Цікаві знахідки в метриках с. Вернигородка продовжуються: "[...] Білопільської волості циган Стефан Федорович Марченко і його законна дружина Марія Моісеєва [...]"

Зазвичай вказували селянин якого села є батьком дитини, а тут циган якої волості. Ну і імена у цигана і його дружини якісь дуже українські... Дивина та й годі!

Читаю оце зараз "Український мультифронтир" і стільки думок рояться в голові. Ця книга змусила подивитися інакше на дуже велику кількість ідей, що уже були сформовані в моїй голові. До а
прикладу в уривку з праці "Ukraine between East and West" є фраза, що збереженню єдиної української нації, серед іншого, сприяло неповне окатоличення західноукраїнських земель. Я це трактую як збереження певних культурних схожостей, що дало можливість в 20 столітті злуці УНР і ЗУНР.
Питання, звісно, кому тут завдячувати цьому збереженню схожості. Насамперед православним західних українських земель. Але частково і уніатам, які були з точки зору католиків "частково своїми", а отже з ними не треба було аж так боротися, як боролися з православними. При цьому уніати залишили собі таку культурну орієнтацію (східний обряд), що дозволила акцептувати в головах в людей по обидва боки Збруча можливість об'єднання в одну державу. А то були б ми зараз як серби з хорватами: одна мова, різні віри, різні держави. Тобто Унія то таки "двосічний меч" який не спрямований вістрям на "схід", а скоріше рубає у дві сторони.

Панове, нагадаю, що у "Записок диванного архівіста" є чат, де, за потреби, можна висловити автору дописів своє "фє" або "щире захоплення", обговорити актуальні події і новини 19 століття і просто влаштувати срач на історичну тему.

Приєднуйтеся: https://t.me/+UBOmvXkduvqAJpXX

От що буває, коли священник веде метрики, не зʼясовуючи детально, яке ж прізвище у батьків новонародженого. Потім чоловіку довелося звертатися в суд, аби довести, що він Подворний, а не Подворнюк.

P.S. Зверніть увагу на специфічну мову чи безграмотність секретаря "народного" суду: "[...] котрій зʼясовав, що до цього часу фамілія його була Подворний, но почомуто в метріці записано Подворнюк [...]"

Вперше бачу щоб в метричному записі про шлюб вказували вулицю звідки наречений 😄

Друзі, а чи відомо вам, що Петро Франко, син Івана Франка написав оповідання "Махнівська попівна" про саме ту Махнівку, що поблизу славнозвісного села Кумінівка?
Історія розповідає про те, сяк Махнівський замок брали приступом козаки в часи Хмельниччини. З сучасного погляду, оповідання дещо посереднє, не вирізняється історичною правдивістю, а скоріше навпаки, дещо упереджене з шаблонними, примітивними персонажами.
Але все-таки приємно почитати про майже рідні краї.
https://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0003275

P.S. Чи знаєте ви якісь інші твори, історичні чи художні, про Махнівку?

Метрики 1917-го року особливо цікаві тим, що одразу видно коли до села "докотилася столична політика"
17 червня в документі ще вказують "крестьянин", а 7 вересня уже "гражданин"
🙃

Як раз на Самайн (Гелловін) почав дослідження нового населеного пункту, а там такі цікаві прізвища трапляються: Упир (або Опир), Куць (це одне з імен чорта), Біда, Блекота (отруйна рослина) і моя родина - Безсмертні.

Дуже цікава підбірка, так і кортить розкопати історію села і зрозуміти звідки ті прізвища походять!

P.S.
- Може у вас в роду є шляхта, дворяни, князі?
- Краще! В мене в роду є нечиста сила!

В генеалогії головне - це рухатися по дереву не лише в минуле, але і в майбутнє

​​Чергова цікавинка з метрик:

"Четверного числа, у прохожей (по ея словам так как она беременного(?) вида) Киевской губернии уездного города Таращи жительки, однодворца Федора Іоаннового Васковскаго, отданого (по ея словам) сего 1835 года в месяце март в военную службу, первобрачной жени, Александри Іоанновой Васковской, на обратном пути из Почаева в дом своего жительства в сем Кашперовском приходе родилась дочь Марфа"

Що спонукало жінку на останніх місяцях вагітності піти в прощу з Таращі в Почаїв? Переживала за чоловіка у війську і хотіла аби тамтешні монахи молилися за нього? Хотіла замолити гріх незаконної дитини (не факт що вона сказала правду про час віддачі у військо чоловіка)? Шукала благословення для дитини?
В будь-якому випадку завдяки Кашперівському священнику Василю Бутовському ми маємо змогу бачити такий розлогий метричний запис з поясненнями і це дуже добре.

P.S. Як бачите, час іде, а проблеми в людей ті ж самі, чоловік у війську, а жінка змушена сама думати про майбутнє дітей. Проте є і велика різниця. Тоді українські чоловіки служили в чужому війську і воювали за чужі інтереси, а зараз вони служать в своєму війську і воюють за своїх рідних і близьких. Тож по можливості закликаю вас закинути пару гривень на будь-який збір для військових прямо зараз.

Дуже незвичайна причина смерті жінки в 1829-му році в Кашперівці: "Від гикавки". Цікаво, що це насправді була за хвороба.

P.S. А ви всі, любі підписники каналу, будьте мені здорові в Новому Році, не гикайте, досліджуйте свої родоводи і діліться цікавими знахідками!

А ми продовжуємо серію містично-детективних історій про село Кашперівка Махнівського повіту.

В попередніх "серіях" ми поговорили про нечисту силу що відобразилася в прізвищах жителів села а також дізналися про дивну смерть від гикавки
Цікаво, що від гикавки в 1829-му році померла Горпина, друга дружина Василя Безсмертного, але ще більш неймовірна історія трапилася з тим таки Василем Безсмертним в 1826-му році! За рік до того 28 лютого 1825-го помирає його перша дружина Марина (див скрін №1) А за трохи більше ніж рік, а саме 8 березня 1826-го року покійниця Марина народжує Василеві сина Феофілакта (див скрін №2)

Здається, я починаю розуміти чому від гикавки померла Горпина, наступниця Марини... Непрості ці Безсмертні, ой непрості!

​​Ті читачі “Записок диванного архівіста”, які давно стежать за каналом, знають, що я наполегливо досліджую історію села Куманівка, що знаходиться в Махнівському ключі. Одна з головних загадок, яка мене не полишає, – це питання, коли ж було засновано це село.

Кілька років тому хтось у Вікіпедії зазначив, що Куманівка заснована у 1849 році. Але така дата виглядає сумнівною, адже я на власні очі бачив метричні записи 1790-х років. Зрозуміло, що село існувало значно раніше кінця XVIII століття.

Я вирішив заглибитися в дослідження і звернувся до люстрацій та тарифів подимного податку. Ці документи дозволили мені припустити, що Куманівка була заснована між 1724 і 1731 роками. У люстрації 1724 року село ще не згадується, але в документі за 1731 рік воно вже присутнє. Більше того, там зазначено, що в Куманівці проживало сім родин слобожан. Серед них, до речі, була і родина моїх предків.

На той час селом володіли Радзивіли, а саме Барбара Радзивілова з роду Завішів та її чоловік Миколай Фаустин Радзивіл. Я навіть знайшов документи 1740-х років, у яких Барбара номінувала священників для Куманівської церкви.

Виходячи з цих даних, я побудував таку теорію. На початку XVIII століття все Правобережжя перебувало в руїнах: пусті села, зруйновані замки, незасіяні поля. Барбара, яка відома своєю активністю, отримавши землі Махнівського ключа, видала привілеї на заснування нових або відновлення старих поселень. Це пояснює, чому в 1731 році в Куманівці мешкало сім слобожан. Їх звільнили від податків, що може вказувати на той факт, що село було новозаснованим.

Проте кілька днів тому я натрапив на витяг із документа 1650 року, який стосується розподілу маєтків Януша Тишкевича. У списку маєтків згадується й Куманівка. Ця знахідка усе змінила.

Тепер виходить, що як мінімум станом на 1650 рік Куманівка вже існувала. На жаль, я поки що не знайшов оригіналу цього документа. Він, швидше за все, зберігався у Варшавських гродських книгах, і ймовірність віднайти цей оригінальний документ в повному вигляді дуже мала.

Тож наступне завдання – з’ясувати, ким були ті сім слобожан, які жили в Куманівці у 1731 році. Чи це були давні мешканці села, яких звільнили від податків, чи переселенці, які відновили зруйноване поселення? Це питання поки залишається відкритим.

Хвилинка генеалогічного гумору. Пам'ятайте цю пісеньку, коли намагаєтеся розв'язати свої родинні загадки

Сьогодні я вирішив спробувати перевірити наскільки реально спробувати опрацьовувати рукописні документи 18 ст. за допомогою штучного інтелекту. Робив це на прикладі Житомирських актових книг, що у мене вийшло описав тут: https://telegra.ph/Dosv%D1%96d-anal%D1%96zu-ZHitomirskih-aktovih-knig-18-st-za-dopomogoyu-shtuchnogo-%D1%96ntelektu-01-21

Кожного разу, коли я їду поїздом з Києва, на мене находить меланхолійний настрій. Я згадую історію загибелі мого пра-прадіда Йосипа. Його вбили біля залізниці, коли він повертався з Києва. Вбили, пограбували, а тіло кинули на узбіччя колії, щоб усе виглядало як нещасний випадок — начебто його збив поїзд. Про що він думав у свою останню поїздку? Можливо, підбивав підсумки останньої угоди чи планував наступні. Або ж просто мріяв нарешті потрапити додому, уявляючи, як його зустрінуть дружина й діти.

Генеалогічні дослідження часто нагадують сухий каркас — схеми родоводу, виписки з метричних книг, переліки імен і дат. Але щоб оживити історію, їй потрібна плоть і кров — деталі, почуття, життєві обставини, що додають сенсу.

Можна скласти родовід на кілька століть углиб, ретельно простежити всі родинні зв’язки, але цього замало. Уявляйте своїх предків, намагайтеся зрозуміти їх, осмислюйте їхні вчинки, зберігайте історії їхнього життя. Навіть якщо це лише дрібниці, які здаються вам несуттєвими.
За можливості самі пишіть щоденники, чи ведіть блоги, аби вашим нащадкам було звідки дізнатися історії про вас. Бо минуле важливе, його треба досліджувати, але і теперішнє потребує фіксації і збереження. Пам'ятайте, що ваше життя - це чиєсь майбутнє генеалогічне дослідження.

Надзвичайно цікава стаття "Криза і можливості Великого згону" вийшла у 8-му номері журналу "Локальна історія" за 2024-й рік.

Ця важлива подія у історії Правобережжя, що відбулася 1678-1679 рр., зазвичай не дуже добре висвітлена і погано знана. А саме вона є причиною значних демографічних змін на Правобережжі.

https://publishing.localhistory.org.ua/product/slobozhanshhyna-8-2024/