З Днем Відновлення Незалежності, товариство!

Про золото і 40 десятин землі

Звісно до сімейних легенд можна ставитися по різному, але досліджувати їх це точно найцікавіша робота. І от нещодавно дров у вогнище однієї сімейної легенди підкинули мені слідчі НКВС… проте давайте про все по порядку.

У мого пра-пра-пра-діда Павла Тимощука було щонайменше чотири сини, які пережили дитячий вік Марк, Іван, Йосип (так-так той самий “Бідний Йосип, про якого я так багато тут пишу), Яким. Хоча Павло був кріпаком, але його сини, принаймні ті про яких мені щось відомо, змогли досягнути досить багато чого в житті.
Марк Павлович — в уставній грамоті 1865 року єдиний на все село записаний “тягловим селянином” тобто таким, що має все необхідне для обробітку землі. Був він ще й сільським старостою, що теж натякало на те, що був не бідною людиною, хоч я не знаю точно якою кількістю землі він володів.

Яким Павлович — на жаль про нього не відомо геть нічого, лише знаю, що він мав трьох синів, а далі сліди його нащадків губляться.

Йосип Павлович — славнозвісний “Бідний Йосип”, який мав 40 десятин землі, свій власний хутір, корчму, золото в Бердичівському банку і часто працював присяжним в суді в тому таки Бердичеві.

Іван Павлович — донедавна про нього я знав геть небагато, але завдяки кримінальній справі його сина Арсенія дізнався цікаві факти з його життя. Ось тут я писав про Арсенія трохи більше. Арсеній Іванович на допиті стверджував, що його батько купив собі… 40 десятин землі.

Дуже підозріло виглядає така однакова кількість землі придбана обома братами. Не знаю чи не трапилося так, що і Марк і Яким мали теж по 40 десятин землі. Але де селянин міг взяти такі гроші? До того, не один з братів, а як мінімум двоє купили однакову кількість землі.

Сімейні легенди розповідають кілька версій:

Перша розказана Миколою та Арсенієм Тимощуками, онуками Йосипа Павловича — розповідає про те, що батько Йосипа Павло мав кінного млина, цим заробляв гроші, які лишив в спадок синам. Цілком робоча версія, але це ж скільки треба було заробити, аби всім дітям такий спадок залишити, щоб на 40 десятин землі кожному вистачило.

Друга легенда — розказує про те, що Йосип працюючи в полі (невідомо чи на своєму власному чи на панському) йшов за плугом, а інший чоловік вів коня. Раптом Йосип побачив що плуг виорав глечик з золотом. Йосип впав на це золото і схопився за живіт і гукнув чоловіку що вів коня наче б то у нього прихопило живіт, аби той йшов далі, а Йосип відлежиться і наздожене. Доки той не підозрюючи нічого пішов далі — Йосип набив кишені тим знайденим золотом. Очевидно він поділився ним з братами, що вони потім змогли купити собі землю і стати такими багатіями.

Третя версія — розказана на допиті Арсенієм Івановичем слідчому НКВС, оповідає що Іван Павлович працював в пана Кумановського лакеєм і “взяв гроші у пана” після того, як того вбили під час польського повстання 1863 року. Проте ми з вами знаємо, що Теодора Кумановського вбили селяни ще в 1852-му тож ця історія дещо не відповідає істині.

То де ж правда? Як брати могли розбагатіти так, що купити собі по 40 десятин землі. Чи міг це зробити звичайний селянин, чи для цього обов’язково треба було “знайти глечик золота”? Запрошую до дискусії в коментарях в нашому чаті

От тільки я написав допис про золото, як в спільноті Бердичівське Історичне Товариство з'явився цікавенний допис про клад старовинних монет! https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02MdAr7t526m8yZycPtanJD3MoTuMMWSRdt2ett4uNcGboQwcwTKucPRUejZffwsiXl&id=100077366956648

Не можу стверджувати що це саме Йосип знайшов цей скарб, але збіг надзвичайно цікавий :)

Так уже вийшло, що я одночасно проводжу дослідження по десяткам напрямків. Опрацьовую фонди судів, шукаю інвентарні описи, досліджую історію церкви в Куманівці, шукаю інформацію про поміщиків, які володіли селом і ще багато багато іншого. Кожен з цих напрямків роботи знаходиться на своєму етапі, щось тільки сира ідея, а щось уже готовий план дій, тож інколи це буває дуже важко відслідковувати поточний статус завдань і нічого не забути.
Я створив власну систему управління дослідженням на основі доступних і безкоштовних онлайн-інструментів. Тож маю вас запитати, вам було б цікаво дізнатися про це більше? Чи краще писати про пошук скарбів і сімейні легенди?

Друзі, як я вам і обіцяв, написав невеликий текст щодо свого досвіду вопрядкування напрацювань по генеалогічним і краєзнавчим дослідженьням.
Сподіваюся стаття буде вам корисною

https://telegra.ph/Pro-upravl%D1%96nnya-genealog%D1%96chnimi-dosl%D1%96dzhennyami-09-03

Знічевʼя написав невеликий допис про те, як я намагаюся швидко опрацьовувати фонди архівів і перевіряю, чи є в них щось корисне для мене. Не буду стверджувати, що мій підхід є універсальним, але можливо цей досвід якось допоможе вам у ваших пошуках.
Вподобання і поширення матеріалу вітаються!

https://telegra.ph/SHvidkij-poshuk-po-opisah-fond%D1%96v-na-priklad%D1%96-DAKO-09-11

Сьогодні редакція каналу "Записки диванного архівіста" працює в ЦДІАК. І щоб ви розуміли наскільки я глибоко заліз в дослідження - я перший хто працює з цією справою. Можу уже вважати себе найбільшим в світі експертом з питань історії села Куманівка, по причині того, що більше воно нікому не потрібне :))

Коли робиш ДНК-тест комусь із родини, то якось підсвідомо намагаєшся стишити свої очікування щодо того, якими будуть результати. А ще намагаєшся пояснити тому, кого тестуєш, що не треба сподіватися одразу отримати якусь сенсацію. “Може знайдемо якогось далекого родича” чи “побачимо яка між нами генетична дистанція” і все. Але десь в глибині душі завжди сподіваєшся на щось особливе. І от цього разу особливе сталося. Завдяки ДНК-тесту мені вдалося з’єднати батька і доньку, які не знали про існування одне одного цілих 50 років (sic!). Це дуже heartbreaking-історія, яка закінчилася щасливо, хочу з вами нею поділитися:

https://telegra.ph/Pro-DNK-genealog%D1%96yu-%D1%96-v%D1%96dnajdennya-zagublenih-rodich%D1%96v-10-22

Я тут знову повернувся до роботи над моєю другою книгою, яка має розповідати історію села Куманівка і як раз пишу розділ про місцеву церкву. Ніколи не думав, що церковна історія так мене зацікавить але here we are.
І от вам маленька цікавинка, що вивчав священник в семінарії в 1847 році:

«Священникъ Захарія Макаріевъ Крыжановскій сынъ дячковскій обучался въ Кіевской духовной семинарии предметам: Священному Писанію, Богословію, Библейской церковной всеобщей и россійской истории, гражданской всеобщей и россійской истории, обрядословію каноническому праву, патралогіи, логике, психологіи, словесности, математике, физике, народной медицине, латинскому, греческому и немецкому языкамъ»

Цікаво було б співставити з тим, що вивчають православні священники зараз.

Друзі в рамках акційного розпродажу тестів ДНК і в світлі моїх останніх дописів про родинні знахідки за допомогою цих тестів - раджу усім хто чекав найнижчої ціни - не чекати більше. Це вона!

🧬🧬🧬MyHeritage DNA - $33🧬🧬🧬

📝Всі інстуркції для замовлення в Україну

🧬Спільна ДНК: генеалогічні тести, акції, спільні замовлення та відправка

Читаю документ про продаж Зоєю Борщевською помістя в Куманівці. Найцікавіше - її лист до власного чоловіка:

"Любезный супругъ Иванъ Осиповичъ. Такъ какъ именіе мое состоящее в [...] с.Кумановке [...] продано г.А.И. Іогансену, я должна явится в Кіевъ для подписания купчей крепости [...] болезненное же состояніе здоровья моего не дозволяетъ мне явится для этой надобности, то посему умолномачиваю васъ явиться вместо меня подписатъ проектъ и купчую крепость [...]"

Тепер таким чином буду доручати дружині забрати замість мене посилки на Новій Пошті:

"Люб'язна моя дружино, Тетяно Андріївно, так як поштова карета уже прибула, я маю з'явитися у відділення Нової Пошти для отримання доставленої мені посилки. Хворобливе ж моє здоров'я і трудоголізм не дозволяють мені явитися для цієї потреби. Тому уповноважую Вас явитися замість мене і отримати посилку"

Сподіваюся ми обійдемося для цієї задачі без гербового паперу, бо от наприклад Зоя Павлівна вирішила не економити на цьому :)

Щоб ви собі розуміли як "робилися гроші" в 19 ст.

- На вулиці 1875р. дружина надвірного радника Зоя Борщевська купує маєток в Куманівці на 727 десятин за 40 000 рублів сріблом

- Наступає 1879 рік, Борщевська продає (угода зривається але сам факт промовистий) маєток в Куманівці на 719 десятин за 60 000 рублів + 20 000 рублів боргу в кредитному товаристві який мав погасити покупець

Нормальна така дохідність в 100%, нам таке і не снилося.

От я і зрозумів причину чому Зоя Борщевська з попереднього допису так дешево купила помістя в Куманівці у Феліції і Кароліни Кумановських.

Феліція і Кароліна були "вероисповедания римо-католического и происхождение польскаго о чем сие удостоверение выдано" (с), а російська імперська влада не дозволяла полякам продавати помістя іншим полякам, а от росіянам дозволяла. На момент продажу Кароліна жила з чоловіком в Королівські Польскому у Варшаві, а Феліція в Чорткові в Австрійській імперії. Вести справи з продажу вони доручили якомусь Антону Черномському, а той продав Борщевській помістя за неринковою заниженою ціною і підозрюю отримав гарну подяку за це від Борщевської.
А коли уже Борщевська в 1879-му продавала маєток - то уже хотіла отримати за нього справжню ринкову вартість, бо росіянка продавала росіянинові. От він простий спосіб збагатитися для росіянина в 19 ст. купити у поляка землю.

(На скріні печатка Австрійської імперії, з листа Чеконської)

Цілих чотири дні я розбирав судову справу чиншовиків Куманівки проти поміщика щодо порушення їх чиншових прав.
Ретельно перекладав важливі моменти, готувався написати статтю про стосунки між імперською владою, поміщиком, чиншовиками і селянами. Справа не маленька десь 100 сторінок, але я дуже старався все зрозуміти, прочитати, не втратити суть, аби вам розказати класну історію.
І от нарешті я дійшов до рішення у справі... а вона написана таким почерком, що я нічого не можу розібрати. Дві сторінки які звели нанівець всю мою роботу

Технології штучного інтелекту уже поруч :) Запитав у Microsoft Copilot, що він знає про родину Кумановських, а він мені накидав цитат з моєї ж статті в Локальній історії, але все переплутав :))

Дорогі друзі!

Хочу щиро подякувати всім читачам каналу "Записки диванного архівіста" за те, що ви цього року не лише читали дописи на каналі, а й приймали активну участь в обговореннях, рекомендували наш канал своїм друзям і знайомим.
Ви - справжня підтримка і натхнення для мене. Дуже вам усім дякую!

У 2023-му році ми разом дізналися багато нового і цікавого: провели розслідування вбивства, читали унікальні архівні матеріали і дослідження. Ось деякі найцікавіші дописи за минулий рік, якщо ви щось пропустили:

1. Розслідування вбивства Теодора Кумановського (цей допис і кілька наступних)
2. Допис про **Унійні візитації церков на Правобережжі у 18 ст.**
3. Міні-стаття Селяни Житомирського повіту на службі в надвірному полку Потоцьких
4. Історія про те, як радянська влада переслідувала вчителів в 1930-х роках
5. Декілька дописів про мій досвід організації генеалогічно-краєзнавчого дослідження: перший “Про управління генеалогічними досліденнями”, а другий: “Швидкий пошук по описах фондів”
6. Два дописи про дива ДНК-тестування. Перший допис про те, як я знайшов мою 4-юрідну сестру. Другий - про те, як за допомогою ДНК-тесту донька знайшла свого батька


Ваші коментарі і рекомендації допомогли мені створити ще більше цікавого контенту. Без вас, моїх читачів, наш канал не був би таким цікавим. Ви - моя головна драйвова сила і я завжди вдячний вам за вашу підтримку.

Бажаю вам успішного 2024-го року, наповненого цікавими відкриттями і новими архівними пригодами! А Україні - перемоги!

Редакція каналу "Записки диванного архівіста"

Любі друзі!
Пробачте, що давно не було навкологенеалогічного контенту (я обіцяю виправитися).

Але зараз я збираю трохи грошей на купівлю дизельного генератора і ремонт 4 старлінків для Артилеристів з 40-ї ОАБр
Тому якщо маєте можливість, закиньте копієчку от сюди і поділіться посиланням на збір. Дуже дякую!

send.monobank.ua/jar/8FLxxmUJE8

​​Працюю зараз над матеріалом про підпільну організацію, що діяла в 1920-х роках і натрапив на один дуже цікавий документ. Це записка агента ЧК, наведу її повністю:

"В комендатуре ЧК в "предварилке" содержится семинарист Перковский, который в частной беседе со мной, по секрету, указывая на арестованного с простреленой рукой, сказал, что это командир повстанческой сотни, был ранен в бою и затем арестован. Я попробовал разговориться с ним, но он отвечал уклончиво и неохотно. И в свою очередь задал мне вопрос "Скажите, пожалуйста, на чем все это держится?" Разумея под словом "это" советскую власть. И тут же сам дал ответ "Только на насилии...."

Уявіть собі: На вулиці 1921-й. Усе Правобережжя живе в передчутті великого антибільшовицького повстання. Залишки армії УНР воюють в навколишніх лісах. Ви 21-річний семінарист, майбутній вчитель, на очах в якого розгорталися події Української Революції. Ви бачите, що творять навколо комуністи, як лютує ЧК. От надходить і ваш час - арештовують. У тій же камері, де ви опиняєтеся, ви бачите повстанського сотника і здається, що надії геть немає, що боротьба програна. Ще вчора у вас була держава і армія, надія на майбутнє повстання. А сьогодні - холодна підлога камери і підсадний агент, який випитує ваші таємниці.
І навіть в цей момент ви тонко відчуваєте світ, усвідомлюєте на чому втримується ця радянська влада... Тільки на насиллі.
Маленька записка, кілька слів Йосипа Перковського, а яка болюча і трагічна історія за ними ховається

Зараз читаю документи справи, яку бердичівські чекісти вели в 1920-х.

Мене в цій справі дуже бісять дві речі:
По-перше постійні довбані скорочення "пед.сов", "Б.У.Ч.К", "нач.мил" - та напиши ти вже нормально речення, що ти тварина комуняцька, чорнило економиш чи папір!?
А по-друге, звичка на документах писати резолюції червоною ручкою так, що потім неможливо прочитати ні текст, ні резолюцію.