Не раз дивувався я, як це так сталося, що за один рік є метрична книга в архіві, а за інший немає. І особливо прикро мені було, коли в ті пропущені роки могли народжуватися предки мої. Аж тут читаю в книзі відомого письменника Володимира Дрозда "Листя землі" отакі рядки:

"Відтак почав Нестірко із полиць книги знімать, од руки писані. Були яни на кожен рік прономеровані і прошнуровані, ще і з печатками сургучними. А папір тих книг був гербовий, як на грошах царських, з орлом двухголовим. То були книги із записами подаянь на церкву, а також книги, у які записували померлих, новонароджених та заручених, з описами родів пакульських. Дак я гомоню до Нестірка: «Може, сеє усе, що ми палити збираємося, ще комусь треба буде, бо туточки уся наша минулість, з якої ми виростали, показана. Розповідав нам учитель Гриневич у школі, що Пакуль — давнішнє село, козацьке, і треба нам свою історію пам'ятать та берегти, як душу свою. А йон як визвіриться на мене, секретар наш комсомольський, ніколи ще таким сердитим його не бачила: «Забудь. Оришко, що там учитель Гриневич учням своїм харамаркав. Бо націоналіст йон і найманець капіталу, по ньому давно радянська тюрма великими слізьми плаче… І душі ніякої нема і буть не може, душу вигадали експлуататори трудового народу, а куркулі і підкуркульники брехні їхні повторюють! Нове життя ми починаємо з чистої сторінки, а все, що досюль було, тольки на попіл і годиться!..»

Друзі, сьогодні хочу представити вашій увазі мою невеличку статтю про селян Житомирського повіту та їх службу в надвірних полках магнатів Потоцьких засновану на архівній справі ЦДІАК. Ця справа буде цікава усім, чия родина походить з Житомирського повіту Київського воєводства останніх років існування Речі Посполитої.
З неї можна дізнатися перелік рекрутів набраних до полку Потоцьких, а також деяку іншу цікаву інформацію.

Посилання на статтю: https://telegra.ph/Selyani-ZHitomirskogo-pov%D1%96tu-na-sluzhb%D1%96-v-nadv%D1%96rnomu-polku-Potockih-08-08

Друзі, Сергій абсолютно правий, давайте разом допоможемо архівам! Саме завдяки тому що працівники архівів десятиліттями зберігали документи ви маєте можливість читати на цьому каналі цікаві історії.
Хочете більше цікавинок? Закиньте кілька гривень нашим архівам.

Збори на ЗСУ потихеньку йдуть, а от збір Державної архівною служби України на значно скромнішу суму якось занадто повільно рухається

Тому я до вас з твітерськими запитами (майже)

Панове, дайте архівній службі 100к грн (ну, там направду вже 93к лишилось зібрати на цей кейс), а можна і більше

Благодійний рахунок тутой http://surl.li/dqcqm

Дослідники знають, що більшість інформації про родину до 1917 року можна отримати з церковних записів. А от після того як Україна була окупована більшовицькими військами, записи ці стають нерегулярні, тому основний масив інформації про предків починаючи з 1920-х - 1930-х років можна отримати з кримінальних справ НКВС. Я спробував провести таке дослідження на прикладі двох архівних справ з ДАВіО і ДАЧгО про Тимощука Арсенія Івановича.

Ця історія розкриває долю звичайного українського вчителя початку 20 ст. і розповідає про його протистояння з репресивною машиною Радянського Союзу.

https://telegra.ph/%D0%86stor%D1%96ya-Timoshchuka-Arsen%D1%96ya-%D0%86vanovicha-08-15

Друзі, зараз канал “Записки диванного архівіста” налічує 347 учасників, а чат нашого каналу (до речі приєднуйтеся: https://t.me/+UBOmvXkduvqAJpXX), де можна обговорити цікаві дописи на каналі 39 учасників. Проте я більше ніж впевнений, що у каналу є непоганий потенціал для росту, наша наступна мета 500 учасників!
Тому маю до вас невелике прохання. Якщо вам подобається контент, що я тут публікую, по можливості, розішліть по своїм власним каналам чи у приватні повідомлення друзям наступний пост.

“Записки диванного архівіста” це канал де завжди можна прочитати щось цікаве про дослідження власного родоводу, генеалогію та краєзнавство. Його автор дослідив власний родовід до 1725 року, а потім ще й написав книгу про своє дослідження. Проте дослідження на цьому не закінчилися і про нові знахідки, які автор зробив в архівах можна дізнатися на цьому каналі.
Та це не просто місце, де можна почитати цікаві історії про дослідження сімейної історії, це ще й спільнота людей, що обговорюють навкологенеалогічні теми. Нещодавно читачі каналу проводили розслідування вбивства поміщика Теодора Кумановського, разом з автором досліджували церкви на Правобережжі, читали протоколи допитів осіб звинувачених в “антирадянській агітації” та дізнавалися про те з яких документів можна довідатися чи служили ваші рідні в надвірних полках магнатів Потоцьких.
Приєднуйтеся до цього каналу і ви. Попереду нас чекає багато цікавих відкриттів.
https://t.me/archivist_notes

З Днем Відновлення Незалежності, товариство!

Про золото і 40 десятин землі

Звісно до сімейних легенд можна ставитися по різному, але досліджувати їх це точно найцікавіша робота. І от нещодавно дров у вогнище однієї сімейної легенди підкинули мені слідчі НКВС… проте давайте про все по порядку.

У мого пра-пра-пра-діда Павла Тимощука було щонайменше чотири сини, які пережили дитячий вік Марк, Іван, Йосип (так-так той самий “Бідний Йосип, про якого я так багато тут пишу), Яким. Хоча Павло був кріпаком, але його сини, принаймні ті про яких мені щось відомо, змогли досягнути досить багато чого в житті.
Марк Павлович — в уставній грамоті 1865 року єдиний на все село записаний “тягловим селянином” тобто таким, що має все необхідне для обробітку землі. Був він ще й сільським старостою, що теж натякало на те, що був не бідною людиною, хоч я не знаю точно якою кількістю землі він володів.

Яким Павлович — на жаль про нього не відомо геть нічого, лише знаю, що він мав трьох синів, а далі сліди його нащадків губляться.

Йосип Павлович — славнозвісний “Бідний Йосип”, який мав 40 десятин землі, свій власний хутір, корчму, золото в Бердичівському банку і часто працював присяжним в суді в тому таки Бердичеві.

Іван Павлович — донедавна про нього я знав геть небагато, але завдяки кримінальній справі його сина Арсенія дізнався цікаві факти з його життя. Ось тут я писав про Арсенія трохи більше. Арсеній Іванович на допиті стверджував, що його батько купив собі… 40 десятин землі.

Дуже підозріло виглядає така однакова кількість землі придбана обома братами. Не знаю чи не трапилося так, що і Марк і Яким мали теж по 40 десятин землі. Але де селянин міг взяти такі гроші? До того, не один з братів, а як мінімум двоє купили однакову кількість землі.

Сімейні легенди розповідають кілька версій:

Перша розказана Миколою та Арсенієм Тимощуками, онуками Йосипа Павловича — розповідає про те, що батько Йосипа Павло мав кінного млина, цим заробляв гроші, які лишив в спадок синам. Цілком робоча версія, але це ж скільки треба було заробити, аби всім дітям такий спадок залишити, щоб на 40 десятин землі кожному вистачило.

Друга легенда — розказує про те, що Йосип працюючи в полі (невідомо чи на своєму власному чи на панському) йшов за плугом, а інший чоловік вів коня. Раптом Йосип побачив що плуг виорав глечик з золотом. Йосип впав на це золото і схопився за живіт і гукнув чоловіку що вів коня наче б то у нього прихопило живіт, аби той йшов далі, а Йосип відлежиться і наздожене. Доки той не підозрюючи нічого пішов далі — Йосип набив кишені тим знайденим золотом. Очевидно він поділився ним з братами, що вони потім змогли купити собі землю і стати такими багатіями.

Третя версія — розказана на допиті Арсенієм Івановичем слідчому НКВС, оповідає що Іван Павлович працював в пана Кумановського лакеєм і “взяв гроші у пана” після того, як того вбили під час польського повстання 1863 року. Проте ми з вами знаємо, що Теодора Кумановського вбили селяни ще в 1852-му тож ця історія дещо не відповідає істині.

То де ж правда? Як брати могли розбагатіти так, що купити собі по 40 десятин землі. Чи міг це зробити звичайний селянин, чи для цього обов’язково треба було “знайти глечик золота”? Запрошую до дискусії в коментарях в нашому чаті

От тільки я написав допис про золото, як в спільноті Бердичівське Історичне Товариство з'явився цікавенний допис про клад старовинних монет! https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02MdAr7t526m8yZycPtanJD3MoTuMMWSRdt2ett4uNcGboQwcwTKucPRUejZffwsiXl&id=100077366956648

Не можу стверджувати що це саме Йосип знайшов цей скарб, але збіг надзвичайно цікавий :)

Так уже вийшло, що я одночасно проводжу дослідження по десяткам напрямків. Опрацьовую фонди судів, шукаю інвентарні описи, досліджую історію церкви в Куманівці, шукаю інформацію про поміщиків, які володіли селом і ще багато багато іншого. Кожен з цих напрямків роботи знаходиться на своєму етапі, щось тільки сира ідея, а щось уже готовий план дій, тож інколи це буває дуже важко відслідковувати поточний статус завдань і нічого не забути.
Я створив власну систему управління дослідженням на основі доступних і безкоштовних онлайн-інструментів. Тож маю вас запитати, вам було б цікаво дізнатися про це більше? Чи краще писати про пошук скарбів і сімейні легенди?

Друзі, як я вам і обіцяв, написав невеликий текст щодо свого досвіду вопрядкування напрацювань по генеалогічним і краєзнавчим дослідженьням.
Сподіваюся стаття буде вам корисною

https://telegra.ph/Pro-upravl%D1%96nnya-genealog%D1%96chnimi-dosl%D1%96dzhennyami-09-03

Знічевʼя написав невеликий допис про те, як я намагаюся швидко опрацьовувати фонди архівів і перевіряю, чи є в них щось корисне для мене. Не буду стверджувати, що мій підхід є універсальним, але можливо цей досвід якось допоможе вам у ваших пошуках.
Вподобання і поширення матеріалу вітаються!

https://telegra.ph/SHvidkij-poshuk-po-opisah-fond%D1%96v-na-priklad%D1%96-DAKO-09-11

Сьогодні редакція каналу "Записки диванного архівіста" працює в ЦДІАК. І щоб ви розуміли наскільки я глибоко заліз в дослідження - я перший хто працює з цією справою. Можу уже вважати себе найбільшим в світі експертом з питань історії села Куманівка, по причині того, що більше воно нікому не потрібне :))

Коли робиш ДНК-тест комусь із родини, то якось підсвідомо намагаєшся стишити свої очікування щодо того, якими будуть результати. А ще намагаєшся пояснити тому, кого тестуєш, що не треба сподіватися одразу отримати якусь сенсацію. “Може знайдемо якогось далекого родича” чи “побачимо яка між нами генетична дистанція” і все. Але десь в глибині душі завжди сподіваєшся на щось особливе. І от цього разу особливе сталося. Завдяки ДНК-тесту мені вдалося з’єднати батька і доньку, які не знали про існування одне одного цілих 50 років (sic!). Це дуже heartbreaking-історія, яка закінчилася щасливо, хочу з вами нею поділитися:

https://telegra.ph/Pro-DNK-genealog%D1%96yu-%D1%96-v%D1%96dnajdennya-zagublenih-rodich%D1%96v-10-22

Я тут знову повернувся до роботи над моєю другою книгою, яка має розповідати історію села Куманівка і як раз пишу розділ про місцеву церкву. Ніколи не думав, що церковна історія так мене зацікавить але here we are.
І от вам маленька цікавинка, що вивчав священник в семінарії в 1847 році:

«Священникъ Захарія Макаріевъ Крыжановскій сынъ дячковскій обучался въ Кіевской духовной семинарии предметам: Священному Писанію, Богословію, Библейской церковной всеобщей и россійской истории, гражданской всеобщей и россійской истории, обрядословію каноническому праву, патралогіи, логике, психологіи, словесности, математике, физике, народной медицине, латинскому, греческому и немецкому языкамъ»

Цікаво було б співставити з тим, що вивчають православні священники зараз.

Друзі в рамках акційного розпродажу тестів ДНК і в світлі моїх останніх дописів про родинні знахідки за допомогою цих тестів - раджу усім хто чекав найнижчої ціни - не чекати більше. Це вона!