Дорогі друзі!

Хочу щиро подякувати всім читачам каналу "Записки диванного архівіста" за те, що ви цього року не лише читали дописи на каналі, а й приймали активну участь в обговореннях, рекомендували наш канал своїм друзям і знайомим.
Ви - справжня підтримка і натхнення для мене. Дуже вам усім дякую!

У 2023-му році ми разом дізналися багато нового і цікавого: провели розслідування вбивства, читали унікальні архівні матеріали і дослідження. Ось деякі найцікавіші дописи за минулий рік, якщо ви щось пропустили:

1. Розслідування вбивства Теодора Кумановського (цей допис і кілька наступних)
2. Допис про **Унійні візитації церков на Правобережжі у 18 ст.**
3. Міні-стаття Селяни Житомирського повіту на службі в надвірному полку Потоцьких
4. Історія про те, як радянська влада переслідувала вчителів в 1930-х роках
5. Декілька дописів про мій досвід організації генеалогічно-краєзнавчого дослідження: перший “Про управління генеалогічними досліденнями”, а другий: “Швидкий пошук по описах фондів”
6. Два дописи про дива ДНК-тестування. Перший допис про те, як я знайшов мою 4-юрідну сестру. Другий - про те, як за допомогою ДНК-тесту донька знайшла свого батька


Ваші коментарі і рекомендації допомогли мені створити ще більше цікавого контенту. Без вас, моїх читачів, наш канал не був би таким цікавим. Ви - моя головна драйвова сила і я завжди вдячний вам за вашу підтримку.

Бажаю вам успішного 2024-го року, наповненого цікавими відкриттями і новими архівними пригодами! А Україні - перемоги!

Редакція каналу "Записки диванного архівіста"

Любі друзі!
Пробачте, що давно не було навкологенеалогічного контенту (я обіцяю виправитися).

Але зараз я збираю трохи грошей на купівлю дизельного генератора і ремонт 4 старлінків для Артилеристів з 40-ї ОАБр
Тому якщо маєте можливість, закиньте копієчку от сюди і поділіться посиланням на збір. Дуже дякую!

send.monobank.ua/jar/8FLxxmUJE8

​​Працюю зараз над матеріалом про підпільну організацію, що діяла в 1920-х роках і натрапив на один дуже цікавий документ. Це записка агента ЧК, наведу її повністю:

"В комендатуре ЧК в "предварилке" содержится семинарист Перковский, который в частной беседе со мной, по секрету, указывая на арестованного с простреленой рукой, сказал, что это командир повстанческой сотни, был ранен в бою и затем арестован. Я попробовал разговориться с ним, но он отвечал уклончиво и неохотно. И в свою очередь задал мне вопрос "Скажите, пожалуйста, на чем все это держится?" Разумея под словом "это" советскую власть. И тут же сам дал ответ "Только на насилии...."

Уявіть собі: На вулиці 1921-й. Усе Правобережжя живе в передчутті великого антибільшовицького повстання. Залишки армії УНР воюють в навколишніх лісах. Ви 21-річний семінарист, майбутній вчитель, на очах в якого розгорталися події Української Революції. Ви бачите, що творять навколо комуністи, як лютує ЧК. От надходить і ваш час - арештовують. У тій же камері, де ви опиняєтеся, ви бачите повстанського сотника і здається, що надії геть немає, що боротьба програна. Ще вчора у вас була держава і армія, надія на майбутнє повстання. А сьогодні - холодна підлога камери і підсадний агент, який випитує ваші таємниці.
І навіть в цей момент ви тонко відчуваєте світ, усвідомлюєте на чому втримується ця радянська влада... Тільки на насиллі.
Маленька записка, кілька слів Йосипа Перковського, а яка болюча і трагічна історія за ними ховається

Зараз читаю документи справи, яку бердичівські чекісти вели в 1920-х.

Мене в цій справі дуже бісять дві речі:
По-перше постійні довбані скорочення "пед.сов", "Б.У.Ч.К", "нач.мил" - та напиши ти вже нормально речення, що ти тварина комуняцька, чорнило економиш чи папір!?
А по-друге, звичка на документах писати резолюції червоною ручкою так, що потім неможливо прочитати ні текст, ні резолюцію.

А оце вже дуууууже цікаво!
Я продовжую йти слідами Бердичівських чекістів, які полювали за "контр-революційною організацією" на Правобережжі в 1920-х і натрапив на одну дуже цікаву згадку. В однієї з арештованих під час обшуку було знайдене фото з підписом "Попович". На допиті вона прокоментувала, що мова про Олександра Поповича який вбитий більшовиками під Крутами.
Я погуглив, дійсно такий чоловік був захоплений після бою і страчений.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Цікаво що фото Олександра не збереглося, але можливо воно досі десь лежить серед матеріалів справи!

У нас з дружиною відбувається "генеалогічне змагання". Суперечка у кого з наших предків було більше дітей. Поки лідирує мій прапрадід Йосип з рахунком 18 дітей. Але йому на п'яти наступає Федір, прапрапрадід дружини - 17 дітей.

P.S. Але у Федора є ще потенційна можливість виграти - кілька років, за які поки відсутні документи.

Друзі, я тут знову збираю на різні корисні будівельні штуки для артилеристів 40 ОАБр. Їм треба облаштовувати нові позиції майже щодня, а на це потрібно багато будівельних матеріалів.
Хочу їм купити 5 рулонів сітки рабиці, 5 рулонів будівельної плівки і запчастини до бензопил. Разом виходить 24155 грн.

Розумію, що це можливо трохи скучний збір, не на дрони, які всі так люблять, але думаю ви і самі розумієте, що це теж збір на корисну справу. Тому якщо є можливість закинути пару гривень, то буду вам крепко вдячний

https://send.monobank.ua/jar/6FuCrXxR9p

Читаю зараз книгу психотерапевта Ірвіна Ялома "Ліки від кохання" і знайшов там один гарний вислів:

"Якщо людина хоче навчитися жити з мертвими, вона має спершу навчитися жити з живими"

Це справді гарно ілюструє тезу про те, що генеалогія це справа не для кожного. Треба любити свою родину, аби витрачати стільки часу на пошуки інформації про них. Водночас, ці дослідження також допомагають прийняти своїх рідних, зрозуміти їх неідеальність, обставини, в яких вони жили, зрозуміти, чому вони стали саме такими людьми. Отже наші мертві також вчать нас жити поруч з нашими живими. Це теж своєрідна психотерапія

Зустрів в метричних книгах цікаву примітку про померлого:

"Села Верболоз посполитий, верболозький титор Петро Коломієць ... 90 років"
Отак долучився чоловік до будівництва церкви в молодості, а йому потім це на смертному одрі в 90 років пригадали, в метрику записали. В тепер ми і через 200 років це пам'ятаємо.

Не закликатиму вас жертвувати на церкву зараз. А проте є справа, яка може увіковічнити ваше ім'я на століття - донатьте Збройним Силам України, які винищують росіян на нашій землі і колись про вас так само згадають.

​​Панове шляхтичі і посполиті!
В наявності знову є моя книга "Люди без облич", новий тираж, щойно з друкарні. Книгу можна замовити тут:

https://forms.gle/1idLzW9pjvJQzJtX9

Про що книга: "Люди без облич"- це розповідь про історію однієї української родини від середини 18 століття і до нашого часу. Ця історія заснована на сімейних переказах й архівних документах, які я збирав та відновлював по частинках з 2011 року.
Навіщо вам купувати цю книгу: Якщо ви досліджуєте власний родовід і думаєте, яким чином можна викласти сімейну історію, аби це було цікаво і захопливо — ця книга для вас може стати гарним прикладом. Якщо ви цікавитеся "малою історією" історія родини, історія, населеного пункту, історія регіону — ця книга може розповісти вам про долю цілої родини з Правобережжя крізь століття. Ну і якщо ви просто хочете прочитати як я страждав розплутуючи сімейні загадки розкопані в архівах, а ще прочитати цікаві художні вставки, де я намагаюся оживити героїв книги — то книга "Люди без облич" точно для вас!

Прочитати відгуки від тих, хто уже прочитав книгу можна

тут https://www.goodreads.com/book/show/60885644?ac=1&from_search=true&qid=n187NMHqn9&rank=1

або тут
https://www.facebook.com/groups/UAGenealogy/posts/5898158520279954/

або тут
https://www.facebook.com/groups/UAGenealogy/posts/5265408343554978/


Тож якщо ви надумали замовити книгу — заповніть форму https://forms.gle/WdurFqxPvHaBkA2W9

Вперше зустрічаю в метриці, що хтось одружується з покриткою, хай навіть вдівець. Звісно такі випадки існували, але от я вперше натрапив

Ще одна цікава знахідка:
"Села Вернигородка житель живущий на своей собственной земле [...]"

Рік запису - 1841-й, чиншеву шляхту вже декласували, до маніфесту про скасування кріпацтва ще 20 років. Цікаво, хто цей Мойсей Васильович, колишній чиншовик, який не зміг довести шляхетство, але зберіг право на свою землю? Чи селянин який викупив у графині Тишчевич, яка володіла селом, клапоть землі?

Цікавий приклад того, як колись розлучалися з накладанням 7-річної епітимії

В рамках моїх краєзнавчих досліджень Правобережжя, я написав, а "Локальна Історія" опублікувала, статтю "Останній злет і падіння Махнівки" про останнього київського воєводу, магната, підприємця і банкіра Прота Потоцького і його спробу відродити містечко Махнівка.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/ostannii-zlet-i-padinnia-makhnivki/

Офіційно найбільш дивне ім'я, яке я зустрічав в метриках - Сила

Цікаві знахідки в метриках с. Вернигородка продовжуються: "[...] Білопільської волості циган Стефан Федорович Марченко і його законна дружина Марія Моісеєва [...]"

Зазвичай вказували селянин якого села є батьком дитини, а тут циган якої волості. Ну і імена у цигана і його дружини якісь дуже українські... Дивина та й годі!

Читаю оце зараз "Український мультифронтир" і стільки думок рояться в голові. Ця книга змусила подивитися інакше на дуже велику кількість ідей, що уже були сформовані в моїй голові. До а
прикладу в уривку з праці "Ukraine between East and West" є фраза, що збереженню єдиної української нації, серед іншого, сприяло неповне окатоличення західноукраїнських земель. Я це трактую як збереження певних культурних схожостей, що дало можливість в 20 столітті злуці УНР і ЗУНР.
Питання, звісно, кому тут завдячувати цьому збереженню схожості. Насамперед православним західних українських земель. Але частково і уніатам, які були з точки зору католиків "частково своїми", а отже з ними не треба було аж так боротися, як боролися з православними. При цьому уніати залишили собі таку культурну орієнтацію (східний обряд), що дозволила акцептувати в головах в людей по обидва боки Збруча можливість об'єднання в одну державу. А то були б ми зараз як серби з хорватами: одна мова, різні віри, різні держави. Тобто Унія то таки "двосічний меч" який не спрямований вістрям на "схід", а скоріше рубає у дві сторони.

Панове, нагадаю, що у "Записок диванного архівіста" є чат, де, за потреби, можна висловити автору дописів своє "фє" або "щире захоплення", обговорити актуальні події і новини 19 століття і просто влаштувати срач на історичну тему.

Приєднуйтеся: https://t.me/+UBOmvXkduvqAJpXX

От що буває, коли священник веде метрики, не зʼясовуючи детально, яке ж прізвище у батьків новонародженого. Потім чоловіку довелося звертатися в суд, аби довести, що він Подворний, а не Подворнюк.

P.S. Зверніть увагу на специфічну мову чи безграмотність секретаря "народного" суду: "[...] котрій зʼясовав, що до цього часу фамілія його була Подворний, но почомуто в метріці записано Подворнюк [...]"