Метрики 1917-го року особливо цікаві тим, що одразу видно коли до села "докотилася столична політика"
17 червня в документі ще вказують "крестьянин", а 7 вересня уже "гражданин"
🙃

Як раз на Самайн (Гелловін) почав дослідження нового населеного пункту, а там такі цікаві прізвища трапляються: Упир (або Опир), Куць (це одне з імен чорта), Біда, Блекота (отруйна рослина) і моя родина - Безсмертні.

Дуже цікава підбірка, так і кортить розкопати історію села і зрозуміти звідки ті прізвища походять!

P.S.
- Може у вас в роду є шляхта, дворяни, князі?
- Краще! В мене в роду є нечиста сила!

В генеалогії головне - це рухатися по дереву не лише в минуле, але і в майбутнє

​​Чергова цікавинка з метрик:

"Четверного числа, у прохожей (по ея словам так как она беременного(?) вида) Киевской губернии уездного города Таращи жительки, однодворца Федора Іоаннового Васковскаго, отданого (по ея словам) сего 1835 года в месяце март в военную службу, первобрачной жени, Александри Іоанновой Васковской, на обратном пути из Почаева в дом своего жительства в сем Кашперовском приходе родилась дочь Марфа"

Що спонукало жінку на останніх місяцях вагітності піти в прощу з Таращі в Почаїв? Переживала за чоловіка у війську і хотіла аби тамтешні монахи молилися за нього? Хотіла замолити гріх незаконної дитини (не факт що вона сказала правду про час віддачі у військо чоловіка)? Шукала благословення для дитини?
В будь-якому випадку завдяки Кашперівському священнику Василю Бутовському ми маємо змогу бачити такий розлогий метричний запис з поясненнями і це дуже добре.

P.S. Як бачите, час іде, а проблеми в людей ті ж самі, чоловік у війську, а жінка змушена сама думати про майбутнє дітей. Проте є і велика різниця. Тоді українські чоловіки служили в чужому війську і воювали за чужі інтереси, а зараз вони служать в своєму війську і воюють за своїх рідних і близьких. Тож по можливості закликаю вас закинути пару гривень на будь-який збір для військових прямо зараз.

Дуже незвичайна причина смерті жінки в 1829-му році в Кашперівці: "Від гикавки". Цікаво, що це насправді була за хвороба.

P.S. А ви всі, любі підписники каналу, будьте мені здорові в Новому Році, не гикайте, досліджуйте свої родоводи і діліться цікавими знахідками!

А ми продовжуємо серію містично-детективних історій про село Кашперівка Махнівського повіту.

В попередніх "серіях" ми поговорили про нечисту силу що відобразилася в прізвищах жителів села а також дізналися про дивну смерть від гикавки
Цікаво, що від гикавки в 1829-му році померла Горпина, друга дружина Василя Безсмертного, але ще більш неймовірна історія трапилася з тим таки Василем Безсмертним в 1826-му році! За рік до того 28 лютого 1825-го помирає його перша дружина Марина (див скрін №1) А за трохи більше ніж рік, а саме 8 березня 1826-го року покійниця Марина народжує Василеві сина Феофілакта (див скрін №2)

Здається, я починаю розуміти чому від гикавки померла Горпина, наступниця Марини... Непрості ці Безсмертні, ой непрості!

​​Ті читачі “Записок диванного архівіста”, які давно стежать за каналом, знають, що я наполегливо досліджую історію села Куманівка, що знаходиться в Махнівському ключі. Одна з головних загадок, яка мене не полишає, – це питання, коли ж було засновано це село.

Кілька років тому хтось у Вікіпедії зазначив, що Куманівка заснована у 1849 році. Але така дата виглядає сумнівною, адже я на власні очі бачив метричні записи 1790-х років. Зрозуміло, що село існувало значно раніше кінця XVIII століття.

Я вирішив заглибитися в дослідження і звернувся до люстрацій та тарифів подимного податку. Ці документи дозволили мені припустити, що Куманівка була заснована між 1724 і 1731 роками. У люстрації 1724 року село ще не згадується, але в документі за 1731 рік воно вже присутнє. Більше того, там зазначено, що в Куманівці проживало сім родин слобожан. Серед них, до речі, була і родина моїх предків.

На той час селом володіли Радзивіли, а саме Барбара Радзивілова з роду Завішів та її чоловік Миколай Фаустин Радзивіл. Я навіть знайшов документи 1740-х років, у яких Барбара номінувала священників для Куманівської церкви.

Виходячи з цих даних, я побудував таку теорію. На початку XVIII століття все Правобережжя перебувало в руїнах: пусті села, зруйновані замки, незасіяні поля. Барбара, яка відома своєю активністю, отримавши землі Махнівського ключа, видала привілеї на заснування нових або відновлення старих поселень. Це пояснює, чому в 1731 році в Куманівці мешкало сім слобожан. Їх звільнили від податків, що може вказувати на той факт, що село було новозаснованим.

Проте кілька днів тому я натрапив на витяг із документа 1650 року, який стосується розподілу маєтків Януша Тишкевича. У списку маєтків згадується й Куманівка. Ця знахідка усе змінила.

Тепер виходить, що як мінімум станом на 1650 рік Куманівка вже існувала. На жаль, я поки що не знайшов оригіналу цього документа. Він, швидше за все, зберігався у Варшавських гродських книгах, і ймовірність віднайти цей оригінальний документ в повному вигляді дуже мала.

Тож наступне завдання – з’ясувати, ким були ті сім слобожан, які жили в Куманівці у 1731 році. Чи це були давні мешканці села, яких звільнили від податків, чи переселенці, які відновили зруйноване поселення? Це питання поки залишається відкритим.

Хвилинка генеалогічного гумору. Пам'ятайте цю пісеньку, коли намагаєтеся розв'язати свої родинні загадки

Сьогодні я вирішив спробувати перевірити наскільки реально спробувати опрацьовувати рукописні документи 18 ст. за допомогою штучного інтелекту. Робив це на прикладі Житомирських актових книг, що у мене вийшло описав тут: https://telegra.ph/Dosv%D1%96d-anal%D1%96zu-ZHitomirskih-aktovih-knig-18-st-za-dopomogoyu-shtuchnogo-%D1%96ntelektu-01-21

Кожного разу, коли я їду поїздом з Києва, на мене находить меланхолійний настрій. Я згадую історію загибелі мого пра-прадіда Йосипа. Його вбили біля залізниці, коли він повертався з Києва. Вбили, пограбували, а тіло кинули на узбіччя колії, щоб усе виглядало як нещасний випадок — начебто його збив поїзд. Про що він думав у свою останню поїздку? Можливо, підбивав підсумки останньої угоди чи планував наступні. Або ж просто мріяв нарешті потрапити додому, уявляючи, як його зустрінуть дружина й діти.

Генеалогічні дослідження часто нагадують сухий каркас — схеми родоводу, виписки з метричних книг, переліки імен і дат. Але щоб оживити історію, їй потрібна плоть і кров — деталі, почуття, життєві обставини, що додають сенсу.

Можна скласти родовід на кілька століть углиб, ретельно простежити всі родинні зв’язки, але цього замало. Уявляйте своїх предків, намагайтеся зрозуміти їх, осмислюйте їхні вчинки, зберігайте історії їхнього життя. Навіть якщо це лише дрібниці, які здаються вам несуттєвими.
За можливості самі пишіть щоденники, чи ведіть блоги, аби вашим нащадкам було звідки дізнатися історії про вас. Бо минуле важливе, його треба досліджувати, але і теперішнє потребує фіксації і збереження. Пам'ятайте, що ваше життя - це чиєсь майбутнє генеалогічне дослідження.

Надзвичайно цікава стаття "Криза і можливості Великого згону" вийшла у 8-му номері журналу "Локальна історія" за 2024-й рік.

Ця важлива подія у історії Правобережжя, що відбулася 1678-1679 рр., зазвичай не дуже добре висвітлена і погано знана. А саме вона є причиною значних демографічних змін на Правобережжі.

https://publishing.localhistory.org.ua/product/slobozhanshhyna-8-2024/

Не вперше уже пишуть мені люди і задають питання щодо досліджень унійних візитацій.
Я не є великим експертом в цій темі, але два роки тому написав невелику статтю, де поділився власним досвідом такого дослідження. З того часу, наскільки мені відомо деякі візитації стали доступними онлайн, але все ж методологія пошуку досі може бути корисною для дослідників.
У візитаціях ви зможете знайти детальний опис церкви, інформацію про священнослужителів. Також часто в цих документах міститься опис церковних земель з їх межами, це уже може бути генеалогічно значуща інформація.

Тож нагадую про цю статтю усім бажаючим:
https://telegra.ph/Un%D1%96jn%D1%96-v%D1%96zitac%D1%96i-cerkov-na-Pravoberezhzh%D1%96-u-18-st-05-01

Панове ІТ-шники відгукніться!

Планується розробка проєкту всеукраїнського генеалогічного індексу. На цей раз хотілось би обʼєднати зусилля та навички, а також просто познайомитись з програмістами в нашій генеалогічній тусовці.

Без паніки, ніхто нікого не буде примушувати писати код. Ціль просто зібратись, послухати мій пітч з баченням тех.реалізації проєкту, та обговорити почуте. Так званий brainstorm.

Цікаво? Заповнюйте анкету:
https://forms.gle/B9DxAH6P2Tz2QdEK8

Ви не програміст, але знаєте кому це може бути цікаво? – перешліть йому цю форму.

Дякую

Як добре ви знаєте населені пункти, які досліджуєте? Чи задумувалися коли-небудь, що не лише міста мають райони, а й села поділяються на так звані «кутки»?

Більшість таких назв відомі лише місцевим мешканцям або вихідцям із села, і саме тому ця інформація часто залишається в тіні. А даремно! Вона не лише цікава, а інколи й дуже корисна.

Так, до прикладу, в одному з архівів я натрапив на документ «Інвентарний опис сіл Кашперівка, П'ятигірка і Закиянка». Перші два населені пункти ідентифікував одразу, а от Закиянки в сучасних реєстрах не знайшов. Довго шукав відповідь, аж доки не поговорив із мешканкою Кашперівки. Вона розповіла, що Закиянка – це нинішня назва одного з кутків села. Колись це було окреме невеличке поселення за річкою Киянка (звідси й назва). З часом Кашперівка розрослася, поглинула його, і тепер Закиянка – лише частина села.

Історія не унікальна. Чимало сіл мають такі кутки, що зберігають у своїх назвах відлуння минулого. Тому я вирішив створити карту «Географічні кутки» 🗺 – проєкт, який допоможе зберегти та систематизувати ці дані.

💡 Долучитися до проєкту дуже просто:
🔹 Ознайомитися з картою можна тут: Географічні кутки
🔹 Надіслати пропозиції щодо кутків ваших населених пунктів можна за допомогою цієї форми.

Поки що зосереджуємося на селах та маленьких містечках, а великі міста залишимо на потім. Якщо ідея «зайде», то спробуємо масштабувати проєкт і зробити його публічним.

📝 Маєте зауваження чи пропозиції? Напишіть у коментарях! Разом ми можемо створити унікальну базу місцевої топоніміки.

​​Панове, на честь круглого числа підписників каналу (нас уже 500!) у мене для вас гарна новина:

В наявності знову є книга "Люди без облич", новий тираж, щойно з друкарні.

Про що книга: "Люди без облич"- це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року.

Навіщо вам купувати цю книгу: Якщо ви досліджуєте власний родовід і думаєте, яким чином можна викласти сімейну історію, аби це було цікаво і захопливо — ця книга для вас може стати гарним прикладом. Якщо ви цікавитеся "малою історією" історія родини, історія, населеного пункту, історія регіону — ця книга може розповісти вам про долю цілої родини з Правобережжя крізь століття. Ну і якщо ви просто хочете прочитати як я страждав розплутуючи сімейні загадки розкопані в архівах, а ще прочитати цікаві художні вставки, де я намагаюся оживити героїв книги — то книга "Люди без облич" точно для вас!

Прочитати відгуки від тих, хто уже прочитав книгу можна тут

або тут

або тут

Тож якщо ви надумали замовити книгу — заповніть форму

Читаючи київську газету "Пролетарская правда" за 1922-й рік натрапив на дуже цікаву замітку.

В редакцію написала обурена жінка, що опинилася у важкій життєвій ситуації. Ця робітниця за допомогою міліції віджала у власників одну кімнату в їх квартирі і заселилася туди жити. Але от біда, кляті власники тепер недолюблюють нещасну робітницю і усіляко їй це показують! Дійсно, як жити в таких умовах!?

Цікаво, що минуло більше ста років, а ситуація геть не змінилася. Так само наші "сусіди" віджали у нас частину "квартири" і дивуються чому ж ми не хочемо з ними брататися. Вони, як і ця робітниця вимагають покарати клятих "терористів"!
Що ж, приєднаймося і ми до цих закликів, але реалізуємо їх по-своєму. Бо таких нахабних сусідів справді треба карати. Тому панове пропоную вам прямо зараз зробити пожертву на будь-який актуальний збір для Сил Оборони України.
Давайте покажемо сусідам що буває коли береш чуже!

Друзі!
Я зараз працюю із дуже цікавим матеріалом - справою про підпільну українську організацію, що діяла в учительській семінарії с.Немиринці, Бердичівського повіту і боролася проти більшовиків.
В 1921-му році, бердичівські чекісти заарештували багатьох з них: молодих майбутніх учителів та їх викладачів - звинувачуючи цих людей у “контр-революції”. Сьогодні, нащадки цих чекістів, разом з одвічним ворогом із північного сходу, воюють проти нашої країни. Аби знову мати змогу арештовувати і розстрілювати наших учителів та інтелігенцію, морити нас голодом, знищувати в таборах.

Як і сто років тому нас захищають сміливі і відважні, але навіть вони потребують нашої допомоги. Зокрема, підрозділ ССО, в якому служить мій знайомий, зараз збирає кошти на ретранслятор для FPV-дронів. Я дуже хочу, з вашою допомогою, доєднатися до цієї справи. Я відкрив дружню-банку для цього збору. За кожні 5000 грн., які ви пожертвуєте на збір, я буду публікувати в своєму телеграм-каналі “Записки диванного архівіста” уривок із статті про Немиринецьку повстанську організацію, протоколи допитів, фото та інші цікаві документи з цієї справи. Чим більше ми зберемо, тим більше ви зможете дізнатися про події, що відбувалися на Бердичівщині в 1920-х роках і як комуністам протистояли українські повстанці.

Ви можете задонатити будь-яку суму, залежно від ваших можливостей, маленьких донатів не буває! А також прошу вас поширити цей допис у всіх можливих соціальних мережах. Чим більше людей дізнається про цей збір, тим швидше ми зможемо його закрити. На моєму телеграм-каналі уже опублікована перша частина історії. Її продовження ви зможете прочитати як тільки сума зібраних коштів на банці досягне 5000 грн, продовження другої частини стане доступним після того як ми зберемо 10000 грн і так далі.

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2R6vy6tUBY
Приєднуйтеся до телеграм каналу, донатьте, читайте неймовірно цікаву історію і підтримуйте Сили Оборони України!

Перша частина розповіді: “Загадковий лист і кульгавий курʼєр”