною Олею Супрун.

Олі пощастило отримати спогади її бабусі, записані у форматі щоденника. Доповнивши їх усними переказами, та навіть бабусиними віршами, вона створила справді унікальну книгу.

Я книгу читав і мені вона дуже сподобалася! Тож раджу і вам замовити її за посиланням:
https://aboykohistory.com.ua/

​​Маю одну контроверсійну думку: “Те, як ми турбуємося про наших нащадків і те, як доглядаємо могили предків, визначає, наскільки ми хороші люди”.

Якщо з турботою про нащадків у нашому суспільстві все більш-менш добре, то з доглядом могил наших померлих ситуація геть сумна. Про могили предків пам’ятають зазвичай люди старшого покоління, бо вони більше думають про вічність. Молодшим це зазвичай видається геть не потрібним, тим паче що є хтось, хто робить це замість них. Тож коли вони самі досягають віку, коли питання родинної пам’яті починає їх турбувати, знання про те, хто і де похований, втрачається. Знають хіба про те, де поховані батьки чи дідусі з бабусями, всі інші родичі втопають у мороці забуття.

У моїй родині питання могил предків дуже болюче. Я не знаю, де похований мій прадід Тимофій, що помер від голоду в 1933-му. Але ми з татом доглядаємо могилу його дружини на старому цвинтарі. Крім могили прабабусі, там ще доглянуті десь 2–3 могили, усі інші забуті й занедбані. Нещодавно мені вдалося відшукати могилу прапрабабусі по іншій лінії. Пам’ять про це зберегла моя тітка, яка й доглядала за могилою довгий час.

А яка найдавніша могила ваших предків, про яку ви знаєте? Чи доглядаєте ви за нею? Чи відвідуєте ваших померлих на Провідний тиждень?

P.S. На фото приклад того, як вдало підібраний надгробок продовжує розповідати історію власника і після смерті.

​​У своїх пошуках інвенатрів старих сіл навколо Махнівки, а головне любої моєму серцю Куманівки натрапив на відомий давно документ, опублікований в Архіві ЮЗР Ч.6 Т.1 - стор. 223 - 232
Це Інвентар маєтків, що належать панам Остапу (Євстафію), Юрію, Петру і Олександру Тишкевичам - Логойським, в Житомирському повіті, Київського воєводства з кількістю селян, міщан і їх повинностей складений 7 жовтня 1593 року

Надзвичайно захопливий інвентар, особливо ось який фрагмент мене зацікавив:

Автор документа передає слова місцевих мешканців Слободищ (колись містечко, а зараз село поблизу Бердичева), які розповідають що їх будинки спалив "пан Краківський", через що власник Слободищ Федір (Фридрих) Тишкевич Логойський звільнив їх від податків на 5 років.

"... тепер його милість пан Федір, наш пан, усе це відпустив, оскільки ми були сильно ображені від першого пана воєводи Волинського, а теперішнього пана Краківського, який спалив наші гумна і землі під містом, за греблею, співпрацюючи з паном Харміським, і після того забрав і надав нам його милість, що ми від пана Краківського вогнем згоріли, свободу на п’ять років, що почалася від року тисяча п’ятсот дев’яносто першого, і згідно з наданням його милості, ми більше не будемо виконувати жодних повинностей ..."

Цим паном Краківським є ніхто інший як Януш Острозький, син Василя-Костянтина Острозького. Суперечки ці разом з взаємними наїздами, спаленням сіл і містечок тривали кілька десятиліть. Федір багато скаржився на дії Януша Острозького, який осадив слободи на землях Тишкевича під Махнівкою, зганяв з земель селян Федора і садив на ці землі своїх.
Януш Острозький відомий серед іншого тим, що був великим поборником католицької віри, через що наче мав конфлікт з своїм батьком Василем. Судячи з наведеного фрагменту конфлікт між Острозькими і Тишкевичами тривав як мінімум з 1590-х років. Як раз тоді у Федора Тишкевича народився син, якого назвали... Янушем. Він подорослішавши теж став ревним католиком і противником православ'я. Саме Януш Тишкевич фондував кляштор Босих Кармелітів в Бердичеві

На фото два Януша, Острозький і Тишкевич.

​​Кожен генеалог-початківець на початку своїх досліджень припускає: "Якщо у людей одне прізвище – це одна родина". Генеалог із досвідом знає, що все не так однозначно, і додає уточнення: "Якщо вони з одного села" або "Якщо це підтверджується ДНК-тестом". Дослідник-експерт розуміє, що одна й та сама родина могла змінювати прізвище в різні періоди, і часом це траплялося не раз.

Вперше я зіткнувся з цим явищем, коли раптом мої Тимощуки на 20 років стали Лежнюками. Детальніше про це писав тут і тут.

Згодом, досліджуючи історію того ж села Куманівка, помітив інші подібні випадки: Мрежук став Даниловим, Домбровський – Городиським.

Але справжня загадка чекала на мене в історії родини моєї прабабці Онисії.

🔍 Зміна прізвища в кожному поколінні

В її метриці зазначено, що її батько – Остап Козлюк. Проте в самій метриці Остапа він записаний як син Петра Кириловича Кирилюка.

А в документах про народження Петра він уже значиться як син Кирила Козійчука.

Батько Кирила в офіційних записах фігурував як Козієв або Козій.

Тобто майже кожне покоління з 1760-х до 1880-х змінювало прізвище:

👉 Козій → Козійчук → Кирилюк → Козлюк

Чому так сталося? Причини для мене досі залишаються загадкою.

💡 Прізвище як спосіб уникнути покарання

Однак деякі використовували зміну прізвища свідомо. Рідного брата мого прапрадіда Остапа, Семена Козлюка, як мінімум чотири рази засуджували до тюремного ув’язнення за крадіжки. І кожного разу він називався по-іншому. Чи робив він це для того, щоб уникнути суворішого покарання? Ймовірно так. Адже за повторну крадіжку термін ув’язнення збільшувався.

📌 P.S. До речі, статистика злочинів кінця XIX століття в Куманівці дуже цікава і показова.

Роздумую, чи не написати окремий допис під заголовком "Куманівський кримінал".

​​Як відновити пошкоджені сімейні фото: корисний інструмент від Adobe

Кожен, хто цікавиться сімейною історією, знає, наскільки цінними є старі родинні фотографії. Іноді ними охоче діляться родичі, а іноді їх доводиться буквально випрошувати. Добре, якщо знімки збереглися в гарній якості — зроблені в салоні, з правильно виставленим світлом і чітким зображенням. Але часто час і недостатньо дбайливе ставлення призводять до того, що фотографії доходять до нас у жахливому стані: розмальовані, розірвані, із втраченими фрагментами.

Якщо покращити світло, контрастність і зменшити потертості допомагає інструмент покращення фото від MyHeritage, то відновлення втрачених частин зображення раніше було складним завданням.

Але зараз є чудове рішення — інструмент «Generative Fill» від Adobe (https://firefly.adobe.com/). Він аналізує зображення та автоматично доповнює відсутні фрагменти, ґрунтуючись на збережених деталях. Результат виходить досить якісним, і це чудовий спосіб оживити пошкоджені фото.

💡 Важливо: у безкоштовній версії є певні обмеження щодо кількості використань, але для разових задач цього цілком достатньо.

Ось як у мене вийшло відновити фото: